Текст книги "Мама, донька, бандюган"

Автор книги: Андрей Кокотюха

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 19 страниц)

–Хай твої орли погуляють, – Олег спокійно вмостився розгойданий стіл, на якому стояли телефонний апарат і калькулятор, лежали якісь папери та бланки накладних, списані та чисті. Самба кивнув своїм людям головою, вони слухняно вийшли на мороз, зіткнувшись у дверях з двома Олеговими бійцями. Вони закрили двері ззовні, лишивши босса і Самбу сам на сам.

–Присядь, – Олег кивнув Самбі на клишоногий ослінчик.

–Щось не так? – Юрчик не чекав від пізнього візиту Карася нічого для себе втішного.

–Значить, я тебе запитаю, а ти відповіси. Аби діалог наш не затягнувся і вийшов максимально предметним, скажу ось що: інформація, по яку я до тебе прийшов, мною вже перевірена, тому відповіді типу "не я", "не був", "не знаю" або "я тоді срати вибігав, котлетою травонувся" не проканають.

–А що таке?

–Ні, Самбочко, мені цікаво знати, чи ти мене зрозумів. Бо потім всякі непонятки виникнуть, для чого? Зрозумів?

–Ну... типу того.

–Ти зі мною, Самбочко, не грайся в піонера-героя на допиті в гестапо, бо я тобі гестапо можу прямо тут влаштувати, разом з концтабором і крематорієм. Ти все зрозумів?

–А що... Все, все, все! – Юрчик інтенсивно закивав головою.

–Гут, як кажуть офіцери гестапо. Позавчора тобі підігнали телевізор "Соньку", відуху тієї ж фірми-виробника і компьютер, майже нульовий. Системний блок, монітор і клавіатура з мишкою. Компьютер ти не взяв, бо ти ними не торгуєш. От аби ти його взяв, Самба, ми б з тобою не говорили на цю тему. В усякому разі – сьогодні і зараз, – Олег хотів додати, що не певен, вдалося б йому взагалі вирахувати потрібного баригу так точно і швидко, аби Юрчик торгував компьютерами і не відмовив би продавцям, але вирішив – для Самби це абсолютно зайва інформація. – Все інше брав. Правильно?

Самба закліпав очима і завозив задницею по ослону. До розмови з самим Карасем він готовий не був, навіть уявити собі не міг, що вона колись відбудеться і що начальник охорони величезного базару зацікавиться нещасними телеками-відиками. Колишній мент, від цвітних нормальним бізнесменам ще більші неприємності.

–Було?

–Е-е-е...

–Ми ж домовлялися не бекати, Самба. Було чи ні?

–Було, було, – видихнув барига.

–Бач, бач, як здорово і приємно, коли говориш правду. Тепер скажи таке: я тебе чіпав хоча б раз і брав колись за сраку тільки через те, що час від часу ти оформляєш на своєму "Векторі" крадену апаратуру?

–Ну... Пару разів...

–То було за діло, і ти, падлюка, тоді з цим погодився.

–А, ну раз так, то ні, не чіплявся.

–Молодець, чесний. А тепер будь чесним до кінця і скажи мені те, чого я не знаю. Хто тобі приніс обидвох "соньок"? Це постійні клієнти, випадкові? Ну, не зовсім випадкові, ясне діло, будь-хто не принесе тобі поцуплене, тільки з рекомендацією. Якщо знайомі – відколи ти їх знаєш і чи знаю їх я. Все, що мені треба від тебе. Бачиш, дуже просто.

Дивно, але відвертого переляку в очах Самби Рибалка не прочитав. Він вагався, нервував, та аж ніяк не боявся Карася. Олег розумів, у чому справа, постійно стикався з таким ставленням: ті, хто мав справу з відвертим криміналом, часто не вважали за потрібне давати цвітному ментярі серйозну інформацію без зайвої потреби та вигоди для себе. В даному випадку розпускати язика не входило до особистих інтересів Самби.

–Я не хочу образити тебе, але одне запитання можна?

–Вважай, що я образився. Раз ти про це попереджаєш.

–Нехай так. Мені цікаво: чи можу я не відповідати і чим такий розклад може мені загрожувати.

–Дуже просто. Вилетиш звідси, моєї влади для цього цілком досить.

–Западло, але нехай так буде. Знайду інше місце. Чи ти зараз скажеш, що почнеш капати на мене ментам? Тут тобі не вигідно, а за межами твоєї території взагалі обломаєшся.

