Текст книги "Декамерон Самуїла Окса"

Автор книги: Николай Билкун

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 10 страниц)

«ЗРОБИ ТЬОТІ ДО ПОБАЧЕННЯ…»

– Драстуйте, драстуйте, люба моя! Драстуй, Лесику, мій маленький! Драстуй і зразу ж таки зроби тьоті до побачення, бо тьотя поспішає. У мене там молоко на плиті. Я на хвилиночку… Я хочу від вас по телефону подзвонити. Можна? Спасибі Лесичок, маленький мій, хороший хлопчик! Тьотя зараз подзвонить по телефону, а ти тьоті зробиш до побачення, бо тьотя поспішає, у тьоті моня на плиті.

Альо! Муся, де ти? Альо! Це я. Хто, хто! Що ти, по голосу не пізнаєш? Багата, значить, буду. Ага-а, впізнала-таки. То ж то, а то: хто такий, хто такий! Звідки дзвоню? Від знайомих одних дзвоню. Ні, ні, ти їх не знаєш, це мої нові сусіди через площадку. Дуже культурна сім’я, дуже милі люди. Альо, ти мене слухаєш? Да, да. Я дуже поспішаю, розумієш, у мене молоко на плиті. Не смикай за шнур. Що? Це я не тобі, це я Лесику. Якому Лесику? Ти його не знаєш. Це хлопчик моїх нових сусідів. Льока? Який Льока? Клавин Льока? Що ти кажеш? Розлучилися? І в газеті було? Оце так-так. А як же ж вони кімнату будуть ділити? У них же дев’ятнадцять метрів. Це що ж виходить? Їй десять метрів, а йому дев’ять метрів? Ні, ні, він ніколи не погодиться, ти Льоки не знаєш. Альо, альо, хто там перебиває!

Альо! На тобі! Міжгородня включилася. Ну, ви бачили таке? На самому цікавому місці перебили Це моя подруга одна, ви її не знаєте. Розумієте каже, що моя друга подруга, ви її теж не знаєте, з чоловіком розлучається. І вже в газеті було! Лесик, зроби тьоті до побачення. Ручкою, ручкою помахай! Тьотя зараз іде, у тьоті моня на плиті. Тьотя зараз подзвонить другій тьоті, ти її не знаєш, і зараз же йде. Ви вже мені пробачте, я до вас на одну хвилиночку. Можна ще раз скористатися вашим телефоном? Велике вам спасибі. О, все ще зайнято! Цікаво, з ким це Муська може по міжгородній розмовляти? Напевне, з тьотею Пашею. У неї тьотя в Житомирі живе. Подзвоню ще раз. Знову зайнято. Коли поспішаєш, завжди так виходить, господи прости. Я знаю тьотю Пашу, вона така, що карбованців на п’ять може наговорити. Вже як дорветься до телефону, то її від телефону і за вуха не відтягнеш. Ще раз спробую. Альо! Муся, це ти? Альо! Це я. Хто, хто! Тільки що говорили, а вона хтокає. Звичайно, я. З ким це ти по міжгородній балакала? З тьотею Пашею? Ну я ж казала вам, що вона з тьотею Пашею говорить. Це я не тобі, це я сусідці. Ти її не знаєш.

Так що там у тьоті Паші новенького? Тільки швиденько кажи, бо мені ніколи, у мене молоко на плиті. Дядя Гриша вставив нові зуби? Що ти кажеш? Молодець дядя Гриша, нарешті зібрався. Це її дядя, він все ніяк не міг зібратися вставити нові зуби, а тепер нарешті вставив. Що, що? Це я не тобі, це я сусідці розповідаю про дядю Гришу, вона його не знає. Хто, хто? А, сусідка? Ти її не знаєш. Ну, ну! І які ж він вставив? Що ти кажеш? Молодець, молодець! Ну, він тепер помолодіє на двадцять років. Ага, ага! На двадцять не на двадцять, а на п’ятнадцять явно помолодіє. Що я, не знаю дядю Гришу! Він ще крепкий мужчина, дарма що на пенсію пішов. Він тридцять вісім років бухгалтером пропрацював, дядя Гриша. Це я не тобі, це я сусідці. І де ж він вставляв? Де, де? В поліклініці?

