Текст книги "Дракони, вперед!"

Автор книги: Катя Штанко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 12 страниц)

20. Пошарпаний барабан

– Ну, звичайно! І як це я одразу не здогадався? У цих хлопців є краплинка драконячої крові, ось звідки таке зворушливе порозуміння з цими монстрами! – замислено вимовив Амур Ґалант, повільно наближаючись до ґрат.

Молодик ніжно погладжував старий подряпаний барабан грубої кустарної роботи, що на брудній мотузці звисав з його плеча. Була якась жахлива невідповідність між блискучими шатами красеня і пошарпаним, недбало замотаним неохайною волохатою мотузкою, інструментом.

Михасеві на мить здалося, що він уже десь бачив щось подібне до цього облізлого барабана, але зараз було не до того, щоб згадувати такі дрібниці.

– Ну що ж, замість простого корму я отримав ще двох драконів. Непогано як для одного дня, – вдоволено посміхнувся Ґалант і в його зубі зблиснув діамант.

– Я не дракон, я – людина! – рішуче заперечив хлопець.

– Це ти так думаєш, – примружився красень, – а давай перевіримо.

Він легенько стукнув пальцем у барабан, Михась зі здивуванням відчув, що його права нога сама собою смикнулася в такт.

– Я так і знав, – лагідно зауважив галантерейник, – певно, ти колись необачно поласував блакитною грушкою.

Тендітний палець знову стукнув у барабан, і цього разу смикнулася ліва нога хлопця. Пальці ґламурного мерзотника почали щораз швидше вистукувати дріб, і обидві ноги хлопця самі собою затупали у тому ж темпі.

Михасеві ноги зовсім не слухалися свого господаря, а виконували якийсь шалений танок, підкоряючись звукам, що линули з пошарпаного барабана!

Михась спробував утримати неслухняні кінцівки руками, та де там – руки теж підключилися до цього дурнуватого ритму.

Аж тут він помітив, що всі дракони поводяться точнісінько так само, як і він, хвацько витанцьовуючи під ритмічні удари барабана. Поруч з ним гупав Хай-Тобі-Грець, і гупав він так важко, аж трусилася вся будівля. Хома видавав немислимий брейк, не припиняючи волати про допомогу. Шалено тупотіли дракони в клітках навпроти, у дальньому кутку драконарію стрибала навіть ледь помітна тінь Спайка.

Михась кинув стривожений погляд на клітку Лихоманки – як там Котька?

Лихоманка граційно вимахувала лапами, а поряд з нею на підлозі кумедно гопцювало маленьке ніжно-блакитне драконеня.

«Ні, цього не може бути!» – подумав хлопець і злякано глянув на власні ноги. Це більше не були людські кінцівки, це були лускаті, пазуристі, типово драконячі лапи. Хлопець у відчаї озирнувся й побачив, як звивається на підлозі довгий гострий хвіст – його власний хвіст. Дріб урвався. Амур Ґалант забрав руку від барабана і вдоволено зауважив:

– От і добренько. А знаєш, хлопче, в твоєї луски колір просто дивовижний – чистісінький ультрамарин. Мабуть, той гарнітур для дружини міністра фінансів – сумочку, рукавички та чобітки – варто пошити саме з твоєї шкіри. Хоча якщо кроїти економно, може вистачити і на піджак для мене. Як ти гадаєш, до кольору мого волосся пасуватиме ясно-синій прикид? – він гордовито струснув довгими золотистими кучерями й додав: – Ось зараз трохи відпочину, вип’ю кави і почнемо.

Красень натиснув кнопку селектора[16]16
  Селектор – прилад гучного зв’язку між різними окремими приміщеннями однієї будівлі.


[Закрыть] і неквапно промовив:

– Мадлен, кави!

Втомлений тим шаленим гопцюванням, блакитний Котька заснув на руках у Лихоманки. Дракониця тихенько колисала малого і сумно дивилася кудись у простір крізь ґрати.

