До зір крізь терня, або Хочу бути редактором

Текст добавлен: 25 февраля 2019, 11:00

Текст книги "До зір крізь терня, або Хочу бути редактором"

Автор книги: Святослав Караванський

Жанр:

Языкознание

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 14 страниц)

Назад к карточке книги

4. ДОТРИМАННЯ ДЕКЛАРАЦІЇ

Коли за наших спрямованих до глобалізації часів “текстовиробник” мовою своїх творів декларує себе українським письменником, це накладає на нього певну відповідальність, передусім під оглядом мови – писати, максимально вживаючи багатства задекларованої мови. Саме українська мова має розкривати ті думки, явища і конфлікти, що їх хоче викласти на папері літератор. Тому редактор від Бога українських текстів має бути редактором від українського Бога, і помагати авторам – хоч молодим, хоч “дипломованим” – писати відповідно до задекларованого мовного стандарту.

М. Коцюбинський у листі до М. Могилянського писав: “…мова ж у белетристичному творі – половина, коли не більше, краси його”. Читачі мають насолоду від мовного багатства, яким оперує автор. Щиро кажучи, нема читачів, які не кохаються в мові твору. Надто прискіпливо ставляться читачі-батьки до мови дитячих творів. Чому? Бо батьки хочуть прищепити дітям найкращі зразки рідної мови, щоб діти її полюбили. Чи ж можуть автори “дорослих” творів нехтувати це бажання? Та ж сьогодні не лише діти, а й дорослі “дяді й тьоті” беруться до вивчення мови своїх предків. Чи ж мусить “дорослий” письменник своєю авторською мовою (крім жаргону персонажів) привчати дорослих читачів до вуличних смаків, підживлюваних певними політичними колами?

ДОРОГЕ ЗАДОВОЛЕННЯ чи ДОРОГА РОЗКІШ?

Сьогодні дуже часто подибуємо звороти із словом задоволення, хоч не завжди вживання цього слова відповідає мовній декларації авторів. Дехто з письменної братії залюбки отримує задоволення, читає щось із задоволенням, відмовляється від дорогого задоволення, віддається задоволенням і навіть живе в своє задоволення. Не треба бути доктором філології, щоб окреслити наведені вислови як безпардонне копіювання єдиного для декого джерела словотворчости.

Характеризуючи деякі засоби сучасного кіно, кінокритик пише: “Зараз – це досить дороге задоволення”. Щоб цей вираз не звучав карикатурно, його треба українізувати: “Зараз – це досить дорога розкіш”. І коротше, і краще, і відповідає мовній декларації. Щодо решти наведених вище зворотів, то хай українізація цих виразів буде свого роду домашнім завданням для читачів – майбутніх редакторів.

ПОЗБАВЛЯТИСЯ чи ЗБУВАТИСЯ?

Слова позбавлятися і збуватися на сьогодні – синоніми, але їхні “біографії” свідчать, що слово збуватися (позбутися із значенням спекатися, здихатися) має глибші корені в нашій мові, ніж слово позбавлятися (позбавитись). Словник Грінченка так пояснює ці слова, перекладаючи на російську мову: позбутися – избавиться, а позбавитися – лишиться. Це далеко не те саме, хоч і близькозначне. А втім з бігом часу, під впливом російського слова избавляться та відповідної державної політики, у мовній практиці українців слово позбавлятися (структурно близьке до слова избавляться) набуло значення нашого слова збуватися і стало вживатися паралельно з ним. Але нема сумніву, що первинним нашим словом у значенні спекатися, здихатися було слово позбутися: саме воно утворило цілий рій мовних зворотів: позбутися життя /голови, клепки, мови, розуму/. Слово позбавитися таких ідіом не створило: у значенні спекатися воно пізніше зайшло до нашої мови під впливом іншої мови. Тому вибираючи, яке з цих слів вживати сьогодні під оглядом їхньої українськости, варто віддавати перевагу слову збуватися (для ритму в поезії – позбуватися).

Пише поетеса:

Мені сміятися охота
І позбавлятися химер…

Якби я редагував цей текст, він виглядав би так:

Мені сміятися охота
І позбуватися химер…

СПРИТНИК чи МАСТАК або СПРИТНА ГОЛОВА?

