Текст книги "Історія України-Руси"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 24 (всего у книги 49 страниц)

Ми розуміємо супроти того записку в тійже люстрації при м. Гуляниках (в київській околицї): „в сїм містї було осїлих домів більше нїж 300 – значно більше, але розійшли ся на своєволю, а за ними повиганяно й жінок і дїтей їх з міста, щоб охоронити ся від того, аби не приваблювати сюда козаків на мешканнє” ²⁶). З панського становища дїйсно треба було силоміць розгоняти сї непослушні елєменти, аби не розмножали ся. Але не всї мали до того відповідну енерґію й відповідні сили та відвагу – зачіпати ся з козаками тут „яко на „Українї”. І „непослушна людність” росла й множила ся, законопослушна поруч неї зводила ся, як ми бачили вже, зовсїм на дрібні ґрупи, а непослушний елємент задавав тон і чув себе хазяїном.

Візьмем кілька штрихів з дещо пізнїйшої люстрації 1622 р. В Каневі козаки „тягнуть собі всякі користи з піль і з рік, забирають собі мало не всї ґрунти не тільки в містї, але й по селах, і з того нема нїяких доходів”, бо козаки сї „не чинять нїяких повинностей, анї послуху” ²⁷). В Переяславщинї по селах і хуторах, що належать до королївщини (числом 25) підданих послушних 280, а між ними живуть козаки – „уживають ґрунтів і усяких користей, і з них нема нїякого пожитку анї послуху – їх більше нїж тисяча”. В старостві Богуславськім по всїх селах і хуторах „нема підданих послушних – хиба кілька, а все козаки” ²⁸).

Панство хотїло зломити сей принціп козацької непослушности.

Реабілїтуючи козачину по переднїх засудах в 1601 р., сойм, як ми бачили, пробував знищити козацький імунїтет. Соймова ухвала постановила, що козацька зверхність обмежаєть ся командою мобілїзованим козацьким військом, але не обмежує „звичайної юрисдикції” старост, державцїв і дїдичів над козаками, оселими в їх маєтностях, як звичайними підданими ²⁹). Але ся ухвала зістала ся несповненою, скільки її не поновлювано, і конституція 1609 р. напр. констатує виразно, що козаки таки далї не признають власти панів і старост, мають свій суд і беруть під свою юрисдикцію цїлі міста ³⁰). „Анї маґістратів по містах, анї старост, анї гетьманів не слухають, самі собі права уставляють, урядників і вождів настановляють і в великій державі свою осібну творять, так що тільки не кажемо: „власть Цезар дїлить з Юпітером”, але не задовго і до того прийде, коли завчасу їх не стримаємо”, завважає цитований вже полїтик з 1616 р. ³¹). А десять лїт пізнїйше король в інструкції на сеймики малює той самий образ ще в сильнїйших фарбах: „Домашня своєволя (козацька) так завзяла ся, що вже справдї, забувши вірність і підданство, заводять собі свою удїльну державу. На житє і маєтність невинних людей наступають. Вся Україна їм підвласна. Шляхтич в домі своїм не вільний. По містах і місточках королївських вся управа, вся власть в руках козаків. Захоплюють юрисдикцію, закони видають” ³²).

Коли зломаннє козацького імунїтету показало ся неможливим, інтересовані круги напирають на те, щоб докладно обмежити цифрою реєстру козацький контінґент, якому належать козацькі права, і щоб се обмеженнє, сей реєстр був дїйсно переведений в житє: всї не включені в реєстр козаки щоб були позбавлені козачих прав. З другого боку добивають ся того, щоб се привилєґіоване козацтво істнувало тільки в королївщинах, а не в приватних маєтностях: коли мала в інтересах воєнної служби державі робити ся уступка з домінїяльних прав сьому воєннослужебному козацтву, то ся уступка повинна бути зроблена коштом держави ж, її маєтностей, себто королївщин, а не коштом приватних прав і доходів. (Знов прошу памятати анальоґію з вибранцями, що набирали ся теж з королївщин тільки).

Уперве комісія 1619 р. виразно висунула сей принціп. По мислї її козацьким імунїтетом можуть користувати ся тільки вписані в реєстр козаки оселі в королївщинах; тут – постановляють комісари – козаки тільки повинні показувати адмінїстрації wszlaką uczciwość та в крайній потребі їздити на Татар з місцевим урядником, – більше від них не жадають тут (а й того мабуть не робили козаки в дїйсности). Але реєстрові козаки, оселі в маєтностях приватних, або мусять вийти звідти до королївщини, або зрікти ся козацької юрисдикції.