–Ага, – Рибалка зробив півкроку вперед і тепер навис над сидячим співбесідником. – У теорії все правильно звучить. Тільки відколи ти, Самбочко, бикувати тут почав? Ясно, не збираюся я на тебе ментам стукати. Я тебе сам стукну, віриш чи ні? Може, потім за таке чмо, як ти, хтось з серйозних людей підпишеться. А зараз я тобі щось зламаю. Руку, наприклад. Чи ногу. Чи просто яйця відкручу.

Говорив він спокійно, монотонно, не робив різких рухів, але насувався на сидячого впевнено та повільно, Самба завовтузився на ослоні, відхиляючись, нарешті втратив рівновагу і завалився разом з хисткою табуреткою на брудну бетонну підлогу. Скориставшись моментом, Олег спритно наступив правою ногою на ліву руку упертого співрозмовника, надавив.

–Чого ти, чого ти! – Самба засмикав рукою, намагаючись вивільнитися.

–Нічого. Який же це страшний бабай притяг тобі нещасний беушний телек, що ти його так боїшся, аж рук, ніг та яєць не шкода... Прикидаю собі...

–Від Дизеля пацани приходили! – здався Самба. – Відчепися тепер! Ти ж знаєш, кого він тримає біля себе. Відморозки кончені, бєспрєдельщики довбані! Ясно тепер?

–Тю-у-у, – блазнювато-глузливо протягнув Рибалка, зсовуючи підошву свого черевика з руки так, аби навмисне хоч трохи подерти шкіру, поки що Самба мусить відчувати бодай легенький біль. – Знайшов кого боятися. Хіба новий закон є – Дизеля боятися?

–Кажу ж тобі – в сраці я мав того Дизеля! Але ж він придурками командує...

–Не він один командує придурками на цьому світі. Товар вже скинув?

–Відик у той же день пішов, а ящик – оно, – Самба кивнув у бік заставленого фірмовими коробками кута. – Відуху забрали так, студенти якісь забрели, молодята, їм один хер – бе-у, шме-у, аби фуричив. А телек по фірмі оформимо, буде він у нас на бумажках нульовим, бомжі осьо притягнули пенопласту та клейонки, біля смітників фірмових салонів пасуться. Запаяємо, запакуємо, знаєш, ляля вийде, – нового нічого Самба не казав, молов язиком, аби заспокоїтися.

–Добре, ляля... Хочеш сам лялею лишитися, аби тебе в целофан не запакували – про нашу ділову зустріч ти... що зробиш?

–Мовчу, начальнику, – вишкірився Самба. – Ти ж в курсі, що охороняти мене повинен? Гроші ж заплачено.

–Тоді живи на своєму складі. Спи на коробках, можеш баб сюди водити. За територією ринку я тебе, Самбочко, охороняти не наймався.

Крутнувшись на підборі, Рибалка штовхнув ногою двері і вийшов, залишивши власника складу з думками про те, чи належним чином він себе повів під час несподіваного і малоприємного візиту Карася. Самому Олегові, між іншим, теж додалося інформації для роздумів.

Чому раптом саме Вовка Дизель причетний до цієї справи? З одного боку, дещо стає на свої місця, принаймні можна зрозуміти причину погрому в квартирі. Та завжди є й інший бік. Дизеля Олег Рибалка знав особисто не один рік. Його репутація в кримінальному світі насторожувала колишнього опера саме в зв`язку з справою, якою він мимоволі займався.

Краще так: у яку несподівано виявився втягнутим.

8.

Голова ще паморочилася, та Оксана таки вирішила встати. Без потреби лікар заборонив їй ходити, ще не час, хоча вже скоро навіть почне примушувати до прогулянок. Але розмовляти з Ігорем в палаті не хотілося. Вони вийшли на сходовий майданчик, йти довелося через весь коридор, і лише на півдорозі Ігор схаменувся – вийшло дуже добре, картинно і демонстративно, вочевидь зразковий учень відвідував не лише спортзал, а шкільний драмгурток, не тепер, давно, класі в шостому, коли Оксана ще не знала його, – підхопив дівчину під руку, підтримуючи, аби не впала. Повз них пройшла медсестра, трохи старша за маму, в її очах Оксана вловила схвальну реакцію на таку увагу з боку юного мужчини, адже не дочекаєшся тепер від них: місця в метро не дадуть, від маршрутки відштовхнуть, у тролейбусі обматюкають, а самі по під`їздах курять всяку гидоту, потім возися з ними... А тут бач – за руку хвору подругу тримає, от гарний синочок, радість батькам, дай Бог йому жінку хорошу...

