Текст книги "Мама, донька, бандюган"

Автор книги: Андрей Кокотюха

сообщить о нарушении

Текущая страница: 16 (всего у книги 19 страниц)

Супутницю Рибалки-Карася Алла впізнала відразу. Вона пишалася своєю професійною пам`яттю на імена, прізвища, обличчя та телефонні номери. Аби не занудство її супутника, вона б не звернула уваги на цю парочкуі. Лекцію чорнявого коротуна про виноробство, щедро збагачену спеціальними термінами, з яких жінка приблизно уявляла собі хіба що значення слова "декаліри", вона переважно пропускала повз вуха, аби чимось себе зайняти, роздивлялася нечислену о цій порі публіку в залі. Зачепилася очима за знайомий анфас, супутник дівчини сидів потилицею до неї, але Алла не довго мучилася в здогадах.

Вона отримала "біле" замовлення на цикл "чорних" статей по історії виноробства та різних марок вина. Це означає – винороби проплачують журналові за написані матеріали, де виноробство описане на прикладах конкретних торговельних марок, як українських, так і закордонних. Але платять не офіційно через бухгалтерію, а редакторові з рук в руки. Якби вони платили цю сумму безпосередньо Аллі і вона писала без узгодження з шефом, замовлення було б повністю "чорним". Кафе "Альбена" стояло в списку обов`язкових місць відвідання, бо спеціалізувалося не лише на традиційно болгарській кухні – на другому поверсі був дегустаційний зал фірмових болгарських вин. Експерт з питань виноробства на Балканах Дойчен Крумов розповідав довго, старанно та нудно, на двадцятій хвилині Алла задовбалася його слухати, та перебивати замовника не пасувало, тому вона час від часу намагалася спрямувати розмову в потрібне їй русло. І побачила Оксану Сошенко.

За останніх кілька тижнів їй почало здаватися, що дівчина з фотографії лежить третьою в ліжку з нею та Савицьким. Спочатку Денис кілька днів пив, роздивлявся фотки викраденої його діловим партнером дівчини та її мами, на яку треба натиснути. Потім усе різко перемінилося: пити коханець перестав, радісно та чомусь пошепки повідомив – дівку визволили якісь придурки, матуся виявилася крученою, найняла потрібних людей, хавіру компаньйона, на якій тримали полонянку, рознесли гранатами мало не по цеглині. І радіє він не через те, що важлива оборудка, про сутність якої Алла теж нічого конкретного не знала, хоча Денис кілька разів починав говорити по п`яні, та швидко починав забалакуватися і вирубався. Просто знайшлися добрі люди, відбили бранку, зняли гріх з його душі, бо партнер, сучара бацильна, вже дівчисько на голку саджав і, з усього видно, таки підсадив. Принаймні, нахвалявся – не все ще втрачено, ми матусю прищучимо. Через два дні Савицький став звичним, таким його Алла бачила найчастіше і не любила. Власне, коханням в її з ним стосунках ніколи не пахло, просто діловим, зосередженим та холоднокровним вона Савицького не сприймала, навіть іноді побоювалася, бо на звичного Дениса Вікторовича вона мала значно менший вплив, аніж на рожевого, пухнастого та слинявого Дені. Тепер він вже вважав визволителів заручниці Оксани з полону не спритниками, а козлами та сволотою, через яких вигідна справа опинилася на грані зриву. Гадів слід вирахувати, показово покарати, скільки б їх там не було, бо одному тку справу ніколи не провернути, а головному котигорошкові відірвати яйця. Начебто люди партнера більш натаскані на подібні пошуки, та при бажанні він готовий підключити свою службу охорони на чолі з Карасем.

І ось тепер картина Рєпіна "Нє ждалі!": довірена особа Савицького, її особистий ворог, колишній опер Олег Рибалка сидить у компанії тої самої дівчини, про долю якої бідкався п`яний Денис, переживаючи докори сумління через пряму причетність до тяжкого кримінального злочину, чого він собі з кожним роком усе менше й менше дозволяв. Ну хіба заморочки з податками чи ще щось фінансово-аферне, директор базару все ж таки. А щоб такий відвертий кримінал – прошу дуже, стукайте в інші двері... Значить, вони знайомі, дівчина та Карась.

