Текст книги ""Лахтак""

Автор книги: Микола Трублаїні

сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 18 страниц)

Розділ V

Різким рухом викинувши рятувальні кола, штурман Кар перестав дивитись на шлюпку, яка підстрибнула на хвилях догори дном. Він мусив зберегти своє судно або врятувати хоча б тих, хто залишився на пароплаві. В його розпорядженні було п'ять, шість, максимум – десять хвилин.

– Боцмане! – прогримів штурман, перемагаючи бурю. Його голос змінився і став громохким, як брязкіт заліза, а звичайно лагідні сіро-блакитні очі палали сталевими блискавками. – Всіх наверх! Одягти пробкові пояси і – до шлюпки!

Лейте двадцять років боцманував, і жодного разу не трапилось, коли б він не плюнув перед тим, як виконати будь-який наказ. Але на цей раз навіть язик в роті боцмана не встиг заворушитись, як боцман з'їхав по трапу на нижню палубу.

Кар нахилився до телефону, свиснув у машину, а потім загукав:

– Повний вперед! І всі наверх!

Котовай вихопив з невеликої скрині пробковий пояс, підійшов до штурмана і обв'язав його. Кар того не помічав. Залишивши незакритою трубку телефону-свистка, він, зіпершись руками на фальшборт і примруживши око, наче вираховував момент, коли ніс пароплава вдарить у берег. Котовай, взявши другий пояс, підійшов до Соломіна. Матрос залишався нерухомим. Лише час від часу швиденько перекидав з руки на руку колесо штурвала, дотримуючи курсу на зюйд-остовий кінцевий мисок острова. Тільки б проскочити повз той мисок, і пароплав буде врятовано. Але шторм збивав пароплав з курсу і швидко відносив до берега.

– Два градуси до себе! – крикнув Кар Соломіну, нахиляючи до нього голову.

– Єсть! – Соломін швиденько крутнув штурвальним колесом.

На палубі зібрався екіпаж, що залишився на пароплаві. Лейте нарахував одинадцять. Не вистачало лише механіка Торби та кочегара Павлюка.

– Де механік? – налетів Лейте на машинну команду.

– В машині лишився.

– Чорти б його там лишали, – кинув боцман прокляття і плигнув до машинного люка.

За півхвилини він стояв у машинному відділі. Парова машина так гуркотіла й дрижала, що, здавалось, ось-ось вилетить із свого кріплення. Механік дав повну пару. Але, очевидно, він ще не був зовсім задоволений. Лейте побачив, як Торба й Павлюк, почервонівши від напруги, натискали на якийсь важіль. Вони закривали буквально всі виходи пари, щоб усю її силу пустити на дейдвудний вал[7]7
  Дейдвудний вал – вал від парової машини, на кінці якого насаджено гвинт, що рухає пароплав.


[Закрыть], який крутить гвинт пароплава. За гуркотом машини Лейте не чув, як механік говорив кочегарові:

– Замість сімдесяти максимальних, ми дамо сто двадцять оборотів гвинта…

Може б, запальний механік ще щось сказав, та Лейте не дав йому закінчити, бо знав, що жити їм залишилось навряд чи п'ять хвилин.

– К чорту геть! – загаласував боцман, хапаючи їх за плечі. – Наверх!

Механік, очевидно, з обличчя боцмана зрозумів усю небезпеку і, підскочивши, крикнув:

– Павлюк, наверх!

– А ти? – І боцман схопив механіка за руку.

– Я останній залишу машину, – вирвав той руку.

Розлючений боцман моргнув Павлюкові. Враз четверо сильних рук піднесли низенького механіка і, незважаючи на його обурливі вигуки, потягли по трапу наверх.

Машинний відділ спорожнів, лише машина гулко стугоніла, надаючи шаленої швидкості дейдвудному валові «Лахтака».

Надходила остання хвилина. Пароплав наближався до зюйдового миска острова.

