Текст книги "Історія України-Руси"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 49 (всего у книги 49 страниц)

З джерел крім сучасних хронїстів (з них особливо Бєльский й Гайденштайн – сей тільки неоправдано уживаєть ся замість ориґінала в польськім перекладї Ґлїщиньского, Спб. 1857, дуже свобіднім) мають визначне значіннє ще: дневник Лясоти (Tagebuch des Erich Lassota von Steblau, hrsgegeben von K. Schottin, Halle, переклад в Мемуарах относ. къ исторіи Южной Руси, пер. К. Мельникъ, 1890); лист-реляція Наливайка до короля, вид. в Zbiór pamiętników wyd. Broel-Plater, II; кореспонденція Жолкєвского (властиво Замойского), вид. кн. Любомірским п. т. Listy Stan. Źółkiewskiego, 1868 (виданнє дуже не особливе, можна сподївати ся лїпшого в новім кодексї листів Замойского – Archiwum Jana Zamojskiego, але вийшов поки що тільки І том, до р. 1579). Колєкцію документів з так зв. „Руської Метрики“ видав я п. т. Матеріали до історії козацьких рухів 1595-6 рр. (Записки т. XXXI). Кілька листів з тих лїт видав А. Стороженко в XIX т. київських Чтеній п. т. Изъ переписки Запорожья XVI в. съ польскими вельможами. Нарештї кілька важних документів принїс VIII т. Жерел.

На доповненнє уривка з невиданих оповідань кс. Йоиньскогонч про сїмю Наливайків, поданого вище на с. 218, наводжу ще уривок, теж не виданий, про самого Северина: Erat Nalevayko ostrogiensi cive patre natus, in novo oppido, quod Zaslaviam vergit. Hicpater tres filios singularis improbitatis edidit. Primus erat Ostrogiensis arcis in templo protopopa sive archidiaconus, perniciosissimae schismati immersus, qui moriens testamento cavit ne penes ullam ecclesiam sepeliretur, rationem apponens: scio huc Ostrogium venturum latinum ritum, guare etiam ossa mea, ne cum latina ecclesia conveniant, sepelite me in campis. Minimus natu frater Nalevaykonis erat professione et pelio et caupo, paris impietatis. Medius erat hic, qui artificio pelionum postposito, turbae se kosakorum immiscuerat, atque 30 millium exercitus post mortem Lobodae dux praefectus a tumultuante plebe. Anno 1597 adversus hunc Źółkiewski expeditionem apparavit atque aliqnot praeliis attritum caepit cum praefectis legionum. Qui cum per forum Leopoliense ducerentur, Nalewayko transiens templum metropolitanum (ibat autem eques vinctus sub albo equi (sic) compedibus) movens caput dixit: o parochia, parochia, in medio tui habituri erant equi stationem, versissem enim te in stabulum. Varsaviam adductus kosatico more et die et nocte tractabatur neque permittebatur somnum capere, sed si quando declinabat occulos in somnum, peditibus ad id vigilantibus abtusa parte securis monebat[ur] vigilantiae. Tandem aereo (не читке) equo candenti impositus fuit ac candenti corona coronatus. Denique capitis sententiam tulit. Aliqui tum affirmabant, quod ante mortem abiuravisset schisma. – c. 203-3.

7. Козачина в перших двох десятилїтях XVII в. назад...