А Михась досі ніяк не міг осягти того незаперечного факту, що він тепер дракон. Він згинав і розгинав лапи, крутив хвостом, навіть намацав у себе на потилиці гострий гребінь. Та найбільше його вражало те, що тепер замість рук і ніг у нього було шість лап. Шість! Оце дивина! Нові кінцівки розміщувалися з обох боків на рівні пояса і слухалися Михася так само, як і старі.

«Не може, не може, не може такого бути, безглуздя… дурня, нісенітниця якась…» – крутилося в Михасевій голові, але правда полягала в тому, що тепер він і справді був драконом – синім фруктовим драконом, дуже схожим на Хому, тільки трохи більшим.

Хай-Тобі-Грець співчутливо поглядав на хлопця і так тяжко зітхав, що кліткою, здавалося, пролітали пориви вітру.

«Ох, що тепер скаже мама!» – з жахом думав хлопець.

– А знаєш, Михасю, у тебе тепер такий класний вигляд! – захоплено гукнув Хома зі своєї клітки.

– Замовкни, дурню! – сердито озвалася Лихоманка, заколисуючи Котьку. – Хіба ти не чув, що зараз оця ганьба роду людського шитиме зі шкіри твого брата чобітки для дружини міністра фінансів?

– Але ж ми можемо повстати і не допустити такого неподобства! – тремтячим голосом запропонував Михасів вихованець. – Вам не спадало на думку, що можна влаштувати повстання драконів?!

– Доки в Амура Ґаланта є цей барабан, він зробить з нами все, що схоче, – громоподібно зітхнув Хай-Тобі-Грець.

– Авжеж зроблю, – підтвердив красень, розвалившись у затишному фотелі. Він крихітними ковточками потягав каву з рожевої порцелянової філіжанки.

Неподалік курили вантажники, а карлик-охоронець полірував рукавом свій пістолет.

Над головою безжального красунчика на стіні драконарію висів великий святковий плакат із Санта Клаусом, який тримав великий лантух різдвяних дарунків, а під плакатом на підлозі валявся недбало кинутий пошарпаний барабан.

– А що це за барабан? Чому ми маємо йому підкорятися? – спитав Михась, розглядаючи луску на своїх лапах.

Хай-Тобі-Грець почухав лапою потилицю.

– Важко пояснити, але спробую. Дракони з’явилися на Землі раптово. Кажуть, їх принесло ураганом. Дев’ять днів і дев’ять ночей бушував шалений буревій, а коли вщух, на землі лежали велетенські крилаті ящури. Щойно вони оговталися, як проявилася їхня шалено люта вдача: вони хапали й жерли все, що рухалося, а особливо їм до смаку припали люди.

Тоді на землі ще жила найдавніша раса людства – дуже мудра, могутня і майже безсмертна. Ще й тепер зрідка трапляються її поодинокі представники – люди називають їх «чарівниками».

Чарівники розуміли, що беззахисне молоде людство не має ніяких шансів вижити поруч з кровожерливими ящурами, і вирішили приборкати хижаків. Одних драконів привчили до рослинної їжі, а тих, хто не зміг призвичаїтися, умовили не їсти людей. Попри всі страшні казки, жоден дракон ніколи не нападатиме на людину першим.

А інші чарівники взялися навчати драконів, і розумні, освічені, добре виховані чудовиська почали поводитися шляхетніше. Нарешті людям і драконам пощастило порозумітися, і крилаті ящури погодилися жити в особливих місцях, щоб не заважати людському прогресу. У нас, в Україні, дракони раніше мешкали на річці Горині, пам’ятаєш казки про Змія Горинича? Однак тепер великі крилаті рептилії лише зрідка трапляються в деяких озерах, в ущелинах карпатських гір та ще, кажуть, є великий заповідник десь у Криму. Наш вид зникає. У крилатих ящурів немає майбутнього на Землі, яка належить людям.

