Текст книги "Українські традиції"

Автор книги: О. Ковалевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 44 страниц) [доступный отрывок для чтения: 16 страниц]

123. За той час, як перси йшли через край скіфів і савроматів, не мали чого нищити, бо країна вже була спустошена. Та як прибули до краю будинів, застали там дерев'яне місто, що його будини залишили, й підпалили. Як це зробили, наступали (далі) на п'яти (скіфам), аж доки не перейшли (цілої) тієї країни й не прийшли в пустелю. В тій пустелі ніхто не мешкає, а лежить вона трохи вище країни будинів; простягається на сім днів дороги. За пустелею живуть фіссагети; з їх країни випливають чотири великі ріки, течуть через край меотів і впадають до озера, званого Меотида. Назви їх (рік) такі: Лік, Оар, Танаїс і Сиргіс.[132]132
  Оар – Волга; Танаїс – Дон; Лік – Кальміюс, Сиргіс – впадає в Танаїс, отже, може бути Донець (пор. розд. 57).


[Закрыть]

124. Коли Дарій прийшов у пустелю, зупинився і заснував табір над рікою Оаром. Після того збудував на рівній віддалі від себе – близько шістдесят стадій – вісім міст; залишки цих укріплень збереглися до наших часів. Поки він був тим зайнятий, переслідувані скіфи перейшли повище землю й повернулися до Скіфії. Коли вони вже геть зникли, що їх ніде не бачили, полишив Дарій ті наполовину збудовані замки, а сам повернув на захід, бо думав, що це все (тут живуть) скіфи й вони втекли (на захід).

125. Він гнав чимскоріше за військом і, як прийшов до Скіфії, наштовхнувся на обидва загони скіфів. Він зустрів їх і став переслідувати, а вони постійно трималися на відстані одного дня дороги. Дарій не покинув переслідувати, а скіфи, згідно зі своїм планом, прибули до країни меланхленів. Ті дуже перелякалися, що (до їх країни) вторглися скіфи й перси. Тоді скіфи перейшли до країни андрофагів, а як настрахали й цих, перейшли у Неврію. І тут налякавши, скіфи втекли до країни агафірсів. Як агафірси побачили, що сусіди втікають від скіфів настрахані, то доки ще скіфи увійшли до їх країни, послали гінця із звісткою, щоб не переходили їх кордону, бо якщо спробували б, то вони (агафірси) воюватимуть з ними. Це переказали агафірси і зміцнили свої кордони, маючи на думці спинити пришельців. А меланхлени, андрофаги й неври не починали бою, коли (до їх країв) вторглися перси і скіфи, й забули про погрози; вони втікали перестрашені на північ, у пустелю. Тим часом скіфи не увійшли до країни агафірсів, бо ті заборонили, але з Неврії заманили персів до своїх земель.

126. Коли вже довго так тривало і не було тому краю, послав Дарій кіннотника до скіфського царя Іданфірса, щоби йому переказав таке: «Дивний чоловіче, чому ти постійно втікаєш, хоч маєш змогу вибрати щось із двох (можливостей)? А саме, якщо думаєш, що можеш протистояти моїй силі, то спинися, покинь блуканину й проведи бій; коли ж гадаєш, що ти слабший, то кинь тікати, принеси в дар (мені як) своєму панові землю й воду і розпочни переговори».

127. На те цар скіфів, Іданфірс, сказав таке: «Мої справи такі, персе. Я ще ніякої людини (досі) не злякався і не втік перед нею давніше, отже, й тепер від тебе не тікаю; я нічого іншого не роблю тепер, лише те, що я звик робити в мирний час. А що я не воюю з тобою, то й це тобі поясню. Ми не маємо ні міст, ні обробленої землі, щоби боятися за них і чимскоріше починати з вами бій. Та як уже так конечно треба його починати, то ми маємо батьківські могили; ось відшукайте їх і спробуйте знищити, і тоді побачите, чи будемо воювати з вами за могили, чи ні. А до того, якщо не будемо мати достатньої причини, не будемо з вами воювати. Це про битву. А своїми панами я визнаю лише Зевса, мого предка, й Гестію, царицю скіфів. Тобі ж замість дару – землі й води – пошлю такий дар, як тобі належиться послати; а за те, що ти назвав себе моїм паном, будеш іще відповідати». Така була відповідь скіфів і (від них) пішов посланець, щоби це сповістити Дарієві.

