Текст книги "Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин"

Автор книги: Автор Неизвестен

сообщить о нарушении

Текущая страница: 20 (всего у книги 20 страниц)

Як сова мстилася чоловікові

Бо то чула сова, що то люди хрестять діти. І вона хотіла свої охрестити, і бере летить у світ за ксьондзом. Летить, летить, надибає лиса. І питається його: «А ти що за їден?» – «Я, – каже, – лис! Або тобі кого треба?» – «Мені треба ксьондза». – «Нащо тобі ксьондза?» – «Ой, я чула, що то люди діти хрестять». Лис каже: «Та же і я вмію хрестити». Сова каже: «То ходи та охрестиш».

Ну, бере лис іде, а вона летить. Прийшов лис до її гнізда, і вона йому знесла їдно. Дала. Той її бере і їсть. А вона ся і не дивить; полетіла по друге. Досить того, що він всі поїв, тільки що ся но їдно лишило тоє, що ще було на гнізді. І вона вже знесла остатнє і каже: «А ну, тоє хрести ще! Я побачу, як ти хрестиш».

Лис вже наївся і так там тоє обмацує, і хап в писок, і з’їв! Сова каже: «А ти ж що робиш?» – «Та ж я хрустаю!» Сова каже: «А я ж тобі казала похрестити, а ти похрустав!» Лис каже: «Я до хрещення нічого не знаю, тільки до хрущення».

І бере лис іде. Сова сіла йому на голову і дзьобає його з тої злості. Лис втікає, а вона його дзьобає! Лис прибіг до своєї ями і пішов, а вона ся лишила на берегу.

Але дивиться: іде пес. Вона пса перебігла і зачинає його просити, щоби він їй злапав лиса. Пес каже: «Коли я вже старий! То не знаю, чи злапаю. І знов їсти хочу». – «Ну, я тобі ся їсти постараю». Пес каже: «Як?» – «Отак: там в селі повиймала баба хліб з печі, то ти піди і влізь до сіней, а я влечу до хати. І я буду літати по хаті, а вона буде мене лапати, а ти прийдеш коло порога і злапаєш у зуби двоє хліба і втечеш, і я знов за тобою втечу».

Пес прибіг до сіней, став за дверима, а сова влетіла до хати і вилетіла на піч. А баба за нею з дітьми! А пес підійшов помалу, взяв два буханці хліба і пішов з тим хлібом. А сова вибила вікно і втекла. Приходить до пса, дивиться: вже пес доїдає хліба і вже наївся добре. І каже сова: «А що? Вже злапаєш?» – «Ні, ще». – «Чому так?» – «Бо я ще хочу пити». – «Ну, знаєш ти що? Там доять дівки молоко в дворі, то я піду і сяду одній на голову. То вони будуть мене лапати, то ти скочеш в казан і нап’єшся». – «Ну, добре».

Бере сова летить, а він іде. Прийшли на дзі-дзінець, і сова сіла одній дівці на голову, а друга дівка лапає. А пес прибіг, впав у тоє молоко, обпився добре, виліз з молока і вже каже сові, що злапає. Прийшов він над тую яму і заснув. Лис вибіг і втікає. Сова каже: «Гейжо! Гейжо!» Пес за ним. Але дивиться: їде чоловік на троє коней. І сова каже: «Чоловіче! Бий там лиса!» Той хтів вдарити лиса, та вдарив пса і забив.

Та (сова) сіла йому на голову і дзьобає. Той хтів вдарити її, та себе – по голові! І розбив собі голову, і кров іде. Вона сіла на одного коня. Той зі злості хтів її забити – і забив коня. Досить, що всі троє коней забив. Сова полетіла наперед до його хати, і влетіла до хати, і сіла на голову дитині, і дзьобає. Його жінка хотіла забити сову. Та дитину – по голові! І забила дитину. Приходить додому чоловік і питається жінки: «Що тут чути?» Жінка йому розповіла, що, каже, «хотіла-м сову злапати, бо була дитині сіла на голову, та й вдарила-м по голові (дитину) і забила-м!» Він їй каже, що «я там забив всі троє коні».

Але тая баба злапала-таки тую сову […].