– Але між людьми та драконами ще у давні часи було укладено непорушну хартію[17]17
  Хартія – від грецького хартос, означає папір. Власне, це документ, де записували положення угоди між сторонами. Колись між людьми і драконами укладено «Хартію Співіснування» («Харртос Террітоттіон» – гарч.). На жаль, не всі люди і не всі дракони виконують цю угоду.


[Закрыть] про недоторканість. За тим давнім законом ми не чіпаємо людей, а люди не вбивають нас. Але цей білявий негідник зневажає закони. Він купує у браконьєрів та контрабандистів драконячі яйця, насіння драконячих дерев і малих драконенят, щоб шити з них всілякий галантерейний непотріб! – сердито втрутилася Лихоманка.

– Чого це – «непотріб»? – пробуркотів господар драконарію, замислено намотуючи на тонкий палець пасмо білявого волосся. – Я роблю лише ексклюзивні художні речі. З твоєї золотої луски, моя красуне, я зшию чудові вечірні шати для першої леді країни.

Хай-Тобі-Грець кинув зневажливий погляд на безтурботне біло-рожеве обличчя Ґаланта і продовжив:

– Закони законами, але мудрі чарівники все одно непокоїлися, чи не прокинуться колись раптово наші кровожерні інстинкти, і про всяк випадок створили засоби, якими можна приборкати драконів, якщо вони зненацька надумають бешкетувати. Це «чари» – магічні музичні інструменти, що змушують драконів танцювати. І цей барабан – справжнє диво. Людина, яка володіє такою магічною річчю, має особливу владу над драконами і зветься Навігатором[18]18
  Навігатор – взагалі-то це слово означає «той, хто прокладає шлях». Але в людини, яка отримала статус «Навігатор Драконів», коло обов’язків куди ширше. Навігатор має бути не лише провідником, а й учителем, порадником, нянькою, іноді навіть «рідною матусею» для довірених йому драконів.


[Закрыть] Драконів.

– Фі, як нудно – «навігатор»! – обурився Амур Ґалант. – Мені більше до вподоби «володар» або «повелитель».

– То ви і є справжній повелитель драконів, – улесливо підтакнув карлик Треш.

– А чому я перетворився на дракона, щойно почув той барабан? – спитав Михась, роздратовано смикаючи хвостом.

– У тобі є щось від драконів, а будь-які чари одразу виявляють драконячу природу, – сумно пояснив гігант.

– Гарно оповідаєш – я просто заслухався, – зауважив красунчик-галантерейник і поставив на пульт управління транспортером порожню філіжанку з-під кави. Далі неспішно дістав з полиці теку, замислено погортав аркуші з ескізами, обрав один і нарешті задоволено кивнув – те, що треба.

– Ах, ну до справи, – ліниво потягся Амур Ґалант, знімаючи з пальців персні. – І чому така людина, як я, має працювати в поті лиця, щоб здобути шматок хліба? Давайте сюди обробний стіл, – махнув він вантажникам. – Треш, готуйте смертельну ін’єкцію.

Робітники викотили на середину зали довжелезний стіл, оснащений ланцюгами і кайданками. Карлик тим часом порався біля шафки, заставленої якимись скляними флаконами. Ґалант узяв до рук чарівний барабан і наказав:

– Відчиняйте дверцята.

Робітники відсунули важку заґратовану заслінку клітки, де перебували Михась із Хай-Тобі-Грецем.

– Він нізащо не вийде з клітки! Михасю, не виходь! – вигукнув Хома.

– Та невже?

Пальці Амура Ґаланта знову почали вправно вибивати на чарівному барабані ритм маршу. «Раз-два, раз-два, раз-два, раз-два, раз-два, раз-два!» – і знову драконячі лапи самі понесли Михася за поріг. Марно він чіплявся за ґрати, марно пручався, невідворотно наближаючись до загибелі.

