Текст книги " Чіткість (ЛП)"

Автор книги: Кім Харінгтон

сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 11 страниц)

Я охнула.

– Мені шкода.

Гебріел нахилився вперед і притиснув долоню до лоба. Я знала, що він боровся з сильними емоціями, намагаючись лишатись сильним, коли розказував історію.

– Мій тато використовував кожен вільний момент для роботи на вулицях. Він відслідковував відомих педофілів. Обшуковував сміттєві контейнери. Опитував купу людей, – він зробив паузу. – Моя мати вела себе по-іншому.

– Що вона робила? – спитав Джастін м'яко.

– Вона витрачала всі наші гроші на екстрасенсів та медіумів і змушувала мого батька шукати там, де вони казали.

Гебріел встав і почав ходити туди-сюди.

– Одна пані сказала, що моя сестра мертва, втоплена у певному ставку. Ми заплатили дайверам за пошуки, але вони нічого не знайшли. Одна пані сказала, що її продали як секс-рабиню у Таїланд. Моя мати витратила тисячі доларів за політ туди та пошуки її. Для нас з татом було зрозуміло, що ці люди – шахраї, які використовують розпач і горе моєї матері для заробітку. Але мама продовжувала ходити до все більшої кількості таких людей, незважаючи на те, що всі вони давали їй різні відповіді.

Голос Гебріела почав тремтіти. Він спинився на хвилинку, щоб зібратись з силами.

– Зрештою це призвело до руйнування їх шлюбу. Вона тепер заміжня за пляшкою.

– Ви тому переїхали сюди?– спитала я. – Через розлучення?

– Це не все. Ще одну дівчину було викрадено. Вона була віку моєї сестри, коли та зникла. Вони відслідкували її викрадача до його покинутого дому. Дівчина була вже мертвою, коли мій батько дістався туди. Тато намагався вибити інформацію про мою сестру у злочинця. Хлопець опирався арешту, вони побились і пістолет вистрелив. Коротко кажучи – він помер. Ніхто не проронив і сльозинки за ним. Але мій тато втратив роботу. Керівництво вирішило, що він перевищив свої обов'язки. Ми переїхали сюди, щоб все розпочати спочатку. І ми так і не наблизились до знаходження моєї сестри. Я почав змирятись з думкою, що так буде завжди.

Ми помовчали декілька хвилин. Я була схвильованою і не знала, що сказати. Я сиділа, закривши рукою рота, і прокручувала в голові все, що казав або робив Гебріел, по-новому це усвідомлюючи. Зрозуміло, чому його тато не хотів, щоб я допомагала з розслідуванням. Зрозуміло, чому Гебріел вважав мене шахрайкою ще з початку.

– Як звали твою сестру? – спитав Джастін.

– Вікторія Тоскано. Ми називали її Вікі. Зараз їй було б тринадцять.

Я відсахнулась в кріслі. Тату Гебріела не було проголошенням його кохання до Вікторії Хаппел. Це не було пов'язано з нею. Це тату було пам'яттю про сестру. Я хотіла вдарити себе в обличчя.

Погляд Гебріела сфокусувався на мені.

– Тож вибач мені, якщо я був козлом.

– Я розумію, чому в тебе зуб на екстрасенсів,– сказала я.– Але ж ти знаєш, що я не обманюю людей, які приходять до мене, правда? Я ніколи не брехала їм.

– Я визнаю, що ти – інша, але все таки не вірю у такі речі. Сподіваюсь це не завадить нам... – він подивився на Джастіна, а потім на мене. – Бути друзями.

– Звичайно ні,– сказала я.

– Я повинен був сказати тобі раніше, але не можу витримати розмов про неї. Це надто боляче. І мій тато хотів почати все з початку. Але після нашої сварки я вирішив, що тобі корисно буде побачити все з моєї точки зору. Ось чому я і прийшов сьогодні.

Я поклала руку, щоб змусити його замовкнути.

– Почекай.

Гебріел розкинув руки.

– Що я сказав?

– Точка зору. Ось що.

Я встала і сплела пальці між собою, моє серце скажено билось, коли відповідь стала на місце.

Джастін сказав.

– Клер, про що ти говориш?

– Ось що мене турбувало. Я неправильно зрозуміла видіння. Це було не видіння Стівена.

Гебріел і Джастін подивились один на одного.

– Що?

– Мої видіння завжди з точки зору людини, яка їх переживала.

Я подумала про видіння вбивства Вікторії Хаппел. Я не бачила, як її застрелили, а відчула це.