3 глузду з'їхав! Наплачеться він тепер з ними. Сусідка моїх знайомих теж зробила в поліклініці, так вони такі зробилися, як підкови, в роті не вміщуються. Кажеш, добре зробили. Буває… Що, що?

Що я тобі хотіла сказати? Чого дзвонила? Стривай, а чого ж я тобі справді дзвонила? Забула, їй богу, забула! Ну, я тобі пізніше подзвоню. Телефон тепер під боком, сусіди у мене дуже хороші, інтелігентні люди. Бувай, мені ніколи, у мене молоко на плиті.

Ну, Лесичок, роби тьоті до побачення, тьотя вже | йде. Отак, отак, ручкою, ручкою. Риба моя, люба моя, пташка моя! Тьотя потім прийде. Ой, Лесику, дивись, яка гарна червона машинка приїхала. Ой, яка машинка! Машинка ту-ту! Лесичок поїде на машинці. Дивіться, сусідко, чого це до нас пожежна машина приїхала? Невже пожежа? Де ж воно горить? Дивись, Лесичок, дяді драбинку розклали і кишечку тягнуть. Куди ж це вони лізуть? До мого вікна! Господи! До мого вікна лізуть! У мене горить! Дим з вікна валить! Це ж моє молоко! Завжди так з цією Муською, заговорить тобі зуби, а потім пожежна машина. Ну, я побігла! Зроби, Лесику, тьоті до побачення, тьотя побігла. Я зараз прийду, розповім, як потушили, а потім подзвоню Мусьці, як через неї до нас пожежна машина приїздила.

ОЗДОРОВЧА КАМПАНІЯ

Ні, Маріє Гордїївно, що ви мені не кажіть, а сала в борщ ви кладете багато. Це ви не сало кладете, це ви холестерин кладете. І отак покладете в домовину свого Карпа Гнатовича. Бачив я, бачив, як ви вранці йому яєчню смажили! Думаєте, ви яєчню смажили? Холестерин ви смажили. І ще на якийсь день-два вкоротили життя рідному чоловікові. В журналі «Здоровье» все правильно написано. Хочете, я дам вам почитати?

*

– А ти, Ромо, знову до восьмої години у волейбол грав? Мені з балкона все видно. Спорт то спорт… Проти спорту й журнал «Здоровье» нічого не має. Але ж треба міру знати. Яке навантаження на серце! Знову ж таки, ти долонею ляпаєш по м’ячу, капіляри розширюються, кров приливає до рук, а відливає від голови. А в результаті що виходить? А в результаті виходить деградація розумової діяльності. Ясно? А в тебе екзамен на носі.

*

– А-а-а! Карпе Гнатовичу! З риболовлі? І багато вловили? Три щупачки? Ой Карпе Гнатовичу, Карпе Гнатовичу, то не три щупаки ви собі вловили! Ви вже знаєте, що ви собі вловили? Ще не знаєте? То я вам скажу, що ви собі могли вловити, коли вже не вловили. Радикуліт – раз, ревматизм– два, малярію – три! Річка, вологість, комарики… Комарик вам на лисинку сів – чик, він далі полетів, а ви лягли. Добре, коли на ліжко, а то інший на ліжку полежить-полежить, помучиться-помучиться, а потім його на стіл кладуть. Та ногами вперед з хати. Так-то…

*

– Ви, Алло Миколаївно, сьогодні, мабуть, своєму Лесику знову морозиво купляли? Купляли, купляли, не крутіть, по очах бачу! Знаєте, що ви йому купляли? Не знаєте? То я вам скажу, що ви йому купляли. Ангіну ви йому купляли! Ясно? А ви не узнаєте, що таке ангіна? Я вам дам журнал «Здоровье», почитайте. Це не просто собі горло болить. Від ангіни ревматизм починається, а ревматизм не просто лиже суглоби, ревматизм, – він кусає серце! І от вам результат: бігав собі веселий хлопчик Лесик, і немає більше веселого хлопчика Лесика…

Ні-ні, я не хочу сказати, що може бути обов’язково «екзитус леталіс», як кажуть лікарі, але інвалідом з синюхою можна стати як раз плюнути. Отак…

*

– Фізкульт-привіт, Ромочко! Як екзамени?

