Текст книги " Чіткість (ЛП)"

Автор книги: Кім Харінгтон

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 11 страниц)

– Ага. У нашого нового детектива вже з'явились певні звички. Смажений сир і картопля на ланч кожного дня у ту саму годину, у тому ж ресторані.

– Чого ж ти чекаєш, – спитала я.

– Я дам йому поїсти спершу. Ніхто не хочу бути перерваним репортером, коли він голодний.

Згодом офіціантка принесла наші напої. Я вже збиралась зробити ковток коли, коли побачила, що щось плаває по її поверхні, не схоже на кубик льоду.

– Думаю, хтось плюнув в мій напій.

– Що? Не може бути, – сказав Пері.

Нейт посунув мій стакан до себе і заглянув туди.

– Чувак, це підстава! Хтось харкнув у твою колу. Хто таке міг зробити?

Наша офіціантка виглядала хорошою. Я не була знайома з кухарями у "Смакоті". Тоді до мене дійшло. Я повернулась і поглянула на іншу офіціантку, що прихилилась до бару. Вона помахала і її рожеві пластикові нігті зблиснули на сонці. Тіфані Деспозіто. Лекс Лютор для мого Супермена. Бридка відьма для Дороті. Малефісьєнта для моєї Сплячої красуні. Я не перебільшую.

Тіфані Деспозіто – королева Злісної трійці: Тіфані, Брук і Кендри. Всі троє – біляві, хоча лише Брук народилась такою. Вони є типовими злими дівчиськами і протягом шкільного року я була їхньою щоденною ціллю. Роками мене переслідувало знущання в дитсадку, різні прізвиська (здебільшого варіації на тему "чудила") і підколи. Але останнього року, з якоїсь причини, Тіфані посилила знущання і зробила їх більш особистими. Тепер же я дивилась на її плювок у мою содову.

– Сучка, – сказав Пері. – Хочеш, щоб я розібрався з нею?

– Ні, я сама впораюсь.

Я пройшла вперед і стукнула склянкою об бар з червоного дерева.

Тіфані фальшиво всміхнулась.

– Екстрасенс і медіум прийшли до бару. Екстрасенс сказав...

– Пішла ти.

Вона нахмурилась.

– В жарті було не так, Клер.

– Ти знаєш, куди можеш засунути свої жарти. Дай мені новий напій і постарайся, щоб цього разу він був без будь-який рідин з твого тіла.

Тіфані вилила колу і почала наповнювати склянку знову.

– Склянку також заміни.

Вона підняла очі на мене і, буркнувши, потягнулась до нової склянки.

– Як там Джастін? – спитала вона.

Я хотіла взяти один з перевернутих стільців за баром і видовбати їй очі. Але замість цього глибоко вдихнула і в думках намагалась заспокоїти себе. спокійно. Не опускайся до її рівня. Ти – дівчина вищого класу. Вона – психічний непотріб. Ти – краща з вас двох. Веди ж себе так.

Тепер я заспокоїлась.

– Я не знаю, як там Джастін і мені плювати на це.

– Правда?– сказала вона.– Я думала, він тобі небайдужий.

Вона що самовбивця? Тому вона провокує мене вбити її? Я зайнялась підставкою перед собою, щоб чимось зайняти руки, адже в цей момент вони хотіли обхопити її шию.

А тоді, зненацька, тіньовий спалах дістався мене. Тіфані, що брала замовлення і сварилась з дівчиною. На подив, не зі мною. Знову спалах – детектив Тоскано, що зайшов у "Смакоту" декілька хвилин тому. Тіфані крутила підставку між пальцями. Ту ж підставку, що була тепер в моїх руках. Тіфані була наляканою. Чому її налякав коп?

– Агов! Галактика викликає! Ти хочеш колу чи ні?

Я намагалась проігнорувати вереск Тіфан і втримати видіння, але воно розсіялось і зникло. Я вхопила нову склянку з її простягнутих рук.

– Я чула, що ти сварилась вчора, – сказала я.

Тіфані зблідла, чого я не думала колись побачити, адже її шкіра була покрита фальшивою засмагою. Вона нервово прокрутила завиток свого білявого волосся навколо пальця.

– Де ти чула таке?

– Неважливо, де я чула це, – скориставшись можливістю, я додала,– Але це досить соковиті чутки, враховуючи, ким вона була.

