Текст книги "Українські традиції"

Автор книги: О. Ковалевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 44 страниц) [доступный отрывок для чтения: 16 страниц]

24. Аж до цих лисих добре знані земля й названі попереду народи, бо туди заходять деякі скіфи й од них легко можна довідатися (про ті краї), та й греки з порту Борисфена й інших надморських портів заходять туди. Скіфи ж, коли приходять до тих країв, беруть із собою сімох перекладачів, що перекладають із семи мов.

25. Отже, до їхньої країни добре знана земля, але про ту, що вище за них, – ніхто нічого певного не скаже. Перехід заступають високі гори, і їх неможливо перейти. Лисі розповідають – я в це не вірю, – що в горах живуть люди з цапиними ногами, а за горами – ще інші люди, які по шість місяців сплять. Але я в це не вірю. Напевне відомо, що землі на схід од лисих заселені іседонами. Але про землі на північ од іседонів та лисих нічого не знаємо – лише те, що вони розповідають.

26. Як говорять, іседони мають такі закони. Як у чоловіка вмре батько, свояки приганяють худобу, ріжуть її й розділюють м'ясо звірят і померлого батька господаря пиру. По тому мішають усе разом і роблять пир. Голову випорожнюють, вичищають, позолочують і потім вважають її за святиню і приносять їй щороку велику жертву. Таке робить син (померлому) батькові; це схоже на грецькі генезії[39]39
  Поминки на честь померлого.


[Закрыть]. Кажуть, що й вони справедливі люди. В них жінки й чоловіки мають однакове значення.

27. Цих, отже, (ще) знаємо. А вище за них, як розказують іседони, є одноокі люди й грифи, що бережуть золоті скарби. Таке говорять скіфи, а вони перейняли ці оповіді від іседонів. Щойно від скіфів ми довідалися про це й називаємо їх по-скіфськи арімаспами, бо «аріма» по-скіфському значить один, а «спу» – око.

28. Описані землі мають дуже гостру зиму: вісім місяців тривають там нестерпні морози. Як вилити в той (зимовий) час воду, то не зробиться болото, хіба що тільки як запалити вогонь. Море замерзає, Кімерійський Босфор також; скіфи, що мешкають по цей бік рову[40]40
  Про цей рів див. розд. 3.


[Закрыть], їздять по льоду навіть возами аж до (краю) синдів[41]41
  Синди жили над дол. Кубанню, на Таманськім півострові над берегом Чорного моря.


[Закрыть]. Така там триває зима вісім місяців, але й решту чотири місяці там зимно. Ця зима різниться від усіх зим по інших краях: о дощовій порі скрізь там не впаде нічого гідного слова, а влітку, навпаки, дуже сильні. В інші місяці гримить, та на час (зими) зовсім не буває громовиць, зате влітку буває багато громів. Як зимою загримить, то дивуються, мовби з якогось чуда; (так само) як часом трясеться земля, влітку чи взимку, то й це вважають у Скіфії за велике диво. Коні добре витримують ці зими, зате мули та осли ніяк не можуть витримати; в інших краях навпаки, коні, як зимно, замерзають, осли ж і мули витримують.

29. Думаю, що тому у тамтешньої звироднілої породи волів не ростуть роги. За мою думку промовляє й Гомерове слово в «Одіссеї»[42]42
  Гомер – найбільший грецький поет, XII ст., автор «Іліади» – епопеї про Троянську війну, й «Одіссеї», що розказує про пригоди грека Одіссея.


[Закрыть], що звучить: В Лівії був, де ягнята родяться прямо з рогами[43]43
  «Одіссея», пісня ІV, вірш 85; переклад Петра Ніщинського. (Про Ніщинського гл. Т. Коструба. Петро Ніщинський, музик і фільольог. «Мета», 1931, ч. 8.)


[Закрыть]. Цілком правильно, що в зимнім підсонні звірятам або зовсім не виростають роги, або ростуть дуже мізерно.

30. Так там діється через морози. Та мені дивно (вже від початку відступаю від теми!), чому в усій Елеї[44]44
  Елея або Еліда – країна в Пелопоннесі.


[Закрыть] не можуть виводитися мули, хоч там немає ні зимного підсоння, ні іншої виразної причини до того. Самі елейці кажуть, що в них через якесь прокляття не виводяться мули. Як приходить час запліднення кобил, гонять їх до сусідів. У сусіднім краю пускають до них ослів і тримають їх (кобил) там доти, доки не заплідняться, а тоді женуть назад (додому).

31. А щодо того пір'я з оповідей скіфів, що наповнює повітря і через яке не можна нічого бачити, ані перейти далі, то про нього так думаю. В тій північній країні все йде сніг, слабше влітку, ніж узимку, як звичайно; хто бачив зблизька сніг, зрозуміє, що кажу: сніг подібний до пір'я. Через ту зиму не можна мешкати далі на північ від тієї землі. Як скіфи та їх сусіди розказують про те пір'я, то, на мою гадку, говорять про сніг. Ось стільки оповідають про ті найдальші краї.