Так проєктували комісарі. Але в козацьких кругах не допускали можливости, аби козак мав підлягати власти панській, і не хотїли робити такого прецеденту; тому в гіршім разї – коли б юрисдикція козацька в приватних маєтностях не могла бути допущена, козацькі круги ставили обовязком для козаків перейти до котроїсь королївщини ³³). Але при тім козаки таке обмеженнє козацького імунїтету самими тільки королївщинами вважали за „велику уйму вольностей, наданих привилеями покійних королїв”. Се показує, що по приватних маєтностях вони так само як і по королївщинах весь сей час не хотїли признавати власти дїдичів (про се зрештою свідчать і згадані вище конституції), і тільки за браком подібних реєстрів, які маємо з королївщин, не можемо ми сього представити в цифрах. Даремно король поясняв, що тут входять в гру святі права власности шляхти. „Не може король відібрати у кого небудь права власности, виймаючи підданих з послушности їх панам – він панує над вільним народом” ³⁴), казав він. Але козаки не могли порозуміти сеї аксіоми шляхетського права, і далї просили, а не можучи допросити ся – фактично не хотїли піддати ся сїй нормі.

Від другого десятилїтя XVII в. справа козацької юрисдикції по маєтностях приватних стає на довгі лїта предметом спору: вічні ухвали, вічне витяганнє її показує, що козаки не мирили ся з сим принціпом і однаково не піддавали ся панській власти і юрисдикції як по королївщинах, так і по маєтностях приватних. Для всеї козачини, незалежно від офіціальних обмежень, і незалежно від місця пробутку доконче хотїли вони мати одно козацьке право і оден козацький устрій.

Примітки

¹) Gdyż to chłopstwo, ktore z przyrodzenia narodowi szlacheckiemu nie jest przyiazno, może się y czego inszego gorszego, będzie, li zanedbane, poważic. Матеріали до гетм. Сагайдачного в київ. Чтеніях. XV c. 147.

²) Ale i względem naszego własnego domowego strachu i niewoli, którą od swoich ze wlasnych chłopów cierpimy, gdyż prędko na nas ta tempestas eruptura est rozney religiey y wzdęcia tych ludzi – Listy ks. Zbaraskiego 77.

³) Imminet beli servilis periculum.

⁴) Жерела VIII с. 179 (уривок у Кулїша Матеріали с. 102, з хибною датою).

⁵) Sprawy wojenne с. 155.

⁶) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 11.

⁷) Listy ч. 41.

⁸) Архивъ III. І ч. 22 (Listy c. 39).

⁹) Лист Лободи з 1596 р. (Listy ч. 42), лист Саська з 1595 ib. ч. 40.

¹⁰) A chleba soli w tym kraju zabraniacz ne racz, gdyżechmy nie iest przeciwni zwierzchnosci iego krol. mci naszego msciwego pana, tudziesz y roskazaniu wmci i wiemy iako mamy poważac msciwą laskę wmci naszego msciwego pana – l. c.

¹¹) Жерела VIII с. 165.

¹²) Pisma żółkiewskiego c. 285.

¹³) Жерела VIII с. 176-7

¹⁴) Kozackich domów ktorzy niechcą być pod posłuszenstwem.

¹⁵) Архивъ Ю. З Р. VII I с. 290.

¹⁶) Zródła dz. XX с. 54.

¹⁷) В Архиві: ktorych wiecey 7 osiedli kozacy, се 7 мабуть вийшло через непорозуміннє, в Źródła dz. V с. 104 його нема, і пор. тамже с. 106.

¹⁸) Архивъ VII с. 308.

¹⁹) Źródła dz. XX с. 54.

²⁰) Ibid.

²¹) Архивъ Ю. З. Р. VII. І с. 312-313.

²²) В виданім, текстї 500, але очевидно помилка, пор. цифри 1622 р. (70 послушних і 120 непослушних).

²³) Архивъ Ю. З. Р. VII І с. 313-314.

²⁴) Źródła XX с. 54.

²⁵) Комісарський проєкт 1617 р., як низше.

²⁶) Архивъ Ю. З. Р. VII. І c. 316.

²⁷) Źródła V с. 131 (цифра козацьких домів 150 тут, очевидно, хибна, Канїв не міг разом мати несповна 300 домів всього (140 послушних).

²⁸) Źródła dz. V с. 132 і. 136.

²⁹) Vol. legum II c. 401.

³⁰) Постанови 1607 р.: ustawujemy, aby ludzi swowolni, kozacy zaporozcy w dobrach naszych mieszkający iurysdycyey starostow naszych y podstaroscich ich, a którzy w dobrach panow tak duchownych iako y swieckich, tedy iurysdycyey panow dobr onych podlegali (Volum. legum II c. 447). Постанови 1609 р., з покликом на постанову 1607 р.: iednak mimo tę konstytucyą y dawne zwyczaie wielkie bezprawie y swywolą ci kozacy czynią, (nie) tylko to zwierzchności starostow naszych у раnоw swych nie przyznawaia, ale hetmany swe y inszą formę sprawiedliwości swey maią i низше: Miasta też nasze y mieszczanie chcemy aby się pod ich jurysdykcye nie podawali y synom swoim tego czynić nie pozwolali (c. 465). Пор. конст. O swywoli ukrainnej 1607 р. (с. 443, див. ще низше).

³¹) Жерела VIII с. 174.