128. А скіфські царі, як почули слово «підданство», дуже розгнівалися. Вони послали ту частину війська, що складалася також із савроматів, – над нею був вождем Скопасіс, – до тих іонійців, що стерегли моста, з наказом увійти з ними в переговори. А ті, що лишилися, думали, що не треба давати персам довше блукати, а нападати на них, коли ті виходять здобувати їжу. І справді, як (скіфи) думали, що Дарієве військо в пошуках їжі, виконали свій план. Скіфська кіннота все проганяла (перську) кінноту; перська кіннота, утікаючи, падала на піхоту, бо піхота допомагала; але скіфи, побивши кінноту, верталися, бо боялися пішого війська. Такі напади робили скіфи й уночі.

129. Та дивно казати: персам допомагав, а скіфам, що на них нападали, шкодив – рик ослів і вигляд мулів. Бо Скіфія, як я вже вище зазначив[133]133
  Див. розд. 29.


[Закрыть], не має ні ослів, ні мулів, а немає в усій Скіфській землі їх через холод. Осли налякали скіфських коней риком. Бо кілька разів, серед нападу на персів, як (скіфські) коні почули рик ослів, лякалися й утікали в переполосі; наставляли вуха догори, бо раніше ніколи не чули ні такого голосу, не бачили таких тварин. Така дрібничка впливала на війну.

130. А як скіфи побачили, що перси неспокійні, зробили так, щоби вони ще довше затрималися в Скіфії й потерпали через недостачу всього: (а саме) лишали їм трохи своєї худоби з пастухами, (самі ж) переходили в дальшу частину краю. Перси надходили, брали худобу й були горді зі свого діла.

131. Так діялося часто, а тим часом на Дарія найшла в тій блуканині біда. Про це довідалися царі скіфів і послали до Дарія посла, що ніс йому в дар птицю, мишу, жабу і п'ять стріл. Перси питали того, що приніс, про значення тих дарів; та він сказав, що не має іншого наказу, лише віддати це і швидше вертатися. Він сказав персам, що як вони мудрі, то нехай самі розгадають, що означають ті дари.

132. Це почули перси й стали радитися. Дарієва думка була така, що скіфи віддали йому самих себе, землю й воду. Він пояснював це тим, що миша живе в землі й їсть ту саму поживу, що й людина, жаба живе у воді, а птах найбільше подібний до коня; стріли ж означають, що вони передають (персам) свою (воєнну) силу. Такої думки був Дарій. Протилежна цій думці була Гобрієва, одного з тих сімох, що побили магів[134]134
  Маги – перські та мідійські жерці.


[Закрыть]. Він так пояснив значення дарів: «Якщо ви, перси, не станете птахами й не полетите в небо, або не станете мишами й не сховаєтеся під землю, або жабами й не скочите в болота, то не повернете назад, а загинете від цих стріл».

133. Так перси витлумачили значення дарів. Тим часом одна частина скіфів, що була призначена перед тим пильнувати біля озера Меотиди, рушила до Істра, щоби умовитися з іонійцями, (отже) прийшла на міст і сказала так: «Мужі іонійські, ми прийшли принести вам свободу, як схочете нас послухати. Ми довідалися, що Дарій наказав вам пильнувати міст лише шістдесят днів, а як він впродовж того часу не прийде (назад), то ви не винні ні в чому ні перед ним (Дарієм), ні перед нами. Перечекайте ж тут ті дні й ідіть звідси». Іонійці пообіцяли це зробити, й вони (скіфи) повернулися скоро назад.

134. Решта скіфів, після того як Дарій дістав дари, вишикувались в лави, піхота й кіннота, щоби битися з персами. Коли вже скіфи готові були до битви, вскочив між них заєць; вони побачили його й кинулися всі за ним. Коли між скіфами почалося таке замішання й крик, запитав Дарій, чого ж такий крик між ворогами, а дізнавшися, що вони женуться за зайцем, сказав до своїх звичайних співрозмовників: «Ті люди нас цілком зневажають. Тепер бачу, що Гобрій правильно говорив про скіфські дари. А що і я тепер так само думаю, що треба нам добре порадитися (що робити), щоби ми мали на майбутнє забезпечений відступ». На це сказав Гобрій: «Царю, я вже дізнався з розповідей, як тяжко боротися з тими людьми; нині ж, як прийшов (сюди), то ще більше утвердився в тому, спостерігаючи, що вони граються з нами. Гадаю, що тільки-но настане ніч, треба запалити вогні, як це ми, втім, завжди звикли робити, залишити усіх слабих вояків, пов'язати ослів і відійти, поки ще або скіфи встигнуть дійти до Істра й знищити міст, або іонійці не постановлять чогось такого, що може нас погубити». Так радив Гобрій.