Деякі слова, хоч і вдягнуто в українські мовні шати, важко вписуються в український мовний простір через свою штучність. Тому автор або редактор від українського Бога має передягати їх у справді український одяг. Це не завжди легко зробити, але хто шукає, той знаходить.

Пише гуморист: “З цього… типу спритники роблять диваків і дивачок… возять їх, мов дітей китайського імператора”. Слово спритник тут (та й не тільки тут) звучить якось штучно. І в цьому нема нічого дивного, бо спритник – штучне слово, у творах класиків не зафіксоване, і швидше за все вигадане укладачами російсько-українських словників, як переклад сусідського слова ловкач. Жодна мова не може обійтися без вигаданих слів: зрештою всі слова усіх мов колись хтось вигадав. Річ тут у тім, що не всім вигадникам удається вигадування, і процес добору нашої лексики ще не закінчився, а й далі триває. Автор чи редактор мусить мати це на увазі, і старатися невдалим словесним зразкам знаходити заміну. Наші предки, щоб висловити поняття спритник, вдавалися до слова мастак. У живій мові фігурує саме мастак, а не спритник: “мастак стрибати перекидьки”. Тут ні спритник, ні майстер не скажеш – тільки мастак. А це ж якраз і відповідає російському ловкачу: “ловкач прыгать кувырком”.

Крім того, у резерві нашої мови є такі форми як сива голова, завзята голова. Це синоніми слів старий чоловік і завзятець. Цю модель слід ужити і до поняття спритний чоловік: спритна голова. Тоді наведену фразу можна віддати аж двома способами: 1. “З цього… типу мастаки роблять диваків та дивачок… возять їх мов дітей китайського імператора….” або 2. “З цього типу спритні голови роблять диваків та дивачок… возять їх, мов дітей китайського імператора”.

* * *

З вищенаведеного випливає, що фах Редактора з великої літери виробляють і глибокі знання мови, і пошук, і творчість, і коли хочете, натхнення, те все, що веде до зір успіху крізь терня наполегливої праці.

5. ВИНАЙДЕННЯ ВЕЛОСИПЕДІВ

Лексика людських мов не є чимось законсервованим, незмінним; вона постійно удосконалюється: одні лексичні одиниці відмирають, інші народжуються. З прогресом людства, прогресують і мови. Появу нових слів і зворотів ми спостерігаємо і в нашому мовному просторі: отодішнювати – наближати до тодішніх обставин, навстіжний – відкритий усім вітрам, донедавній – відомий донедавна.

Потреба висловити свою думку щонайпрозоріше змушує літераторів шукати засобів, як це зробити. Пошук – це праця. А всяка праця має світлий і темний бік. Редактор від Бога має чітко розрізняти ці “боки”, зокрема, не плутати словесних новотворів “од Бога” із словесними “велосипедами”, що про них ітиметься нижче.

Коли автор винаходить словесну форму, що її вже винайдено в іншій формі до нього, він вигадує “велосипед”. Сучасний читач любить новаторські пошуки у змісті й у формі. Автори стараються задовольнити це бажання, пересипаючи свою мову новотворами. Але новотвір тоді “дорогий”, коли він творить нову якість не лише формою, але й змістом, як от, слово отодішнювати. Прочитавши пасаж: “НН отодішнює опис бою”, Ви зрозумієте, що НН наближає опис бою до тодішніх обставин. Новотвір отодішнювати місткий, зрозумілий і доречний. “Дорогий” новотвір має бути вжитий “до місця”, тобто там, де його вжиток вимагає (саме вимагає!) потреба розкрити зміст висловлюваного. Новотвір буде доречний і тоді, коли він поліпшує досі вживаного свого попередника. Тоді він не буде “велосипедом”.

МИНУЛОРІЧ чи ТОРІК?

Пише досить цікавий автор: “Минулоріч першу премію отримала Н.” Автор хоче уникнути довгих запозичених форм минулого року і в минулому році. Бажання виправдане, але для цього не треба нічого винаходити. Наші предки давно винайшли винятково коротку форму торік, яку і варто тут ужити: “Торік першу премію дістала Н.”. Так само новотвір цьогоріч (синонім ідіоми цього року) навряд чи кращий від “старотвору” цей рік.

