Текст книги "Мама, донька, бандюган"

Автор книги: Андрей Кокотюха

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 19 страниц)

–Ти його так приголубила?

–Мало йому, козлові! Чого стоїмо тут, гайда звідси скоріш, не можу вже! Постріли почують, прибіжать...

–Ніхто тут нічого не почує, інакше б у цьому сховку людей не тримали. Бомбосховище це, ясно? Ну, не тільки, взагалі – хованка. А з ним що пропонуєш?

–Сука він! Так скільки я вже тут?

–Серйозно не знаєш?

–Ні, блін, я граюся!

–З вівторка. Тепер четвер.

–День чи ніч?

–Десять по дев`ятій, вечора, – Рибалка підхопив автомат. – Правда, давай линяти звідси, все надто затягується.

–Не залишайте тут, суки, а-аа-а-аай! – виявляється, не дивлячись на пекельний біль Серього-Водолаз чув їхню розмову. Оксані несподівано захотілося перевірити одне своє припущення, вона смикнула Олега за рукав.

–Давайте глянемо на його руки. Думаю, він колеться, давно і серйозно.

–Це має тепер якесь значення?

–Він же сам не вибереться звідси скоро. У них же ломка колись починається.

–Випробувано на собі?

–Читала, чула, – Оксана знизала плечима, подумавши ще трохи, махнула рукою: – Правда, чого це я його жалію...

–Я ж тебе, тварюко малолітня, пожа-а-а-ай... пожалів! – знову озвався Водолаз.

–Ага, не одною, так іншою гидотою шпигував. Ні, він не такий дурний, щоб отак банально колотися. Я так зрозуміла, тут буває на кому власні винаходи перевіряти. Нюхає, ковтає, може іноді і уколеться... Та не на системі...

–Дитино, – Рибалка взяв дівчину за підборіддя. – Ти точно ніколи нічого... Забагато знаєш професійних термінів як для школярки.

–От саме у школах усе це вивчати й починають. Вірніше, за школами. Можу вам лекцію прочитати, – Оксана, видно, зовсім оговталася, поруч з Рибалкою відчула себе впевненіше, до неї поверталася звична для їхнього спілкування ядучисть. – Хай так лежить, псих ненормальний. Його самого треба в поліклініку здати, для дослідів.

–Ти диви, ти ще наші мультики знаєш. Про це поговоримо, коли виберемося звідси. Зайти сюди – півсправи. Гайда, обережніше тільки.

Оксана змусила себе не озиратися на стогони недавнього тюремника, хряснула за собою дверима, здригнулася, не сподіваючись почути сильне клацання, смикнула за ручку, поторсала її, зиркнула на Карася розгублено.

–Замкнулося... Воно... Я не думала, вони ніколи не хряпали так дверима... Тю... В когось ключ...

–Нічого, його знайдуть, не смертельно. Прудкіше рухайся.

Обережно переступивши спочатку через труп Патика, потім ледь не ставши ногою на мертвого "доброго" Вовчика, Оксана нарешті стала на нижню сходинку, що вела нагору до омріяного в уяві бранки виходу на волю. Ноги помимо волі почали пересуватися хутчіше, Олег швидко наздогнав дівчину, притримав за плече, сам пішов уперед. Одні двері, ще підйом, нарешті вони дісталися догори, тут Карась жестом звелів зупинитися. Трошки подумавши, повісив автомат на плеча, витяг "макарова", зняв із запобіжника, простягнув Оксані.

–Для чого? Я не вмію...

–Про наркоту все знаєш, треба трошки і про зброю. Ця штука повільно, як наркотик, не вбиває, тут убивча сила бувай здоров. Ніхто не змушує цілити та стріляти в людину. Пальнеш кудись у разі чого, відлякнеш.

Дівчина зважила пістолет у руці.

–Важкий. Як це робиться?