³²) Prawie zapomniawszy wiary y poddanstwa udzielną sobie rzeczpospolitą stanowią. Ukraina wszystka iest od nich scholdowana. W miastach y w miasteczkach i. kr. mosci wszystek rząd, wszystka władza przy kozakach – Жерела VIII ч. 178.

³³) Деклярації 1619 р. Pisma żólkiewskiego с. 330 і далї, про сї постанови низше.

³⁴) Жерела VIII ч. 153 (1622).

КОЗАЦЬКИЙ УСТРІЙ І ПОБУТ КІНЦЯ XVI І ПОЧАТКІВ XVII В.: ОРҐАНЇЗАЦІЯ НИЗОВА, СЇЧ, ЧИСЛО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, ЙОГО ОРҐАНЇЗАЦІЯ, ЙОГО ПОДЇЛ, СТАРШИНА КОЗАЦЬКА, КОЗАЦЬКА КАНЦЕЛЯРІЯ, ТЕРМІНОЛЬОҐІЯ, ВЛАСТЬ ГЕТЬМАНСЬКА, РАДА, ЇЇ ПРАКТИКА, ШЛЯХТА В КОЗАЦЬКІМ ВІЙСЬКУ.

При кінцї XVI в. козачина в своїй орґанїзації поступила вже досить далеко. Кореспонденція з рр. 1594-1600 і дорогоцїнні записки Лясоти з його подорожи на Запороже 1594 р. рисують її досить докладно ¹). Доповнивши їх вказівки з иньших сучасних пізнїйших записок можна виробити собі вже досить повне понятє про форми тодїшнього козацького устрою й козацьке житє, як воно в сих формах розвивало ся.

Головна вага сеї орґанїзації далї лежить на „Низу”, і тут, на свободї від зверхнїх впливів і перешкод, головно розвиваєть ся сей орґанїзаційний процес.

Центром козачини Сїч, що в 1594 р. була на острові Базавлуку, над Чортомликом, „або як вони називають – на Чортомлицькім Днїприщу” ²). Вона розпоряджала козацькими силами Низу і тою козацькою людністю, що „сидять по містах і селах, а признають ся до Запорожцїв” ³); через те „мала великий авторитет не тільки на Українї, але і в цїлій Польщі ⁴). Чисельні сили її Лясота лїтом 1594 р. рахував так: коло трох тисяч мобілїзованого війська на Низу, а кілька тисяч можна мобілїзувати з козачини, що була під зверхністю запорожського війська, а сидїла на Українї ⁵); в моменти його приходу 1300 козаків були в походї з гетьманом на чолї, 400 козаків було розложено в засїдках, в чагарниках і очеретах, на татарській переправі, де вони підстерегали Татар; решта в Сїчи і в ріжних пунктах Низу ⁶). Сама козацька старшина в листї до цїсаря рахувала козацького війська для далекого походу 6 тисяч – „старих козаків, вибраних людей”, окрім козацької хлїборобської людности „в пограничних краях” ⁷). При тім були ще ватаги козацькі, до яких Запороже не признавалось – „не знало їх і знати не хотїло” ⁸). Коли в козацькім війську під час кампанїї 1596 року було по польськім звісткам коло 10 тис. ⁹), то загальний козацький контінґент в 1590-x роках певно треба рахувати більше як у-двоє. Добре ознайомлений з українськими справами біскуп Верещинський, фантазуючи про хрестовий похід на Крим з козаками, рахує козацькі сили на 20 тис. ¹⁰).

Військо козацьке досить добре споряджене і орґанїзоване. На Сїчи розложена козацька гармата; приїзд і виїзд послів салютують гарматними стрілами. Є й музика військова. Коли Лясота з козацькими послами виїздив з Сїчи, загреміли військові барабани й труби, залунали вистріли з гармат ¹¹). Рішеннє йти на війну з Татарами, прийняте військовою радою, було салютоване теж військовою музикою й стрільбою ¹²). Під Київом ми бачили козацьке військо на човнах теж з музикою. В реєстрі 1601 р. бачимо військових сурмачів, трубачів і довбишів ¹³). Мабуть був і скарб військовий, де в запасї були ріжні річи (Лясота дістає в дарунку шубу з куниць і шапку з чорних лисиць) ¹⁴). Була своя флотиля, з самодїльних чайок і забраних від Турків кораблїв: Лясоту з послами відправили на турецькім „сандалї” ¹⁵). Був кінський ремонт: не тільки лїтом, а й зимою перегодовували ся в степах козацькі табуни – Лясота каже, що місцем пробутку їх служив острів Хортиця ¹⁶).