І разом з ним у всіх клітках марширували на місці дракони. Навіть у сплячого Котьки самі собою смикалися блакитні лапки.

Певно, Хай-Тобі-Грець теж вийшов би з клітки разом з Михасем, але велетень був прикутий до стіни міцними сталевими ланцюгами.

Усі дракони мовчки гупали лапами, і лише Хома репетував на всю ширину легенів:

– Михасю! Брате! Я – фруктовий, але для цього садюги я зробив би виняток і з’їв би його! Розжував би його!!! Проковтнув би його!!!

Дракон Михась наблизився до столу. Робітники вмить повалили його на металеву поверхню, клацнули кайданки на лапах і навіть на хвості. Тепер він був намертво прикутий до столу і більше не міг пручатися.

– Фу-х-х-х, – Амур Ґалант витер лоба мережаною шовковою хустинкою. – Яке жахливе випробування для моїх бідних нервів! Щоразу боюся, що щось піде не так і ці страховища вирвуться на волю!

Молодик зняв з плеча чар-барабан, кинув на підлогу і підійшов до столу, де Михась з усіх сил намагався звільнитися.

– Хомо! – гукнув старший брат Вербицький. – Якщо тобі пощастить вирватися звідси, ти мусиш подбати про Котьку!

– Заспокойся, йому не пощастить, – байдуже зауважив Амур Ґалант, натягуючи гумові рукавички. – Треш, давай шприц.

Карлик обережно простяг шприц, з гострої голки якого повільно стікала блідо-жовта краплина отрути. Вродливець нахилився над Михасем і…

Щось велике й чорне ураз вистрибнуло з кута за клітками і вчепилося всіма пазуристими лапами в барабан. Клацнули важкі щелепи і за мить на місці, де лежав чарівний інструмент, лишилася тільки жалюгідна купка уламків.

Амур Ґалант здригнувся й випустив шприц на підлогу.

21. Чорний морок на ім’я Спайк

– А-а-а-ай! Це чорний морок! Звідки він тут узявся?! – тонким жіночим голосом вереснув господар крамниці «Elite» і з жаху підстрибнув. Під каблуком стильних ковбойських чобіт щось хрупнуло і по підлозі крихітною калюжкою розтеклася жовта отрута.

Спайк виплюнув рештки мотузки.

– ВІДМИКАТИ КАЙДАНКИ! ХУТКО ВІДМИКАТИ! – люто прогарчав хижак, насуваючись на красунчика-галантерейника.

Амур Ґалант тремтячими руками виконав наказ, і Михась хутко зістрибнув з обробного столу.

І лише тоді охоронець Треш оговтався, згадав про свою зброю, миттю вихопив пістолет і, не цілячись, випалив у Спайка. Одним ударом хвоста хижак збив карлика з ніг. Пістолет вилетів з руки охоронця і, обертаючись, ковзнув по кам’яній підлозі.

Треш спробував його наздогнати, але Михась виявився спритніший. Він копнув пістолет, і той відлетів аж до самого водозливу посеред підлоги.

– Акуратніше з цим! Він стріляє! – панічно загорлав карлик.

Михась квапливо підняв решітку стоку і обережно зіпхнув униз страшну чорну штуковину, що мала здатність плюватися смертю.

– КЛЮЧІ! – Олельків хижак притиснувся впритул до Амура Ґаланта, і той від жаху остаточно втратив розум. Він намагався зняти зв’язку ключів з пояса, але тремтячі пальці його не слухалися.

Спайк сам зірвав зв’язку зубами, рушив до клітки Хоми і, взявши ключа в зуби, відімкнув замок. Грушевий дракон миттю вирвався на волю з несамовитим криком:

– Дайте мені того мерзотника!!! Я порву його на дрібні шматки!!!