Причинивши за собою засклені двері, – на склі параболою вигиналася геометрично бездоганна тріщина, – Оксана сперлася на стінку. Ігор став навпроти, але тримав припустиму дистанцію. Дівчині здалося – він боїться наблизитися до неї на відстань простягнутої руки.

–Ти тут як?

–Аж бачиш – курорт. Нічого, дякую, лікують.

–Новий рік де зустрічаєш?

–Чесно? – Оксана скривила кутики губ у посмішці. – Поки не придумала. Або в "Голлівуді", або в "Барикаді", або навіть в "Бінго".

–Ти це серйозно?

–А ти серйозно питаєш? Хіба не ясно, де я в своєму стані здатна зустрічати рік дві тисячі другий? – вона не стрималася, викрикнула, відразу нагадав про себе тупий головний біль, Оксана торкнулася скроні, примружила очі. Але загальний стан її був порівняно кращим, біль раптово прийшов і швидко відпустив.

–Ну... тобі теє, нізя хвилюватися... Бач, як воно... І взагалі, ти ж сама винна.

–Без тебе знаю, – огризнулася Оксана. – Ще один тут прийшов соромити. Батюшку ще приведіть. Хай проповідь про гріхи прочитає.

–Чийого батюшку?

–Твойого! – передражнила дівчина. – Батюшку, священника.

–Ага..., – Ігор переварив сказане. – Я взагалі так, провідати. І взагалі... Наче ж не чужі...

–Тобі хто сказав, що не чужі?

–А хіба...

–Хіба, хіба... Краще про себе розкажи, бо мої успіхи видно. Як там рекорди? Всі вже побив?

–Змагання після нового року, – Ігор заговорив охоче, пожвавився. – Після канікул буде зимовий кубок міста з важкої атлетики серед юнаків. Коли пощастить – піду на кубок Київської області. Мені сказали так, – він чомусь стишив голос, – Коли завоюю кубок області, почнуть готувати на кубок України. Серед юнаків, звичайно. І раз так, то спеціальне отношеніє напишуть, аби випускні іспити приймати по полегшеній та скороченій програмі. Коли ця муля пройшла, наші всі почали очко рвати. Така лафа, ти що!

–Ні, я нічого. Бач, тобі точно не до мене. А в нас же дитина, ти таку мулю продупляв?

–Ага..., – Ігор затнувся, сховав очі. – Я ж і через це теж прийшов. Поговорити, коротше.

Оксана дивилася зараз не себе з боку зовсім іншими очима і дивувалася сама на себе. Треба було кинутися під машину, торохнутися головою і зламати заодно ребра, аби до неї дійшло, з ким вона зв`язалася і кого сприйняла настільки серйозно, що не вжила жодних заходів стосовно безпечного сексу і завагітніла. Свідомо, між іншим. Або сліпа, або дурна.

Швидше за все, одне і друге.

–Кажи, кажи. Слухаю тебе.

–Я запитував... Не так: говорив з мамою... Нє, мама зі мною... Блін, була з мамою розмова... бесіда... Я не розбираюся на всіх таких ділах бабських... жіночих... Чорт! Штангу легше піднімати, аніж про всяке таке говорити!

–Нічого страшного. До чого ви домовилися на великий сімейній нараді?

–Ти не смійся, Ксюхо, не смійся. Не бачу нічого аж такого веселого. Делікатна ситуація, зовсім не комедійна.

–Ти про яку ситуацію, Ігорьок?

–Про нашу з тобою, – він зітхнув. – Одним словом, мама знає лікаря. Дуже хорошого спеціаліста, батькові він зобов`язаний, тому все робитиме сам, у будь-який зручний для нас час і за мізерну як для такого фахівця платню. Отак.

–Робитиме – що?

–Аборт. Мама казала – зовсім не пізно, термін маленький. Тобі нічого не станеться. Все одно, ніби чиряк виріжуть чи там бородавку.

–Отак навіть? – здавалося, нічого більш огидного за своє коротке життя Оксана Сошенко не чула і не почує. – Твоя дитина – чиряк чи там бородавка?

–Скажімо, ніякої дитини поки нема. Я у довіднику читав, там зараз таке...

