355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Стівен Кінг » Під куполом » Текст книги (страница 17)
Під куполом
  • Текст добавлен: 14 сентября 2016, 21:15

Текст книги "Під куполом"


Автор книги: Стівен Кінг


Жанр:

   

Ужасы


сообщить о нарушении

Текущая страница: 17 (всего у книги 66 страниц) [доступный отрывок для чтения: 24 страниц]

І Барбару.

Великий Джим відчув щемливе бажання свиснути Піту Рендолфу, щоб той запроторив цього полковника Кухмістера в буцегарню. Сказати йому, хай впроваджує той свій гаспидський військовий стан з підвалу поліцейської дільниці, а Сем Вердро прислужиться йому в ролі ад'ютанта. Може, завдяки довгій реабілітаційній терапії Нечупара Сем навіть навчиться козиряти, не тицяючи разом із тим великим пальцем собі в око.

Тільки це не зараз. Поки що ні. Деякі фрази з листа Головнокомандувача-Мерзотника були особливо промовистими.

Як ви допомагатимете йому, так і ми допомагатимемо вам.

Чіткі робочі стосунки між всіма посадовими міста.

Це рішення підлягає подальшому перегляду.

Від вас ми очікуємо віри і співпраці.

Остання найбільш промовиста. Великий Джим був певен, що цей триклятий захисник абортів не має ніякого поняття про віру, для нього це лише прикладне слівце, але, коли він каже про співпрацю, він чіткорозуміє, що має на увазі, і Джим Ренні також це чудово розуміє: це оксамитова рукавичка, всередині якої залізна рука зі сталевими пальцями.

Президент обіцяє співчуття й підтримку (він бачив щирі сльози на очах замороченої ліками Ендрії Ґрінелл, коли вона читала цей лист), але, якщо читати проміж рядків, правда стає очевидною. Це лист-погроза, неприкрито відверта. Співпрацюйте, бо інакше не буде вам інтернету. Співпрацюйте, бо ми складаємо списки покірних і неслухів, а вам вельми не сподобається знайти себе у списку останніх, коли ми до вас прорвемося. Бо ми все пригадаємо.Співпрацюй, друже. Бо інакше…

Ренні подумав: «Ніколи я не віддам мого міста під оруду кухаря, котрий наважився торкнутися рукою мого сина, а потім ще й противився моїй владі. Ніколи цьому не бувати, ти, мавпо. Ніколи».А ще він подумав: «М'яко, спокійно».

Хай полковник Кухмістер викладе їхній великий військовий план. Якщо за фактом той подіє, добре. Якщо ні, новостворений полковник Армії США відкриє для себе нове значення виразу: у глибині ворожої території.

Великий Джим усміхнувся і промовив:

– Давайте зайдемо досередини, ходімо. Схоже, нам багато чого треба обговорити.

7

Джуніор сидів у темряві зі своїми подружками.

Дивним це було, навіть йому самому це здавалося дивним, проте водночас і заспокійливим.

Коли він разом з іншими позаштатними підручними повернувся до поліцейської дільниці після того колосального розгардіяшу на Дінсморовому полі, Стейсі Моґґін (сама все ще в уніформі й утомлена на вигляд) сказала їм, що, якщо хочуть, вони можуть попрацювати ще чотири години. Понаднормових службових годин пропонуватиметься ще багато, якийсь період принаймні, а коли місту надійде час платити їм за службу, пояснила Стейсі, вона певна, що будуть ще й бонуси… котрі, либонь, забезпечить вдячний уряд Сполучених Штатів.

Картер, Мел, Джорджія Руа і Френк Делессепс погодилися відпрацювати додаткові години. Справа була навіть не в грошах; вони кайфували від цієї роботи. Джуніор теж, але в голові йому почав народжуватися черговий біль. Це так гнітило після цілого дня в першокласному настрої.

Він сказав Стейсі, що пасує, якщо можна. Вона запевнила його, що все нормально, тільки нагадала, що він мусить бути на службі завтра о сьомій ранку.

– Роботи вистачить, – сказала вона.

На ґанку Френкі підсмикнув на собі ремінь і сказав:

– Навідаюся я, мабуть, до Ейнджі додому. Скоріш за все, вона десь поїхала з Доді, але мені нестерпно думати, що вона могла послизнутися в душі й лежить там зараз паралізована, чи ще щось таке.

У Джуніора почало стугоніти в скронях. Перед лівим оком затанцювала якась біла цятка. Вона смикалася туди-сюди в ритмі з його серцем, биття котрого також пришвидшилося.

– Хочеш, я зайду, – запропонував він Френкі. – Мені все одно по дорозі.

– Правда? Якщо не важко.

Джуніор помотав головою. Разом і біла цятка перед його оком скажено, запаморочливо застрибала. Та потім вгомонилася.

Френкі понизив голос:

– Саммі Буші була розкрила рота на мене там, на полі.

