Текст книги "Орхідей для міс Блендіш не буде"

Автор книги: Джеймс Чейз

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 14 страниц)

Залишившись тепер лише у спідній білизні, Анна продовжувала наспівувати. Але відвідувачам вже було байдуже до її співу: вони вп’ялися у вигини її тіла.

Наприкінці першого куплету вона зняла із себе бюстгальтер, наприкінці другого – трусики. Тепер, лише в поясі для панчіх, вона почала кружляти між столиками, а світло невідривно слідувало за нею.

Вона таки гаряча штучка, подумав Едді, дивлячись, як Анна, завершивши номер, вклоняється і дарує всім повітряні поцілунки. Відвідувачі були від неї у захваті. Анна знову влізла у свою сукню, й нарешті спалахнуло світло.

Едді поглянув туди, де нещодавно сидів Дойл, і заціпенів: там нікого не було.

4

Феннер саме пив ранкову каву, коли подзвонили у двері. Дивуючись, хто б то міг бути так рано, він пішов відчиняти.

Невисокий міцний чолов’яга приязно всміхнувся йому.

– Я – Джей Дойл, – відрекомендувався гість. – Міська поліція. Не зарано?

– Заходьте. Я якраз п’ю каву, – озвався Феннер.

– Капітан мені звелів зайти до вас, – пояснив мету свого візиту Дойл, кидаючи капелюх на крісло і сідаючи. – Він сказав, що тепер ви займатиметесь справою Блендіш.

Феннер налив каву в іще одну чашку.

– Та ніби так. Цукру?

– Ні, дякую, – Дойл запалив сигарету. – Останні два місяці я пасу ту дівицю Борг: а раптом Бейлі схоче її навідати? Але капітан вважає, що я просто марную час. Тож відсьогодні ми припиняємо спостереження. Я приніс копії своїх щоденних звітів. Не думаю, що ви знайдете у них щось цікаве, але хтозна...

Він витяг із кишені пухкий конверт і передав його Феннерові.

– Я саме мав намір зустрітися з дівчиною сьогодні вранці, – сказав Феннер. – Вона – єдина ниточка, що веде до Райлі. Не можу повірити, що він отак її кинув. Щось мені підказує, що він таки сказав їй пару слів перед тим, як щезнути.

– Ви лише згайнуєте час, – зауважив Дойл. – Ми допитували її впродовж багатьох годин. Райлі справді покинув її. І те, що вона тепер із Едді Шульцем, лише підтверджує цей факт: якби у Борг був хоч найменший шанс допомогти Райлі розтринькувати гроші Блендіша, то вона б і не глянула на Шульца.

– І все ж я маю намір поговорити з нею. Мені просто ні за що зачепитися.

– Будьте обережним, – порадив Дойл. – Переконайтеся спершу, що Шульца нема вдома. Той хлопець справді небезпечний.

– Дякую за попередження.

– Минулого вечора я був у клубі «Парадиз», – провадив далі Дойл, – хотів наостанок подивитися її номер. Це справді щось! Не думаю, що вона довго залишатиметься із Шульцем. У неї достатньо таланту, аби підкорити навіть Бродвей.

– Мене дивує, як така банда, як Ґріссони, змогла відкрити настільки розкішний клуб. Шульбергові мав би зненацька «обломитися» чималий куш.

– Так, я знав цей клуб ще тоді, коли ним заправляв Рокко. Бачили б ви «Парадиз» зараз! А чого вартує вигляд тих бандитів! Всі у смокінгах, окрім Сліма, – той не змінився.

Феннер скривився.

– Гіршого типа, ніж він, годі й знайти.