–У кіно не бачила? Пальцем на оцей гачок, дави до кінця. Можеш другою рукою собі допомагати. Кажу ж тобі, не старайся попадати, не бійся, коли руку рвоне. Взагалі не бійся зброї. Так, – ремінь автомана ковзнув з плеча, вільною рукою рибалка намацав у кишені ключі від "джипа". – Була на дворі?

Оксана мовчки похитала головою.

–Просто перед нами – алея. В кінці її машина. Біжимо туди, вона не зачинена, відразу лізеш назад, лягаєш на підлогу, під сидіння. Лежиш, що б не сталося. Ясно?

Знову кивок.

–Тоді – погнали наші городських! – Олег Рибалка навіть пацаном зеленим із чистої цікавості не заходив до церкви, ніколи йому було думати про Бога і за всіма своїми роботами, але зараз він вперше в житті абсолютно свідомо перехрестився раз, ще раз, ще, подумки промовивши: "Господи, пронеси!"

Алею вони перетнули пліч-о-пліч. Через ялини машину видно не було, та ще з цього боку "Затишку" було слабке освітлення, та коли вони нарешті вийшли просто до "джипу", Рибалка відразу побачив біля машини двох хлопців, котрі сто відсотків зацікавилися порожнім авто і вирішили дочекатися повернення водія просто з цікавості. Оксана сповільнила кроки, Олег тихо промовив: "Спокуха", і вже голосно, до хлопців:

–Що за діла, пацани?

–Наче Патикова тачка... А сам де?

–Прийде зараз, ззаду повзе, – Олег говорив безпечним тоном. Втікачі були вже поряд з "джипом", Оксана, виконуючи наказ, ковзнула рукою по задніх дверцятах, шукаючи ручку, як на зло вона, клята, десь поділася, так завжди буває в такі моменти. Тепер бійці стояли зовсім близько від них, майже впритул, навіть уночі при поганому освітленні дівчина впізнала в тому, що стояв трошки далі від неї, того самого, навіть у тій самій незмінній лижній куртці, хто безпосередньо брав участь у її викраданні. Власне, забрав з руки мобільний телефон, по якому дівчина зовсім несподівано поспілкувалася з мамою, і підштовхнув до "пежо", звідки вийшло ще двоє, спереду і ззаду. Їхніх облич не роздивилася, цього "лижника" закарбувала назавжди. Мить, поки вони роздивлялися одне одного, тяглася цілу вічність, рука тим часом намацала нарешті ручку, але ж друга стискала руків`я "макарова", від напруги палець сильніше, ніж треба, натиснув на курок, гримнуло просто в землю, Оксана здригнулася, впустила пістолет у багнюку.

Руки бійців синхронно майнули вперед. Відштовхнувши Оксану плечем, навіть загородивши її, Рибалка садонув по ним з автомата, наставивши дуло просто пеерд собою. Одночасно з їхніх рук вирвалися снопики полум`я, одна куля черкнула просто над головою, друга обдала гарячим щоку. Ані в них, ані в Карася не було можливості прицілитися. Та вони й не особливо потребували цього, цілком справедливо враховуючи невелику відстань. І все ж таки дивом – видно допомогла щира молитва, не інакше! – Олег опинився між двома лініями вогню, тоді як кулі з автомата пішли горизонтально віялом, зачепивши того, хто стояв ближче. "Лижника" прикрив капот, він відскочив, знову стрельнув, так само навмання. Зробивши великий крок, Рибалка скоротив відстань між ними, автомат знову плюнув вогнем, боєць повалився за сосну, та йому знову пощастило. Олег не бачив, куда саме його зачепило, але хлопець виявився живим, вужем поповз в глибину алеї, подалі, зливаючись з темрявою. Оксана вклякла біля розчахнутої дверцяти.