БУДИНКОВОЛОДІННЯ чи ДОМОВЛАСНІСТЬ?

Якби слово будинковолодіння я подибав у офіційному документі, воно б не потрапило до цієї рубрики, бо редакторам від Бога навряд чи доведеться редагувати канцелярську писанину. А в тім то й річ, що наведене слово “засвітилося” у гуморесці. Правда, гуморист ужив його для підкреслення неоковирности цього новотвору. Гуморист ужив його, щоб посміятися, але ж ми знаємо, що “зі сміху люди бувають”. Чи ж не для сміху хтось колись ужив вираз ставати в нагоді? А тепер дехто вживає цього покруча цілком серйозно замість форми ставати у пригоді. Отже, будинковолодіння дуже легко може приєднатися до таких форм, як ставати в нагоді, відволікати увагу, жити в своє задоволення, наші тата й мами тощо.

Але вернімось до будинковолодіння. Чому, справді, не вживати форми домоволодіння? Таж слово дім – це питоме наше слово, яка потреба його нехтувати? Навіть “академічні” словники рекомендують його у формах домовласництво та домоволодіння. Якщо вже й відходити від “академічних” форм, то чому не вжити куди коротшої форми домовласність? А будинковолодіння лишити для гумористів та управдомів (кербудів).

СУМНОВІДОМИЙ чи ГОРЕЗВІСНИЙ?

Пише інший гуморист: “Звичайно, із сумновідомою “Кольчугою” їх (свиней – С.К.) порівнювати не можна”. Ми знаємо, що коли новотвір поліпшує “старотвір”, його появу виправдано. “Старотвором” у даному разі є слово горезвісний. Чим сумновідомий кращий від горезвісного? Що він на один склад довший? Так це ж не плюс, а мінус. Згадавши не зовсім нашу приказку – старий друг вартий нових двох – тримаймося “старотвору” горезвісний. Додам, що сумновідомий – це ще й калька російського печально известный. Уживання кальок, та ще й не дуже вдалих (довгих та правописно неякісних), не привчає авторів до праці над словом, і кінець кінцем шкодить самим авторам, бо не сприяє успіхові їхньої творчости.

ДОСЬОГОЧАС чи ДОСІ?

Бажання вживати коротші форми слід схвалювати. Але той, хто скорочує довгі форми, має перевірити, чи задовга форма не була свого часу засвоєна помилково, відтрутивши на задній план коротшого конкурента. Це поможе розібратися чи нове слово “велосипед” чи ні. Пише рецензент: “Ув ідеалі мав би… витворитися… текст, який досьогочас існує лише фрагментарно”. Новотвір досьогочас виглядає коротшим від виразу до сього часу, досить поширеного в різних мовних стилях. Але “копнувши” глибше, побачимо, що ідіома до сього часу – це невиправдана заміна коротшої лексичної одиниці досі, зігнорованої в наслідок калькування “всесоюзної” форми до сего времени. Слово досі якраз і є скороченням звороту до сього часу. “Російсько-український словник” (РУС) за редакцією А. Кримського, перекладаючи вираз до сего времени, на перше місце ставить досі. Отже, найкраща заміна виразу до сього часу – слово досі. Тоді цитований текст виглядатиме так “Ув ідеалі мав би… витворитися… текст, який досі існує лише фрагментарно”.

НЕОДНОРАЗ чи НЕРАЗ (НЕ РАЗ)?

“Біографію” подібну до “біографії” новотвору досьогочас має і новотвір неоднораз. Він коротший від слова неодноразово, яке поширилось у нас під впливом імперсько-канцелярського слова неоднократно, тоді коли ми мали й маємо гранично коротку, форму нераз (не раз), яка коротша від форми неодноразово. Заковика тут у тому, що соловецький “академічний” правопис не визнав слова нераз за окреме слово, яким воно справді є, а узаконив написання не раз. Це написання і збиває мовців з пантелику, бож слово неодноразово – цілком окреме слово, і заміну йому мовці шукають також серед окремих слів, а пара слів не раз не потрапляє до їхнього поля зору. РУС же Кримського, хоч і пише не раз роздільно, саме це слово ставить на перше місце, перекладаючи російське неоднократно. Нераз – це і є ідеальний синонім до слова неодноразово.