Та чорний морок несподівано зупинив його, впіймавши за хвіст:

– ХОМО, ВІДЧИНЯТИ КЛІТКИ… – прохрипів Спайк і раптом важко впав набік. – ХОМО, ВИПУСКАТИ…

– Спайку, друже, що з тобою?! – кинувся до нього Хома.

– РОБИТИ, ЩО Я КАЗАТИ! – так люто рикнув хижак, що грушевий дракон не наважився ослухатись і хутко помчав звільняти інших бранців.

– ЦИХ – ЗА ҐРАТИ! – з підлоги озвався до Михася чорний дракон і вказав на переляканого Амура Ґаланта і його спільників.

Михась ширше розсунув заслінку клітки, де раніше був Хома.

– Я нізащо не… – почав галантерейник, але, помітивши, що Хай-Тобі-Грець вже звільнився від ланцюгів і вибирається назовні, ураз чкурнув у клітку поперед усіх.

Хома вже звільнив усіх драконів і повернувся до своєї колишньої клітки з ключами.

– Ми можемо домовитися з вами сам на сам, пане Хомо, – стиха зашепотів Амур Ґалант, хапаючись за ґрати. – Я людина не бідна – я дорого куплю у вас ключ від цієї клітки. Ви все життя зможете споживати самі ананаси…

– Замовкни, падлюко! – відрубав Хома й повернув ключ у замку.

Тим часом усі дракони опинилися на волі. Виявилося, що в майстерні Ґаланта їх було ув’язнено п’ятеро: Хай-Тобі-Грець, Золота Лихоманка, дві лимонні сестри-близнючки з родини фруктових драконів з кумедними іменами Скіпка і Скалка та невеличкий, дуже яскравий червоно-помаранчевий дракон, що звався Гарбузяний Пих.

Вони всі колом оточили Спайка, який непорушно лежав на підлозі. Михась нахилився над хижаком. Біля лівого боку дракона розпливлася пурпурова пляма.

– Спайку, ти поранений?

– НЕ ЗВОЛІКАТИ, ТІКАТИ! – прогарчав Спайк.

– Тебе треба перев’язати, повернися на бік, будь ласка, – попросив Михась.

Однак Спайк відштовхнув його лапи.

– ТІКАТИ, СПАЙКА ЛИШАТИ! – сердито рикнув хижак.

– Припини! Ти можеш загинути! – розхвилювався Хома.

– СПАЙК НЕ ПОТРІБНИЙ, – дракон заплющив очі і відвернувся.

– Як не потрібний?! Ти нам дуже-дуже потрібний! – одночасно вигукнули обидва Вербицькі.

– СПАЙК ПОГАНИЙ… ОЛЕЛЬКО ЙТИ…

Лише тепер Михась зрозумів: Спайк думає, ніби Олелько його покинув назавжди. Він присів і погладив жорстку, як наждак, шкіру.

– Він повернеться. За шість днів закінчуються канікули і він прибуде додому, от побачиш.

– СПАЙК НЕ ПОТРІБНИЙ… – морок скрутився клубком, усім своїм виглядом даючи зрозуміти, що не хоче, аби його чіпали.

– Ти, друже, помиляєшся, – гаряче втрутився Хома. – Олелько не хотів їхати від тебе, його змусили. Але він, до речі, доручив нам з Михасем наглянути за тобою, поки його не буде.

– КАЗАТИ НЕПРАВДУ… – ледь чутно прохрипів поранений.

– Правду! Чистісіньку правду! Ну скажи, з якої б радості ми тягали тобі оті м’ясива?

Цей доказ здався Спайку переконливим.

– СМАЧНЕ М’ЯСО… – промурмотів хижак і перевернувся догори черевом.

Куля поцілила між двома шийними пластинами, з рани постійно тонесенькою цівкою точилася пурпурова кров.

– Його треба негайно перев’язати! – заметушився дракон Михась. – У вас тут є якесь простирадло? – звернувся він до Амура Ґаланта.