–Бігом на місце! – гаркнув Олег, дівчина слухняно юзнула у машину, сповзла, як було наказано, на підлогу, переживаючи втрату пістолета і картаючи себе відразу за всі гріхи. Особливо – що це її зараз впізнали і через неї тепер у них виникли ще більші проблеми. Тим часом Рибалка вже осідлав "джипа", запустив мотор, рвонув з місця. Вже не криючись. Поруч брязнуло розбите скло – "лижник" таки палив по ним з темряви.

Спокій "Затишку" було порушено за одну мить. Карась відразу розігнав машину і бачив, як з центрального входу, навіть з вікон вибігали та вистрибували люди, тиха раптово наповнилося какафонією пістолетних пострілів, до неї тут же підключився дует автоматів, охорона біля воріт вже мчала навперейми. У дзеркальце він бачив, як одна з машин на стоянці почала розвертатися, стиснув зуби, крутонув руля ліворуч, ніби передумавши перти на ворота. Гранату витягнув на ходу, вона погано виходила з кишені. Довелося трохи привстати, втратити на якусь мить контроль над кермом, "джип" занесло, він збавив ходу, давши супротивникам фори: з двох боків, – ззаду та зліва – ворожі кулі перетворили скло на друзки, а ліві дверцята – на решето. Відчайдушно, нікого не соромлячись репетувала Оксана. Щастя хоч бензобак не там, подумалось Олегові, а то катапульти в машині нема, не літак-винищувач. Нарешті овальна "ергедешка" вивільнилася, опинилася в кулаці. Поки що Рибалка їздив по неправильному колу, у небезпечній близькості від автостоянки, з якої почала виїжджати ще одна машина. Про цю процедуру Карась читав у книжках та бачив її у фільмах про війну. Один "вусик" проколов губу, другий відігнувся, шкрябнувши по зубу. Стріляли звідусіль, безладно, швидше просто з бажання стріляти, а у ситуації можна розібратися трохи згодом. Навперейми вже мчало авто, і Олег, упоравшись з кермом однією рукою, влупив машину в передок збоку, не давши їй розвернутися остаточно. "Джип" виявися однозначно сильнішим, супротивник заглох, Рибалка різко дав задній хід, висмикнув зубами кільце і жбурнув гранату з вікна, намагаючись закинути якомога далі, цілячись у авто і несподівано досягнувши своєї мети: "бомба" рвонула, вразивши бензобак, машина вибухнула, від детонації підскочила та, що стояла неподалік, на стоянці сьогодні їх зкучилося до біса багато. Вочевидь ніхто не чекав, що несподіваний нахабний напасник покаже аж такі зуби, стрілянина ніби по команді припинилася. Зате рвонуло ще одне авто, тепер невеличкий доглянутий майдан біля "Затишку" освітився язиками полум`я. Розвернувшись на місці, Рибалка знову помчав на ворота. Стріляти почали знову, тепер цілили по колесах і могли влучити. Вартові біля воріт не розбігалися, навпаки – спрямували на шалений "джип" дула автоматів. Сильніше витиснувши педаль газу, Рибалка пригнувся, посунувшись назад, до спинки, щільніше втискаючись в неї, але таки якомога нижче кланявся кулям. Свинець прошив навскоси лобове скло, машина не припиняла стрімкого руху, стрільці порснули від неї врізнобіч, могутній "джипів" передок протаранив ворота, стрімко вилетів за ворожу територію.