135. Як настала ніч, Дарій вчинив так, як він (Гобрій) радив: слабих людей і тих, втрата яких йому найменше важила, а також усіх ослів велів пов'язати й лишити на рівнині. А лишив він ослів і слабих вояків для того, щоби осли ревли, а людей полишив через слабість, зрозуміло, з тою метою, що як він із добірним військом ударить на скіфів, ці мають боронити табір. Так сказав Дарій тим, кого полишав, запалив вогні і якнайшвидше поспішив до Істра. Осли, як лишилися самі, без купи, підняли далеко ще сильніший крик. Скіфи почули ослів і були переконані, що перси на тому ж місці.

136. Та як настав день і ті, що їх лишили, зрозуміли, що їх Дарій зрадив, простягли руки до скіфів й розказали їм про те все. Вони, почувши це, скоро зібралися, й обидві частини скіфів, а також савромати, будини й гелони погнали просто до Істра за персами. Але оскільки перси мали багато піхоти й не знали дороги, бо не було (в Скіфії) битих шляхів, а скіфська кіннота знала дорогу навпростець, то вони розминулися; скіфи куди скоріше прибули до мосту, ніж перси. Вони довідалися, що перси ще не прибули, і сказали до тих іонійців, що були при кораблях, таке: «Мужі іонійські, ті дні з вашого числа вже минули, й ви зле чините, що ще чекаєте. Раніше ви чекали зі страху; тепер же знищіть міст, якнайскоріше йдіть звідси, радійте й будьте вдячні богам і скіфам. А з вашим колишнім паном ми зробимо так, що вже не піде походом ні на кого».

137. З цього приводу іонійці стали радити раду. Мільтіад афінієць[135]135
  Пізніше славний переможець персів у грецько-перських війнах.


[Закрыть], що був тираном у Херсонесі на Геллеспонті, порадив послухати скіфів і звільнити Іонію[136]136
  Так називалося узбережжя Малої Азії, де було багато іонійських колоній.


[Закрыть]. Та Гістієй з Мілета думав протилежне. Він говорив, що завдяки Дарієві кожний із них є тираном міста, а якщо впаде могутність Дарія, то ні він не пануватиме в Мілеті, ні ніхто (з тиранів) ніде, бо ж кожне місто воліє демократичного устрою, а не тиранії. Коли, отже, Гістієй висловив цю думку, відразу ж усі пристали на це, хоч спочатку держалися поради Мільтіада.

138. А за царя подавали голос і стояли за нього (оці): тирани Геллеспонту Дафніє із Абідоса, Гіппокл з Лампсаку, Герофант із Парія, Метродор з Проконнеса, Арістагор із Кизика й Арістон із Візантії; ці з Геллеспонту. А з Іонії: Стратіс із Хіоса, Еак із Самоса, Лаодам з Фокеї й Гістієй з Мілета, той, що висловив протилежну Мільтіадові думку. З еолійців був лише один визначний – Арістагор з Кіми.

139. Отже, вони прийняли думку Гістієя й постановили до того (про що вони говорили зі скіфами) додати ще такі діла й слова: міст знищити з боку скіфів, і притому тільки на відстані польоту стріли, щоби виглядало, ніби вони щось роблять, хоч не робили нічого, і щоби скіфи не пробували силою перейти Істр через міст. Під час того, як нищитимуть цю частину мосту, що з боку скіфів, мають сказати, що вони роблять усе те, чого бажається скіфам. Таке додали вони ще до свого плану. Тоді Гістієй сказав від усіх: «Мужі скіфські, ви добре радите і якраз упору. А що ви вказуєте нам добру дорогу, то й ми вам зробимо по вашій волі. Ось, як самі бачите, і нищимо міст, і вкладемо в це весь запал, бо хочемо бути вільні. Поки ми це нищимо, ви маєте час вишукати тих (персів), а коли знайдете, помститеся як слід за нас і за вас».