–  Отапіхва, – пхекнув Джуніор.

– Авжеж. Каже: «Що ти зробиш, заарештуєш мене?» – пропищав Френкі дошкульним фальцетом, від чого Джуніору аж нерви скрутило. Біла цятка перетворилася на червону і якусь мить він боровся з бажанням вхопити свого старого друга за горло і задушити тут же, на місці, щоби назавжди позбавити себе небезпеки коли-небудь знову почути той фальцет.

– Так я оце думаю, – продовжував Френкі. – Чи не з'їздити туди, як закінчиться зміна. Провчити її, ну розумієш, навчити поважати місцеву поліцію.

– Вона шалава. І суча лесбійка.

– Так це ж іще краще. – Френкі замовк, задивившись на страхітливе сідаюче сонце. – Цей Купол має свої плюси. Ми можемо робити ледь не все, що нам заманеться. У всякому разі поки що. Ти тільки подумай про це, старий. – Френкі вхопив себе за матню.

– Звісно, – погодився Джуніор. – Та в мене на них не дуже стоїть.

Але зараз він відчував, що якраз навпаки.Типу того. Не те щоб він збирався їх трахнути,чи щось таке, хоча…

– Ви все одно залишаєтеся моїми подружками, – промовив Джуніор у темряву комори. Спочатку він підсвічував собі ліхтарем, та потім його вимкнув. У темряві було краще. – Хіба ні?

Вони не відповідали. «А якби вони це зробили, – подумав він, – я мав би можливість доповісти батькові й преподобному Коґґінсу про велике чудо».

Він сидів спиною до стіни, вздовж якої тягнулися полиці з консервами. Ейнджі він поклав правобіч, а Доді лівобіч себе. Menagerie a trois [174]174
  Звіринець утрьох ( фр.) – перекручене manage а trois (кохання утрьох).


[Закрыть]
, як називають це на форумах «Пентхауза».У світлі ліхтаря його дівчата мали не дуже гарний вигляд, розпухлі лиця і вибалушені очі, лиш трохи притінені їхнім волоссям, та вистачило лише їх відвернути… гай-гай! Чисто тобі парочка живих дівуль!

Щоправда сморід, куди ж без цього. Суміш старого лайна і свіжого гниття. Але не так вже й погано, бо тут також були присутні й інші, приємніші запахи: кави, шоколаду, патоки, сушених фруктів і, либонь, героїну.

Також легкий аромат парфумів. Від Доді чи від Ейнджі? Він не міг зрозуміти. Головне, що він розумів, біль у нього в голові знову притишився і пропала та дратівна біла цятка. Він посунув уперед руку, налапавши груди Ейнджі.

– Ти ж не проти цього, Ейндж? Ну, я, звісно, знаю, що ти кохаєшся з Френкі, але ж ви, типу того, що розбіглися, крім того, це лише збуджує почуття. А ще – не хотілося цього тобі казати, але мені здається, він сьогодні задумав тебе зрадити.

Вільною рукою він намацав руку Доді. Вона була холодна, але він все одно поклав її собі на член.

– О, моя Доді, – промовив він. – Це доволі круто. Але роби, як тобі хочеться, дівчинко; не стримуй себе, будь геть відвертою.

Звісно, він мусить їх поховати. Скоро. Купол у будь-яку мить може луснути, мов мильна бульбашка, або вчені знайдуть спосіб якось його розчинити. Й одразу ж по цьому в місті аж кишітиме дізнавачами. А якщо Купол так і стоятиме, напевне буде створено щось на кшталт комітету з пошуку харчів, вони ходитимуть з дому в дім, шукатимуть продукти.

Скоро. Але не прямо тепер. Бо тут затишно.

І водночас хвилююче. Люди цього б не зрозуміли, але вони й не мусятьщось розуміти. Тому що…

– Це наша таємниця, – прошепотів Джуніор у темряву. – Правда ж, дівчата?

Вони не відповіли (хоча зроблять це, у свій час).

Джуніор сидів, обіймаючи дівчат, котрих сам же й замордував, так він потроху задрімав, а тоді й поринув у сон.

8

Коли Барбі з Брендою Перкінс об одинадцятій покинули міську раду, нарада там все ще тривала. Спершу вони йшли по Мейн у бік Морін-стрит мовчки. На розі Мейн-стрит і Кленової вулиці все ще лежала невеличка, притиснута камінцем пачка одношпальтового спецвипуску «Демократа». Барбі висмикнув одну газету з-під прес-каменя. Бренда дістала з сумочки ліхтарик-олівець і присвітила, щоб прочитати заголовок.

– Здавалося б, побачивши таке надрукованим у газеті, мусиш легше повірити, а воно зовсім не так, – сказала вона.

– Еге ж, – погодився він.

– Ви з Джулією разом підготували цей випуск, щоб Джеймс не зміг нічого приховати, – мовила вона. – Хіба не так?

Барбі похитав головою.