– Так, – похмуро всміхнувся Дойл. – Вчора він мало не до смерті налякав мене. Поки та дівиця Борг танцювала, я вирішив, що це найкращий час роззирнутись довкола. Така можливість саме підвернулася, коли вимкнули світло. Я давно хотів глянути, що там, нагорі. Вхід нагору стерегла дівчина-гардеробниця, але мені пощастило: саме увійшло кілька хлопців, які почали здавати їй свої капелюхи. Один із них перекинув чашу для чайових. Гроші висипалися за стійку, і всі кинулися їх збирати. Тим часом я й прослизнув нагору. Наверху є сім кімнат. Шість із них – спальні. Двері ж сьомої кімнати замкнені не лише на замок, але й на залізний засув. Це мене здивувало. Для чого ще й засув? Чутно було, як працює телевізор, але двері були зачинені зсередини. Я не мав часу роздивитися все як слід, бо номер Борг саме закінчився. Встиг лише добігти до сходів, коли почув за собою дивний звук. Озирнувся. Зачинені двері розчахнулися, й у прорізі став Слім Ґріссон. У руках він тримав ножик. Від такого видовища в мене аж тиск підскочив. Далі я не став чекати. Вмить злетів вниз, перестрибуючи через три сходинки. Гардеробниця глянула на мене так, наче узріла привида. Я продовжував мчати вперед. Коли дістався виходу, почув звук пострілу. Мене переслідував Шульц. Вибивайло хотів схопити мене, але я добряче вперіщив йому, відчинив двері і чимдуж помчав геть. Шульц біг за мною аж до головної вулиці, але потім повернув назад.

– Хотів би я бачити, як ви бігли! – вишкірившись, сказав Феннер. – Скидається на те, що Ма Ґріссон влаштувала там бордель. Ви розповіли про це Бреннанові?

– Так, але навряд чи він зможе щось зробити. Майже всі члени клубу – впливові в місті люди. У нас ніколи не буде ордера на обшук такого закладу. Окрім того, клуб радше скидається на фортецю. Сталеві вхідні двері, на вікнах – металеві жалюзі.

– Як ви думаєте, що там, у зачиненій кімнаті?

– І гадки не маю.

– То де я можу знайти Анну Борг?

– Вони із Шульцем знімають помешкання на Малверн-корт, – озвався Дойл. – Верхній поверх. Але будьте обережні – не заходьте, якщо Шульц удома.

Коли Дойл пішов, Феннер витратив добру годину на те, щоб ознайомитися з його рапортами. Він справді небагато з них дізнався, окрім того, що Шульц завжди виходив з дому об одинадцятій та прямував у клуб. Анна ж йшла туди значно пізніше.

Феннер зателефонував Полі в контору.

– Буду після першої, – повідомив він. – Маю намір побалакати з тією дівицею Борг. Ніхто не дзвонив?

– Телефонував Блендіш. Питав, чи нема новин.

– Я передзвоню йому звідси. Щось іще?

– Якась стара товстуля хоче, щоби ти розшукав її пса, – сказала Пола, хихикнувши. – Я відповіла, що у тебе алергія на собак. Це ж правда, чи не так?

– Нехай буде так. А гроші в неї є?

– Звісно, що ні! – помовчавши, Пола продовжила: – Було б добре, якби в тебе була алергія на стриптизерок!

– Можливо, вона в мене ще й з’явиться – після того, як поговорю з цією! – сказав Феннер і повісив слухавку.

Тоді зателефонував Блендішеві.

– Я все ще переконаний, що Анна Борг зможе нам щось повідати, – сказав він, коли на лінії почувся голос Блендіша. – Усе залежить від того, як до неї підійти. Поліція з нею вже попрацювала, але не змогла нічого витягти. Я спробую її підкупити. Ви казали не зважати на гроші. Це так?

– Звісно, – підтвердив Блендіш. – То що ви замислили?

– Пообіцяю, що коли вона надасть будь-яку інформацію, що виведе нас на Райлі, ви допоможете їй потрапити на Бродвей. Це може її зацікавити.

– Що ж, спробуйте, – сказав Блендіш.

