Текст книги "Історія України-Руси"
Автор книги: Михайло Грушевський
Жанр:
История
сообщить о нарушении
Текущая страница: 19 (всего у книги 49 страниц)
Примітки
1) Archiwum Radziwiłłów c. 114.
2) Ibid. c. 115.
3) Лист Острозького у Кулїша Ист. возсоед. II с. 433.
4) Archiwum Radziwiłłów c. 117.
5) Archiwum Radziwiłłów c. 152 – цедула без дати, заблукала під р. 1599, се помітив добре Доманицький с. 69), але помилив ся теж, прийнявши для сеї цидули дату 16 мая 1595 р. – дата 16 мая до цедули не належить, а писана вона в початках 1596 р. (польське військо збираєть ся іти на козаків).
6) Жерела VIII ч. 59-60, Жукович ор с с. 193 .
7) Archwum Radziwiłłów ч. 115, Listy Źółkiewskiego c. 67, пор 69.
8) Семашка Запорозцї громили в першій половинї сїчня (н. с.), до Терлецького Наливайко взяв ся головно в лютім, унїверсали королївські підписані 27 сїчня, але до актів луцьких Семашко внїс сей унїверсал тільки 24 лютого, се поясняєтъ ся тим (як довідуємо ся з листу Жолкєвского – с. 69), що унїверсали посилали ся на його руки, до ужитку відповідно до обставин.
9) Кн. Ружинський – доносить Замойскому Жолкєвский „nауmał, niespodziewanie przyszedszy, siła tego hultaystwa y dał ich nascinać przez pięcdziesiáth. Ja do thego czasu, oprócz tych czo w potrzebie legli, zachowalem ręcze swoie od ich krwi.
10) Мої Матеріали до історії коз. рухів ч. 5, 7, 11, 12, Каманїна Матеріали до іст. коз. землеволодїння ч. 4, додатки до Исторіи возсоединенія Кулїша II с. 431-5.
11) Lassota с. 515, див. вище с. 169. В збірцї Йончиньского (досить пізній і мало авторитетній – ркп. бібл. Осолїньских ч. 627 с. 170 і 106) є загадкова, незнати відки взята звістка, що Лобода збунтував козаків против офіціального старшого, якогось Пелку, довів до того, що того Пелку вбито, і потім підняв повстаннє.
12) Гайденштайн с. 327: Duo praecipui colluviei illius hominum duces erant: Archorij Loboda et Simon Nalevaiko, Loboda apud maiorem partem et mахіmе antiquiores Nizovios in pretio erat. Nalevaiko apud fugitivos plerosque, qui vel scelere aliquo perpetrato vel dominorum imperio relicto tanquam ad asylum eo confugerant, audacia potissimum et scelere magnam virtutis opinionem sibi conciliarat. Unde aemulationes et simultates, ad extremum apertae inimicitiae inter Lobodam et Nalevaikum existere. (В польськім виданню се місце перекладено дуже свобідно, II с. 363).
13) Мої Матеріали до іст. коз. рухів ч. 8-9, Архивъ Ю. З. Р. VI. І с. 170, VIІ. I с. 763 с.
14) О Saule przi ktorem iest armata kozaków zaporoskich y ktori teras wszystkiem iest głowa, писав Жолкєвский в мартї 1596 р. (Listy с. 74); Archiwum Radziwillów c. 152. Archiwum Sapiegow I c. 156.
15) Saule utrácono łokiecz z działka – Listy ч. 80.
16) Ся звістка Гайденштайна (с. 332) в польськім перекладї упущена.
17) Lassota c. 221, Listy c. 64.
18) Listy c. 72.
19) Див. вище с. 215.
20) Див. вище с. 200-1.
21) Одні наздогад називають батьківщиною Наливайків Сатанів, иньші Гусятин, Ролє (Opowiad. historyczne VI c. 114) виводить навіть докладну дату епізоду з Калїновским – але всe сe гіпотетичні виводи з короткої згадки самого Наливайка.