Пов'язавшись пробковими поясами, люди готувалися спустити шлюпку в той момент, як «Лахтак» своїм кілем удариться об берег. Лише Котовай, що роздавав усім пояси, забув сам обв'язати себе. Сумними очима дивився він на корму, що її заливали хвилі, та на піняве розбурхане море. Поруч нього став юнга Стьопа. Погляд юнги, проминувши борт пароплава, зупинився на канаті лага[8]8
  Лаг – прилад для вимірювання відстані, пройденої пароплавом.


[Закрыть], що тягся по воді за пароплавом. Враз він схвильовано обернувся, штовхнув Котовая і показав рукою, куди дивився сам. Матрос випростався й нахмурився.

– Ого! – Він махнув кулаком над своєю головою, а тоді, підбігши до гурту людей, що чекали на спардеку останньої хвилини, загукав: – Боцмане, людина за бортом!

Весь гурт глянув, стежачи за напрямом руки Котовая, що показував на корму.

Там, у хвилях, боролась за життя людина. Вона вхопилась за лаг, і пароплав буксував її за собою. Хвилі заливали голову потопаючого, і не можна було пізнати, хто це саме. Та ніхто й не намагався в той момент це зробити. Лейте забув, що за хвилину доведеться самому рятуватись від розбурханих хвиль берегового прибою, і сміливо кинувся на корму. Хвилі гуляли по кормі, заливаючи людей по коліна. Котовай і боцман потягли за лаг-лінь[9]9
  Лінь – мотузок; лаг-лінь – мотузок від лага, який викидають за корму у воду.


[Закрыть]. Корма підстрибувала на хвилях, наче м'яч. Моряки ледве стояли на ногах. Людина, що її підкидало хвилями на кінці лаг-ліня, нагадувала велику рибу на гаку. Матроси боялися, щоб не обірвався лінь, бо тоді людина, безперечно, загине. Та ось вона вже біля самої корми. Найстрашніше, найнебезпечніше місце. Тут хвиля так може вдарити людиною об борт, що й дух виб'є. Крім того, гвинт пароплава утворює тут вир, який, затягнувши людину під себе, може порубати її гострими лопастями.

Але ж навіжений велетень – кочегар Павлюк! Він вихопив довгий флагшток[10]10
  Флагшток – вертикальна жердина, що прикріплена на носі чи кормі судна і служить для підняття флага.


[Закрыть], що стирчав з корми, обв'язав себе і лаг-лінь корковим поясом і плигнув за корму, тримаючи один кінець флагштока. Решта моряків тримала за другий. Саме в цей момент вирішувалась доля «Лахтака». Але тепер це бачили лише Кар і Соломін та ще хіба кок[11]11
  Куховар на пароплаві.


[Закрыть], що із страху заліз під димар пароплава.

Пароплав піднесло під самий мисок і промчало за сто метрів від берега. Карові здавалося, що він чув, як кіль черкнув по дну. Штурман махнув рукою, і Соломін круто повернув стерно. Зюйдовий мисок острова лишився позаду. Тут берег ішов у північно-східному напрямі. Тепер острів послаблював вітер, хвилі відносили пароплав геть від острова. Штурман з полегкістю зітхнув і повернувся до стернового. Очі Соломіна світилися радістю, а руки на штурвалі зовсім послабли.

– Стерновий, не спати! – гукнув Кар. Очі й губи його сміялися.

В цей момент вони зовсім забули про нещастя – про загибель шлюпки.

Кар проклав курс у відкрите море.

В той час на кормі Павлюк витягав з моря мимовільного плавця.

Тут теж відчули послаблення вітру, хоч хвилі все ще плигали на палубу. Людина з моря зомліла, але не випускала з рук лаг-ліня. Руки в неї наче задерев'яніли. Боцман ножем розрубав лінь і підхопив на руки людину. Всі бачили її обличчя і пізнали мисливця Вершомета, що виїздив шлюпкою на берег. Значить він був у шлюпці, коли вона перекинулась.