140. Скіфи вдруге повірили іонійцям, що вони говорять правду, й рушили шукати персів, та не попали на їх дорогу. Цьому винні були самі скіфи, бо понищили пасовиська й позасипали воду. Якщо цього не зробили б, можна було б, при бажанні, легко розшукати персів; а так тепер постраждали (самі) через те, що їм було видалося найкращим. Скіфи рушили в ту частину краю, де була паша для коней і вода, й там шукали ворогів. Гадали, що й вони (перси) будуть сюди тікати. Та перси йшли тією доріжкою, що її перше втоптали, трималися її й з трудом перейшли. (Над Істр) прийшли вночі й натрапили на знищений міст. На них напав страх, що іонійці покинули їх.

141. Дарій мав із собою одного єгиптянина, голос якого був найсильніший між людьми. Того чоловіка Дарій поставив на березі Істра й велів кликати Гістієя з Мілета. Цей так і зробив. Гістієй перший почув заклик, зібрав усі кораблі, щоби перевезти військо, й наново добудував міст.

142. Так утікли перси, а скіфи шукали їх і розминулися з ними вдруге. І так думали вони, що іонійці, як вільні, то найгірші й найбоязкіші з усіх людей; якщо ж дивитися на іонійців як на рабів, казали вони, то дуже вже, як невільники, віддані вони своїм панам і найменше здатні до втечі. Це закидали скіфи іонійцям.

Влес-книга

І частина

Дощечка 9

У той час був Богумир, муж слави, і мав три дочки і два сини. Тії бо повели скуфів до степів і там живучи у травах. Почті навчалися і Бояні, богам послушні, і розумом бистрі і так ото.

А тут мати їх, що звалася Славуні, про їх дбаючи потреби, і каже якось до Богумира: «Чи то цими днями я маю дочок своїх оддати і внуків побачити?»

– Так, – каже, і воза запрягає і іде кудись собі. І приїздить до дуба, стоячого в полі, і стає на ніч біля вогнища свого. І бачить увечері мужі три на конях до нього прямуючі.

Сказали тії: «Здоров будь, а й що шукаєш?»

Оповів їм Богумир туги свої, а вони ж отвітили, що суть самі у поході, щоб мати жінок.

Повернувся Богумир на степи свої і привів три мужі дочкам. Звідси три роди вийшли і славні стали. З того бо походять древляни, кривичі і поляни, бо перва дочка Богумира імено мала Древа, а друга Скріва і третя Полева. Синове ж Богумира мали свої імена Сіва і молодший Рус. Звідти і походять сіверяни і руси. Три бо мужі були три вісники: ранку, полудня і вечора.

Утворились роди тії на Семи Ріках, де проживали ми за морем у Краї Зеленім і де скотину розводили давніш нашого ісходу до Карпатських гір.

То були тамті літа перед тисяча триста до Єрманріха. У ті часи була боротьба велика на берегах моря Годського, і там праотці накидали кургала із каменю білого, під яким погребли боляри і вояки свої у січі впавші.

Прийшли із Краю Зеленого до моря Годського, а там наткнулися на Годь, яка нам путь загородила, і так билися за землі ті і за життя наше.

До того були отці наші на берегах моря по Рай-ріці і з великими труднощами по ній переправили свої люди і скотину на цей берег, ідучи до Дону, а там годів побачивши, пішли до полудня і Годське море побачили, і годів, намірених проти нас виступити, побачили і так змушені битися і за життя і живитва свої, бож єгуни були по стопах отців і налізали на них, людей б'ючи і скотину забираючи.

І так рід славний ішов до землі, де сонце вночі спить і де трави многі і луки тучні, і ріки риби повні, і де ніхто не умре.

Годь бо була ще на Зеленім Краї, а мало упереді отців ідуща.

Рай-ріка єсть велика і одділяє нас од інші люди, а тече до море Фасисте. Тут бо муж роду Беляра іде по ту там сторону Рая-ріки, а упереді гості синські ідучі до Фрянжець, яко єгуни суть, на острови свої, а пожадають гості, щоб ограбувати його.

Було то за півсотні літ до Олдореха, а ще перед ним був рід Белярів сильним.

Єгунські гості одяглися за мужів Беляра і казали, ніби дадуть йому серебро за ті два коні золоті (текст зруйнований, але з дальшого видно, що Беляр зрозумів підступ і) пішов деінде і уникнув загрози єгунської, а також мимо обійшов годів, які суть також зуриві на прядиво і на нишпори, а князь їх не єсть почесний, а двічі дань бере.