–А не пішов би ти, – у Оксани не вистачало поки що сил послати його голосно і далеко. – Іди, готуйся до спартакіади, завойовуй кубки. Не заважатиму я тобі, а про дитину ніколи не почуєш і не побачиш її ніколи, обіцяю тобі, можу кровью розписку написати.

–Ти чого?

–Нічого! Не треба ніяких спеціалістів з їхніми абортами в зручний для мене час. Я хочу дитини, і я забуду, від кого вона. Такий варіант влаштовує?

–Не знаю, – Ігор пошкріб шию.

–От і давай, вали, порадься з мамою. Тільки не приходь до мене більше, в тебе і без того час розписаний. Добро?

Несподівано навіть для себе вона чмокнула його, отетерілого від подібного жесту, в щоку і почовгала назад у палату.

Вночі Оксана обережно помацала живіт. Цікаво, що там зараз відбувається і коли діти починають реально давати про себе знати? Її ж мусить нудити, чого ще жодних симптомів? Всіх вагітних жінок мучає токсикоз... Чи не всіх? Рука обережно погладила живіт під футболкою. Хто там у неї, пацан чи дівчинка? Вона традиційно, по-жіночому, хоче дівчинку. Назве її Олею чи Настею. А по-батькові як? Ой, аби лиш того геморою... Знайдеться нормальне по-батькові, нема чого перейматися. Звичайно, може вийти хлопчик. Теж нічого. Буде Максимко або Павлик.

Оксана не могла пояснити своїх відчуттів інакше, як закладеним саме в її природу бажання якнайшвидше мати власну дитину.

Перед стрілкою з Вовою Дизелем Алки Різник Олегові тільки не вистачало!

Він, коли чесно, не думав так скоро її побачити. Навіть більше того – сподівався не перетинатися з цією сучкою взагалі. Вона не влаштувала звичних розборок наступного дня, і, маючи певну уяву про її зміючу натуру, Рибалка міг би запідозрити недобре. Алла Миколаївна не з тих, хто швидко заспокоюється і приймає ситуацію, що склалася, за належне. Та в нього самого вистачало проблем і наступного дня після сварки з мордобоєм, і потім, він навіть подумки тішився: ще з її боку клопоту бракувало, хоч спокійно, мабуть, все зрозуміла і не рипається. І нате вам, здрасьтє!

–О, а ось як раз начальник служби безпеки мій... тобто, наш. Заходь, Павловичу, знайомся.

Рибалка відразу забув, по якій саме справі зайшов до директорського офісу. Перше, на що мимоволі звернув увагу – синців на її обличчі не було. Або зійшли, або густо замазані. За тиждень в принципі могли і зійти, та косметики вона таки витратила трохи більше, ніж звичайно, тут уже Олег знав звички своєї колишньої коханки. Дублянка недбало кинута на диван, сама гостя розташувалася навпроти господаря кабінету на доволі зручному стільці, Рибалка сам любив сидіти на ньому під час різних виробничих нарад і просто коли вони час від часу киряли з шефом тут, у офісі. Для ділового, – інакше Олег поки що не уявляв собі, – візиту Алка постаралася. Незважаючи на мороз, доволі відкрита блузка, спідниця з краями ледь вище пухких колін, та досвідченому чоловікові і цього досить, особливо коли одна нога закинута за іншу і край спідниці нехай ще трохи, але піднімається. Жакет з "Шаленої моди", між іншим, випросила в Олега в якості подарунка чомусь на Покрову, йому не було шкода, просто не любив, коли баба канючить: "А-а я-а о-оце-е хо-очу-у!" і в такому ж дусі. Виглядала свіжо і, чорт забирай, таки звабливо. Точно – не дівчисько, яке тицяє всім під носа колінки й цицьки, усім своїм виглядом даючи зрозуміти "бігом-бігом-бігом, я вже доросла дівчинка", а справжня зріла та досвідчена левиця, в міру цинічна, мужики саме на таких і ведуться. Можна не добирати виразів і відразу з`ясувати, що, де, коли і як між ними відбудеться і чим усе мусить скінчитися.

Ось тільки чого вона приперлася сюди?

–А ми трохи знайомі. Олег... Петрович, здається? – посмішка аж надто щира, але очі теж сміялися, правда, глузливо.

–Павлович, – виправив Рибалка.

–Коли це ви встигли? – шеф глипнув на підлеглого зацікавлено.

–Світ такий тісний, Денисе Вікторовичу, – Алла картинно закотила очі. – Може, якось і розповім, досить цікаве було знайомство.

–Преса до нас, – шеф кивнув на гостю. – Готується велика стаття про ринки як пострадянський економічний феномен. Ось, вводжу в курс.

–Ви тільки про "Універсум" пишете? – Олег не посміхався.

–Чому? Це буде порівняльний аналіз.

–І куди це піде?

–"Бізнес", "Український комерсант", "Ринковий вісник", "Ваш партнер". Куди раніше візьмуть, замовлення є, я ж просто так не витрачала б часу.

–Ясне діло. Значить, ви зайняті? – питання стосувалося шефа.

–Щось серйозне?

–Коли рівняти з увагою преси – не дуже. Мабуть, таки не дуже, не проблемне – з голови вилетіло, – Олег легенько стукнув пучками пальців себе по скроні.

–Ясно, перед гарною жінкою про всі проблеми забуваєш, на всі проблеми забиваєш, вибачте, Аллочко, за каламбур.

–Та ну, хто ж на поручика Ржевського ображається! – мило хіхікнула жінка.

–Зайду пізніше.

За дверима Рибалка стиснув правицю в кулак і стукнув нею по розчепленій лівій долоні. Трошки знайомі.. Цікаво тобі було, курвего... Звичайно, просто так, для чергової газетної статті, вона б сюди не прийшла і не розігрувала б тут перед ним телятко. Розуміючи, що готовий робити дурниці, саме на це Алка своїм візитом його і провокує, Олег усе ж таки запланував собі найближчим часом перетнутися з нею і з`ясувати, якого хріна їй тут треба.

-Яка честь. Сам Карась мене шукає. Коли дізнався – всі справи похерив.

Вовка Дизель прийшов на стрілку із запізненням на п`ять хвилин. Зустрічалися вони в тихому кафе "У Графа", де майже ніколи не бувало багато народу і призначалося воно саме для подібних зустрічей. Тримав його колишній бандит на прізвисько Граф, ціни тут стояли такі, що звичайний перехожий, проходячи повз стильну вивіску, не заверне випити кави. А коли й заверне, по пошукає більш дешевої. Граф, відбувши дві ходки, відійшов від справ і братва підтримала його ініціативу фінансово, нейтральне місце для перетирання різних тем потрібне було багатьом. Кафешка цілком відповідала своїм грошово – відмивочним функціям, і, крім усього, жодні із стрілок не обумовлювалася наперед з Графом, для вирішення більш глобальних проблем знаходилися інші, менш примітні та відомі місця. Домовитися тут про зустріч між собою міг бідь-хто, будь-коли, і можна бути впевненим – місце непомітно для сторонніх охороняється і в разі незапланованої появи небажаних відвідувачів на кшталт настирливих і надто розумних ментів буде негайно попереджено.

Рибалка пив каву, Карась швиденько замовив собі пиво, роззирнувся довкола. В дальньому кутку про щось тихо розмовляли троє солідно вдягнених молодиків, біля стійки цмулив пиво і дивився кліпи по телевізору, підвішеному під стелею, молоденький пацан у розхристаній шкірянці.

–Твої тут ніде не крутяться? – Дизель зробив великий ковток пива, взяв жменьку горішків з тарілочки і сипонув їх до рота.

–Чого це тебе так цікавить? Не довіряєш?

–Ну, ні з того ні з сього Карась забиває стрілку.

–Що ж тут такого?

Вовка Дизель у свої сорок два так і залишився Вовкою Дизелем, не залежно від кількості ходок і виставлених ним хат. Квартирний злодій, отримав перший строк у двадцять шість, а потім ще припаяли за спробу втечі, абсолютно дурну, погано підготовану, Дизель буквально поліз по нахалці, за що, крім додаткового строку, дістав по нирках від завзятих охоронців. Вовка Дизель не стільки рвався на волю, скільки прагнув у такий спосіб підняти власний авторитет. Не вийшло, він аж ніяк не тягнув на серйозного лідера, навіть по справі проходив як співучасник, один з чотирьох. Дизель не народився бути першим і поводив себе, як коротун, якому дуже хочеться вирости і для цього, прив`язавши до ніг гантелі, він висить на турніку або носить взуття на грубій підошві. Дизель готовий був на будь-яку підлість та дурість, аби його визнали крутішим за яйця.