Боцман подумав, що Вершомет, певно, немало наковтався води, і одразу разом із Котоваєм потяг мисливця на спардек витрушувати з нього воду. За ними поспішала решта рятівників.

В цей час серед них з'явився Кар.

– Ей, там! На місця!

Цей вигук примусив усіх озирнутись, і тоді побачили, що пароплав швидко віддалявся від острова. Його відносило на схід.

Розділ VI

Всі повернулись на свої місця. Ішов час другої вахти, але відпочинку ніхто не мав. Вся підзмінна вахта з'їхала з капітаном на берег. Дехто там залишився, а більшість загинула під час аварії шлюпки. Перед Каром і Торбою стояло завдання розподілити людей так, щоб хоч частина пішла зараз же відпочити. Штурман відіслав у кочегарку кока і юнгу, щоб підсилити машинну команду.

Тим часом боцман і Павлюк так потрусили мисливця, що вся вода з нього вийшла і він опритомнів. Мисливець тихо стогнав. Штурман звелів перенести бідолаху до кают-компанії, покласти на софу і дати з аптечного запасу трохи вина. Славетний мисливець після вина облизався і попросив ще. Котовай, що сидів біля хворого, усміхнувся і хитро підморгнув.

– Ну, не пропадеш, жити будеш!

Вершомет у відповідь посміхнувся і хотів був підвестись, але слабість у руках, ногах і всьому тілі не дозволила цього. Він знову поклав голову на шкіряну подушку і заплющив очі, прислухаючись до глухих ударів хвиль об борти пароплава. Часом він здригався, бо йому здавалось, що хвилі накочуються і давлять.

– Будеш здоровий, – підбадьорююче сказав йому матрос і вийшов з кают-компанії.

А море не втихомирювалося. Грізні вали, що їх здіймав ураганний вітер, ставали ще грізнішими. Вітер шаленів, збиваючи зливу бризок з морської поверхні й підіймаючи їх у повітря. Цей дощ бризок заливав палуби «Лахтака».

Кар одяг гумовий плащ і на голову зюйдвестку[12]12
  Зюйдвестка – круглий м’який капелюх з непромокальної матерії з широкими крисами ззаду.


[Закрыть]. Він заховався в ґанкову надбудову на капітанському містку і думав про те, як захиститися від цієї навали хвиль, що мчали навздогін за пароплавом. Він вирішив хвилин з двадцять-тридцять триматися цього курсу, а потім для безпеки повернути і йти в протилежний бік.

«Буду триматися проти вітру», – думав штурман.

Вітер, що несподівано налетів дві години тому, нарешті приніс хмари й почав заволікати обрій димовою завісою сірих полярних туманів. За клоччям туманів мишачого кольору зникли береги острова Уєдінєнія. Навколо виднів лише схвильований морський простір.

Над головою штурмана з мідної трубки, біля димаря пароплава, з шумом вирвалась хмара пари. «Пару садять», – догадався Кар.

Справді, то Торба звелів випустити зайву пару, бо механік таки боявся, як би не злетіли в повітря старі котли разом з усім пароплавом.

Кар спокійно озирнувся на море і підніс до очей великий дванадцятикратний бінокль. Але крізь пасма туману і з допомогою бінокля нічого не міг розглянути. Він поволі обернувся, не відводячи очей від бінокля, і глянув по другий бік капітанського містка. Перед ним постала якась фігура, що величезним обличчям уперлась в бінокль. Штурман одвів бінокль від очей. На капітанському містку проти нього стояла знайома постать гідролога Запари.

Запара трохи здивовано дивився на Кара.

– Отто Рудольфовичу, хіба зараз ваша вахта? – спитався гідролог. Але Кар дивився на Запару ще з більшим здивуванням, ніж той на нього.

– Дмитре Петровичу, звідки ви?

