Текст книги "Москва Ординська"
Автор книги: Володимир Білінський
Жанр:
История
сообщить о нарушении
Текущая страница: 15 (всего у книги 20 страниц)
«При правлении хана Менгу-Тимура (1266-1282) Золотая Орда, еще при хане Берке фактически ставшая независимым государством, свою независимость закрепила и юридически. Одной из таких мер, направленных на юридическое оформление независимости Джучиева улуса, была чеканка монеты с именем Менгу-Тимура. Когда Ханы улуса Джучи были зависимы от великих ханов, они чеканили свои монеты с их именем. Батый чеканил монеты с именем Менгу-Хана, Берке – с именем Арык-Буга-хана. Менгу-Тимур же был первым из ханов Золотой Орды, чеканивший монеты со своим именем. До нас дошли его монеты крымской чеканки 665/1266 года с эпитетом “верховного” и “правосудного” хана» [14, с. 52].
Отож, коли московські історики розводять руками, вдаючись до безглуздих пояснень про наявність татарських написів на карбованих у Москві за часів так званих князів монетах, то треба чітко розуміти, що Москва XIII—XV століть була частиною Золотої Орди і татарські монетні написи засвідчують саме цей факт: Москва ніколи не підпадала в Орді під «виняток із правил».
За часів хана Менгу-Тимура, у 1269 році, відбувся курултай трьох родів Чингісидів: Джучі, Чагатая та Угедея, на якому хан Золотої Орди вирішив усі спірні земельні питання, заручившись підтримкою своїх родичів і захистивши свій східний тил.
«На курултае 1269 года, состоявшемся на реке Таласе, был установлен мир между улусами Джучи, Угедея и Чагатая и уточнены границы каждого из этих улусов… На этом же курултае, по предложению Менгу-Тимура, был заключен союз между “домами” Джучи, Угедея и Чагатая против иранских хулагидов, с которыми Золотая Орда еще со времен хана Берке находилась в состоянии войны» [14, с. 53].
Тепер можна було почати вирішувати проблеми північних улусів держави. Саме за часів хана Менгу-Тимура були розв’язані стратегічно важливі питання:
1. Військовий похід на Константинополь (1269—1271);
2. Перепис населення північних улусів (1271—1272);
3. Заснування Москви як улусу роду хана Берке (1272).
Ці події настільки вплинули на розвиток північних улусів Орди, що варто розглянути їх докладніше.
З
Військовий похід на Константинополь (1269-1271)Похід війська хана Менгу-Тимура на Константинополь у 1269—1271 роках не передбачав підкорення Візантії Золотій Орді чи відторгнення частини її земель. Володіння Візантійської імперії на ті часи значно скоротилися і на півночі досягали лише річки Дунаю.
Ніякої ворожнечі між Візантією та Золотою Ордою історія не зафіксувала. Та й кордони Золотої Орди в 1269 році ще не доходили до Дунаю. На ті роки прикордонним улусом володів хан Ногай – онук Бувала (Мовала). І хоча у 1269 році Ногай зі своїми отарами й табунами худоби уже перейшов у Причорномор’ї на правий берег Дніпра, та до річки Дунаю ще не дістався.
Навіть арабські (єгипетські) історики, сучасники походу, були змушені визнати його зовнішню безпідставність. Існували золотоординські, внутрішньодержавні мотиви. І цілком зрозуміло, що історики-мусульмани не могли відкрито сказати світові про ті мотиви. Вони стосувались християнської (православної) віри. Менгу-Тимур поставив перед Візантійським імператором і Константинопольським Патріархом ультиматум: хан Золотої Орди має бути царем для християнського населення держави, а всі церковні владики (митрополит і єпископи) повинні висвячуватись на кафедри тільки з його згоди.