32. Про гіпербореїв не оповідають нічого ні скіфи, ні інші, що там мешкають, лише іседони. Та, по-моєму, й вони, власне, нічого не розказують, бо тоді й скіфи розказували б щось про однооких, як і вони. Про гіпербореїв говорить Гесіод[45]45
  Гесіод – грецький письменник VII ст.


[Закрыть], а також і Гомер ув «Епігонах», якщо справді це він їх написав.

33. Та багато більше про них розказують делосці[46]46
  Мешканці острова Делос, на Егейськім морі. Згідно з грецькою міфологією тут мали народитися Аполлон і його сестра Артеміда, богиня місяця й опікунка звірят.


[Закрыть]. Вони оповідають, що гіпербореї жертвують (богам) солому. Цей спосіб жертвування перейняли і скіфи, а від скіфів усі західні сусіди аж до Адріатичного моря; звідти поширився цей звичай на південь. Перші з-поміж греків перейняли його додонці[47]47
  Додона – старовинне місто в Епірі (північна Греція), де була славна святиня Зевса. Тут ворожили із шуму дубового листя.


[Закрыть]. Звідти (цей звичай) зайшов до Малійської затоки, а згодом аж до Евбеї[48]48
  Малійська затока врізається в Грецію зі сходу, від великого острова Евбеї.


[Закрыть]. Одне місто передавало (його) іншому аж до Каріста; звідти перейшов до Андроса; карістійці занесли його на Тенос, а тенійці на Делос[49]49
  Каріст – місто на південь від Евбеї; Андрос – острів на Егейському морі, коло Евбеї; Тенос – острів коло Андроса.


[Закрыть]. Так, як кажуть, донісся звичай цієї жертви до Делосу. Гіпербореї послали двох дівчат, що несли жертви; за словами делосців, вони називалися Гіпероха та Лаодіка. Разом з ними гіпербореї послали для безпеки п'ятьох міщан; їх тепер називають перфереї й дуже поважають на Делосі. Та як вислані не повернулися до краю, гіпербореї обурились – бо чи ж не всякий раз мали б вертатися посли? Вони загорнули свої жертви у пшеничну солому, віднесли на границю й дуже просили своїх сусідів, щоб передали (ці жертви) іншому народові. Так поширився той звичай і дійшов аж до Делосу. Я знаю подібний звичай: фракійські й пеонійські жінки[50]50
  Фракія – теп. Болгарія; Пеонія – частина Македонії.


[Закрыть], як жертвують цариці Артеміді, також користуються для того пшеничною соломою.

34. Знаю, що вони так чинять. На честь померлих на Делосі гіперборейських дівчат делоські дівчата й хлопці обтинають собі волосся. Дівчата перед шлюбом обтинають коси, навивають на веретено й кладуть на могилу, – могила ця в Артемідіоні[51]51
  Святині Артеміди.


[Закрыть], ліворуч від входу, а на ній росте оливкове дерево; хлопці навивають волосся на молоду галузку і теж кладуть на могилу. Отакої шаноби вони зазнали у делосців.

35. Самі (делосці) розказують, що ще перед Гіперохою й Лаодікою були в них дві гіперборейські дівчини, Арга й Опіс, що прийшли через ті самі краї. Тамтешні приставали на те, щоб принести шлюбну плату Іліфії[52]52
  Богиня народження.


[Закрыть] за легкі пологи; Арга ж і Опіс, як кажуть, прийшли із самими богами[53]53
  Себто Аполлоном і Артемідою.


[Закрыть]. Їх і вшанували інакше, ніж тамтешніх. На їх честь збираються жінки, співають гімн і в ньому згадують їхні імена. Той гімн склав лікієць Олен. Від них перейняли (цю врочистість) інші мешканці островів; іонійці[54]54
  Лікія – країна в Малій Азії; іонійці – одне з грецьких племен, що заснувало численні колонії в Малій Азії.


[Закрыть] також величають Опіс і Аргу, називають їхні імена й на те збираються (разом). До речі, той Олен, що прийшов із Лікії, склав також інші давні гімни, що їх співають на Делосі. Вони (делосці) ще посипають попелом із спалених на жертовнику (звірячих) удів могилу Опіс і Арги. Та могила за Артемідіоном, від нього на схід, поблизу гостинодвірця кеосців.[55]55
  Мешканців острова Кеос на Іонійському морі.


[Закрыть]

36. Стільки про гіпербореїв. Не згадую тієї казки про Абаріса, що мав бути також гіпербореєм, нібито він обійшов цілу землю зі стрілою без ніякої їжі. Якщо є якісь гіпербореї, то мусять бути й гіпернотії[56]56
  Гіпербореї – грецькою люди, що живуть на далекій півночі, гіпернотії – люди з далекого півдня.


[Закрыть]. Смішно мені, що вже багато (дослідників) описували карту землі, але ніхто ще не сказав про те нічого мудрого. Пишуть, що Океан пливе довкола цілої землі, а вона сама кругла, як виточена; що Азія така завбільшки, як Європа. Я окреслю коротко величину кожної з них і як котра виглядає.