Ся доба в житю козачини належить до найслабше розроблених. До недавнього часу найбільш докладним обробленнєм її була Исторія возсоединенія Руси Куліша, т. II, з деякими додатковими замітками в Матеріалах для исторіи возсоединенія; та й тут меньше фактів, а більше загальників і реторики, хоч є й чимало інтересних гадок, Пізнїйші працї Кулїша, входячи загально і в сю добу, дають іще меньше. Костомаров в своїм вступі до Богдана Хмельницького трактує її дуже побіжно. Еварницький опираєть ся на Кулїшу, Соловйові й ин. і не дав нїчого інтересного. В загальних курсах росийських і польських – як курси Соловйова, Іловайского, як старші оброблення Жиґимонтових часів названі вище – Нємцевіча, Сярчиньского, або Szujski Dzieje Polski III – знаходимо тільки відокремлені епізоди з історії козачини. Ще меньше дають історії Туреччини й Крима (Гаммера, Цінкайзена, Говордза, Смірнова). Новійшими часами праця Доманицького довела зверхню історію козачини до конституції 1602 р., а Жукович в рядї розвідок своїх друкованих в р. 1902-6 звів до купи факти з житя козачини від початків XVII в. до р. 1625. Першим двом десятилїтям XVII в. присвячені його статї: „Московская смута начала XVII вЂка и ея отраженіе въ Литовско-польскомъ государст–, 1902, „Запорожское козачество въ Смутную эпоху“, 1903 (сї розвідки війшли в його книжку: Сеймовая борба православного западнорусскаго дворянства съ церковной уніей съ 1609 г., I-II, 1903), далї: „Историческія обстоятельства, предшествовавшія возстановленію патр. Феофаном западно-русской церковной іерархіи“ (Христіанское Чтеніе, 1905, V-VI і потім в III вип. тоїж книги Соймовая борьба). Тут доволї повно використаний джерельний матеріал, доповнений деяким недрукованими причинками, і хоч автор головно притягає ті факти, що стояли в звязку з церковною справою й слїдить за самою зверхньою історією козачини, без звязку з суспільно-економічним українським житєм, без ширшого суспільного освітлення, але як перегляд фактів сї статї його мають повну вартість. З історичних дїячів сеї доби тільки Сагайдачний має значнїйшу лїтературу: Максимовича ИзслЂдованіе о гетманЂ ПетрЂ КонашевичЂ Сагайдачномъ (1843) і Сказаніе о гетманЂ П. Сагайдачномъ (1850) – передруковані в І т. Собр. сочиненій. Статя в збірцї Антоновича Историческіе дЂятели Юго-Западной Россіи (1885). Лазаревскій Еще извЂстіе о московскомъ походЂ Сагайдачнаго (К. Стар. 1886, І) – маленька записка з курського лїтописця, Каманїна Очеркъ гетманства Петра Сагайдачнаго (Чтенія київські т. XV і осібно, 1901, зі збіркою документів, але мало інтересних взагалї і для дїяльности Сагайдачного спеціально). Зїдлива рецензія на сю статю Т. Корзона в Kwart. Histor. 1904. О. Чайківський Початки гетьмановання П. Сагайдачного. 1906 (Науков. Збірник присв. М. Грушевському). Всї сї статї одначе далеко не використовують матеріалу. Поза тим тільки згадана (прим. 4) статя Науменка про Сам. Кішку: Происхожденіе малорусской думы о СамуилЂ КошкЂ (К. Старина 1883, VI); Антоновича НеизвЂстный доселЂ гетманъ и его приказъ (ib. 1883, про Барабаша), йогож студия: Кіевскіе войты Ходыки – эпизодъ изъ исторіи городского самоуправленія въ Кіе†въ XVI-XVIІ ст. (ib. 1882, II і потім в Моноґрафіях) – м. и. про звісного київського війта сих часів, і нарештї недавня статя Жуковича про Бородавку й Сагайдачного – див. в прим. 8 ст. 587.

З моноґрафічної лїтератури, яка переважно тільки посередно займає інтересні для нас відносини й подїї, назву: A. Sokołowski Austryacka polityka Zygmunta III (Przegląd pol. 1878). I. Sas Stosunki polsko-tureckie w pierwszych latach Zygmunta III (Przegl. powsz. 1897), Układy o ligę przeciw Turkom za Z. III (ib. 1899), Wyprawa Zamojskiego na Mołdawę (ib. 1897). K. Górski Wojna z wojewodą wołoskim Michałem (Atuneum, 1892). Г. Форстенъ Балтійскій вопросъ въ XVI-XVII ст., т. I-II, 1893-4. С. Платоновъ Очерки по исторіи смуты въ московскомъ государст†XVI-XVII вв., 1899. A. Hirszberg Dymitr Samozwaniec, 1898. K. Górski Obleżenie Smoleńska w latach 1609-1611 i bitwa pod Kluszynem (Przew. nauk. i liter. 1895). Для внутрішнїх відносин ще нова статя: II. Ардашевъ Изъ исторіи XVII в. – Походъ Черкасъ (1612-4) (Журналъ Мин. Просв. 1898, VI) і коротший витяг з сеї статї в К. Старинї 1900, V: Походъ козаковъ въ СЂверную Россію въ нач. XVII в. Зазначу ще маленьку замітку: Евреи-козаки въ нач. XVII в. (К. Стар. 1895, V), про Жидів в козацькому війську, що ходило в Московщину перед р. 1613 – згадуєть ся тут ватага їх з 11 чоловіка. Про лїсовчиків: M. Dzieduszycki Krótki rys dziejow i spraw Lisowczykow, I-II, 1843-4. Для внутрішнїх відносин нова статя: A. Prochaska Wojewodztwo Ruskie wobec rokoszu Zebrzydowskiego (Przewodnik nauk. i liter. 1908).

