Текст книги "Чорна рада"

Автор книги: Пантелеймон Кулиш

сообщить о нарушении

Текущая страница: 11 (всего у книги 11 страниц)

Ч “ак отеЇ в≥н, Ч каже ѕетро, Ч ≥ сестру, й мат≥р покинув дл€ тоњ „орноњ √ори?

Ч ћи, бгате, в його питали: Ђяк же ти зоставив свою мат≥р одну з дочкою при старост≥?ї Ч Ђўо, Ч каже, Ч козаков≥ мат≥р? Ќаша мати Ч в≥йна з бусурманами, наша сестра Ч гостра шаблюка! «оставив € њм грошей, буде з њх, поки жив≥; а запорожц€ господь сотворив не дл€ зап≥чка!ї Ч ќтакий химерник!

“ак, розпитуючись да розмовл€ючи, ≥ не зчулись, €к настала об≥дн€ година. оли ж саме перед об≥дом шасть у хату ¬асиль Ќевольник ≥ веде за собою сл≥дом божого чолов≥ка. ’одив старий на торг у ињв да, попавши там десь д≥дус€, зараз ≥ загарбав його до „ереван€: дуже кохавсь „еревань у його сп≥вах. як же то зрад≥в ¬асиль Ќевольник, побачивши Ўраменка! “о з того, то з другого боку зайде, розставить руки, здвигне плечима ≥, бачс€, сам соб≥ не йме в≥ри. ≤ божий чолов≥к зрад≥в: аж усм≥хавсь, облапуючи кругом ѕетра.

ўе весел≥ш почали тод≥ гомон≥ти. Ћес€ щебетала, €к ласт≥вочка. ѕ≥сл€ об≥да божий чолов≥к ≥грав ≥ сп≥вав ус€ких поважних п≥сень. ј €к одходив ≥з ’марища, ѕетро положив йому гаман грошей за пазуху на викуп невольника з невол≥, за панотцеву душу.

Ч —мутно мен≥, Ч каже божому чолов≥ков≥, Ч що в св≥т≥ ледащо пануЇ, а добре за працю й за горе не маЇ жодноњ награди!

Ч Ќе кажи так, синку, Ч дав одв≥т божий чолов≥к, Ч ус€кому Їсть сво€ кара ≥ награда од бога.

Ч як же? Ч каже ѕетро. Ч ≤ванець ось вознесен, а —омко з моњм панотцем г≥ркую випили.

ј божий чолов≥к:

Ч ≤ванц€ бог гр≥хом уже покарав; а праведному чолов≥ков≥ €коњ треба в св≥т≥ награди? √етьманство, багатство або верх над ворогом? ƒ≥ти т≥лько ган€ютьс€ за такими ц€цьками; а хто хоть раз загл€нув через край св≥ту, той ≥ншого блага бажаЇ… ЌемаЇ, кажеш, награди! «а що награди? «а те, що в мене душа лучча от моњх ближн≥х? ј се ж х≥ба мала милость господн€? ћала милость, що мо€ душа см≥Ї ≥ зможе таке, що ≥ншому й не приснитьс€?.. ≤нший ≥ще скаже, що такий чолов≥к, €к тв≥й панотець, уган€Ї за славою! ’имера! —лави треба миров≥, а не тому, хто славен. ћир нехай навчаЇтьс€ добру, слухаючи, €к оддавали жизнь за людське благо; а славному слава у бога!

“ак проглаголавши, замовк старий, похилив голову, ≥ загадавсь. ≤ вс≥ задумались од його реч≥. ƒал≥ поклонивсь божий чолов≥к на вс≥ сторони ≥ п≥шов з хати, почепивши через плече бандуру.

ј ѕетро ≥ оставсь у „ереван€, €к у своњй сем’њ. „еревань йому став тепер за батька, а „ереваниха за мат≥р. —тали жити вкуп≥ люб’€зно да при€зно.

Ќу, сього вже хоть ≥ не казати, що, зождавши п≥вроку, чи що, почали думати й про вес≥ллЇ. ≤ще не гаразд ≥ весна розгул€лась, ≥ще й вишеньки в саду в Ћес≥ не одцв≥лись, а вже ѕетро ≥з Ћесею ≥ в пар≥.

“ак-то усе те лихо минулось, мов приснилось. яке то воно страшне ус€кому здавалось! ј от же, €к не божа вол€, то њх ≥ не зачепило. —е так, €к от ≥нколи схопитьс€ заверюха Ч громом гримить, в≥тром бурхаЇ, св≥ту божого не видно; поламле старе дерево, повиворочуЇ з кор≥ннЇм дуби й берези: а чому указав господь рости й цв≥сти, те й останетьс€, ≥ красуЇтьс€ ≥ весело да пишно, мов ≥зроду й хуртовини не бачило.

– ≤Ќ≈÷№ –

“екст зв≥рено з виданн€м: ул≥ш ѕ.ќ. “вори: ” 2 т. Ч .: ƒн≥про, 1990. Ч “. 2: „орна рада: ’рон≥ка 1663 року; ќпов≥данн€; ƒраматичн≥ твори; —татт≥ та реценз≥њ.

Ќаб≥р: ќлесь ќбертас

≈лектронне форматуванн€: ћаксим “арнавський

ќриг≥нальний текст вз€то з б≥бл≥отеки ≤”—:

www.utoronto.ca/elul

” *.txt форматував ¬≥тал≥й —топчанський

‘айл вз€то з е-б≥бл≥отеки “„тиво”

www.chtyvo.org.ua