Мабуть, на цей вчинок хана підштовхнули православні владики Золотої Орди, які добре пам’ятали приниження за часів царювання хана Берке. Якщо хани Батий і Сартак повністю звільняли церкву і священиків від податків, то хан Берке, розпочавши у 1262 році війну з Хулагуїдами на Кавказі, наклав на церкву податок. Церковні та монастирські споруди використовували для ночівлі та постою коней і людей. Про ці факти ще згадаємо, коли йтиметься про ярлик Менгу-Тимура митрополиту 1267 року.
Імовірно, з 1267 до 1269 року хан Менгу-Тимур пропонував імператору та Патріарху добровільно передати йому титул царя православних людей Золотої Орди. Можливо, через те, що Візантія відхилила пропозицію хана Менгу-Тимура, й розпочалась війна.
Саме Візантія свого часу сповідувала гармонію церкви і влади – коли церква і влада одночасно опікуються і церковними, і державними справами: одна опирається на іншу. При цьому Візантійський імператор разом із Патріархом вважалися намісниками Бога на землі. Імператор був у ролі земного царя для православного люду держави. Тому населення Мещери і Тмутаракані після хрещення залишалось немовби під опікою Візантійського імператора і Патріарха.
Проти цього і виступили хани Золотої Орди. Вони погодились, щоб Патріарх як духовна особа висвячував для православних людей їхньої держави митрополита, але тільки узгоджену кандидатуру. А про те, щоб візантійські імператори були Царями для християн Золотої Орди, не могло бути й мови. Потомки Чингісхана вважали себе намісниками Бога на землі. Ось що писав Великий Хан Менгу в листі до французького короля Людовика IX: «…На небе есть один только вечный Бог, над землею єсть только единый владыка Хингис-хан, сын Божий…» [11, с. 162].
Усі події чітко збігаються у часі: 1 серпня 1267 року Менгу-Тимур видав ярлик митрополиту Кирилу, який тримав свою кафедру при ставці хана. Звичайно, перед тим як видати Кирилові ярлик, хан мав неодноразові зустрічі з ним та з єпископами, обговорюючи церковні проблеми. Мабуть, того ж таки 1267 року Менгу-Тимур направив свою вимогу (або ультиматум) до Константинополя. Відповідь, імовірно, негативну, хан отримав у 1268 році. А вже у 1269 році розпочався похід війська Золотої Орди на Константинополь.
Хан Менгу-Тимур особисто не брав участі у поході, що свідчить не про підкорення Візантії чи завоювання частини її земель, а про звичайне залякування.
Військо Менгу-Тимура, – саме його, а не темника Ногая, як подають деякі російські історики, – підійшло під стіни Константинополя, проте штурмувати місто не стало. Як свідчать арабські джерела, справу владнали шляхом звичайних переговорів.
Відтоді впродовж майже 200 років Золота Орда і Візантія перебували в мирі та злагоді. І не один золотоординський хан мав дружину із дому Візантійського імператора. Немає сумніву, що був у ханській делегації і брав участь у переговорах щодо примирення митрополит Кирило, або сарайський єпископ. Патріарх та імператор мали бачити свої вигоди від прийнятого рішення.
Інтереси Патріарха і Митрополита Золотої Орди збігалися стосовно гарантії існування православ’я в державі та його підтримки в протистоянні з католицизмом. Хани Золотої Орди визнали «московське» православ’я однією з державних релігій і заборонили у своїй державі сповідувати католицизм.
Ханів Орди не цікавила сама суть кожної із гілок християнства. Для них головним було інше: православ’я визнало їх своїми Верховними Царями – намісниками Бога на землі, що відповідало Ясі Чингісхана. У той час, як католицька релігія вважала намісником
Бога на землі тільки Папу, а ханів прирівнювала до простих смертних, що, звичайно, не відповідало світосприйняттю ханів.
Про достовірність висновків можна судити за конкретними результатами діянь пізніших часів. Коли Іван Грозний почав зазіхати на володіння та майно Московської церкви, то московський митрополит послався на грамоти (ярлики) «старих царів», які забороняли подібне чинити. Він навів сім ярликів, першим із яких був ярлик Менгу-Тимура 1267 року, хоча у першій половині XVI століття в митрополичій ризниці зберігались ярлики і хана Батия, і хана Берке. Та був наведений саме ярлик Менгу-Тимура. І це вчинено недарма.