Отож бо гості ті куничарські повернулися до Синська, а бодай не прийшли вже ніколи.

1А. Це собіособство наше причиною було, яке своїми словами обрахованими діє. І тому кажу воістину добре родам нашим, щоб не брехали одним, а правду казали другим. О первій незгоді нашій повідаємо, а про князя знатного імені, той бо Кіська такий. Отой веде родичів у степах зі скотиною своєю на південь і там, де сонце сяє, перебував. І прийшов до нього отець Орь і так до нього каже: «Обидва ми маємо дітки, і мужі, і жони, і старших; маємо боронити од ворогів. І так кажу, аби племена ваші дали вівці свої і скотину до нас і будемо племено єдине. От боги поможуть нам і зазнаємо долі аж поки віки віків». Околище гудіти почало, бо ті кажуть – погано з'єднаним, також і інше говорили. І от отець Орь одвів стада свої і люди від них і повів подальші і каже: «Тут збудуємо город». А то голинь була, яка є голий степ і тільки. І Кісько пішов проч і себто повів людь свою деінде, щоб не змішалася з людьми Отця Оря, а ці тієї старше. І так зробивши, на землях тих і осіли. І так Кіська одійшов з людьми і утворив землю іншу і там сиділи вони. І так почали одмежовуватись оті обоє. І так рядили, будучи чужі одні другим. Всякі пожитки і сили мали, не перечили одні другим. І був Кісько той славний, і люди Отця Оря славні, бож слава боротьби текла ними, і поле знало їх, як стріли і мечі знають себе.

1Б. Та ось прийшли Ізви до краю його і почали скотину захвачувати. І ось Кісько пішов на них. Перший раз одігнав, і другий раз було одігнав їх. Самі ж люди, бувши п'яні, покормища тії їли багато і поснули. І люди полягли од мечів. І ось говорить отець Орь: «Як мертві вщерть напилися, так і тії повпиваються радощами своїми і їжа придержить їх». Себто обурилось серце Ореве і закликав родичів піддержати Кіська і людей його. І ті коні посідлали всі і кинулися на Єзів (Ізви) і били по них так, що розторощені були і втомлені відійшли до себе. Маючи силу докупи, а не інакше, не можуть одоліти нас тії. Бо ті степи не віддамо обидва, бож ми є русичі і собі славу маємо визнану ворогами, які зазіхають на нас, а бачучи життя наше, спокусу мають до братень наших, сріблом прикрашених, і із гончарських горшків споживані просини з бараниною. Життя наше в степах є до кінця нашого. А нужденні поки світа не мають нам розказувати про інше життя. Се бо слова наші істові суть, а їхні лузні, бо лузь говорять і її мають.

2А. Переказано є од старих часів, що маємо успільнитись з іншими і, створити силу велику, відродити маємо Рускень нашу на голині, і три сотні городів і сел огниць дубових димітимуть там, і Перунь наш і земля. Бо ось птиця Матрсва співає про дні тії і жде вона на часи з іншими, які повертатимуть кола Сварожідо нас, і часи тії завше ідуть до нас. Говорить Матрсва, що як будемо боронити землю нашу ліпше Вендів, які пішли на западь сонця і там перед ворогами землю орють і хибну віру мають, удержимося на ній. Боровинь бореться, бо єсть сильний, а людь та віру йме на слова тих. А ми не є оглуплені, обезумлені і вірити не маємо, доки побачимо: ще Венди вертатимуться до земель наших у степи древні і глядітимуть іще почорнілі, як бідні, од ходу від П'ятиріччя і Кільбова праворуч, одщеплені од нас. І та все птиця говорить, як огонь жару поносячи до нас, і головою порушує, та то є гребінь її. А богів купальте і Даждя шануйте, бож оті землі будуть розвержені і коні поглинені, як ізів'януть синове. Тії коні тримаються богами. То боги у степу цьому пашу дають осадьбам їх. Се маємо слухати, а не за часи Антів. І тії Ангарі одрізували мечем багато разів, поруйнували доми твої, бож домів чужді не будують іншим.