37. Перси мешкають у країні, що простягається до південного моря, званого Червоним; на північ від них живуть мідяни, за мідянами саспіри, за саспірами колхи: вони сягають Північного моря, що в нього впадає ріка Фасіс[57]57
  Тепер ріка Ріон, впадає до Чорного моря.


[Закрыть]. Ці чотири народи мешкають від моря до моря.

38. Тут простягаються на море два півострови; їх зараз описую. Перший півострів починається від Фасіса й простягається на північ у море, вздовж Понту й Геллеспонту аж до троянського Сігея[58]58
  Мала Азія (Анатолія) з півночі.


[Закрыть]. Той самий півострів з південного боку тягнеться від Міріандінської затоки у Фінікії й сягає морем аж до Тріопійських гір[59]59
  Мала Азія з півдня.


[Закрыть]. На тому півострові живе тридцять народів. Це один півострів.

39. Другий починається від Персії й тягнеться до Червоного моря. Він охоплює Персію, за нею Ассирію, за Ассирією Аравію. Він закінчується, – правда, не природно, а штучно, – Аравійською затокою, що до неї повів Дарій канал від Нілу. Аж до Фінікії[60]60
  Аравійський півострів.


[Закрыть] країна плоска й широка. Від Фінікії (почавши) простягається цей півострів через палестинську Сирію[61]61
  Себто Палестину.


[Закрыть] аж до Єгипту й там закінчується. Там живе лише три народи. Ці азіатські землі лежать на захід від Персії.

40. Кордоном країн за Персією, Мідією, Саспейрією та Колхідою, на схід сонця, є звідси Червоне море, а з півночі Каспійське море й ріка Аракс[62]62
  Нині Арас, впадає до Каспійського моря.


[Закрыть], що пливе на схід. Аж до Індії Азія заселена; на схід від неї (Індії) пустеля, й ніхто не скаже, яка вона. Отже, такий вигляд має й така завбільшки Азія.

41. Лівія лежить на другому півострові, бо вона починається вже від Єгипту. В Єгипті цей півострів вузький, бо від цього моря[63]63
  Лівія – це Африка. «Це море» – очевидно, Єгипетське море, себто частина Середземного коло дельти Нілу.


[Закрыть] до Червоного має сто тисяч оргій, себто тисячу стадій[64]64
  Оргія – міра простору, сажень, має 6 грецьких стіп, або 1,85 метра; стадія – міра простору. Були стадії олімпійські (192 м) й аттичні (177 м).


[Закрыть]. Від тієї вузини (півострів) сильно розширюється й називається Лівія.

42. Дивуюся тим, хто відмежовує і розділяє Лівію, Азію й Європу; між ними справді є велика різниця. Довжиною дорівнює обом іншим Європа, та щодо ширини, здається мені, вона не може з ними мірятися. Відомо, що Лівію обпливли водою, крім того місця, де вона межує з Азією; це довів перший, як знаємо, Неко, єгипетський цар. Як він скінчив копати канал з Нілу в Аравійську затоку, послав фінікійців на кораблях і наказав їм при повороті переїхати через Гераклові Стовпи, виплисти на Північне море[65]65
  Середземне море.


[Закрыть] й так повернутися до Єгипту. Отже, фінікійці вибралися й попливли з Червоного моря на Південне. Як надходила пізня осінь, вони осідали, засівали ту землю, в яку частину Лівії запливли, й чекали там аж до жнив. (Тоді) збирали збіжжя й пливли далі. Так робили два роки; на третій перепливли Стовпи Геракла й повернулися до Єгипту. Мені оповідали неймовірне, – та може хто й повірить, – що як обпливали Лівію, то мали сонце по праву руку. Так давно пізнали її.

43. Далі кархедонці[66]66
  Себто карфагеняни. Карфаген – це фінікійська колонія в північній Африці, знана пізніше як могутня держава з її війн із Римом.


[Закрыть] говорять, що Сатасп, син Теаслія, з роду Ахеменідів[67]67
  Ахеменіди – це перський царський рід.


[Закрыть], не обплив Лівії, хоч його й були послали на те, але злякався тривалого плавання й пустелі, повернувся, отже, назад і не виконав завдання, що йому доручила мати. Він зґвалтував був дівчину, дочку Зопіра, сина Мегабіза. Коли цар Ксеркс хотів за ту провину його скарати на палі, випросила (в царя) Сатаспова мати, сестра Дарія, з умовою, що вона сама покарає його ще більше, ніж Ксеркс, (а саме) він муситиме обпливти Лівію, аж доки, обпливши її, не прибуде до Аравійської затоки.

