Текст книги "До зір крізь терня, або Хочу бути редактором"

Автор книги: Святослав Караванський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 14 страниц)

20. ІНОЗЕМЦІ? – ЛИШЕ У БЕЗВИХОДІ Й ВИСОКОЇ ЯКОСТИ!

Уживання іноземних слів у мові завжди викликало неоднозначну реакцію з боку і літературознавців, і читачів, і навіть з боку політичних середовищ. І то не тільки у нас, а й у ряді світових націй. Деякі держави мають законодавчі рогатки, щоб не допускати поширення іноземної лексики. Ставши над політичними пристрастями, важко заперечити потребу вживання таких слів, як бумеранг, шантаж, кардіограма тощо. З другого боку, важко погодитися – хоч існує і протилежний погляд – з уживанням слова слог[ґ]ан замість гасло або креативний замість творчий. Яка потреба в такому “інтернаціоналізмі”? Іноземні мови були й будуть джерелом збагачення нашої мови, але не коштом заміни віками усталених форм, а коштом винайдення нових засобів відтворення дійсности. Прикладом вдалого введення іноземної лексики у нашу мовну стихію може служити хоч би й слово парадуватися – утворене від слів парад і парадувати, яке може заступати цілий вираз виставляти себе на показ. У деяких мовних конструкціях вживання цього слова цілком виправдане. Проте впровадження іноземної лексики потребує певного досвіду, і не завжди і не всім таке впровадження вдається.

Отже, до “іноземців” ми маємо підходити з тією ж міркою, що й до “своїх”: виконуєш належну місію у мові? зрозумілий досить широкому загалу? не викликаєш у читачів спантеличення? – приймаємо до гурту! Не відповідаєш цим вимогам? – бувай здоров і не кашляй!

ГЛАМУРНИЙ чи СПОВНЕНИЙ ЧАРУ (ШАРМУ)?

Появу слова гламурний у текстах сучасників можна зрозуміти. Українська мова потребує слова, що віддавало б зміст англійського glamorous або російського обаятельный. Те, що пропонують словники, не задовольняє авторів. Тому іде пошук. Сказати, що гламурний – вдала знахідка, важко. Не так просто запровадити слово, яке не має жодного “ключа” для його зрозуміння. Для більшости мовців це означатиме розуміння через іншу мову: гламурний – це обаятельный. Такий розвиток мови не можна схвалювати. Розуміти слова однієї мови через іншу мову – не найкраща розв’язка мовних проблем. Треба шукати у своїй мові гідних відповідників, розуміння яких не залежало б від іншої мови. Часто поняття, що його в одній мові окреслює окреме слово, в іншій мові потребує двох слів. Так, наше слово бляха (хата під бляхою) росіянин передасть двома словами кровельное железо. Так само і glamorous краще передавати двома словами – сповнений чару або шарму. Шарм теж іноземець, але вже трохи одомашнений.

МОДУЛЮЮЧИЙ (голос) чи З ПЕРЕЛИВАМИ?

Пише гуморист: “…вона розповідала своїм модулюючим співучим голосом про малярське мистецтво”. Якщо лексема модулюючий має справляти тут гумористичний ефект, то його годі простежити, бо у попередньому й наступному тексті ніяких паралелей ні з голосом ні з дієсловом модулювати нема. Значить, це слово не несе тут гумористичного вантажу. А коли так, то модулюючий у цій цитаті зовсім не на місці. Чи є потреба наші слова переливистий або з переливами заміняти важким і не всім зрозумілим словом модулюючий? Чи не краще сказати: “…вона розповідала своїм співучим з переливами голосом про малярське мистецтво”?

КЛЕВРЕТ чи ПОСІПАКА?