Почувши удар, Олег підняв голову, зиркнув назад. У блисках вогню серед розбитих воріт метушилися люди, стріляючи навздогін втікачам. Раптом вони розступилися, у пройму вилетіла погоня: одна машина, друга, трохи далі – третя. Довго кучеряво виматюкавшись, Рибалка цілковито переключився на дорожні петлі. Тут запросто було поцілувати в темряві на ненормальній швидкості стовбур. Правим боком таки черкнуло по дереву. Гонитва не відставала, та у втікачів був зовсім невеликий, але ж виграш у часі. На рівну трасу "джип" вилетів трохи швидше, машини переслідування тільки долали останній поворот. Різко гальмонувши, Карась вистрибнув з-за керма на асфальт, мить – і назустріч першому авто вже летіла друга граната, вона розірвалася в метрі від машини, та вивернула набік, а задня вдарила її в бампер з усього маху. Третя так само "поцілувала" другу, дорога серед лісу була для трьох не надто широкою. Не чекаючи, поки піхота масово полізе назовні, Рибалка миттю загнав новий магазин, поливаючи переслідувачів трассерами. Одна з червоних куль заділа, як того й домагався Олег, бензобак передньої тачки, вибух, зсередини вистрибнули живі моторні факели. Випустивши всю обойму, Карась знову скочив за кермо, рвонув з місця, помчав прямо, в напрямку міста.

Погоні вже не помічалося, але заїжджати в такому вигляд в межу столиці не рекомендується, тому Рибалка при першій можливості, тільки-но побачив перед собою щось схоже на міст, з`їхав з траси, загнав "джип" – рятівник подалі від людських очей, придушив ногою гальмівну педаль, головно та полегшено зітхнув, не повертаючись, гукнув:

–Оксано, ти жива там?

У відповідь – тиха. Перелякавшись не на жарт, Олег перехилився назад. Дівчина лежала під сидінням, обсипана зверху скляними крихтами, і не рухалася. Та що ж це таке за напасть, Господи ти Боже мій! Господа Бога душу мать! Вистрибнувши з машини, Олег відчинив задні дверцята, підхопив Оксану під руки, виволік назовні, ніби мішок з картоплею, перевернув на спину, потермосив за плечі, поляскав по щоках, потім, згадавши, задер на ній одяг, приклав вухо до серця. Завмер. Серце билося.

Дівчина просто зомліла. Нема в цьому нічого дивного. Але й нічого доброго: звідси треба якомога швидше вибиратися. "Затишок" "Затишком", стрілянина там нє по мєлочі, замовчати факт навряд чи вийде, та й міліція не знатиме, що із підвалу викрадено заручницю. Буде заява – напали, обстріляли, шукайте, на те ви й закон. Шукайте, шукайте, шукайте... Олег облишив дівчину, зазирнув у салон, обережно, аби не засадити скляну скабку, провів рукою по задньому сидінню, під ним, потім обмацав Оксану, далі непритомну. Н-да, "макаров" десь там лишився, на місці. Погано...

Автомат – нехай, новенький та чистий. Про пістолет Гуллівер попереджав – гарячий. Знайдуть коли не менти, то самі господарі, і негайно ментам передадуть. Главно чи негласно, хрін один: зброю відстріляють, рано чи пізно випливе, в кого з неї не так давно смалили, а там дивись – на постачальника вийдуть. Опинився ж якось засвічений ствол у того, хто насмілився Жигунові гру поламати...

Нічого, заспокоїв себе Олег. Це від збудження, насправді не так усе просто. Поморочаться з цим стволом, поморочаться. І Гуллівера не треба попереджати. Запанікує, почне тікати з міста, відразу тим, кому треба, зробиться ясно: смалене почув, щось знає. Тут нагальніша проблема.

Олег поплескав непритомну дівчину по щоках. Спочатку легенько, потім – сильніше. Нарешті вона поворушилася, застогнала, у темряві блиснули білки очей, Оксана підвелася, спираючись на лікті.

–Ми де?

–Краще нам тут не бути.

–Уже все?

–Ще ні. Нормально все?

–Страшно. Ви врятували мене з пащі дракона. Ви – сильний благородний лицар. Ланселот.

–Нічого собі. Це точно класичний переляк. Йти можеш?

–Мабуть. Допоможіть піднятися...

–Давно казав – говори мені "ти". Воно простіше, особливо після сьогоднішньої близькості.

Оксана міцно вчепилася в його простягнуту руку, незграбно підвелася, обдивилася себе з усіх боків, обсмикнула одяг.

–Значить, будеш "ти". Олег. Ти врятував мене.