Випадковим таке знайомство в світлі останніх подій Алла Різник назвати не наважилася. І ворухнулося всередині: ось воно, те, заради чого вона причепила до себе Савицького. Встрянути у процес пошуку та звільнення полонянки Рибалка міг запросто, ось лиш яким боком? Чому вони знайомі з Оксаною і що в них з її мамою, адже без її активної участі обійтися навряд чи могли. Дойчен Крумов відійшов на задній план. Вибачитися, передомовитися про закінчення розмови, послатися на вкрай важливі справи, і все це – ввімкнувши весь свій шарм, усю харизму. Вдалося, не звикати. Вперед, Аллочко, успіхів.

3.

-Оце так люди! Хай, Олежко! Смачного. Не заважатиму?

–Заважатимеш.

–Сама ввічливість та елегантність, – Алла відсунула стільця, вмостилася як раз між ними. – Дівчино, він і з вами такий люб`язний? Бачу, до сліз доводить вас, садюга. Це він уміє, а ще – битися. Вам ще не перепало важкою люблячою рукою?

–Закрий хайло і греби звідси!

–Нічого, дівчино, не завертайте уваги, ми старі приятелі.

–Тебе ще далі послати? Чого треба?

Оксана крутила головою і проникалася глибинною сутністю моменту. Щойно, менш ніж п`ять хвилин тому, Рибалка не прийняв її кохання та принесеної заради нього жертви грубо, навіть агресивно, чого іншого чекати від ментяри... І ось тепер у подібній манері дозволяє собі розмовляти із старшою за неї, та молодшою за маму жінкою, яку точно пісюхою не назвеш, але ставлення – таке ж саме, скотське. Все, вражень та потрясінь на сьогодні досить. Може навіть взагалі досить. Оксана підхопилася, процідила крізь зуби: "Коз-зел, блін!" і пішла до виходу. На такий стрімкий перебіг подій Алла не сподівалася, цікавила її супутниця Карася, тому вона теж підвелася і зробила крок навздогін дівчині. Рибалка спритно зловив її за руку:

–Сядь! Ану, сядь, сучко!

–Тихо, убоїще, дивляться на нас. Руку пусти, пусти руку, закричу, тут охорона серйозна, – Алла голосу не підносила.

Оксана вже вийшла на вулицю, сильно штовхнувши при виході двері.

–Для чого ти тут? Якого хріна заявилася?

–Випадково. Не ганяюся за тобою, не сподівайся. Але за такі випадки треба в церкві свічки ставити. Пусти руку, сказала!

Вирвавшись, Алла, цокаючи по викладеній мармуровою плиткою підлозі, побігла навздогін дівчині. Оксана вже ось-ось повинна була зникнути за рогом, тому Алла гукнула її на ім`я, дівчина зупинилася, здивовано озирнулася на незнайому жінку, що знала, як її звати, були, без перебільшення, ворогом Рибалки, а значить віднедавна – її однодумцем, сестрою по нещастю. Ненависть до Олега і бажання помститися за образу негайно спалахнула з не меншою силою, ніж кохання до свого рятівника.

Алла вже майже наблизилася до Оксани, коли з кафе вибіг Олег.

–Ксеню, стій! Не слухай її, що б не казала – не слухай!

–Фак ю! – головно викрикнула дівчина, підтвердивши свої слова відповідним міжнародним жестом. Алла негайно підтримала її, продемонструвавши Рибалці такий самий жест, підхопила Оксану під руку і вони зникли з поля зору Карася. Тут Алла швидко спіймала машину, лише простягнувши руку, без пояснень заштовхнула в салон нову знайому, вмостилася сама, кинула водієві: "Центр. Хрещатик, майдан – без різниці" і аж коли машина рушила, труснула дівчину за рукав дублянки.

–Що він тобі зробив, мудило ганчір`яний?

–Образив.

–Видно. Помітно. Мене теж свого часу, тому мусила втрутитися, коли побачила його в жіночому товаристві... Гм, пробач, звичайно – навіть у дитячому.

–Я не дитина! – Оксана зиркнула вовченям.

–Звісно, не дитина, та все ж таки молодша за мене, більш вразлива і мало про таких ось обсмоктишів знаєш. Мене Аллою звуть, не вздумай "тикати".

–Звідки ви мене знаєте?

–Почула, як він тебе назвав у розмові, – легко збрехала Алла, зовсім не бажаючи виказувати справжню історію їхнього віртуального знайомства, а Оксана так само легко повірила, просто не було бажання чомусь дивуватися і тим більше сумніватися в словах нової знайомої. Справді, ну для чого їй тепер брехати, вигадувати щось... Почула то й почула, хрін його дери!

–Ви... ти йому хто?

