Текст книги "Українські традиції"

Автор книги: О. Ковалевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 44 страниц) [доступный отрывок для чтения: 16 страниц]

І там, не маючи родичів наших упокоєних у гробах, ходили до тих і торгували на торжищах за багатства ті. І там же усілися отроки, одурити давшися. І та земля повідала ще мерзості боротьби і злеє споживала. Отож ми одійшли до гір Карпатських, до Кия, і там була також ворожнеча від інших народів, бо ми співали, що єсьми руси, про славні дні їх, а маємо співи тії од отців наших про красне життя у степах і про славу отців. Се ж бо воєводо Бобрець, що вивів русів до Голині, по смерті одержав чин Перуній хороброго Гординства. Того не забуваймо завжди, а як єсьми сини отців наших, маймо любов до пам'яті їх, і кажемо про них, що були вони силою нашою, а сила та іде до нас од їх, що їх левінимо і левіну одержуємо.

8Б. Кажемо єсьми од їх, які дбають за нас. Тож не маємо мольбищ (церков), а рядимо ото при студнях і криницях (колодязях і джерелах), де вода жива тече, і там воля є і вовки хижі не чатують на тебе. А ось Олдоріха часи згадуємо і тих, що звалися жервець (жрець?), який не бере радою, підступний єсть і слова не додержує, і красунь наших бере нагло і хапає їх. Вони піднімали між нами роздори за Годів. І те пережили. А було по Годях і тії віки правилися ми од родів і князів. І ось князь був Барвлень, який обори єланські у береги морські опер. Ідемо на займанщину тую і там розводимо скот. І скуфи займались випасанням скоту, у степах себто були вони. А потім Грецькі колонії осілися знову і городили городи і злобилися на нас. У тім часі відходимо далі до півночі і там були ми двісті літ і там ми знаходимось од часів тих до нині. А й сьогодні маємо іншого князя, Барвленя правнука од діда свого, і той каже іти до полудня на Грецьколню. Грець бо між єланським плем'ям самітна, а торги і торги має з нами за скотину нашу і хоче брати її задарма. І то маємо страшити їх до моря і гонити до свого краю, бо ж то руська земля єсть і руська кров за ту землю лилася до поду, і вона, п'ючи кров нашу, на нас надію мусить мати. І ту боронімо по всі дні, яку тримаємо.

II частина

1. Даремно забуваємо добрі наші старі часи та ідемо куди невідомо. А так ось ми поглянемо назад, а скажемо, що ми стидаємось Нави правої знати і навколо тирла відати і доуміти. Се бо Дажбо створив нам ове (оте) і це, яке єсть світ зорі, нам сяє. І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу, аби тая удержана була. Так оце душі пращурів суть, і ті світять зорями нам од Іру… но.

Греки налізли на Русь і творять злее во ім'я богів. Ми ж єсьми незнаючі мужі, куди піти і що творити. Праве бо єсь невідомо уложене Дажбом, а поніяк боротьба ж ця тече явно і та (боротьба) соутворює живоття наше і та коли одійде, смерть єсть. Яв єсть текуща, а творена в Праві. Нав'є бо єсть по тій: до тої єсть Нава і по тій єсть Нава, а в Праві єсть Яв.

Поучімося старому, а дошукаємося душі в нім бо єсть, бо навколо нас… творить богам силу. Се побачимо в собі, то бо дано дар богів і на потребу їм, бо се напраснити (марнувати)… то душі пращурів наших од Іру дивляться на нас, а потім жаль плакатися і верещати нам, бо ми нехтуємо Праве, Наве і Яве… Нехтуємо, бо з того глузуємо, і тому… не є ми достойні бути Дажбові внуки.

Отож молімось богам, щоб мали ми чисті душі і тіла наші і щоб мали ми життя з праотцями нашими, в богах зливаючись в єдину правду. Так оце бо єсьми Дажбові внуки.

Дивись, Русе, к розуму, бо ж розумові Розум великий, божеський єсть един з нами і тому творіте й голосіте з богами воєдине… Бренне (тлінне) бо єсь наше живоття і ми також, де комонезям нашим… робити, живучи в землях з тіла барана ситі, од ворогів тікаюча… свередзь.