Джастін швидко піднявся, зрозумівши.

– Тож, якщо ти бачила обличчя Стівена у видінні, то він не міг переживати його. Це було видіння когось іншого.

Я кивнула.

– Хтось інший відчував ту злість та ненависть. Хтось, хто дивився. Хтось, хто також торкався поясу Сесіль.

Розуміння вразило мене, немов грім.

– Це була Сесіль,– сказала я. – В цьому є сенс. Це була її сукня. Ми бачили це на плівці. Вона вийшла, забравши з собою Стівена, а потім якимось чином повернулась. Сесіль Клейворт і вбила Вікторію Хаппел.

– Цікава теорія,– сказав Гебріел.

Моя голова повернулась до нього.

– Чому?

– Саме вона зателефонувала і сказала, що бачила Пері на місці злочину.

– Сесіль була таємничим свідком?

Я вже збиралась запитати Гебріела, чому він не сказав мені, але зрозуміла, що коли Пері забрали під варту, він перестав би ділитись інформацією зі мною.

– Вона сказала, що бачила як жертва покидала "Смакоту" разом з Пері, рука-в-руку, – сказав Гебріел.

– Що було правдою,– кивнув Джастін. – Вона просто могла виконувати обов'язок і допомагати розслідуванню.

– Або вона могла вказати напрямок, який їй був потрібен,– сказала я.

– Мені не віриться, що вона вбивця,– сказав Джастін. – Стріляти в Біллі та Джоні, щоб закрити їм рота? Вона надто манірна та правильна для цього.

– Вона також – холодна сучка,– сказала я. – Всі знають це. – Я схопила Гебріела за руку. – Це вона. Я знаю це. Ти маєш сказати батьку, щоб допитав її.

– У нас немає доказів,– сказав Гебірел.

– А які докази були у вас, коли ви взяли мого брата і обшукували дім?

– У нас був свідок, що бачив його з жертвою у ніч вбивства.

– А тепер я буду свідком, який бачив Сесіль Клейворт з жертвою у ніч вбивства!

– Тут немає мотиву!

Він був правий. Хоча я і була переконана в тому, що Сесіль вбила Вікторію, але не розуміла чому вона це зробила. Що її так розізлило? Бачити, як твоєму сину дають відкоша, таке розізлить кожну матір, але не підштовхне до вбивства. Я знову подумала про видіння, про думки, що Вікторія зруйнувала все те, заради чого Сесіль так довго старалась. Це було не просто вбивство. Тут була прихована якась історія. Якби лише Сесіль викликали у відділок і допитали, то поліція могла отримати інформацію від неї. Або вона могла і зламатись та зізнатись.

– Я чула її думки. Відчувала емоції. Будь чесним, Гебріел,– розпачливо сказала я. – Знаю, ти вважаєш мої видіння не вартими нічого. Але дай мені лише один шанс, щоб довести власну правдивість.

Мені було все одно чи бачив Джастін, але я вхопила руки Гебріела в свої і стисла їх.

– Прошу.

– Мій тато ніколи не запідозрить нікого і не випише ордер на арешт, спираючись лише на екстрасенсорне видіння,– сказав Гебріел.

Джастін підійшов до нас.

– Збреши тоді.

– Що, пробач?– Гебріел випустив мої руки.

– Якщо тобі важлива Клер, а я думаю важлива, тоді збреши,– обличчя Джастіна було рішучим. – Скажи батьку, що знайшов свідка, який бачив Вікторію та Сесіль в ресторані того вечора. Немає потреби згадувати видіння.

Гебріел поглянув на мене, а я благала очима.

– Хіба що ти не довіряєш Клер,– сказав Джастін. – Хіба що ти думаєш, що вона брехуха і шахрайка, як і решта, на кого ти потрапляв. Якщо ти думаєш так, то не роби нічого. А якщо віриш в неї, як я, то зробиш правильний вибір.

Гебріел дивився на килим.

– Я повинен подумати про це.

– Прошу, Гебріел,– сказала я.

– Я зателефоную тобі,– він повернувся і пішов.

Я вертілась всю ніч, дивлячись сни про те, як Сесіль Клейворт переслідує мене в лісах з високо піднятим ножем та злою посмішкою на її обличчі. Я все ще не могла зрозуміти чому Сесіль стала на дорогу вбивства. Відчувалось, що в мене є всі шматочки, але я не можу розмістити їх у правильному порядку. Можливо, я намагалась поставити один з них на неправильне місце.  Але в своєму серці я знала, що Сесіль вбила Вікторію. Сила емоцій в тому видінні переконала мене в цьому.

Мій мобільний задзвонив на нічному столику. Я потягнулась до нього, думаючи що зараз середина ночі, але годинник показував восьму ранку.

– Гебріел?– сказала я, потираючи очі.

Мабуть, він прийняв рішення. Я сподівалась, що воно було правильним і він вирішив довіряти мені.

– Ні, це Джастін.

Я зітхнула. Гебріел не вірив мені. Він не сказав своєму батьку. Я повинна була знайти інший спосіб, щоб довести вину Сесіль і врятувати брата. Я повинна була почати все з початку.

– Хороші новини,– сказав Джастін. – Детектив Тоскано тільки-но повіз Сесіль Клейворт до відділку.

Я сіла в ліжку.

– Серйозно?

– Я телефоную з татового офісу. Він обіцяв піднятись і розповісти мені деталі того, що буде. Я зателефоную тобі, коли щось дізнаюсь.

– До чорта, – сказала я.– Я буду там скоро.

Вчора я розповіла мамі про своє видіння з Сесіль і тепер бігла в її кімнату, щоб розповісти хороші новини. Мама сиділа в ліжку і розминала шию. Її очі розширились на моє поспішне вторгнення.

– Що тебе так розворушило?– сонно запитала вона.

– Сесіль Клейворт допитують у відділку зараз. Джастін сказав, що ми можемо піти і чекати на новини разом з ним у офісі його тата.

Мама підірвалась з ліжка і почала ходити по кімнаті.

– Все може скінчитись,– сказала вона, витягуючи сарафан з шафи і притуляючи його до грудей. Вона дивилась на мене збудженим поглядом.

– Нам розбудити Пері?– спитала я.

– Ні, нехай спить. Останніми днями він не дуже добре спав вночі. Ми розповімо йому новини пізніше, коли він прокинеться.

Я дала їй декілька хвилин на збори, а потім передала ключі від авто Пері, оскільки в її авто все ще не було однієї шини. Дорога була розмитою для мене і ми дістались туди, до того, як я помітила. Сонячне проміння відблискувало від вікон мерії. Я відчувала ніби все ставало на свої місця. Все мало змінитись на краще. Мама, мабуть, прочитала мої думки, адже вона взяла мене за руку і посміхнулась, коли ми йшли по сходах до офісу мера.

Джастін привітався.

– Доброго ранку, Клер. Доброго ранку, пані Ферн.

Моя невпевнена посмішка стала широкою, коли Джастін підбадьорливо кивнув мені.. Я відчувала себе легкою настільки, що могла полетіти, якби не тяжіння.

– Твій тато знизу у відділку?– спитала мама.

– Так. Він підніметься і розповість нам новини, коли зможе.

Я почула швидкі кроки на сходах, а повернувшись побачила Нейта, що запихався.

– Я знав, що знайду вас тут,– сказав він. – А де Пері?

– Спить,– сказала я.– Ми розбудимо його, коли будуть новини. Сподіваюсь, що вона зізнається і це все скінчиться.

Я взяла Нейта за руку і вивела його в хол, лишивши маму і Джастіна в офісі.

– Послухай,– сказала я.– Не думаю, що тобі і далі треба копати історію про Тоскано. Це не те, що ти думаєш.

– Знаю,– сказав Нейт.

Я підняла брову.

– Як?

– Я зв'язався з колишньою пані Тоскано. Нарешті застав її тверезою.

– Тоді ти знаєш? Про меншу сестру Гебріела?

– Так. І припиняю розслідування.

Я обняла його.

– Дякую.

Голосні кроки пролунали на сходах, змушуючи мою зацікавлену маму і Джастіна вийти в хол.

Пан Спелмен вийшов нагору і його очі і розширились. Вочевидь, він не чекав на такий натовп людей біля його офісу.

– Сесіль говорить?– спитала мама.

– Ще ні. Вона лише зробила свій телефонний дзвінок,– сказав пан Спелмен.

– Кому?– спитала я.

– Думаю, своєму адвокатові.

– Це не добре,– сказав Джастін, хитаючи головою.

Телефон Нейта запищав і він його відкрив.

– Цікаво,– сказав він, читаючи повідомлення.

– Що таке?– спитала я.

– Мій бос каже, що родина Клейвортів любить зброю. Даллас та Свівен вигравали конкурси на кращих батька та сина і, навіть, Сесіль навчається.

– Можливо, це підштовхне поліцію до пошуків зброї в їх будинку,– сказала мама.

– Я повинен йти,– сказав Нейт, закриваючи телефон. – Мій бос хоче, щоб я пошукав статті, в яких згадується Сесіль і пістолети, і, може навіть фото Сесіль з пістолетом на якомусь змаганні, – він всміхнувся. – Стажери отримують найстильнішу роботу.

Коли Нейт побіг, пан Спелмен повернувся до нас.

– Певний час нічого не буде відбуватися. Сесіль не буде говорити, доки не приїде її адвокат, а там хто зна, скільки часу пройде до її свідчень.

Мама сказала:

– Я все одно хочу лишитись. Клер, чому би тобі не повернутись, поїсти і розповісти Пері новини, коли він прокинеться.

– Я піду з тобою,– запропонував Джастін і ми пішли разом.

Ще тиждень тому я не думала, що буду йти з Джастіном так спокійно. Але ми йшли разом, насолоджуючись прекрасним теплом вранішнього сонця. Ми не говорили багато і мені це подобалось. Це була комфортна тиша. Я не хотіла дати йому ляпаса або накричати. Не хотіла сваритись через Тіфані. Я навіть не думала про нього і Тіфані, що було дивно, враховуючи що саме про це я думала, коли бачила його протягом останніх трьох місяців. Я так і продовжувала відчувати щось до нього і тепер ми знову були близькі.

Зрештою Гебріел мені повірив, достатньо щоб його тато допитав Сесіль. Вони обоє – Джастін і Гебріел – пройшли через багато всього заради мене і моєї родини. Тепле сяйво охопило все моє тіло і з кожним глибоким подихом мене наповнювало почуття спокою.

Коли ми підійшли до мого будинку, він довів мене до ганку і розвернувся, щоб йти. Раптом я відчула що не хочу, щоб він йшов.

– Зайдеш на содову або щось інше?– спитала я.

– Звичайно,– сказав він, широко всміхнувшись.

Я повернула ручку і двері відчинились.

– Пері мабуть встав.

Я закрила двері за собою, коли ми пішли.

– Пері! – покликала я.

Ніякої відповіді.

Джастін знизав плечима і сказав:

– Мабуть в душі.

Я повернула наліво, щоб зайти на кухню, плануючи взяти Колу з холодильника, а потім зупинилась. Тіло було на підлозі. Я лише бачила дві ноги, які стирчали з іншого боку кухні.

– Пері? – пропищала я.

Я хотіла бігти до нього, але глибокий голос пролунав позаду мене з фойє.

– Не. Рухайся.

Я повільно повернулась і побачила пістолет, що цілився мені в голову. Моє дихання застрягло в горлі. Я змогла пропищати лише одне слово.

– Ти?

Глава 25

– Стань біля неї,– кричав Стівен Клейворт на Джастіна, махаючи пістолетом. – Не роби дурних рухів.

Я стояла шоковано, не здатна зробити рухів, навіть якщо хотіла б. Джастін підняв руки вгору і підійшов ближче до мене.

– Сесіль не телефонувала адвокатові,– сказав Джастін. – Вона зателефонувала тобі.

Стівен всміхнувся.

– Розумний хлопець. Колись ти можеш стати мером.

– Стівене, що ти робиш?– спитала я.

Я не могла повірити в те, що відбувалось. Я була впевнена, що Сесіль – вбивця. Видіння було з її точки зору.

– Моя мати зателефонувала мені, щоб я прибрав ще один безлад після неї. Але не хвилюйся, я зателефонував адвокатові дорогою сюди. З нею все буде добре. З вами всіма.

Він вишкірився і його обличчя змінилось. Це був той Стівен, якого я ніколи не бачила.

– Пері непритомний на кухні, – продовжив він. – Його відбитки будуть повсюди на цій зброї. Ми з мамою будемо вільними. А ви будете мертвими і не заважатимете нам ніколи.

Стівен наставив зброю на мене. Джастін заричав і кинувся на нього. Стівен прицілився і вистрелив, а Джастін зупинився, ніби напоровся на стіну. Він впав назад і його тіло стукнулось об підлогу.

– Ні! – закричала я і впала на коліна біля Джастіна.

Кров лилась з його тіла, так багато її і так швидко. Кімната крутилась і я примружилась, намагаючись сфокусуватись. Я дивилась на груди Джастіна, але не могла побачити як вони опускались і піднімались від його дихання.

– Вибач за твого коханого, – сказав Стівен. – Але ти не будеш довго оплакувати його. Ти наступна.

Я встала і подивилась на нього, а Стівен стукнув мене пістолетом по голові. Я впала на підлогу, відчуваючи запаморочення. Липка кров потекла вниз по моєму лобі. Чому він зробив це? Чому просто не застрелив мене?

Я подивилась на нього, коли зрозуміла нарешті.

– Ти хочеш, щоб я була непритомною.

Він розширив свої очі, дивлячись на мене.

– Що?

– Ти не можеш вбити мене, коли я в свідомості і дивлюсь на тебе. Ти не здатен.

– Не кажи мені на що я здатен. Я вже вбив двох людей.

Я подивилась на нього, не розуміючи.

– Двох?

– Мама зробила помилку, вбивши ту сучку. Ми могли поквитатись з нею у інший спосіб. Я намагався. Але мати припинила все.

– Значить твоя мати таки вбила Вікторію, – сказала я, скривившись, коли моя голова почала пульсувати. – Чому?

– Тому що та мала сучка не розуміла слова "ні", – виплюнув він.

Я похитала головою, заплутавшись.

– Вона що була твоєю дівчиною?

– Ні! Вона була однією з татових подружок. Він бачив її лише декілька разів, коли їздив до Бостона. Він думав, що вони розібрались з тією ситуацією. Але щось вивело з себе ту дурепу і вона подумала, що могла приїхати сюди, – він почав сміятись, майже як маніяк. – Та ідіотка подумала, що може бути кимось більшим, ніж коханка.

Голоси кричали в моїй голові. Нейт казав, що газета розслідує чи є в Далласа Клейвотра коханка. Джоні казала, що вони з Вікторією обслуговували вечірки на яхтах в Бостоні. Джоні також казала, що не в характері Вікторії було приїхати сюди, не сказавши нікому і що останніми тижнями вона тримала щось в секреті.

Тепер в мене були всі шматочки. Треба було лише скласти їх докупи.

Вікторія зустріла Далласа на одному з званих вечорів і в них закрутилась інтрижка. Вона це добре приховувала, доки її життя вдома не полетіло шкереберть. Вона втратила хлопця і найкращу подругу. Тож вона вирішила приїхати сюди і перевести свої стосунки з Далласом на новий рівень.

– Даллас відмовив їй, – сказала я, піднімаючи очі на Стівена.

– І вона спробувала змусити його, – ніздрі Стівена роздувались. – Погрожувала піти до публіки. Він би програв вибори.

– Все одно, – сказала я. – Вона не повинна була помирати.

– Моя мати спробувала домовитись з нею по телефону, – сказав Стівен.

Я згадала своє видіння, коли торкалась мобільного Вікторії. "Він не належить тобі. Він більше тебе не хоче. Він хоче мене."

Я думала, що Вікторія сварилась з Джоні через Джоела. Вона сварилась з Сесіль. Через її чоловіка.

Стівен дивився на щось поза моїм плечем, ніби згадуючи те, що було.

– Я також намагався переконати її тієї ночі. Сказав лишити мою родину в спокої і повернутись до Бостону.

Я згадала Стівена у видінні, що шепотів щось наполегливо Вікторії на вухо.

Він знову поглянув на моє обличчя.

– Нічого з цього не спрацювало. Тому мати вирішила взяти справу у свої руки. Щоб захистити нашу сім'ю та наше майбутнє. Вона відправила мене додому на таксі і пішла за твоїм братом та дівчиною до мотелю. Вона зачекала, коли Пері пішов, а тоді зайшла і застрелила її з цього пістолета. У мого батька гігантська колекція. Якщо поліція буде обшуковувати мій дім, то навіть не зрозуміє, що одного не вистачає.

– Вона казала тобі, що збирається це зробити?– запитала я, сподіваючись що він ще буде говорити.

– Ні. Але тоді той ідіот, Біллі Ровлінсон, намагався шантажувати її і їй була потрібна допомога. Вона сказала зустрітись з ним і розібратись.

– А Джоні?

– Я зробив те, що мусив.

– Чому?

– Ця курва почала власне розслідування. Вона ходила в "Смакоту" і розпитувала з якими хлопцями Вікторія спілкувалась тієї ночі. Моя мати бачила, як та розвішувала постери. Вона була надто близькою. Тож я повинен був подбати і про це також. Вони були би живі, якби не лізли в чужі справи.

Біль розповзався вгору від моїх колін, але я була надто наляканою, щоб змінити позу на підлозі. Я не хотіла навіть на сантиметр рухатись. Я хотіла, щоб він продовжував говорити, адже до цих пір я була живою завдяки цьому.

– Виходить, ти кажеш, що вони заслуговували на це,– сказала я.

– Я повинен був вбити їх обох, хіба ти не розумієш? Щоб захистити свою родину. Але ти будеш останньою. Твій брат непритомний, і я поставлю його відбитки на пістолет – знаряддя вбивства. Його посадять на все життя за вбивство сестри та сина мера. Більше не лишиться сумнівів в тому, хто вбив решту, адже він і так був головним підозрюваним. Я ж можу поїхати до коледжу, геть звідси і почати все спочатку.

Він тяжко ковтнув.

– Вибач за це, Клер. Насправді ти подобалась мені. Дійсно подобалась. Ось чому я не вбив тебе відразу, як побачив поряд з тілом Біллі, коли ти намагалась скористатись здібностями.

Мене паралізувало. Кожен м'яз в тілі просто натягнувся.

– То ти дивився за мною з лісу.

– Я дав тобі другий шанс, щоб прийти до тями і не лізти в чужі справи. Але ти не послухалась. Продовжувала заважати. Тепер у мене немає вибору. Моя мати не повинна була починати все це. Але я маю все закінчити.

Маслов була правою. Стівен сказав, що читання принесуть йому неприємності. Вона сказала, що я була в смертельній небезпеці і то було правдою.

Я почала задихатись і мої легені боліли. Я почала моргати, коли крапля крові з'їхала по моєму лобі. Ось і все. Мій єдиний шанс переконати його. Благати про своє життя.

– Ти не хочеш вбивати мене, – сказала я.

– Звичайно ні, Клер, але повинен.

 – Це не ти. Ти – не вбивця, – сказала я, благаючи.

– Декілька тижнів тому я б сказав те ж саме. Але ж ти більше за інших маєш знати, наскільки люди можуть дивувати. Вони можуть чинити такі речі, яких ти від них ніколи не чекала. Тобі здається, що знаєш когось, але все ж....

Він знизав плечима і підвів пістолет. А потім мій світ потемнів. Щось важке повалилось на мене. Я лежала на животі, лицем врізавшись в підлогу. Я почула постріл. Як розділилось дерево. Як закричав Стівен. Звуки боротьби навколо мене. Я нічого не бачила, але мені потрібно було знати, що відбувається. Я відштовхнулась руками і відкотила вагу зі своєї спини. Вона охнула.

– Пері?

Його голова була закривавлена, а очі розширені від страху. Звичайно у нього струс, але він достатньо прийшов в себе, щоб врятувати мене, коли це було потрібно. Вхідні двері були відкритими. Детектив Тоскано та інший офіцер скрутили Стівена на підлозі, заковуючи руки в наручники коли він кричав і корчився, немов тварина.

Пері нахилився над нерухомим тілом Джастіна і поклав два пальці на його пульс. А потім подивився на мене.

Глава 26

– Я дійсно вважаю, що тобі краще піти додому,– сказала мама. – Відпочинь.

Мої пальці злегка торкнулись пов'язки на голові.

– Я буду відпочивати тут.

– Я також,– сказав Пері зі стільця поруч зі мною.

В нього була така ж пов'язка на голові. Ми виглядали немов два ідіоти, що побились головами.

Ми годинами були в лікарні. Моя рана була не такою і важкою. Мені були потрібні лише марля і таблетки. Пері наклали три шви і в нього був легкий струс, але з ним буде все гаразд.

Джастін... Ми все ще не знали.

Гебріел повернувся в зону очікування з повними руками пляшок з водою, які ми схопили і відкрили.

– Гебріел, – сказала моя мати, нахиляючись вперед у кріслі. – Як твій батько дізнався, що мої діти були в небезпеці?

Гебріел зробив великий ковток води.

– У  відділок зателефонувала та божевільна пані і репетувала, що ми негайно повинні їхати у ваш будинок.

– Ех,– сказала мама, стягуючи її виснажене волосся у низький хвостик. – Міллі, мабуть, чула шум.

Гебріел знизав плечима.

– Ким би вона не була, але в неї був сильний російський акцент. Це все, що я знаю.

Мадам Маслов. В мене з'явились мурашки. У неї, напевно, було видіння боротьби і вона вчасно зателефонувала в поліцію. Я ковтнула слину. Я оцінила її, знаючи, як решта людей оцінювала мене. І помилилась. Вона була такою ж шахрайкою, як і я.

Я пішла за поворот, щоб викинути пусту пляшку у сміттєвий контейнер. Гебріел пішов зі мною. Коли ми лишились наодинці, він підійшов ближче і обійняв мене, поклавши підборіддя на мою голову. Я занурилась в його обійми, розділяючи емоції та виснаження на його плечах.

– Пробач,– сказав він тихо. – Ти була права щодо Клейвортів.

– Напівправа,– сумно сказала я, відсторонившись.

Якби я побачила всю картину, то могла б врятувати Джастіна.

– Половина – це більше, ніж я думав, що ти зможеш.

– Але в кінці ти повірив мені. Настільки, що сказав батьку затримати Сесіль.

– Я хочу також вибачитись за підозри стосовно твого брата.

Я швидко пробачила йому це, адже я також останнім часом робила багато швидких і неправильних припущень.

– Я хотів би дещо дізнатись,– сказав Гебріел. Він глибоко вдихнув. – Ми можемо все почати з початку? Ти можеш дати мені ще один шанс?

До того, як я могла подумати над запитанням Гебріела, я побачила рух у нього за плечем. Пан Спелмен швидко йшов по коридору. Я підбігла до нього, коли він зайшов в зону очікування. Мама з Пері встали.

– Як він? – спитала мама.

– Операція пройшла успішно і він прийшов до тями. Ми поговорили. З ним все буде добре.

Мені на серці полегшало. Я дозволила собі видихнути, ніби не могла цього зробити годинами.

Всі почали перемовлятись в кімнаті.

– Моя дружина погодиться піти в кафетерій лише, якщо з ним хтось побуде,– пан Спелмен поглянув на мене і я швидко кивнула.

Я поспішила до коридору і помчалась в кімнату, намагаючись не грюкати дверима. Джастін лежав на ліжку з закритими очима, його обличчя було сірим. Він був без сорочки і велика біла пов'язка закривала ліву сторону живота. Я закрила очі і глибоко дихала носом. Я відчула полегшення. Ніби я не могла повірити, що все гаразд, доки не побачила його.

– Клер, – сказав Джастін.

Я поспішила до боку ліжка.

– Ти не спиш.

– Так, просто дозволив очам відпочити. Радий бачити тебе. Я такий радий, що з тобою все добре.

– Як ти себе почуваєш?

Він трошки піднявся на ліжку і скривився.

– Бути підстреленим – лажово. Буду чесним. Але це того коштувало, якщо врятувало тебе, – він слабо посміхнувся.

– Я не знаю, що робила би, якби втратила тебе, – сказала я.

– Ти кажеш це, адже я майже помер, рятуючи твій зад.

Я засміялась.

– Неправда. Я зрозуміла це, коли поцілувала тебе на набережній.

Його брови піднялись.

– Але це не означає, що я хочу, щоб ми були разом знову.

– Ми будемо, – сказав він, схрестивши руки. – Тепер це лише питання часу.

– Ти дуже впевнений.

– Можливо, я здатен бачити майбутнє, – він підморгнув.

– А місце ще для двох знайдеться на цьому святі кохання?– спитав Пері, засовуючи голову у кімнату.

– Звичайно, чувак, – сказав Джастін.

Пері з Гебріелем зайшли.

– Чувак, – сказав Джастін, сміючись з Пері. – Чудова пов'язка.

– Вона надто туго сидить, – Пері доторкнувся до своєї пов'язки. – В мене болить голова.

– Я мав би віддячити твого батька, хлопче,– сказав Джастін Гебріелу, потискаючи йому руку. – Лікар сказав, що якби я пролежав там трохи довше, то помер би від кровотечі.

Я спостерігала за розмовою між Джастіном та Гебріелем. Мої очі переходили від одного до іншого і я почувалась такою впевненою. Я вирішила, що вже час мені йти. Забагато метеликів для мене в цій кімнаті.

Я позадкувала в коридор обережно, щоб не спіткнутись об сумку, яку хтось лишив біля дверей.

– Клеріті.

Я обернулась і побачила Мадам Маслов, яка спішила до мене коридором.

– Твоя мати сказала, що я можу знайти тебе тут. Є те, що я повинна була сказати їй, але є і слова для тебе.

– Це були Ви, – сказала я.

Вона швидко спинилась.

– Про що ти говориш?

– Ви підрізали шину моєї мами, до того як ми першого разу поїхали до будинку Клейвортів. А потім Ви зателефонували прохаючи про читання, перед тим як я пішла наступного разу. Чому Ви просто не сказали, що я була в небезпеці?

