Текст книги " Чіткість (ЛП)"

Автор книги: Кім Харінгтон

сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 11 страниц)

– Добре. Що я повинна зробити?

Він зітхнув з полегшенням.

– Звичайно ти не можеш працювати офіційно з поліцією. Новий детектив не вірить у екстрасенсорні штуки і не хотів працювати з тобою навіть не на пряму, але мій батько наполіг. Вони зійшлись на компромісі. Ти будеш працювати з тимчасовим літнім працівником.

Я насторожила вуха.

– З ким?

– Сином нового детектива. Його звати Гебріел Тоскано.

Я відчула, як з мене вийшов дух.

– Коли мені починати?

– Приходь в офіс мого батька завтра о дев'ятій ранку. – Джастін відкрив двері, щоб піти, але зупинився. – Ще одне. Будь обережна. Я чув, що син Тоскано має не дуже легкий характер.

Я посміхнулась.

– Я – велика дівчинка.

Глава 6

Пері лежав на дивані з відкритою новелою у нього на грудях. Я схопила книжку і стукнула його по голові нею.

– Ау!

– Радій, що ти читаєш паперову книгу.

– За що це було? – спитав він, сідаючи.

– Чому ти не попередив мене, що клієнт, який на мене чекає, це Джастін?

Він посміхнувся.

– Мабуть тому, що ти була надто зайнята, висміюючи мою нову подружку.

Мама зайшла в кімнату, стискаючи свої мокрі кучері в руках.

– Джастін поговорив зі мною, коли йшов. Його батько велів оплатити всі втрачені замовлення за час твоєї роботи з поліцією. – Вона засумнівалась. – Ти впевнена, що хочеш робити це?

Я підняла підборіддя і розправила плечі.

– Так, це буде правильним вчинком. І, якщо на чистоту, то дуже добре буде використати мій дар на щось більше, ніж залякування туристів. Без образ.

Мама взяла мене за руку.

– Якщо ти хочеш зробити це, то я не проти. Джастін завірив мене, що про тебе потурбуються і не наражатимуть на небезпеку. Він такий милий хлопчик.

– Милий? – я задихнулась. – Він зрадив мені!

– Одного разу, – сказав Пері. – Лише одна помилка.

– Я не хочу знову говорити про це.

Я повернулась, щоб піти. Мама стала мені на дорозі. Вона взяла мене за руку і потягнулась до руки Пері.

– Давайте, плоди мого чрева. Ми йдемо на прогулянку.

– Куди? – проскиглив Пері.

– Вниз по вулиці. Візьмемо щось поїсти на обід.

Я крутнула пальцем на неї.

– Ти хочеш оцінити її, так?

– Про що ти говориш? – солодко відповіла мама.

– Мадам Маслов. Ти хочеш пошпигувати за нею.

Вона підняла руки вгору.

– Добре. Зі звинуваченнями згідна. То ви йдете?

Ми з Пері обмінялись поглядами.

– Нізащо не пропустимо, – сказав він, всміхаючись.

Першим, що відчувається, коли ви приїжджаєте на набережну є цей класичний аромат: суміш солоної води, сонячного проміння, солодкої вати і шматочків піци Монті. Алея Істпорта розтягується на три блоки і включає одну аркаду, два бари і купу магазинів та ресторанів. Для дітей є лише стара карусель і черга туди завжди велика.

Сьогодні, коли сонце повільно ховалось за горизонтом, набережна шуміла. Натовп гуляв по крамницям і кафе, тут також було декілька людей на роликах та велосипедистів, а також два вуличних артиста. Це було не притаманно для вечора понеділка – всі відпочивальники вже повинні були роз'їхатись по домам. Але це був тиждень Четвертого липня, що зробило відпочинок продовженим, і бізнес на набережній процвітав.

Включаючи Мадам Маслов. На вхідному великому склі висіла неонова рожева табличка, що писала: " Послуги екстрасенса". Лінія людей вишикувалась від дверей, чекаючи, щоб зайти. Я заглянула у вікно, але побачила лише довгі червоні штори. Так звані читання Мадам Маслов, мабуть, відбувались за ними.

Пері сидів на лавочці, зайнятий блакитною солодкою ватою, і спостерігав за дівчатами, що проходили повз. Мама ходила туди-сюди перед магазином. Вдома на мене чекав фільм жахів, але тепер я відчувала, що ніч пройде повз.