Обличчя Тіфані позеленіло і я зробила крок назад, частково очікуючи крику стріляти, в стилі екзорцизму, з її роззявленого роту. Але вона примружила очі і нахилилась до мене.

– Відійди від мене, – проричала вона.

І тоді все стало ясно. Її страх детектива. Вона сварилась з дівчиною, яку вбили вчора. І вона не хотіла, щоб детектив Тоскано дізнався про це.

Я відійшла від бару, радіючи своєму знанню. В мене був козир проти Тіфані Деспозіто. Я могла катувати її цим. Витягнути це на світло. Тримати над її головою днями і, навіть, тижнями.

– Жаль, що ти більше не з Джастіном, – сказала вона мені в спину. – Він такий миленький. І так класно цілується.

Це стало моїм лімітом.

Я повернулась і жбурнула свою нову колу їй в голову. вона скрикнула і змахнула руками, коли рідина потрапила їй на обличчя і вниз – між велетенських цицьок. Вона відкинула своє липке волосся від очей і проричала:

– Ти мені заплатиш за це.

Я злегка всміхнулась і побрела до двох Тоскано, які дивились всю цю виставу з розважливими усмішками на їх обличчях.

– Ви новий детектив? – спитала я старшого Тоскано.

Він кивнув. Або його рот був надто повний французької картоплі, або він був надто наляканий мною, щоб говорити цієї миті.

– Бачите Тіфані Деспозіто, ту мокру офіціантку? Вона посварилась з дівчиною, яку вбили. Вчора, у цьому ресторані. Ви повинні розпитати її зараз. Я б не дала їй і шансу піти додому і помитись. Думаю, вона надто ненадійна.

Я пішла назад до свого столику, сіла і вгризлась у кекси, щаслива, як дитя на Різдво. Нейт і Пері дивились на мене в тиші декілька секунд.

Потім Пері сказав:

– Мабуть, ти краще б пустив мене.

Нейт похитав головою.

– Неа. Вона сама все добре зробила.

Глава 4

Найкращим влітку було те, що не треба ходити до школи, будучи далеко і правління тиранії Тіфані і моєї щоденної дози переслідування. Найгіршим же було те, що я була прикована до сімейної справи.

Я повинна була радіти, що ми були зайняті влітку. Зустрічі значили гроші, а ми потребували грошей. Ну, ви знаєте, для життя і решти. І в мене не було якихось особливих планів на літо. Але іноді я уявляла, що є однією з тих дівчат без зобов'язань.Що я вільна провести все літо на пляжі. Або зачинитись в кімнаті на день, просто слухати музику і нічого не робити. Прості речі, яким радіють звичайні дівчата.

Після того, як ми з Пері повернулись з "Смакоти", решта читань проходили без перешкод. І мама, як прогнозував Пері, чимось заспокоїла себе. Вона навіть дозволила мені поспати наступного дня, що було їй не властиво. Дарованому коню в зуби не заглядають, тому я поспала аж до 11 ранку. Прийнявши душ, я вдягла свою стандартну літню уніформу – денімові шорти і чисту білу футболку. Я вдягалась консервативно, особливо порівнюючи з моєю мамою. Я вдосталь привертала поганої уваги, будучи екстрасенсом.

Коли я нарешті спустилась сходами, то побачила маму, що швидко пройшла фойє.

– Мам, ти рознесеш все, – сказав Пері, вийшовши з кухні з чашкою чаю в руках.

– Що сталось? -спитала я, потягуючись.

Мама взяла чашку у Пері, сіла на диван і зробила ковток чаю.

– Наші дві наступні зустрічі були скасовані.

– Чому?– спитала я, сідаючи у своє улюблене м'яке крісло. Ранкову газету я розклала на колінах.

– Туристи тікають, – сказала мама і її голос здригнувся. – Слово про вбивство і вони відмовляються і безпечно прямують додому. Липень – наш найбільш зайнятий місяць. Якщо в липні не буде туристів, ми не зможемо заплатити за рахунки взимку.

Пері кинувся до неї і потер її плече.

– Не панікуй, мамо. Послухай мене. Ось що станеться. – Його голос був спокійним і трошки владним. – Деякі запанікують, так. Але більшість туристів залишиться. І ти ж знаєш, як ці речі кояться. Дев'яносто дев'ять відсотків, що це був божевільний член родини, або щось таке. Не якесь особливе вбивство. Як тільки новину оприлюднять, люди зрозуміють, що вони в безпеці. І решта літа пройде, як звичайно. В найгіршому випадку наша справа прикриється на два дні. Ось так.