– Я вам передзвоню, – сказав Феннер і повісив слухавку.

5

Еідді Шульц різко прокинувся з важкого сну. Сонце пробивалося крізь жалюзі, і від його сліпучого світла Едді примружився, вилаявся і глянув на будильник. Було близько десятої.

Анна спала поруч. Вона тихо похропувала, й Едді гнівно зиркнув на неї.

Він виліз із ліжка і почав шукати сигарети. Голова його тріщала, і він був злий, як чорт. Запаливши сигарету, Едді поплівся у вітальню, де щедро налив собі віскі і залпом випив.

Віскі обпекло йому шлунок. Він застогнав, але коли спиртне досягло його вкрай виснаженої нервової системи, йому стало краще. Сонний мозок врешті запрацював.

Едді згадав учорашнього копа. Ма ледь не сказилася, коли Слім сказав, що коп шастав нагорі. Едді скривився. Звісно, Ма таки мала рацію: він втратив пильність, але ж копові нічого не вдалося винюхати. Саме Слім і зчинив галас. У якийсь момент Едді був навіть впевнений, що Слім всадить у нього свій чортів ніж. Від самих спогадів про це на чолі в Едді проступив холодний піт.

Так чи інакше, Ма сама в усьому винна. Безглуздо було дозволити її синочкові-ідіоту залишити собі доньку Блендіша. Тому вона й має взяти на себе відповідальність за все, що може статися.

Він повернувся у спальню.

Анна вже покинулась. Вона скинула з себе простирадло і тепер лежала горілиць, дивлячись на стелю. На ній була лише прозора нейлонова піжама.

– Ти не на сцені! – рявкнув Едді, йдучи у ванну. – Прикрийся – це непристойно!

За десять хвилин, прийнявши душ та поголившись, він зайшов у спальню. Анна лежала в тій самій позі, й далі втупившись у стелю.

– Замість того, аби вдавати із себе ображену, краще б приготувала каву!

– Зроби це сам, ти ж не безрукий? – Анна різко сіла на ліжку. – Едді, я втомилася від такого життя! З мене досить.

– Не починай знову, – озвався Едді. – Ще два місяці тому ти за копійки махала своїми старими, поїденими міллю віялами. Я влаштував тебе у найкращий клуб міста. Ти отримуєш сто п’ятдесят доларів на тиждень – і ще незадоволена. Чого ж ти хочеш? Більше грошей?

– Я хочу виступати на великій сцені, – заявила Анна. Вона вже вилізла з ліжка і прямувала у ванну кімнату.

Знизавши плечима, Едді подався на кухню готувати каву, а тоді приніс її у вітальню. Увійшла Анна, вже у халатику і причесана. Вона помітила пляшку з віскі, яку Едді забув сховати у бар.

– Невже ти не можеш хоч десять хвилин не пити? – невдоволено спитала вона. – Ти стаєш справжнім алкоголіком!

– Стули пельку! – спересердя гаркнув той.

Вони пили каву у суцільній тиші.

– Якби я знайшла когось, хто погодився б мене фінансувати, – раптом сказала Анна, – то забралася би з цього міста!

– Якби я знайшов спонсора, то також б звідси поїхав, – саркастично озвався Едді. – Чи перестанеш ти колись тараторити про той свій талант? Прокинься ж нарешті! Ти просто дешева стриптизерка! Бозна що вже собі намріяла з отим своїм роздяганням!

Анна різко відштовхнула від себе чашку.

– Усі ви, чоловіки, однакові, – втомлено сказала вона. – Френкі був такий самий. Усе, що його цікавило, – це моє тіло та зовнішність. І нікого не цікавить, що я думаю.

Едді аж застогнав.

– Якщо цукерка добра на смак, то яка різниця, з чого вона зроблена?

– Але якщо б, скажімо, я була потворна? Чи тоді ти хоч глянув би на мене? Звісно ж, ні! Але я б була точнісінько та сама!