* * *

Редактору від Бога ці приклади стануть у пригоді при зустрічах з “велосипедами”. Хай щастить!

6. СИНОНІМІЧНА НЕДОСТАТНІСТЬ

Синонімічне багатство нашої мови дозволяє майстрам пера якнайобразніше відтворювати події на папері. Синоніми часом уточнюють епізод, описуваний автором: вживши, де треба слово дощ, а де – злива, письменник викликає в уяві читача різні картини. Іноді синоніми пожвавлюють оповідь своєю свіжістю – своєю відмінністю від заяложених штампів: коли ми, замість досить затертого, а також “здертого” звороту “Н. нерозуміюче кліпає очима”, прочитаємо в тексті “Н. баранкувато кліпає очима”, образність звороту підсилить імовірність написаного. Якщо ж автор з якоїсь причини нехтує “синонімічну карту” у своїй мові, підкутий на всі чотири Редактор має прийти йому на поміч. Іншими словами, редактор має лікувати авторову синонімічну недостатність, тобто там, де цього потребує художня доцільність заміняти зачовгані лексичні одиниці свіжими.

НЕ ЗАЛИШАЄТЬСЯ НІЧОГО ІНШОГО чи НЕМА ІНШОЇ РАДИ?

Зворот не залишається нічого іншого вживано сьогодні в усіх мовних стилях і майже усіма, хто береться за перо. Тому варто час-до-часу вживати його занедбаного попередника нема іншої ради. Пише автор: “Командирам не залишалось нічого, як дозволити йому ходити у своєму взутті”. Цей пасаж може виглядати й так: “Командири не мали іншої ради, як дозволити йому ходити у своєму взутті”.

ЗАМАНЛИВИЙ чи СПОКУСЛИВИЙ?

Пише радянський класик: “Її навертали на заманливу стежку – в балет”. Тут можна було б ужити замість слова заманливий – його дещо старший відповідник спокусливий. Чому? Бо останнім часом форма заманливий стає найчастіше вживаним епітетом у найрізноманітніших текстах: заманлива пропозиція, заманлива подорож, заманливі перспективи тощо; а тому для підтримання художньої рівноваги написаного, часом варто вжити слово спокусливий, узявши до уваги той факт, що заманливий – це копія російського слова заманчивий. А поширення у нашій мові копій з іншої мови – це не що, а шовковий лінгвоцид нашої мовної стихії.

ЗІШТОВХНУТИ чи ЗІТКНУТИ?

Поширення у сьогоднішніх текстах слів зіштовхнути й зіштовхнутися (1) майже у 90 % випадків вимагає заміни їх на зіткнути й зіткнутися (2). Популярність лексичних одиниць (1) пояснюється їх конвертуванням з російських слів столкнуть і столкнуться, а також рекомендаціями видаваних в СССР російсько-українських словників (РУСів), охрещених читачами російсько-російським. Українська ж мовна стихія, зафіксована у творах класиків, не знала лексики (1), а користувалась лексикою (2). Словник Б. Грінченка форм (1) взагалі не фіксує. Ясна річ, що розвиток мови міг викликати появу форм (1), але заступати форми (2) вони можуть лише в певних межах. Наприклад, ми часом зіштовхуємо щось із місця, хоч можемо і зіпхнути. Що ж до цілого ряду інших ситуацій, то лексика (2) – органічно українська і заміна її на лексику (1) унезграбнює нашу мову. Наприклад, ідіому зіткнутися лице-в-лице дуже нелегко вимовити зіштовхнутися лице-в-лице. Правда, так можна написати, але у Редактора від українського Бога такий зворот не пройде. А написане у статті публіциста “бажання зіштовхнути лобами українців” під рукою Редактора обернеться на “бажання зіткнути лобами українців”.