Ксеркс погодився (на те). Сатасп поїхав до Єгипту, взяв корабель, моряків і поплив до Стовпів Геракла. Як уже їх переплив і обійшов Лівійський мис під назвою Солоент, поплив на південь. Та як переплив багато моря протягом багатьох місяців і побачив, що воно перед ним ще більше, завернув назад і приплив до Єгипту. Після повернення з тієї дороги розказував цареві Ксерксові, що вони запливли були далеко-далеко до маленьких людей, що носили фінікійський одяг. Вони (карлики) повсякчас, як мореплавці приставали до берега, втікали в гори й лишали (свої) міста; вони (Сатасп і товариші) заходили до тих міст, але нічого злого там не чинили, лише забирали харчі. А що не обпливли цілої Лівії, то, як він говорив, причиною було те, що корабель не міг далі пливти, бо натрапив на мілину. Ксеркс не повірив йому, а що не виконав дорученого завдання, наказав покарати його так, як був раніше присудив – (а саме) вбити на палі. Як почув один євнух Сатаспа, що його пан помер, утік на Самос[68]68
  Острів на Іонійському морі.


[Закрыть] із великим скарбом. Скарб потрапив по тому в руки одного самосця; я взнав його ім'я, але умисно промовчую.

44. Дарій відкрив багато земель Азії, але хотів іще знати, в якому місці впадає в море Інд. Це друга з-поміж усіх рік, у якій водяться крокодили. Дарій послав людей на кораблях, серед них каріандійця Скілака, щоби дізналися про те правду. Вони випливли з міста Каспатира в Пактії[69]69
  Каспатир – місто в Індії над рікою Індом.


[Закрыть] й попливли вздовж рікою на схід сонця аж до моря. Через море пливли по тому на захід і на тридцятому місяці прибули до того краю, звідки єгипетський цар наказав фінікійцям – про них я говорив вище – обплисти Лівію. Як вони обпливли той край, Дарій підкорив індійців і панував над тим морем. У такий спосіб було відкрито, що та частина Азії, крім східного її краю, така завбільшки, як Лівія.

45. Щодо Європи, то ніхто не пояснив, чи зі сходу або з півночі вона оточена водою. Знаємо лише, що довжиною дорівнює обом (іншим частинам світу). Не можу зрозуміти, з чого те пішло, що, власне, одна земля має потрійну назву від жінок. Також не знаю, чому кордоном вважають єгипетську ріку Ніл і колхідську Фасіс, – інші знову кажуть, що кордоном є ріка Танаїс, Меотійське озеро й кімерійське місто Портмеї; я не міг довідатися імен тих, що поділили ці землі й тому надали їм ці імена. Лівія, як говорять багато греків, дістала назву від дружини Прометея[70]70
  Прометей – бог, що приніс людям з неба на землю вогонь і тим спричинився до розвитку людської культури (з грецької міфології).


[Закрыть]. Лідійці[71]71
  Мешканці Лідії в М. Азії.


[Закрыть] знову присвоюють собі цю назву й твердять, що Азія має назву не від Прометеєвої дружини Азії, а від Азія, сина Котія, онука Манеса; від нього один рід у Сардах називається Асіади. Щодо Європи, то, оскільки ніхто не знає, чи вона омивається морем, так само не знаємо, звідки взяла свою назву, хіба припустимо, що дістала її від тірійської Європи, що раніше не мала назви, як і інші частини світу. Очевидно, що ця назва азіатського походження і що вона не зразу прийшла до тієї землі, яку нині греки називають Європою, але спершу прийшла від фінікійців на Крит, а з Криту до Лікії[72]72
  Сарди – місто в Лідії; Tip – місто в Фінікії; Лікія – країна в Малій Азії.


[Закрыть]. Та досить на цьому; дотримуватимемось звичайних назв.

46. Над Гостинним морем[73]73
  Чорне море.


[Закрыть], куди виступив Дарій, мешкають дуже дикі народи, за винятком самих скіфів. Не вміємо (там) вказати жодного народу, що відзначався б мудрістю, жодної (навіть) такої (окремої) людини. Виняток – це скіфи й Анахарсіс[74]74
  Про Анахарсіса буде мова в розд. 76.


[Закрыть]. Скіфи зробили наймудріший винахід з усіх народів, що про них знаємо; інші винаходи не такі цікаві, але цей наймудріший. (Саме) якщо їх хтось зачепить, не втече від них, і вони не дадуться зловити себе, якщо самі не схочуть, щоби хтось їх знайшов. Бо як можна злучитися з людьми, що не мають ні міст, ні мурів, – живуть не землеробством, а з випасу худоби, мешкають на возах, кочують і добре стріляють з коней, а нескорі до бою?

47. Такий їхній винахід; до того ж і край у них відповідний і ріки стають їм у пригоді, їхній край – це добре наводнена трав'яниста рівнина, а рік пливе через нього небагато менше, ніж у Єгипті є каналів. Ось найвизначніші з них і такі, що доступні для морських кораблів: Істр, що має п'ять гирл, за ним Тірас, Гіпаніс, Борисфен, Пантікап, Гіпакіріс, Геррос, (нарешті) Танаїс[75]75
  Істр – Дунай; Тірас – Дністер; Гіпаніс —Бог; Борисфен – Дніпро; Пантікап, Гіпакіріс, Геррос —неозначені точно лівобережні ріки; Танаїс – Дон.