–Знаю. Щось тебе на умняк, подруго, починає пробивати. Голову не пошкодила? А то мамі краще не показуватися.

–Ми зараз додому?

Додому. Поки вони тут сидять і на "ти" переходять, Жигуну вже про все доповіли, і тепер його люди стежать за будинком Людмили особливо старанно. Може навіть погрожують їй по телефону, обіцяють прибити разом з донькою у найближчі сорок вісім годин. А то й ламаються в двері... Хоча навряд, там пенсіонери при вході заважатимуть, не тюкати ж відставників по маківці, наживати собі зайвих проблем. Людмила доросла розумна жінка, цілком здатна визвати міліцію. Зрозуміє – з Оксаною несподівано стало все гаразд, раз вороги заметушилися. Та додому таки ранувато.

–До мене додому.

–Хто там ще крім тебе?

–Іноді заходять таргани. Ми попередимо маму, неодмінно попередимо.

–А з нею... ну, все добре буде?

–Раз ти на волі, її ніхто не зачепить, – Олегові самому хотілося в це вірити.

–Ми далеко? Взагалі, в якому ми місті чи місці? Ой! О-ой! – несподівано навіть для себе Оксана раптом схопилася за живіт, спромоглася лише відвернутися від Рибалки. Її скорчило і знудило просто під ноги. Запоздала реакція на шок від крові та смертей. А може... Чорт! Цілком може початися токсикоз... Справді, лиш цього не вистачало для повного щастя. Взагалі вищий пілотаж, аби вона просто тут, зараз, почала народжувати, а він, колишній мент Олег Рибалка, безстрашний рятівник молоденьких дівчаток, мужньо приймає роди. Народжується хлопчик, або ні – взагалі двійня, різностатева, їхній радісний життєствердний крик просто під фінальні титри. Тьфу, маразм та маячня! Аби хоч якось вплинути на ситуацію, Рибалка поплескав зігнути дівчину долонею по спині.

–Ну все, все, заспокойся. Ми вибралися, нормально.

Спазми далі мучили Оксанин шлунок, та весь його вміст уже вивергнувся їй під ноги, дівчина почала глибоко дихати, випросталася. У темряві Олег не міг роздивитися виразу її обличчя, голос був слабеньким та жалісним.

–Вибач... Щось таке... не знаю сама... Як ми... куди...

Ідея народилася в голові Карася блискавично. Витягнув телефон, увімкнув його, переконався, що тут зв`язок працює справно, набрав знайомий номер. Відгукнулися після шостого сигналу.

–Совість є?

–Не страшно. Лише без чогось там одинадцята.

–Я тебе добиваюся вже з сьомої. Тут, Олеже, новина для тебе – закачаєшся.

–Вітьок, не по телефону. Можеш приїхати просто зараз забрати нас?

–Вас скільки? – підозріло, але таки діловито поцікавився Вітька Малий. – І хто ви такі?

–Ми гостювали в "Затишку", нас двійко. Пояснювати далі треба?

–Ясно. Тільки на чому я за вами приїду, на кабаці верхи?

–Хоч би й так. Краще верхи на чомусь, аніж на нашому транспорті до першого патруля. Кому це треба?

–Ой, заженеш ти мене в могилу. Кажи, де ви там є.

–Чекай, сам визначуся з координатами.

Розтлумачивши Малому, де їх шукати, Рибалка взяв Оксану за лікоть, підвів до машини, посадив на переднє сидіння, сам примостився на місці водія, проїхав ще трохи далі, вимкнув фари. Так вони сиділи в темряві мовчки. Власне, Олегові кортіло розпитати дівчину про різні цікаві для нього речі, та відчував – говорити їм поки що особливо нема про що, попри все контакт не встановлено. Може, незабаром все зміниться, просто тепер у дівчини самої немає бажання підтримувати розмову з материним коханцем, за великим рахунком ненависною людиною. Він просто розслабився, за весь час, поки чекали, стрепенувся лише раз – коли десь поруч проревли міліцейські сирени. Оксана не реагувала на зовнішні звуки. Нахилившись до неї ближче, Олег побачив – дівчина спить, звісивши голову на груди.