НАСОЛОДЖУВАТИСЯ чи ЧАРУВАТИСЯ?

До слів, яким конче треба мати синонімічну заміну, належить дуже популярне сьогодні слово насолоджуватися. Де тільки його не побачиш! І в дитячій книжці, і в “дорослому” романі, і в науковій статті і навіть у поезії. Можна подумати, що без цього слова і українська мова не “відбудеться”, як люблять говорити деякі сучасні українознавчі. Слово насолоджуватися виступає у різних варіяціях. Дехто насолоджується життям, дехто – смачним обідом, ще дехто – природою, молодістю, вином, гумором, грою артистів, співом, мистецтвом. Така популярність цього слова шкодить кінець кінцем йому самому. Воно стає заяложеним, вичовганим і врешті починає набридати. Чи ж і справді наша мова така бідна, що не може дати мовцям широкої мовної палітри?

Мабуть, тут винна не мова, а ті, хто формує мовні смаки, а саме майстри слова, які зациклились на одній якійсь формі і не хочуть збагачувати свої тексти синонімами. А синонімів до слова насолоджуватися ми ж маємо ой-ой-ой!

Послухаймо класиків. Пише І. Нечуй-Левицький: “Ваті хотілось, щоб тільки її саму слухав Леонід Семенович, щоб тільки чарувався її піснею”. Отже, природою, співом, грою артистів, мистецтвом можна чаруватися. Зрештою, можна і захоплюватися чимось, і мати насолоду або заживати насолоди з чогось. У деяких випадках можна вживати форми упиватися чимось, смакувати щось або й кайфувати (коли дія неперехідна). Вибір широчезний.

ПЕРЕТВОРЮВАТИСЯ чи ОБЕРТАТИСЯ?

Дуже негарне враження справить на ерудованих батьків дитяча книжка, де принцеси перетворюються на Попелюшок і навпаки. Перетворюється вода на пару, або механічна енергія на електричну. Живі ж істоти у казках і не тільки обертаються на інші (чи в інші) істоти:

На приморському безлюдді
Обернувся я в дитину… (А. Кримський)

Коли в авторській мові синонімічні форми нівелюються і їх заступає якась одна на всі випадки життя, таке мовлення не збагачує дитячу уяву, а збіднює.

* * *

Отже, якщо автори, ширяючи на крилах фантазії, часом не звертають уваги на якість уживаних лексичних одиниць, то Редактор від Бога має цей авторський гріх направити.

7. СЛОВНИК – ІСТИНА В ОСТАННІЙ ІНСТАНЦІЇ

Письменник, як і всякий знавець своєї справи, мусить добре знати засоби, якими він оперує. Засоби ці – це слова і мовні звороти тої мови, якою пише автор. Лексикографи фіксують ці засоби у словниках. Нема письменника, який би не тримав на своєму робочому столі словників. Проте спілка автор-словник не завжди сприяє творчості, часом, навпаки, може шкодити. Це трапляється, коли автор сприймає написане у словниках за істину в останній інстанції (погляд № 1). Це саме може трапитися і тоді, коли автор, навпаки, не покладається на словники, а вирішує бути словникарем сам (погляд № 2).

Розгляньмо перший випадок:

Коли автор беззастережно вірить словникам, редактор має потроїти увагу, бо словники, а надто видавані в СССР, часом можуть підсунути автору свиню. Так, усі українські словники слідом за Грінченком твердять, що слово пані невідмінюване слово. А це суперечить практиці. У нашій літературі повно виразів, де пані відмінюється: говорив із панею Н., сів між панями, писання манірних пань тощо. Отже, до написаного у словниках треба підходити з певною дозою скепсису. І ця доза має “знайти притулок” саме в голові редактора.

ПОКОРОБИТИ чи ПЕРЕКОРЧИТИ?

Не секрет, що той, хто вживає слово покоробити, позичає його з російської мови, бо в українській мові до 20-х років XX століття цього слова не зареєстровано. Узявши РУС совєтського видання, інженер людських душ прочитає: покоробить – покоробити. Отож він і пише: “Від цих слів її покоробило”. Віра словникам псує авторський стиль. Таж ми маємо слово перекорчити. І звучить воно не гірше: “Від цих слів її перекорчило”.