– Гаразд, ми прийшли, ми побачили, що ще ти хочеш? – спитала я маму, піднявши руки. – Її бізнес добре йде. Ми не можемо змагатись з таким розміщенням. Наші купони великої ролі не зіграють. Але це все, що ми можемо зробити. Давай припинимо переслідування і підемо додому.

Заламуючи руки, мама зупинилась. Я сподівалась, що вона думає так само і ми підемо додому. А потім двері до Маслов відчинились і виглянуло знайоме обличчя. Це був Стівен Клейворт – єдина дитина безмежно багатих Сесіль і Далласа Клейвортів. Коли більшість хлопців його віку носили футболки та шльопанці, його більше цікавили етикетки, ніж комфорт. З голови до ніг він був вбраний у модний, ексклюзивний, рівня Ральфа Лорена одяг – від сорочки до підошви сандалів.

Стівен був не найбільшим моїм фаном і я не винила його за це. Він випустився разом з Пері цього року, але ледь не втрапив в халепу через мене. Вони з Пері побились через якусь дівчину. І, хоча Пері казав мені не втручатись і я урочисто пообіцяла використовувати свою силу лише на добро... я могла або не могла натякнули вчителю, що Стівен шахрував на іспитах. Гаразд, натякнула. Але він це заслужив, за те, що зв'язався з моїм братом. Олівець, що впав, приніс мені видіння, і знадобились великі пожертви від Далласа Клейворта, що зберегти місце Стівена в школі з Ліги плюща, в яку він їхав восени.

Клейворти володіють половиною Істпорта і можуть відслідкувати свій рід до пілігримів. Даллас Клейворт, місцевий золотий хлопець, вважався аристократією Істпорта і брав участь у виборах мера проти Гаррі Спелмана. Батько Далласа Клейворта був мером в молодості і використав це, як сходинку до посади в Конгресі. Думаю, це було також планом Далласа. І, зрештою, Стівена. Мабуть добре, коли твоє життя сплановане.

Незважаючи на те, як добре справлявся батько Джастіна з посадою мера, деякі люди вважали, що він не заслуговує цього. Він не народився і не виріс в Істпорті. Був не з відомої і заможної родини. В нього не було правового ступеню, як в Далласа. Перед тим як стати мером, він був шкільним вчителем. Але він був добрим хлопаком, який любив місто і не хотів використовувати посаду для подальшого злету. Пан Спелман завжди був добрим до мене, коли ми з Джастіном зустрічались.

Це смішно. Якби ми з Джастіном все ще були разом, я би, мабуть допомагала з плакатами, клеїла наклейки на бампер. Але натомість я переслідувала нового екстрасенса в місті і ось-ось повинна була здибатись з малим Клейвортом.

– Оцінюєш суперника? – посміхнувся Стівен.

Я схрестила руки і подивилась в іншу сторону, але він підійшов до мене і продовжив говорити.

– Знаєш, Мадам Маслов бачить майбутнє. Це те, чого ти не можеш, Клер.

– Ніхто не бачить майбутнього, – сказала мама, підійшовши до мене. – Ми  маємо не обмежену волю і майбутнє постійно змінюється, відповідно до рішень, які ми приймаємо кожну мить. Ти повинен знати це, Стівен.

Він розширив очі, дивлячись на маму, а потім знову перевів на мене.

– Мадам Маслов сказала мені дещо про майбутнє. Хочеш дізнатись що?

– Звичайно, Стівен,– сказала я, сміючись з нього.

– Вона сказала, що читачка думок принесе мені проблем. Я сказав, що ти вже зробила це, але вона відповіла, що ти ще не закінчила зі мною. Що ти думаєш про це?

Я знизала плечима і засунула руки в кишені.

– Думаю, це дурня собача.

– А знаєш, що я думаю є дурнею собачою? – спитав він, підвищуюючи голос. – Це те, що мер Гаррі Спелмен дає місту занепадати.

О ні, знову починається. Помпезні балачки. Пері закотив очі, а я голосно зітхнула. Я могла б вдома дивитись на зомбі по телику.

Люди, що проходили, сповільнили свій рух, а деякі і повністю зупинились, коли руки Стівена піднялись вгору і його монолог продовжився.

Він нагнувся, щоб підняти фантик від цукерки.

– Як от це сміття на набережній, – сказав він. – А найбільш шокуючим з усього є вбивство туристки! Раніше туристів не вбивали в цьому місті. – Він штурхнув моє плече, коли питав – Що твій улюблений мер Спелмен збирається зробити з цією зневагою?