– О, заради бога! Чи не можемо ми облишити ці розмови? У мене голова розколюється. Але ж і справді – ти не потворна. То й що?

– Я боюся, що постарію. А до того хочу виступати на великій сцені. Хочу стати хоч кимось! Справжньою зіркою – а не дешевою стриптизеркою в дешевому клубі!

– Та замовкни ж ти нарешті, гаразд? – благально озвався Едді. – Мене аж туга бере від таких розмов. Тобі і так непогано ведеться! Невже ти не можеш цим вдовольнитися?

– А що відбувається в клубі нагорі? – змінила тему Анна.

Едді заціпенів, гостро поглянувши на неї.

– Нічого. Що ти маєш на увазі?

– Там таки щось відбувається, я ж не сліпа. Гадаю, що Слім завів собі дівчину. Хто вона, Едді?

– Ти геть здуріла! – роздратовано озвався Едді. – Слім не цікавиться дівчатами!

– Я бачила, як Док та Ма ходять туди. То що там коїться?

– Нічого! – різко урвав її Едді. – Краще замовкни!

– Певно, у мене не все гаразд із головою, якщо я погодилася жити з тобою, – розлючено сказала Анна. – Усе, що я чую від тебе, – це постійне «Замовкни!».

– Якщо ти і далі верзтимеш такі ж дурниці, то лише це й чутимеш.

Едді пішов у спальню – йому час було збиратися в клуб. За ним увійшла Анна.

– Як довго ти ще маєш намір плутатися з цією бандою Ґріссонів? – вимогливо спитала вона. – Як довго лизатимеш черевики тієї старої відьми?

– Не починай усе знову, – скрикнув Едді, натягуючи піджак. – Із мене вже досить на сьогодні! Ситий тобою по горло!

Анна презирливо хмикнула.

– Нікчема! І що я в тобі знайшла? Біжи ж бо, плазуй перед тою Ма!

– Не кажи того, про що тебе не питають! – заревів Едді. – Досить уже мені твого гострого язичка! Зараз я тобі покажу, хто тут хазяїн!

Він раптом підскочив до неї та з розгону повалив на ліжко. Міцно притиснувши однією рукою, задер халат і почав боляче шмагати іншою.

Копаючись та пручаючись, Анна пронизливо кричала, неначе гудок паротяга. Едді хльостав її доти, доки рука не втомилася і не почала пекти, а сусіди не заходилися гамселити у стіни.

Полишивши її на ліжку, де вона звивалася і несамовито волала, Едді вийшов з квартири, грюкнувши дверима.

Феннер, котрий сидів у своїй машині навпроти під’їзду, помітив, як Едді вийшов із перекошеним від гніву обличчям. Він пильнував, поки Едді всідався у «б’юік» і заводив двигун.

Вийшовши з авто, Феннер зайшов у будинок і ліфтом піднявся на останній поверх.

Ще до того, як натиснути на дзвінок, Феннер пересвідчився, що зі зброєю все гаразд, і аж тоді подзвонив.

За хвилину подзвонив знову. Дверей не відчиняли. Феннер нахмурився, адже був упевнений, що дівчина вдома. Чому ж вона не відчиняє? Він тримав, не відриваючи, великий палець на дзвінку доти, доки двері врешті не відчинилися. У дверях постала Анна – обличчя перекошене від болю та люті, волосся розтріпане.

– Чого дзеленькаєте, мов на пожежу? – вигукнула вона. – Ідіть під три чорти!

Анна спробувала зачинити двері, однак Феннер встиг підставити ногу.

– Міс Борг?

– Я нікого не приймаю! Валіть звідси!

– Я від «Сп’юека, Андерсона і Харта», – збрехав Феннер. – Мене ви, напевно, таки захочете бачити!

Прізвища відомих бродвейських театральних агентів змусили Анну замовкнути. Вона витріщилася на Феннера.