2А. Муж прав, виступаючий з промомовою, не є той, що рекомо ходить правим бути, а є той, що слова його і звершення до себе совпадають… Тому сказано єсь о старім, аби ми творили будучи лепськими, як діди наші. Граю ту саму, а буду також за часи вельмиславні і босі, і русів потятих було рукою ворожою, і злочини творені… і князь той немощен бувши послав синів своїх до бою, а і ті ворягам підлягаючі і віча нехтуючі, що те, мовляв, віче мені уважить! Тому були роз'єднані і під данину взяті.

А чи так, скажімо, сьогодні? Князі суть наші, а тому бо не єсте ви до полудня ходячі, щоб зайняти землю… нам бо і діткам нашим. А там Греки налізли на неї, ніби гусениця на ній. А була січа велика і многії місяці… Стократи починали руси і стократи розбиті були од полуночі до полудня… Так скотину вели праотцове наші і були отцем Орієм до края руська ведені, бо ж були прибиті й перетерпіли багато, і ниючі рани й холодні несли, як одходили сюди. І так оселилися огнищанами на землі руській.

Те бо утворилося за дві теми до наших часів, а по тих двох темах ворязі прийшли… і землю одбирали од хозярів до руки своєї. Тим бо підданими робимо.

Був народ іще скільмерський сто куренів по двіста. Народ наш яко прийшов пізніше до руської землі і селився серед ільмерців і тії бо суть братчики наші, нам подібні суть, мало чим різнились, бо нас хранили од злих. Віча мали на те. Рішено… овіщати як єсть. Коли чого не рішено, не має бути. Вибирали князів од полюддя до полюддя і так жили, що ми їм поміч давали і так були… Зела бо знали і творити сосуди печені в огнищах, а були гончарі добрі, землю орати а ті скот розводити, бо розуміли… Такі отці наші суть. Прийшов рід злий на них і наліз, а тому

2Б. були понужені одскочити до лісів. Там живемо, ловці і рибані, аби спромоглися од страхів уклонитися. Також був мед якийсь у тому, і почали городи ставити, отнища повсюди розкладати.

По другій темі був холод великий, і потяглися ми до полудня, там бо суть місця злачні. А там оті ромейці скоти наші брали, де за ціну про те угодилися, як бути, кому слова держати. І потяглися ми до полудневого зеленотрав'я, і мали ми скотини багато…

ЗА. Молимо Влеса, Отця нашого, хай потягне в небі ко многості суражів і хай зійде на нас сурі віщати, золоті кола повертаючи. То бо сонце наше, що світить на доми наші і перед його лицем блідне лице огнищ домашніх. Сему богу огнику з мургли речемо показатися і востати з небес і взятися аж до мудрого світа…ні речемо йому ім'я огнебоже і йдемо трудитися, як і всяк день, моління утворивши, м'ясо їмо і ідемо до полів наших трудитися, як боги веліли всякому мужу, що чинен єсь трудитися на хліб свій. Дажбові внуки єсте любимичі божеські і божі скорорала ви. Отож десницедержащим воспоємо славу суражю і також мислимо до вечора, і п'ятикрато славимо богів удень. П'ємо бо сурицю в знак благості і общності з богами, якії бо суть у сварозі і тако піють за щастя нь… Воспоємо славу суражю і той комоньзлат суражій, що скаче в небесі… Додому йдемо потрудившися, там огонь утворимо і їмо покорм наш. Речемо, які то єсть ласкощі божеські до нас і одійдемо к сну, день бо прийде і темнява розтане. Також даємо десяту Отцям нашим а соту на власве… (пропуск) і так пребудемо славні, бо ж славимо богів наших, а молимося з тілами, омитими водою чистою…

ЗБ. Інший бо кровний єсь, а тая кров наша про те мовить, як вибирали князів старші наші і так правилися п'ятнадцять віків крізь віча… і збиратися на них і судити всяку отнонську подль… главноще… і так правилися наші отці… всякий має слово рещати… і те то благо… утратили од хозярів… по віці Трояню який… уперше насадив це зі синами своїми і внуками противорічне всім… бо руси не мали ради владі, що противна вічу… хозари бо ішли на ню, а ті не мали воїв… та то розторговиця була п'ятсот літ, не скінчилася скоро, і стало нам тягла хозарського… бо поки русичі сперечалися, вороги на них налізли многі… вну котрий не був самотен з друзями многими і був утщ…