Це була дуже небезпечна риса. Вона з часом розвинула в Дизелі декларативну безпринципність. Рибалка часто стикався з такими людьми, саме вони виявлялися на ділі найбільш підступними та жорстокими злочинцями. Варто було лиш натякнути Вовці Дизелю на його значимість в цьому світі, на тупаків та дебілів, які не бачать в ньому потенційного лідера, його можна підписувати на будь-яку справу. Крім мокрої, звичайно, Дизель поки що намагався дотримуватися дещо призабутого кодексу злодія і демонстративно уникати мокрухи. Хоча Рибалка начуваний про кілька випадків, коли Дизелю вдалося спровокувати криваві драми. Цим Вовка теж, до речі, пишався, але потай, хіба перед своїми відморозками.

–Будемо про справи базарити?

–У нас, здається, справ нема, – Дизель знову ковтнув пива.

–Це тобі поки що так здається. До мене дійшло, що твої козли образили хорошу людину.

–Хто такий? – "козлів" Дизель пропустив повз вуха, про ієрархічний статус, суспільну значимість та розумові здібності своїх теперішніх підопічних він сам був не надто високої думки. Інакші йому просто не були потрібні. Інакшими він не зміг би керувати.

–Хату Влада Новикова виставили. Не треба було цього робити.

–Ти ж грамотна людина, Карась. Ну не гребуть мене паспортні дані тих, кого я виставляю.

–Однокімнатна на Харківській. Господаря покалічили, в хаті хіба у сортирі нічого не потрощили. Не вмикай дурня, Дизелю, все ти прекрасно вдупляєш.

Вираз обличчя Вовки Дизеля Олегові не сподобався. Нічого особливого, просто з лиця зникла напруга. Почувши, що саме цікавить Карася, Вовка помітно заспокоївся.

–Яким ти тут боком?

–Де "тут"?

–Коли хочеш, ми такі справді можемо поговорити про хату на Харківській. За однієї умови, – Дизель націлив на Олега вказівного пальця, мов дуло пістолета. – Як давно і чому тебе цікавить саме це лайно, а не щось інше.

–Тебе, брателло, хвилювати подібні дрібниці не повинні. Часу мало, а я так розумію, ми починаємо казку про білого бичка. Знаєш таку?

–До чого тут бички?

–Бички – не ті, про кого ти подумав. Не двоногі дебіли з кастетами в кишенях. Звичайна собі дрібна рогата худоба. Яловичина. Таке собі телятко дурне, біле. З чорними плямами по боках.

Дизель надто впевнений у собі. Олегові підозри підтверджувалися: настільки все нечисто і непросто, що Вовка вважає за потрібне поводитися нахабно. Скажемо так – не зовсім відповідно до власного статусу.

–Ну і при чому яловичина?

–Не знаєш казки про білого бичка?

–Не знаю, – відповідь прозвучала чесно.

–Бач, ти не знаєш – і я не знаю. Знаєш казку про білого бичка? Не знаєш? Ти не знаєш, і я не знаю, а знаєш казку про білого бичка?

–Херня якась...

–Бач, дійшло. Так і ми з тобою будемо. Твої люди хату ставили? Яку хату? На Харківській! А-а, на Харківській..., – ймовірний діалог Рибалка зображував у ролях, старався з усієї сили. – Так твої пацани хату ставили? Яку, кажеш, хату? На Харківській...

–Ну, хоре вже кривлятися. Наче солідні люди...

–Так от, щоб не кривлятися і не починати казочок на зразок тієї, про яку я нагадав, давай тепер усі моменти з`ясуємо. Людину ви образили, порядну і потрібну. Збитки покривати доведеться.

–Кому повертати збитки? Тобі?

–Терпилі, Дизелю, терпилі. Повертаєш штуку – і жодних до тебе претензій. Вибач, речі йому не потрібні. Та й сума смішна... Я собі думаю, не надто сильно ти піднявся. Телевізор за сто вісімдесят скинули, відак за півтори сотні. Скільки вторгували за компьютер, не знаю, та навряд чи більш як триста п`ятдесят. І так, різні дрібнички. Це я закруглив, бо ще моральна шкода вимальовується. Чого витріщився? Власне, заради моральної шкоди ми з тобою тут і базари тремо.

Дизель відсунув кухоль з пивом мало не на край столу, присунувся до Рибалки.

–Ти точно не при ділах, Карасику. Навіть коли товаришем капітаном був, справи подібні не для твого розуму робилися. Дивися, аби самому собі фізичної шкоди не нажити.

Ще трохи – і розвалиться, до самої задниці. Почне хвалитися, наводити факти своєї значимості та важливості. Олег у думках привітав себе за вірно обрану тактику розмови.

–Невже так страшно?

–Я тебе поважаю, хоч ти мент колишній. Не кожен, хто з ментовки йде, нормальним мужиком лишається. Тебе я завжди людиною вважав. І скажу, коли хочеш: не лізь, тримайся подалі, здоровішим будеш. Думаєш, заради смердючих семи сотень ми на це підписалися?

–Твої орли і за меншу суму працюватимуть, аби з бабки на руки швидше отримати.

–Не про них зараз йдеться, дурило картонне. Отам, – Дизель підняв вказівного пальця догори, – потрібно було, аби чувака твого виставили по повній програмі. Язикатий дуже і грамотний. Лізе не в свої справи, ось йому і дали просратися, хто він у цьому світі і скільки коштує.

–Іншими словами, тебе навели на квартиру Новикова люди, котрі спати спокійно не зможуть, поки Влад спокійно спить?

–Щось у такому дусі. Сказали, зовсім чувак нюх і страх загубив. Ось мої пацанчики і допомогли йому, нагадали, що спокійно спати може тільки той, хто добре поводиться. Чим він завинив, перед ким – мене, сам розумієш, гребло дуже мало. Солідні люди до мене звернулися, і з тобою я про такі речі триндю, аби сам не наривався. Так що фінансові претензії не до мене.

На денці Олегової чашки лишилася сама кавова гуща. Рибалка взяв її за вушко, окрутив у руці, поставив на стіл, кілька разів прокрутив її пальцями проти годинникової стрілки.

–Справді солідні люди?

–А то!

–Тоді не бійся і скажи, хто. Раз вони такі круті, що в якості помсти легко замовляють нагле пограбування квартири кривдника, їм точно нема чого боятися. І не поменшає, якщо про них буде знати такий собі колишній мент. Та й тобі заодно нема чого тремтіти, он який дах солідний. Почали вже відверто – то шпар до кінця.

–Ти з них хочеш бабки збити? Тебе цей терпило очкастий найняв?

Тепер Олег нахилився через стіл, їхні обличчя опинилися майже впритул.

–Мені платять зарплату. Найматися, тим більше – на ліві халтурки, звички не маю. І якщо ти підкажеш, де твоїх крутих знайомих шукати, відчеплюся.

–А що, можливий якійсь інакший варіант?

–На раз. Думаю, швидше за все так і вийде у нас із тобою. Просто зараз ми вивеземо тебе з міста.

–І багато вас?

Він не помітив умовного сигналу, поданого Рибалкою. Один з трійці за кутнім столиком уже підходив до них, крутячи між пальцями сигарету.

–Прикурити буде? – і, не чекаючи, поки піднесуть вогню, нахилився до Дизеля. Мить – і тупорилий пістолет ткнувся йому в бік.

–Закрий рота і дай людині прикурити. Не тішся, Гошик у нас лівак, правою нормально хіба цигарку тримає, або при потребі в морду лупить.

Вовка Дизель клацнув запальничкою, Гошик прикурив, затягнувся, але йти на своє місце не поспішай.

–Кажу ж – часу зовсім немає. Ми виведемо тебе звідси, ти підеш, нікуди не дінешся, вихід і вулицю контролюють мої люди. Влаштуєш заваруху, прострелимо ногу просто тут, все одно поїдеш з нами, тільки калікою незалежно від результатів наших переговорів лишишся.

–Суко, ми ж домовлялися – стрєлу б`ємо без охорони.

–Не сучся, дослухай. Коли твої відморозки без гепання людини чимосьпо кумполу зовсім не можуть, чому я з такими падлюками, як ти, мушу про щось домовлятися і слово тримати? Хочеш на розборку викликати? Давай, я подивлюся, хто тебе послухає і хто візьметься такі справи залагоджувати. Ще одна неприємна новина для тебе: як до розборок дійде, братва таки визнає мою правоту. Хоча б через те, що ти, Дизель, чмом живеш і чмом помреш. А я, нехай мент колишній, закони ваші краще за тебе знаю. І вже коли розборок таки не уникнути, я до них підготуюся. Точно буду знати, хто ж це тебе так круто підписав на реальний блудняк і на кого ти сучиш, як... Чорт, навіть слів для порівняння не знаходжу.