– Він правий, мамо, – сказала я, з вдячність дивлячись на Пері.

Дар екстрасенса, звичайно, був хорошим, але іноді я думала, що найкращим даром Пері було вміння заспокоювати маму. Вона кивнула і глибоко вдихнула.

– Так, в цьому є сенс.

Я була не проти скасувань. Було такою рідкістю просто почитати книгу декілька годин на пляжі. Я фантазувала про те, як проведу решту дня, коли відкрила газету і моя щелепа майже зустрілась з підлогою.

Ціла сторінка картинок з екстрасенсорними кліше: карти таро, сузір'я, криштальна куля, свічки. Там писалось:

Мадам Маслов,  екстрасенс з міжнародним авторитетом, приїхала до Істпорту! Що приховало ваше майбутнє?

Зустріньтесь з Мадам Маслов сьогодні, щоб дізнатись про ваше завтра. 118 Рігсдейл Роуд, Істпорт, МА

Дзвоніть за номером нижче!

Мій шлунок впав. Це не добре. Зовсім не добре.

О, ні, – слова вислизнули раніше, ніж я могла зупинити їх.

Мама відчула щось, що могло схвилювати, поспішила і втислась в крісло разом зі мною. Я знітилась, чекаючи її надмірної реакції. Я притиснула свої лікті, а вона задихнулась. Потім вона підняла руки догори в безмовному жесті "чому саме я?". Зрештою, вона встала і почала обмахуватись, швидко дихаючи.

– Що це?– спитав Пері.

– Мадам Маслов, – сказала я, закотивши очі. – Новий екстрасенс в місті.

Мама сказала на газету, як на щось брудне і огидне.

– Ціла сторінка! Ціла! Сторінка!

Пері взяв газету з моїх рук і прочитав її.

– Сто вісімдесят Рігсгейл? Це ж вниз по вулиці. Це ж там, де книгарня Андреа.

– Була, – виправила я.

Це була доволі перспективна нерухомість, прямо на тротуарі. Декілька місяців тому орендна плата піднялась і Андреа не могла собі більше дозволити платити, тому зачинилась. А пам'ятаю, як моя мала жаліла її.

– Спочатку Андреа втратила місце, а тепер і ця фальшива артистка. Мадам Маслов вчасно приперлась, – сказала мама.

– Давай не будемо робити поспішних висновків, про законність її дій, – сказав Пері.

– Вона каже, що бачить майбутнє, – сказала я, хитаючи головою.

Це було не добре для бізнесу. Перш за все, люди краще б слухали про їхнє майбутнє, ніж слухали те, що робимо ми, тобто те, що вони вже і так знають. По-друге, майбутнє побачити не можливо, а тому Маслов була шахрайкою. А коли когось обманює екстрасенс, вони починають вважати, що всі екстрасенси фальшиві. Шахраї завдають нам шкоди.

– Давай не будемо панікувати, – сказала я, намагаючись запобігти глобальному маминому психозу. Я вирячила очі на Пері і показала головою на маму, кажучи йому застосувати його магію.

Він швидко зрозумів і поклав свою руку на плече мами.

– Ось що ми зробимо. Я поїду в Стаплс і попрошу копі-центр зробити кольорові флаєри для нас. Потім розповсюджу їх містом і попрошу людей виставити їх в мережу. Щось таке велике, як це, ми не можем дозволити, але ми можемо зробити 5 доларову знижку на флаєрах.

– 5 доларову знижку? – мама балансувала на межі.

– Це все тимчасово, – продовжив Пері. – Ми поставимо двох тижневе обмеження там, щоб покращити бізнес на короткий термін. Ми ще не програли жодного клієнта Мадам Маслов і повинні упередити це, поки не почалось.

Мама повільно кивнула, обдумуючи ідею Пері. Телефон задзвонив і Пері підскочив, щоб взяли його.

– Читання родини Ферн, – сказав він. – Ні, ми не робимо. – Він насупився.

– Ви впевнені?– він зробив паузу на довгий час. – Гаразд, тоді до побачення.

Він повільно повернувся.

– Наша зустріч о третій була скасована.

– Чому? – спитала я.

– Тому що ми не бачимо майбутнє, а Мадам Маслов бачить. Вони відмінили зустріч, щоб піти до неї.

Мама підняла руки.

– Ось це і воно! Я збираюсь до Філа.

– Що він зробить? – спитав Пері.