[Закрыть]. Вони пливуть так.

48. Істр – це найбільша з усіх рік, про які знаємо. Він однакового розміру влітку й узимку. Це перша від заходу ріка, що пливе через Скіфію, а (одночасно) й найбільша, бо до нього впадають інші ріки. З тих рік, що його побільшують, п'ять пливе через Скіфію: одну скіфи називають Пората, а греки Пірет, далі йдуть Тіарант, Арар, Напаріс і Ордесс[76]76
  Пората – Прут; Тіарант – Альт; Арар і Наларіс – Яломіта і Серет; Ордесс – Ардиж.


[Закрыть]. Перша з тих рік, велика, пливе на схід і вливає свої води до Істра; друга з названих, Тіарант, менша, пливе більше на захід, Арар же, Напаріс і Ордесс пливуть між ними і (також) впадають до Істра. Це місцеві скіфські ріки, що роблять його (Істр) повноводим; з країни агафірсів[77]77
  Агафірси жили в теперішньому Семигороді.


[Закрыть] пливе ріка Маріс[78]78
  Маріс – тепер Теїс.


[Закрыть] і впадає до Істра.

49. Зі шпилів Гему[79]79
  Гори Балкан.


[Закрыть] пливуть на північ три великі ріки і вливаються до нього (Істра, а саме) Атлант, Аврас і Тібісіс; через Фракію і країну фракійських кробізів пливе Афріс, Ноес і Артанес[80]80
  Названі тут ріки не означені точно в науці.


[Закрыть]. Вони впадають до Істра. З гір пеонів і Родопи пливе ріка Кіос[81]81
  Ближче не означена ріка.


[Закрыть], перетинає посередині Гем і впадає також до нього (Істра). З Іллірії пливе на північ ріка Ангр. Вона перепливає Трібалльську рівнину і впадає до ріки Бронг, а Бронг до Істра; так ті обидві великі ріки впадають до Істра[82]82
  Б р о н г – сучасна Морава; Ангр – Сербська Морава.


[Закрыть]. А з північної країни омбриків пливуть на північ ріка Карпіс і друга – Альпіс і впадають до нього (Істра)[83]83
  Омбрики – умбрії в Італії. Карпіс – слабий відгомін Карпат у Геродота, названих тут рікою, так само як Альпіс – Альп.


[Закрыть]. Сам же Істр пливе через цілу Європу. Початок його в країні кельтів, що мешкають найдалі на заході Європи за кінетами[84]84
  Кельти, або латиною галлійці мешкали в сьогоднішній Франції; кінети – одне з іберійських племен Іспанії.


[Закрыть]. Він перепливає цілу Європу і вливається збоку до Скіфії.

50. Отже, води названих рік і багатьох інших, що вливають свої води до Істра, роблять його найбільшим; щоправда, Ніл, якщо порівняти кількість води в обох, повноводніший, хоч його (Ніл) не поповнює жодна ріка, жоден потік. А що Істр має і влітку і взимку однакову кількість води, то це, на мою думку, ось чому. Взимку він такий, як є, і не робиться більший, бо в тому краю зимою геть не йде дощ, лише курить снігом. Влітку ж розтає та сила снігу, що нападала взимку, й з усіх боків впадає до Істра. Вже сам сніг, отже, як (розталий) вливається до нього, збільшує його, до того ж іще бувають сильні навальні дощі, бо (там) улітку йде дощ. Наскільки більше сонце витягає води влітку, ніж зимою, настільки приплив води до Істра влітку більший, ніж взимку. Якщо порівняти одне з другим, то воно урівноважується, й тому бачимо, що він (Істр) все однаковий.

51. Отже, одна із скіфських рік це Істр. За ним іде Тірас, що пливе з півночі, а випливає з великого озера, що розмежовує країну скіфів і неврів. Над його гирлом мешкають греки, що називаються тірітами.

52. Третя ріка, Гіпаніс, випливає (також) зі Скіфії і пливе з великого озера. Довкруги того озера пасуться дикі коні білої масті. Це озеро цілком правильно називається «матір'ю Гіпаніса»[85]85
  Мова, очевидно, про болота коло джерел Бога.


[Закрыть], (бо) він із нього випливає. Звідти пливе ріка Гіпаніс протягом п'яти днів шляху[86]86
  День плавби містить, за даними Геродота, 200 стадій (див. розд. 101);


[Закрыть] ще мілка і солодка, а наступних чотири дні шляху аж до моря дуже гірка, бо до нього впадає гірка річка. Вона настільки гірка, що хоч і мала собою, але її домішок дуже значний в Гіпанісі – великій ріці. Ця річка пливе на межі скіфів-орачів і алазонів. Річка і та околиця, що з неї вона витікає, називається по-скіфськи Ексампей, а грецькою – Святі Дороги. Під кінець свого бігу, біля країни алазонів, сходяться Тірас і Гіпаніс, а звідти розходяться й течуть нарізно, лишаючи посередині широкий простір.