Деякі стилі мови часом вимагають дати “зелену вулицю” саме іноземному слову. Тому вживання того чи того слова – це виключне право автора тексту. Мої ж критичні зауваги треба розглядати як свого роду поради, що розкривають синонімічне багатство мови. Це зокрема стосується і до слова клеврет. Хоч воно не дуже поширене і не всім зрозуміле, у відповідному тексті воно може бути на місці. Але, коли йдеться про текст, призначений для широкого кола читачів, краще вживати свої “з крови й кости” слова. А їх ми маємо задосить: посіпака, поплічник, прислужник, полигач, підпомагач, підлигач. Пише письменник: “…вони… намагаються… настановити слухняних, безликих… клевретів та “сірих кардиналів”. Пересічний читач такого тексту мусить заглядати до словника іноземних слів. Трохи догадливіший – зрозуміє слово клеврет з наведеного в одному ряду сірий кардинал. Щоб полегшити розуміння тексту читачеві, варто відредагувати його так: “…вони… намагаються… настановити слухняних, безликих… посіпак та “сірих кардиналів”.

ГАРМОНІЯ МУНДІ чи СВІТОВА ГАРМОНІЯ?

Зовсім незрозумілий для мене вжиток іноземних слів з наступним перекладом у дужках чи у виносці або примітці. Нащо така подвійна бухгалтерія? Надто, коли іноземними словами названо твір з наступною приміткою, як треба розуміти цю іноземщину. Так, опубліковану в літературному виданні новелу авторка називає “Гармонія мунді” (кирилицею), а у виносці пояснює, що це має значити гармонія світу (я б сказав світова гармонія). Годі зрозуміти, що цим досягається? Чи це сприяє розумінню тексту, чи додає образности викладу, чи це зроблено, щоб виділити твір з-поміж інших, названих своєю мовою? Це питання без відповіді. Я ж не бачу потреби вдаватися до іноземщини у назвах творів як сучасників, так і класиків.

СОЦІУМ чи ЗАГАЛ?

Деяких іноземців бере під своє крило мода. І тоді вони опановують наш мовний простір, як колорадські жуки картопляні поля. До таких слів належить слово соціум. Мені здається, що не всі, хто пускає це слово в люди, до кінця його розуміють, а вживають, бо це модно. Питає інтерв’юерка: “Пане В., з погляду соціуму, Ви належите до… “нових українців”, а чи вважаєте себе таким?”. Чи ж соціум у цьому тексті не те саме, що загал? Чи не простіше сказати: “…з погляду загалу…”?

* * *

Під завісу повторю сказане вище: Іноземці?! Лише у безвиході та із знаком якости!

21. ПОЕТОВУ МОВОТВОРЧІСТЬ – У МАСИ!

Кожна мова перебуває у вічній “перебудові”: одні форми зникають, інші скорочуються, деякі “міняють шкіру” (переосмислюються), деякі повертаються із забуття, а ще деякі народжуються. Це відбувається стихійно продовж віків. Література ж, а надто поезія, служить ніби каталізатором, що прискорює згадані зміни. Чому поезія? Бо, пишучи вірші, поети мусять вкладатися у певні межі, зумовлені ритмом та римами. Тому, поети часто скорочують довгі слова (навмань замість навмання, суцвіть замість суцвіття, притул замість притулок), або навпаки подовжують їх (спрагливий замість спраглий, грозянистий замість грозяний), або творять цілком нові слова (розхарастити – розчистити захаращене, знадовкіл – з навколишніх місць, жужіль-сміття – покидьки суспільства). Цю словотворчість, коли вона якісна, підхоплюють мовці, і вона стає живим фактом мови.

Редактор, який хоче, щоб редаговані ним твори яскріли неповторними мовними перлами, має цікавитись творчістю поетів-словотворців, і найкращі знахідки залучати до редагованих текстів. Нижче (як і вище) наведено новотвори з поезій українського поета Яра Славутича (Херсонщина-Канада).

ДО ОБРИДЖЕННЯ чи ДО ГИДІ?

Пошук найстислішого висловлення думки властивий і живій мові. Тому поети вдаються до живої мови, і то часом до форм, забутих книжною мовою через взорування на іншомовні “якісніші” зразки. Звертаючись у дорозі на Сибір до північних беріз, поет каже:

“О, білокорі! Вас я незлюбив,

Вас, вид Москви, зненавидів до гиді….”