Найважнїйша збірка актового матеріалу (польського) для сих часів – Pisma S. Źółkiewskiego, wydał A. Bielowski, Льв., 1861; далї Архивъ Югозап. Рос. III. І і Жерела т. VIII. З мемуарної та історичної сучасної лїтератури Гайденштайн кінчить ся на ливонській війнї, далї маємо хронїки Пясецкого, Вєлєвіцкого; для ливонської війни інтересні подробицї дає білоруська хронїка Боркулабівська (видана в перше у Кулїша Матеріали, і знову в київ. Университетских ИзвЂстіях, 1898, XII). З величезної маси матеріалу для історії московської смути згадаю важнїйші колєкції: Устряловъ Сказанія современниковъ о Диматріи СамозванцЂ, Мухановъ Подлинныя свидЂтельства о взаимныхъ отношеніяхъ Россіи съ Польшей, Русская истор. библїотека т. І і XIII. Матеріал актовий до історії смути не зібраний разом. З джерел турецьких – стара вибірка Сенковского Collectanea z dziejepisów tureckich т. І. Лїтература української пісенної традиції в прим. 4.

8. Київське культурне і церковне житє перших десятилїть XVII в. і відновленнє православної єрархії. назад...

Київський релїґійно-національний і освітний рух першої чверти XIII в. досї вистудіований дуже ще мало. Те що зроблено досї, містить ся головно в двох працях проф. Голубева: Исторія кіевской духовной академіи, І, 1886, і Кіевскій митрополитъ Петръ Могила и его сподвижники, т. І, 1883; тут зібрано трохи відомостей і про печерський кружок, розслїджені початки брацтва і брацької школи. До історії сеї школи ще дає дещо звісна нам уже праця Харламповича Западнорусскія православныя школы; меньше Яблоновского Akademia Kijowo-Mohilańska, 1899 (більш компілятивна). Полєміцї з поглядами Ґолубєва на початки київського брацтва присвячені статї Н. Оглоблина „Къ вопросу о началЂ кіевской академіи“ (К. Стар. 1886, III) і Каманина „Еще о древности братства и школы въ Кіе– (Чтенія київські, IX, 1895) – вони пробують оборонити істнованнє брацтва вже при кінцї XVI в.

З загальних курсів церковної історії ще найбільше займав ся сею добою Макарій (X с. 467-479), але теж спинив ся тільки досить побіжно на головнїйших фактах; ще меньше Пелеш і Чистович. З істориків надавав велику вагу сїй добі Кулїш, незвичайно високо ставлячи дїяльність Сагайдачного і особливо Борецького (сього зробив він ідеалом християнського, культурного дїяча); але він теж спиняєть ся головно на фактах зверхнїх, від відновлення єрархії почавши, і все більше впадає в своїм викладї в манєру белєтристично-риторичну (т. II і III Ист. возсоединенія). Не вистудіована близше навіть друкована спадщина київського кружка сих часів – київські видання, дуже цїнні для історії київського культурного житя сих часів.

Вичисляю досї звісні печерські видання 1617-1680 рр., з деякими подробицями, небезінтересними для пізнання печерського кружка:

1617. Часослов 4°, 21+192 л., з передмовами Плетенецького і Копитенського, ся остання передмова писана 20. XII. 1616, тому виданнє датуєть ся звичайно 1617 р. (титулова картка не заховала ся).