53. Четверта ріка – Борисфен, що після Істру є найбільшою; на нашу думку, він найбільш плодовитий не лише між скіфськими ріками. Він має найкращі й найпридатніші для худоби пасовиська, він же має щонайбільше доброї риби. Вода з нього найприємніша для пиття; він пливе чистий між іншими мутними. Над його берегами найкращі посіви; в місцях, де не сіяно, родить висока трава. У його гирлі нагромаджується сама по собі величезна кількість солі. У ньому водяться великі риби без костей до сушення, що звуться антакеї[87]87
  Рід осетрів.


[Закрыть], й багато іншого, гідного подиву.

Аж до країни Геррос, що до неї сорок днів плавби, відома його течія, знаємо, що тече з півночі; а через які краї пливе у вищій течії – ніхто не скаже; мабуть, пливе через пустелю аж до країни скіфів-хліборобів, бо ці скіфи живуть над ним на просторі десятьох днів плавби. Лише цієї ріки, та ще Нілу, не можу вказати джерел, але гадаю, що й ніхто з греків (не зуміє цього). Борисфен тече аж поблизу моря і там разом з Гіпанісом вливається в один і той самий лиман. Шмат же краю між обома ріками називається гора Гіпполая, і на ньому стоїть святилище Деметри; за святилищем над Гіпанісом живуть борисфеніти.[88]88
  Деметра – богиня засівів.


[Закрыть]

54. Стільки про ці ріки. За ними йде наступна, п'ята ріка, звана Пантікап. Він тече з півночі з озера. (Край) між ним і Борисфеном заселений скіфами-хліборобами. Він пливе через Гілею, перепливає її і впадає до Борисфена.

55. Шоста ріка Гіпакіріс, що витікає з озера, пливе через країну кочових скіфів і впадає (до моря) коло міста Каркінітіди[89]89
  Нині Перекоп.


[Закрыть], має з правого боку Гілею і місце, зване «Ахіллів біг».

56. Сьома ріка – Геррос. Вона відділилася від Борисфена в тому місці, доки течія його нам відома. Від того місця пливе осібно. Називається, як і той край, Геррос. Тече в напрямку моря і відмежовує країну кочівників від царських скіфів. Впадає до Гіпакіріса.

57. Восьма врешті ріка – Танаїс, що витікає на далекій півночі з великого озера, а впадає до ще більшого, званого Меотида; воно розділяє царських скіфів і савроматів. До Танаїса впадає ще одна ріка, яка називається Сіргіс.

58. Ці названі ріки наводнюють Скіфію. А трава, що росте в Скіфії для худоби, буйніша з усіх трав, котрі знаємо; більше всіх вона спричиняє розлиття жовчі у худоби, в цьому можна переконатися, коли розтинають худобу.

59. Такі багатства їхнього краю. Звичаї ж їхні такі. З богів моляться вони лише таким: найбільше Гестії, далі Зевсу й Геї, – кажуть, що Гея дружина Зевса, потім Аполлону, небесній Афродіті, Гераклу і Аресу. В тих богів вірять усі скіфи; царські ж скіфи приносять жертви ще й Посейдонові. Скіфською Гестія називається Табіті, Зевса, на мою думку, дуже влучно, називають Папей, Землю (Гею) – Апі, Аполлона – Гойтосир, небесну Афродіту – Аргімпаса, а Посейдона – Фагімасад[90]90
  Гестія – богиня домашнього вогнища; Афродіта – богиня любові. Тут Геродот пояснює скіфських богів за допомогою грецьких.


[Закрыть]. Їм не мають звичаю ставити зображень, жертовників чи святилищ, крім одного Ареса: йому ставлять.

60. Жертви приносять усі однаково й усе однакові, а жертвують ось як. Жертовному звіряті зв'язують передні ноги. Той, хто приносить жертву, стає позаду, хапає за кінець пута і звалює його (звіра) на землю. Коли тварина впаде, він призиває того бога, що йому жертвує, накидає звіряті на шию петлю, під неї дрючок і душить його. До того не запалює вогню, ні відправляє ніякого обряду, не виливає богам (плину) в жертву; щойно задушивши, облуплює й береться до варіння.

61. А оскільки Скіфія надзвичайно бідна на дерево, то вони так варять м'ясо. Коли вже обдеруть шкуру з жертовного звіра, відділяють м'ясо від кісток і вкидають його в казани свого виготовлення, якщо їх мають під руками. Ці казани дуже подібні на лесбоські посудини, лише набагато більші. До них кидають м'ясо, підкладають під нього вогонь і варять; якщо ж не мають казана, то все м'ясо вкидають до шлунка забитої звірини, додають води і підпалюють під ним кістки. Вони горять дуже добре, а в шлунку вміщається все м'ясо, обдерте з кісток. Так віл чи яка-небудь інша жертовна тварина варить сам себе. Коли вже звариться м'ясо, той, хто приносить жертву, відриває шмат м'яса й нутрощів і кидає перед себе. Жертвують усяких тварин, а найбільше коней.