Військо дїлить ся на полки, кождий з пятисот козаків; на чолї полку полковник ¹⁷). Полк дїлить ся на сотнї, кождою командує сотник. Сотнї складають ся з десятків, з отаманами на чолї ¹⁸). Порядку в війську пильнують „осаули”, штабовцї гетьмана – вони скликають напр. козаків на раду, і Лясота прирівнює їх до „ляйтнантів” ¹⁹). Досить докладну схему козацького війська на порозї XVII в. дає нам записка про виплату „жолду” Запорожцям на ливонську війну ²⁰). Тут вичислені: „гетьман”, „обозний”, „писар”, чотири „полковники”, вісїм „осаулів”, 20 „сотників”, 152 „десятники”, 16 „прапорників, сурмачів, довбишів (bembenicze), трубачів”, 1799 рядових („чорних пахоликів”), 12 пушкарів, 20 фурманів; всього 2032 люда. Значить: чотири полки по 500 чоловіка (приблизно) в кождім; полк складаєть ся з пяти сотень, сотня має неповний десяток курінїв або десятків, з десятниками або отаманами на чолї. Та се був рахунок офіціальний, а в дїйсности в полку і тодї бувало більше нїж по 500 душ – очевидцї рахували козаків в ливонській війнї на 4 тис. ²¹), а пізнїйше з розростом козачини, поруч офіціальних полків були ще так сказати надзвичайні полки, і в полках по кілька тисяч козаків – напр. в Хотинській битві рахуєть ся полків 11, в кождїм від 1600 до 4000 тис. козаків ²²). При кождім полку є корогва, сурмач, довбиш, трубач (яка ріжниця між трубачем і сурмачем, се неясно); вісїм осаулів були правдоподібно при гетьманї всї, як його адютанти і штабовцї. Гарматою завідує обозний, в ранзї полковника. Канцелярію веде писар. Цифри платнї дають понятє про відносини сих ранґів: гетьман має 120 зол. на чверть, полковники і обозний по 30, осаули по 26, сотники по 15, писар тільки 10, „десятники” по 9; пушкарі по 12, музиканти і прапорники по 8, козаки рядові по 7, фурмани по 3.

Як бачимо служба писаря цїнила ся дуже невисоко в порівнянню з воєнними урядами, хоч як важне було становище сього канцлєра війська. Він виготовляє й контрасіґнує всї важнїйші листи, що виходять від імени війська: „Иванъ Кречковичъ, писарь войсковый, именемъ всего войска'', як читаємо на грамотї Косинського 1593 р. ²³). Переважно маємо листи писані польським властям і по польски, в звичайнім тодїшнїм епістолярнім стилю. Але є грамоти й листи українські ²⁴). Крім підписів вони стверджують ся військовою печатю ²⁵). Найдавнїйший досї описаний ориґінал, з печатю війська запорозького, маємо з р. 1603 (гетьмана Крутневича); печатка має відтиск на папері козака з написом наоколо: „Печать войска запорозкого” ²⁶).

Військо козацьке в своїх листах, грамотах титулує себе звичайно „військом запорозьким”, залюбки теж зве себе „рицарством запорозьким”, або „рицарством війська запорозького” ²⁷), а в грамотї Микошинського 1594 р., переданім нам в нїмецькім перекладї Лясотою, зветься воно „вільним військом запорозьким” ²⁸). Ся остання титулятура без сумнїву добре передає погляд козаків на себе, зазначений вище – як на самостійну полїтичну силу, що сама виключно собою роспоряджає і нї від кого не залежить ²⁹). Вони продають свою службу сусїднїм володарям, як польському королеви так і иньшим, але коли в своїх листах звуть себе „нижайшими слугами” короля, цїсаря, чи кого иньшого, то се з їх боку тільки етикетальна формула – й на такі етикетальні ґречности, що нїчого не коштують і до нїчого не обовязують, козачина була дуже щедра. Але коли в 1620 роках польське правительство занадто доїло їй пригадками, щоб не нарушала своїми походами згоди з Турками, військо козацьке дало кінець кінцем таку відповідь: „Знаємо, що король помирив ся з цїсарем турецьким – але не ми!” ³⁰).

Себе між собою козаки титилують товаришами (термін прийнятий і в польськім війську) – напр. в листї 1597 р. гетьман Василевич просить польску адмінїстрацію показати довірє „товаришам нашим К. Підвисоцькому і Г. Рожі” ³¹). Уживана й назва „товариства” для означення певної части, або цїлого війська – Байбуза напр. скаржив ся за погромленнє „товариства нашого” ³²). З польської сторони в ґречних зносинах титулують їх „молодцями”, або „панами молодцями” (panowie mołojcy) ³³).