Вираз до гиді поет почув ще на Херсонщині або пізніше серед українців Канади. Це безперечна знахідка – відродження короткої форми, якої нема у словниках. Словник Кримського пропонує на цей випадок пару до обридження. Сучасник скаже або напише до відрази. В устах же живого мовця до гиді звучатиме правдивіше. Плюс до всього, слово відраза збагачується на синонім гидь, обмеженого досі до значення бруд, нечисть.

ВИТАЮЧИЙ В ЕМПІРЕЯХ чи ВИСОКОДУМНИЙ?

Своєю працею над поезією і над словом, поети знаходять форми, які жоден лексикограф і жоден прозаїк не годен знайти. Візьмімо зворот витати в емпіреях, поширений у нашій книжній мові завдяки впливам із Заходу (через Північ). Його можна толерувати, хоч ми маємо і свій: літати у хмарах. Але коли з цього звороту витворити дієприкметника – той, що витає в емпіреях, то останній досить таки слонуватий. Але й тут поетична словотворчість може зарадити. Пише наш автор:

 
“О, Володимира хрещата крице,
Благословляй високодумних нас…”
 

Високодумний – це і є той, що витає в емпіреях.

МЕРЕХТИТЬ В ОЧАХ, РЯБІЄ В ОЧАХ чи РЯХТИТЬ (В ОЧАХ)?

Поети, може, й не знають, що у пошуках доречних форм вони воскрешають забуті звороти і збагачують нас на синоніми, знехтувані письменниками й мовознавцями і тому відсутні у словниках. Пише п. Славутич:

 
“…обізвавсь рябий
(Таранкуватий – аж ряхтить від віспи)”.
 

Пару аж ряхтить, без сумніву, почуто ним із живих уст. Ніде досі незафік-сований, цей зворот може придатися розумному редактору.

СТРІМКІСТЬ, СТРІМЛИВІСТЬ чи НЕСТРИМ?

Читаємо у перекладі: “В кожному її русі відчувалась сила, спритність, стрімкість, вироблені ще в дитинстві”. Стрімкість – це штучне, словниками породжене слово-відповідник до російського стремительность. Українській же мовній стихії більше відповідає слово нестримність (відсутнє у більшості РУСів) або у скороченій поетом формі нЕстрим. Тож і наведене речення варто було б поліпшити так: “У кожному її русі проглядали сила, спритність, нЕстрим, вироблені ще змалку”.

КОЛЮЧИЙ, ШПИГАЮЧИЙ чи СТОЖАЛИЙ?

Звертаючись до нереальної істоти Яр Славутич висловлює побажання:

 
Щоб стожала пустеля терну
Вічні тавра пекла тобі!
 

Стожалий – новотвір, який з успіхом може заступати такі форми як шпигаючий, дошкуляючий, колючий, підколюючий, і то не лише в поезії.

ПЕРЕДВІЩАТИ, ПЕРЕДРІКАТИ чи ВІСТИТИ?

Яр Славутич не гребає урочистої лексики. До неї належить слово вістити:

 
“…почувши навісну наругу,
Що не вістила часу для казок…”
 

Слово це може заступати своїх задовгих побратимів передвіщати, провіщати, передрікати. У тексті одного письменника “…дзвін коси передвіщав мені… втіху – косовицю” цілком слушно зробити таку заміну: “…дзвін коси вістив мені… втіху – косовицю”.

ЧОВНОПОДІБНИЙ, ЧОВНОВИДНИЙ чи ЧОВНАСТИЙ?

Човноподібний і човновидний – це народжені в кабінетах, мертві слова, а вжите поетом човнастий – це витвір української мовної стихії. Читаємо:

 
“Здавалось, дальнє коливання хвиль
Пливло, як море, під човнастий бриль”.
 

У художньому тексті слову човнастий належить безперечний пріоритет.

* * *

Подякуймо Яру Славутичу за його стодзвонний мовно-поетичний доробок.