Це висмикнуло Пері зі стану спокою. Він підійшов до нас і відсунув Стівена вбік.

– Гей! – заревів Стівен. – Не штовхай мене!

– Не чіпай мою сестру, – зауважив Пері.

Мама непорушно стояла, закривши рукою рот.

Коли я вже думала, що все стане гірше, на руці Стівена з'явилась гарно наманікюрена ручка. Він поглянув за плече і відразу заспокоївся і відступив. У Сесіль Клейворт був такий вплив на людей.

Її шовкове чорне волосся не досягало плеча, на якому висіла сумка, що коштувала стільки ж, скільки авто мого брата. Мама Стівена не народилась багачкою. Кажуть, в неї було важке дитинство, без нормального нагляду і в постійних мандрах. Але в неї були великі мрії і високі сподівання, а також гарна зовнішність для цього. Отримати такого чоловіка, як Даллас Клейворт, стало поворотною подією, і вона легко змінилась на світську пані.

– Я вибачаюсь за поведінку мого сина, – м'яко сказала Сесіль.

Якщо було щось, що ненавиділа Сесіль, то це публічні сцени і вона уникала їх всілякою ціною. Кожного разу, коли Стівен потрапляв у неприємності, Сесіль справлялась з цим, роблячи вигляд, що цього не було.

Вона зняла свої велетенські окуляри, в стилі Голлівуду, і поглянула на невеличкий натовп, який сформувався у відповідь на вибух Стівена. Її очі говорили "провалюйте". Так люди і зробили.

Вона щось прошепотіла Стівену на вухо і він відразу ж пішов до найближчої лавочки і сів.

Вона повернулась до нас і м'яко проговорила:

– Ви повинні вибачити мого сина. Думаю ці вибори завдали всім нам багато стресу останнім часом, – вона делікатно посміхнулась.

А потім, так само швидко як і з'явилась, вона зникла. Те що могло стати великою бійкою (я б поставила на Пері, доречі) закінчилось так само швидко, як і спровокувалось. Сесіль прийшла, як пані і злегка вибачилась і, перши ніж ми помітили, потягнула Стівена додому як невинне дитя, яке вже нагулялось.

– Давайте будемо повертатись, – сказав Пері, однією рукою беручи мене, а іншою – маму.

– Ви двоє йдіть, – сказала я. Я більше не була в настрої для фільму вдома. – Я пройдусь на пляж, щоб очистити думки. Завтра зранку я маю зустрітись з Джастіном і Гебріелем і почати працювати над пошуком вбивці Вікторії Хаппел.

Пері забрав руку з мого плеча.

– Що? – спитала я. – Ти знаєш, що Джастін попросив мене попрацювати з поліцією над цією справою.

Він лише кивнув.

В чому проблема? І тоді я зрозуміла. Надто переживаючий братик. Я підійшла і погладила його по голові.

– Мені не загрожує небезпека, Пері. Припини хвилюватись.

З цим я повернулась на підборах і пішла в бік лунаючого прибою.

Я завжди любила океан: аромат солі в повітрі, відчуття піску під ногами, вітер в моєму волоссі. Ми з Джастіном провели багато днів на пляжі. Він поцілував мене перший раз у житті саме на пірсі. Я зрозуміла, що кохаю його, коли ми тримались за руки на набережній. Навіть взимку ми гуляли по піску, регочучи, коли вітер відкидав нам волосся у обличчя.

Я могла лишитись з Джастіном. Він хотів цього і обіцяв, що ніколи більше не зрадить. Все було б набагато простіше, якби я лишилась. Але гордість не дозволила мені. Я порвала з ним і повернулась до статусу недоторканої. Місяць я не була на пляжі.

Тепер же я була рада повернутись. Спершу, почувалась погано і навіть проронила декілька сльозинок, але тепер пляж знову став моїм, я могла ігнорувати спогади про Джастіна і насолоджуватись красою океану.

Я опустилась на пісок і закрила очі. Я настільки сфокусувалась на звуках настигаючих і відступаючих хвиль, що не почула кроків за собою. Я не знала, що хтось стоїть за мною, доки руки не  стиснули мої плечі.

Глава 7

Я підхопилась. Пері відступив, піднявши руки.

– Я думав, ти почула, що я йду.

Я притисла руку до серця.

– Ні, я не чула. Ти налякав мене.

– Вибач,– сказав він, сівши на пісок обличчям до мене. Він дивно виглядав: в очах пустка, на обличчі вираз слабкості, немов він був шокований.