СПРАВЛЯТИ ГЛИБОКЕ ВРАЖЕННЯ НА кого чи ЗАПАДАТИ ГЛИБОКО В ДУШУ кому!

Деякі стандартні звороти, рекомендовані словниками, через частоту вживання так заяложено, що виникає потреба шукати їм заміну. Дуже вже зачовгану пару справляти враження наша мовна стихія може висловлювати цілим рядом інших зворотів. Замість того, щоб казати “Виступ партизана справив на дітей глибоке враження”, цілком на місці буде таке речення: “Виступ партизана глибоко запав у душу дітям”. Зворот цей має й варіянт западати (запасти) в серце. Знання таких фразеологічних синонімів дуже потрібне для недопущення повторень у тексті, бо в процесі розповіді оповідач може потребувати ідіоми справляти враження не один раз.

ВІДДАТИ ДАНИНУ ПОВАГИ чи ЗАСВІДЧИТИ ПОВАГУ?

Пише радянський класик “Десятки разів [Синявін] бував в Узгені й не міг відмовити собі віддати данину поваги цьому свідкові древніх віків”. Виникає питання, навіщо така закрутистість у стилі: віддати данину поваги? Чи такий вишуканий стиль конче потрібен тут? Хіба не можна висловитись простіше? Простота ж – сестра геніяльности. Крім того, автор задекларував себе українським письменником, то нащо ж вдаватися до калькування іншомовних стилів? Нема сумніву, що, вживши наведену кальку, автор “відштовхувався” від російської ідіоми отдать дань уважения кому. Що ж, мова має розвиватися і навіть запозичувати лексику з інших мов. Але таке запозичення повинно одягатися в українські шати, тоді це буде творче збагачення рідної мови. Класик же пішов за порадою до словників. Російської ідіоми отдать дань уважения наявні на той час РУСи (та зрештою і теперішні) не перекладали (і не перекладають). У словниках перекладено лише пару отдать дань як віддати належне. Але сказати “віддати належне повазі цьому свідкові древніх віків” класикові здалося неприйнятним. Вираз не звучав. Тоді класик пішов іншим шляхом – переклав кожне слово російського звороту на нашу мову відповідно до тенденції словників УССР. Вийшло: віддати данину поваги. Він знехтував той факт, що російська пара отдать дань була коротка і легкомовна, а пара віддати данину, ставши довшою, почувала себе в нашій мовній стихії чужорідним тілом. Словники виявилися не на висоті, не відбивши факту, що ми маємо свого власного відповідника звороту отдать дань уважения, а саме засвідчити повагу кому. Отже, словники, не переклавши такої місткої ідіоми, і справді підвели нашого автора під манастир. Насичення художнього твору кальками не сприяє самобутньому стилю письменника, і тому їх треба по змозі уникати. Гляньмо ж, як буде “працювати” питома українська ідіома в тексті класика: “Десятки разів [Синявін] бував в Узгені й не міг відмовити собі засвідчити повагу цьому свідкові древніх віків”. Думку передано своїми засобами не гірше від позичених.

ДИВНИМ чином, дивним дивом чи просто ДИВОМ?

Останнім часом чимраз частіше фігурує в літературних текстах вираз дивним чином, утворений за аналогією з цілим рядом рекомендованих словниками зворотів: головним чином, таким чином, першим чином, яким чином. Звороти ці, безперечно, виникли в нашій мові під впливом російських ідіом главным образом, выгодным образом, решительным образом, естественным образом. Проте українська мовна стихія більшість лексичних одиниць цієї серії висловлювала не стандартно, а відповідно до своєї традиції. Наприклад, російську пару решительным образом ми передавали просто словом рішуче, а пара удивительным образом у нас звучала дивним дивом або й просто дивом (чого, на жаль, РУСи не фіксують). Нас, отже, цілком задовольняло твердження “Ці лінії дивом не перетинаються”. Та під впливом уніфікації (тобто – глобалізації) ми починаємо говорити “Ці лінії дивним чином не перетинаються”. Глобалізація наступає.