Як соловейко чоловіка розуму навчив

Єден чоловік піймав соловейка і хтів його з’їсти. Але пташок каже до нього: «Не наїшся ти мною, чоловіче! Але пусти мене, і я тебе вивчу трьох речей, котрі тобі у великій пригоді стануть». Той чоловік втішився і обіцяв пустити, якщо добре скаже. І каже соловейко першу річ: «Нігди того не їж, чого не годиться». Друга річ: «Нігди того не жалуй, що ся вернути не може». Третя: «Речам неподобним не давай віри!»

Чоловік, почувши тії речі, пустив соловейка. А він (соловейко) хтів дізнати, чи навчився той чоловік його ради. Полетів вгору і каже до нього: «О, зле-сь зробив, що мене пустив! Якби ти знав, який я скарб в собі маю, ніколи не пустив би-сь мене! Бо в мені єсть дорога і велика перла; скоро би-сь її дістав, зараз багачем би-сь зістав».

Чувши тоє, чоловік дуже зажурився, підскочив вгору до соловейка і просив, щоб ся вернув до нього. Каже соловейко: «Тепер я пізнав, щось дурний чоловік. Все, що-м тебе вчив, перестав-ись слухати. І жалуєш того, що ся не вертає. І, – каже, – неподібній речі ти повірив! Дивися ж: який я малий! Де ж у мені можеть ся велика перла помістити?!»

Та й полетів собі.

Як старий пес вовка вдавав

Бо то здибався пес з вовком. Питається вовк: «А куди ти ідеш?» А пес каже: «Іду в світ». – «Чого?» – «От, відогнав мене господар, та й я іду. Бо доки-м був молодий, живий, бувало, по цілих ночах не сплю – брешу, то втоді-м в него добрий був. А тепер на старість вже не знаю чого, та й мене відогнав». Вовк над ним ужаловався і каже: «Ну, ходи зо мною, я тебе буду кормити».

Досить того, що пес як походив кільканадцять неділь з вовком, вже піджив добре. Подумав собі: «Що я буду з ним ходити та все дивитися йому в руки, так ніби за хлопця в нього служити? Вже я знаю спосіб тому, як коняку підвалити, і різними штуками вмію ухитритися». Взяв покинув вовка і іде. Але, як на тоє, здибає такого самого пса, як і він перше був, що відогнав його господар. Питається його: «А куди ти ідеш?» – «Іду в світ». – «Чого?» – «От, відогнав мене господар, та й іду». – «Ну, ходи зо мною, – каже той пес, – я тебе буду кормити».

От вже ідуть, ідуть оба. Але дивиться той пес, що при вовкові був; заглянув в лісі дуже крепкого і пасьного коня та й каже до того другого пса: «А видиш онде того коня в лісі, що пасеться?» – «Та же, – каже, – виджу». – «Отже, то буде нам обід з него». – «Ей! Щоб то Бог дав!» – «Побачиш!» – каже той пес.

Взявся ту зараз качати, наїжився і питається того другого пса: «А що, страшний я тепер? Дуже походжу на вовка?» – «Нє, – каже, – таки й на пса». – «Ну, очі червоні мені?» – «Нє, – каже, – не червоні». – «Ет, дурень ти, коли так!»

Бере і сунеться на животі до того коня. От тут вже підсунувся недалеко него і каже до того другого: «А що, скочити?» – «Або я знаю? – каже, – коли хоч, то скоч».

Той підніс голову, хотів скочити. Кінь як обачив, як відмірить ноги, як го тріснув в лоб, – аж ся перекинув той псисько, кров го обляла всюди. А той (другий пес) допіро підходить. Подивився на него і каже: «От тепер-то навіть дуже очі червоні, а перше не були такі червоні».

Як хлопець учив вовка грати й танцювати

Був млин такий, що мельник через днину молов, а на ніч боявся йти до него, бо приходив вовк ночев. Муку порозсипає, наїсться і собі йде. І приходить мельник рано і то позапрятує і знов меле. Але надійшов якось там, трафив му ся хлопчина. «А, – каже, – може, би ти, небоже, в мене наймився на ніч молоти у млині? Дам тобі заплату, що ся жадаєш, лиш аби ти за мене заступив на ніч». І той парубчак умів на скрипку грати. Згодився. І насипав мельник, млин замкнув і меле. Чує хлопець нараз – іде вовк. А він ся там скрив десь і лапнув скрипочку до рук і грає. Гадає си: «Най собі заграю, доки мене вовк з’їсть». – «Не бійся, хлопчику, не ховайся від мене. Мені ся уподобало, що ти файно граєш, я тобі шкоди не зроблю, я тебе не з’їм. Я би-м рад, аби ти мене навчив танцювати і грати». – «І, пане вовк, та у вас грубі пальці до грання». – «Ну, і що ж робити, аби були тонші?» – «Чекайте, пане вовк, я вам пораджу».

Стояв дуб під млином. А він пішов, того дуба розколов, посеред дуба забив клин. «Ходіть сюда, пане вовк, та й пхайте тут свої пальці. І глибоко пхайте. Чим дальше запхаєте, тим тонші будуть вам до скрипки. Як я сю охоту (він каже, що то клин – охота) кину, то ви пхайте далі». Так він далеко лаби запхав, через цілого дуба, поки ся розкололо. Тим часом він клин витяг, а вовк скаче, аж реве, танцює. «О, тепер ти мене навчив, – каже, – танцювати. О, тепер я потанцюю. Я вже грати не годен, лиш вже потанцюю».

І так їм перейшла ціла ніч. І надходить рано ґазда-мельник та й собі гадає, що його вже вовк із’їв. Хлопець грає, вовк скаче, танцює. «А що ж ти, хлопче, робиш? Та я гадав, що тебе вовк з’їв». – «Їй, пане ґаздо, я вовка учу танцювати». – «І, та я виджу, як ти умієш з вовком ся обходити. Ти – добрий хлопець. Тепер ти мельником, не я мельником, бо я не умію вовка учити танцювати, а ти навчив; то твоє діло, твій млин». І тепер вовк каже: «Я гадав, що я буду ще грати, але я не хочу уже грати, досить мені танцю».

Так хлопець з мельником ся взяли з патиками до вовка, вовка убили, шкіру обдерли і продали і тогди робили міїни того хлопця.

Як хлопчик трьох вовків забив

Була кобіта і мала хлопчика, що, як вродився, то мав на шиї три ланцюжки злоті. І як підріс, пішов в ліс. Наперед нього стоїть вовк. Той його злапав, причепив до ланцюга і іде далі. Знов наперед нього стоїть вовк. Той і його злапав, причепив до ланцюга і іде далі. Зайшов ще далі, аж перебігає йому дорогу третій вовк.

Він злапав і його, причепив і вже йде з ними. Надибає в лісі хатку. Зайшов до неї на ніч, а вовків прив’язав надворі.

Іде тою самою дорогою дід. Вовки стали проситися, щоб їх пустив. Дід змилувався, пустив. Вони давай дертися до хатини. Продерли, влізли і стягнули того хлопця з печі. Хтіли дерти його, але він гарапником як вдарив – всіх трьох позабивав і додому чимборше мандрував. Мати ним втішилася і більше на мандрівку не соглашалася, бо він був тлустий, як баранчик, і ним поснідали би вовки, як рябчиком.

Як цапи врятували вівцю від смерті

Ішов лис лісом, здибається з сумним вовком та й питається вовка: «Чо ти так засумувався?» – «Нема моїх товаришів, я з ними погнівався і не маю з ким ходити». А лис каже до него: «От будем і оба». Вовк утішився, що має уже камрата, що має з ким ходити. Ідуть вони та й надибають свиню, що плекає поросята. Вовк напав на ню та й заїв її. Вже їдять оба. Лис каже до вовка: «Ти є сильний звір». – «О, я дуже є сильний». Та й ідуть знов оба. Але дивиться лис, а під дубом шопортається у листячку заєць. Лис забіг з-за дуба та й зайчика того злапав. Лис несе ід вовкові та й каже до него: «О, я ще є сильніший звір, як ти. О, я якого звіра теньгого несу в зубах». А вовк каже до него: «Я навіть його в писок не маю що брати». Та й зайчика пролиг. Але ідуть, ідуть вони та й надибають там вівцю. А вовк каже до вівці: «Тепер ти, небого, моя». – «Як ти, небоже, будеш мене їсти, коли я з вовнов?» – «Ти, – каже, – не питай; от будеш видіти». А вона каже до него: «Чекай, пане великий, пущу свій голосок у лісочок, що вже мене тут ніхто чути й видіти не буде».

Вовк став перед вівцев та й зарів. Вона пустила свій голос у лісок; та й надлетіло два цапи. «Чекай-но ти, небоже, зараз її з’їш, але ходи з нами». Вивели вони його на рівний пляц та й сказали до него: «Стій ти тут на середині, оден розбігнемся з одного боку, а другий – з другого боку; як ми тебе перескочим, тогди ти і нас поїш». А вовк сказав до них: «То най буде».

Розлетілися цапи до вовка; як гримнули вовка в черево, аж повилазили з вовка кишки. А цапи кажуть тогди до вівці: «Видиш, небого, відратували-м тебе від смерти».

Вже ходить вівця з цапами і до сего часу.

Як цап хизувався перед бараном

Раз зимою по містечку ходить баран та збирає стеблі сіна, що порозтрушувались з возів. На ґанку лежить цап та гріється на сонці. Цап углядів барана та й давай глузувати, сміятись з його: «Гей ти, опудало-мужичище! Впугався в кожушище та насилу повертаєшся, як той ведмідь. Ось подивись, який я прудкий та жвавий в легенькому сюрдуті». – «Мені добре і в кожусі, дарма що я опудало», – каже баран. «А дивись, баране, який я гарний в сюрдуті та як мені легко танцювати», – каже цап да скік з місця! Сп’явся на задні лапи, передні задер вгору та мах на один бік головою! Круть на другий бік рогами! Верть хвостиком! Загнув шию дугою ще й борідкою потряс.

Баран витріщив очі на цапа та й каже: «Потривай лишень, ось прийде вечір та вдарить мороз, тоді побачимо, хто з нас кращий».

Сонце зайшло. На небі стали червоні стовпи. З-за ліса виглянув страшний мороз з очима! Як дмухне холодом… Лід затріщав, неначе хто з рушниці вистрелив. В лісі дерево залущало! Дмухнув мороз на барана. Баранові байдуже: тепло йому в кожусі.

Як скрутить мороз цапа, – мій цап аж підскочив, неначе його хто окропом ошпарив. «Гей ти, лапище-мужичище! – кричить цап до барана. – Скидай швидше кожух, нехай я трохи погріюсь!» – «Чи то можна, щоб такий пан та впугався в простий кожух?» – каже баран.

Тоді цап давай просить барана: «Ой братику, баранчику, голубчику! Не видержу, бо дуже дошкуляє! Таки-так, неначе ножами ріже по шкурі та голками шпигає. Я хоч притулюсь до твого кожуха та хоч боки погрію!» – «Та йди вже, чванько, грійся, – каже баран. – Я знаю, що не з добра пан у жупані ходить, бо свити не має. Та це, бач, не першинка, що сюрдут коло кожуха боки гріє…»

Як чоловік і кінь перехитрили лева

Іде лев понад водою, а риба втікає. А він питається: «Чого ти, рибо, втікаєш?» Вона каже: «Я боюсь мужикових хитрощів». Лев каже: «Які ж ті хитрощі?» Риба каже: «Він возьме горох, начепить на гак та й тягне мене до верху».

А лев пішов ізнов до чоловіка на поле да й питається чоловіка: «Які-то твої хитрощі?» А чоловік каже: «А які ж твої?» А лев каже: «Як я дмухну, то на дереві лист пооблітає». А чоловік каже: «Як я батогом витну, то гілля поодсікаю». А той каже: [ «Як я зареву, то дерева з землі повискакують». А чоловік каже: ] «Як я свисну по очах, то, – каже, – тобі очі повискакують». А той і утік від чоловіка. «Ти, – каже, – хитріший».

А він іде, той лев, аж кінь скирту їсть. А він каже: «Які твої, коню, хитрощі?» А кінь питає: «А які твої?» А він каже: «Я як розженусь, то поперек скирти пробіжу». – «А як я розженусь, то вздовж пробіжу».

Та й утік.

Яструб – війтом

Зібралися якось яструби на велику раду. Треба їм було обрати собі війта. Порадилися вони: є тут, мовляв, один яструб файної вроди і до того ж письменний. І вирішили, що той буде добре війтувати.

Та поки його війтом не обирали, був він учений і мудрий. А як став війтом, то з того часу за багачами стоїть, а до бідних йому байдуже.

Бідні поки могли терпіти – терпіли. А бідних було більше, ніж багатих. От пішли бідні позивати війта, хотіли його скинути. Але в суді сказали, що ще строк тому війтові не вийшов, нехай урядує.

Бідним несила терпіти, дуже війт не по правді робить, а до річного строку ще далеко. Подумали і вирішили:

– Чого ми будемо його терпіти? Коли поб’ємо, то він сам від нас піде.

Піймали його, добре побили. І сидів він тихо, поки хворий був, а як одужав – полетів собі геть.

Почув той яструб, що у ворон нема війта. Почав до них навідуватись і випхався там у війти. Спочатку, як тільки його обрали, порядкував він добре: що вони йому казали, то він робив, і що він їм казав, вони виконували.

Ось оселилися ворони в одному лісі, а сорокопуди теж у тому лісі жили. Сорокопуди хоч і невеликі птахи, та дуже шкідливі. Дуже вони воронам надокучили, і почали ворони на них скаржитися:

– Що нам з ними робити?

А війт і каже їм:

– Якщо вони вам роблять шкоду, самі себе захищайте.

Розгнівались ворони на свого війта за такі слова, скликали раду, скинули його і сказали грізно:

– Якщо сам не підеш, вб’ємо тебе!

Ось прийшов він додому і розказав своїй жінці, а та як почула, почала його лаяти, докоряти:

– Не добили тебе яструби, то ворони доб’ють. Хіба ти не обійдешся без того, щоб бути війтом?

Подумав яструб, подумав, страх його взяв, він і каже:

– Та вже як упіймають, то вб’ють. І справді, навіщо це мені?

І пішов він з війтів. У своє село вертатися вже не хотілося, дуже сміялися б там над ним, а йому було б соромно. І каже він до жінки:

– Треба мені, мабуть, в іншому місці війтом стати.

Ось літає він по світу, прислухається, де нема війта. Почув звідкись, що у шпаків нема війта. Думає він, міркує: «Не личить мені самому йти до шпаків проситися у війти». І почав він стежити за ними, куди вони літають, підлітає до них і слухає. Коли достигли ягоди, шпаки почали літати зграями і живитися в садках, на городах та вирубах, де ростуть черешні. Але людям це надокучило, і почали вони кидати в шпаків патиками, стріляти. Надокучило й шпакам таку біду терпіти. Злетілося їх багато на віче, щоб вибрати собі війта. Злетілися в один ліс, кричать, радяться між собою. А той яструб перелітає з бука на бук і все ближче до них; він бачить їх добре, а вони його не бачать. Шпаки про свою справу радяться, а він усе слухає, чи не йтиме мова про війта. Ось сидить він коло них близько, а вони говорять:

– Коли б нам і чужий хто трапився та добре урядував, ми вибрали б і чужого.

Підлетів тоді яструб ближче, сів поруч на дерево і питає їх:

– Про що ви, пани брати, тут радитесь?

– Ой, – кажуть, – нам така біда. Всюди нас б’ють, нівечать, і нема нікого, хто б на захист став.

А яструб і каже:

– Зле ви робите, що у вас нема старшини, яка б про вас могла турбуватись. Ви мусите, – каже, – обрати собі війта, хай він голову сушить, аби вам було добре… Але як поставите війтом кого-небудь із своїх, то не будуть його боятися, бо замалий птах.

Подумали шпаки і кажуть:

– А може б, ми вас війтом поставили, може б, вас і боялись.

– Ну, що ж, – каже, – порадьтеся, обирайте.

Скликали вони раду і вирішили:

– Най буде яструб!

А він їм каже:

– Війтом я можу бути. Тільки ви мені щодня давайте одного з-поміж себе на утримання. Бо як не згодитеся, то прийде чоловік з крісом і вб’є вас цілу сотню. А будете давати мені по одному, то все ж менше вас загине.

І шпаки погодилися на це. А як став він у них війтом, то і каже:

– Як хочете, щоб вас не вбивали, то сидіть по домівках.

Не подобався шпакам такий війт уже з першого ж разу, але що діяти?

Минув строк бути яструбові війтом, а не зробив він шпакам нічого доброго. А знищив за той час стільки, що залишилося їх лише дев’яносто.

Що тут робити шпакам? І вирішили вони його скинути. Кажуть:

Покликали вони його, але бачать, що скинути вже не легко. Тоді подумали і вирішили:

– Якщо його не побити, то ніяк не скинемо.

Злетілися вони докупи, обступити яструба колом, і хоч птахи вони маленькі, та дзьоби у них гострі. І як почали вони його довбати, то він божився-присягався, що вже ніколи не буде війтом.

Словник малозрозумілих слів

Ади – бач, гляди, дивись; отже.

ажно – аж ось; аж тут.

айбо – але.

акурат – саме, якраз.

Баля (баль) – бенкет, ситий обід.

банно – сумно.

банти – поперечна перекладина на кроквах.

барабуля – картопля.

безрога – тут: свиня.

бефель – указ, закон.

бодак – будяк.

борзо – скоренько, хутко.

борше – швидше, скоріше.

бровар – пивоварня.

бузівок – теля (бичок) річного віку.

бук – палиця, кийок.

бутинар – лісоруб.

Вавкати – нявкати.

варга – губа, вуста.

ватажник – чабан.

ватра – вогнище, багаття.

вдирати – утікати.

веприк – кабанчик.

вергти – кидати, кинути.

вертеп – нетрі, хащі.

вивірка – білка.

виментувати – врятувати.

вимудрувати – виманити, видурити.

винбар – комора.

випендити – вигнати.

виповідати – оголосити.

висапатися – відсапатися, віддихатися.

відволожити – тут: відлупцювати.

відкупити – тут: відібрати, відняти.

вовковня (вовковина) – яма, пастка на вовка.

воробель – горобець.

впугатися – одягтися.

втащити – поцілити, торохнути.

вуйко – дядько; ведмідь.

Гавра – барліг; глухомань.

галуза (галузка) – гілка.

гаман – капшук, калитка.

гвир – гвинтівка, карабін.

гибіти – потерпати, скніти, нидіти.

гимонський (гемонський) – диявольський, пекельний.

гладишка (гладущик) – глечик.

глядати – шукати.

го – його.

годен – здатний, вартий; гідний.

гонний – високий, гінкий, сильний.

гоноруватися – гордитися, хизуватися.

грейцар – монета, грошова одиниця.

гу – до.

гумотіти – бурмотіти.

Дараб – шмат.

дзиґарок – годинник.

дзюра – дірка, отвір.

довгомудик – тхір.

дохтір – лікар.

драла – бігом, навтіки.

дуб’я – дрова.

дудик – камінець у глині.

дуплавий – дуплистий.

дусити – душити.

дуфати – надіятись, покладатись.

дучка – отвір, діра, нора.

Жебри – жебракування.

жировисько – здобич, пожива.

Завше – завжди.

замилитися – помилитися.

замогти – перемогти.

зарібок – заробіток.

засадчичок (засадьок) – маленька хлібина із залишків тіста.

застайка – сарайчик, хлів; курінь для пастухів.

зафутіти – гукнути, закричати.

збуй – розбійник.

звурсатись – наїжачитись.

згідливий – відповідний.

ззімати – з’їсти.

злісний – тут: лісник.

змудрувати – обманути, перехитрити.

Імати (ймити) – ловити, схопити.

іно – лише, тільки.

Їдло – їжа.

Кавалок – шмат, кусень.

кайстра (тайстра) – торба.

камрат – приятель.

каня – рід шуліки, коршака.

капедяція – тут: термін, строк.

кедь би – якби, коли б.

кітка – кішка.

клевець – молоток.

кобіта – жінка, молодиця.

когут – півень.

кой – коли, якщо.

колиба – курінь; житло для вівчарів.

комарник – рід куреня для чабанів.

комашня – поминки; гостина, пригощання під час поминок.

котюга – собака.

коцур – кіт.

кочат (кочет) – півень.

кранкати – крякати.

крижіночка – качан капусти.

кріс – рушниця.

куверняга – головешка, смолоскип.

кумпанувати – водити компанію.

куртя – курча.

куфа – бочка.

куча – тут: свинарник.

Лаба – лапа.

лазиво – драбина.

лапнути – схопити, упіймати.

латр – тут: купа дров.

леговище – барліг.

лич – морда, рило.

лишка – лиска, лисиця.

лісний – лісник.

лошук – лошак.

лупина – лушпиння.

лядац – ледар, ледащо.

льоха – свиня.

Марна – змарніла.

мачка – кішка.

мельдувати – доповідати.

міїни – іменини.

мня – ім’я.

мой – вигук, звертання.

моцно – сильно.

мудрак – обманщик.

мудрувати – морочити, обманювати.

Нагибати – знайти.

найда – знахідка.

напудитись – злякатись.

нараз – раптом.

незабавком – незабаром.

незмагати – нездужати; знемагати.

неситий – тут: вовк.

ниньки – сьогодні.

нех – хай, нехай.

нігди – ніколи.

ніц, нічо – нічого.

ночев – вночі.