– Що ти тут робиш? Я думала, ти пішов додому.

Він відвернувся і подивився на море. Світло півмісяця освітлювало воду, надаючи невеликим хвилькам металевого відблиску.

– Сьогодні спокійно, правда? Не так неспокійно.

Добре перевів стрілки. Я зробила паузу і почекала на його відповідь. А коли він не сказав нічого, я промовила:

– Ти себе дивно поводиш. Що таке?

Він повернувся до мене.

– Я був з Вікі ввечері в суботу.

Я здивовано відхилилась.

– Що? Хто така Вікі?

– В суботу я був з дівчиною. Їй було вісімнадцять. Не знаю, як її прізвище звучить, але звали її Вікі. Скорочення від Вікторії, я думаю.

Я ледь проковтнула слину.

– Туристка?

– Так. Вона повела мене в свою кімнату в мотелі.

– Нічого не кажи. – Я закрила лице рукою. Якщо він не скаже, то це не стане правдою. Якщо він не промовить слова, то, може, цього і не відбувалось.

– В "Королівський двір".

Мій шлунок стисло.

– З ким вона була? – спитала я, все ще надіючись, що це просто жарт або збіг.

Його обличчя потемніло, а в голосі не було ніяких емоцій.

– Ні з ким. Я зустрів її у "Смакоті". Вона була роздратованою. Через те, що її зрадила краща подружка, і те, через що вона приїхала сюди не вигоріло, життя ніколи не було милим до неї і тому подібне. Я намагався підбадьорити її, ми розговорились, а далі ти знаєш що.

– Пері, – я похитала головою.

Він підняв ноги і поклав підборіддя на коліна. Так він перестав виглядати як мій впевнений старший брат, а натомість нагадував схвильовану дитину.

– Які шанси, що не лише одна Вікі була в суботній вечір у "Королівському дворі"? – спитав він тихо.

– Не багато, – сказала я, закусивши губу. Я ненавиділа наступне питання, але повинна була задати його. – Ти знаєш, хто скоїв це?

Він похитав головою і втупився у пісок.

– Вона була живою і неушкодженою, коли я пішов. Вона хотіла, щоб я лишився на всю ніч, але я хотів повернутись додому, до того як мама зрозуміє, що я так спізнився. Я лишив її там.– Він зробив паузу і додав надломленим голосом – А тепер вона мертва.

Я знала, що Пері був бабієм, але зазвичай ми уникали розмов про його витівки. Мені не потрібно було знати про його надзвичайно активне любовне життя. А тепер я повинна була спитати. Я набралась сміливості, перед тим, як задати питання.

– Ви з нею переспали?

Він перервав зоровий контакт і ледь чутно сказав.

– Так.

Мої ніздрі роздувались швидше, відповідно до кожного підйому емоцій всередині. Я була зла на Пері за його безвідповідальну поведінку. Боялась, які наслідки будуть для нього. Страшилась, що мама дізнається і не витримає. Була лютою на Пері, поведінка якого призвела до цього. Я закричала:

– Ти навіть не знав її!

– Вона сама цього хотіла! – він швидко встав, копнувши насип піску. – Що я повинен був сказати? Ні? Клер, мені вісімнадцять. Коли випадає подібна нагода, я користуюсь нею.

– Просто замовкни, Пері. Я навіть не можу думати про це.

Я сховала обличчя в долонях. Він знову сів і ми полинули в тишу на декілька хвилин. Потроху моя злість розсіялась. Він був правий. Який би одинокий хлопець відмовився від такої пропозиції? Ситуація була поганою, але могло бути ще гірше. Він міг лишитись і тоді його також би застрелили. Я зосередилась на нагальнішій проблемі. Я повинна була захистити брата.

– Хтось бачив, що ти пішов з ресторану з нею?

Він знизав плечима.

– Не знаю. Там було багато люду. В суботній вечір, найзанятішого тижня року, там були всі.

– Хто всі, Пері?

Його очі поглянули на темне небо, ніби зірки могли знати відповідь.

– Я не пам'ятаю.

– Це погано, Пері. – Я зробила паузу, думаючи про можливості. – Не кажи поки нікому.

– Ти повинна сказати поліції, Клер. Ти тепер працюєш з ними.

– Я не повинна робити нічого в цьому роді. – сказала я спокійно.

Всі емоції, що боролись, очистились. Я знала, що потрібно зробити.