22. УКРАЇНСЬКИМ ТЕКСТАМ – УКРАЇНСЬКЕ ЗВУЧАННЯ!

Кожній мові властива певна тональність, певний неповторний букет рис. У нашій мові цей букет творять простота, щирість, образність. Ці риси характеризують мову українців. І саме ці риси стали об’єктом викорінення за доби “дружби народів”. Коли ми споконвіку звали пучок квітів барвистим, то пророки “злиття мов” змушували нас на такий пучок казати багатоколірний або багатобарвний. Замість давати раду клопотам, нас учили справлятися з клопотами. Тратилась простота і невишуканість. Тратилась самобутність і краса незалежно викоханої квітки. Наслідки ми бачимо.

Сучасні інтелектуали, виховані на імперській культурі, а сьогодні привернуті до культури української, мусять бути свідомі того, що залишена нам у спадок від УССР “відросійська” українська мова не є питома українська мова. Тому, обравши роль українських письменників, публіцистів чи журналістів, їм треба “застановлятися”, як казали галичани, над своєю мовою, думати над тим, які вирази вживати, щоб не уподібнюватися до сучасних “украінскіх” державних мужів.

ПРОДОВЖУВАТИ ЛИСТУВАТИСЬ чи І ДАЛІ ЛИСТУВАТИСЬ?

Українська мовна стихія виробила цілу низку самобутніх лексичних зворотів, які в інших мовах передавано цілком інакше. Так, нашій мові властиві форми: я і далі працюю (І), він і далі ходить до Раї (II), вони і далі полюють на простачків (III). Наші конструкції з парою і далі інші мови передають з допомогою дієслова продовжувати: я продовжую працювати (Іа), він продовжує ходити до Раї (IIа), вони продовжують полювати на простачків (ІІІа). Порівнявши форми І, II, III з формами Іа, ІІа, ІІІа, неважко визнати за першими 1) самобутність, 2) стислість, 3) простоту. Безперечно, що в українських текстах куди слушніше вживати форми І, II, III, ніж форми Іа, IIа, ІІІа.

У СВОЮ ЧЕРГУ чи І СОБІ?

Ми вже звикли до звороту у свою чергу, коли треба сказати, що дія когось повторює чиюсь дію: “Молодий інженер… у свою чергу оглянув старого” (П. Панч). А наша ж мова знає зворот і собі, який є нашим “з діда-прадіда” відповідником до звороту у свою чергу: “Якове!.. – кличу. Мовчить… спить. Тоді я й собі на бік, та й… заснув” (М. Вовчок). Зворот і собі уособлює згадані вище простоту й невишуканість нашої мови. Не зіпсував би цей зворот і тексту П. Панча: “Молодий інженер… і собі оглянув старого”.

УВОДИТИ В ОМАНУ чи ЗБИВАТИ З ПАНТЕЛИКУ?

У процесі “злиття мов” цілий ряд наших лексичних одиниць безпідставно замінено на копії з російської мови. Тоді ж дано зелену вулицю ідіомі уводити в оману, яка копіює російський зворот вводить в заблуждение. Але ж нам не треба було вигадувати кальки уводити в оману, коли ми мали низку живих образних зворотів, які не поступалися кальці: забивати баки кому, збивати з пантелику кого, плутати кого, замилювати очі кому, туманити голову кому. Вираз же уводити в оману зовсім не образний. Що таке омана? Це абстракція, яку у звороті вводити в оману більшість читачів розуміє, пригадуючи російський вираз вводить в заблуждение. Тобто розуміти український текст треба через іншу мову. Живі ж наші звороти ми розуміємо без допомоги іншої мови. Чи ж не краще обходитися своїм багатством? Пише Іван Ле: “Я… дивуюся інженерові С. Вводить в оману і мене і вас”. А що, як сказати “Забиває баки і мені і вам”, “Збиває з пантелику і мене і вас”, “Замилює очі і мені і вам”? Збережеться образність, простота і самобутність нашої мови.