1619. Ανδολογιον, in fol. 16+1048 стр. з передмовою Плетенецького і клириків лавры печерскія“ та вихідною статею „типограва“ Памви Беринди; більше 20 ґравюр.

1619. Книга о вЂрЂ єдиной соборной апостольской церкве, 4о, 4+317+308 ст., перероблене і розширене виданнє давнїйшого, перших років XVII в.

1620. Божественная литургія, 4°, 16+56+521 стор. з передмовою Плетенецького, з ґравюрами.

1620. Номоканонъ, з передмовою П. Беринди, 4°, 4+140 ст. з двома ґравюрами.

1622. ВЂршЂ на жалосный погребъ Сагайдачного, 4°, 24 л., з 3 ґравюрами.

1623. Иже въ святыхъ отца нашого Іоанна Златоустого... бесЂда на 14 посланій св. ап. Павла, in fol., 34 ст. і 3202, стовпцї. Переклад єромон. Кипріана, справлений Лавр. Зизанїєм, Зах. Копистенським і П. Бериндою, з передмовою Зах. Копистенського, з присвятою кн. Стеф. Четвертинському „пресвЂтлыхъ великихъ княжатъ росскихъ потомкови“ і (в иньших примірниках) Фед. Копистенському від П. Беринди, з віршами Стеф. Беринди на герб. Плетенецького; як друкарі згадані Тимофій Олександрович, Стеф. Беринда і Тимофій Петрович велика ґравюра Іоана Злат. і кілька дрібних.

(1623. Тріодь пісна in fol., близше не знана).

1624. Номоканон, з передм. Зах. Копистенського і вихідною статею друкаря Тар. Земки, 4°, 8+175 стор., 2 ґравюри.

1624. Іже въ святыхъ отца нашего Іоанна Златоустаго... бЂсЂды на дЂянія святыхъ апостолъ, переклад примикирія п(ечерського?) клирика церкви львівської й дідаскала грецької мови Гаврила Дорофеєвича, правлений єром. Йосифом Святогорцем і П. Бериндою, з передмовами Плетенецького і З. Копистенського і віршами на герб Долматів Т. Земки і (в иньших примірниках) з віршами і присвятого З. Копистенського Стеф. Четвертинському; в вихідній статї сказано, що книга вийшла коштом Конст. Долмата. In fol., 24+534 ст. і 22 ґравюри.

1624. Псалтирь, з передмовою Йосифа Кириловича монаха, з гербами Плетенецького і Долмата й віршами до них, 4°, ст. 24+456, з кількома ґравюрами.

1625. Казаньє на честномъ погребЂ... Еліссеа в ієросхимонасехъ Еvθvміа Плетенецкого презъ єромонаха Захарію Копистенского тогды нареченного, а теперь милостію божією архімандріта, 4о.1+49 ст.

1625. Оміліа албо казаньє на роковую память... Еvθvміа Плетенецкого... презъ... Захарію Копистенского, 4°, ст. 60

1625. Святого отца нашего Андреа архіепископа Кесаріа Каппадокійскіа тлъкованіє на апокалипсіи, переклад Лавр. Зизанія, справлений і доповнений „от люботрудящих ся“, з передмовами З. Копистенського і Т. Земки і показчиком, з гербами Копистенського і Григ. Долмата і віршами до них; друкував П. Беринда; in fol., ст. 16+156+1, з кількома ґравюрами.

1625. Акафисти, „прилежаніємъ и иждивеніємъ“ намісника печерського Філофея Кизаревича, з його передмовою і віршами на герб кн. Анни з Ходкевичів Корецької, 4°, ст. 16+205, кілька ґравюр.

1626. От отечьника скитского повЂсть удивителна о діаволЂ, 4°, 8 ст., виданнє П. Беринди; дата й імя видавця подані в видї шаради („усръдствующа о семъ имя пятописмно, довоскладно же, первый тресложенъ, съгласовны три, гласовны же двЂ, число єму девясотно съ дводесятьми и тремя“ – Памво, 1626).