– Я не знаю! – закричала мама, хапаючи ключі від машини з гачка на стіні і відкриваючи двері. Пері поглянув на мене.

– Я маю зробити флаєри. Ти підеш з нею? Останнє, що нам потрібно, то це щоб мама сходила з глузду і влаштовувала сцени у мерії.

Я була згідна з ним, а тому наздогнала маму, ковзнувши на пасажирське сидіння її Пріуса, за мить до того, як вона почала виїжджати на дорогу.

         Філ Тісдел був давнім другом моєї мами. Він змінив багато робіт у місті, протягом багатьох років, а в даний час був обраний міським головою. Філ був трошки закоханий у мою маму, і спостерігаючи, як вона наносить помаду, дивлячись у дзеркало заднього виду, я думала, що вона планує використати цей факт на свою користь.

– Я не розумію, чому тобі необхідно їхати зі мною, Клер. Мені не потрібна нянька.

Я збиралася заперечити це, коли згадала, що мама може читати думки і ймовірно вирвала кожне слово з мого мозку, поки вела машину.

– Я просто хочу допомогти, мамо.

Я пішла за нею вгору по бетонних сходах до важких дерев'яних дверей мерії. Будівлі було близько ста років. Зовні вона мала вигляд церкви, яка була відремонтована в щось інше. Усі міські офіси були розташовані всередині. З східного боку було побудоване додаткове крило приблизно 10 років тому, в якому розміщувалася поліцейська дільниця.

Ми взлетіли по сходах і увірвалися в офіс міського голови. Філ сидів за столом, усипаним паперами, обидві його руки стискали лису голову у відчаї.

– Я тут вирішую, що робити з собачими ліцензіями, – сказав він.

– Гаразд, я можу прийти пізніше, – сказала мама.

Упізнавши її голос, він підвів голову.

– Ох, Старла Ферн! Я не знав, що це ...хм...якби я знав, що це ти зайшла.. хм...чим я можу допомогти тобі? – Він завершив свою незграбні слова широкою посмішкою.

Мама попрямувала до столу, її довга спідниця зметнулася, а її рожева блузка прекрасно сиділа на її фігурі. Я не можу звинувачувати Філа через його почуття до мами. Вона виглядала фантастично, як на свої сорок. Вона була у формі. В її вогняно-рудому волоссі було лише декілька сивих пасм  і воно розсипалося по плечах легкими кучерями, коли вона нахилилася над столом.  Неприроднім гортанним голосом вона сказала:

– Я сподівалася, що ти допоможеш мені у вирішені деяких питань.

Зрозумівши, що він ймовірно буде більш схильний до порушення правил заради мами, якщо мене не буде поруч, я повільно позадкувала до входу з офісу. І врізалася в когось.

– Вибачте, – зойкнула я, обертаючись, щоб опинитися лицем до лиця з Гебріелем Тоскано.

Гарячий син нового детектива. Після декількох приголомшених моментів, я зрозуміла, що мої руки й досі лежать на його грудях, після нашого зіткнення. Я прибрала від нього руки.

– Вибач, – тупо повторила я.

– З тобою все гаразд? – запитав він.

Довгі вії обрамляли його темні очі. Його чорне волосся було розпатлане, і він був вбраний у футболку і  джинси, такі ж як і вчора. Але такий безтурботний стиль робив його ще більш схожим на модель Abercrombie.

– Ага, просто незграбна, – нарешті відповіла я.– Що ти тут робиш?

– Я працюю тут.

Я почервоніла.

– Із своїм батьком?

– Ага. Я дослідник.

– Га? – Це був якийсь мені незрозумілий сленг?

– Це мій титул. Це частина програми навчання правоохоронних органів. В основному я на побігеньках, приношу каву і кручуся навколо свого батька, але це буде непогано виглядати в моєму резюме для коледжу. Я хочу навчатись у відділенні криміналістики. Наступного літа, коли мені буде вісімнадцять, я зможу бути сезонним офіцером.

– Круто. – Я уявила його в формі. Скажемо так, картинка була... апетитною.

– Що ти робиш в міському офісі, а не в поліцейському відділку. – запитала я, намагаючись звучати як професіонал.

– Ох. – Він зневажливо махнув рукою. – Мер хоче поговорити з моїм батьком і мною про якусь безглузду ідею свого сина.

Я втримала вдоволену посмішку. Сином мера був мій колишній хлопець – Джастін Спелман. А просто поглянувши на нього, Гебріел  вже був з тих, хто мені подобається.