ЗА МОЖЛИВОСТІ чи КОЛИ Є НАГОДА?

Наш мовний простір так засмічено канцеляризмами, що навіть світлі голови не можуть вирватися з їхнього полону. Замість говорити просто і невишукано, ці “бранці канцеляризмів” обтяжують читача незграбними конструкціями. Пише член НСПУ: “…нащо обов’язково згорати за можливості поетично відбуватися безліч разів”. Можливість – слово улюблене бюрократичним арго, слово аж ніяк не просте. Скоріше навпаки. А штучно поєднане з прийменником за, воно творить незграбну пару за можливостей, що її навряд чи почуєте з живих уст. До бюрократизації нашої мови ми послуговувалися дуже містким словом нагода, яке варто тут вжити у сполуці коли є нагода: “…нащо будь-що-будь згорати, коли є нагода поетично відбуватися безліч разів”.

ШЛЮБ ЗА РОЗРАХУНКОМ чи ШЛЮБ ЗАДЛЯ ВИГОДИ?

На цей раз пише історик і “оприявнює”, як йому здається, мовну перлину шлюбні стосунки за розрахунком (стосунки – розрахунком!). Дехто скаже: “Що візьмеш з історика? Історик не письменник”. Письменник чи ні, а коли взявся за перо, то мусиш бути письменником, або бодай мати письменного редактора. Російський вираз брак по расчёту добре пасує в російській мові. Нам же треба шукати виразів, щоб пасували до наших мовних стандартів. Словники пропонують шлюб з розрахунку, що, безперечно, краще ніж за розрахунком. Історик (або його редактор), очевидно, до словників не заглядали. Поклалися на свій мовний смак. І дали маху. Коли вже не йти за словниками, то треба видати зворот не гірший, ніж у словниках. Таким зворотом, як на мене, буде шлюб задля вигоди, або йдучи за авторським текстом шлюбні стосунки задля вигоди.

* * *

Тема наша цікава, але, на жаль, треба закруглятись: хорошого потрошку.

23. ДОРОГУ ГАЛИЧАНАМ! (але якісним!)

Перебування Галичини та інших наших земель поза межами Великої України сприяло розвитку на цих землях галицького варіянту української мови. Виникши під великим впливом Східньої України, цей варіянт згодом став сам впливати на соборну українську мову, бо коли на Сході царі придушували розвиток нашої мови, то галичани мали відносну “свободу уст”. Як і все на світі, галицький варіянт мав і має свої плюси і свої мінуси. Нас цікавитимуть, ясна річ, плюси, хоч варто підкреслити й мінуси. До мінусів галичан належить нахил до русизмів, а заразом і до полонізмів. Галицькі русизми: бувший, будучина, відходячий президент, встаюче сонце; полонізми: спротив (польське sprzeciw), аби у значенні щоб (польське aby). Заразом галицький варіянт був і частково є джерелом української соборної лексики: форми здійснення, залізниця, підприємець, світлина, безоглядний та сотні інших уперше “засвітилися” саме у текстах галичан. Позатим, галицький варіянт зберіг великий шар української лексики, відомої на Сході, але забутої там. Совєтська окупація Галичини спинила розвиток галицького варіянту, підстригши галичан, як і наддніпрянців, під один двомовно-одномовний гребінець.

Затим що галицький варіянт до кінця не опрацьовано – нема словників цього варіянту і далеко не всю галицьку лексику фіксують соборні українські джерела, редакторам всеукраїнських видань варто цікавитись живими галицькими формами і часом віддавати їм перевагу перед штучними формами, канонізованими в УССР.

КИСЕЙНА ПАННОЧКА чи КАПЕЛЮШКОВА ПАННА?