–Тепер ніхто. Взагалі-то й раніше він отак до мене ставився. Ніхто, ніщо, порожнина. Знаєш, він мене частенько називав "жопа на ніжках", отакі ніжність, – Алла знову збрехала, водій реготнув, зовсім не соромлячись свого підслуховування чужих розмов, тим більше – інтимних жіночих. – З тобою ще таким ось лагідним не був? Хочеш, розкажу про Рибалку все?

–Звідки жінкам про рибалку все знати? – не витримав водій, долучаючись і собі до вельми цікавої розмови. – У мене кум зимою ловить на...

–Можна вас попросити за... не... коротше, помовчати? – говорун слухняно виконав прохання, Алла додала: – Рибалка – це фаміліє такоє, це аби розмов різних сторонніх не виникало, – закінчивши приборкання водія, Алла знову впритул зайнялася Оксаною: – Ми зараз десь сядемо, наче дві подружки, і розкажемо одна одній про халепу на прізвище Рибалка. Його Карасем на базарі кличуть, знаєш?

Прізвисько маминого коханця Оксана не знала. Це є треба – Карась. І такого Карася вона хотіла полюбити, заради нього...

–Поговоримо, – діловито кивнула дівчина.

Рибалка десь затримувався. Сказав, у Оксани проблеми виникли, можна починати без нього. Останні питання вирішено, потрібний рахунок у Людмили був. Усі ці кілька днів, поки вона прораховувала безпрограшність варіантів, Олег займався пошуком Жигуна. Спочатку потай переглянув записи на календарі в кабінеті Савицького. Як і слід чекати, нічого. Тоді він пішов кружним, зате надійним шляхом: дізнався телефони "Затишку" і почав надзвонювати, залишаючи інформацію для Сергія Сергійовича. "Таки немає" – ось найчастіша відповідь, та Олег всюди уперто аилишав номер телефону і просив передзвонити в банк такій собі Людмили. Назву банку та прізвища Людмили свідомо не називав, але раз в один прекрасний ранок жінку розбудив телефонний дзвінок і трубка побажала доброго ранку голосом Жигуна, то інформація нехай з третього кола дійшла до адресата.

–Ви так складно мене розшукували, Людмило Петрівно.

–Дуже терміново... Ви що зробили з моєю донькою?

–Ми? Шановна пані, нас навряд чи хто слухає, тому вам скажу, наче рідній – допомогли їй втекти ваші люди і десь тримали більше доби. Від нас вона втекла здоровою.

–А я вам, наче рідному, кажу – натоптали її наркотиками ваші садисти!

–Подайте до суду. Підкажу гарного адвоката.

–Досить знущатися! Мені страшно дивитися на дівчинку, сволота ви!

–Ви шукали мене, аби я подзвонив і вислухав ваші лайки?

–На лікування доньки потрібні гроші. Вона не хоче лягати в клініку, дивитися на корчі я не можу, тому опустилася до того, що шукаю власній дитині дозу!

–Цікаво, де берете? У нас дешевше, якість краща, дивно як це Оксанку корчить. Можемо домовитися і поставляти вам зі скидкою, ми ж не чужі...

–Жигун, ми можемо повернутися назад і почати переговори наново? У мене все готово, згодна на будь-які ваші умови, лиш мені потрібен процент від оборудки. Тоді я забезпечу доньці комплексне лікування, що лишиться – пожертвую на храм, аби упокоїв Господі ваші душі.

–Не можна в храмі смерті для ближнього просити. Бачте, ми знову разом, ось вона – доля. Дуже кортіло лишити щось на згадку про знайомство з вашою чудовою донькою і сподіватися на перспективу скорого поновлення співпраці. На процент я згоден, ви чесно заробите свої гроші. Лиш подумайте: чи варто було отак мучитися, плакати, ночей не спати, аби все одно погодитися виконати моє прохання на моїх умовах.

–Тепер я прошу вас не затримувати процес. У мене в принципі все готово.

Жигун зрадів. І ось тепер великий день: Людмила готувалася провести невелику фінансову операцію, яка, за планом Рибалки, мусить раз і назавжди позбавити Жигуна з компанією бажання зачіпати Людмилу з Оксаною. Вже початок третьої, вже Жигун кілька разів дзвонив, вона все просила трохи відтягти час переказу, а Рибалка не озивався. На цьому етапі операції він, щоправда, був не потрібен, та все одно обіцяв примати кулаки, регулярно дзвонити і цікавитися ходом справ.