Саме хан Менгу-Тимур після війни 1269—1271 років став першим законним царем «московського християнства». Він на це отримав благословення Константинопольського Патріарха, а імператор і Патріарх отримали від наймогутнішої держави Євразійського континенту гарантію свого існування. І вони неодноразово користувалися підтримкою Золотої Орди.
Очевидним результатом воєнного походу на Константинополь стала цілковита залежність православ’я Мещери і Тмутаракані від ханської влади. У Московії з 1272 року не знайдемо жодного митрополита чи єпископа, які б посіли кафедру без ханського ярлика. І це триває до сьогоднішнього дня. Тільки спочатку їх видавали хани, потім царі та московські генсеки. Сьогодні «ярлики» на московське патріаршество видає Російський Президент. Відтоді Православна церква стала звичайною ідеологічною зброєю «государів» Московської держави. І це не вигадки. Ось що зазначив російський професор Г. В. Вернадський:
«Русский народ получил два богатых исторических наследства – монгольское и византийское. Монгольское наследство – Евразийское государство. Византийское наследство – православная государственность…
Соотношение между влиянием монгольским и византийским в русской истории есть соотношение между порядком факта и порядком идеи. Монгольское наследство облегчило русскому народу создание плоти Евразийского государства.
Византийское наследство вооружило русский народ нужным для создания мировой державы строем идей» [115, с. 33].
Це дає можливість зрозуміти, чому сьогодні московський піп Кирило носиться з ідеєю «русского мира». То гнила ідея московської «мировой державы».
Очевидним підсумком воєнного походу стала можливість ханів Золотої Орди використовувати церкву у своїх інтересах. Те, що православні церкви Золотої Орди воздавали хвалу своїм земним царям (ханам), молилися за них та їхні родини, свідчить про узаконений церковний догмат. Цей догмат почали насаджувати в Мещері та Тмутаракані за хана Батия, але узаконений він був за Менгу-Тимура.
Тепер церква мала повне право відлучати улусного князя від себе за непослух ханові (царю), якщо ж хан вимагав більшого, то могла і піддати людину анафемі. Цим ганебним правом Московська церква користувалась постійно на догоду своїй владі. Згадаймо хоча б відлучення від церкви всіх псковитян на вимогу хана Узбека. І таких прикладів із історії московської церкви можна наводити багато. Церква цілковито перейшла на службу золотоординським ханам.
Наведемо повністю ярлик Менгу-Тимура, виданий митрополитові Кирилу 1 серпня 1267 року. Хоча маймо на увазі: текст значно прикрашений московською цензурою, бо оригінал уйгурською мовою московити ніколи не друкували. Це їхнє золоте правило: не публікувати давні оригінали, а тільки подавати московське тлумачення оригіналів.
Ярлик Менгу-Тимура золотоординському митрополитові Кирилу:
«Вышняго Бога силою, вышняя Троица волею Менгутемирово слово
людским баскакам,
и князем,
и полчным князем,
и к данщикам, и к писцем,
и к мимоездящим послом,
и к сокольником, и к пардусником.
Чингиз-царь, – потом что будет: дань или корм, а не замают их, да правым сердцем Богови за нас и за племя наше молятся и благословляют нас, – тако молвя.
И последний цари по тому же пути пожаловали попов и черныцев: дань ли, или иное, что ни буди: томга, поплужное, ям, воина, кто чего ни спросит, и рекли были – дати. Кто паки того у нас не ведает? Вси ведаем.
И мы, Богу моляся и их грамоты не изыначили, так молвя по первому пути: которая дань, или корм, кто ни будет, – да не просят; ям, война, тамга – не дают; или что церковное: земля, вода, огороды, винограды, мельници, зимовища, летовища, – де не заимают их; и аж будут поимали, и они да воздадут назад; а что церковное: мастеры, сокольницы, пардусницы, кто ни будет, – да не заимают их: книги, или ино что, – да не заимают, ни емлют, ни издерут, ни погубят их; а кто имеет веру их хулити, тот человек извинитца и умрет.