– Ні, він би й не намагався, бо це неможливо. Коли вибухає ракета, там такий звук, що чортам чути. Просто Джулія не хотіла, щоб Ренні розкручував цю новину на свою користь, якою б та його користь не була. – Він постукав пальцем по газетці. – Грубо кажучи, я вбачаю в цьому щось на кшталт страховки. Виборний Ренні мусить думати: «Якщо він випередив мене в цьому, у володінні якою іншою інформацією він мене випереджає?»

– Джеймс Ренні може бути вельми небезпечним суперником, мій друже.

Вони рушили далі. Бренда склала газету й засунула її собі під пахву.

– Мій чоловік провадив щодо нього слідство.

– З якої причини?

– Не знаю, що саме я можу вам розповісти, – сказала вона. – Вибір, як мені здається, лежить між або все, або нічого. І Гові не зібрав абсолютних доказів – це я знаю напевне. Хоча він уже був наблизився до цього.

– Справа не в доказах, – пояснив Барбі. – Справа в тому, щоб мені не опинитися у в'язниці, якщо завтра справи підуть не дуже гарно. Якщо те, що вам відомо, може допомогти мені утриматися на волі…

– Якщо вас непокоїть насамперед те, щоб самому не потрапити до в'язниці, ви мене розчарували…

То була лише частка проблеми, і Барбі знав, що вдова Перкінс це розуміє. Під час наради він уважно слухав і, хоча Ренні докладав солодкомовних зусиль, щоби виглядати улесливо розсудливим, Барбі був ним шокований. Він відчував під усіма тими побожними примовляннями й клятьбами зачаєного хижака. Він триматиметься за владу, аж поки в нього її не вирвуть силою; братиме все, що вважає за потрібне, поки його не зупинять. Це робило його небезпечним для всіх, не лише для Дейла Барбари.

– Місіс Перкінс…

– Мене звуть Бренда, пам'ятаєте?

– Гаразд, Брендо. Давайте припустимо, що Купол встояв; тоді місту мусив би допомагати хтось інший, не цей торговець уживаними автомобілями з манією величі. Брендо, сидячи в буцегарні, я не зможу допомогти нікому.

– Мій чоловік уважав, що Великий Джим тут гріє собі руки.

– Як? Чим? І наскільки?

– Давайте побачимо, що зроблять ракети, – відповіла вона. – Якщо це не подіє, я розповім усе. Якщо подіє, коли осяде пил, я зустрінуся й побалакаю з окружним прокурором… тоді, говорячи словами Рікі Рікардо, Джеймсу Ренні «доведеться давати пояснень» [175]175
  «Тобі доведеться давати пояснень» – незграбна фраза з найпопулярнішого в історії американського телебачення серіалу «Я кохаю Люсі» (1951–1960), з якою до головної героїні Люсі Рікардо (актриса Люсіль Болл, 1911–1989) регулярно звертається її чоловік Рікі (актор Десі Арнас, 1917–1986).


[Закрыть]
.

– Не тільки ви чекаєте, що принесе спроба прориву. Цю ніч Ренні перечекає смиренним ягнятком. Якщо крилаті ракети, замість того щоби пробити Купол, зрикошетять, гадаю, ми побачимо його інше обличчя.

Вона вимкнула ліхтарик і, подивившись угору, промовила:

– Погляньте на зірки. Такі яскраві. Оно Малий Ківш… Кассіопея… Велика Ведмедиця. Все як завжди. Мене це заспокоює. А вас?

– Так.

Якийсь час вони мовчали, задивившись на мерехтливе безмежжя Чумацького шляху.

– Але від споглядання зірок я завжди почувалася дуже маленькою і дуже… ефемерною, – вона засміялася, а потім доволі ніяково спитала: – Ви не проти, якщо я візьму вас під руку, Барбі?

– Зовсім ні.

Вона підхопила його під лікоть. Він накрив своєю рукою її долоню і повів додому.

9

Великий Джим згорнув засідання об одинадцятій двадцять. Пітер Рендолф побажав усім добраніч і покинув нараду. Він запланував почати евакуацію західної околиці міста рівно о сьомій ранку і сподівався до полудня очистити всю місцевість довкола Малої Курви. Слідом за ним підвелася й Ендрія, ступаючи повільно, тримаючись руками за поперек. Всім присутнім добре знайома була ця її поза.

Хоча з голови йому не йшла зустріч із Лестером Коґґінсом (і сон, він не проти був хоч трохи збіса поспати), Великий Джим спитав у неї, чи не могла б вона затриматися на кілька хвилин.

Вона запитально подивилася на нього. Позаду нього демонстративно складав докупи теки і ховав їх до сірого сталевого сейфа Енді Сендерс.

– І замкни двері, будь ласка, – лагідно попрохав Великий Джим.