– Отам, у шафі, є рушники, – промовив той з-за ґрат. – Шкода, що такий розкішний екземпляр пропадає задурно. З цього чорного мороку вийшло б щонайменше сім елегантних валіз.

– Я його зараз вб’ю! – обурився Хома. – В цього шевця замість серця – ганчірка! А чого це він нашого Спайка весь час «чорним мороком» обзиває? Сам він чорний морок!

– Чорні мороки – рідкісна порода драконів. Вони єдині з нас навчилися вдавати непомітну тінь. Це небезпечні хижаки, відчайдухи і чудові мисливці, от тільки розмовляти в них не надто добре виходить, – озвався згори Хай-Тобі-Грець. – Цікаво, як він тут опинився? Кажуть, ніби тепер мороків уже зовсім не лишилося на Землі.

Довелося зв’язати поміж собою кілька рушників, щоб вийшла пов’язка потрібного розміру. Шию Спайка туго замотали і на білому полотні майже одразу проступила маленька пурпурова плямка, що потроху почала більшати.

– От біда, – засмутилася Золота Лихоманка, – потрібен лікар.

– Лікар? Ветеринар, ось хто потрібен, – зауважив Хома.

– Дурниці, жоден ветеринар не візьметься лікувати дракона, – прогримотів Грець. – У нас особлива анатомія – ми ж вогнедихі.

Михась гарячково намагався знайти вихід. Хто може допомогти пораненому дракону? Хто взагалі хоч щось знає про драконів?

І раптом у пам’яті зринув номер телефону: 075-75575-75. Оті аспіранти з Дослідного Інституту Фольклорної Флори та Фауни, вони ж доглядають драконяче дерево, а отже, мають знатися і на драконах.

– Є тут телефон?!

Він озирнувся і зразу побачив – на пульті керування транспортером, поряд з філіжанкою з-під кави, лежав розкішний платиновий айфон Амура Ґаланта.

Хлопець поспіхом набрав номер.

– Алло, – почувся знайомий голос аспіранта Олекси.

– Ви мене пам’ятаєте? Це Михась!

– Який Михась?

– Пригадуєте, минулого літа я випадково потрапив на ділянку № 77?

– А-а-а, так-так, звісно. Привіт, колего, щось сталося?

– В мене тут важко поранений дракон, що робити?

– Фруктовий?

– Ні, чорний морок.

– Не може бути! Вони ж практично зникли! А що з ним?

– Кульове поранення в шию. Він стікає кров’ю!

– Це дуже небезпечно! У мороків дуже погано згортається кров. Я, звісно, зможу вранці вилетіти до Києва, але боюся, що до ранку він не дотягне. От якби можна було швидко доправити його сюди, в заповідник. Дуже важливо зробити це до світанку.

– Ми доправимо! – прогуркотів Хай-Тобі-Грець.

– Хто це? Чий це голос? – ще більше стурбувався Олекса.

– Це такий здоровезний зелений дракон.

– Гігантський грін, – підказав велетень.

– Гігантський грін.

– Боже мій… вухам своїм не вірю… – вигукнув аспірант. – Може, в тебе там є ще й інші дракони? Скільки їх?

Михась порахував.

– Дев’ятеро, зі мною разом.

– З тобою разом?! От лихо! Я так і знав, що та пригода так просто не минеться! Чуєш мене, Михасю?! Вам не можна залишатися в Києві! Ви мусите вирушити негайно! Заповідник драконів у Криму на Карабі-Яйлі, це місце ще зветься «Кам’яне море». Ми на вас чекаємо. Зможете відшукати дорогу на південь?

– Негайно вирушати?! А якщо… – аж тут щось клацнуло і зв’язок урвався.

Хоч скільки Михась набирав номер, нічого не виходило – у слухавці лунали лише короткі гудки.

– І як ми зможемо доправити Спайка аж у Крим? Ще й до світанку? В таку далечину? – не міг утямити Михась.

– Хлопче, ти тепер дракон, і в тебе є крила. Ми полетимо! Ми полинемо! Гай-гай! Шугонемо на південь! – ревнув Хай-Тобі-Грець і розгорнув здоровезні крила.

І всі дракони раптом, ніби за командою, замахали крильми. У драконарії стався невеличкий ураган.

Михась несподівано відчув, що і в нього позаду щось ворухнулося. Він озирнувся й побачив, що розкрилися його власні крила – фантастично гарні, лазурові, вкриті золотими плямками, наче у велетенського тропічного метелика. І вони були готові підійняти Михася високо вгору і нести світ за очі.

22. Подих Гарбузяного Пиха

Спайк упав у забуття. Він лежав на кам’яній підлозі і важко дихав. Пурпурова пляма на пов’язці повільно, але невідворотно збільшувалася.

Лихоманка зручно прилаштувала сплячого Котьку в фотелі, а сама разом з лимонними сестрами так вправно позв’язувала решту рушників з шафи Амура Ґаланта, що вийшло щось на зразок гігантського наплічника.

– Нікуди ви не полетите, аж доки не звільните мене з цієї клітки, – зухвало зронив Амур Ґалант, поліруючи й без того бездоганні нігті діамантовою пилочкою. Його охоронці збилися за ним у тісний гурт.

– З якої це радості нам тебе звільняти, садюго? – обурився Хома.

– Ви не знаєте коду замка на вхідних дверях, а я не скажу, аж доки не відчините клітку.

– А плювати нам на твої двері, я в них однаково не пролізу, – прогуркотів Хай-Тобі-Грець.

– А як же ти сюди потрапив? – здивувався Михась.

– О, це була незабутня подія – крізь ті двері вкотили яйце завбільшки з чимале барило, – посміхнувся Амур Ґалант. – А коли він вилупився, то перші слова, які я мимоволі проказав, побачивши ту «крихітку», і стали його ім’ям.

– Оцей негідник вирощував мене для того, щоб пошити парадні мундири для цілого загону президентської гвардії. В нього було таке важливе держзамовлення.

– О, так! У цій зеленій лусці в почесного караулу вигляд був би просто неперевершений, а я б непогано заробив, – нахабно зауважив Амур Ґалант.

– Але я виріс, і двері тепер для мене замалі. Але тут є купол… Правда, Пих? – звернувся Хай-Тобі-Грець до невеличкого помаранчево-червоного дракона.

Всі закинули голови вгору. Купол був прозорий – така засклена металева конструкція. Крізь скло у драконарій прозирала нічна темрява.

– Нічого у вас не вийде, це надміцна легована[19]19
  Легована криця – легування – спосіб зміцнення криці за допомогою додавання у сплав деяких хімічних сполук. Але, на щастя, немає жодної надміцної криці, що встояла б перед подихом Гарбузяного Пиха.


[Закрыть] криця, – зневажливо пхикнув із-за ґрат власник драконарію.

– Тобі варто було б знати, що температура полум’я червоних фламів – драконів, до яких належить Пих, сягає температури на поверхні Сонця. Отже, плавиться все. То як, ти впораєшся, Гарбузяний?

– Легко. Тільки ви всі відійдіть он туди, під стінку, щоб вам на голови не накрапала розплавлена криця.

Дракониці начепили на спину Хай-Тобі-Грецю наплічника з рушників, а тоді всі разом обережно поклали туди непритомного Спайка. Потім відійшли у дальній кут і притислися до стінки.

Хома завбачливо підхопив Михасеву куртку і Котьчин комбінезон.

– Навіщо ти тягаєшся з одягом? Кинь, воно все одно зараз на нас не налізе! – обурився старший брат.

– А що скаже мама, коли ви повернетесь додому без верхнього одягу?