Бухгалтер, якого знайшла Людмила, погодився допомогти перетворити гроші на доларову готівку швидко та без проблем не за десять відсотків від суму, як це робиться в переважній більшості випадків, а за тридцять. З урахуванням ризику та значної суми. Переказувати її будуть у три етапи, з різних рахунків на один. Вже через годину вся сума піде на інших конкретний рахунок. Усі необхідні папери Людмила ще вчора з вечора узгодила та підписала з керівництвом, їй довіряють та й справа виявилася не лише благородною, а й навіть не збитковою: враховуючи особливі обставини, викладені Людмилою Сошенко, перевіреним працівником, банк бере лиш невеличкий процент за свої послуги і не особливо афішує угоду, аби з бажаючих провести таку саму банківську операцію за такий самий відсоток не вишикувалася черга.

Швидкість та оперативність найнятого Людмилою бухгалтера потрібна для того, аби в керівництва банку не виникло раптово непотрібних підозр чи просто людського бажання перевірити, чи вдало залагоджена справа. П`яту частину свого гонорару бухгалтер витратив, орендувавши рахунок невеличкої фірми, яка, власне, існувала для вирішення проблем з обналічкою. Там теж чекали сигналу.

Телефонний дзвінок.

–Слухаю.

–Можемо починати, Людмило Петрівно?

–Не бачу перешкод, Сергію Сергійовичу. Я проконтролюю особисто, – обережно поклавши трубку, Людмила промовила тихо до себе: – Пронеси, Господи! Пронеси...

Протягом години на певний рахунок у банку "Столичний" надійшла в три етапи сума, котра в еквіваленті дорівнювала шестистам тисячам умовних одиниць. Тобто, більше ніж півмільйона доларів США. Протягом наступної години гроші з рахунку зникли.

Телефонний дзвінок знову.

–Людмило Петрівно, що сталося? На рахунок, названий мною, нічого не прийшло. Я дзвонив у ваш банк, перевіряв – гроші переказані.

–Значить, переказані і пішли. Вас не збираються дурити, ми ж не та установа. Ви ж знаєте, я сама зацікавлена, аби ви швидше отримали всю суму в повному обсязі, бо мені належить процент, – Людмила не знала, чи виходить в неї грати по телефону стримуваний розпач. – Чесне слово, пане Жигун, мені самій хочеться швидше всього цього позбутися, покінчити з тим назавжди.

–Я вам вірю, та грошей все одно нема.

–А ви тим, хто їх отримає та почне робити з них зелену готівку, довіряєте? Трусіть своїх, Сергію Сергійовичу... І взагалі, ми з вами говоримо телефоном неприпустимі речі. До побачення.

День невпинно наближався до кінця. За вікном уже стемніло. Нічого, нехай Жигун тепер перевіряє на вшивість своїх людей, Людмила відчувала – їй таки вдалося посіяти в ньому зернята сумнівів. Отже, час для маневру в них є. Добре, що завтра п`ятниця, божевільний кінець кожного тижня. З керівництвом Людмила домовилася взяти на завтра вихідний за сімейними обставинами, проблеми хорошої співробітниці тут вирішувалися без особливих проблем. Удома вона увімкне автовідповідач. Далі – вихідні, коли нічого не вирішується. З понеділка Жигун остаточно переконається: його хтось десь нажухав.

Слабкою ланкою їхнього плану була дівчина-оператор, яка збрехала по телефону Жигунові про переведену саме на потрібний йому рахунок суму. Насправді ж Людмила пояснила директорові: один багатий дядя хоче перевести гроші на благодійний рахунок дитячого будинку, та напряму боїться, аби не світити сумою і не мати зайвих проблем з податковою. Податкову ніхто не любив, ошукати її – справа честі кожного бізнесмена, тому Людмила отримала дозвіл просто скористатися одним з банківських рахунків як посередницькою ланкою, довго гроші на ньому не тримати, швидесенько позбутися їх, залишивши обумовлений процент за послуги. З дівчиною-оператором розмова відбулася коротка і чітка: начальство в курсі, нічого не бійся, так треба. Почнуться проблеми – негайно посилаєшся на експерта-консультанта пані Сошенко. Невеличка премія у конверті остаточно заспокоїла дівчину, тим більше Людина попередньо придивлялася до кандидатур, тому не розчарувалася у виборі спільниці. Доводиться використовувати її в сліпу, та їй нічого не станеться, робити з дівчини крайню Людмила в жодному разі не збиралася, користуючись мудрістю з старого народного анекдота: хай краще золотого хрестика з шиї до непритомності п`яного зніме чесна людина, аніж дозволити це зробити шахраєві.