– Як звідки? З каюти. Чого ви так здивувалися?

– Хіба ви не були на березі?

– Та в тім-то й справа. Гордій Іванович, наш любимий радист, обіцяв мене збудити, коли поїдуть на берег… але де острів? – Запара оглянувся навколо. – У тумані?

Кар мовчки дивився на гідролога. Він зрозумів, що гідролог не був на березі, весь час проспав і уявлення не має про ту трагедію, яка сталася кілька годин тому під вестовим берегом острова Уєдінєнія.

Кар глянув на море, а потім запросив гідролога до штурманської рубки.

В маленькому приміщенні рубки він розповів Запарі про всі ті події, які видались гідрологові важким кошмарним сном.

Охоплений жахом, сидів Запара перед штурманом, слухаючи оповідання. Отже, він ніколи не побачить тих прекрасних людей – капітана Гагіна, радиста Гордія Івановича, другого штурмана Михайлова, кочегарів, матросів, мисливця Вершомета.

– Невже всі загинули?

– Ні, не всі. В шлюпці було дев'ятеро, решта залишилась на острові… Хто саме, про це нам, мабуть, скаже Вершомет.

– Він? Не розумію… Як?

Штурман розповів про чудесне врятування мисливця. Коли він скінчив, гідролог схопився руками за голову і завмер у мовчанці.

Кар вийшов з рубки на місток.

Надходила ніч. Туман, перемішаний з темрявою, стінами оточив пароплав. За бортом ревіло море, і пароплав здригався від ударів хвиль, а коли вони заливали його палуби, то, здавалося, він задихався, наче жива істота. В просторі малознаного моря, в невимовній темряві ледве помітно то підносились угору, то падали вниз, то хилилися з боку на бік топові вогні на щоглах.

Де перебував пароплав – визначити не було змоги. Якби на небі була хоч одна зірка, Кар зумів би це зробити. Адже астрономію він знав чудово. Якби був радист, вони вдвох зробили б це з допомогою радіопеленгування[13]13
  Радіопеленгування – спосіб виявляти з допомогою радіо місцеперебування пароплава в морі.


[Закрыть], але сам він на радіо не знався. Раптом у нього промайнула в думці назва для «Лахтака»: – «Німий корабель».

Облишивши всі надії на визначення місцеперебування, Кар покликав боцмана і, наказавши змінити стернового, залишив його на вахті замість себе, а сам, загорнувшись у плащ, кинувся на софу в капітанській каюті.

Він заснув одразу як убитий. Штурман Кар мав залізні нерви. Але та нещаслива доба ще не закінчилась. За півтори години його збудив Лейте:

– Попсувалась штурвальна машина. Стерно не працює.

Розділ VII

Кар умочив перо у синє чорнило і почав записувати в судновий журнал:

«12 вересня північно-східна частина Карського моря. Точно координати місцеперебування пароплава встановити неможливо, – третій день у густому тумані. Сьогодні шторм стих. Потрапили в дев'ятибальну кригу. Після того, як попсувалося стерно, керувати пароплавом під час шторму було майже неможливо. Поставили тимчасове дерев'яне стерно. Керувати цим стерном дуже важко. Дано розпорядження механікові докладно з'ясувати пошкодження стерна з тим, щоб, користуючись тихою погодою, зробити потрібний ремонт.

Сьогодні мисливець Вершомет пригадав прізвища тих, хто був у шлюпці під час загибелі. За його словами, це: 1) капітан Гагін, 2) штурман Михайлов, 3) радист Соловей, 4) машиніст Содін, 5) матрос Дерев'янко, 6) матрос Панін, 7) кочегар Зубко і 8) кочегар Ботман.

Отже, на острові Уєдінєнія лишилося п'ятеро людей, а саме: 1) механік Столяренко, 2) машиніст Ген, 3) матрос Орлов, 4) кочегар Ліп і 5) кочегар Фурман. У них є рушниці, невеликий запас патронів та запас хліба, консервів і шоколаду на два-три дні».