– Ви жартуєте? – з підозрою спитала вона.

– Навіщо це мені? – немовби образившись, перепитав Феннер. – Сп’юек бачив ваш номер минулого вечора. Розповів про вас Андерсону – і якби Харт саме не посварився із Андерсоном, то він би і з ним поговорив. У мене є для вас пропозиція, міс Борг.

– Якщо це розіграш... – почала було Анна, але затнулася. «А що, коли це правда?» – подумала вона. «Сп’юек, Андерсон і Харт» зацікавилися нею!

– Ну що ж, гаразд, якщо ви не хочете цього обговорювати... – сказав Феннер, роблячи крок назад. – Але дозвольте сказати вам, крихітко, що вісім сотень стриптизерок цього міста все би віддали за таку пропозицію!

Анна більше не вагалася і навстіж відчинила двері.

– Добре, заходьте!

Вона провела його у вітальню. Анна би вбила Едді за те, що він із нею зробив. Вона вже прикинула, яку шкоду він їй заподіяв. А що, як «Сп’юек, Андерсон і Харт» відразу ж запросять її на прослуховування? І цей хлопець просто зараз найме таксі та змусить її показати номер? Як вона тоді виглядатиме з усіма своїми синцями?

– Чи хотіли б ви працювати в Нью-Йорку, міс Борг? – спитав Феннер, вибираючи найзручніше крісло і всідаючись у нього. – Чи вас тут щось тримає?

Анна широко розплющила очі.

– У Нью-Йорку? О боже! Та я мрію про це! Тримає? Нічого мене тут не тримає!

– Чи зв’язані ви контрактом із клубом «Парадиз»?

– Лише потижневим.

– Чудово. Присядьте ж, міс Борг, і заспокойтеся. Маю оповісти вам казку про сучасну Попелюшку.

Анна замислено всілася, але відразу ж підскочила із криком болю.

– Сіли на щось гостре? – зацікавлено спитав Феннер.

– Стояти краще для фігури, – озвалася Анна, намагаючись усміхнутися. – У моїй професії мушу дбати про фігуру.

– Розслабтесь, крихітко! Я із задоволенням дбатиму про вашу фігуру сам!

– Послухайте, містере... – почала було Анна. – Якщо це розіграш...

– Це не розіграш, міс Борг, – спокійно відповів Феннер. – У нас є один клієнт, в якого грошей більше, ніж клепок у голові. Він хоче фінансувати мюзикл на Бродвеї: ви ж розумієте, що це божевільний, але хто ж його зупинить. Він платить – він же й замовляє музику; тож тепер йому потрібна зірка. Він наполягає на тому, щоби віднайти місцевий талант. Він заробив свої гроші у Канзас-Сіті та є дуже сентиментальним: хоче дати шанс стати зіркою дівчині саме з нашого міста. Поки що ви – найкраща з них. Чи хочете ви скористатись цим шансом?

Очі Анни знову округлилися.

– Чи хочу я? Ви справді гадаєте, що я можу стати зіркою Бродвею?

– Останнє слово за вами. Сп’юеку залишиться тільки зателефонувати нашому клієнтові, розповісти про вас – і справа залагоджена.

– О боже! Я, певно, марю!

– Я ж казав вам, що це історія про сучасну Попелюшку, чи не так? – весело озвався Феннер. – Річний контракт на Бродвеї, а потім Голлівуд. Перед вами велике майбутнє.

– А коли я підпишу контракт? – запитала Анна, вже прикидаючи, що негайно ж спакує речі і піде від Едді. – Коли я зустрінуся зі Сп’юеком чи кимось із них?

– Контракт буде готовий уже сьогодні пополудні. А завтра о цій порі ви вже обідатимете з містером Сп’юеком у Нью-Йорку.

– А ви впевнені, що ваш клієнт захоче саме мене? – раптом Анна почала нервувати. – Хіба ж ви не сказали, що містер Сп’юек має спочатку зателефонувати вам?