Попове един хлеб ядуще и во едином дому живущее: у кого брат ли, сын ли, и тем по тому же пути пожалование, аже будут от них не выступилися, будет же ли и от них выступилися, – дань ли, или ино что, ино им дати.
А попове от нас пожалование по первой грамоте, Бога молящие и благословляющее нас, стойте; а иже имеете не правым сердцем молитися о нас Богу, тот грех на вас будет. Так молвя: оже кто не поп будет, иные люди, а к себе имеет принимати, хотя Богови молитися, что в том будет. Так молвя: сему митрополиту грамоту дали есмя; сию грамоту видящее и слышащее от попов и от чернцов ни дани, ни иного чего не хотят, ни возьмут баскаци, князи, писцы, поплужницы, таможницы; а возмут, и они по велицей язе извинятца и умрут.
Тако молвя.
Заечьего лета, осеняго перваго месяца, в четвертый ветха. На Талы: Писано» [94, с. 58—59].
У ярлику на першому місці поіменований володар улусу – баскак, а вже далі йдуть різні князі та керівники служб. Цікаво звернути увагу і на те, що всі улуси Орди, в тому числі й улуси
Беркечара, Чилаукуна, Мухаммеда та інші, були забиті державними службами, яких тільки цей ярлик нараховує вісім.
Не будемо деталізувати текст ханського ярлика Менгу-Тимура. Це зроблено у третьому томі аналітичного дослідження «Країна Моксель, або Московія» [135]. У кого є потреба, може оновити матеріал у пам’яті.
Які великі свідчення часів Золотої Орди ми б отримали, якби московити не приховали у своїх таємних сховищах ярлики так званих князів. А вони ж бо до сьогодні зберігаються у московських схованках, що засвідчив князь М. А. Оболенський.
4
Перепис населення 1272 рокуПереписи населення у Золотій Орді відбувалися постійно. Хоча достовірні історичні джерела, які збереглися до наших часів, донесли свідчення тільки про три з них. Це перепис населення ханом Батиєм у 1237—1238 роках, перепис хана Берке у 1257—1262 роках та перепис населення Золотої Орди, проведений ханом Менгу-Тимуром взимку з 1271 на 1272 рік.
Якщо перших два переписи населення в північних улусах Золотої Орди проводилися в інтересах усієї імперії Чингісидів, то перепис 1272 року стосувався лише території Золотої Орди.
Коротенько згадаємо про перші два переписи. Радянські академіки Б. Д. Греков і О. Ю. Якубовський у книзі «Золота Орда та її падіння» лише натяком згадали про перший перепис населення у так званих Великих Володимирському і Рязанському князівствах. Вони соромились того перепису. І, звичайно, мали рацію, але тільки як патріоти своєї країни. А як історики і фахівці опустились до рівня простих невігласів-брехунів:
«Для первой переписи и сбора дани Бату послал баскаков. Об этой первой переписи мы имеем глухие намеки» [12, с. 221].
У чому ж покривили душею російські академіки?
Науковці мали доступ до всіх відкритих матеріалів свого часу, а саме до матеріалів, зібраних В. Г. Тизенгаузеном, в яких зберігався майже весь переклад (разом із копією оригіналу тексту) великої праці Джувейні «История миропокорителя». Не станемо пояснювати наскільки ця праця важлива. Нагадаємо: Джувейні жив і працював на теренах імперії Чингісидів із 1226 до 1283 року.
Радянська влада дозволила у другому томі «Сборника материалов, относящихся к Золотой Орде» надрукувати тільки п’ять сторінок із праці Джувейні. Однак і при цьому вони, як кажуть, «дали маху»:
«Они (Бату-хан із царевичами. – В. Б.) отдали приказание отрезать людям правое ухо. Сосчитано было 270 ООО ушей. Оттуда царевичи решили вернуться» [16, с. 23].