Штурман поклав ручку і задумався. Трохи подумавши, знову взявся писати. Писав твердо, як завжди, наче щось давно обдумане. Закінчивши, перечитав і ще раз перечитав написане:

«Сьогодні мною дано по судну такий наказ:

Через те що капітан пароплава «Лахтак» т. Гагін загинув, вважати, що я взяв на себе виконання обов'язків капітана судна з 10 вересня о 13 годині дня. Своїм першим помічником призначаю механіка пароплава т. Торбу. Другим помічником призначаю боцмана Лейте. До складу машинної команди переводиться юнга Черлак.

Гідролог Запара і мисливець Вершомет включаються до складу екіпажу і перший призначається штурманом-практикантом, а другий – боцманом.

По судну оголошується авральний стан. Усім товаришам пропоную дотримувати дисципліни і виявити максимум енергії та ініціативи, щоб зберегти пароплав, який є державним майном.

Виконуючий обов'язки капітана пароплава «Лахтак», штурман далекого плавання

Кар».

Розуміючи велику відповідальність, що лягла тепер на нього, Кар скликав загальні збори команди, де й оголосив цей наказ. Стомлена команда тихим гулом ухвали зустріла розпорядження.

– Товариші, – звернувся до екіпажу Кар, – становище наше надзвичайно серйозне. З попсованим стерном ми попали в кригу, вибратися з якої для нашого пароплава було б важко, хоч би й мали добре стерно. За першої ясної години я повинен точно визначити, в якому місці моря ми знаходимося. Тоді, користаючись із прогалин між крижинами, постараємось підійти до найближчої землі і там стати на якір. Найстрашніше для нас – це небезпека попасти в крижані затиски. В такому разі крига може так здушити «Лахтак», що він лусне, як горіх в обценьках. А коли й не роздушить, то яка радість залишитись на волю морських течій та нестійких вітрів? Вони можуть носити нас разом із кригою і два, і три роки. Чого доброго, занесе до самого полюса. Щоб цього не сталося, ударними темпами ми мусимо одремонтувати стерно. Нас залишилось мало, а тому й роботи на кожного вдвоє більше. Значить, більше напружуйте сили, щоб врятувати пароплав, щоб врятувати своє життя, а можливо, і тих п'ятьох товаришів, які залишилися на острові Уєдінєнія. Нарешті, через те що голова суднового комітету матрос Орлов і дехто з членів комітету загинули, у мене є пропозиція обрати новий судновий комітет. Це мусить бути бойовий комітет, або, як у даному разі ми можемо сказати, авральний. Такому комітетові доручимо порядкувати громадськими справами на пароплаві.

– Згода! – подав репліку Павлюк.

– Виліземо з цієї халепи, Отто Рудольфовичу, – додав безапеляційно Котовай.

Соломін уже мав конкретну пропозицію, кого обрати до судкому. Васька Соломін на пароплаві відзначався тим, що ніколи не вступав у жодні дискусії, але завжди виступав з пропозиціями. Йому навіть кличку дали Васька Пропозиціонер.

– Я хочу запропонувати, – почав він, підводячи високо голову і підносячи руку, – не гаяти час на балачки і обрати до судкому Шелемеху, Лейте та Черлака.

– Чекай!.. – закричали одні.

– Який скорий!.. – заперечили другі.

– А кого чекати? – виступали треті на оборону Соломіна.

Голосували недовго. Проти кандидатів, виставлених Соломіним, ніхто не заперечував, лише кок запротестував проти сімнадцятилітнього Стьопи Черлака, з яким був у давній незгоді. Та кока ніхто не підтримав.

Проголосували, і збори оголосили розпущеними на авральну роботу по ремонту стерна.

Торба виявив, що біля самого стерна у воді обірвався штуртрос[14]14
  Штуртрос – металевий канат, що з'єднує стернову машину із стерном.