2Б. Оце ж бо Орь отець був попереду, а Кій провідничив за Русі, і Шеко проводив племена свої, а Хорев хорви свої. А і землю бо погородили на те, он які то ми внучата богові. Відійшли Хорев і Шех од інших і осілись біля Карпатських гір і там бувши, інші городи творили, інших мали соплеменців, інші багатства мали великі, бо вороги не лізли до нас і те текло до Кієградо і до Голуні. Отак розселилися, огні свої палючи до Сварога і жертви творячи благодарчі богам і таке інше. І ось Кий умер по тридцяти літах владицтва нами, а по сьому був Лебедян, що прозивався Славер, і той жив двадцять літ, а потім був Верен з Великограду також двадцять, а потім Сережень десять. І багато одержали вони перемог над ворогами і тьму лиха перенесли з ними. А це прийшло на них і на нас: то Годи приїхали до степів наших, зло творячи. І ось долю мали праотці наші боротися за життя. Се ж бо стали славні, бо славимо богів. І ось ми по богах внуки Свара нашого і Дажба і також терпіли зло, а тому що силу маємо велику, то й боронимося велико. Од напасливих Годів більше од шістсот літ, а тут Глмри нас піддержали і так мали звитяжство над ворогами. Се ж бо тії десятирично маючі ті велике будуть бороти легко. Хоробрі Оси на них нападати почали. Сирія виробляла іншим зброю іншу, бо ж мечі хряжденські міняла нам за барани й вівці і так ото стеру творила у Сварозі самім.

3А. Ось б'є крилами Матрсва птиця, бо ж бусурмани йдуть на них, і ті розійшлися, щілину даючи, і такії проходячи не налізли на них. І потекла туга велика по краю нашім, бо доми степові попалені взивають до Сварога, також Жаль плачеться за нас, і кличе Матрсва до Вишнього, який дає лісові огонь до огниць наших. І той прибув з поміччю, і ось отці кинулись на ворогів, і ось Гематьрех відступив, а Годи усілися на Калицю Малу і пішли до берегів морських. І так землі одержали до Дону, і по той бік Дону ріки є Калка Велика, що є межею між нами і першими племенами. І там Годи билися чотириста літ зі своїми ворогами, і тому зайняли ми землю нашу і орали добрі землі єланські, а торгували, міняючи скот, шкури і товщі на срібні і золоті кола і питва поживні в шкурах. І життя наше в тій порі було багате і мирне. І ось Годи налізли на нас іще раз, і була боротьба десять літ, і ось удержали землю нашу. Отак маємо боронитися від ворогів, як ідуть з трьох кінців світу, звідки свята ідуть до нас. І ті свята – перше Колядь, і друге Ярь і Красна гора, і Овсяна Велика і Мала. І йдуть ті свята так, як муже іде з города до сел огнищанських і якими землями Ірій ходить од нас до інших і від інших до нас.

ЗБ. Тримайтесь, браття наші, плем'я за плем'я, рід за рід і бийтеся за себе на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим, се ж бо ми є русичі, славці богів наших. Співи наші і танці, ігрища і видовища на славу їх. Се ж бо сідаємо на землю і беремо пучку землі до рани своєї і товчем до неї, аби по смерті міг стати перед Марморею і щоб сказала: «Не маю винити того, який є повен землі і не можу його відділити од неї. І боги будучі там доречуть від себе: «Сси русич і пребудеш ним, бо взяв єси землі до рани своєї і приніс її до Нав'я».

У ті часи покою князі вибирались многі на вічах, осібно від князя. І всякі, які того покняження зазнали, звичайні прості мужі і так стоячі землю орали і себто князями були названі дбати про людей, а хліб, і їжу, і всякі пожитки од людей своїх сьогодні мають. Інші князі полюддя беруть і на синів владу передають, од Отця до Сина і аж до правнука.

4А. Ось іде зі силами многими Дажбо; на поміч людям своїм, і так страхів майте, бо колись, як і тепер, за нас опікується той, що рядить, як хоче. І ось ждемо по всі дні на те, як маємо… (кілька слів не можна прочитати). Се ж бо Воронзенць було місто, в якому усілися Годи, а Руси били їх. І те градо було мале, а також попри те спалене, і прах і попел його вітрами рознесено на всі боки. І місто те оставлено, бо ж земля тая руська є і тому не зрічетеся її і не забудете її, там бо кров отців наших лилася, і так це ми по праву домагаємось за той Ворензенць. Його слава тече по Русі і тую Сварог чує; тую голосити на сім сил маєте, на кінці одержите його, о руси гойні! Бо це ж і оренги і рути мають давати на князів зі своїх гарячих сліз, на те його маємо держати. Ще руту осібну хай мають: їжу і питво за часи свої до смерти і служать нам. Се ж бо многії зложили кості свої оболоні. Як за часів Мезенмира, так і Антів мали ми учту і славу і співали богам. І так славою вирощені, ніколи не просящі, лише славу говоримо, себто молинь творячи, омиваємо тіла наші і говоримо славу також.