– Я був з нею в ту ніч, коли її вбили, – сказав Пері. – Це робить мене головним підозрюваним. Приховування подібної інформації зробить тебе співучасником або кимось таким. Я не хочу, щоб ти потрапила у неприємності за приховування такого від поліції або від Джастіна.

Я встала, обтряхнувши пісок.

– До біса поліцію і до біса Джастіна. Спершу родина. Тримай рот на замку.

Я йшла додому, а на відстані від мене йшов Пері, опустивши голову, як присоромлений пес. Я з кожним кроком, який я робила, мої думки рухались все швидше. Пері дійсно зробив дещо дурне, але я не збиралась підносити це копам, як жертву. Вони б згаяли свій час, зосередившись лише на ньому, а не на справжньому вбивці.

Пері був ні-до-чого. Звичайно ні, тихо повторювала я. Через плече я дивилась, як Пері йшов в темряві. Він не міг такого зробити.

Телефон задзвонив в якусь нечестиву годину наступного ранку і я відповіла заспаним голосом.

– Алло? Клер, це Гаррі Спелмен.

Я сіла прямо в ліжку. Я що пропустила зустріч? Півночі я не спала від хвилювання. Поглянула на годинник. Ні, було лише вісім ранку.

– Доброго ранку, пане Спелмен.

– Я хотів подякувати тобі, за те, що ти прийдеш до мене, щоб зустрітись з Джастіном і Гебріелем Тоскано. Я хотів також вибачитись за те, що не буду на зустрічі.

– Все нормально. Ви, мабуть, дуже зайняті.

– Не в тому справа, Клер. Я взагалі не буду залученим до цієї частини розслідування. Джастін буде за мене. А замість детектива Тоскано також буде його син. Ви троє повинні будете працювати над цим.

Пан Спелмен таки хороша людина. Коли ми зустрічались з Джастіном, його батьки ніколи не зважали на мою... особливість. Навпаки, вони повністю вірили. Цікаво, чи це не змінилось.

– Ви не вірите в мене? – спитала я.

– Звичайно вірю. І завжди вірив. – Він на мить зупинився, а потім зітхнув. – Буду чесним з тобою, Клер. Це перше вбивство, яке сталось в Істпорті за багато років. Жителі міста в паніці. Вони хочуть знати, що працює поліція, а не підлітки, не наші місцеві екстрасенси. Ти знаєш, що я поважаю і захоплююсь твоєю родиною, але я якщо хочу бути переобраним, то повинен уникати... неоднозначним прецедентів.

Я також зітхнула. Все було логічно.

– Я розумію.

– Те ж стосується і детектива Тоскано. Він зайнятий офіційним розслідуванням і, по правді, не дуже ведеться на це. Насправді він дозволив своєму мину працювати з тобою, роблячи послугу мені.

– Добре.

– Я знову прошу вибачення. Але я вірю, що ти добре попрацюєш з Джастіном і Гебріелем. Я дійсно думаю, що ти допоможеш нам з цим, Клер. І я ціню це.

Я прибула в офіс мера вчасно. Як і було сказано, пана Спелмена ніде не було видно. Тут були лише Джастін з Гебріелем, які стояли перед столом мера. На столі стояла пластикова сумка, до якої відразу метнулись мої очі. А потім я подивилась на Джастіна і Гебріела. Вигляд їх двох, що стояли один біля одного, оживив мене сильніше, ніж вранішня дієтична кола. Вони були красивими хлопцями. Нажаль, один з них був кретином.

Я кивнули їм обом.

– Джастін. Гебріел. Доброго ранку.

Спантеличення з'явилось на обличчі Гебріела.

– Клер? Що ти тут робиш?

А тепер була черга Джастіна дивуватись.

– Ви знайомі?

– Стоп, стоп, – сказав Гебріел, поклавши руку на лоб. – Клеріті Ферн. Клер? Клер це Клеріті Ферн?

Я стримала посмішку, хоча всередині вона розквітла.

– Так, ми одне і те ж. А що?

– То це ти скажена білка? – спитав Гебріел.

Я відчула, ніби мене штовхнули в груди. Все повітря просто вийшло. Вони вже дістались до нього. Він ще навіть не зайшов в шкільний хол, а діти дістались до нього. Вони сказали, що я – фрік.

Я впала духом. В нас все так добре почалось. Він був першим хлопцем, про якого я так думала, після Джастіна. Він приваблював мене і сам фліртував у відповідь. Всі мої надії ожили, а тепер знову вмерли.

Він був таким, як інші.