[Закрыть]. Звичайно, полагодити таке пошкодження можна лише за допомогою водолаза. Але водолаз пароплава, матрос Дерев'янко, загинув, а крім нього спуститись під воду не міг ніхто.

На думку Торби, був лише один спосіб зарадити лихові.

Цей спосіб полягав у тому, щоб усі вантажі з корми перенести до носового трюму. Тоді ніс пароплава зануриться у воду, а корма, навпаки, підійметься, і стерно виступить з води. Тоді лише можна його полагодити.

Кар погодився з пропозицією Торби. Негайно команда, поділившись на дві зміни, по сім чоловік в кожній, почала роботу. На чолі однієї зміни став Вершомет, а на чолі другої – Павлюк. Тільки Кар не працював там. Він не залишав капітанського містка.

Розділ VIII

Павлюк оголосив п'ятихвилинну перерву, щоб запалити цигарки. Бригада ухвалила робити такі перерви кожні дві години, бо бригада Вершомета закурювала щогодини.

– Коли ж ми подужаємо цей вантаж? – поставив перед бригадою запитання Котовай і сам же відповів, незадоволено покрутивши головою: – Тут на місяць роботи.

– Вже й на місяць! То для таких тюхтіїв, як ти, на місяць, – відгризнувся Стьопа Черлак.

Стьопа лежав горілиць на мішках з вугіллям, стараючись під час перепочинку не ворушити ні ногою, ні рукою. На його глибоке переконання, це був найкращий спосіб зберегти енергію. Обличчя юнги вимазане було масним вугіллям, наче сажею. Лише зуби блищали, коли він скоромовкою розсипав слова.

– Закуриш, Стьопо? – запропонував йому Котовай цигарку.

– Ні. Теж охота легені псувати!

Стьопа і Павлюк – єдині з усього екіпажу «Лахтака» не вживали тютюну і неприхильно ставились до куріння. Бригада навіть підозрювала, чи не з цієї причини пропонували вони скоротити перерви «на перекур». Павлюк, гаряче виступаючи проти курців, щоразу посилався на своє прекрасне здоров'я та свої м'язи. А м'язи кочегар мав справді геркулесові. На здоров'я своє він теж ніколи не скаржився, бо, відколи пам'ятав себе, не знав, що то за штука – біль у голові. На жаль, Стьопа такими якостями похвалитись не міг. Але й з нього був хлопчисько не плохенький, – завжди міг за себе постояти і роботи не уникав.

Тепер, почуваючи на собі відповідальність, як член суднового комітету, Стьопа вирішив довести Котоваєві необґрунтованість його твердження, ніби на роботу, за ЯКУ вони взялися, треба цілий місяць.

У нас на кормі є, – сказав Стьопа, – триста тонн вугілля, в кормовій цистерні – сто двадцять тонн води, вантажу різного, який мусимо перенести, – тонн з двісті. Всього шістсот двадцять тонн. З них сто двадцять тонн води механік перекачає помпами. Це нас не стосується… Значить, п'ятсот тонн. Нас працює тринадцятеро. Скільки це на кожного виходить? Га? Мм… Майже сорок тонн на кожного… Майже два вагони з половиною. То, по-твоєму, я місяць перевантажуватиму?

– А хіба ні? – уперся на своєму Котовай.

– Та ти ж тільки добре розжуй, що я тобі кажу. Сорок тисяч кіло. Якщо кожен з нас кожні п'ять хвилин переноситиме по 60 кіло, то за годину це буде 720. Ми вирішили працювати по 12 годин на день, це значить, 8640 кіло. Отже, всього виходить лише трохи більше як чотири дні. Та невже ми за п'ять днів не зробимо?

– Може, – починав був здаватись Котовай, але зараз же знаходив новий аргумент: – А потім назад треба буде тягати.

– Ну, назад не так поспішно, – заспокоїв його Павлюк і, звівшись на ноги, загукав: – Кінчай перерву! Підіймайсь!

І швиденько, змагаючись, хто швидше однесе свою ношу, брались до роботи моряки Набирати більше як 60–70 кілограмів Павлюк нікому в своїй бригаді не дозволяв.

– Щоб бува не підірвався хто. Краще менше, та швидше.

Але сам брав подвійну норму.

– Я некурящий, мені можна за двох переносити, – жартував він.

Всі працювали запально. Але Кар, спостерігаючи, як постійний дрейф зносив пароплав у східному напрямі, та бачачи, як збільшувалась кількість криги навколо пароплава, боявся, що через п'ять днів уже буде пізно ремонтувати стерно.

Через дві ночі по тому, як почався аврал, несподівано з туману виплив чималий шмат зоряного неба і простягся до самого обрію.

Гідролог збудив Кара. Штурман побачив сузір'я обох Ведмедиць. Побоюючись, щоб туман або хмари не закрили зорі, він кинувся до ящика, де лежав секстант[15]15
  Секстант – прилад, уживаний на кораблях для астрономічних вимірів, з допомогою якого вираховують місцезнаходження судна.


[Закрыть]. Витягти прилад, вибіг на місток. Рука злегка тремтіла. Запара стояв біля хронометра.

– Єсть?

– Єсть! – переглянулись обоє, коли Кар піймав секстантом Полярну зірку. Він узяв кути кількох зір і, записавши потрібні дані в блокнот, з допомогою астрономічних таблиць засів за обчислення.

За годину, перевіривши себе кілька разів, він урочисто промовив до гідролога, що стояв біля нього:

– Можете кричати ура і поздоровити себе, що вчасно збудили мене. Справді-бо вчасно: доки штурман розв'язував задачі, зорі зникли чи то в хмарах, чи в тумані. Темрява знову проковтнула все навкруги.

– Отже, де ми? – запитливо подивився Запара на штурмана.

– Коли вірити зорям, секстантові, компасові, картам і моїм обчисленням, то місце, де ми зараз є, – 78 паралель, 34 мінути, 40 секунд північної широти і 93 меридіан, 56 мінут, 35 секунд східної довготи.

– Тобто ми десь біля Північної Землі?

– Так, ця, вже не таємнича після експедиції Шмідта та Ушакова, земля має бути під нашим носом. Коли ж я не помиляюся, нас несе в протоку Шокальського, яка сполучає Карське море з морем Лаптєвих.

В цей момент на дверях штурманської рубки з'явилася маленька широка постать Торби.

– Ура! – захрипів механік. – Останні дні він так накричався, що аж охрип.

– В чім річ? Хіба ти вже знаєш? – спитав спантеличений Запара.

– Авжеж знаю.

– Хто тобі сказав?

– Він же!

– Отто Рудольфович? – показав гідролог на Кара, бо був певен, що мова йде про визначення координат місцезнаходження пароплава.

– Та ні: наше чортеня, юний комітетник, Стьопа…

– А він звідки знає?

– Тобто як звідки? – прийшла черга дивуватись механікові.

– Ну да, хто йому сказав? – допитувався Запара.

– Ніхто не казав. Він сам додумався. Виміряв.

– Ви про що?

– Про те, що корма вже полізла вгору. Воду вже викачали. А в нас у носовій частині є порожня цистерна на 150 тонн. Стьопа додумався накачати її водою. Це забере три-чотири години і зразу так перехилить пароплав на ніс, як повне відро перехиляє коромисло. Завтра ранком зможемо ремонтувати стерно. Зрозуміли?

– А я думав про координати.

– До чого тут координати? Стьопка про координати нічого не казав. Може, він вам що казав? От, хитрун, догадливий!

Кар, слухаючи цей діалог, сміявся, спершись руками на стіл. Запара пояснив Торбі, в чім річ, і подвоєна радість механіка не мала меж.