Минула добра година, аж поки Малий посигналив, я було домовлено. Олег поштовхом розбудив Оксану, вона квапливо і так само мовчки вилізла з машини, покірно прослідувала за дорослими чоловіками.

–Ага, значить усе гаразд?

–Не знаю. З дівчиною, думаю, так. Ух, який мустанг! – комплімент стосувався старенької непрезентабельної "копійки". – Де взяв?

–Украв! – огризнувся Малий. – Від тебе, ментяра, подяки точно ніколи не дочекаєшся.

–А сам хто?

–Хрін у пальто! Сусідова, з третього поверху. Теж його розбудив, так що з тебе пляшка.

–Тицьнеш йому копійку за прокат і турботи, не буркотітиме.

–Придурку, краще пару пузирів, ну звідки в такого мента, як оце я, зайві бабки, та ще й за прокат машини?

–Оперативні розходи. А, роби як знаєш, рахунок виставиш мені. До речі, заїдемо в одне місце, там ще один драндулет забрати треба, – Рибалка озирнувся на Оксану, що скрутилася калачиком на задньому сидінні. – Вітько, останнє прохання: поїхали разом до мене. Посидимо, потриндимо, по соточці кинемо. Привід, слава Богу, є...

–Поговорити справді треба, – Малий вирівняв авто, "жигуль" плавно і впевнено, не приваблюючи нічиєї уваги навіть удень, не те, що о пізній порі, йшов по шосе. – Новини для тебе, Карасику. Тримайся, бо випадеш. Абсолютно випадково дізнався, спеціально не цікавився, інформація взагалі паралельно випливла. Я про Жигуна Сергія Сергійовича.

–Ну? Вітько, не до спецефектів мені тепер, чесне слово. В нього виявилися хвіст і копита?

–Майже. Діловий партнер. Знаєш, хто? Шеф твій, Савицький. Про суть їхніх справ не знаю, просто віднедавна ці два прізвища почали згадуватися поруч.

Отак. Здорово.

Чудово.

Просто прекрасно, мать його!

Олег Рибалка, по всьому виходило, втрутився у сферу особистих інтересів директора базару "Універсум". Більше того – ударив по ним. Розстріляв трасуючими кулями з автомата.

На лобовому склі з`явилися колі тоненькі мокрі смужечки. На ніч почався дощ з мокрим снігом, Малий увімкнув двірники.

9.

-Ти ще пошкодуєш! Ти зарано радієш, блядюго!

Для Людмили, яка не знаходила собі цілий вечір місця і тинялася квартирою, мало не виючи вовком на лампочку через відсутність будь-яких, нехай самих невтішних новин, від Олега, безіменна погроза відразу після опівночі надзвичайно порадувала. Вона таки впізнала голос Жигуна, хоча говорив він дотепер з нею зовсім інакше, а тут – спотворений люттю викрик. Отже, Олегові щось вдалося, раз ворог розізлився. Чому він не дзвонить?

За годину озвався і сам Рибалка. Дзвонив на мобільний, як домовлялися, і, здається, був не зовсім тверезим. Усе гаразд, Оксана в нього, навіть не приймала ванну, завалилася на ліжко і спить. Подробиці пізніше, нехай дівчина поки побуде в нього на квартирі. А самій щасливій матері краще не витикати носа за двері до завтра. Все, добраніч.

Слава Богу! Людмила кілька разів перехрестилася, хоча ікон в квартирі не тримала, зате спиртне лишилося і в неї, тепер, коли Олег бував регулярно, алкоголь не переводився. Майже щовечора, коли Рибалка повертався з "Універсуму", випивав чарку коньяку, як виходив з ванної. Подробиці – тьфу, головне – Оксані вже нічого не загрожує, який же Олежка молодець, як же вона в нього вірить... Як же вона його кохає! За це слід і собі випити.