Вибраний військом старшина титулуєть ся ,,гетьманом” або ,,старшим''. Гетьман – титул не офіціальний: се слово уживаєть ся широко в сучасній українській і польскій суспільности в значінню головного начальника, і такий титул прикладаєть ся до іменованих правительством і виборних шефів козачини: гетьманами титулуєть ся і Оришовский, і брати Ружинські, і козацькі ватажки з власної інїціативи і виборні вожди козаків 1590-х рр. ³⁴). І самі шефи козацькі титулують себе гетьманами, навіть в офіціальних листах, навіть в зносинах з польськими властями – напр. Полоус підписуєть ся в своїм листї до кн. Радивила: Phiedor Polous hetman woyska zaporożkiego y wszystko rycerstwo ³⁵); Шаула в листї до кн. Ружинських: Mathwiey Sawla Hethman i wsze RyczersthwoZaporowskie; ³⁶) Василєвич в своїм унїверсалї до української шляхти: Ihnath Wasilowicz Hetman ze wszitkim woiskiem zaporowskim; Байбуза в листї до канївського підстарости: Tychon Baybuza Hetman wssitkiego woyska Zaporoskiego ³⁷); Микошинський в повновласти послам до цїсаря теж титулує себе гетьманом ³⁸). Не беру в рахубу Наливайка, що в своїм листї до коронного гетьмана і короля титулує себе гетманом ³⁹) – але й Кішка в листї до короля 1600 р. титулує себе так само ⁴⁰). Але король в відповіди називає його тільки старшим (Starszemu i rycerstwu woyska zaporożkiego) ⁴¹), і сим скромнїйшим титулом часто титулують себе козацькі вожди і самі, напр. Лобода в листї з поч. 1596 р. – Hrehory Loboda starszy nad woyskiem zaporożskim y wszystko Rycerstwo Zaporoskie, і тойже Байбуза в листї до гетьмана польного ⁴²). „Старшим” називає козацького начальника і конституція 1601 р. Отже се quasi – офіціальний титул.

Старший вибирається військом, і сим правом вибирати свого шефа військо дуже дорожить. Тільки крайнїм опортунїзмом, бажаннєм за кожду цїну дістати поміч від правительства і нею побити противну партию подиктоване було прошеннє Байбузовцїв в їх боротьбі з Полоусовцями, щоб правительство дало їм старшого від себе. Коли правительство, сповняючи соймову постанову, хотїло в комісіях 1617-9 рр. добити ся, щоб військо приймало старшого, іменованого королем чи гетьманом, військо противилося тому дуже завзято. В деклярації 1617 р. вони стоять при тім що старший їх має бути вибраний „нами самими, нїким иньшим”, тільки затверджений правительством ⁴³). А хоч при переговорах 1619 р. не вважали можливим так боронити сього принціпу, обминаючи конфлїкту з правительством, одначе в дїйсности не вважали можливим приймати накинених їм старших, і на практицї в війську міг роспоряджати тільки такий старший, якого військо хотїло.

Справи військові сей виборний старший порядкує без огляду на офіціальних шефів козачини: в переговорах з козаками 1594 р., в їх нарадах нїде нема згадки про те, що козаки рахували ся з гадками чи з самим тільки істнованнєм таких шефів; для них вони, як я вже сказав, були тільки посередниками в зносинах з польським правительством – та й то тільки часом, коли такого посередництва було треба. Натомісць невідмінним участником всяких справ являєть ся саме військо, через свою раду. Сей принціп зазначує й звичайна формула гетьманських листів, де поруч самого гетьмана згадується звичайно й військова старшина й військо („з усїм військом запорозьким”). Як взірець особливо докладної формули послужить вам лист гетьм. Кішки з 1600 р., де на закінченню фіґурує: „Самійло Кішка гетьман, полковники, сотники і все рицарство вашої кор. мил. війська запорозького” ⁴⁴).

Оповіданнє Лясоти досить докладно знайомить нас з практикою козацького народоправства ⁴⁵). Справи обмірковуються або в тїснїйшій радї старшини – прибічній радї гетьмана, або на радї загальній. ту і другу Лясота зве „колом” – може бути, що вона так звала ся дїйсно, по анальоґії „кола рицарського” у польського жовнїрства, але се рівнозначне і з „військовим кругом'' донських козаків, і відповідає реальному виглядови ради, що мала форму круга, в центрі якого стояла старшина. Всї вайжнїйші справи дають ся на рішеннє загальній військовій радї. Звичайно скликає її гетьман, збираючи через своїх осаулів все військо, яке є на місцї. Але вона збираєть ся часом і з власної інїціативи. Коли виникають труднїйші питання під час наради, рада для докладнїйшого обмірковання делєґує або делєґатів з поміж себе або старшину – тїснїйшу раду, яка результати своїх нарад предкладає загальній радї. Загальна рада розбиваєть ся таким чином на дві ради – тїснїйшу й ширшу раду демосу, що жде докладу тїснїйшої ради ⁴⁶). Буває одначе й так, що рада загальна рішає справу, не ждучи докладу тїснїйшої ради, й накидає своє рішеннє їй. Взагалї на радї демос поводиться супроти старшини вповнї свобідно й безцеремонно, і ся похопність війська зараз радити над усїм загальною радою, піддаючи ся легко самогіпнозу юрби – була слабкою стороною козацької орґанїзації; вона одначе з часом ослабла трохи. Ultima ratio – гетьман зрікається проводу, то значить ставить питаннє про довірє. Рішенець обявляєть ся криком і киданнєм шапок. Докладнїйшого раховання голосів, або констатовання більшости нема – се міркуєть ся на око. „Як вибирається гетьман без порядку ⁴⁷), не подачею голосів, а самим криком і киданнєм шапок на кандидата, так і позбавляєть ся власти часто капризом черни'', каже пізнїйший Собєский ⁴⁸). В принціпі рішеннє, очевидно, має бути одноголосним, і більшість силкується прихилити до своїх гадок незгідних з ними, навіть погрозами й терором. Форм представительства нема. Взагалї своєю примітивністю й хаотичністю військова рада сильно пригадує старе українське віче ⁴⁹).

Між старшиною і між тою верхнєю верствою козачини, що була її офиціальним і неофіціальним штабом, і в сїм часї було ще чимало ріжних шляхетських осіб. Байбуза, нарікаючи на Полоусові своєвільства, що він побив козацький віддїл з 120 чоловіка, висланий під проводом осаула Скалозуба на татарські перевози, згадує, що при тім погинуло „уцтивих шляхтичів, дїйсно значних, до кількадесять чоловіка” ⁵⁰). Не кажучи про ріжні шляхетські одиницї скомпромітовані в козацьких рухах 1590-х років ⁵¹), бачимо ми на чолї козацтва родовитих шляхтичів українських, як Байбуза, Кішка. І двадцять лїт пізнїйше між козацькими делєґатами при переговорах з польськими комісарами стрічаємо цїлий ряд шляхетських імен, українських і польських ⁵²). В делєґації, правда, могли вони вибирати ся з огляду на їх завданнє – переговорювати ся з польськими панами; але нема сумнїву, що шляхетського елєменту в верхнїй верстві козацькій було таки досить.

Примітки

¹) Як вище було сказано, Лясота їздив аґентом від цїсаря на Запороже, щоб заохотити козаків до діверсії на Татар; він був в Сїчи від 9/VI до 2/VII 1594 і досить докладно описав сю подорож і свої переговори з запорозьким військом в своїм дневнику, що обіймає рр. 1573-1594. Оповіданнє сухе, без прикрас; Слезак родом, Лясота дещо розумів з українського, наводить українські вирази, але часто польонїзує їх, або підмінює польськими. Його дневник видано в р. 1866 п. т.: Tagebuch des Erich Lassota von Steblau, herausg. von R. Schottin (по сьому виданню цитую); росийський переклад з коментарем Ф. Бруна: Путевыя записки Эриха Лассоты, Спб., 1873, і в Мемуарах относящихся къ исторіи Южной Руси, виданих під ред. Антоновича, кн. І (1880).

²) Лясота с. 210.

³) Ibid c. 216.

⁴) Ibid. с. 219.

⁵) Ibid. c. 216.

⁶) Ibid. с. 210.

⁷) Ausserhalb des Landsvolkes an Gränzen c. 222.

⁸) Listy c. 66.

⁹) Див. вище рахунки війська під Лубнами, по великих стратах в попереднїх битвах. Таким чином рахунок Хлопіцкого, що козацького війська може бути 8 до 10 тис. (Лясота с. 216), не був властиво неправдивий, хоч Лясота його й збиває: таке військо, без сумнїву можна було зібрати, добре сипнувши грошима і не роблячи дуже великого розбору.

¹⁰) Лист друк. в додатках у Стороженка с. 314.

¹¹) Op. c. 223, пор. 210.

¹²) с. 214.

¹³) Див. низше с. 282.

¹⁴) с. 220 (инакше каже Папроцкий, див. с. 292).

¹⁵) с. 223.

¹⁶) с. 210.

¹⁷) Хлопіцкий еіn Polkownik, das ist ein bevehlshaber über fünf hundert Man – c. 220, пор. лист Саська з 1595 р. що підписав ся на нїм „połkownik woyska zaporoskiego” – Listy c. 64, полковники на листї Кішки 1600 р. – як низше. Супроти сього Кулїш непотрібно доводив, що полковників козацьких в тім часї не було (Ист. возсоед. II с. 37-8) – на тій підставі, що їх нема в листї Косинського. Але можливо, що уряд сей що йно виробляв ся тодї, й згадуєть ся досить рідко.

¹⁸) Сасько Федорович і Ничипор unsers Kriegsvolcks bevehlshaber über hundert Man – Лясота c. 222; сотники в листї Косинського 1593 р. – див. далї; „сотник войска... козаковъ гетмана Лободы” – в процесї 1596 р. (Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 35), сотнї й сотники Наливайкові – Ист. возсоед. II, дод. с. 437. Десятки з отаманами в реєстрі 1581 р. – Źródła XX в. 154 і вище с. 155-6. „Атаманья” в цитованім листї Косинського, пор. лист Байбузи – Listy ч. 60; в згаданім процесї 1596 р. Ганський „ся озывалъ атаманом сотни того то Слуцкого”, нарештї полковники, сотники й отамани – в листї Кішки 1600 р. – Жерела VIII ч. 72.

¹⁹) jassawuli, welches bevehlshaber undt etwan wie Leuttenand mächten gerechnet werden Лясота c. 214.

²⁰) Кіевская Старина 1886 кн. 2, пор. Górski Historya piechety c. 243; ceй другий реєстр трошки відмінний, десятників тут 157, і є ще иньші ріжницї в цифрах: платнї гетьману 200 зол., осаулу по 25; при кінцї; pro plumbo, pukere pixidario 500 fl., pro pannis 12.640 fl.

²¹) Див. низше.

²²) Жерела VIII c. 250

²³) Архивъ Ю. З. Р III. І с. 56.

²⁴) Напр. досї найдавнїйший з гетьманських листів – Микошинського з 1586 р. (Listy c. 34), згаданий лист Косинського 1593 р., грамота Крутневича з 1603 р. (К. Стар. 1898, І).

²⁵) Dessen zu urkundt und mehrer gewissheit haben Wir unsern gesandten diesen volmachtbrieff mitgeben, somit unter des Kriegsvolcks Insigill verfertiget und von unserern schreiber Liew Woronowic mit eigner Handt unterschcieben worden – повновласть послам у Лясоти с. 222.

²⁶) К. Старина 1898, I с. 3.

²⁷) Напр. лист Байбузи 1598 р.

²⁸) Ich Bochdan Mikossinssky hauptmanu der Zaporoser sampt der ganzen Ritterschaft des freyen Zaporosischen Kriegsvolcks – c. 222.

²⁹) Вище с. 140.

³⁰) Жерела VIII ч. 179.

³¹) ркп. бібл. орд. Замойского.

³²) Listy c. 89. Се те, що Лясота перекидає словом gesellschaft (напр. с. 210, 216 й ин.).

³³) Напр лист С. Батория з 1578-9 р. – Acta S. Batorei c. 131,136, Претвича 1596 р. – Listy c. 55, Замойского з 1600 р. – ib. ч. 74, короля з р. 1620 – ркп. бібл. Замойского й ин.

³⁴) Гетьман Оришовский напр. в листї Батория – Acta S. Batorei с. 436, у Бєльского с. 1360 і в процесї 1586 р. – Архивъ VII. І ч. 35; гетьман М. Ружинський – в протесті київського маґістрату, Архивъ III, І ч. 7; гетьман Лобода – напр. в листах Острозького (Кулїш Ист. возсоединенія с. 431 і д., Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 26,35.

³⁵) Археограф. сборникъ VII ч. 39.

³⁶) Listy с. 48.

³⁷) ркп бібл. Зам.

³⁸) Лясота с. 222.

³⁹) „Семерій Наливайко запороский гетман” в листї до коронного гетьмана 1594 – Listy ч. 41, Semery (хибно надруковано: Semеху) Nalewayko Hetman і wszystko rycerstwo в листї до короля 1596 р. – Broel-Plater II c. 218.

⁴⁰) Жерела VIII ч. 72 (див низше).

⁴¹) Ibid. ч. 73.

⁴²) Tichon Baybuza starszy, atamany y wszystko woisko Zaporozske -Listy c. 60.

⁴³) Pisma Źółkiewskiego c. 32.

⁴⁴) Жерела VIII ч. 72.

⁴⁵) Тексти наведу зараз низше.

⁴⁶) У Лясоти виходило б, наче старшина умисно усувала ся чи усувана була з загальної ради – немов би на те, щоб не стїсняти її в нарадї; але з иньших оповідань такої практики не знаємо, і можливо, що він не порозумів сього явища. Пор. оповіданнє польських комісарів 1619 р. про те, як рада, з огляду на неможливість вести дебати в повній радї, позволила, щоб гетьман з кількадесятьма иньшими старшинами вийшов з ради і вів переговори з комісарами осібно.

⁴⁷) Tumultuario modo.

⁴⁸) Commentarii с. 113.

⁴⁹) Впливи конфедераційних практик жовнїрських, теж досить правдоподібні, очевидно, пішли в тім же напрямі.

⁵⁰) Listy c. 89.

⁵¹) Див. мої матеріали до іст. коз. рухів.

⁵²) Pisma żółkiewskiego c. 322, 339, іще див. низше.

КОЗАЦЬКИЙ УСТРІЙ І ПОБУТ КІНЦЯ XVI І ПОЧАТКІВ XVII В.: ОПОВІДАННЯ СУЧАСНИКІВ ПРО КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО І КОЗАЦЬКИЙ ПОБУТ: ЛЯСОТИ, ПАПРОЦКОГО, ҐАМБЕРІНІ, ЯКУБА СОБЄСКОГО, СТАРОВОЛЬСКОГО, БОПЛЯНА – ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА, МОРСЬКІ ПОХОДИ, ВИБОРИ ГЕТЬМАНА І ГЕТЬМАНСЬКА ВЛАСТЬ, РЕПУТАЦІЯ КОЗАЦЬКОЇ ВІДВАГИ; КОЗАЦЬКИЙ АСКЕТИЗМ, ТЕОРІЯ ПРО ВПЛИВИ ЗАХІДНЇХ МОНАШО-РИЦАРСЬКИХ БРАЦТВ НА ОРҐАНЇЗАЦІЮ СЇЧИ.

Подану вище загальну схему козацького устрою, витягнену з наших джерел, оживимо кількома образками з оповідань Лясоти й иньших джерел.

„На Базавлуку, пише Лясота ¹), мали козаки тодї свій табор. Кілька поважнїйших вислано, щоб привитати нас іменем усього товариства, а як ми приїхали, дано багато вистрілів в гармат. Коли ми вийшли на беріг, нас провели зараз у „коло”. Тому що кілька день перед тим гетьман Богдан Микошинський на 50 човнах, і в них 1300 люда, вибрався на море, то ми в „колї” заявили, що ми дуже тїшимося, заставши тут рицарське товариство в добрім здоровю, але що пана гетьмана нема на місцї, і військо не все в зборі, то ми сим разом не хотїли б приступити до предмету нашого посольства, а волїли б відложити се до щасливого повороту гетьмана і иньших. Вони се прийняли з вдоволеннєм, і ми пішли в наші хижі – що вони звуть „коші'', – зроблені з очерету й накриті кінськими шкурами від дощу.”

„20 червня мали ми „авдіенцію” і передали „колу” нам поручене. Потім вони попросили нас відійти і прочитавши публично переданий нами лист, зажадали, аби кождий з присутних висловив свою гадку. Коли ж на перше й друге жаданнє гетьмана всї мовчали, тодї, як у них звичай при важнїйших справах – роздїлили ся вони й утворили два „кола” – в однім старшини ²), в другім прості люде, те що вони звуть „чернь” ³). Після довгих нарад чернь нарештї своїм звичайним криком рішила йти в службу його цїс. величеству і на знак того кидала вгору шапки. Прибігли зараз до другого „кола”, старшинського, і грозили ся йому, що коли хто буде тому противити ся, то вони тих покидають у воду й утоплять ⁴). Але старшина зараз згодила ся, бо не могла противити ся черни: вона розяривши ся стає завзятою, ґвалтовною, упертою, й не терпить противного слова. Старшини бажали тільки, щоб їм дали поміркувати з нами про кондиції, і вибравши 20 депутатів, закликано нас наново в ,,коло”. Депутати серед великого „кола” утворили мале „коло”, посїдавши на землї, і по довгій нарадї покликали нас до себе, і ми сїли серед них. Тодї вони заявили нам, що вони всї готові служити його цїс. велич. і жертвувати для нього своїм житєм. Против того щоб їм іти на Волощину, перейти за Дунай і впасти в Туреччину, вони не мали б нїчого, але є тут багато трудностей, які стримують їх і стають на перешкодї. По перше – вони не мають коней, анї для себе, анї до гармат, відбігши їх: Татари останньої зими в сїм поворотів забрали й погнали у них більш як дві тисячі коней, так що у них не зостало ся і цїлих чотирох сот. Далї – з такою малою купкою – трома тисячами люду, вони не відважили ся б іти на Волощину, бо не дуже вірять „господареви”, а Волохи по природї своїй народ несталий і зрадливий, і вони їх невірність добре знають. По третє – при такий малій нагородї і непевности вони не можуть обовязатися до служби так як ми того бажали і пустити ся в таку далеку путь. Вони жадали, щоб я пошукав способів дістати коней – чи не схотїв би я вистарати їм кілька сот коней у воєводи браславського – для них і для гармат. Казали, що вони не мають звичаю служити на непевне і йти в похід; якби я іменем його цїс. вел. уложив з ними угоду, скільки їм буде на квартал на одного коня ⁵), то вони б з свого боку доложили старань щось зробити”. Коли Лясота запевняв їх, що служба їх не лишить ся без нагороди й заохочував таки йти в визначений їм похід – „вони свідчили ся Богом, що вони мають таку охоту послужити п. цїс. вел., – але я чув уже від них про ті трудности й важні причини, які сим разом не позволяють пускати ся в таку далеку путь. Щоб одначе його цїс. вел. посвідчити свій послух і прихильність, вони зараз готові послати своїх послів і дати їм повновласть уложити умову що до їх удержання ⁶), а за той час самі пошукають собі коней, та й зараз не дармуватимуть, а покажуть й. цїс. вел. свою службу на морі”, і коли се буде в людських селах і погода послужить, вони нападуть на Кілїю і Бабу – два визначні турецькі міста на Дунаю, або зруйнують Перекоп – головне місто кримських Татар, що лежить в 16 милях від них простою дорогою, а морем трохи далї”. На се одначе Лясота відповів намовами, аби козаки таки йшли зараз на Волощину, як того собі бажав цїсар, і з походу вислали до нього послів. Коли „ясавули” (начальники, яких можна прирівняти до lieutenants (намістників) обійшли велике „коло” і подали се до відомости всїм, чернь знову пішла на бік і вчинила осібне „коло” і на нарадї прийняла се, новим загальним криком ⁷) і киданнєм шапок. Коли ми після сього виходили з ,,кола'', військо казало бити в барабани й труби і дало десять вистрілів з гармат, а в ночи пущено кілька ракет''.