А пиво, Ромочко, ти даремно пив сьогодні у кіоску. Це ж півкілограма зайвої ваги! Уявляєш собі, півкілограма! Нещасне серце. Ти тільки підрахуй: ти важиш кілограмів шістдесят п'ять, і воно мусить ці кілограми обслуговувати. А тут ні сіло ні впало ще плюс півкілограма. Уявляєш собі? Цілих півкілограма – майже цілий процент твоєї власної ваги! Воно, бідне, мусить: тук-тук-тук і зайвий «тук», бо його хазяїнові, бачте, пива захотілося. Знову ж таки приплив крові від голови до шлунка, занепад розумової діяльності, а в тебе ще два екзамени. Я вже не кажу про такий фактор, як алкоголізм. Сьогодні кухоль пива, завтра кухоль пива – і-і-і повело до синього носа й білої гарячки.

– Я, Карпе Гнатовичу, оце на балконі сидів і спостерігав, як ви в дворі козла забивали. Дванадцять партій зіграли не встаючи. Куди ж це годиться? Приплив крові, варикозне розширення вен. В одному місці, в другому, а там і до трофічної виразки два кроки. Скажіть ви мені, будь ласка, чи треба вам це у вашому віці? Не треба, правда? От бачите!

*

– От ви, Маріє Гордіївно, накрохмалили комірець Карпові Гнатовичу і зовсім не подумали над тим, що може статися. Мушу вам сказати, Маріє Гордіївно, що комірці від крохмалю стають твердими й мають тенденцію розтирати шию. Спочатку розітре він начеб і непомітно, а потім на те місце сяде яка-небудь інфекція. Сюди-туди, фурункул, карбункул, далі загальне зараження крові, і ви – вдова, Маріє Гордіївно.

*

– А-а-а! Ромочка! Я бачу, ти кудись зібрався? У туристський похід? Так, так… З одного боку, воно б наче й нічого. Спорт, так би мовити, проме-над, кисень, озон і взагалі різні вітаміни. На перший погляд, усе приємно й корисно. Але зваж на атмосферні опади! Дощ, град! Сюди-туди – і запалення легенів забезпечено, а там і до туберкульозу один крок. І дівчата з вами йдуть? Ну, ну! Хе-хе-хе! Ой молодь, молодь, нічого ви не знаєте! А чи знаєш ти, Ромочко, скільки різних інфекцій передається поцілунками? Не знаєш? Я був певен, що не знаєш! Ти думаєш тільки про рожеві, як пелюстки троянди, устонька, а не знаєш, що то не пелюстки троянди, а ворота різної зарази. Ти знаєш, скільки мікробів міститься в ротовій порожнині? Більше, ніж будь-де! Ось я тобі винесу підшивочку журнальчика, там навіть малюнки є різних мікробів, художньо виконані. Чим ото шалатися по різних пікніках, краще почитай…

*

– Ой, Ромочко, ой, що ти робиш! Підшивочкою по голові! Ой, порвеш підшивочку! Ой, у мене струс мозку буде! Ой, що ти робиш?!.

– Карпе Гнатовичу, ой, Карпе Гнатовичу, йой, що ви робите! Нащо ви спінінгом? Він же залізний! Ой, Карпе Гнатовичу, ой, більше не буду! Ой, там же в мене нирки! Ой, не робіть мені блукаючу нирку!

– Ой, Маріє Гордіївно, ой, ой! Куди ж ви макогоном суляєте! Там же в мене підшлункова залоза! Вона ж інсулін перестане виробляти!

– Ой, Алло Миколаївно, не дряпайтесь, ви ж своїм манікюром інфекцію в шкіру занесете! Більше не буду! Я ж вам добра хотів! Я ж серед вас добровільно вів оздоровчу кампанію. Ой, не бийте! Отруюйтесь, заражайтесь, хворійте, вмирайте, – я більше не буду! Ромко, порвеш підшивку!..

СЮРПРИЗ ЛЮБИХ ЧОЛОВІЧКІВ

Ви мене питаєте, чого це я 8 Березня стою та посуд мию. Ну, як бачите, не я одна мию, багато нас тут таких, як я. А справа в тім, що як розібратися, то 8 Березня не сьогодні було, а вчора. То тільки на календарі написано, що сьогодні, а для нас воно вчора було.

Наше правління вирішило його трошки пересунути, як то кажуть, перенести. О! Бо вчора була неділя, а сьогодні, значить, понеділок. Отож наші руководителі порадилися, погомоніли між собою, а тоді скликали розширене правління та й оголосили:

– Товариші женщини! Йде 8 Березня, тасать, всежіноче свято! І правління нашого колгоспу вирішило якнайширше це свято відмітити. Кошти бухгалтерія певні виділила, так що з цього боку все буде правильно. Це ми до того, щоб не обмежуватись доповіддю і танцями. Щоб після доповіді була художня частина, щоб ми могли після доповіді до столу сісти випити-закусити, а вже тоді, тасать, танці і різна самодіяльність. Про всі оті напитки-наїдки ми, чоловіки, самі потурбуємось, а ваше жіноче діло сидіти в президії і в долоні плескати, коли котру преміюють. Тільки тут діло таке. 8 Березня випадає на понеділок… Воно якось не з руки у понеділок святкувати. Давайте 8-ме перенесемо на 7-ме, і хай воно вважається як 8-ме.

Перенесемо, то й перенесемо. Щоб так уже й заперечували, то й не заперечували. 7-го, то й 7-го. Скільки того діла? На тому й порішили, що в неділю зберемося, музика гратиме, президія сидітиме, потім, значить, художня частина за накритим столом почнеться, а тоді вже танці і така інша самодіяльність.

Словом, заходилися наші чоловіки у неділю на ясельній кухні порядкувати. Там вільно – зимою ясла не працюють. Смажать, варять-парять, печуть, аж дим стоїть. Начальник нашої пожежної команди вже кілька разів поривався у дзвони бити, думав, десь загорілося. Ні, кажуть йому, це йде підготовка до 8 Березня, яке відбудеться сьогодні,

Ну, сіли ми, жінки, у президію. Врочиста частина починається. Не встиг доповідач розкрити рота І сказати: «Товариші, ми зібралися сьогодні для того, щоб…», коли, бачу, пробирається поза спинами мій Гордій. Думаю, чого це він, його ж, здається, у президію не обирали? А він вже шепоче мені на вухо:

– Галю, біжи на кухню, у нас там неув’язочка. Розумієш, хотіли вам сюрприза зробити, гаряченьких вареників на стіл поставити, взялися місити тісто, так Семен уже заліпився так, що й очей йому не видно, допоможи, рибонько, а я замість тебе у президії посиджу.

Побігла я… Прибігаю, матінко моя, вони там такого наробили, що коли нам, жінкам, не вмішатися, то вечеря якраз на 1 Травня поспіє. Такий сюрприз вийде! Печеня от-от підгорить, холодець якийсь розумник на піч поставив і дивується, чого він не застигає, плита ось-ось погасне, Матвій збирається узвар салом затовкати, і взагалі робиться щось таке, що я вам і розказати не можу. Скидаю свого празникового жакета, засукую рукави, кажу:

– Ти, Матвію, біжи у президію замість Марусі посидь, а ти, Семене, обшкрябуй тісто, вмийся і Оксану підміни, без них я сама одна не впораюся. А ти, Іване, Дарку свою виклич, вона там у першому ряду сидить, ти, Грицьку, свою Олену погукай, так воно спідручніше буде. Та потушіть цигарки, попелу в холодець понатрушуєте, це вам не в конторі на нараді сидіти. І взагалі краще всього повиходьте, ідіть у клуб слухайте, що там про 8 Березня говорять, потім нам розкажете. Наробили сюрпризів, досить…

Мушу вам сказати, що їх довго і вмовляти не довелося, побігли. А мої подруги одна по одній всі по дорозі з клубу на кухню вишнурувалися.

І взялися ми до роботи! Почали «сюрприз» своїх чоловіченьків любих із голови на ноги ставити. Кожній роботи по горло знайшлося. Коли це біжить і мій Гордій:

– Галю, рибочко, біжи у клуб, голова за тобою прислав, зараз тобі премію вручати будуть. Біжи, і біжи, а я тебе тут підміню.

Кажу:

– Добре, підміняй, тільки дивись, нічого без мене не чіпай, бо ще наробиш якої халепи.

Побігла я, вхопила премію, навіть не подивилася, чим же ж мене там преміювали, навіть «туш» не дослухала, хоч як музиканти старалися, біжу назад до кухні. Прибігаю захекана, кажу:

– Дарко, мий руки, біжи у клуб, зараз тебе преміювати мають.

Побігла Дарка, через яких хвилин десять повертається з премією, каже:

– А в президії вже жодної жінки нема, самі тільки чоловіченьки наші собі сидять. Ти, Оксано, можеш не поспішати. Семен за тебе вже премію одержав. І вклонявся на всі боки, і довго, довго так голові руку тряс.

Так на врочистій частині ми вже й не були. Почали печене-варене у казани та каструлі складати та у клуб носити. А як майже все переносили, тут і наші чоловіченьки з’явилися:

– Дорогі наші іменинниці, може, вам що-небудь допомогти?

Нас аж зло взяло:

– А що допомагати? Сідайте та трощіть усе, що ми тут наготували, та закусюйте, закусюйте, щоб не довелось вас на плечах додому нести. Ото буде сюрприз!

Повірите, так ми коло плити та коло печі натанцювалися, що, коли музики заграли, ми вже на ногах стояти не могли. Вже ні пити, ні їсти, ні танцювати не могли. Кожна тільки про подушку мріяла.

Сьогодні оце зійшлися вранці, а посуду немитого гори Карпати навернуто. Ми до чоловіків:

– Ану, голубчики, скидайте-но спінжачки, засукуйте рукавчики і беріться до роботи. Хоч тарілки після себе поперемивайте.

А вони, знаєте, що нам кажуть:

– Ми ж з вами домовлялися, що 8-ме переноситься на 7-ме! Отож коли розібратися, то сьогодні вже не 8-ме, а 9-те, до того ж понеділок і робочий день. Знову ж таки, миття посуду не мужеська і робота.

Бачите, який сюрприз? Отож стоїмо, миємо. А воно, може, й на краще. Довір їм посуд, так самі тільки черепки залишаться.

ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ВІНИКА

Одержала редакція листа. Дуже сумного. Пише сільська молодь.

«Дорога редакціє! Порадь, будь ласка, що нам і робити. Клуб у нас хороший, з товстими колонами і блакитною завісою. Є у нас і завклубом, є у нас інший культурний реманент, а от нудьга у клубі стоїть така, що мухи виздихали б, коли б ранньою весною мухи були. Зберемося увечері і не знаємо, що робити. Самодіяльність? Так районний огляд самодіяльності вже був, а до обласного ще далеко. Кому охота репетирувати? Сидимо. Насіння лузаємо. Часом завклубом радіолу пустить. Так і тут не дуже розвеселишся, бо ті пластинки, що у нас є, ми вже напам'ять повивчали. Клуб хороший. Але в клубі брудно і павуки всі кутки позасновували, і на підлозі таке робиться, що обережно ходити треба, бо можна посковзнутися і носа розбити. Та це ще півбіди. А ціла біда це те, що ми нудьгуємо і ніхто нас не розважить, не розвеселить. Нікому до нас діла нема. Сидимо, позіхаємо. Порадь, люба редакціє, що нам далі робити і як нам далі бути.

Молодь села Байраки, тридцять шість підписів».

Мені, значить, доручили на цей лист відповісти і щось розумне порадити. І тут я розгубився. Ну що ти їм порадиш? Як ти їх, сердешних, розвеселиш, коли і клуб у них є, і завклубом є, і різний інший культреманент є, а вони нудьгують. Не написали, правда, чи є серед іншого реманенту звичайнісінький віник. Такий, котрим підмітають.

Коли віника немає, треба поставити питання перед сільрадою і правлінням колгоспу – хай віник випишуть. Можна з області виписати, бо вже як виписувати, то виписувати! Із самого Києва. Можна, правда, віника зробити на місці, у селі. Це простіше. Запросити спеціаліста із обласного центру (але кращезнову ж таки з Києва), і він прочитає у клумбі лекцію, як зробити віник. Триденний семінар скликати, освоїти технологію виготовлення віників.

Оголосити конкурс, кращого віникороба преміювати і відрядити в сусіднє село для обміну досвідом і підвищення кваліфікації.