Вона поклала руки на стегна і подивилась на мене.

– А, так,– всміхнулась я, згадуючи. – Ви казали мені.

– Як я вже казала, ти не чуєш, що тобі кажуть.

– Але Ви нічого конкретного не казали.

– Я не знала подробиць. Відчувала лише коли ти була в небезпеці. Я зробила, що могла.

– Дякую Вам за це,– я взяла її руку. – Пробачте, що моя родина була не рада Вам. Це зміниться тепер.

– Тепер?– вона зареготала. – Якраз тоді, коли я їду?

– Ви покидаєте місто? Чому?

– Та ціль, заради якої я тут опинилась, була не дуже доброю, – вона показала кавички пальцями.

– Що Ви маєте на увазі?

– Мене... Як це буде по вашому? Найняли. Хтось оплатив мою оренду, рекламу, а все що я повинна була робити, то це проводити читання і задовольняти клієнтів. Я думала що це чудова угода. Яка чудова країна Америка з її інвесторами. Але тепер я зрозуміла, що була частиною плану помсти вашій родині. Я на таке не згодна.

Тепер в цьому був сенс. Чому Стівен був у її крамниці того дня на набережній. Чому я бачила Сесіль, яка йшла звідти перед нашою сваркою.

– Сесіль Клейворт заплатила Вам.

– Так, – відповіла вона.

         Це була відплата за підставу Стівена у школі. Дідько, для тої родини помста була, неначе хобі.

– Пробач за ті неприємності, з якими я допомогла, – вона погладила мене по щоці і розвернулась, щоб йти.

– Чекайте,– сказала я. – Перед тим, як Ви підете... можете сказати мені номери завтрашньої лотереї?

Вона відкинула голову і засміялась.

– Ні. Ніяких номерів лотереї. Але я проведу тобі швидке читання.

Вона підсіла до мене, ніби знала якийсь секрет, і затисла мою руку між її рук. Вона поцокала язиком і похитала повільно головою.

– Я бачу дві речі в твоєму майбутньому. Одна буде скоро, а інша – трохи пізніше. Скоро твій брат поранить щиколотку. А потім... чиєсь кохання до тебе буде не справжнім... почуття будуть породжені не любов'ю, а хворобою...– її очі широко відкрились, коли вона опустила мою руку. – Будь обережною.

– Гаразд... дякую.

Я здригнулась. Маслов знала, коли я була в небезпеці минулого разу, але ж це нічого не означало. Правда? Вона просто вгадувала. Я так сподівалась.

– Ще одне питання, – я оглянулась в коридорі, щоб впевнитись, що там не було моєї мами. – Про чоловіка, якого вибачили і який був схожий на мого брата. Він був достатньо дорослий, щоб бути моїм батьком.

Очі Маслов розширились.

– Чому ти питаєш таке?

– Я не мала жодної звістки про нього вже п'ятнадцять років.

Вона нахмурилась і стисла губи.

– Може бути. Він дуже схожий. Але...

– Але що?

– Якщо це твій батько, радій, що він не тут.

Перш ніж я осмислила все це, двері в кімнату Джастіна відчинились. Я обернулась і побачила Пері, що прощався з ним. А коли поглянула назад, то побачила, що Маслов вже напівдорозі по коридору.

– Лайно, – сказала я.

– Тихо! Тихо!

Я обернулась якраз вчасно, щоб побачити, як Пері спіткнувся об сумку, кинувся вбік і приземлився на підлогу. Він кричав, немов мала дівчинка.

Тримаючись за щиколотку.

Згодом, коли мама нарешті дозволила мені бути не в зоні її бачення, я побігла на пляж і сіла на теплий пісок. Зачерпнула жменю його і дозволила піщинкам прослизати крізь пальці і розноситись вітром. Пінні хвиль то котились туди-сюди, що радувало малих дітей, що бігали зі своїми відеречками, не думаючи ні про що у світі.

Я думала про Джастіна і Гебріела і мої заплутані почуття до них.

Думала про моторошні слова Маслов про чоловіка, який міг бути моїм батьком і її попередження щодо чиїхось намірів стосовно мене.

І, зрештою, я думала про Стівена і те, що він накоїв. Згодом я зрозуміла його мотиви. Я знала про вірність та про те, що родина передусім. Я вже знала на що можу бути здатною заради своєї. Я приховувала інформацію від поліції. Використовувала людей. Брехала.

Я сильніше задумалась... як далеко я могла піти? Стівен знав це.