Гроші пішли на "орендований" Людмилою рахунок і вже завтра вранці вона

може отримати готівку. Навіть після вирахування всіх гонорарів вони з Рибалкою дістануть на руки близько чотирьохсот тисяч баксів. Таким чином, вони кидонули Жигуна та компанію, наче справжнісіньких лохів. Жінка навіть не могла остаточно повірити в успіх справи, особливо в легкість, з якою проведено кидок. Мобільний телефон Олега не відповідав, удома не виявилося Оксани, Людмила спохмурніла. Не вистачало знову халепи...

Вона турбувалася не даремно. Божевільний вечір лише починався.

-Менти чогось припхалися, шеф.

Було десять по четвертій. Рибалка саме збирався дзвонити Людмилі. Про Оксанині вибрики вирішив поговорити з нею вдома, його дуже турбувало, що вона поїхала в невідомому напрямку разом із Алкою. Директора теж десь не було на місці, і Олег здогадувався, де він і чим займається. Навряд чи підозрює, що саме в цей день його разом з партнером, Жигуном Сергієм Сергієвичем, кидає на бабки власний працівник, начальник охорони, а допомагає йому кохана жінка, в якої за його, Савицького, мовчазної згоди викрали єдину доньку, і так само за його згоди збиралися посадити дівчину на голку, просто так, по бєспрєдєлу. Візит міліції відірвав Карася від роздумів.

–Просто так?

–Хрін розбере. Сюди йдуть. Шеф, їх чомусь до херища. Може, нашого юриста смикнути?

–Почекай, я сам юрист.

Олег підвівся з-за столу, коли розчахнулися двері його кабінету і перший, кого він побачив, був сержант міліції Григорян. Коли за ним зайшли ще троє, в приміщенні стало зовсім тісно.

–День добрий, панове.

–Для кого як, – хороший настрій сержанта Григоряна змусив серйозно замислитися над його словами та власною подальшою долею. Доброго гумору працівників правоохоронних органів узагалі слід стерегтися. Гарно ведеться їм лише тоді, коли затримано чергового особливо небезпечного злочинця, котрий готовий взяти на себе відразу кілька "глухарів". Або просто – затримано чергового особливо небезпечного і начальство похвалить, навіть, може, премію випише. Еквівалент п`яти американским доларам. Чотири півлітри та сирків на здачу.

–Якісь проблеми?

–Великі. У тебе.

Говіркого сержанта відсторонив молоденьких капітан, його Олег не пригадував. Взагалі знайомих облич, окрім Григорянового, не бачив.

–Рибалка Олег Павлович?

–Рибалка Олег Павлович, – погодився з ним Карась.

–Вас затримано за підозрою у скоєнні особливо тяжкого злочину, передбаченого статтею сто п`ятдесят четвертою кримінального кодексу України.

–Це ви новий кодекс цитуєте, капітане?

–Новий. У старому ця стаття була сто сімнадцятою. Ви підозрюєтеся у згвалтуванні неповнолітньої Сошенко Оксани.

Отак! Хук правою.

–І коли ж я її згвалтував?

–Тобто, факт знайомства з потерпілою не заперечуєте?

–Ні, звичайно. Я знаю її, я знаю її маму, ми..., – пауза, – дружимо родинами, коли можна так сказати. У вас є постанова про моє затримання?

–Олеже Павловичу, виключайте дурня, без постанови ми маємо право затримати вас на три години. А за три години постанова буде на підставі письмової заяви громадянки Сошенко Оксани, неповнолітньої потерпілої.

Отак! Хук лівою.

–Письмової заяви?

–Ми пред`явимо вам її на місці. Проведемо очну ставку з потерпілою.

–Краще чистуху пиши, сука з яйцями! – додав сержант Григорян, демонстративно граючись гумовим кийком. – Гвалтівник-одинак, чікатило херів, таким, як ти, яйця виривати треба, з корінням!

–Капітане, заткни своєму підлеглому хайло.

–Я тобі, бля, зараз хайло заткну! Оцим! – кийок зі свистом розітнув повітря. – Товаришу капітан, він з нами добровільно йде чи, може, нехай опір чинить?

–А це вже вирішувати Олегові Павловичу.

–Який він у сраку Павлович, школярок паскудить!

–Заспокойте сержанта, – повторив Олег, зняв з вішака куртку, одягнув її. – Куди йти?

Він прогавив удар, не встиг ухилитися – кийок з силою опустився йому на поперек, з іншого боку кийком довбанули в живіт, просто в сонячне сплетіння, повітря раптово забракло, а коли дихання внормувалося. Руки були вже скуті наручниками.

–Винним себе не визнав, під час затримання ображав співробітників міліції, чинив шалений опір, – констатував капітан. – Свідків у мене море.

–Для чого аж так, капітане?

–А для чого ти школярку гвалтував? Дівок тобі мало, платних повій неповнолітніх, що тут, на районі, гужуються, ось просто під цим базаром? Топай, розмову не закінчено, – капітан вийшов першим, затриманий пішов за ним.

Начальника охорони базару "Універсум" вивели в наручниках у всіх на очах і брутально запхали в "канарейку", в тісний закуток для затриманих, ще й дали кийком, аби ворушився моторніше. Все ж таки Олег устиг крикнути, аби терміново шукали Савицького. Вже коли рушили, усвідомив – він хоче просити допомоги в людини, котру банально кинув на гроші щойно або процес ще триває. І совість його не мучила, ось що цікаво. Мучила інша нагальна проблема: Оксана.

Це, звичайно, красиво виглядало. Нарешті ссученого мента на прізвисько Карась завели в рідну районну управу, де він чесно пахав, поки не дістало все, розхристаного та у наручниках. Аби іншим не повадно було зраджувати ідеалам української міліції. Повели його, всупереч сподіванням, не у "мавпівник", відразу на другий поверх, до кабінету, де з нетерпінням чекав майор Бойчук.

–Ласкаво просимо, гість дорогий... Аби ти знав, як ми довго тебе чекали і як раді. На жаль, довго ти в нас не затримаєшся, та твоє перебування все ж таки буде максимально комфортним. Присядь, Олежко.

–Браслети зніми, Ромо, не кривляйся, викликай сюди мого адвоката.

–Ага, і дати тобі право на один телефонний дзвінок, зачитати права. Щас! Общукали?

Незмінний сержант Григорян, якому вочевидь подобалося працювати з Рибалкою, спритно обмацав затриманого, виклав на стіл ключі від квартири, машини, мобільник та з тріумфальним виразом на пискові – пачку презервативів.

–О, що і мусили довести!

–Твої? – для чогось уточнив Бойчук.

–Хіба заборонено? – Рибалка зовсім забув про них, носив з собою про всяк випадок, ці засоби поклав до внутрішньої кишені куртки ще в середині листопада, по початку тривалої сварки з Алкою. – Не наркота.

–Не наркота, – погодився Бойчук. – Навіть реклама по ящику є, закликають до безпечного сексу. Ми тобі його, Карасику, влаштуємо по повній програмі. Міг би заодно вазеліну прихопити, їй`Бо знадобиться. Стосовно наркоти: хочеш, знайдемо? При свідках, під протокол, причому навіть з твоїми відбитками пальців? Всі в таких випадках кричать "не моє".

–Поясни мені внятно, за що мене затримали.

–Поки – за згвалтування. Потім, якщо будеш погано себе вести – за зберігання наркотиків. Плюс опір працівникам міліції при затриманні. Ти ж їх ще, крім усього, ображав та принижував публічно. Нє, дєточка, обіцяв же я тобі колись посадити за першу-ліпшу дрібничку так, що просто тобі звідси не вийти? А тут не дрібничка, дядя, зовсім не дрібничка. Ознайомся. Копія.

Поки Олег читав заяву, написану старанним дівочим почерком з характерними округлими літерами, Бойчук жестом звелів всім вийти. Вчитуючись у текст, Рибалка нічогісінько не розумів.