Коли віник нарешті посяде гідне місце серед і культреманенту, вважайте, що половину справи зроблено, і ви майже на коні. У всякому разі, одна нога вже в стремені. Тепер залишиться тільки скликати нараду і всебічно обсудити кандидатуру відповідального за віник. Обрати цю кандидатуру, призначити двох заступників і одного секретаря. Словом, створити ініціативну комісію, а вона вже сама між собою хай вирішує, кому підмітати.

І от коли з клубу за участю широких кіл громадськості буде виметено сміття, виселено павуків, час поставити питання перед керівниками села про дозвілля молоді.

Знову ж таки скликати триденну нараду, на якій питання мусить стояти руба: клубові потрібні штатні одиниці розважальників. Молодь нудьгує, це вам не жарт, молодь необхідно розважати. Кадри треба відповідні підшукати. Послухайте добрі поради, і ви зрозумієте, що кадри шукати вам довго не доведеться.

Взимку і ранньою весною ясла ще не працюють, і оті жіночки, що влітку за дітьми дивляться, можуть стати в пригоді. Маленьких вони влітку розважають, чому ж не можуть великих взимку розважати?

Першого вечора, може, правда, ще буде трохи нуднувато. Бо я певен, що почнеться з нескладної гри: «Сорока-ворона дітям кашку варила, на порозі студила…» Гра не зовсім масова, і всіх відразу не охопиш. Але терпіння, терпіння і ще раз терпіння! Репертуар у ясельних виховательок багатий, і дайте їм тільки змогу по-справжньому поставити роботу, вони себе покажуть.

Наступного вечора з вами вже розучуватимуть популярну пісеньку-гру «Тосі-тосі, куці в горосі, нема кому вигнати, Ваня в дорозі».

Так поступово, поступово ви будете підніматися на вищі щаблі культурного розважання. Через тиждень-два можна буде вже починати вивчати гру «Гуси-гуси, додому, вовк за горою».

Щоб розважання і кампанія боротьби з нудьгою не були однобічними, можна організувати вечір зустрічі з дідом Явтухом на тему: «Як розважалися наші діди».

Мушу зауважити, що ви почуєте дещо дивне і незвичне. Виявиться, що у дідів, коли вони були молодими, клуб був трохи не такий як зараз. Колони в цьому клубі не стояли, а лежали і називалися просто – «молодик». Власне, весь клуб складався тільки з цих «колон», а завклубом зовсім не було. Не було також ніяких штатних одиниць в питаннях розважання. Діди розважалися як вміли. Але ж розважалися?

Звичайно, ні дід Явтух, ні тіточки-виховательки з дитячих ясел повністю вирішити проблему розважання не зможуть. Це справа серйозна, і тут не до сміху.

Треба виділити штатних розважальників (може, навіть поставити питання перед правлінням, щоб нараховувало їм трудодні), кожному роздати пучечок пір’я.

Хай штатні розважальники постійно чергують в приміщенні клубу. І хай подають першу швидку допомогу нудьгуючим. Побачить такий розважальник, що товариш сидить десь в кутку і щелепи у нього від нудьги вивихаються, підходить і відразу:

– Ану, скидай чоботи! Чого сидиш нудьгуєш? Зараз я тобі п’яти пір’ям лоскотатиму, обрегочешся!

Можна, правда, в клубі обговорення нових книжок влаштовувати, диспути цікаві, веселі вікторини. Можна КВН свій організувати, можна співати, можна танцювати, можна загадки веселі загадувати. Можна купити, зрештою, книжечку «В години. Дозвілля» і там такого вичитати, що про нудьгу взагалі забудеш! Та господи, боже ти мій, чого тільки не можна! Все можна при бажанні.

Між іншим, бажання гарно провести час абсолютно заміняє вищу розважальну освіту. (Правда, здається, таких інститутів немає, де б вчили на розважальників).

А які конкурси можна влаштовувати! Можи! наприклад, влаштувати конкурс на найзанудьгованішого. Виберіть такого, який вміє тільки позіхати, і докладіть всіх зусиль, щоб його розвеселити. Не розвеселите – бути йому переможцем конкурсу.

Тільки тут маленьке «але». Все це можливе, але в чистому і затишному клубі. Так що про віник не забувайте. Без віника культреманент – не культреманент.