Коли алкоголь приємним теплом розтікся всередині і Людмила розслаблено бухнулася в крісло, думки запрацювали зовсім у іншому напрямку. Хто сказав, що Оксана і вона сама в безпеці навіть після того, як дівчина врятувалася? Адже цілком ймовірно Жигун захоче помститися, принаймні відігратися. Не зараз, не завтра, коли все вщухне. Сама Людмила однозначно не збиралася доповідати всі цю історію керівництву, тим більше – спілкуватися з міліцією. Але ж проблему Жигун не вирішив, вона всього не знає, навіть так – знає надзвичайно мало, лише Сергія Сергійовича, котрого невідомо як знайти і який намагався відмити через рахунки їхнього банку значну суму грошей. І, головне, цей страшний чоловік не знає намірів Людмили Петрівни Сошенко тримати все в глибокій таємниці. Отже, слід чекати продовження. Господи, Боже ти мій, невже відтепер їм не буде спокою? Олег, Олег повинен щось придумати, неодмінно повинен.

Чому саме Олег? Бо тепер у неї є чоловік. Мужчина. Мужик. Сильний, розумний та надійний. Донедавна Людмила не могла пояснити собі стану, в якому перебувала з тієї новорічної ночі. Нарешті відповідь знайшлася: втома. Вона раптом відчула, як же втомилася за всі ці роки, будучі одночасно жінкою та чоловіком, приймаючи рішення, які традиційно – так уже склалося! – мусять приймати мужчини, обмежувати себе у всіх можливих, закладених природою жіночих радощах та почуттях. Вона ніби скинула з себе тягар, принаймні відчула – вагому його частину можна, навіть треба перекладати на чоловічі плечі. Та ще й незабаром стане бабусею, маєш... Кожна мати мріє про це і дитина – в жодному разі не тягар, але ж без чоловічої допомоги тепер їй точно не впоратися.

Між іншим, жінко... До теми про новорічну та інші ночі, а іноді ранки та дні, коли бували вихідні і можна повалятися в ліжку довше.

Людмила зосередилася, наморщила чоло. За всіма проблемами, що раптово, ніби лавина, навалилися з вівторка, вона зовсім випустила з уваги одну деталь, про яку жодна жінка, якщо вона доросла, при здоровому розумі та відповідає за свої дії та вчинки, в жодному разі не повинна забувати. Коли будеш повністю дурбецалом і забудеш, популяризовані та розрекламовані критичні дні самі нагадають про себе самі, без рекламних роликів-епопей про прокладки й тампони. Отже, останній раз місячні в неї були перед самим Новим роком, десь... Ну правильно, десь так у двадцятих числах! Людмила прекрасно знала свій цикл, хоча, як кожна жінка, не могла похвалитися тим, що завжди морально готова пережити цей обов`язковий, передбачений природою дискомфорт. І попри все налаштовувала себе від неділі, а тут оці всі жахіття, дні й без того критичні, не вистачало ще й місячних.

А таки не вистачало, подруго!

Людмила підвелася, стала перед дзеркалом, уважно подивилася на себе. Затримка може бути, цикли ж не повторюються день в день, але ж все мусило початися в понеділок, нехай у вівторок, а тепер – четвер, коли бути точним – почалася п`ятниця. Затримка, мадам, підозріла затримка, надто підозріла. Нічого собі, ну ти й даєш дрозда, подружко днів суворих...

Звичайно, вона піде до лікаря, її дивиться персональний гінеколог. Але після першої бурхливої ночі тоді ще сексу, а вже потім, у наступні рази – кохання спливло більше як три тижні, класичний термін. Навіть без результатів тесту Людмила Сошенко була більш ніж переконана: вона завагітніла. Вдруге за свої тридцять три.