(1627. Часослов, in 8°, близше не звісний).

1627. Лексіконь словеноросскій П. Беринди з додаткомъ (Оставшая реченія) і толкованнєм хресних імен, 4°, ст. 4 ст.+475 стовп. +1 ст., з гербом Балабанів, віршами Т. Земки, присвятою і кінцевою статею П. Беринди, „архитупографа церкве росскія“; друкував

Стеф. Беринда.

1627. Τριωδρον, in fol., 2+802 ст., з масою ґравюр (більше 100).

1628. Απολλεια Апологіи, соборні акти, 4о, 3+9 л.

1628. „Поученія“ Авви Дорофея, приладжені З. Копистенським, з його передмовою, заміненою потім новою присвятою П. Могилї Ф. Кизаревича, і з кінцевою статею С. Беринди, 4°, 8+450 ст. і 2 ґравюрами.

1628. „Главизны“ Агалита діакона, пер. П. Могили, з присвятою йому від братії, 4°, 6+22 ст., з ґравюрою.

1629. Окружник м. Йова Борецького, що скликає на собор, 4°.

1629. Служебник, іn fol., 14 л.+144+300 ст. 2 л., з передмовою Т. Земки „проповЂдника и исправителя въ типографіи“ і грамотою на дозвіл від митрополита з владиками; друкував С. Беринда т(ипограф), від різдва до 1/IV.

1629. Акафисти, 4°, 7+296, більше як 80 ґравюр; передмова Т. Земки.

1629. Номоканон, з статями П. Могили і Т. Земки, 4°, 16+175 ст., з 2 ґравюрами.

1629. Псалтир, 16°, ст. 614, кілька ґравюр.

1630. Імнологія, похвала Могилї „презъ дЂлатели в типографіи в даруночку низко принесенная“, з підписями їх в кінцї – П. Беринда типикароводецъ, всего типу правитель Тарасій.

[Пор Каратаевъ Описаніе славяно-рус. книгъ, Голубевъ П. Могила I. с. 392-401; про ґраверів одинока робота Ровинскій Словарь русскихъ граверовъ].

Більше уваги притягало до себе відновленнє православної єрархії й боротьба за її признаннє. Досить докладно виложив сї факти Макарій (т. XI гл. IV), богато місця дав їм Кулїш (1. с.) Ряд окремих статей присвятив їм Жуковичъ: крім цитованої вище (в прим. 7) ще: „Первый польській сеймъ послЂ возстановленія патр. Феофаномъ западно-русской церковной ієрархіи“ (Христ. Чтеніе 1905, XI-XII), „Архіепископъ Мелетій Смотрицкій въ ВильнЂ въ первые мЂсяцы послЂ своей хиротоніи“ (ibid. 1906, IV-VI), „Запорожскіе гетманы Бородавка и Сагайдачный въ своих послЂднихъ церковныхъ и политическихъ дЂлахъ“ (ib. 1906 VIII і IX) – вони зібрані в його книзї „Сеймовая борьба“ вип. III. Самим фактом відновлення єрархії Жукович не богато займаєть ся, а головно всякими полїтичними і релїґійними комплїкаціями, викликаними ним; сучасним культурним і національним рухом київським зовсїм нї. Статейка П. Орловского Участіе запорожскихъ козаковъ въ востановленіи православной южно-русской іерархіи въ 1620 г. (Кіев. Старина, 1905) дає мало що понад витяг з недавно відкритої протестації м. Йова, що має вийти в III т. академічного збірника: „Статьи по славяновЂдЂнію“, т. III, п. т. „Протестація митроп. Іова Борецкого и другихъ западно-русскихъ іерарховъ, составленная 28 апрЂля 1621 года“, з передмовою проф. Жуковича.