Тоді, коли на Сході України україномовні шари суспільства, в тому числі й письменники, були змушені взорувати (галицизм!) свою лексику на російські зразки (самостійну мовну творчість трактовано як націоналізм), українці Галичини вільно виробляли лексичні форми, відповідно до традицій української мови. А що все копійоване має нахил виглядати, якщо не карикатурно, то бодай штучно, то штучність запозичених лексичних форм накладала на саму українську мову тавро штучности. Якщо російську лексичну пару кисейная барышня подибуємо і в літературі і в живому мовленні, то скопійована з цієї лексеми пара кисейна панночка звучить штучно, бо в живій мові такої форми годі почути, та й слово кисейний не відоме українцям. Кисейна панночка – це продукт київського койне. РУСи пропонують на цей випадок варіянт тендітна панночка, який хоч і кращий від кисейної панночки, але не є поширений у живій мові, тоді як кисейная барышня з літератури перейшла до живої російської мови. Галичани ж саме в живій мові практикують форму капелюшкова панна, яка несе той самий зміст, що й кисейна панночка у росіян. Тож чи не краще україномовним українцям вживати живу галицьку форму, замість штучного витвору київського койне?

ТОЙ, ЩО ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ чи ЗАГРОЖЕНИЙ?

Коли йде мова про небажаність запозичень, то мається на увазі “велосипеди”, тобто форми, що заступають наявні у нас лексичні одиниці: спротив, коли є наша питома форма опір. Коли ж позичка з іншої мови не витискає наших форм, а розширює наші мовні можливості, то такі запозичення, як на мене, варто толерувати. У галицькому варіянті є запозичення з польської мови, які заступають наші питомі, але задовгі звороти. Вони дуже помічні при перекладах з російської мови. Так, російський текст находящиеся под угрозой исчезновения растения, найкраще віддати по-нашому загрожені зникнути рослини, уживши галицький полонізм загрожений, бо сказати або написати рослини, які перебувають під загрозою зникнення чи не вдвічі довше і складніше.

ТИХЕ БОЖЕВІЛЛЯ чи ТИХЕ ВАР’ЯТСТВО?

До згаданих доцільних запозичень належить і слово вар’ятство. Жоден РУС України не перекладає терміну тихое помешательство. Подають переклад слова помешательство, як божевілля, але це неадекватний переклад. Божевілля – це крайня форма психічного розладу, тоді як помешательство, а надто тихе потребує іншого терміну. Знайти його і справді нелегко, бо навіть по-англійськи слово помешательство перекладають як madness (божевілля) і craze (манія, пункт звихнення). Тому не можна не взяти до уваги наявний у галицькому варіянті полонізм вар’ятство, з якого неважко утворити відповідника до тихого помешательства, а саме – тихе вар’ятство. Наперед згоден з тими, хто скаже, що це не найкраща розв’язка. Правда Ваша. А як? Тихе маніяцтво? Тиха психічна хвороба? Дайте кращу форму. І галичани і наддніпрянці будуть Вам вдячні.

УРАЗИТИ, ПРИКРО ВРАЗИТИ чи ДІТКНУТИ?

Я вже казав, що галичани, завдяки кращим умовам, краще зберегли і розвинули нашу мовну спадщину. У словнику Б. Грінченка українське слово доткнути (діткнути) перекладено так: уязвить словом. Додам, що це слово може бути й перекладом російського слова огорчить (прикро вразити). Що це так, покаже наведена далі цитата. Але цих значень слова діткнути не фіксує жоден РУС, перекладаючи російські слова уязвить і огорчить. Отже, слово діткнути у значенні дошкулити словом та прикро вразити випало з активного лексикону України, бо слова незафіксовані у РУСах, як показала практика, мають нахил забуватися. Галицький же варіянт це слово зберіг і розвинув до значення прикро вразити: “Зі всіх втрат на світі ніщо не може так діткнути, як втрата дорогої особи” (Н. Кобринська).

ЛЕГКО РАНИМИЙ чи ДІТКЛИВИЙ?

Серед галичан можна почути таке: “Який Ви діткливий!”. Це треба розуміти так: “Як Вас легко вразити!”, або віддати калькою “Який Ви легко ранимий!”. Живий варіянт, безперечно, найудаліший.

* * *

Редактор від Бога знайде у деяких галицьких формах потрібні йому синонімічні варіації.