22) Ксьондз Йончиньский на основі переказів, які ходили в Острозі пізнїйше, так оповідає про сю родину Nalewajko senes erat pellio, habitans in illo circo Ostrogiensi qui vergit Zaslaviam (meis temporibus dicebatur nоvа Ostrogia). Ніс saepius incurrebat parochos, nequitias et latrocinia exercens per excursiones in mare indeque piratu ditescebat. Ніс trium filiorum pater extitit. Maximus natu passus est se sacris initiari. Alter cum satis diu artem pellicinam tractasset, pertesus sedenteriae vitae ad kosacos commigravit... Tertius fratrum, homo ignobilis et contemptus vixit, gleba contentus, cui adscriptus fuit. Protopopa Nalevajko homo cum procerae staturae fuisset, simulator pietatis, acerrimus propugnator schismatis, judicii sui tentacissimus, populi auribus contra unionem virulentas imposturos instillabat atque nоn sоlum ducem (Острозького) et aulam ipsius nobilissimam et frequentissimam (semper enim ad latus ducis bina et amplius hominum millia censebantur), sed et populum ferocissimum contra unitos reddebat, ita ut aperte oppugnare ecllesiam nоn vererentur Russitae Ostrogienses (c. 245-6).
23) Listy c. 65 (Семерий Наливайко – коли се добре прочитано).
24) Kronika c. 1765.
КАМПАНЇЯ 1596 РОКУ: ПОХІД ЖОЛКЄВСКОГО, ПОГОНЯ ЗА НАЛИВАЙКОМ, НАЛИВАЙКО ПІД БРАСЛАВОМ, ПЕРЕГОВОРИ ЖОЛКЄВСКОГО З НИЗОВЦЯМИ І ОБЄДНАННЄ КОЗАЧИНИ, РУЖИНСЬКИЙ І БИТВИ ПІД БІЛОЮ ЦЕРКВОЮ, БИТВА ПІД ГОСТРИМ КАМЕНЕМ.
Жолкєвский способив ся до походу на козаків уже з сїчня, з огляду на визначену комісію, в якій мало взяти участь і коронне військо. Збірним місцем він визначив для неї Кремінець і старав ся намовити сусїднїх маґнатів і достойників до участи в операції, але всї вони показували дуже мало охоти до того, й мало на них було надїї.
Діставши кінець кінцем наказ розпочати боротьбу з козаками власними силами, Жолкєвский, невважаючи на дуже тяжку пору року і невеселий стан свого війська, з завзятєм кинув ся сповняти вложене на нього порученнє 1). Була половина лютого, коли псували ся дороги, топили ся снїги. Військо було ще дуже знищене по молдавськім походї; лишило ся його всього 3 тисячі, а і з того багато було покалїчених, не знаряджених; а при тім платня не була заплачена 2). Невважаючи на се все, Жолкєвский рішив ся взяти швидкістю, наглим натиском, щоб скористати з розірвання сил козачини і не дати їй зібрати ся до купи. Лобода тодї з Овруччини, може зачувши про збори комісії, рушив на полудне, під Білу Церкву. Шавула з запорозькою гарматою стояв на Білоруси, в Пропойску. Наливайко був в полудневій Волини, але прочувши про рухи Жолкєвского, став відступати й собі – на схід, а потім на полудне, в Браславшину 3).
Тодї Жолкєвский рішив захопити Наливайка на дорозї й узявши 10 рот, з ними кинув ся на переріз. Гонив за ними день і ніч на схід, над Случ, і мало не застукав Наливайка під Лабунем: казав, що тільки тому Наливайко встиг уступитись, що оден з ротмистрів польських, Плоский, остеріг Наливайка (потім сей Плоский з другим, ротмістром Чолганским перейшли до Наливайка, тому що їм не заплачено було) 4). Але з иньших відомостей виходило б, що Наливайко не був остережений, і не знав, що польське військо настигає його. З під Лабуня він пішов просто на полудне, на Остропіль, потім на Пиків, користаючи з того, що польське військо спинило ся на спочинок під Острополем. Роти Жолкєвского йшли за ним по пятах, уриваючи й побиваючи, де захопили кого. Сей „початок траґедії”, як зве її оден сучасний кореспондент, мав місце в перших днях марта н. с. В Мацієвичах запопали Поляки дві сотнї козаків, ті боронили ся сильно, але Поляки запалили хату, звідки вони боронились, і побили; в Чорняві Наливайко поставив був на чатах козаків і не зняв – їх теж погромили 5). Всього не мав він при собі більше як тисячу козаків, як казали очевидцї, і тому не відважав ся поставити ся против Жолкєвского, але як каже сучасник, – „хоч відступав спішно, але в великім порядку, ішов табором і в таборі мав до 20 гармат і чимало гаківниць, мав подостатку пороху, а до кождої гармати казав приковати пушкаря 6). Але серед козаків його було велике незадоволеннє, що за тими спішними маршами потратили багато людей, коней, йшли без запасів, голодні, й багато з їх війська тїкало.
Наливайко покладав надїї на своїх давнїх союзників і приятелїв в Браславщинї. Але тепер, перед очима коронного війська сї союзники не відважали ся тримати ся з козаками. В Пикові Наливайка не пустили до міста; він рішив ся йти спішним маршом далї до Браслава, і вислав туди перед собою лист з під Пикова, пригадуючи стару приязнь і союз. Заразом післав післанця й до Отруся, старости браславського, просячи його, щоб був посередником перед Жолкєвским; обіцяв роспустити своїх козаків і видати гармати, забрані і на замках. Жолкєвский відповів, що не хоче крови його й його товаришів і коли він козаків роспустить, а гармати і цїсарську корогву віддасть, – буде просити за нього перед королем, аби йому даровано житє. Але в Наливайковім таборі справи не вважали програною, і разом з тим вели ся переговори з Запорожцями Лободи, що стояли під Білою Церквою, про злуку обох військ 7).
Тим часом погоня йшла далї. Під Пиковим роти Жолкєвского ледве не здогонили Наливайка: він відійшов тільки дві годинї перед приходом їх, і пішов на Прилуку, в напрямі на Браслав. Жолкєвский, побоюючись, аби справдї браславські міщане не прилучили ся до Наливайка, покидав вози й все меньше потрібне, й гонив, щоб не допустити його до Браслава. За Прилукою він був догонив Наливайка й ударив на нього, але Наливайко боронив ся сильно, відстрелюючи ся гарматою, а коли ніч перервала битву, пішов далї на полудне. В однім місцї йому удало ся затримати Жолкєвского, знищивши переправу на багнистій річцї, і поки робили гати, виграв знову певну дістанцію. Гармати, для облекшення, він затопив в ріцї: кулї й порох закопав в землю. Нарештї, не дістаючи нїяких вістей з Браслава на свій лист, він стратив надїю, й звернув на схід, за р. Соб, в дикий, майже не рушаний іще степ. Туди Жолкєвский за ним іти вже не міг і розложив свої роти в Браславщинї на спочинок, узяв ся до екзекуцій над старими союзниками Наливайка; війта браславського й якогось иньшого „бунтівника” скарано смертю „для прикладу” 8). А Наливайко тим часом пересидївши в уманських лїсах, – годуючись конями, яких різали на мясо, – відси пройшов під Корсунь, і тут поправившись, пішов на злуку з Низовцями 9). Переговори, ведені ним з Низовцями ще під час маршу на Браслав і потім з тих степових становищ, закінчили ся угодою й злукою обох військ.
Лобода під час сього маршу вибрав ся було в Барщину, як казали – зводити свої фамілїйні рахунки з тещею, п. Оборскою, й ледве не наскочив на Жолкєвского. Але довідавши ся про його військо, вернув ся з під Погребищ назад до Білої Церкви. З ним було, як казали, коло 4 тисяч; з старшини – Сасько і Шостак. Жолкєвский, бажаючи не допустити до злуки з Наливайком, післав до Лободи до Білої Церкви лист, представляючи, що головним провинником уважав Наливайка, а Низовцям – як би вони схотїли здати ся на ласку королївську і забрати ся з України та „служити королеви стародавнїм способом на своїх місцях”, – обіцяв за ними вставитись до короля. Але Низовцї стріли післанця Жолкєвското непривітно. До них уже дійшли звістки про погоню Жолкєвского за Наливайком, а мабуть і ті умови капітуляції, які йому поставлено, і вони сподївали ся тепер походу Жолкєвского на них. Кричали, що се прийшов шпигун від Жолкєвского і хотїли вбити. Лобода теж вилаяв ся, але як думав Жолкєвский – тільки про око, „при черни”, – не міг, мовляв, гетьман до нього якого порядного шляхтича прислати – „бо той козачок, що я післав, був неособливий”, завважає Жолкєвский. Потім того післанця Лобода відправив назад і дав йому золотого, але відповіди не передав нїякої 10). Козачина не хотїла капітулювати. Шавула з араматою йшов з Білої Руси на Бихів і Остер під Київ. Туди ж виберали ся полки Лободи, щоб злучити ся під Київом. В серединї марта вони зачали стягати ся під Білу Церкву, козаки хотїли, зруйновати місто, але Лобода з полковниками стримали їх. Очевидно, вони не хотїли загострювати без потрібно відносин і сподївали ся, що обставини дадуть нагоду до якогось компромісу й угоди. В 20-х днях марта Шавула злучив ся в Київі з Лободою, щасливо притягнувши туди з арматою й усякими запасами. Що до Наливайка гадки серед Низовцїв були довго подїлені. Одні були за тим, щоб прийняти його й солїдаризуватись усїм; иньші стояли за те, щоб не солїдаризувати ся, а видати Наливайка Полякам. Кінець кінцем взяла гору перша гадка і до Наливайка післали заклик, щоб прибував 11).
Жолкєвский зістав ся з головними силами в Браславщинї, щоб дати свому війську поправити ся, постягати розкидані по дорозї обози та дочекати ся припасів і армати. Його виручив по части Ружинський, обіцявши передати йому до розпорядження свою власну армату, кільканадцять гармат. Недавнїй козацький ватажок горів тепер жагою пімсти й ненавистю на козаків, і Жолкєвский рішив вислати його в Київщину перед собою, на пострах козачинї, з пятьма сотнями конного війська і частиною піших. Ружинський пішов в свою Паволоцьку волость і розпочав екзекуції над участниками повстань, ловив і стинав „гультяїв”. Зачувши про такий терор Шавула з Лободою вислали на Ружинського Саська з трохтисячним військом, але той не маючи докладних вістей про Ружинського анї його сили, необережно вислав против нього передову сторожу, і той погромив її і тим переполошив Саська, так що той відступив під Київ. Ружинський, осмілений тим успіхом, став під Білою Церквою. Шавула вислав сюди до нього лист, де висловляв здивованнє з його ворожого поступування і заохочував, аби лїпше подбав про те, щоб помирити з ними Жолкєвского. Але заразом Шавула рушив з військом під Білу Церкву і сподївав ся разом з Наливайком, що наспів туди ж з своїм військом, знищити невірного князя, що підняв зброю на своїх колишнїх товаришів. І був би знищив справдї, бо разом з Наливайком, що прилучив ся до нього під Білою Церквою, мали коло 7 тисяч козаків, а з Ружинським було не більше тисячі. Але Жолкєвский, побоюючись, що Ружинський в своїм нерозважнім завзятю може влетїти в якусь халепу, поспішив ся перед часом за ним слїдом, довідавшись, що він пішов під Білу Церкву. І не вважаючи на неможливу дорогу (на розталу й розмоклу землю упав страшенний снїг і зробив її непролазною) наспів справдї ще в час, щоб виратувати Ружинського з біди.
Козаки надійшли під Білу Церкву в ночи (з 2 на 3 квітня н. с.), і Ружинський тільки в останнїй хвилї дістав про них вість. Він виступив против них зараз не чекаючи дня і напав на табор Шавули, не помітивши, що саме тодї иньшою брамою йде до міста військо Наливайка, вислане Шавулою наперед на місто. Козаки Шавули, не сподївавши ся нападу, та ще серед темної ночи, змішали ся; Ружинський розірвав табор й гонив їх, аж за Рутком Шавула привів своє військо до порядку і відбив Ружинського. Потерпіли в тім козаки, але й Ружинський не мало. Потягнув до міста, не підозріваючи, що там Наливайко, впущений міщанами, пустошив їх кватири. Почувши стрільбу, Наливайко кинув місто й удав ся до своїх. Злученими силами ударили козаки на Ружинського й сильно його тріпнули 12). Він замкнув ся в замку й вислав післанцїв до Жолкєвского, просячи йти на поміч. Жолкєвский, що був не далеко, почувши гук гармат, сам уже спішно рушив під Білу Церкву. Помітивши наближеннє головного війська, козаки кинули Білу Церкву й начали відступати під Трипілє, над Днїпро, найкоротшою дорогою. Жолкєвский кинув ся за ними.
Було се 3 квітня н. с. Козаки були в милї від Білої Церкви. Вони окружили себе „табором”, з пяти рядів возів, серед них були гармати, числом двадцять дві. Військо було піше, тільки старшина на конях. Так ішли вони табором в напрямі на Трипілє, серед рівного тутешнього степу. Жолкєвский рішив спробувати щастя й ударити на них; як би удало ся погромити се козацьке військо, решта їх, що стояла коло Київа, не мала б сили бороти ся. Кварцяного війська було у нього понад 1500 тис. піхоти, де що піших, і кілька сот панських та старостинських дружин з Поділя й Браславщини. Козаків було більше значно, але Жолкєвский покладав ся на лїпше уоруженнє свого війська. Зо три години він ішов за козаками, чекаючи своїх, що йшли з заду. Під вечір перебігло двох дезертирів з козацького табору й сказали, що в козацькім таборі трівога. Се осмілило Жолкєвского, й на урочищу Гострий Камінь ударив він на козацький табор, разом з усїх боків – „на чоло і в тил і з боків разом.” Козаки вдарили з гармат, але тим не зробили особливої шкоди – кіннота польська кинула ся штурмом на табор. Розпочала ся завзята битва. Козаки боронили ся сильно, і табору розірвати Полякам не удало ся – „не судив Бог”, каже побожний Жолкєвский. В реляцїї він потішав ся тільки, що козачина понесла великі втрати. „Побито їх до забитої смерти, як самі кажуть, – що нїде перед тим не стало ся їм такої шкоди, як у сих битвах”. Шавулї відорвало руку гарматною кулею, Саська вбито, й багато иньшої старшини побито; видко, що не ховала ся за чужі спини. В польськім таборі казали, що козаків згинуло більше як дві тисячі, а під Білою Церквою тисяча, а прийшло було їх туди разом 7 тисяч; цифри утрат дуже великі, особливо коли порівняти з малими цифрами утрат польських, поданими тимиж реляціями 13). В дїйсности утрати польського війська були дуже значні 14), і битва ся з становища плянів і завдань Жолкєвского була властиво для Поляків нещасливою.
Козацьке військо, на місце тяжко скалїченого Шавули вибрало гетьманом Наливайка й пішло далї на Трипілє. Жолкєвский, по великих утратах під Гострим Камінем, не вважав можливим іти далї за ними й вернув ся під Білу Церкву та вислав реляції до короля й кор. гетьмана, просячи прислати війська в поміч. Просив як можна, то вислати до нього те військо, що лишило ся ще в Волощинї під проводом Як. Потоцкого, старости камінецького, а також закликав військо литовське, щоб ішло на Україну, на козаків 15). Сї бажання були сповнені – вислано Потоцкого, з Білої Руси прийшов помічний полк під проводок Ходкевича. Доперва діждавши ся тих полків і припасів, в другій половинї квітня міг Жолкєвский приступити до нових операцій – третього акту сеї крівавої траґедїї.
Примітки
1) Історію його походу широко й досить згідно, в головнім, оповідав Гайденштайн. (с. 328 і далї, пол. пер. с. 364 і далї) і Бєльский (с. 1751 і далї); їх оповідання доповняють і поправляють, або потверджують листи з театру війни, які й цитую далї, згадуючи з загальних історій тільки те, що потрібує поправки або має спеціальний інтерес.
2) Archiwum Radziwillów c. 115, Listy Źółkiewskiego c. 67.
3) Listy Źółkiewskiego c. 67, 68, 70, 71; пор. Бєльского, що Наливайко пройшов над Гриців, на Случи; дата тут добра, у Гайденштайна похибка, що 22/II Жолкєвский був уже під Лабунем.
4) Listy Źółkiewskiego c. 73.
5) Лист при Ист. возсоединенія II с. 437; село хибно назване тут Marcieryce, i лист зовсїм не Острозького, як хибно надписав його видавець (і розводить ся з сього приводу – с . 123), а якогось дрібного панка.
6) Бєльский с. 1750.
7) Listy Źółkiewskiego c. 71.
8) Listy Źółkiewskiego c. 74.
9) Listy c. 74, пор. Гайденштайна с. 329 (пер. с. 367).
10) Listy c. 72.
11) Listy c. 76.
12) Тут Жолкєвский (Listy c. 78-9) і за його реляціями Гайденштайн (с. 329, пер. II с. 367-8) не договорюють історії з Ружинським до кінця, і виходить, мов би його була перевага до кінця, так що стає незрозумілим, чому він мусїв просити помочи у гетьмана. Бєльский каже виразнїйше про халепу, в яку Ружинський ускочив (с. 1752).
13) Жолкєвский начислив усїх убитих з польського війська під Гострим Камінем тільки 32 (Listy c. 80), Бєльский одначе рахує їх більше як 300 (с. 1751). Похвальна грамота Жолкєвскому дуже здержливо похваляє битву, і то з морального боку: очевидно признавала її з реального становища програною (Матеріали мої ч. 13).
14) Nec levia damna in diversis conflictibus ipsi (козаки Жолкєвскому) intulerant, praesertim apud Białacerkiew, ubi commisso praelio fortissimi plurimi ex exercitu Zolkievii fuerunt desiderati, пише Пясецкий (Chronica gestorum, вид. 1648 с. 172).
15) Listy c. 80.
КАМПАНЇЯ 1596 РОКУ: КОЗАЧИНА ПІД ПЕРЕЯСЛАВОМ, РІЖНІ ПЛЯНИ, ЗАХОДИ ЖОЛКЄВСЬКОГО ДО ПЕРЕХОДУ ЗА ДНЇПРО, БИТВА І ПЕРЕГОВОРИ ПІД КИЇВОМ, ЖОЛКЄВСКИЙ ЗА ДНЇПРОМ, КОЗАКИ ВІДСТУПАЮТЬ ПІД ЛУБНЇ, СТРУСЬ ЗАХОДИТЬ ЇХ І ЗМУШУЄ ОТАБОРИТИ СЯ НА СОЛОНИЦЇ. БЛЬОКАДА КОЗАЦЬКОГО ТАБОРУ, РОЗРУХИ І СМЕРТЬ ЛОБОДИ, ПОХІД ПІДВИСОЦЬКОГО, КАПІТУЛЯЦІЯ КОЗАКІВ, РІЗНЯ, КІНЕЦЬ ВІЙНИ.
Після битви під Гострим Камінем козацькі війська постягали ся під Переяслав, з жінками й дїтьми. Гетьманом вибрано на ново Лободу. Запорозьку залогу Жолкєвский силкував ся відтягнути від участи в війнї й писав, похваляючи її льояльність, та обіцяв, що на них не спадуть репресії, коли вони не будуть і далї тримати з бунтівниками. Але сї писання не осягнули своєї мети: Запорозцї післанцїв Жолкєвского забили в кайдани, а самі рішили йти до Лободи. Удало ся за те погромити Жолкєвскому козацькі дружини, що збирали ся в Каневі під проводом Кремиского. Вислані Жолкєвским хоругви Ружинського, Вишневецького й ин. несподївано ударили на Канїв (в самий польський великдень), погромили сих козаків і багато людей побили.
В таборі під Переяславом тим часом, як доносили Жолкєвскому, виникали й бороли ся ріжні пляни, відбували ся часті наради. Маючи перед очима жінок і дїтей, зібраних в таборі, з фронту хижого ворога, що розлив стільки крови над днїпровими берегами, а з тилу глухий, дикий степ, – і найбільш завзяті, суворі сїчовики, степові вовки мусїли призадумати ся над тим, як його бути. Одні стояли за те, щоб іти за московську границю; иньші радили піддати ся під протекцію хана і з Татарами воювати Польщу; иньші знову хотїли зістати ся під Переяславом „і боронити ся до упаду”; відзивали ся голоси й за тим, щоб здати ся на ласку Поляків 1). Жолкєвского поривало вдарити тут же під Переяславом; але не було ще анї сил відповідних, а й за Днїпро було трудно дістати ся: козаки по части позабирали з собою човни, по части потопили і понищили. Ледво не ледво постягав Жолкевский кілька човнів і комяг з цїлого Поднїпровя. Але тут несподївано зробили йому прислугу київські міщане; порозшукували і повитягали позатоплювані човни, донаправляли їх і зробили можливою переправу. Жолкєвский прийшов з цїлим військом під Київ, щоб перевезти ся тут за Днїпро. Козаки, прочувши про заходи Киян, надтягнули сюди зза Днїпра того ж самого дня, 1 (11) мая; казали, що вони хочуть спалити Київ за сю зраду міщан 2). У них було коло сотнї чайок, і на них поплили Днїпром під Київ, з розпростертими корогвами, під грім бубнів і труб. Але вітер був противний, приходило ся йти на веслах, дуже поволї. Жолкєвский тим часом розставив свою гармату на березї й стрів козацькі човни огнем. Кулї пробили човен Підвисоцького, що кермував сим походом, і сам він ледво не згинув. Серед козаків настало замішаннє і чайки їх вернули ся 3). По сїм козаки обмежили ся обороною берега – щоб не дати Жолкєвскому перейти через Днїпро. Супроти козацької армати се дїйсно було тяжко зробити. Жолкєвский рішив наполошити й зігнати їх з берега. Козаки по невдалій переправі розпочали з ним переговори: пустили насамперед з свого берегу колоду через Днїпро, уткнувши лист; в нїм заявляли охоту здати ся на ласку польську, питали умов. Другого дня приїхав сотник козацький з листом такого ж змісту. Жолкєвский прийняв переговори і зажадав, щоб видали Наливайка й иньших головнїйших провинників, армату і цїсарські корогви. Козаки просили, щоб Жолкєвский відступив від сього жадання – видачі провідників.
Тим часом Жолкєвский вислав Потоцкого з частиною війська під Трипілє 4) й пустив поголоску, що його післано з тим, аби перейшов за Днїпро й ішов на Переяслав, на козацький табор, де полишено сїмї козацькі. Про око вислав і кілька возів з човнами й иньшими причандалами під Трипілє. Під сей час до козаків перебігло з польського табору двоє джур і вони оповіли се за добру правду козакам, що Жолкєвский післав Потоцкого перевезти ся за Днїпро низше і йти на Переяслав. Козаки повірили й рушили під Переяслав, лишивши для докінчення переговорів Лободу й Наливайка з невеликою дружиною. Лобода, сївши в човен, підїхав під київський берег на особисті переговори з Струсем, що був висланий для переговорів, але й сї розмови нї до чого не довели – козачина не хотїла куповати собі житя зрадою своїм провідникам і товаришам. Лобода з Наливайком по сїм поїхали й собі під Переяслав, а другого дня зачало переходити тут же під Київом польське військо і за два днї, 4 (16) мая було вже на лївім боцї. Козацькі чайки спустили ся з під Київа на устє Сули.
Вернувши ся до Переяслава, козаки не рішились тут чекати польського війська. Замкнути ся в містї з своїм великим табором, з великою масою коней не могли. Вважали за лїпше йти далї, в глубину Заднїпровя, сподїваючи ся, що Жолкєвский не посмів йти за ними туди, так як не пішов за Наливайком в глубину Уманьщини. З жінками й дїтьми, з усїм табором рушили вони на схід, на горішню Сулу, під Лубни, де недавно перед тим Олександр Вишневецький поставив замок і став садити місто, назвавши його своїм іменем Олександрів. Се був крайнїй етап тодїшньої оселої кольонїзації Заднїпровя, і кілька миль відти на півн.-схід була вже московська границя, а на пол.-схід розлягали ся ще зовсїм ялові, незалюднені степи. І хоч з козацького табору багато розбігло ся і далї розбігало ся що дня, як доносили Жолкєвскому, – все таки було ще в нїм коло шести тисяч козаків, в тім на дві тисячі раховано доброго війська, решта аби які; було коло 30 гармат і багато дрібнїйшої стрільби і всякого припасу до них; припасли також, стоючи під Переяславом, всякого запасу.
Жолкєвский рішив іти, нищити їх до останку. „Я переконаний що для вашої кор. милости і річи посполитої дуже важно, щоб се своєвільство було знищене, і хоч з великими зусиллями й трудностями для війська приходить ся йти через ті пустинї й тяжкі переправи, я таки йду за ними”, писав він королеви в дорозї з Переяслава на Лубни, з-над Супою. „Прошу минї вірити, дуже завзяли ся сї своєвільники. Гидко й згадувати, до чого брало ся се своєвільство, в яких виразах згадувало маєстат вашої кор. милости, які там замисли – розбити Краків, славну столицю вашої кор. милости, винищити шляхетський стан. І то певно, що дуже воно змогло ся – в сам час зволив ти, ваша кор. милость, наказати тому злому запобігти” 5). В поміч йому прийшло ще свіже військо з в. кн. Литовського, під проводом Огинского. Всього мав тепер Жолкєвский коло 5 тис. коней, а з ріжною службою його військо коли не перевисшало, то рівняло ся чисельно козацькому; але се було обтяжене табором, сїмями, і тільки в меньшій части складало ся з елєменту, який узброєннєм і вишколеннєм міг зрівняти ся з військом польським. Жолкєвский мав тепер повну перевагу над козацьким військом і всю увагу свою звернув на те, щоб не дати йому утїкти з його рук – анї завернути ся на полудне, на Низ, анї перейти за московську границю, в околицї Путивля, анї на Дін, до донських козаків. Для сього удав, що спиняє похід і хоче трактувати з козаками: став табором, післав до них листи від Ґульского, „давнього їх довіреного приятеля”, і мовляв чекав від них відповіди – так мав завірити козаків його післанець. Але заразом вислав частину війська, понад тисячу коней, під проводом Струся і наказав йому перейшовши Сулу понизше Лубен, зайти козацькому війську з тилу і стримати його дальший похід в степи.
Інструкція ся була дана так секретно, що навіть самі вояки не знали, куди їх ведуть – думали що на Лубни. Тим часом в дорозї Струсь скрутив на полудне, під Горошином перейшов Сулу й скорим тропом забіг козаків, коли вони вже переходили за Сулу. Їх табор стояв над р. Солоницею, пів милї за Лубнами; решта війська їх тільки що переходила через Сулу, довгим мостом, що був під Лубнами. Їх чати, розставлені по дорозї до Переяслава, мали повідомити завчасу про зближеннє польського війська, і тодї мали вони знищити міст на Сулї – а сього власне бояв ся Жолкєвский. Вичекавши трохи, він рушив на Лубни, міркуючи так, щоб в однім часї з Струсем зявити ся на двох фронтах козацького війська. Для певности Струсь ще післанцем повідомив його, що він уже зайшов козаків. Жолкєвский під той час спішним маршем, покинувши табор, через ніч спішив під Лубни, перед собою піславши передовий полк з 500 коней, щоб захопити міст. Сей передовий полк захопив справдї козаків серед переходу і не дав їм зруйнувати мосту до решти: вони тільки запалили його, але огонь загашено і міст направлено. Слїдом показав ся й Жолкєвский. Козаки кинули ся під Лубни, против нього, але в тім побачили хмари пороху над військом, що наступало з тилу. Думали з початку, що Татари – сподївали ся може помочи від них. Потім побачили, що й то польське військо. Зрозуміли, що їх хитро зайшли в два огнї. Не знали, як бути – нарештї рішили зістати ся на місцї й окопати ся. Було се 26 мая н. с. Зачала ся славна, нещаслива облога козаків на Солоницї – останнїй акт траґедії.
Місце, де стали козаки, було високе, досить добре для оборони, з широким виглядом на всї боки 6). В кілька рядів 7) поставлені були козацькі вози і наоколо обведені валами і лїнїєю шанцїв. Серед табору поставлені деревляні зруби, набиті землею, й на них гармати, для лїпшого обстрілювання. Запасу всякого було подостатку, а війська, здатного до бою, як розвідав ся Жолкєвский, прийшовши під Лубни, було все таки близько 6 тис. 8); друге стільки було жінок та дїтей. Табор був добре укріплений і здобути його приступом було неможна. Кілька сміливих нападів польських на табор покінчили ся дуже гірко для напастників, і Жолкєвский залишив такі атаки. Натомість обступивши табор з трох боків (а з четвертого прилягали непролазні багна Сули), тримав він козаків в тїсній бльокадї, не даючи вигоняти коней і худобу на пашу, і через те худоба пропадала з голоду; а далї й від води козаків відтято. Вилазки їх відбивано, а коли наспіли гармати, обставлено ними табор і розпочато канонаду, яка чинила багато шкоди, забивала людей і худобу в таборі, і при горячій погодї сї трупи, гниючи, неможливо псували повітрє. До того, серед тяжкого, пригнобленого настрою виникали серед козачого війська непорозуміння, неоправдані підозріння, поголоски про зраду, доходило до крівавих бійок. Переговори ведені Жолкєвским з Лободою чи то посередно, чи через Струся, дали привід його ворогам Наливайківцям піднести обвинувачення в зрадї. Жолкєвский висловляєть ся так, як би се не обійшло ся без його інтриґи – без його провокаційної роботи 9), і посїяні ним semina привели до крівавого розруху. Бурлива рада закінчила ся смертю Лободи. Та Наливайкови не удало ся взяти булаву в свої руки. Вибрано Кремпського. Але партия Лободи не могла переболїти його убийства. Можна собі представити, як тяжко було в такій атмосфері підтримувати дух і відвагу в масах. Але козачина трималась, з тою елєментарною силою, яка дивує нас не раз в таких слабо орґанїзованих козацьких масах.
Жолкєвский переконав ся, що голодом йому табору не взяти, бо йому также дуже тяжко було діставати припаси для війська, і скорше б його власне військо пропало з голоду, як козаки в своїм таборі. Крім того військо польське було страшне змучене неустанною сторожою, вічним обовязком бути готовими на козацькі вилазки, і під кінець майже без перерви в день і в ночи польські вояки мусїли бути на конях.