Тепер уже з занепокоєним обличчям, вона виконала його прохання. Енді продовжував прибирати після наради, але плечі в нього були напружено згорблені, немов в очікуванні удару. Енді вже було відомо те, про що з нею балакатиме Великий Джим. І, судячи з його пози, хорошого там було мало.

– Що ти задумав, Джиме? – спитала вона.

– Нічого особливого, – що означало якраз навпаки. – Мені лишездалося, що перед нарадою ти вельми заприятелювала з цим Барбарою. І з Брендою, до речі, також.

– З Брендою? Та не… – вона вже ледь було не сказала не виставляй себе ідіотом,але вирішила, що це прозвучить занадто сильно. – Та не до ладу це, ми з Брендою знайомі вже тридцять ро…

– Аз містером Барбарою три місяці. Якщо так, то, виходить, поїдання зготованих кимсь вафель і шинки є достатньою основою для того, щоб пізнати ту людину.

– Гадаю, він тепер полковник Барбара.

Великий Джим усміхнувся:

– Важко сприймати це серйозно, коли вся його уніформа складається з джинсів і майки.

– Ти бачив лист Президента.

– Я бачив щось, що Джулія Шамвей могла самотужки склепати на своєму гаспидському комп'ютері. Чи не так, Енді?

– Авжеж, – промовив Енді, не повертаючи голови. Він усе ще щось складав до сейфа. А потім вкотре перекладав уже було складені теки.

– А якщо навіть припустити, що лист дійсно буввід Президента? – спитав Великий Джим, цілком розтягуючи своє широке, з кількома підборіддями лице в тій усмішці, яку вона так ненавиділа. Ендрія, мабуть, уперше ледь не з зачаруванням помітила на тих його підборіддях щетину і зрозуміла, чому Джим завжди намагається так ретельно голитися. Щетина надавала йому зловісного ніксонівського [176]176
  Річард Ніксон (1913–1994) – 36-й президент (1969–1974), за всю історію США єдиний, котрий подав у відставку, щоб уникнути імпічменту.


[Закрыть]
вигляду.

– Ну… – її занепокоєння вже межувало зі страхом. Вона хотіла сказати Джиму, що просто намагалася бути люб'язною, але насправді ж не зовсім так, там було дещо більше, і вона гадала, що Джим це помітив. Він вельми примітливий. – Ну, розумієш, він же Головнокомандувач.

Великий Джим зневажливо відмахнувся:

– Ти знаєш, хто такий командувач, Ендріє? Я тобі поясню. Той, хто заслуговує на лояльність і слухняність тому, що має ресурси, якими може допомогти нужденним. Це мусить бути чесний обмін.

– Так! – підбадьорилася вона. – Такі ресурси, як ті крилаті ракети!

– Гаразд, якщо від них буде якась користь.

– А чому їй не бути? Він сказав, що кожна має бойову головку на тисячу фунтів.

– Зважаючи на те, як мало ми знаємо про Купол, як можеш ти чи будь-хто з нас знати щось напевне? Звідки нам знати, що ракета не зірве Купол, залишивши кратер завглибшки з милю на тому місці, де стояв Честер Мілл?

Вона збентежено дивилася на нього. Потираючи, розминаючи руками собі поперек у тому місці, де гніздився біль.

– Авжеж, усе в руках Божих, – сказав він. – І ти права, Ендріє, ракети можуть спрацювати. Але якщо ні, ми залишимося напризволяще, а Головнокомандувач, котрий не здатен допомогти своїм громадянам, не вартий і бризки теплої сечі до холодного нічного горщика, на моє переконання. Якщо їхній обстріл не дасть того результату і якщо вони не пошлють усіх нас до Слави Господньої, комусь доведеться опікуватися нашим містом. Кому краще цим займатися: якомусь приблуді, котрого доторкнувся своєю чарівною паличкою Президент, чи виборним особам, які вже тут є? Розумієш тепер, куди я навертаю?

– Мені полковник Барбара здався цілком здатним, – прошепотіла вона.

–  Перестань так його називати! – закричав Великий Джим.

Енді впустив теку, а Ендрія з переляканим зойком зробила крок назад.

Але одразу ж вона стала й випросталася, вмент віднайшовши в собі той, притаманний янкі сталевий стрижень, завдяки якому колись мала хоробрість вперше балотуватися у виборні.

– Не смій кричати на мене, Джиме Ренні. Я тебе знаю ще відтоді, як ти в першому класі вирізав картинки з каталогу «Сіерз» [177]177
  «Sears» – сучасна мережа універмагів, що була заснована наприкінці XIX ст. як компанія з продажу товарів поштою, знаменита своїми каталогами.


[Закрыть]
і наклеював їх на кольоровий картон, тож не кричи на мене.