Знов непомітний для стороннього ока сигнал – і мовчазний хлопець з пістолетом неквапом повернуся до гурту за свій столик, голосно подякувавши.

–А на закінчення нашої дружньої бесіди скажу так. Я вмію шукати, можеш вірити на слово. Вирахую, перед ким ти хвостом махаєш аж так, що законів не боїшся. Інформації в мене досить, це так здається, що ворогів у Влада Новикова багато. Не з сусідами посварився і не від коханки пішов, тут чимось серйозним смердить. Піде в мене на встановлення потрібних осіб два дні, – Рибалка оказав Дизелю два розчеплених пальці. – Не буде не цей час штуки, вважай, хана тобі. Я вже знаю, куди і кому інформацію злити, аби тебе ще до Нового року в змерзлу землю закопали. А то – поїхали з нами, чи двох днів вистачить? Подумати хочеш? До речі, вирішуєш питання компенсації – ми з тобою стрілок не забивали і жодних спільних тем не перетирали, бо у нас з тобою, Дизель, спільних тем бути не може. Хоч з цим ти згоден?

Рибалка боявся недооцінити Вовку Дизеля, але в одному був упевнений на всі сто: сам себе Дизель не переоцінює і цілком свідомий, що легіону заступників йому не зібрати. Оточив себе наркошами-бєспрєдєльщиками, від них один гармидер, тепер курс інший у братви, тихо та спокійно себе поводити треба, вибрики відморозків, яких Дизель гордо іменував своєю конторою, давненько дратували серйозних людей. Навіть ті, на чиє покровительство він так розраховує і кого він, Олег Рибалка, кров з носа встановить, бо мусить, самому цікаво, навряд чи звернулися за подібною послугою до когось іншого. Це вже говорить про певні володіння кримінальною ситуацією як в районі, так і в цілому Києві за великим рахунком.

Справді, справа гнила, мало кого з серйозних бандитів вдалося б використати практично в темну, завіграшки втравити в завідомий блудняк. Попав ти, Вовка Дизель, ох попав...

–Може, ще пива хочеш? Чи поїдемо на машинці кататися?

Олег Рибалка не любив таких, як Дизель. Вовка це знав, тож не мав сумнівів – кожну свою погрозу Карась виконає. Просто з почуття особистої неприязні. Було над чим поламати голову.

–Давай по пиву. Можна ж домовитися, чого ти відразу в бутилку лізеш...

Вовка мусив таки визнати – грамотно розколов його ментяра поганий. Не просто розколов – фактично завербував. Дотиснути трохи за інших обставин, і став би Вовка Дизель позаштатним таємним співробітником міліції. Ходила за Рибалкою-Карасем слава справного вербувальника в часи його роботи в розшуку.

9.

Хоча новий знайомий, безпосередній начальник Рибалки, директор страшно сказати – самого "Універсуму", якого Алла вирішила після першої спільно проведеної ночі обізвати Дені, чи навіть Деніком, і запросив її до ресторану, жіночий досвід підказував – вона тут зайва. Елегантний брюнет, котрий уже чекав за столиком у затишному куточку малої зали "Кавказького смаку", спочатку ковзнув по ній здивованим, потім – незадоволеним, і аж тоді – оцінюючим, звичним для неї липкуватим чоловічим поглядом. Вбралася вона без зайвого шику, бо "Кавказький смак" теж не елітний заклад, звичайнісінька тиха харчевня, куди приходять, аби сховатися подалі від людського ока і водночас не шукати спокою та затишку в гадюшнику середнього штибу на зразок "Континенту", де в дверях стоїть негр у лівреї, а залом сновигають театрально вбрані мулати-офіціанти, і де ознакою смаку вважається, коли замовляєш чорнопикому борщ з пампушками, вареники м`ясом, засмажені підчеревиною, "Українську з перцем" й узвар, а мулат усе це приносить на розцяцькованій таці, потім старанно бажає каліченою українською: "Смачнога!" Правда, краще пригоститися шашличком, долма, справжнім сиром сулугуні, лавашем, фірмовим гостреньким кавказьким салатиком у спокійній обстановці кавказької харчевні, де ніхто на тебе не дивиться, не горлає дурна музика, головне – не зустрінеш знайомих, для яких швендяти по різним понтовитим "континентам" за щастя. Один час Аллочка працювала ресторанним критиком, тож знала не просто усі основні ресторації столиці, а й постійну клієнтуру. Поки що рано виходити в люди з директором базару "Універсум".