– Я радий, що ви це запитали, – сказав Феннер, запалюючи сигарету. – Тут є один нюанс. І до того, як ми поговоримо із нашим клієнтом, нам треба, як то кажуть, розставити всі крапки над «і». Ви подобаєтесь нам, міс Борг, але не ваші друзі.

Анна заціпеніла.

– Що ви маєте на увазі?

– Ну, хлопців, з якими ви спілкуєтеся, не можна назвати гідними представниками суспільства, еге ж? Візьмімо хоча б Едді Шульца. Про вас писатимуть газети, міс Борг, щойно стане відомо, що ви будете зіркою. Тож ми маємо бути обережними з тим, що про вас напишуть.

Тепер Анна виглядала стурбованою.

– Але ж мене із ними нічого не зв’язує. Коли я потраплю на Бродвей, то й думати про них забуду.

– Приємно це чути, але ще зовсім недавно ви були пов’язані зі скандально відомим Френком Райлі, про якого багато писали газети. У пресі його ім’я згадувалось поруч із вашим. Якби подібна новина з’явилась на перших шпальтах, це було б кінцем нашого мюзиклу.

Анна раптом відчула страшенне розчарування.

– Я... я заледве знала Райлі, – озвалася вона. – Я... просто іноді з ним зустрічалася. Ну, ви знаєте, як ото люди часом зустрічаються.

– Послухайте-но, міс Борг, ви маєте бути щирою зі мною. Зазвичай із людьми не так зустрічаються, як ви з Райлі. Я розпитував про вас. Не думайте, що я пхаю носа в чужі справи, але якщо ми маємо намір зробити із вас справжню зірку, то не можемо дозволити жодного скандалу. Наскільки я розумію, ви перебували з Райлі в інтимних стосунках?

Анна махнула рукою у відчаї.

– То навіщо вам було приходити сюди й обнадіювати мене? Я ж відчувала, що все це – лише розіграш! Знала, що це надто добре, аби бути правдою!

– Ну, ну! – заспокійливо мовив Феннер. – Не засмучуйтеся так! Завжди можна знайти вихід, якщо добре подумати. Послухайте, міс Борг, гадаю, нам не вдасться приховати того факту, що ви приятелювали з бандитами. Це просто неможливо. То що ми можемо вдіяти? Ми повинні обернути це на вашу користь, а не навпаки. Кажуть, що люблять лише тих, хто на це заслуговує. Але я скажу вам більше: люблять тих, хто зміг змінитися на краще. Це ви й маєте намір зробити. Ми підкинемо пресі сльозливу історійку. Повідаємо, як ви починали з нуля; як закохалися в лиходія Райлі, не знаючи, хто він насправді; як відчайдушно намагалися наставити його на шлях істинний, коли дізналися, чим він займається; і як втратили віру у нього після того, як він викрав доньку Блендіша. Тепер ви мене розумієте? З цієї миті Райлі пішов із вашого життя. Ви намагалися вирватися з поганого оточення, але тут появився Едді Шульц. Він примусив вас жити з ним. І коли у вас з’являється шанс потрапити на Бродвей, то ви обома руками хапаєтеся за пропозицію. Бандити Канзас-Сіті тепер для вас уже в минулому – ви кардинально змінилися.

Анні це не видалося аж таким переконливим.

– Думаєте, вони цьому повірять? – із сумнівом запитала вона.

– Іншого виходу немає, – сказав Феннер, хитнувши головою.

Анна прихилилася до каміна. Їй дуже хотілося сісти. У неї було неприємне відчуття, що ця пропозиція з Бродвеєм так і залишиться лише мрією.

– А як ви змусите їх повірити в це? – запитала вона. – Газетярі! Як же я їх ненавиджу! Вони шпигують за вами і ніколи не полишають саму, щойно замислили якусь статтю. І їм наплювати, що вони зачіпають ваші почуття і що можуть вам зашкодити, а скільки сердець розбивають, пишучи оту свою історію! Я ненавиджу їх усіх – смердючі покидьки!