– Ох, дідько тебе забирай, вона образилася. – Хижа усмішка розповзалася тепер від вуха до вуха, перетворивши верхню частину його лиця на якусь дражливу веселу маску. – Як же це нікчемашно недоречно. Але вже пізно, я втомився і вичавив із себе весь денний запас солоденького сиропу. Тож слухай сюди і не змушуй мене повторювати двічі. – Він поглянув собі на годинник. – Зараз одинадцята тридцять п'ять, а я ще до дванадцятої хочу потрапити додому.

–  Я не розумію, чого ти від мене хочеш?

Він підкотив очі, немов був не в змозі повірити в таку тупість.

– Коротко? Я хочу знати, чи будеш ти на моєму боці – моєму й Енді, – якщо цей їхній ідіотський план з ракетами нічого не дасть. А не поряд із цим вискочнем з посудомийної машини.

Вона розправила плечі й відпустила спину, за яку було трималася руками. Вона зуміла подивитися йому прямо у вічі, хоча губи в неї тремтіли.

– А якщо я вважаю, що полковник Барбара – містер Барбара, якщо тобі так більше подобається – більш кваліфікований керівник у кризовій ситуації?

– Що ж, обійдуся наразі, перетуди-тебе-в-батька-матір, – відповів Великий Джим. – Хай тобі допоможе твоя висока мораль. – Голос його впав до бурмотіння, що лякало більше за попередні крики. – Але ж ти приймаєш оті пігулки. Оксиконтин.

Ендрія похолола:

– А що з ними не так?

– Енді має їх чималенький запас, спеціально для тебе, але, якщо ти в цих перегонах вибираєш не того коня, пігулки можуть просто розчинитися. Правильно я кажу, Енді?

Енді почав мити кавоварку. Вигляд у нього був нещасний, він уникав погляду неспокійних очей Ендрії. Але з відповіддю не забарився.

– Так, – підтвердив він. – У такому випадку може трапитися, що я їх просто висиплю до унітаза в аптеці. Небезпечно тримати такі наркотики в цілком відрізаному від світу місті.

– Ти не маєш права! – скрикнула вона. – У мене є рецепт!

Великий Джим почав лагідно.

– Єдиний рецепт, який тобі зараз потрібен, це триматися людей, котрі знають це місто найкраще, Ендріє. Наразі це єдиний різновид рецепта, від якого тобі буде хоч якась користь.

– Джиме, мені потрібні мої пігулки, – вона почула, як тремтить її голос, точно, як у її матері в останні, найгірші роки, коли вона вже не вставала з ліжка, і Ендрія ненавиділа себе за це. – Я їх дуже потребую!

– Знаю, – сказав Великий Джим. – Бог випробовує тебе великим болем. («Не кажучи вже про гидомирну залежність від наркотику», – подумав він.)

– Просто роби, що слід, – включився Енді. Очі його в темних ободах були сумними й переконливими. – Джим найкраще знає, що треба нашому місту, і завжди знав. Не потрібно, щоб якийсь чужак розповідав нам, як робити нашу справу.

– Якщо я так робитиму, чи отримуватиму я мої таблетки проти болю?

Обличчя Енді освітилося посмішкою:

– Безперечно! Можливо, я навіть на свою відповідальність трохи підвищу дозу. Скажімо, на день на сто міліграмів більше? Хіба тобі не піде на користь? Вигляд ти маєш вкрай незадовільний.

– Мабуть, мені варто було б трохи збільшити, – глухо відповіла Ендрія. Голову вона похилила. Вона не пила алкоголю, ані келишка вина після випускного балу, коли їй там стало так зле, ніколи не викурила жодного косяка, зроду не бачила кокаїну, окрім як по телевізору. Вона була чудовою жінкою. Дужеприємною особистістю. Тож яким чином вона потрапила в таку пастку? Коли впала, ідучи по пошту до своєї скриньки? І одного цього достатньо, щоб перетворити когось на залежну від наркотику особу? Якщо це так, то як же це несправедливо. Як жахливо. – Але тільки на сорок міліграмів. На сорок, і не більше, цього мені буде достатньо, гадаю я.

– Ти певна? – спитав Великий Джим.

Зовсім не була вона певна. Тут-то й ховався диявол.

– Ну, либонь, на вісімдесят, – сказала вона, втираючи сльози з обличчя. А потім пошепки: – Ви мене шантажуєте.

Той шепіт був ледь чутний, але Великий Джим дочув. Ступив крок до неї. Ендрія відсахнулася, проте Великий Джим лише взяв її за руку. Ніжно.

– Ні, – промовив він. – Це був би гріх. Ми тобі допомагаємо. А навзаєм хочемо лиш одного: щоб ти допомагала нам.

10

Почулося гуп.

І Саммі враз прокинулася в ліжку, хоча, перед тим як упасти о десятій вечора, викурила півкосяка і випила три Філових пива.

Вона завжди тримала в холодильнику пару шестизарядних коробок і досі думала про них, як про «Філове пиво», хоча сам Філ пішов від неї ще у квітні. До неї долітали чутки, ніби він і зараз десь у місті, але вона не вірила. Авжеж, якби він крутився неподалік, вона його напевне хоч десь, а побачила б протягом останніх шести місяців, так же? Це маленьке місто, точно як співається у тій пісні. Гуп!