Мама… Чи доведеться їм з Котькою ще колись побачити маму? Михась засумував і більше не заперечував.

* * *

На середину приміщення повагом вийшов червоний дракон. Своє прізвисько Гарбузяний він, певно, отримав за свій колір, бо лише деякі особливо породисті гарбузи мають таку яскраву помаранчево-червону середину.

Пих підняв морду вгору, і з його ніздрів заструменіли фонтани іскор.

Аж тут Амур Ґалант нарешті збагнув, що ніхто не збирається його звільняти, кинув пилочку і заверещав:

– Випустіть мене! Випустіть! Ви не маєте права! Мені звідси ніяк не вибратись! Ніхто не знає коду цього замка, окрім мене і Треша! Це зрештою негуманно! Я тут можу загинути від голоду, холоду і спраги!

– Не тобі патякати про гуманізм, – озвалася Лихоманка, притискаючи до себе Котьку, – краще помовч і подякуй, що легко відбувся.

– Караул!!! Рятуйте!!! Вбивають художника!!! – казився за ґратами галантерейник.

– Та не гарячкуй так, садюго, я вже викликав з твого айфона міліцію і пожежну команду. Про всяк випадок, – зневажливо фиркнув Хома, захоплено споглядаючи снопи іскор, що струменіли з ніздрів Гарбузяного Пиха.

– Міліцію?! Ні! Тільки не міліцію!!! Будь ласка!!! Не треба міліції!!! Ні-і-і-і-і-і. – остаточно втративши рештки своєї пихи, заверещав Амур Ґалант.

– Тьху, – сплюнув карлик Треш і відійшов подалі.

– КАКХА! – з огидою видихнула Золота Лихоманка.

– ШМАКЛЯ! – разом додали лимонні близнючки.

– ДУРБАН! – підсумував Хай-Тобі-Грець.

І це були найжахливіші лайки драконячою мовою.

Враз із пащеки Гарбузяного Пиха вихопився потужний струмінь розжареного білого полум’я. Купол зім’явся, похилився і вибухнув цілим фонтаном вогняних краплин розплавленої криці та скла.

Ті з киян, хто страждав на безсоння, мали можливість бачити тієї ночі неймовірне видовище: опівночі скляний купол у центрі міста раптом вибухнув полум’яним феєрверком, і з нього вихопилася ціла зграя різнобарвних драконів. Останній, ясно-червоний дракон, раптом знизився, пірнув униз і дмухнув полум’ям на вітрини дорогої галантерейної крамниці. Скло луснуло і почало стікати вогняними краплинами, а всередині спалахнула пожежа.

З усіх сторін до центру мчали з увімкненими сиренами пожежні та міліцейські автомобілі. Пожежникам довелося добряче попрацювати, але до світанку пожежу загасили.

Вранішня преса миготіла сенсаційними заголовками:

«ПОЖЕЖА В ЦЕНТРІ СТОЛИЦІ!»

«КІНЕЦЬ ІМПЕРІЇ ГАЛАНТЕРЕЙНОГО КОРОЛЯ!»

«ВНОЧІ ЗААРЕШТОВАНО ГЛАМУРНУ ЗІРКУ СВІТСЬКОГО БОМОНДУ!»

«АМУРУ ҐАЛАНТУ СВІТИТЬ ЧИМАЛИЙ ТЕРМІН ЗА ШАХРАЙСТВО ТА ЗВ’ЯЗКИ З КОНТРАБАНДИСТАМИ!»

«ПАРАД РІЗНОБАРВНИХ НЛО В НЕБІ НАД КИЄВОМ!»

«ВІЗИТ ПРИБУЛЬЦІВ ЧИ РЕКЛАМНЕ ЛАЗЕРНЕ ШОУ?»

Але все це сталося лише вранці, а напередодні, вночі, зграя драконів зринула над дахами Києва, описала широку дугу і стрімко пірнула у хмари.