ня – мене.

Обидвоє – обоє.

обіздритись – розгледітись, обернутись; помітити.

оболоки – вікна.

обротянка – тут: повід.

овчина – тут: шкіра.

одблагати – тут: врятувати.

оденок – стіг сіна.

оди – ось, онде.

ож – що.

околпачити – одурити.

осігнуватись – осісти, поселитись.

Палінка (паленка) – горілка.

пасть – паща; пастка.

патик – паличка, бучок.

пацюк – тут: порося.

паця – порося, свиня.

пащека – паща.

пиндик – чванько.

пиняти – нарікати.

піл – ліжко.

пляц – площа, майдан.

пльонка – сільце.

побережник – лісник.

погідний – погожий, гарний.

пожиточний – корисний.

поклажа – вантаж.

половик (польовик) – рід яструба.

польовий – лановий, наглядач на польових роботах.

попри – повз, мимо.

потрактувати – пригостити.

потрафити – тут: зуміти.

потя – пташка.

право – розсуд.

презент – подарунок.

утірецінь – адже, мабуть.

прецінь – адже, мабуть.

припадок – випадок, пригода.

пуцувати – чистити.

пушка – рушниця.

Рискаль – лопата.

рихтуватись – готуватись.

робаки – хробаки.

розказ – наказ, закон.

розшолопати – зрозуміти, розібрати.

рябіти – лякатись, боятись.

Салаш – кошара.

сарака – неборак.

сарма – тут: корито, водопій.

селех – селезень.

сендзьо – суддя.

сикатись – кидатись.

силька – петля.

скіра – шкіра.

слічний – гарний.

сокотити – пильнувати, стерегти.

сонійко – сонечко.

спацир – прогулянка.

спрят – схованка.

спудитись – злякатись.

стадар – пастух.

страхати – тут: трусити, струшувати.

стрільба – рушниця.

струтити – скинути.

студена – холод.

студинець – холодець.

сяга – дрова певного розміру (здебільшого метрові відрізки).

Твар – обличчя; звірина.

теньший – пружний, тугий.

тераз – зараз.

тіко – тільки.

тлустий – товстий.

товар – худоба.

тогди – тоді.

тото – те.

тра – треба.

трафити – натрапити.

трахтовати – частувати, пригощати.

трепюлка – перепілка.

трунок – напій.

ту – тут.

туйтуй – ось-ось.

турма – отара.

тутки – тут.

туцнути – вдарити, буцнути (лобом, рогами).

Уважати – знати.

узвати – покликати, запросити.

уколотити – вбити.

уп’ять – знову.

устава – закон, наказ.

утечи – втекти.

утіпати – наздоганяти.

Файний – гарний.

фасувати – тут: таланити.

фіра – хура, підвода, віз.

флінта – рушниця.

фукс – лисиця.

Хаміль-хаміль – туп-туп, ступ-ступ.

хамло – тут: хмиз.

харлак – злидар, бідак.

хижка – хатинка.

хло – хлопче.

хомик – хом’як.

хопта – бур’ян, хмиз.

хосен – користь, добро.

Цапки – дибки.

церез – через.

цес – цей.

ци – чи.

цимбори (цімбори) – приятелі.

цілковий – грошова одиниця.

цінькати (сцінькотіти) – цвірінькати.

цуг – військовий загін.

цуд – чудо, диво.

цяпка – крихта.

Чимборше – чимдуж, якнайскоріше.

чисниця – тут: міра (чисниця – три нитки, десята частина повісма).

чонутись – тут: похилитись.

чос – прочуханка.

Шархнутись – доторкнутись.

шваб – німець.

шиковати – тут: будувати, споруджувати.

шквиря – сніг з вітром, хвища, завірюха.

шлятися – никати без діла; волочитись.

шолопати – тут: ритись у чомусь, перебирати щось.

шопортатись – вовтузитись.

шпаровитий – працьовитий, дбайливий.

штандари – місце під піччю (для дров тощо).

шувар – різна болотяна рослинність; очерет.

шулька – качан (кукурудзи), шишка (ялини, сосни).

Щокольвак – тут: тільки що, щойно.

Югас – пастух, чабан.

Яв (яли) – почав (почали).

язя – гадюка.

якже – якщо.

якіл – дятел.

як-но – тільки-но.

ярая – народжена навесні.

ярець – ячмінь.

ярка – вівця.

ятлик – дятлик.