Отже, Оксана пише: Олег Рибалка перед Новим роком збив її машиною. Враховуючи те, що він надав першу допомогу та не втік з місця пригоди, потерпіла вирішила не подавати на нього в суд. Тим більше на той час була вагітною. Потім пан Рибалка частенько навідувався до неї в лікарню, приносив усілякі подарунки. Коли її виписали – став учащати до них додому. Незабаром Олег Рибалка та її мама, Сошенко Людмила Петрівна, вступили в інтимні стосунки. Віднедавна цей мужчина проживає в їхній квартирі. У особисте життя рідної матері донька втручатися не збирається. Та згодом материн коханець почав виявляти до неї знаки сексуальної уваги. Спочатку дівчині вдавалося не допускати крайнощів по причині вагітності. Та коли з обставин особистого характеру вирішила позбутися дитини і зробила аборт, мала необережність сказати про це Олегові. Він наче оскаженів. Спочатку привіз її до кафе, де намагався за бокалом вина вирішити свої інтимні проблеми, а коли вона таки рішуче відмовила дорослому мужчині з сумнівною репутацією в близькості, Рибалка ніби змирився з цим, визвався підвезти додому, а сам завіз на околицю района, почав приставати просто в машині, погрожував ножем. Під тиском сили дівчина змушена була поступитися гвалтівникові. Під час примусового статевого акту Рибалка користувався презервативом. Потім підвіз її до найближчої зупинки, сказав, що йому треба на роботу, а ввечері буде продовження, інакше все розкаже матері, причому обіцяв наголосити – дівчина сама до ньго клеїлася. Ну, в загальних рисах усе.

Олег Рибалка нічогісінько не розумів.

–Що скажемо?

–Брехня. Бреше вона.

–Ага, звичайно ж , бреше. Само собою, обмовляє тебе. Та сама дівчина, правда? Нарешті зрозуміла всю твою глибинну падлючу сутність. І зробила правильні висновки.

–Бойчук...

–Громадянин майор. Для тебе після прийняття оцієї заяви – не товариш, не пан, саме громадянин майор.

–Нехай так. Громадянине майор, де зараз Оксана?

–Не твоє діло.

–Вимагаю очної ставки.

–Пиши чистуху. Бо як запрацює машина, ти ж уявляєш, що воно буде, не мала дитина. Пиши, пиши, труха твоє діло.

–Послухай секунду!

–Не треба тут кулаками грюкати, бо знайдеться, кому стукнути.

–Добре, гаразд, тільки послухай. Я правда тепер живу з її матірью, Людмилою Петрівною Сошенко. Виклич її, покажи цю писулю, допитай. Дівчина перенесла травму, не стільки фізичну, більше психологічну, – про історію з викраденням Олег цілком зрозуміло вирішив промовчати. – Спочатку вона мене ненавиділа, її мама це підтвердить. Потім ставлення змінилося. Не можу тепер пояснити, що саме дівчисько вбило собі в голову, тут лікар потрібен, фахівець з психічних зрушень, нехай обстежить її, чи здорова. Раптом заявила: люблю тебе, зробила аборт, візьми мене, я твоя.

–Ну просто кіно! Дуже цікаво.

–Гірше, ніж кіно! – Рибалка вдавано не помітив його іронії. – Відбулася розмова, я сказав усе, що думаю про неї та її вчинки. Вона – підліток, неврівноважена, особливо після аборту, жінкам завжди непросто це переносити... Ну, думаю я так... Особливо дівчаткам таким молодим. От і вирішила помститися таким чином. Викликай її, нехай мені в очі скаже, нехай.

–Гаразд. Припустімо, я тобі повірив. Де ти був сьогодні між одинадцятою иа дванадцятою дня?

–У кафе "Альбена", на Подолі.

–Сам?

–З Оксаною Сошенко.

–Обрали місце зустрічі випадково чи збиралися саме в це кафе?

–Абсолютно випадково. Вона подзвонила мені на роботу, захотіла поговорити десь подалі, аби ніхто не бачив нас разом. По тему розмови поняття не мав. Про "Альбену" чув, непогане затишне місце, дівчині там мусило сподобатися і сподобалося. Можна сказати, повіз її в перше-ліпше місце, яке спливло в голові.

–Ви там пили спиртне?

–Вона пила вино, я за кермом, навіть не нюхав.

–Молодець, законослухняний водій. Ви посварилися?

–Вона саме там і заявила: люблю, хочу, ти мій назавжди. Одним словом, видала усю цю дуристику.

–І ви посварилися?

–Я висварив її. Дещо грубо, та не стримався. Ситуація специфічна.

–Вона вибігла. З кафе. Ти поспішив за нею.

–Правильно.

–Наздогнав, посадив у машину, повіз із собою. Здурів від несподіваної доступності юного дівочого тіла, вирішив обслуговувати одночасно маму та дочку, це ж надзвичайно цікаво, лоскоче нерви. А Оксана раптово передумала і не дала. Бач, усе складається.

–Нічого не складається! Я не наздогнав її, вона..., – Рибалка затнувся. Зовсім не хотілося згадувати Алку, і його осяяло нове прозріння: без цієї профури не обійшлося, вона намовила дівчину, злидня, ну точно вона, і тим більше не варто її згадувати, потопить остаточно, підштовхне падаючого за милу душу. – Коротше, вона вже сідала в якусь машину, таксі чи просто підхопила "грача", не помітив. І поїхала геть, а я розплатився і повернувся на роботу.

–З якої голини ти був на роботі?

Чорт! Засідка. Він їздив вирішувати їхні з Людмилою справи стосовно кидка, який вони готували Жигуну з Савицьким, зустрічався з потрібними людьми, і вони свідками його захисту бути не можуть в принципі.

–З половини на першу дня.

–Ти точно певен? Думаю, тебе там бачили з чотирнадцятої, не раніше. Твої бійці не свідки, хлопці на стоянці підтвердили – твій "опель" прибув без чогось друга.

Усе правильно вони підтвердили. Десь так він і повернувся. На місці Романа Бойчука Рибалка діяв би так само і не вірив би жодному своєму слову. З однією обмовкою: майор Бойчук від самого початку не хотів брати на віру його слова.

–Гаразд, я по особистих справах відлучався.

–Секретних?

–Ні. Але алібі собі я не готував спеціально. Я ж грамотна людина, невже ти думаєш, я б не потурбувався про прикриття тилів? Назвав би тобі з десяток свідків...

–Ти просто нюх загубив, страх і совість, тому й не підстрахувався. Ти в цей самий час Оксану гвалтував, і вона на тебе заявила. Катюзі по заслузі.

–Чекай, чекай. Експертиза ж потрібна, сліди, синці там, подряпини...

–І тут ти грамотно себе поводиш, Рибалко. Ти їй погрожував, отже – жодних синців, вона боялася опиратися, в тебе ж зброя, а вона, як ти вірно зазначив, травму перенесла. Це раз. Гандоном ти скористався, тому жодних слідів сперми для аналізу. Це два. Фактично ти шляхом погроз принудив її до статевих зносин, те ж саме юридичне згвалтування. Це три.

–Вона бреше. И повинен це довести.

–Дурнику, ти б на моєму місці доводив щось, коли заява потерпілої – ось вона, нарешті ти в наших руках і розкрутимо тебе на всю котушку? Не, дійшло нарешті? Пиши чистуху, пиши, Карасику.

–Без очної ставки з так званою потерпілою та її мамою нічого писати не буду. І адвоката вимагаю.

–Розумію я прекрасно, Олеже Петровичу, твоє небажання признаватися у скоєнні особливо тяжкого злочину. Може, дівчисько таки наклепало на тебе в стані афекту, може все й було по согласію.

–Нічого не було! Чуєш – ні-чо-го!

–Я тебе слухав? Слухав, хоч ти й молов херню. Тепер мене послухай, – майор Бойчук вмостився за столом зручніше. – Варіант перший. Ми колемо тебе на згвалтування. Саджаємо в камеру, і ти знаєш, як наші постояльці шанують колишніх ментів, особливо тих, хто гвалтує малоліток. Тебе пресують, скільки треба. І як мента, і як гвалтівника. Ніхто, зазнач собі – ніхто не втручається. Поки ти сам не покличеш мене чи ще когось і не напишеш щиросердне визнання своєї провини. Руки в тебе будуть труситися, очі сльозитися, а задниця – боліти, сам здогадайся, від чого. Народ такий, гвалтівника лиш дай. Будеш ти в нас, Олежко, опущеним по повній програмі, воздасться за гріхи твої тяжкі. Віриш, що не жартую? – Рибалка мовчав, Бойчук повів далі: – Варіант другий. У всіх своїх гріхах бандитських признаєшся сам. Дуже цікавлять мене окремі епізоди твого неправедного життя і кримінальних елементів, яких ти покриваєш, охороняючи свій "Універсум". Там же такі діла творяться, на кримінальний серіал набереться. Бандитський Київ чи щось у такому ж дусі. Даєш повний розклад на районний криміналітет, ти ж знаєш багато секретів. І я вірю в твою казочку про нерозділене кохання імпульсивної дівчинки – підлітка, заяву в неї не приймаю, тобі виділять спокійну камеру, а на суді врахують щиросердні визнання і допомогу слідству. Зовсім не посадити я тебе не можу, запроторити тебе за грати – справа моєї особистої честі, та відсидиш недовго, без особливих проблем, зате совість очистиш. Третього варіанту немає, Рибалко. І часу на роздуми – теж.