Вона сіла в ліжку, прислухалася, чи не скиглить Малюк Волтер. Він мовчав, і вона подумала: «О Господи, мабуть, розвалилася та чортова колиска! А він навіть не заплакав…»

Вона відкинула ковдру і поспішила до дверей. Натомість врізалася у стіну лівіше них. Ледь не впала. Проклята темрява! Проклятий Філ, котрий утік і полишив її в такому стані, і нема кому за неї заступитися, коли такі, як Френк Делессепс її кривдять і лякають і…

Вона обмацала руками верх шафи і знайшла ліхтарик. Увімкнула й поспішила до дверей. Не встигла вона завернути ліворуч, до спальні Малюка Волтера, як знову почулося гуп.Не зліва, а просто попереду, від дальньої стіни захаращеної вітальні. Хтось гупав у вхідні двері. Тепер звідти почувся ще й приглушений сміх. Хто б там не був, звучало це п'яно.

Вона кинулася через кімнату, майка, у котрій вона спала, збрижилася на її пухких стегнах (звідтоді, як пішов Філ, вона трохи поважчала, фунтів на п'ятдесят, але коли цей сраний Купол пощезне, вона збиралася сісти на «НутріСистем» [178]178
  «NutriSystem» – заснована у штаті Пенсільванія компанія, яка виробляє і продає різноманітні продукти для схуднення чотирьох категорій: загальна, для старших людей, для вегетаріанців, для діабетиків.


[Закрыть]
, щоб повернутися до своєї шкільної ваги), і навстіж одчинила двері.

Ліхтарі – чотири, і то потужні – спалахнули їй просто в обличчя. Ті, хто ховалися поза сяйвом ліхтарів, знову засміялися. В одного з реготунів його ї-гі-гівиходило точнісінько, як у Кучерявчика з Трьох Коміків [179]179
  Три Коміки – популярне в першій половині XX ст. тріо братів-акторів Горвіців, котрі випустили безліч короткометражних кінокомедій; під псевдонімом Кучерявчик виступав наймолодший голомозий брат Джером з характерним високим пронизливим голосом.


[Закрыть]
. Вона впізнала, чий то сміх, бо добре пам'ятала його ще зі школи: це реготав Мел Ширлз.

– Нє, ну ти прикинь! – гукнув Мел. – Наша краля лягла спати, бо ні в кого відсмоктати.

Ще гучніший сміх. Саммі підняла руку, прикриваючи долонею очі, але без толку, люди з ліхтарями залишилися безликими фігурами. Один з голосів був жіночим. Це вже на краще, як їй здалося.

– Вимкніть ліхтарі, поки я не осліпла. І заткніться, ви розбудите дитину!

У відповідь їй гримнув іще голосніший регіт, проте три з чотирьох ліхтарів погасли. Посвітивши з дверей на гостей своїм ліхтарем, вона не зраділа побаченому: Френкі Делессепс і Мел Ширлз, а поряд з ними Картер Тібодо й Джорджія Руа. Та сама Джорджія, котра вдень наступила черевиком на груди Саммі й обізвала її лесбійкою. Жінка-то вона жінка, але небезпечнажінка.

Всі вони були зі своїми значками. І всі дійсно п'яні.

– Чого вам треба? Вже пізно.

– Треба догнатися, – сказала Джорджія. – Ти ж продаєш кайф, тож продай і нам.

– Хочу я дістатися червоного неба, як воно годиться патріоту міста [180]180
  Перекручені слова з пісні «Високі надії», яку співає Френк Сінатра у комедійному фільмі «Діра в голові» (1959).


[Закрыть]
, – проспівав Мел і засміявся: ї-гі-гі-гі-гі.

– У мене нічого нема, – відповіла Саммі.

– Не мели дурниць, тут все дуром просмерділо, – сказав Картер. – Продай нам трохи. Не будь курвою.

– Атож, – докинула Джорджія. Її очі сріблясто відблискували в промені ліхтаря Саммі. – Не зважай, що ми копи.

На це вони всі разом вибухнули реготом. Ну точно, розбудять дитину.

– Ні! – спробувала закрити двері Саммі. Тібодо поштовхом знову їх прочинив.

Штовхнув усього лиш сподом долоні, доволі легко, але Саммі поточилася назад. Вона перечепилася об чортів іграшковий потяг Малюка Волтера і вдруге за сьогоднішній день сіла на сраку. Майка на ній спурхнула вгору.

– Bay, рожева білизна, чекаєш на якусь зі своїх коханок? – спитала Джорджія, і всі знову зайшлися реготом.

Вимкнуті ліхтарі знову загорілися, освітивши її, мов на сцені.