– Але я радий, що врізався в тебе – додав він посміхаючись. – В прямому і переносному сенсі.

– Справді? Чому? – я нервово стиснула свої руки за спиною.

– Я хотів подякувати тобі, за ту наводку, що ти дала моєму батькові в ресторані вчора.

Я пожвавилася.

– Ти про Тіфані Деспозіто? Твій батько її допитав? Вона замішана?

– На жаль, вона не сильно допомогла. Вона сперечалася з жертвою через якісь дрібниці, але її алібі беззаперечне.

Він вигнув одну брову і з  легкою напівусмішкою додав:

– Але незважаючи на те, що ми нічого не дізналися, я скажу, що дивитися на те, як ти жбурнула содовою в неї, поки що було найцікавішим моментом на цьому тижні. Я провів з нею лише невелику кількість часу, і схоже, що це було заслужено.

Він –  розкішний і одразу відчув неприязнь до Тіфані. Дякую  тобі, Всесвіт, за те, що прислав цього хлопця в моє містечко.

Він перемістив свою вагу так, ніби збирався вже йти, отож, я ляпнула перше питання, яке прийшло в голову, щоб змусити його залишитися:

– Чому ви захотіли полишити Нью-Йорк і приїхати в Істпорт?

І я одразу захотіла пнути себе, тому що це звучало як образа. Я додала:

– Не те, що я припускаю, що твого батька було понижено або ще щось. Я люблю Іспорт. Я виросла тут. Тут чудово.

Ох, просто замовкни, Клер!

Він всміхнувся.

– Ну, чутки швидко поширюються в таких містечках як це.

Ох, ні. Він думає, що я розпитувала про нього. Тепер він подумає, що я сталкер.

– Ми пробули в Іспорті недовго, але... – Він нахилився ближче, і я вдихнула його запах – суміш мила, шампуню, і чогось чарівного ... хлопчачого. – Мені подобається тут вже. Дуже.

Я почала гадати, на що був би схожий його поцілунок, і мусила себе зупинити і думати про щось інше. Я знала, що почервоніла і  з виразу його обличчя розуміла, що він насолоджувався моїм дискомфортом.

– Побачимося. – Він пішов геть, потім зупинився. – Доречі, як тебе звати?

– Клер.

– Клер, – повторив він. – Мило.

В горлі пересохло. Серце тріпотіло в грудях. Це було несподівано. Після розірвання стосунків з моїм першим і єдиним хлопцем, я, значною мірою, змирилася з життям без побачень, поки я не поїду з міста. Але тут був гарячий хлопець, який фліртував зі мною. Це була незвідана для мене територія.

Гебріел махнув рукою, коли спускався сходами, і я мигцем побачила татуювання, що виглядало з-під рукава його футболки. Я намагалася вгадати, що це було. Колючий дріт, що обвивав його біцепс? Можливо готична троянда?

Хтось голосно прочистив своє горло, убиваючи мить моєї фантазії. Я розвернулася і побачила маму, що стояла і шкірилася, як дитина з секретом.

– Ти отримала щось, що ти зможеш  використати проти мадам Маслов?– запитала я.

– На жаль, ні. Вона має усі потрібні дозволи. Адреса і досі в комерційній зоні. Філ нічого не може вдіяти.

– Чого ж ти всміхаєшся? – Одразу, як слова вилетіли з мого рота, я здогадалася.

– Як довго ти тут стоїш? – Я сподівалася, що вона не підслуховувала моїх непристойних думок про Гебріела.

Вона прикрила рот рукою, щоб придушити сміх.

– Мама, ти повинна припинити слухати! Це не ввічливо.

Вона поплескала мене по руці.

– Звичайно, дорога. Але тільки якщо ти скажеш, що означає його тату, після того як з'ясуєш.

Через чотири зупинки мама відлучилась, щоб знайти новий шампунь, про який вона прочитала в якомусь блозі хіппі. Повністю натуральний, не випробувався на тваринах, не запаковувався в країнах, які їй не до вподоби,зроблений з екстракту якогось листка на якійсь горі. Поки вона купувала, я розважала себе в авто, розробляючи план як спустошити пляшку , наповнити її дешевим шампунем і почекати, чи вона помітить різницю. Звичайно, як тільки мама повернулась до авто, з пакетиком в руці, вона сказала мені не докучати своїми дитячими іграми. Як не цікаво мати маму телепата.