«Я би не наважився, – подумав Феннер, – зізнатися їй, що був колись репортером. Вона би, певно, мене вбила».

– Я скажу вам, як, – сказав він. – Ото вже вийде історійка! Ви будете на перших шпальтах газет усієї країни – до того ж станете героїнею!

– Що це ви верзете! – різко урвала його Анна.

– Послухайте: скажімо, завдяки вам знайшлася б донька Блендіша. Лише уявіть собі таке! І подумайте, що це би означало для вас: інтерв’ю на телебаченні, фотографії у всіх газетах. Блендіш виплачує вам винагороду, і ваше ім’я світиться на Бродвеї чотирифутовими буквами!

– Ви що, п’яні? – суворо спитала Анна, її обличчя враз наче закам’яніло. – Я нічого не знаю про доньку Блендіша. Що з вами?

– Але ж ви знали Райлі. Якби ви розповіли те, що вам про нього відомо, поліція могла б вийти на його слід.

Очі Анни люто зблиснули.

– Справді? Можливо, Френкі таки мене й кинув, але я ніколи не видам його копам. Ким, ви гадаєте, я є? Стукачкою?

Феннер знизав плечима і звівся на ноги.

– Якщо таке ваше уявлення про дівчину, що стала на шлях виправлення, – почав він, – то я більше не витрачатиму на вас свого часу. Ну що ж, приємно було з вами познайомитися! Я просто скажу містерові Сп’юеку, аби пошукав місцевий талант деінде.

– Зачекайте-но, – поквапно сказала Анна. – Якби я щось знала, то сказала б, але я справді нічого не знаю.

– Коли ви востаннє бачили Райлі? – запитав Феннер.

– Вранці, напередодні викрадення. Бейлі зателефонував йому і розповів про кольє. Райлі сказав мені, що має намір його викрасти.

– Чи казав він щось про саму дівчину?

– Ні.

– Отже, Райлі не давав про себе знати від дня викрадення?

Анна завагалася.

– Давав. Він подзвонив мені від Джонні Фріска.

Феннер затамував подих. Ось воно – хоч щось! Нова зачіпка! Цього вона не повідомляла поліції.

– Джонні Фріска? Ви маєте на увазі того п’яницю, котрий живе на роздоріжжі біля Самотнього Дерева?

– Так, саме його.

Зненацька Анна наче закам’яніла.

– Звідкіля ви його знаєте?

– Та так, буваю всюди, – пояснив Феннер. – Отже, Райлі зателефонував вам звідти? І ви не сказали про це поліції?

Анна з підозрою дивилася на нього.

– Хто ви такий? – запитала вона. – То все це підстроєно, чи не так? Ви з поліції!

Якийсь звук змусив їх обох глянути на двері – хтось відмикав вхідні двері. Почулися поквапні кроки, й у вітальню зайшов Едді Шульц.

– Я забув гаманець... – почав було він і раптом побачив Феннера.

– Вибач мені, приятелю, – спокійно озвався Феннер і точним ударом поцілив Шульцові у щелепу. Едді осів на підлогу, мов підкошений.

Анна розвернулася і побігла у спальню. Але коли вона повернулася з пістолетом, Феннера вже й слід простиг.

Едді повільно сів, потираючи щелепу й витріщившись на Анну, а тоді звівся на ноги.

– Що тут відбувається? – слабким голосом поцікавився він. – Дідько! Той негідник мало не звернув мені щелепу! Що той проклятий газетяр робив у нас?

Анна нажахано витріщилася на нього.

– Газетяр? – верескнула вона.

Від її крику в Едді мороз пішов по шкірі. У нього з’явилось моторошне відчуття, що його майбутнє починає руйнуватися у нього на очах.