Мій розум затьмарився. Я шукала якусь елегантну відповідь. Зачіпку в образі, яку могла повернути йому – той вид самозбереження, який я практикувала в школі. Але нічого не могла придумати.

Джастін попереджуючи поклав руку на плече Гебріела.

– Слідкуй за словами, новенький.

– Джастін, ми можемо поговорити на самоті?– мій голос звучав юно і уразливо і я ненавиділа це.

– Я буду назовні. – Гебріел вилетів. Я чула, як він пробубонів щось про "сміховинно", перед тим, як захлопнув двері.

Я повернулась до Джастіна.

– Якого милого?

Він знизав плечима з схрещеними руками.

– Я ж казав, що в нього важкий характер.

– Ага, але що з прізвиськом?

Джастін сів і поклав лікті на стіл.

– Судячи з усього, він не в ладах з екстрасенсами.

– Мило.

Значить це не пов'язано з іншими дітьми в місті і моєю репутацією. Мабуть, все ще гірше, це щось всередині самого Гебріела. Значить та дурна ідея Джастіна, про яку вчора казав Гебріел, була насправді мною.

– Він погодився працювати з тобою, але лише тому, що мій батько змусив.

Я закотила очі.

– Ніби я вже не ненавиділа тебе.

– Припини, Клер. Це ж не щось, що ти робиш лише для мене. Це буде правильним.

Це було правдою. А тепер у мене була ще більша мотивація для швидкого вирішення справи. Я повинна була захистити брата.

– Добре, – сказала я.

– Чудово. Давай починати. – Джастін відкрив сумку на столі і вийняв з неї гаманець, помаду і мобільний. – Це все було її. Хочеш спробувати?

Я знизала плечима і взяла спершу помаду. Закрила очі. Нічого.

Далі я спробувала з гаманцем. Знову нічого. Я була рада, що Гебріел пішов з кімнати. Поки що я доводила лише власну даремність.

А потім я взяла телефон.

І тут же мене затягнуло. Перед очима були лише круги і туман, нічого конкретного, але емоції були сильними. Я плакала. Ні, Вікторія плакала... від злості. Я стиснула телефон сильніше і сконцентрувалась більше. Він тобі не належить.

Її голос був гучним і наполегливим. На тому кінці приглушено відповіли, але я не могла розшифрувати що. Ну, він очевидно не хоче тебе більше, продовжувала Вікторія. Йому потрібна я.

Зв'язок переривався. Я намагалась втримати його, скільки могла. Ми ще побачимо це.

Слова Вікторії розвіялись і я відкрила очі.

– Що це було? – спитав Джастін, широко відкривши очі.

– Я дещо відчула. Не знаю, чи це пов'язано, але може бути.

Я повторила те, що почула. На хвильку думала, чи могла Вікторія говорити про мого брата. Ні, вони ж тільки зустрілись в "Смакоті", правда? Це те, що він сказав. Джастін кивав, коли я повернула йому телефон. Я відчула невеликі ростки гордості. Тільки що я вперше прочитала щось для нас. Можливо, і я буду корисною.

Я подивилась за плече на двері і зітхнула.

– Пора розібратись з Паном крутим хлопцем, правда?

– Удачі, – сказав Джастін сухо.

Я залишила офіс і знайшла Гебрела, що ходив по холу. Я намагалась не помічати, як добре він виглядав у своїх широких шортах і темно-блакитній футболці. Зосередилась лише на тому, що він назвав мене божевільною білкою.

Видіння надихнуло мене. Повернулась моя впевненість і я була готова до розмови. Зрозумівши, що знайомство не пішло неправильно, я хотіла перша залагодити це.

– Я знаю, що ти не впевнений у роботі зі мною, – почала я.– Може, якщо я поясню свою здібність, то би будеш краще почуватись?

Гебріел не дивився мені в очі.

– Сумніваюсь.

Добре, забудемо про манери. Мій захисний щит знову піднявся. Я закрилась внутрішньо і зустріла його, як зустрічала Тіфані, Біллі, Френкі або інших раз-у-раз. З єдиним захистом, який у мене був. Словами.

– Слухай, я второпала, що в тебе проблеми у роботі з екстрасенсом. Повір, я не більше люблю працювати з ослами.

Його брови піднялись, а рот злегка відкрився. Я продовжила:

– Мер Спелмен змушує мене це робити так само, як і змушує тебе. То як на рахунок такого? Я не буду ставати у тебе на дорозі, а ти не будеш ставати у мене? Ми швидко вирішимо цю справу і більше не будемо ніколи розмовляти. Згода?