4Б. П'ємо суру питву на славу ту п'ятикратно денно, огнищ запалюємо з дубів і також снопа втягаємо і речемо хвалу за них. Єсьми Дажбові внуки і не сміємо нехаяти слави нашої і завітів. Се ж бо Анти були по Русколані, а в давнину були ми Руси і перебудемо ними… (текст зіпсутий). Се Волинь була попереду і била ворогів, бо хоробра єсть. Та Волинь найпершим родом єсь. І ось підпорядкувавшися вони і Анти Мезенмирові, одержали перемогу над Годами і розтрощили їх надвоє. І ось по них прийшли Єгуни, крові славних жадаючи, і та борба сурова була. І ось Годь зібралася з Єгунами і з ними на отців наших напали і були розбиті і знищені. А по них прийшли Обри на князя і забили його. І тоді Синє море одійшло від Русі.

Боги Русі не беруть жертви людські ані животини, єдине плоди, овочі, квіти і зерна, молодо і суру питну, на травах настояну, і мед, ніколи живу птицю ані рибу. І це варяги єланські богам дають жертву іншу і страшну чоловічну. А ми того не маємо діяти, бо єсьми Дажбові внуки і не маємо крячати (рачкувати) за інших стопами чужими… (текст зіпсутий).

5А. Се жертва наша є мед, суря, на дев'ятисилі і щавлі удяна і на сонці ставлена три дні, потім крізь вовну ціджена, і та буде наша жертва богам правим, які суть наші праотці, бо ми походимо від Дажба і стали славні, бо славимо богів наших, ніколи не просимо ані молимо про блага свої. Се ж бо боги кажуть нам: «Ходіть до Русі, а ніколи до ворогів…» (текст зіпсутий).

Матерсва слова наспівує нам співати звитяжство над ворогами і тому віримо, бо ж слово є од птиці вишньої, од Сварога по рощі (гаю) летить до нас… (текст зіпсутий).

Се ж бо князів наших вибираємо, хай будуть про нас піклуватися, хай як прийде ворог до кордонів наших, кордонів переходити не буде, бо одвернуть його, і так само про той сніп (піклуватися), знаючи, що ми молимо славу і ніколи не просимо, і ніколи не потрібуємо животини хибної (свиней), бо ж бачили отці наші Оря, як до облаки (хмари) ходив, схопленим бувши, і схоплений силою до Перунькового ковальства (кузні), і бачив там Орь, як Перунько кував мечі на вороги і куючи казав йому: «Це стріли і мечі маємо на вої тії і не смієте боятися їх, бо знищу їх до поду і кмота їх буде змішана з землею, подібно, як земля на багнах. Звірями будуть вони, як поросята умазані гноєм, і смороди свої понесуть у сліди свої і тому говорено буде про них – смердячі поросята і свині».

Се сказавши, Перунько кував мечі і Ореві то говорив, і теє Орь повідав Отцям нашим. І така була наша борба за життя і перемоги многії віки назад, а сьогодні віримо, то не було тако.

5Б. Ішов од Тиверців і до Синього Моря і Сурожі, до вас, і кажу вам, як сам знаю о тім, за старе врем'я нашого спільництва з Антами і теж було замного крові лито, а потім Руса була, яка руду проливала, а таки вижили до кінця. І буде ото земля наша славних племен і родів, бо ж славимо богів, ніколи не просимо, лише славимо силу їх і також величаємо пращура нашого Сварога, який був, є і пребуде вождем нашим од віку до кінця.