Нарештї є кілька біоґрафічних статей про головнїйших дїячів сих подїй: П. Викулъ Кіевскій митрополитъ Іовъ Борецкій (Подол. епарх. вЂдом. 1894), К. Харламповичъ Іосифъ Курцевичъ, архіепископъ суздальскій, б. владимірській и брестскій (1621-4) (Волынскія Епарх. ВЂдомости, 1900). Працї про Смотрицького вказані в т. VI прим 11. З дїячів унїатських велику лїтературу має завдяки своїй сенсаційній смерти Йос. Кунцевич; особливо його канонїзація в 1865 р., як манїфестація против заходів против унїї в Росії, зробивши з нього немов апотеозу унїї, викликала горячу полєміку, більш церковно-полїтичного нїж наукового характеру. З старших писань згадаю: Суші Cursus vitae et certamen martyrii b. I. Kuncewicii, передр. Мартиновим в Парижі 1865 р., йогож Saint Josaphat et ses détracteurs, Лїон, 1875; A. Guépin S. Ioasaphat archeveque de Polock, I-II, Пуатє 1874 (перекладене по польськи Калїнкою, Льв. 1885), нове вид. 1897-8 р. п. т. Un apotre de l'union des églises au XVII s. Saint Iosaphat et église greco-slave en Polegne et en Russie, Париж (рецензія в Записках т. XXXIX). З православного боку: Кояловича I. Кунцевичъ (1579-1623), изъ исторіи литовской церк. уніи (Правосл. ОбозрЂніе 1861); Говорского І. Кунцевичъ, полоцкій уніат. архіеп., кононизованный папою Піемъ IX, Вильно, 1865; Сикорского Реликвіи І. Кунцевича – Журналъ Мин. Нар. Просв. 1870. Осібно стоїть найновійша статя Жуковича: Убійство Іосафата Кунцевича (Христ. Чтеніе, 1907, IX, передр. в IV вип. Сеймової борьби), написана дуже обєктивно.

Як джерела, з памяток лїтератуних важні особливо: полємічні брошюри 1621-2 рр. (частина їх видана в Архиві Ю. З. Р. І. VII, деякі мабуть вийдуть в І т. VIII); меморіали православних для правительства (тамже, в Статьях по славяновЂденію III і в Документах объясн. исторію зап. рус. края); сучасні записки київські – Сборникъ лЂтописей относ. къ исторіи Ю. и Зап. Рос.; лїтопись Густинського монастиря (ЛЂтописець о первомъ зачатіи и созданіи святыя обители монастыря Густинского), списана в сїй части, очевидно, на підставі оповідань Ісаї Копинського, одного з ставлеників 1620 р. (вид. в Чтеніях москов. 1848 р. і осібно). Документальний матеріал до історії київського брацтва в Памятниках кіев. ком. III і в додатку до Ист. кіев. акад. Голубева, до подїй 1620-х рр. – в додатках до „Петра Могили“ йогож, т. І.

9. Лїтература до історії козачини 1620-1625 р. назад...

Загальні працї до історії козачини і відносин українсько-польських, турецько-татарських і московських в сих роках ті самі що вичислені були в прим. 7. Спеціальна лїтература до історії самої козачини невелика: крім вичисленої вище лїтератури про Сагайдачного (прим. 7) і участи козачини в церковних справах (прим. 8) маємо ще до історії козачини рр. 1621-5 нові статї Жуковича: „Первое вмЂшательство западнорусскихъ козаковъ въ сеймовую борьбу съ церковной уніей (Христ. Чтеніе 1907, I-III), „Первый польскій сеймъ послЂ убійства Іосафата Кунцевича“ (ib. 1908, I-II), „Передъ козацкимъ разгромомъ (варшавскій сеймъ 1625 года) (ib. 1908, VIII-IX). Статї сї війшли в IV вип. „Сеймової борьби“ автора. Історія козачини (зверхня), участь її в тодїшнїй релїґійно-національній боротьбі і відносини до правительства служить головною осею сих розвідок, що мають бути, по пляну автора, доведені до р. 1632. Другу ґрупу статей маємо до кампанїї 1625 р.: Никифоровъ Куруковскій договоръ козаковъ съ Поляками 1625 г. (К. Стар. 1885, IV), Николайчикъ Новый источникъ о козацкомъ возстаніи 1625 г. и мЂсто заключенія Куруковского договора (ib. 1889, Х), Рудницький Козацько-польська війна р. 1625 (Записки львівські т. XVII). Сими роками близше займаєть ся також остання (недокінчена і слаба) праця Кулїша Украинскіе козаки и паны въ двадцатилЂтіе передъ бунтомъ Б. Хмельницкаго (Рус. ОбозрЂніе 1895). В польській історіоґрафії розроблені найлїпше кампанїї 1620 і 1621 р. Вичисляю тільки важнїйшу лїтературу:

X. Liske Der turkisch-polnische Feldzug im Jahre 1620 (Аrchiv für österr. Geschichte. XLI), i йогож: Stanisława Źółkiewskiego klęska i zgon na polach Cecorskych (Tygodn. literacki 1869, ч. 1-16), зі збіркою документів з бібл. Рачинських. Szujski Cecora i Chocim (Przegl. polski 1871, І і потім в Dzieła-x серія II т. VI). Górski O wyprawie і klęsce cecorskiej (Bibl. Warsz. 1886 III). Darowski Wojna Chocimska, 1862. Tretiak Historya wojny chocimskiej 1889 (старанно і науково написана книга). Поза тим: Kondratowicz Samuel Korecki, 1858. Bartoszewicz Stanisław Koniecpolski (Tygodn illustr. 1863). Chometowski Ksiąze Krysztof Zbaraski koniuszy koronny (Bibl. Warsz. 1865). A. Gołębiowski Szahin-giraj i kozacy (ibid. 1852). Про Олександра Яхію: Макушевъ Восточный вопросъ въ XVI и XVII в. (Слав. сб. III) і йогож статя в Журн. Мин. Нар. Просв. 1872, X; V. Catualdi (Гассек) Sultan Iahja dell' imperial casa Ottomana, Тріeст, 1889 (написано белєтристично, а не науково), витяги звідти надруковав А. Гирсъ п. т. Графъ Александръ Черногорскій – султанъ Яхія, Страница изъ исторіи Запорожья (Рус. Старина 1890, III).

Богата лїтература мемуарів для Хотинської війни зібрана почасти в збірцї Ж. Паулї Pamiętniki o wyprawie Chocimskiej, 1853. Один дневник в Starożytności Ґрабовского І, оден в додатках у Третяка. По за тим: Як. Собєского Commentariorum Chotinensis belli libri tres, 1646 (се роскішне сучасне виданнє не було повторене, і в лїтературі користують ся частійше його перекладами – польським в збірнику Dziejopisowie krajowi, 1854, або росийським в II кн. Мемуарів Мельник-Антоновича, але переклади сї досить свобідні, пор. рецензію в Записках львів. т. XXIV). Petricii Rerum in Polonia ac praecipue belli cum Osmano gesti historia, 1637. Иньша, меньша важна лїтература вказана у Третяка.

Для українсько-польських відносин 1622-1625 рр. Дуже цїниий матеріал дає кореспонденція кн. Юр. Збаразького. Вона зібрана А. Соколовским і видана п. т. Listy ks. Jerzego Zbaraskiego kaszt. krakow. z lat 1621-1631 в Scriptores rerum polonicarum, т. V, і осібно (про се виданнє замітка Лазаревського Украинскіе козаки въ двадцатыхъ годахъ XVII в., Чтенія київські т. XV); збірка одначе неповна, є кілька листів в иньших виданнях (Сборникъ лЂтоп., Жерела VIII), і невидані в рукоп. Петербур. Публ. бібл. ⁹). Цїнну колєкцію матеріалів з краків. біблїотек для сих років дає т. VIII Жерел. Про козацькі походи на море – збірки посольських депеш: анґлїйські в Zbiór pamiętników о dawnej Polsce Нємцевіча, т. V, 1830 (р. 1620-1626), французькі в Historica Russiae Monimenta (р. 1620-1627). Для подїй 1624-5 рр. багато цїнного в московських актах про приїзд Яхії, виданих Кулїшем (Матеріалы, І); натомість в Актах Московскаго госуд. для сих часів ще нема нїчого інтересного. Для кампанїї 1625 р. маємо стару рукописну збірку, дуже популярну (напр. в петерб. Публичній біблїотецї єсть кілька копій її), вона містить дневник походу і акти комісії, видана цїла в VI т. Zbiór-у Нємцевіча, дневник крім того з иньшої редакції в Сборник-у лЂтописей, акти в Źródła-х Ґрабовского. Крім того широко і деталїчно описує сей похід Źywot Tomasza Zamojskiego, написаний його дворянином Станїславом Журковским (виданий у Львові 1860 р.). Дрібнїйше вказане при текстї.