Ми повернулись додому вже по обіді. Ми припаркувались на алеї і побачили Пері на ганку, який фліртував з дівчиною в короткому топі, відрізаних шортах і на роликах. Пері розказував історію, розмахуючи руками, а дівчина аж зігнулась від сміху, стукаючи рукою по коліну. Коли ми з'явились, він повернувся до серйозної частини історії. Дівчина сказала:

– Бідненький, – її губи опустились, а пальці пройшлись по шраму на його брові.

Цікаво, що за історія була на цей раз. Врятування собаки від койота? Грабіжник, що грабував стареньку? Справжня історія включала спускання сходами. Сходи перемогли.

– Де ви були?– спитав Пері, як тільки ми піднялись сходами.

– Шукали світовий шампунь, – сказала я. – Хто твоя подружка?

– Мене звати Джінні, – сказала вона тоненьким голоском, подавши груди вперед. Думаю, їй було близько шістнадцяти, і точно не ботан. – Я на відпочинку зі своєю сім'єю, їхала повз ваш будинок і спіткнулась. Пері допоміг мені з моїм бо-бо.

Вона показала на подряпину на коліні, завбільшки з поріз від паперу.

– Це і є мій брат, – сказала я. – Рятує світ і по дівчині за раз.

Замість в'їдливої відповіді, Пері вишкірився.

– У нас клієнт в кімнаті для читання.

– Чому ти відразу не сказав, – спитала мама.

– Він хоче читати тільки з Клер, – Пері знову підозріло вишкірився.

– О, – сказала мама, – тоді я прийму душ і випробую новий шампунь.

Мама піднялась нагору, а я на хвильку завмерла перед зачиненими дверима кімнати для читання. Для нас не було чимось незвичайним, коли викликали тільки одного з нас. Іноді клієнти повертались з чимось особливим в думках і потребували лише Пері або мене. Я тихенько постукала і відкрила двері з широкою посмішкою, готова привітати нового клієнта. Посмішка швидко згасла і я не могла втримати слів, що вирвались з мого рота.

– Здоров, придурок.

Глава 5

Я ніколи не думала, що закохаюсь в шістнадцять. Мені  здавалось, що і мій перший поцілунок не станеться раніше коледжу, коли я переїду в штат, де мене ніхто не знає. Я ніколи не переймалась закоханістю в декількох красунчиків в школі, адже знала, що я – недоторкана.

Не тому, що некрасива. Я зрозуміла, що не була бридкою за тим, як дивились на мене хлопці, коли їх дівчата не бачили: їхні погляди скоса в холах, погляди понад плечем, коли вони, ніби, складали власні рюкзаки. Але ніхто з них не мав сміливості протистояти натовпу і зустрічатись з фріком.

Крім Джастіна. Він бачив мене, а не те, що думали інші. Йому було все одно, що казали або думали решта. Він не зважав на те, що я була іншою – потім він сказав, що саме це і привабило його до мене в першу чергу.

Одного дня, того літа, він зупинився, щоб призначити зустріч, кажучи, що йому цікава вся екстрасенсорна тематика. Але, насправді йому була цікава я. Він бачив мене в школі і чув всі ті чутки, але замість того, щоб злякатись, він думав, що це круто. Ми почали зустрічатись і до кінця літа я була повністю полонена ним. Місця, в яких я була тисячі раз – пляж, "Смакота", кіно – були набагато цікавіші з ним. Я ніколи в житті так не сміялась. Хоча і переймалась тим, що станеться, коли почнеться школа. Але це було тоді, коли я бачила, наскільки він сміливий. Він тримався, коли нас дражнили і був на моєму боці, хоча це могло зруйнувати його власну популярність.

Але ефект був протилежний. Хлопці поважали його, мабуть, за вчинок на який вони самі не мали відваги. А дівчата ненадовго відстали від мене. Не зрозумійте мене неправильно. Мене не запрошували на вечірки, але щоденні тортури дещо припинились. Це був найкращий час в моєму житті.

Але все змінилось.

А тепер Джастін стояв в нашій кімнаті для читання, прихилившись до стіни і схрестивши свої руки на грудях. Він був високим, міцної атлетичної статури. Зазвичай він добре вдягався, мав вигорівше на сонці біляве волосся, яке забирав від очей сонячними окулярами, що були зачіплені на голові.

Сьогодні його скуйовджене біляве волосся було чистим і підрізаним, він змінив свої звичайні шорти та широку футболку на смугасту сорочку і штани-хакі. Його батько, мер Істпорта, мав йти на переобрання. Оскільки кампанія розпочалась місяць тому, Джастін став шістнадцятирічним меровим помічником. Я чула, що цього літа він працював на тата в міській мерії, що пояснює гарне вбрання. Найгіршим було те, що новий стиль йому пасував. Цей козел виглядав навіть краще.

– Я чув ви з Тіфані пособачились через мене в "Смакоті". – Сказав Джастін, з супервпевненою посмішкою, яка роздратувала мене.

Я захлопнула двері за собою.

– По-перше, я кинула колу їй в голову. І все.

– Чорт, бійня звучала гарячіше. Я уявляв порвані сорочки, шкіру, що оголилась.

Я закотила очі.

– А, по-друге, це було не через тебе, егоманіяк. Можеш зустрічатись з ким завгодно, мене це не хвилює. Я тебе ненавиджу. Кожної ночі я молюсь, щоб ти став жертвою якоїсь неприродньої і дивної аварії з кастрацією. – Я показала на двері. – Тож провалюй звідси.

Його губи затремтіли, борючись з посмішкою. Я збиралась стати "колишньою, що ненавидить", а не "правда вона миленька, коли сердиться?".

– Краще почуваєшся, коли сказала це? – він пройшов до столу і відсунув стілець. – Мій батько заплатив за годину. Давай краще присядемо.

Я зітхнула і впала на стільчик.

– Добре. Що ти хочеш?

Він сів навпроти і склав руки на столі.

– Чула про вбивство в "Королівському дворі"?

– А хто не чув? Це велика новина. Моя мама психує, що всі туристи поїдуть.

Він швидко кивнув, ніби я сказала правильну річ.

– Всі в місті занепокоєні. Особливо мій батько. Він хоче, щоб ця справа вирішилась якомога швидше...

Він дозволив своїм словам прозвучати так, ніби я мала зрозуміти, до чого він веде.

– І що? – сказала я.

– Я тут, щоб попросити твоєї допомоги.

Я розсміялась. Після того, що він зробив, Джастін просив мене про допомогу. Він міг йти до дідька.

– До того, як ти мене пошлеш до дідька, – додав він. – просто послухай.

Я мала дозволити йому. Він знав мене надто добре.

– Поліція ще нічого не розказала пресі, бо вони зв'язуються з батьками дівчини. Але я скажу тобі, що поліція сказала моєму батькові.

При згадці про батьків, я згадала, наскільки молодою була дівчина. Я відчула великий клубок жалості в своєму шлунку.

Джастін глибоко вдихнув.

– Її звали Вікторія Хаппел. Їй було вісімнадцять; туристка з Бостона, тут на декілька днів. Вона заселилась в кімнату сама. Вони намагаються з'ясувати чи мала вона зустрітись з кимось. – він зробив драматичну паузу. – Їй вистрелили в голову в її кімнаті в мотелі.

Клубок сформувався в моєму горлі. Вона була лише на два роки старша за мене. Мабуть, це були її перші канікули без батьків. Мабуть, вона мала тут зустрітись з хлопцем або з декількома дівчатами, щоб розважатись, лежати на сонечку, плавати, повеселитись перед коледжем, що починався весною, не знаючи, що їй це не вдасться. Що ж сталось?

Джастін все ще говорив, тому я похитала головою, що прояснити думки.

– Гості мотелю поскаржились на гуркіт опівночі, але ніхто не перевірив. На вихідних багато голосної музики, феєрверків і п'яного хлопання дверима. Наступного ранку прибиральниця пішла до кімнати і постукала. Коли ніхто не відповів, вона зрозуміла, що це найкращий час для прибирання зайшла і знайшла Вікторію. Мертвою.

Моє серце боліло за цю дівчину.

– Поліція працює над цим, правда? – спитала я.

– Звичайно. Але вони багато не дізнались.

Я відхилилась на стілець. Дивно було так серйозно, лише по темі розмовляти з Джастіном. Це була найдовша розмова з минулої весни, коли те видіння зруйнувало все.

Одного квітневого вечора Джастін приїхав забрати мене на вечерю. Він сказав, що в нього є для мене сюрприз. Коли  він зайшов, то вбивчо виглядав. Я простягнула руки і потягнула за поли піджака, щоб притягнути його до себе. Але перед тим, як наші губи зустрілись, картинка заморозила мене.

Видіння того, як Тіфані Деспозіто грайливо хапає той же піджак і стягує його з плечей. У видінні Джастін явно напідпитку, хитається з кривуватою посмішкою. Я побачила як Тіфані притягнула його у недбалому поцілунку. Я побачила, як вона штовхнула його на диван. Побачила, як вона залізла на нього.

Я закричала. І дала ляпаса Джастіну, який був спантеличений моєю раптовою переміною. Я штовхала його назад раз за разом, з криком: "Як ти міг?".

Я хотіла розірвати його і він би дозволив мені це, навіть не піднявши руку, щоб захиститись. Але Пері спустився сходами, почувши мій крик, відтягнув мене від Джастіна і заспокоїв. Через деякий час я була готова задати певні питання.

Джастін був чесним. Він переспав з Тіфані за ніч до того. У одного старшокласника була вечірка вдома, на яку я не захотіла піти. Незважаючи на стосунки з кимось таким популярним, як Джастін, я б ніколи не була однією з тих крутих дітей і ніколи не почувалась своєю в тому натовпі. Тому я лишилась вдома. А Джастін напився і був з Тіфані. І вони пішли до кінця.

Я спитала, чи він переспав з нею, бо я відмовила йому. Я ще не була готова. Він наполягав, що справа не в тому і він не заперечує почекати мене.

Він казав, що не знає, що найшло на нього і що був настільки п'яним, що нічого не пам'ятає. Він перший раз пив і ще не знав власної межі. Наступного ранку він прокинувся на дивані в гаражі Тіфані і вона розповіла йому все в деталях. Він сказав, що ніколи не зраджував раніше і що це не повториться. Він дуже жалкував і т.д. і т.п. Але це сталось і я не могла пробачити такого.

Після того, як ми розійшлись, Джастін ходив за мною по всій школі, повний вибачень, намагаючись повернути мене. Місяць по тому він все зрозумів, але все одно намагався тоді і зараз, переважно по телефону або імейлами. Коли я спершу побачила його в кімнаті для читання, я думала що це ще одна з його остаточних спроб.

Тепер я знала, що це не візит жалості. Я відчула полегшення, але маленька, ірраціональна частина мене була... розчарованою. Незважаючи на отруту в моїх словах, словесні кинджали, щоб заподіяти йому таку ж біль, як і він мені... я не хотіла, щоб Джастін зник з мого життя. Я хотіла бачити його провину і підлабузництво... адже вони були доказом, що наші почуття були справжніми. Ми кохали один одного. Хотілось, щоб мої почуття до нього були такими ясними, як і їх уявляю. Але це не так.

– Ти допоможеш? – спитав Джастін, повертаючи мене до реальності.

– Я не знаю, як.

Він взяв мою руку. Я хотіла відсмикнути її, але не зробила цього.

– Твій дар.

– Ти хочеш скористатись мною і моєю здібністю, щоб піймати вбивцю?

– Ти народилась особливою, Клер. Я завжди цінив це.

Я знала, що це так. Джастін завжди вірив в мене і те, що я інша, не лякало, а зачаровувало його.

Джастін озирнувся в кімнаті.

– День-у-день це добре. Використовувати дар для розваги людей. Але, Клер, ти не задумувалась чи не була народжена для більшого?

Я забрала руку.

– Я не дам використати себе, щоб твого батька переобрали.

Він зблід.

– Ти думаєш, що я хочу цього? Що я хочу зловити вбивцю швидко, щоб мій тато добре виглядав? Це не стосується мого батька. Це стосується міста і людей в ньому.

Я знизала плечима, жалкуючи про те, що сказала. Незважаючи на не дуже добре минуле, я знала, що Джастін ніколи не наразить мене на небезпеку. Він і його батько любили це місто. І хоча я ніколи не скажу цього вголос, але Джастін був добрим хлопцем, з добрим серцем. Він просто зробив помилку, яку не можна пробачити.

– Поліція робить все, що може, – сказав він. – Але з твоє допомогою, думаю, справа вирішиться швидше.

Він м'яко взяв мене за підборіддя, змушуючи подивитись йому в очі.

– Ти можеш врятувати життя, Клер.

Я відсторонилась від його дотику. Маю визнати, мене зацікавила справа. Відчуття обов'язку проникало в мене, коли я думала про Вікторію. Якщо мій дар хоч якоюсь мірою допоможе знайти вбивцю дівчини, я повинна хоча б спробувати.