Отакий відбувся перший перепис населення у Мещері й Тмутаракані, тобто в країні Моксель, як її величали у XIII столітті Вільгельм де Рубрук, Джувейні та Рашид-ад-дін.
Російські історики у своїх працях ніколи не згадують про перший перепис населення так званих Великих Володимирського і Рязанського князівств у 1237—1238 роках. Адже він засвідчив би належність тих князівств Золотій Орді з дня підкорення і позбавив би майбутніх московитів багатьох ілюзорних вигадок. Бо хто ж повірить, що Батий порахував населення для простої забави, а не для зведення його в десятки, сотні та тисячі. А коли населення території платить податки до казни держави і виконує її військову повинність, то воно, без сумніву, є частиною цієї держави.
Отакі дилеми висвітив перший перепис населення Мещери і Тмутаракані.
Другий перепис населення відбувався протягом 1254—1262 років. Він проходив поетапно: від однієї підкореної землі до іншої. Цей перепис зафіксували багато світлих умів свого часу, як-от вірменський духівник Кіракос:
«В 1254—1255 гг. Монке-Каан и великий… Бату послали комиссаром Аргуна, который уже получил от Куюк-хана обер-интенданство царских налогов в странах, покоренных татарами, а равно и другого начальника, состоявшаго при дворе Бату, по имени Хура-ага, с множеством сопутствовавших им людей. Им поручено было переписать народы, находившиеся под владычеством Татар. Снабженными этим приказанием, они ездили по всем странам для выполнения поручения. Они прибыли в Армению, Грузию, землю Агуанов, также, как и в соседния страны, перечисляя и переписывая всех людей с десятилетняго возраста, за исключением женщин, и требуя строго с каждого дань… Кто скрывался, того схватывали и предавали смерти» [93, с. 83].
Перепис 1254—1262 років у всій імперії Чингісидів проводила одна комісія на чолі з комісарами Аргуном і Хура-агою. Він розпочався ще за життя хана Батия, але у Золотій Орді вівся в 1257—1262 роках уже за часів хана Берке.
Цей перепис цікавий тим, що був поширений на Новгород і Псков. І хоча населення Новгорода у 1258 році вчинило повстання та переписувачі з охороною, яку очолював «прийомний син хана Батия» – Олександр, прибули до міста наступної зими, оточили місто і примусили населення пройти перепис і сплачувати данину. Найімовірніше, син Батия Олександр виступав під тюркським іменем Хура-ага та був тим самим «начальником, состоявшим при дворе Бату».
Саме «прийомний син хана Батия» покарав Новгородців за непослух: «оному носа урезаша, а иному очи выймаша» [121, с. 30].
А після цього судіть самі – був то християнин чи ні.
Це той Олександр, про якого Плано Карпіні писав, як про аманата, що перебував при ставці Батия у 1246 році та якому на той час ще не виповнилось шістнадцять. Л. М. Гумільов, Г. В. Вернадський та інші історики Московії величають цю людину «прийомним сином хана Батия».
Російська історіографія прозвала цю людину – Олександром Невським та приписала їй Невську і Чудську битви, а його нащадкам – заснування Москви та багато чого іншого.
Однак, якщо вивчати історію Московії у неспотвореному вигляді, без «доважків брехні», то «прийомному синові хана Батия» у ній місця немає, окрім аманатства, перепису населення на Суздальщині та у Новгороді, смерті в Городці на Волзі. Бо ще після отруєння сина Батия – Сартака, Берке був зобов’язаний знищити його анду – Олександра. Інакше той би знищив хана Берке. Таким був обов’язок анди.
Можемо тільки здогадуватись, чому після смерті Сартака в 1255 році «прийомний син хана Батия» Олександр протримався до 1262 року. Перепис населення допоміг йому вціліти. Переписувачі з 1254 року побували у: Вірменії, Грузії, Сірії, Іраку, Ірані, всіх улусах Золотої Орди і так далі. Поки «прийомний син хана Батия» був у «переписній команді», йому нічого не загрожувало, оскільки комісія діяла за указом Великого Хана і перебувала під його захистом, а Олександр (він же Хура-ага), у свою чергу, не становив загрози для Берке. Після Новгорода перепис продовжили в улусі хана Мухаммеда, улусі хана Чимпая, Великій Булгарії, Великій Башкири тощо. Хан Берке знищив Олександра, коли той повертався до свого Заволзького улусу (родинного гнізда роду Батия).
Ні в Московському, ні в Мещерському улусах місця для «прийомного сина хана Батия», так званого Олександра Невського, бути не могло. Така правда історії.
Перепис населення 1272 року проводив хан Менгу-Тимур. Він був видатною особистістю не тільки в історії Золотої Орди, айв історії Московського улусу, тому що саме цей хан заснував Москву і Московський удільний улус, названий московитами князівством. Дивно, чому московити та їхні правителі так затято заперечують і приховують ці великі істини, якими можна пишатись?
Навіть М. М. Карамзін у своїй «Истории государства Российского» приділив перепису населення так званого Великого Володимирського князівства тільки одне речення. Щось же приховується за цими неординарними вчинками?
Мещерський улус хана Чилаукуна у 70-ті роки XIII століття перебував на досить-таки низькому рівні суспільного розвитку.
У такому ж стані були всі північні улуси Золотої Орди, які переходили у християнську віру.
Ось слова митрополита Кирила, сказані ним у 1274 році: «Мы сведали, что некоторые Иереи… от Пасхи до Недели всех Святых празднуют только и веселяться, не крестят никого и не отправляют службы Божественной: такие да исправятся или да будут извержены!.. Известно нам также, что многие люди, держась древних языческих обыкновений, сходятся в святые праздники на какие-то бесовские игрища, криком и свистом созывают подобных себе пьяниц и бьются дрекальем до самой смерти, снимая с убитых одежду; отныне, кто не перестанет тешить Диавола такими гнусными забавами, да будет отлучен от церквей Божих» [18, т. IV, с. 225].
Що в такому разі мав робити мудрий правитель Золотої Орди? А з походу Менгу-Тимура на Константинополь ми мали можливість у цьому переконатись.
А ще досяг повноліття син хана Берке, якому, згідно з Ясою Чингісхана, треба було повертати батьківський улус (Західнокаспійські землі).
Війна з Хулагуїдами на Кавказі пожирала значну частину ханської казни. До того ж багато витрачалось на надання пільг церкві.
Отже, перед Менгу-Тимуром стояли непрості питання: що вчинити? де взяти додаткові кошти?
Немає сумніву, що питання збільшення надходжень до ханської казни стосувались абсолютно всіх улусів Золотої Орди, у тому числі й улусів Чилаукуна, Мухаммеда і Беркечара. Звичайно, свої поради з цього приводу давали і православні владики: митрополит і єпископи церкви. Митрополит Кирило був своєю людиною в столиці й користувався повного довірою хана. Знаючи стан справ з обліком населення у дикій, лісистій місцевості і будучи зацікавленим у церковних пільгах, імовірно, що саме він з єпископами і вказали ханові та його двору джерела покриття збитків. Основними з них були всеохопний облік лісового населення та поширення ханської влади і церкви на територію тайгових масивів. Саме туди, у глибокі, глухі лісові хащі, під тиском влади і церкви відбувався відплив населення з улусів Чилаукуна, Мухаммеда (Буре) та Беркечара.
Тому Менгу-Тимур у 1272 році провів новий перепис населення в Золотій Орді. Що ж стосувалось улусу Чилаукуна, то Менгу-Тимур вирішив після перепису створити для Петра Ординського новий улус на неосвоєних землях за річкою Москва.
Таким чином він вирішив відразу кілька проблем: по-перше, залишив за собою улус Берке; по-друге, наділив землею (улусом) рід Петра Ординського; по-третє, збільшив надходження коштів до казни та поширив свою владу на нові землі.