Примітки

¹) З ранїйших статей принотую ще одну – не мав її нагоди згадати перед тим: Kresy Ukrainne po Licholeciu do Ruiny (Ateneum, 1877-78).

²) Тут наданнє кн. Олелька Олехну Сахновичу на ґрунти каранські (пізнїйші ґрунти Лозків), городища Полствин і Кузяків над Росавою й ріжні полїські маєтности.

³) До річи, близше незвісну досї історію початків Білоцерківського замку (див. вище 46) дещо поясняв недавно виданий документ (Архив Ю. З. Р. VIII. V ч. 36) – лист. в. князя, без дати, записаний між документами 1552 р. Тут згадуєть ся, на підставі донесень воєводи Пронського, про недостачу води і живности „въ замку в Белоє Церкви новозбудованомъ“, так що замок сей, очевидно, був поставлений у всякім разї кілька лїт перед смертю Пронського († l555).

⁴) Див. т. IV ² с. 486.

⁵) До неї додати ще замітку Стороженка до портрета в Кіев. Старинї 1894: Князь Дмитрій Ивановичъ Вишневецкій по народному прозвищу Байда (написана головно на підставі Вольфа, але не без деяких самостійних баламуцтв).

⁶) Лист сей апокрифічний і дата ся не має ваги нїякої.

⁷) Величко взяв тут Цецорську битву на здогад, а неволя Кішки в лїтописну традицію війшла взагалї з думи.

⁸) Сї відгомони (у Пясецкого, Твардовского, Ґрондзкого) слїдить Стороженко в своїй книжцї про Баториєву реформу; додати ще інтересний погляд на Баториєву реформу Беньовского, в інструкції волинського соймика 1676 р. (шеститисячний реєстр, набраний з загального 40-тисячного козацького війська, і т. и). – Архивъ II. II с. 352.

⁹) Інтересний лист Збаразького про українські відносини, цитований на с. 292-3, а звісний досї в двох варіантах (Жерела VIII ч. 179 і у Кулїша), з значними відмінами читаєть ся в ркп. Публ. бібл. Пол. F. IV. № 109). Найбільш інтересне для нас місце читаєть ся так: Plebei presumptią złoczin(n)a in tanta potentia czego uczunic nje smieią et quos ausus non meditantur. Nie iest bez tego zeby ich y popy, genus scelestum, horum nie mieli nadymać, y wiele inszych – ale to iest accessorium. Iako wiec owo bywa u dostatnich a mlodych paniąt, gdzie czeladz comites pereuntium patrimoniorum wiedzie ich do utraty i zbrodni. В дальшім: onych samych liberatores w ucisku swoich kłada et non desunt falsa auguria, ktoremi y ich i siebie dementuiąc y obostrzaiąc, i т. д.

Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 7. – Київ-Львів, 1909. – 628 с.

Сьомий том розпочинає третій цикл «Історії України-Руси», присвячений часам козацьким. У ньому розповідається про початки козацтва від кінця XIV ст. до початку XVII ст., коли воно перетворюється з чисто побутового явища у суспільно-політичний стан, стає на чолі національно-визвольних змагань українського народу. У томі висвітлюються ключові події першої чверті XVII ст., участь козаків у релігійній боротьбі, Хотинська війна і відновлення православної ієрархії 1620-1621 рр., морські походи та військові дії гетьмана Сагайдачного проти турок і татар. Йдеться про зв’язки козацтва з київським культурно-громадським рухом цього часу, який очолювали митрополити Й. Борецький і П. Могила.

[Репринтне видання:

Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 1991. – . – (Пам’ятки іст. думки України). – ISBN 5-12-002468-8.

Т. 7. – 1995. – 628 с. – ISBN 5-12-004784-X (в опр.).]