6А. І ось був князь Славень із братом йому Сківом. І ось боротьба велась велика на востоці. І цей і той кажуть: ідемо до землі Ілмерської. І так пішли. А Бостар Сина свого оставив старому отцеві Іломерові, а сам пішов на північ і там свій город Славень отвердив, а брат його Скіф коло моря був. І ось Бостар мав сина свого Венда, а по ньому б ото був внучок, який владцем був степів полуденних і корів многих. А там Єси, і з того була боротьба велика за сіяте і зорате по обидві сторони од Даню до гір Руських і до хопів Карпатських. А там заспокоїлось, бо утворив кола, а буде орати за ними, а також ворогам опір чинити. Звідси поражав їх і одстрашав од себе. І ось родам про це говорив, а віче скликав єдине, творячи землю нашу. І так стояла земля тая п'ятсот літ. А потім одкрилась між русичами усобиця, а ворогуючися вони силу стратили, маючи оті соубої і розлади свої. А також прийшли вороги на отців наших на полудні. І ось боролися з Київської землі за побережжя морські і степи. І ось ослабли ті на півночі й порадилися з Фраками, щоб теж ішли з поміччю на ворогів. І ось Скуфія з'єдналася і помірялася з ворогами на силу і потовкла їх. А це були Єгуни, по праву до руських степів, а тим разом одстрашені були. То маємо за знак, як маємо і нині робити, а це – б'ючи маєте

6Б. одвертати, себто степові хорпи хранити маємо, як отці наші і праотці, які хорпища ті мали на своїм степу і ось трави свої і збіжжя охороняти уміли, бо ж кров свою проливали. А це ж бо Колунь нашу оставили ворогам, а та Голунь колом була, на ту ворогам тяжче, ніж на просту стати. Отож городи наші колом ставити маємо, як отці наші, які за старців боролися, за землю на всіх отроків, а до поду падали, а любили її і там умерти мали, а на спотикання не йшли, бо ж куди підемо тої днини, коли не матимемо ніде притулку? І се кажу, ото як отці наші, а це – борімося, а коли би й поражені були, то Перунець прийде до нас, а той поведе нас. І ось скільки є праху на землі, то стільки ото є воїв Сварожих, тою споможені будете раттю ідучою од облаки до землі і ось дідо наш Дажбо очолює їх. А коли ж бо тії не оборонили наших отців? А і ми не осамітнені, а то б досі не могли бути. І ось кажемо молитву богам нашим, аби вони нам споспішили допомогу і дали звитяжство на вороги.

Могучі іще єсьми і тим, що земля наша утолочена є спатними ногами ворожими, отож дивлячись на теє, будемо коло колів своїх, а кинемось на них, а порубаємо акиною до дерсті їх, а не вірмо їм на рани ворожі аж не вб'ємо їх, які на нас налазять.

7А. Отак говорив до воїв Кісек, до людей своїх у часи нападу на них, а вони розгнівались на ворогів і кинулись на них і потовкли їх. Це маємо знак тої могучности, а не можемо виявити її: то були слабосні, а це маємо силу! Єсьми многі, а вороги не суть такі многі, як ми єсьми, русичі, а ворогів не стільки, як нас.

А де впала кров наша, там є земля наша, і це вороги знають і це на нас стараються (готуються), і ці старання їхні марні будуть, як вони були і в старі часи отців наших.

Скажу іще слова тії на запам'ятання, аби ні єдине з тих слів не затратили, а сказали братам нашим, що також сила божа буде на вас і тою переможете ворогів ваших до кінця, які хотять землі вашої. Також накидайте йому до уст повно, хай полоще їх до дерсті своєї, а не говорить дурних слів своїх. Будете Синами своїх богів, а сила їхня перебуватиме на вас до кінця.

Не маємо ані животів наших наситити хлібом, бо попалений на огні. А корови, наша скотина, терплять тугу так само, як і ми. І ось акини наші харалужні одержимо з полудня незабаром, а будемо сильні, вищі ворогів наших. (Зворотна сторінка дощечки не була переписана).

8А. (Немає початку, бо це, мабуть, продовження 7Б дощечки).

себто дивіться всюди, щоб мали птицю тую на чолі вашім, а та поведе вас до перемоги, се ж бо єсьми сини її, і там нею трималися і тут красується перед нами, а летить світами до нас. І така була в інший час, коли русичі ішли з вендами і ті хотіли занести богів своїх до моря і там угніздилися. І ось городи і церкви, і були там многі зодчі, бо ж вони багаті, і церкви украшені золотом і сріблом, і многі отих дерев'яних богів почитали, піддаючись спокусі. І ті вели інших також на те подивитись, і заводились за те і перечили їм.