В його очах був спалах поваги. Він на мить поглянув на мене, повертаючи свої ключі навколо пальця. Нарешті, він заговорив.

– Я повинен тебе повести в кімнату в мотелі, де ти маєш зробити свою справу. А потім я відвезу тебе додому.

Він почав йти і помахав, щоб я йшла вперед, але я йшла на відстані. Мені потрібна була мить, щоб відновити власний самоконтроль. Я засунула тремтячі руки в кишені і декілька разів глибоко вдихнула. Давши йому відкоша я зберегла гордість і, мабуть, добилась певної поваги. Але під зовнішньою бравадою, мої груди стисло і легкий біль наповнив мене.

Так, я – Клер Ферн, сильна екстрасенсорна штучка, член родини фріків. Але якщо відірвати всі ці ярлики, люди могли б бути шоковані, знайшовши під ними звичайну дівчину. Яка не хоче провести всі свої дні захищаючись. Яка хоче того ж, чого хочуть всі.

Бути коханою.

Глава 8

"Королівський двір" являв собою єдину будівлю, що складалась зі з'єднаних кімнат, які розташовувались у формі L навколо дворового басейну. Вони пропонували це як "вид на воду", але подивившись у вікно, ви, здебільшого, помічали лише вашу машину. Тут було два поверхи. Кімната Вікторії була під номером 108, перший поверх, в самому кутку літери L, найдальша від рецепції.

Кімната мотелю була загороджена жовтою поліцейською плівкою. Я стояла біля неї і чекала поки пан Щось-у-заду закінчить справи на рецепції.

Лише вчора він був зацікавлений мною – фліртував і сяяв своєю ідеальною посмішкою. А зараз Гебріел поводив себе так, ніби я була огидна йому. Я схрестила руки і потупала ногою.

Нарешті він прийшов з довгов'язим згорбленим чоловіком, який, напевно, був менеджером в мотелі, відповідно до зв'язки ключів у його руках. Гебріел сказав мені, коли повернувся, що його батько подзвонив наперед, сказавши, що приїде "стажист", щоб зробити ще декілька фото.

– Я хотів би знати, коли знову зможу здавати кімнату, – сказав менеджер.

Гебріел взяв у нього ключі і почав віддирати жовту плівку.

– Це все ще місце злочину. Ми вам повідомимо, як тільки будемо в змозі.

– Але, знаєте, є люди, готові заплатити більше, щоб лишитись в цій кімнаті. Групки смерті.

– Бридота, – сказала я.

Гебріел кинув суворий погляд на чоловіка і менеджер, кивнувши, пішов.

Гебріел першим зайшов до кімнати мотеля. Я пройшла невдовзі поруч з ним і дивне відчуття сформувалось у моєму животі. Здавалось, що я дивлюсь кіно про себе або згадую сон. Ще раз я згадала, наскільки моє життя нагадувало шоу потвор. Звичайні підліткові дівчата були вдома, гуляли з друзями, дивились телевізор, фліртували з хлопцями по телефону. Я була в кімнаті, де відбулось вбивство.

Гебріел закрив двері за мною. Жалюзі були опущеними, від чого кімната була в тіні. Гебріел ввімкнув вимикач світла і сказав:

– Це була кімната жертви.

– Дякую, Капітан Очевидність.

Я роздивилась. Це була типова дешева кімната в мотелі. Одне королівського розміру ліжко (" У нас на 100% королівські розміри в "Королівському дворі""), нічний столик з лампою для читання, телефон, будильник і невеличкий телевізор на комоді. Стіни були брудно бежевими з однією дешевою мазаниною на тему кораблів, яка криво висіла над ліжком.

Гебріел зітхнув.

– То що ти робиш?

– Колись чув про ретрокогнітивну психометрію?

– Ні.

– Це здатність вловлювати або бачити події, які відбувались в минулому. Я вмію таке. Я торкаюсь до речі, сконцентровуюсь і інколи я здатна бачити видіння того, що відбувалось з цією річчю, коли до неї торкався ще хтось.

– Іноді.

– Так. Але лише тому, що це не спрацьовує завжди  не значить, що це не реально.

– Я не казав, що це не реально.

– Я не повинна бути екстрасенсом, щоб сказати, що ти зараз відчуваєш. Я просто повинна бути не ідіоткою.