62. Так вони приносять жертву іншим богам і таких тварин. Аресові ж жертвують так. У кожній скіфській області будують коло житла старшини святилища Аресу. Стягають на купу в'язанку хмизу, завдовжки близько трьох стадій і завширшки також, заввишки трохи меншу. Згори роблять чотирикутну площу. Три сторони її стрімкі, а четвертий бік доступний. Щороку довозять до тієї купи по сто п'ятдесят возів хмизу, бо вона через дощі осідає. На кожній такій купі застромлюють старий залізний меч[91]91
  Короткий меч, званий акінакес.


[Закрыть] – це і є зображення Ареса. Цьому мечеві приносять щороку жертви з худоби й коней, і в більшій кількості, ніж іншим богам. З воєнних бранців, узятих живцем, з кожної сотні жертвують одного, але не тим способом, що й худобу, а іншим. Вони покроплюють їм голови вином і заколюють людей над посудиною. По тому виносять (бочку) на ту купу хмизу й виливають кров на меч. Отже, це виносять нагору, а внизу коло святилища роблять таке. Відрубують кожному забитому праве рам'я з рукою й кидають у повітря. Після закінчення обряду йдуть геть; рука ж лежить там, де впала, а осібно померлий.

63. Такі їх жертви. Свиней вони не мають звичаю жертвувати і взагалі не хочуть їх тримати у своєму краї.

64. А воєнні звичаї в них такі. Коли скіф убиває першого мужа, то п'є (трохи) його крові. Голови вбитих у бою несе цареві; бо тільки той, хто принесе голову, бере участь в розподілі здобичі, якщо ж не принесе, то ні. З голови (ворога скіф) здирає шкіру в такий спосіб. Обкроює голову довкруг коло вух і витрушує її, а по тому вишкрібає м'ясо волячим ребром і мне шкіру руками. Вичинивши, вживає ту шкіру як хустку. Він прив'язує її до вуздечки того коня, на якому їздить, і пишається тим. Той, хто має найбільше таких хусток, вважається найхоробрішим. Багато хто ще й одяг шиє з тих здертих шкірок; зшивають їх, як баранячі. Багато їх іще здирають з побитих ворогів разом з нігтями шкіру з правих рук і роблять собі покривала до сагайдаків. А людська шкіра міцна і блискуча; вона найбіліша з усіх шкір. Багато їх (скіфів) обдирають всю шкіру з людей, напинають їх на дерев'яний бовван й возять (із собою) на конях.

65. А з головами – не всіма, лише найбільших ворогів – чинять так. Обрізують усе, що вище брів, і вичищають. Якщо це бідний чоловік, то обтягує волячою шкірою й так користується; якщо ж багатий, то обтягує волячою шкірою, а всередині позолочує й користується як посудиною для пиття. Так чинять і з черепами своїх домашніх, якщо з ними полаються і коли перед судом царя їх переможуть. А як прийдуть до такого гості, він виносить ті голови й розказує, що це, мовляв, були його свояки, що з ними посварився й він їх побив. Це вважається мужнім вчинком.

66. Раз на рік кожний правитель у своїй окрузі готує посуд для змішування вина, і його п'ють (на бенкеті) ті скіфи, що вбили ворога (в бою); хто ж не вбив (жодного) ворога, не п'є того вина й сидить збоку без почесті. Це найбільша ганьба в них. А хто вбив дуже багато ворогів, дістає дві чаші й п'є з обох них разом.

67. У скіфів є багато ворожбитів. Вони ворожать з допомогою в'язанок вербового пруття у такий спосіб. Збирають велику купу вербового пруття, кладуть на землю й (опісля) розбирають. Кожний прутик кладуть окремо й із того ворожать. По тому з примовляннями збирають галузки назад і зв'язують знов у в'язанки одну за одною. Цю ворожбу вони успадкували від предків; енареї, гермафродити[92]92
  Гермафродити – в ориг. «андрогіной», у перекл. Франка – «мужожони».


[Закрыть], кажуть, що мистецтво ворожіння їм дароване самою Афродітою. Вони ворожать на липовій корі. Розрізають (з тою метою) кусень кори на три частини, вплітають її між пальці, а по тому розплітають і при тім ворожать.

68. Як у скіфів занедужає цар, то кличуть трьох найкращих ворожбитів і вони ворожать описаним (щойно) способом. Найчастіше вони кажуть, що той і той громадянин поклявся неправдиво царським домашнім вогнищем і вказують того громадянина. А у скіфів є звичай клястися царським домашнім вогнищем, якщо хочуть поклястися найбільшою присягою. Відразу ж беруть того чоловіка, що мав – за вказівками ворожбитів – поклястися фальшиво царським домашнім вогнищем, і приводять його. Ворожбити говорять йому в очі, що з ворожби виходить, ніби то він поклявся царським вогнищем і через те нездужає цар. Він (оскаржений) борониться, каже й запевняє, що не присягав. Якщо він опирається, цар кличе ще подвійну кількість ворожбитів. Якщо й вони, поглянувши на ворожбу, обвинувачують його (оскарженого) за фальшиву присягу, то йому зразу ж відрубують голову й майно (покараного) ділять поміж себе перші ворожбити. Якщо ж нові ворожбити звільняють обвинуваченого, скликають усе більше й більше ворожбитів. Якщо більша їх частина звільнить даного чоловіка, то перші ворожбити мусять загинути.

69. Їх убивають таким чином. Наповнюють віз хмизом, запрягають у нього волів, зв'язують ворожбитам ноги й руки назад, затикають рота, кладуть на хмиз, підпалюють його, лякають і наганяють волів. Багато волів згоряють разом із ворожбитами, а деякі обпечені втікають, якщо згорить дишло. Так само спалюють ворожбитів і за інші провини і називають їх брехливими віщунами. Якщо ж яких віщунів уб'є цар, то не щадить і їхніх дітей; але вбиває всіх хлопців, а дівчатам нічого злого не робить.

70. Якщо скіфи укладають з кимось союз, з ким то не було б, то чинять так. До великої глиняної посудини вливають вина і змішують з кров'ю тих, з ким укладають союз, уколовши шилом або дряпнувши трохи шкіру ножем. По тому занурюють у посудину меч, стріли, сокиру і спис. Як це зроблять, промовляють довгу молитву, а по тому п'ють із чаші ті, що укладають союз, і найдостойніші з їх дружини.

71. Похорони царів відбуваються у краю Геррос, до котрого Борисфен ще судноплавний. Коли у скіфів умирає цар, вони там викопують велику чотирикутну яму, а як вона вже готова, беруть трупа. Тіло мерця покривають воском, живіт розпорюють і вичищають, наповнюють товченим шафраном, кадилом, прочитаном і анісовим насінням, а потім знову зшивають. (Мерця) кладуть на віз і везуть до іншого народу (племені). Ті, що до них привезено мерця, роблять так, як царські скіфи. Відрізують шматок свого вуха, стрижуть волосся, роблять кругом надрізи на руці, дряпають чоло і ніс, проколюють ліву руку стрілою. Звідти (знову) беруть тіло царя на віз і везуть далі, до іншого народу, який під їх пануванням. З ними разом ідуть ті, до яких прийшли найперше. Коли вже об'їдуть із мерцем усі краї, спиняються в Герросі, що є останнім із підвладних їм народів і місцем поховання. Після того, як покладуть мерця в яму на підстилку, застромлюють у землю з обох боків тіла списи, прив'язують до їх вершків поперечні жердини і накривають їх очеретом. Обіч нього (мерця) кладуть до ями одну задушену наложницю, виночерпія, кухаря, конюха, слугу, окличника[93]93
  Окличник розносив накази й оголошував їх.


[Закрыть], коней і первенців всяких інших домашніх тварин, а також золоті чаші; срібла ж і міді не мають у вжитку. Коли це зроблять, насипають наперегони високу могилу, щоб була якнайбільша.

72. Коли ж мине рік, то роблять таке. Із решти слуг покійного царя вибирають найстаранніших, – а вони родовиті скіфи, бо в них служать (цареві) ті, яким цар накаже, а купованих слуг у них немає, – і з-поміж них убивають п'ятдесятьох. (Убивають також) п'ятдесят найкращих коней, їх потрошать, наповнюють черева половою і зшивають. Тоді чіпляють половину обруча впоперек до двох кілків, а другу половину також до двох інших кілків і в такий спосіб прикріплюють багато інших. Потім протикають вздовж цілого коня аж до карку грубим кілком і кладуть тих коней на обручі. Передні обручі підтримують передні лопатки коней, задні ж обіймають животи коло задніх вудил, а обидві пари ніг висять у повітрі. Вуздечки й вудила надягають (також) на (тих) коней, протягають наперед і прив'язують до кілків. Тих п'ятдесят задушених молодих (слуг) беруть кожного саджають на коня в такий спосіб. Пробивають кожного гострим колом наскрізь аж по шию, а ту частину (кола), що стирчить зісподу, застромлюють у діру того кола, що пробитий крізь коня. Як наставлять довкруги могили таких вершників, ідуть геть.

73. Так ховають царів. А як умре якийсь інший скіф, то найближчі родичі кладуть його на віз і обвозять по приятелях. Кожний із них (приятелів) приймає їх і частує тих, що йдуть із небіжчиком, та й небіжчикові дає того, що й іншим. Так возять звичайних (скіфів) сорок днів, а потім ховають. Як уже поховають (покійника), то очищуються скіфи таким чином. Вони намазують і миють голову, а з тілом роблять так. Забивають (у землю) три кілки так, щоби були один до одного нахилені. На них натягають повстяне покривало, сильно стягають його, а в начиння, що стоїть між кілками під покривалом, кидають розпечене на вогні каміння.