Саммі різко обсмикнула на собі майку, ледь не порвавши горловину. Промені ліхтарів танцювали по її тілу, поки вона непевно зводилася на ноги.

– Де твоя гостинність, запрошуй нас до хати, – промовив Френкі, ввалюючись у двері. – Красно дякую, – обвів він променем ліхтаря вітальню. – Що за свинарник?

– По свині й свинарник, – підхопила Джорджія, і знову всі разом зареготали. – На місці Філа я б ризикнула завітати сюди знов лише для того, щоб надрати тобі сраку! – підняла вона кулак. Картер Тібодо церемонно стукнувся з нею кісточками.

– Він усе ще переховується на радіостанції? – спитав Мел. – Преться на меті? Та сама маячня на тему Ісуса?

– Я не розумію, про що ти… – її вже це не злило, їй уже стало страшно. Так безладно балакають у своїх кошмарах люди, накурившись перед тим трави, притрушеної янгольським пилком [181]181
  Фенциклідин («янгольський пилок») – синтезований 1926 року хірургічний анестетик, потужний галюциноген, використовувався як транквілізатор у ветеринарії, заборонений у 1960-х pp., у невеликих кількостях виробляється у підпільних лабораторіях.


[Закрыть]
. – Філ пішов від мене!

Її незвані гості перезирнулися між собою і розсміялися. Ідіотське ї-гі-гіШирлза перекривало решту голосів.

– Пішов! Дременув! – кувікав Френкі.

–  Типу,уїбав! – відгукнувся Картер, і вони всі разом стукнулися кісточками кулаків.

Джорджія згребла з верхньої полиці купку книжок у м'яких палітурках і гортала їх.

– Нора Робертс? Сандра Браун? Стефені Меєр? [182]182
  Nora Roberts (нар. 1950 p.), Sandra Brown (нар. 1948 p.) – авторки численних любовних романів-бестселерів; Stephenie Meyer (нар. 1973 p.) – авторка серії романів про вампірів «Сутінки».


[Закрыть]
Ти це читаєш? Ти шо, бля, не знаєш, правило Гаррі Поттера? – простягнувши руки перед собою, вона розтиснула пальці, і книжки посипалися на підлогу.

Дитина все ще так і не прокинулася. Це було просто чудо.

– Ви підете геть, якщо я продам вам трави? – спитала Саммі.

– Звичайно, – запевнив її Френкі.

– І давай мерщій, – сказав Картер. – Нам вранці рано на службу. Забезпечувати е-ва-ку-а-цію.Тож воруши своєю тлустою сракою.

– Почекайте тут.

Вона пішла до кухоньки й відкрила холодильник (тепер вже теплий, скоро все потане, чомусь від цього вона аж схлипнула) і дістала звідти пластиковий пакет трави. Один із трьох галонових [183]183
  Американський галон – міра об'єму рідких і сипких тіл, дорівнює 3,785 л.


[Закрыть]
пакетів, які вона там тримала.

Вона вже почала обертатися, та раптом хтось обхопив її за плечі, а хтось інший вирвав у неї з рук пакет.

– Я хочу знову поглянути на твою рожеву білизну, – промовив Мел їй просто у вухо. – Подивитися, чи є напис НЕДІЛЯ в тебе на сраці. – Він задрав їй майку вище талії. – Нема, я так і знав.

– Перестаньте! Припиніть!

Мел засміявся: ї-гі-гі-гі-гі.

Їй просто в очі вдарив промінь світла, але вона встигла впізнати вузьку голову того, хто тримав ліхтар: Френкі Делессепс.

– Ти огризалася на мене сьогодні, – сказав він. – До того ж ти мене ляснула, зробила боляче моїй рученьці. А я усього лише зробив оце. – І він знову ухопив її за груди.

Вона спробувала відбитися. Націлений було їй у лице промінь світла вмент уперся в стелю. І тут же різко опустився знову. Біль вибухнув їй у голові. Він вдарив її ліхтарем.

–  Ой! Ой, як боляче! ЩО ти робиш!

– Це, бля, ще не боляче. Тобі пощастило, що я не заарештував тебе за продаж наркотиків. Стій спокійно, якщо не хочеш отримати ще.

– Якось ця трава смердить мерзотно, – промовив Мел діловим тоном. Він так і стояв позаду, задерши її майку.

– І сама вона теж, – докинула Джорджія.

– Мусимо конфіскувати цю траву в тебе, сучечко, – сказав Картер. – Вибачай.

Френкі знов ухватив її за цицьку:

– Стій спокійно, – крутив він сосок. – Стій спокійно, кажу. – Голос у нього став хриплим. Дихання пришвидшилось.

Вона зрозуміла, до чого йде. Заплющила очі. «Хоч би тільки дитина не прокинулася, – подумала вона. – Хоч би вони не зробили чогось іншого. Гіршого».

– Давай, – підначила Джорджія. – Покажи їй, чого їй не вистачає з тих пір, як ушився Філ.