Я побачила, як він майже посміхнувся, а тоді згадав, що повинен ненавидіти мене і його обличчя повернулось до серйозного виразу.

– Твоя думка прийнята. Я сяду тут в куточку і буду тихенько спостерігати.

Він впав у крісло.

– Добре. Мені можна торкатись всього?

– Ага.

Спершу я пішла до ванної кімнати і почала там свою роботу, дозволяючи пальцям торкатись, тримаючи за завісу від душа, за перемикачі холодної та гарячої води на змішувачі. Нічого цікавого не відбулось. Просто зернисті картинки людей, що виконували щоденну роботу. Я перемістилась в головну кімнату і сіла на краєчок ліжка, дозволяючи рукам відпочити на покривалі, яке було складене на краю ліжка. І відразу було відчуття того, що я ввімкнула канал порно з поганим сигналом. Спалахи всіх видів сексу дістались мене, але, в основному, нечіткі. Червоний жар защіпав мою шию і розтікся щоками. Я швидко встала, радіючи, що Гебріел не помітив як соромно мені стало.

Працюючи з речами, яких торкалось багато людей, можна отримати видіння, що змішуються одне з одним у безрозбірну картинку. Я сподівалась вловити щось від Вікторії, оскільки вона була найбільш недавньою жителькою кімнати. Але з того, що я щойно побачила, було ясно, що мотель не повинен був прати постільну білизну часто. Я повинна була знайти щось, на чому лишився її доторк.

Я озирнулась в пошуку пульту і знайшла його на верху телевізора. Я потримала його в руках, закрила очі, сфокусувалась. Нічого не побачила і відчула лише розчарування.

– Щось від пульту? – спитав Гебріел.

Надто довго він був тихим.

– Абсолютно нічого.

– Це добре, враховуючи, що вона не користувалась ним. Телевізор не працює. Вона жалілась в адміністрацію в ту ніч, коли її вбили.

Це пояснювало приголомшливо гостре почуття, що я відчула, коли тримала його.

– Погано, – сказала я.

– Чому?

– Якби працював телевізор, вона могла б лишитись і дивитись SNL. Не піти в "Смакоту". Не померти.

Він знизав плечима.

– Ми не можемо побачити майбутнє.

– Це ти правильно сказав.

Він підняв голову.

– Почекай на хвилинку, ти називаєш себе екстрасенсом, але не віриш в те, що люди можуть бачити майбутнє?

– Вірно.

Я перейшла до шафи і попробувала всі ручки на дверцятах.

– Чому ні?

Я знизала плечима.

– Ніколи не зустрічала того, хто міг би. І повір мені, враховуючи популяцію фріків у місті, з якого мої предки, якби був хтось, хто міг бачити майбутнє, ми б про нього вже почули.

– А що з новою Мадам Маслов, яка приїхала до міста?

– Просто шахрайка, – сказала я.

Він засміявся.

– Рибак рибака бачить здалеку.

– Я – не шахрайка!

Я втомилась захищати себе перед цим лузером. Розкішним лузером, з низьким, хриплим голосом і класним тілом, але все ж.

– А не думаєш ти, що це трохи лицемірно сердитись на людей, які не вірять в твій дар, коли сама судиш цю жінку Маслов так само, як люди судять тебе? – спитав Гебріел.

Я змушена була зізнатись собі, що він був правий. Але не мусила зізнаватись в цьому йому. Я поклала руки на стегна.

– Ти можеш замовкнути, щось я могла сконцентруватись?

Він вишкірився, але виконав прохання.

Я працювала по всій кімнаті ще хвилин двадцять, без конкретних результатів. Мені потрібно було місце, якого торкалась Вікторія і нещодавно не торкалась ще сотня людей. Але шукати таке місце можна було весь день.

– Готова закінчити? – спитав Гебріел з надією в голосі.

До мене прийшла ідея.

– В тебе є фото зі місця злочину?

– Аякже, в задніх кишенях.

Я застогнала. Розумник.

– Фото були зроблені, так?

– Так. А що ти хочеш побачити?

– Я повинна побачити в якій позі знайшли її тіло.

Він встав і подивився на ліжко.

– Я бачив ті фото. Я пам'ятаю. Вона лежала на ліжку.

Я зробила паузу.

– Я повинна відтворити їх.

– Що, пробач?

Я лягла на ліжко. Покривала та подушки були розібраними, я так зрозуміла, що для кровних доказів. Я лягла на матрац і подивилась на стелю, на яку ймовірно дивилась Вікторія Хаппел три ночі тому.