4А. почесно жив у труді… а то був у степу болярин Скотень… Тії бо не підлеглі до хозяр були іронці… од Іроні помочі просить а тії… камоньства досилають і були… хозари о тім речен… інші бояри осталися під хозарами… а деякі доліз… до града Ківо… там осілися… Ті… ж русичі, які не воліли під хозарами, ішли до Скотеня… Так Русь тирлувалася коло Іронщі, нехаючи вікове наше, одерень не беручі і так оставили русам життя руське… Хозяри брали до Ра оту свою дерень і дітки, і жони, велика біда була… а… творячі зл… ото було Годь грабуючи налізла на Русь…

а… коло Скотеня… тії розмістилися і пращури наші вирушили на них тоді комоньства іронські утрочі і розбили Годь. Розтрощені були годьці і втікли з поля… то бо кров борша лилася, червона земля була… перунами розтрощила Русь землю Годську, а мечами знищила всякого і землю їх вимісила і до своєї приточила… А тут бо хозари зайняли нас, віча стратили і налазили на нас. І тут бо руси кинулися до бою, як леви, і сказали: «Пропадемо, якщо Перун до нас не дба». І то їм поміг. І Годь була поражена і хозари. Перші так, що усі праху… бувши перші розтрощені, і Русь зітхнула до них і сказала: «А що, ще будете?» Хозяри бо утікли до Волги од Дону і Донця… там сором мали, а то розбіглися вої їхні, покидавши на землю мечі свої і тікаючи куди очі. Того разу Годь змістилася і одійшла до полуночі і там із гмизами пішла далі. Русь бо устрімилася до сеї землі взятої до руської крові в руки свої підуторчі і сказала: «Прийшла бо милостинища божеська, хвалимо Дажьба нашого і Перуна… що були з нами». І так перше заспівали славу богам на землі, яку вони звали Руськолунь та і земля, а тому потрудилися багато, абисьте утворитися землі нашій… і хозярі були до землі потяті і наколікі… Лдзі Руськолунь бояте утѣрдін… годі.

4Б. Многі ямщики ішли з ними також потруждаючись од тих, а були ті волені зуровені о пращурі п… а Влесо бо научив тії землю орати і зерно сіяти. Так бо шукали тії пращурі огнищанами стати і бути землетрудичами, речемо бо як говориться в нашій землі, а не як греки, жадящіся з руського народу обростити… пулгарщі починять… і… інші нуже свої скорощиша свої у полях злачних. А знаряддя ті мали од своїх староотців од роду до роду, так ото правились. За десять віків забули отеє своє і так роди жили окремими племенами, ті…езиват, ті поляни…о… свередзі і деревляни. Тож бо суть усі русичі од Русь-колуні, маючи те поділення яко сумне єсь, а з того прийде на Русь усобиця, а в другім тисячеліттю підпала розділу, а бувши самотні стали одерень чужім робити… Так найперше Годі, якато кріпше удержувана, а по-друге, хозяринам, як тії об'явилися каганом… а то нерадінням нашим… ко… а то нерадінням нашим… ва…т… по-перше…істою гостями на Русі… спочатку були велерічиві, а потім стали злі ті, а русичі утлущити стали… як стати, куди підемо од них, де життя вільне знайдемо, єсьми дуже сіри, а рука божеська од нас одвернулася, бо на двадцять тисяч літах не змогли соутворитися до Русі, а там прийшли воряги і беруть т…ѣста вони синове великі. Русь бо твориться од полуночі за те, що не маємо можності в лісах ілмерських утворити, а там єсь де Київ, якому дана часть мала… там бо усілися воряги, які суть хижаки…

Повісті світоярі… хай побачимо, зрячі того, ту боляра Гордину нашого, який поразив годь зі Скотцем… а була та славна подія од приходу славенського люду на Русь десята ста третього літа (903)…бо нагло і грабуючи налізли на нас… Тоді свято робили єдине то князі… які зібрали бо русичів… На Руськолуні… а то є вужча Руськолунь… а бо руси… і перемістившіся ішли на Годь од Воронженця… б'ючи там десять тем добірних боянів комонних або піших… і так ото кинулися на них… Січа була зла і коротка і тії узуржилися. До вечора було по… Годі…

4В. Русь бо устрімилася на землю тую. Десь о тім часі прийшли до Київу воряги з гостями і били хозярів. Хозярці і кажуть до Скотеня… ан… помочі просять. Одмовив тої Скотень, а каже ж бо, поможете самі собі оті, що Руськолунь маєте, а що діяти, коли ото ворожа сила іде до землі Воронженця? Бо Воронженць був древній, за многії віки уставен і окремлен од нападу навколо… Та воряжина іде до Воронженця, займає його, і так оце усілася Русь огороджена од западу сонця. А йшли інші до сурі на полуднє, Сурожоград утвердили коло умор'я, яке греки мають, там укріпили град Суражь-Білояр… Криворг був у той час князь руський, а білого голуба пускає, куди той летить, там тяти. Летить на греки – Криворг нападає на них і розтрощує їх. Тут бо греки, як лиси хвостом вертячі, дають Криворгу золоте руно і комонці срібні, а ті Криворг содержує на Сурожі. Ті ж греки, що були на колунях, Кривогр догодився, абисьте Русь відтворена там. І також греки, наславши на неї боянів у залізах, побили її. Велика вержена єсь кров руська до пауди, а нічого з того було русичам. Ілірмощі казали, що єсте глупці, а ось ми прийдемо до вас помогти… а… Почтемося на пам'ять їх, які свою землю руську удобили, а єсве наші старотцове, які бо стратили сили Русі на тих запасищах з ворогами нашими, а кров'ю їх оудобили землю нашу, сущі бо богуни, які з Перуном роблять на кувадлах мечі свої на враги їх… Ми вже їм помолімося нам у помочі стати.

4Г. Сурожі бо святою бути над нами т…а… ідемо там, де бачимо землі горяні…о…а лукоморія, а й то все як день до богів дивимось, які єсть світ, що його звемо Перун, Дажбо, Хора, Яр і інші імена с… яко співаємо славу богам а живемо милостю божеською, доки життя се гонзімо. Сурожа б'є ворогів наших, які суть на темі зміями повзучими і грозящі суть нам болями, маомарою і кінцем життя. Всячеськім явити богу сильному і бити тему мечем молніїм, і та іздохне. Суря світить на неї, і до неї і бачимо всечисто її… а найперше слава сурі устлу діду є той, що не злая зящі…

Із тої темі з'явилося зле племено Дасуво, і те зле племено на пращурі наші натекло й налізло, і є многії угощені і уморені. А той Орій старотець рече: «Ідемо до землі тої, де у ній є наші братичі, убивають тобото старотців, убивають тобото корови і часто з верші скотину нашу крадуть, а дітей б'ють». І тобото старотець сказав, а ходімо до іншої землі, яка тече медом і молоком, а єсь та земля та…іоещаху. Всі синове три од Орію були ті: Кий, Пащек і Горовато, звідки три славні племени вийшли, бо ж синове були хоробрії водчі дружинам. І так ото сівши на комонія, вирушили д…і, а за ними їдуть дружини молодечі, скоти, корови, повози, бищі…н…е… а овцѣща ті, дітки старотцями стережені, щоб марою не зблудили. Так ішли до полудня до моря, мечами поражаючи ворогів, ішли до гір великих, до низин трав'янистих, де були ті злаками многими, там оселились. Се Кій, що був строячим Ківу, та то була стол руський… (текст зруйнований) …кр вѣстіоі щатої і оход… ом… н (?) тії нехтували злом, а йшли, куди Орій казав… кревні єсьва… а кров наша просто рече, що єсьми русичі, не слухайте ворогів, які кажуть, що не есте доблія, от Отця Орія ідемо, а т… (текст зруйнований).

5А. У подробицях зачати нам о тих подіях скажемо так десь літ до Діра за тисяча п'ятсот ішли предки наші до гір Карпатських і там осілися і жили кладно. Тобо роди собі правилися од отців родів, а старшим родом Щеко, одоріян той бувши. Паркун бо нам благоволив, бо тим тримаємось, і так оце бувши жили п'ятсот літ, а там одійшли до сходу сонця і прийшли до Непри. Та бо ріка єсь до моря текла, а до полуночі оселились на ній, а це іменоване Непрі Прип'яте, якобо вутце сен… (ряд літер знищено)… там осівшися п'ятсот літ і вічами правилися і так богами хранимі од многих так званих язенців. Ілмерів було багато там осідичів огнищан. А потім скотину розводили в степах, і там богами хранимі могли, як кажуть, віддихнути і придбати много золота і багато жили.

5Б. Ції ж то язенці повернулися до полудня і самоне-хаяли (залишили) нас і також пішли на ведення скоту і говадів своїх. І віщої тут птиці зграї многі зліталися до них, а ті то галища й вороння од їжі літали, а було їжі багато в степах, бо ті племена костобці налізали, а з того одкривались рани многії і кров лилася. Тут раптом голови сікли ворогам своїм, а тії суть воронам їжа. І також вітри свистіли в степах і бори гуділи до полуночі, непокоячи нас. Була тут січа велика, язенців і костобців вибивати зі злих утечиць (убіжиш?) і злодіїв говяд наших. І так була боротьба тая двісті літ, і наші родичі відійшовші до лісів перебувані суть. А там осіли за сто літ годи Єрменреха і злобилися на нас. І тут була боротьба велика, і Годь була потиснена і відкинута до Донця і Дону, а Єрменрех пив вина любибратерські з воєводами нашими, і так оце утворилося було життя нове.

ОСКОЛОК ч. 2:

Єсьми русичі, ніякі варяги.

ОСКОЛОК ч. З

Оставляємо на сонці молоко наше у травах заноші утовчемо до нього щавлю і тнитрав'я, як сказано про старотці, і даймо цьому суритися, яримо тричі во славу богам п'ятикратденно… і табото наша стара пошана богам ближня єсь… та буде зв'язком між нами.

ОСКОЛОК ч. 4

Ані Мара ні Морока не сміємо славити… тібо от Дівот суть наше нещастя… наше дідо єсьбе Сварзі.

6А. За Орія то ще відступили наші отці з борусами од Рай-ріки до Непревя, а потім роди тії правилися родичами і вічами. Всякий рід наіменував своїх родичів, які суть правлячі, з них ідуть догори також, а там єсь князі воєводці, вутці люди, щоб битися з усіма ворогами во славу Перуню, а цим Дажбова допомога навертається на нас. Так була земля та руська до русів, а борусичі то од борів (лісів). Валка (війна) непрестанна була всякчас, і многі убоялися, бо ворогами нещадними нищені скущені до кінця. І так було за Годі. Тут бо Єрменрех іде до нас і напав на нас, і так потолочені ми були ними. Настало од Годі між два огнища, тліюче і палаюче. І тут була велика біда. І жнива наші попалені, ніщо не лишилося на них, лише дими і попелища. Тут бо прилітає до нас птиця божеська і каже відійти до півночі і натятися на них, коли ті йтимуть до сел наших і патебеште (?). І так зробили. Відійшли до полуночі і накинулись на них і, розпоровши їх, озвитяжили на них і так пішли до них стали станами по ріці Ромідоно і ось кинулися і билися. Много тут борзо вчених було простиглавити (дурити) нас, а так оце ми простиглавимо їх.

А то тьма (дуже багато) було у простиглавнях. Великі сніги, холод і голод мучив наші люди, що оставили трце (?) і лишилися без усього вони.

Тим разом вовки настрадалися, бо незалеглесте маючі тут творили… (кінець одколотий).

6Б. Себто по сто двадцять літах боротьби Годь натиснута ззаду Єгунами іде до полуночі між Рай-рікою і Дівун і там ото… адне. Єрманрех і Гуларех вивели її на нові землі, бо Єгуни з берендами і говядою всею наїхали на ті краї. Там було много коней і говяди, трави злачні і вода жива. Тут бо Гуларех привів нові сили свої і одразив Єгунів, очолив многих і йде на нас. Тутбо родичі зібралися на конях і на них. Гарячі січі були там тридцять день і руси пустили годів до земель своїх, отобто їм бути з нами. Тяжкі времени настали. Налізли на нас ромове… н… ае…р… ополудні, а Годь ополуночі і полудня. Табото валка… (цілий рядок знищений) тато боріа біаш… амо веліце трав і ніцже угодних богам і людям. Себото не мали іншого прибіжища, як оте. Обирали князів од вутців. Тії були од Овсяни до Овсяни (а може, од осени до осени), яким платили день од полюддя. А страхаючись водини стади свої, обробляли землю. Житва наша так була сто… (кілька)… десят літ, творяща боротьбу всякоденно єгуни… годи, а ніщо беренди ті бо мали князя Саху, а той премудра… гладах од русів і був наш друг… (зіпсуто кінець).

6В. Чи це наяву примерещилось? Стали городи городити, Хорсун і інші воздвигнули. Руськолунь, роздерта смутами, стала творитися наполудні, бо руси напівночі много притерпіли. Тобто поріднені не хотіли, аби руські роди соєднати Русколуні. Протеж два роди… (б)оронили Суренжу і звали Суренжа Руса, бо руси Прабор'я також були там… прабори, і довга вражда між родами роздирала ті бо русини… (зіпсуто).

Ції то парці (перси) наші відносини медвені помічають, таку бо з тогостеру (вигоду) мають: рішають уділяти залізнину, а брати комоні (коні), які ж то приходять од богів до нас. Така була Руськолунь сильна і тверда, то бо то од Перуня, удержуючого нас. Кілька кратно витягала мечі і одражала ворогів од рощей своїх, збирала вояків за Орія родів сильних, якії ж на Сурі билися старій. На тій ж часи не мали ми єдности тої і стали, як воша (віск) безо Влеса. Той бо казав нам, як маємо ходити прямо, а ніколи ж криво, а того не слухалися. То бо то парці забирали валкуючихся русів. Набасуру підчиняли. Не стереглися бо тії од ворогів і напали на них од Морру. Звідти йшли, клонячи голови свої під вразькі бичі. Ті то сильні верхівці напали з трьох боків, а ті то ходили з говядами (скотиною) до заходу сонця і там себе стратили, наші ж люди пішли під Набусара. А потім той пішов на суру Єгіпетську. Довгими були ті літа одереним триватися, а так прийшли дні і руси втікли од Набусара, парці бо

6Г. не гналися за ними… І так приходять до країв наших, а там чують пісні наші до Інтру і Вола. На це були ми леве… (зіпсуто більше одного слова)… були з богами, а до своїх богів не нукати наших отців. Єдине маємо і те носити маємо, а ніколи ми… (зіпсуто півтора рядка) коли бо одерень (дань) терпіли, а князем був тут Навсур, який бо їх під себе забрав, а ті своїх юнів давали до війська, а тягло до чурси і чресел. По щоках терпіти мали, а то й били києм, то терпіли. Не могли ми так, а не мігши і скажемо їм, що не маємо до серця нашого, як той день, коли буде валка (війна) трясева і землевертеня з ворогами цими. Аби лиш до Сварога, там комоні і воли мечуться і верещать. Заберемо свої стади і вержемося до полуночі, а спасемо душі наші, і так богами хранимі будемо, аніж спочено стратимо синів своїх, дочок, також жінок. І будемо просте своє уживати, і не будемо зметені, коли йдемо на чолі раті і обираємо судьбу свою. Ходимо псяпотомками, а горді ж ми бути можемо, а не бережемо єства. То бо Магура співа пісні свої до січі, а тая птиця од Нітра іде, бо Нітро був і пребуде до віку, Нітра сам, який дає Перуню всю зброю, абисьте той да вержешет ю, да прийде Яровень і ще долучить. Ліпше маємо загинути, а ніколи бути одеренцями і жерти богам їхнім.

6Д. То бо жреці оті, де ото шануватися каже, а тут украде од нього. Не маєм їх нині, бо ж не мають бороди наші бояни (вояки, козаки). Такі ми є до кінця і відколи ми.

А то боляр Гордина, який бив годів, Трієдорій, у тисяча третьому од Карпатського ісходу. А той яко Трієдорій іде без страху на них. І боляр Сегеня, що убив Сина Єрменреха і одтручив Гулареха до Вороненця. Там була встала Русь Боруська і Руськолунь. Так іще маємо стидатися од вогорів наших слів? Події ті маємо знати, а не можемо вірити досить глибоко всякому слову, сказаному до нас. А то зоря світить до нас, і утро іде до нас. І так маємо вісника, що скаче у Сварозі, і речемо хвалу і славу богам.

Та бо Суренж огречена є і не буде досі руська, і там боги грецькі. Степи, наше благо, достанемо од них твердістю і кріпостю, аби ворогам ми показали, як насправді і Гуларех відійшов на нові землі.

6Е. Часи суть вельми порочисті, бо тижнями така ясна і сушна була на нас зурива. Так жатва се не уроде, а через те ідемо на землю іншу і там удержуємося. Потолочена була Русь од греків і римлян і одійшла по берегах морських до суренжі, і там утворила Суренж, край бо то єсть сурен (сонячний). Далі того бо Киев утворився. Недобсий (недоступний), а дуже притящий (притягаючий, гарний) був він. Тут уперше воряги прийшли до Русі. Асколд силою погромив князя нашого і потолочив його. Асколд, а пізніше Дір усадилися на нім яко непрошені князі, і ті то княжити почали над ними, до того бувші вояки. І сам Костиря, хранящий огнебога дому того, одвернув лик свій од них, бо були вони князі од греків хрещені. Асколд є темний вояк, а так сьогодні од греків освічений, що ніяких русів нема, а є варвари. А з того можемо сміятися, бо ж були Кіморії також отці наші, а ті то Римом потрясали, а греків розметали, як поросят устрашених.

6Є. Той вутці приділяв кожному на потребу, і тут була інша суть і інша творга (твір), а той Асколд пожре богам чужим, а не нашим. Такі були отцове наші і не станемо ми були інші. А греки хотять нас охрестити, аби ми забули богів наших, а так обернулись до них, як одерень бути. Постережемося того, як пастирі, що стережуть у скуфіях, своїх і не дають вовкам хісничити (хижачити) за ягнятами, якії бо суть діти сонця, тому трава зелена є знак божеський. Маємо тую брати до глеків, усуряти її на сонма (?) наші, щоб пити з богами у Сварозі блакитнім і Отця нашого Дажбо жертву творячи, а та бо на Ірії так уже свячена єсть у той же час.

7А. Слава богам нашим, маємо справжню віру, яка не потребує чоловічеських жертв. А те діється у Варяжині, де вожді жерли її, іменуючи Перуна Перкуном і тому жерли. Ми ж маємо польові жертви давати і од трудів наших – просо, молоко, – тут ці тобо покропимо о Коляді ягнячім і о Русаліях, в день Ярів, також і Красна Гора. Ту бо то діємо на спомин гори Карпатської. У той час іменувалися роди наші карпени, яке придбали ми бувши в лісах: тим іменем звалось дерево, а на полі бувши, ми звемось поляни і так усяко, як от є греки, що кажуть на нас, що ми чоловікожерці, а то брехлива річ єсть, бо ж не є такими насправді. А мають інші звичку таку: хто хоче вразити іншого, говорить злеє, а тим глупень бореться. Отак і інше говориться. І також здавна правимося родами, і старотцове всякого роду йдуть судити родичів біля Перуневих дерев. І також мають той день ігрища перед очима старших, і силу юну показують юнаші, бігаючі прудко, співаючі і танцюючі. У той то день огіщани ідуть на мислеву, приносять дичину старотцям, які ділять тую на прочі люди, і волсви жертву ділять, богів хвалячи і славу говорять про часи годів і про появу варягів. Вибирали князів, вутців (старшин), а тії юнашів водили до січі зурої. То бо римляни поглядали і замишляли злеє на нас, і прийшли з возами своїми і залізною бронею і напали на нас, а тому боронились ми довго од них і одтручали

7Б. ми їх од землі нашої, а римляни побачили, як держимось ми за життя наше, і полишили нас. Натотеж греки хотіли одеренити нас у Хорсуні, і боролись ми зуро проти рабства нашого, і була боротьба і пря велика тридцять літ, і ті знеохотились на нас. Потім бо греки йшли на торжища наші і казали нам омінювати корови наші на масть і срібло, то бо потребуще на жінок і дітей. Так ось ми міняємося скоро до нині. Іноді підсліджують греки, шукаючи, щоб ослабити нас, а то шукаючи одерень взяти, а тому не ослабимося і не дамо землі нашої, як землі Трояна ми не дали римлянам, а хай не стане обідно Дажбовим внукам, які во арузях ворогів пильнують. І так сьогодні не посоромимо також отців наших, себо у море загнали до берега Годь тую і одержали на ній побідную пісню хвали, і Матиря співає про них, красна птиця, яка несе пращурам нашим огонь до домів їх. І також ягнята доглядаємо для того, щоб було на нас піддержувати силу, і маємо ворогів розбити і гоньбу псину їм завдати. То гляди, народе мій, як забезпечуєшся до народів. А того не ошибетеся: ранами твоїми. І не кидайтеся до поради, аби ми ворогами поганяли, а біди позбавимося і життя інакше матимем, аби ми були ста городами і не одлеглими (не віддаленими між собою). І тяжча поразка буде на нас, а ми потім тисяч п'ятсот дітьми змінимось. Многі бої і війни мали ми і також ми живі, дякуючи жертві юнашів і воєводців.

7В. Тодішнє не було інакше, і сьогодні прибуває досить нам. Можемо одбиватися од ворогів, і щодня так одбиваємось. І хапаємось за се й за те, а найперше звемо до стягів вояків наших, які не є ще збабнені, а горді. Приходимо воїсті (войовничі) на стогна (площі) свої і кажемо, що інакше не буде то, а маємо йти на греків, які стали більше говорити відкрито. І Інтра іде за нами, як ішов за Отцями нашими на римлян до Троянової землі.

А сутьнемо буде, коли б варяги вели наші вої на Тоякр? Самі ми можемо водити. Тисяча літ билися од Риму і Годі, а сурі анти, які були з нами, уже не упоминаемо, бо Годь з'єдналася з Єгунами на нас, і галарейці (галарехівці) кинулися од полуночі, а єгуни од полудня, і тут плакала Руськолань боруська, усі ж бо єгуни підтримали Годь. Тут Русь було роздвигла свої сили і, єгунів поразивши, утворила Край Антів і Скуфь Києву, а сьогодні засікли серце наше. Ось корови од ранку до вечора ходять і ронять сльози осудові нашому життю. Ті ось німі у час той, а також знали, що час прийде, коли по засіччях ми ходитимемо на ворогів, чи то будуть греки, чи то єгунщани, їх би то хомутати і сторожити, аби не стояли нам вороги, яко мерзость перед очима нашими. Галарех бо заплатив за те, а маємо принудити Хорсунь заплатити за сльози дочок наших уточені і синів, одеренню взятих. Плата бо та не срібна ані золота, а тільки осікши голови їх, на щепоту строщимо.

7Г. І так будемо орди оті, що бреше псиця грецькая. Лис хитрощами одверне нас од трави нашої, і то маємо ясне те, як іще сонце шкодить тобі. Наша мета уцещешетися, а не забратися.

Тут бо за тисяча триста літ од Ісходу Карпатського Асколд злий прийшов на нас. Прощайся, народе мій, з Ладом і творячи люби (любощі) – іди до стягів наших і захищай тоті од ворогів на Русі.

Могутен Сварог наш, ані боги інші, а поза Сварогом не маєм нічого, крім смерти, а та то не страшна єсть, коли ж ми ще освідомлені: себо Сварог зове нас і йдемо до нього, тобото ідемо, як Матиреслава співає пісню ратню. А маємо стати прислухатись до неї, аби свої трави і скуфи наші грекам не давали, а тії нам камені, аби гризти їх, тобото зуби маючи тверді і гострі. Ті то нам кажуть, що ми є зверженці (ізверги) і рикаємо вночі страх на людей, які суть греки. Попитають нас народи, що ми є, а ми відповімо, що єсьми люди Неумиці краю, а правлять нами греки і варяги. То й що оповімо дітям нашим, які нам будуть казати плюванням в очі і право матимуть. Себо дружини соберемо до стягів наших і скажемо всякий (кожний): не маємо їжі при собі, будемо на полі брати, а іноді одберемо од греків – їмо, а не одберемо – ані їмо, бо Матиреслава співа над нами, а маємо стяги наші дати вітрам тріпати, а комоньства степами скакати та порох здіймати воєнний за нами і ворогам дати дихнути його.

Той то день перва січа єсь од нас і маємо двісті убитих за Русь. Вічна слава їм! І йдуть до нас люди, а не маємо болярів, щоб прийшли до нас

7Д. та справимо тризну славну по ворогах.

І налетимо соколами на Хорсунь та беремо їжу, і добра, і скотину, але не полонимо греків, ті бо то нас знають яко злих, а самі добрі на Русь, і тьма не буде з нами отих, які чуже беручи кажуть, що добро дають. А не будемо, як вони, один бо єсь вождь наш Ясунь і тому пошануємося на труд наш і побідимо ворогів до єдиного. Як соколове нападемо на них і вержемося до борні сильної, тобо Матиреслава співає у сверзі про подвиги ратні, а одійшовши од Сва, кинемось на ворогів і дамо знати їм руські мечі січнею ясною. Не казать, що не маємо казати, що не маємо спішити, бо спереду свої, а борзо ідемо, а хто борзо іде, борзо має славу, а хто потиху йде, то ворони на нього крячуть і кури сідають. Ми не худоба, ми ж бо є русичі станом. А того й інших научайте, аби ви знали, що право є з нами, а наві не боїмося, бо навь не має сили проти нас. Тому бо маємо молити богів про поміч в трудах ратних наших і змагатися. Тобото Матиресва б'є крилами о трудах ратніх і славі воям, які іспили води живої од Перунця в січі укрутній. А тая перниця летить до нас і тая ріг дає повний води життя вічного Гордині нашому, який меча вражого дістав і голову старечу втратив. Так смерті не маємо од Сва, тільки бо життя вічне, і вожді братні про братів трудяться.