Френкі махнув ліхтарем у бік вітальні:

– Давай на диван. І розсувай ноги.

– А ти не хочеш спершу зачитати їй її права? – спитав Мел і засміявся: ї-гі-гі-гі-гі.Саммі подумала, якщо вона знову почує цей його сміх, у неї лусне голова. Але рушила до дивана, похиливши голову, з опущеними плечима.

Картер перехопив її на півдорозі, розвернув до себе, освітивши ліхтарем знизу своє лице, перетворивши його на маску якогось гобліна.

– Ти комусь розкажеш про це, Саммі?

– Н-н-ні.

Гоблін кивнув.

– Розумна дівчина. А ніхто тобі й не повірить все одно. Окрім нас, звісно, а ми тоді повернемося сюди, і вже як слідтебе заїбемо.

Картер штовхнув її на диван.

– Трахай її, – скрикнула Джорджія схвильованим голосом, націливши ліхтар на Саммі. – Трахайте цю курву.

Трахнули її всі троє молодиків. Френкі був першим, він прошепотів:

– Тримай краще рота на замку, поки тобі не накажуть смоктати, – і ввійшов у неї.

Наступним був Картер. Під час його на ній гоцання прокинувся і почав плакати Малюк Волтер.

– Стули пельку, хлопчику, а то мгені дофедець зачитайт тобі тфій пгава! – проревів Мел Ширлз і засміявся: ї-гі-гі-гі-гі-гі-гі.

11

Вже було близько півночі.

На своїй половині ліжка міцно спала Лінда Еверет; день їй випав виснажливий, завтра рано-вранці знову на службу (забезпечувати е-ва-ку-а-цію), тож навіть неспокійні думки про Дженілл не завадили їй заснути. Вона не хропла, ні, лише тихеньке ху-ху-ху лунало з її половини ліжка.

У Расті день був не менш виснажливим, але заснути він не міг, і заважав йому не неспокій через Джен. З нею все буде гаразд, гадав він, принаймні найближчим часом. Якщо її судороги не посилюватимуться, він їх зможе вгамувати. Якщо закінчаться запаси заронтину в шпиталі, він дістане ліки в Сендерса в аптеці.

А думав він про доктора Гаскелла. І про Рорі Дінсмора, звісно. У Расті перед очима так і стояла та скривавлена, пуста діра, де у хлопчика раніше було око. Він чув слова, сказані Гаскеллом до Джинні: «Я ще не оглуп, тобто не оглух».

Ось лише він помер тепер.

Расті перевернувся на інший бік, намагаючись прогнати ці спогади, але натомість прийшло бурмотіння Рорі: «Це Гелловін».А вслід за цим голос його власної доні: «Це Великий Гарбуз винен! Ти мусиш зупинити Великого Гарбуза!»

У його дочки були корчі. Рорі Дінсмору в око зрикошетила куля, і її фрагмент дістався його мозку. Про що це говорить?

Ні про що. Як той шотландець був сказав у «Загублених» [184]184
  «Lost» («Загублені») – популярний телесеріал про виживання жертв авіакатастрофи на безлюдному острові, який транслювався у 2004–2010 pp.; цитовану фразу промовляють герої на ім'я Еко (в одній із серій другого сезону) та Джон Лок (у третьому сезоні).


[Закрыть]
? – «Не сприймай хибно випадковість за долю».

Може, й так. Може, й ні. Але «Загублені» були давно. Той шотландець міг би сказати й навпаки: «Не сприймай хибно долю за випадковість».

Він перевернувся на інший бік і тепер згадав чорний заголовок вечірнього спецвипуску «Демократа»: БАР'ЄР ПРОБИВАТИМУТЬ ВИБУХІВКОЮ!

Все марно. Наразі заснути не складається, і найгірше в такому стані – силоміць заганяти себе до країни сну.

Унизу лежала половинка знаменитого пирога Лінди, з помаранчами й журавлиною; коли прийшов додому, він бачив його там на полиці. Расті вирішив піти до кухні, посидіти за столом, з'їсти пиріг, а заодно й погортати свіже число «Американського сімейного лікаря» [185]185
  «American Family Physician» – спеціальний двотижневик, видається заснованою 1947 року Американською академією сімейних лікарів.


[Закрыть]
. Якщо яка-небудь стаття про коклюш йому не навіє сну, то ніщо інше вже не допоможе.

Він встав, дебелий чолов'яга у блакитній куртці й санітарських штанях, звичному для себе нічному вбранні, і тихенько рушив зі спальні, намагаючись не розбудити Лінду.

На півдорозі до сходів він зупинився і схилив, дослухаючись, голову.

Одрі підвивала, дуже тендітно, стиха, зі спальні його донечок. Расті підійшов і делікатно прочинив двері. Золотава ретриверка, її силует ледь угадувався між дівчачими ліжками, підняла голову, поглянувши на нього, і видала чергове тихе скиглення.


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю