Текст книги "Яйцепос. Книга 3"

Автор книги: Дюк Брунька

сообщить о нарушении

Текущая страница: 15 (всего у книги 35 страниц)

ЩОСЬ СОРОК ШОСТЕ. Летючий Єврей

Вітрильник-привид лине уперед,

Хитаючись на хвиль горбатих спинах,

Під ним гнівливий океан реве,

Над ним казиться буйно хуртовина.

Льюїс Керролл, «Дружина моряка».

Ну, пропливала одного разу повз нас піратська галера «Тарас Шевченко», ну то й що?

Юрій Коваль, «Суєр-Виєр».

«Бачите, – говорить лицар, – от наступає зухвалий ворог, а ви незвичні до військової справи й не зможете чинити йому опір; але я чудово володію зброєю й стану поперед вами із мечем у руці, урятую вам життя й збережу ваше добро, – у війні моя втіха, я знаходжу радість у бою...»

Ернст Т. А. Гофман, «Еліксири сатани».

3 – 24 жовтня 1995 року.

25 жовтня 1995 року в газеті «Актуальне чтиво», що видається в місті Яєчня-Ясна, було опубліковано статтю «Вигнання», яку Автор Терентопських хронік хоче запропонувати увазі безцінного читача.

Аналогічні статті в той же день з'явилися й в інших яєчнеяснинських газетах, але щоб не стомлювати читача купою статей, де різними словами й реченнями викладаються ті самі факти, Автор вирішив обмежитися лише однією.

Ось про що йдеться в цій статті:

☼ ☼ ☼

«Примарний вітрильник і його піратський екіпаж вигнані з території Яєчнеяснинської області!

Нарешті, земляки, ми можемо зітхнути з полегшенням!

Страхи й тривоги позаду!

Але перш ніж повідати про обставини вигнання, нагадаємо читачам, як усе почалося.

Уперше таємничий вітрильник було помічено на території Яєчнеяснинської області третього жовтня цього року, приблизно в півтора кілометрах від селища Липких Липок. Мешканці цього населеного пункту, які раніше вітрильників не бачили (картинки, макети й фільми не беремо до уваги), здивовані виглядом фрегата із чорними вітрилами, що погойдується не на морських хвилях, а на степовому ґрунті, вирушили в напрямку цього об'єкта, аби розглянути його ближче. Але вони не пройшли й половини шляху, як вітрильник станув у повітрі, начебто міраж.

Потім таємничий фрегат з'явився на околицях хутора Авжеж. І знову, коли мешканці цього хутора попрямували до вітрильника, він огорнувся серпанком, а коли серпанок розсіявся, корабля вже не було.

Після цього ще вісім разів протягом двох тижнів жителі нашої області бачили загадковий фрегат то там то сям.

За допомогою біноклів і підзорних труб деякі свідки цього таємничого явища розгледіли чорний прапор на щоглі, прикрашений білим черепом і двома схрещеними кістками – знаменитим "Веселим Роджером" (☠), що, як ми всі знаємо із пригодницьких книг і фільмів, є знаком морських піратів, або, інакше кажучи, корсарів, або, інакше кажучи, флібустьєрів... А також розгледіли назву вітрильника, позначену на його борті: "Летючий Єврей". А навколо цього піратського фрегата вдалося вгледіти й самих піратів, що начебто зійшли зі сторінок "Острова Скарбів", до зубів озброєних пістолями, шпагами, шаблями, мушкетами й ще хтозна яким душогубським антикваріатом; одні з них стріляли по мішенях, інші фехтували, треті пили ром або грали в кості. Було схоже, що ці морські розбійники, котрі невідомо звідки узялися, готуються втнути наліт і погром із грабежами й убивствами.

Зрозуміло, це явище розтривожило, налякало, стурбувало, розхвилювало нашу громадськість! Що це за пірати?! Звідки вони узялися?! Які в них наміри?! Чого нам від них чекати?!

У населених пунктах стихійно стали організовуватися загони самооборони.

Чарівник Капітон Махоручко, котрий мешкає в Яєчні-Ясній, перебуваючи тимчасово в селі Бомондівці, у гостях у тещі, спробував був вплинути на таємничий примарний вітрильник і його команду, що в черговий раз з'явилися на просторах нашого лісостепу, цього разу біля цієї самої Бомондівки, заклинаннями, котрі виганяють духів, примар, фантомів. Але заклинання на піратів і корабель не подіяли. Зник вітрильник з екіпажем лише тоді, коли бомондів`яни спробували до нього наблизитися.

Люди ламали голови й до хрипоти сперечалися про загадкове пришестя таємничих флібустьєрів.

Одні говорили, що це, мовляв, корабель-привид на кшталт знаменитого "Летючого Голландця", а, отже, і пірати – примари; доказом чого є їхні незвичайні появи й зникнення.

Інші заперечували, що примари видимі тільки в сутінках і в темряві, а при ясному світлі вони невидимці; корабель же й пірати спостерігалися при ясному світлі, а тому не можуть бути привидами. Підтвердженням цьому є, мовляв, і той факт, що на них не подіяли антифантомні заклинання чарівника Махоручка. Отже, це не примари, а міраж; міражі бувають саме при сонячній погоді, з'являються й зникають саме от так зненацька.

Треті доводили, що це й не міраж, тому що міражі бувають, як правило, у пустелях або на морі, а Терентопія – не те й не інше; і міраж – це всього лише віддзеркалення реально існуючих об'єктів; для того щоб тут з'явився подібний міраж, треба, щоб на околицях Терентопії було море або океан, по якому плавали б піратські вітрильники, а раз нічого такого немає, виходить, і віддзеркалюватися нема чому; отже фрегат "Летючий Єврей" з піратами – це й не міраж і не примари, а реальний корабель із реальними людьми, які раптово з'являються й зникають, напевно, завдяки магії.

І от 14 жовтня в нашу Яєчнеяснинську область приїхали два лицарі Напівкруглого Столу, яких Його Величність Жорик Дев'ятий послав розшукувати яйце дракона, викрадене нещодавно в одній із печер Каменіани біля Жорикбурга. Це були граф Омелян і граф Леонід Хихотунчик.

Коли вони проводили опитування населення в селищі Уламок, у декількох кілометрах від цього населеного пункту спочатку з'явився серпанок, а потім із цього серпанку виник вітрильник. Закінчивши пошуки в Уламку, лицарі Омелян і Леонід Хихотунчик, заінтриговані фрегатом, поскакали до нього на своїх вірних конях з кличками Лев і Гарун. Тим часом вітрильник знову затягло серпанком, а коли він розсіявся, ніякого фрегата вже не було. Лицарі зачудувалися, але продовжили рух у тім напрямку. Прибувши на місце, де до того фігурував таємничий корабель, обидва графи не виявили там нічого примітного, лише на одному дереві були дві літери: "Л" і "Є", написані на корі яскраво-помаранчевою, видимою здалеку фарбою. Фарба ще не встигла висохнути. Граф Омелян виріс у родині лісника й садівника, тому добре знається на деревах і інших рослинах, і без зусиль визначив, що дерево було ясенем.

А в місті Яєчня-Ясна, на стіні міської ратуші з'явився написаний яскраво-оранжевою фарбою текст, що упав у очі перехожим удосвіта 15 жовтня:

"Жителі Яєчні-Ясної і Яєчнеяснинської області! Ми, кровожерливі, безжалісні пірати із фрегата “Летючий Єврей” не зробимо вам нічого поганого й назавжди заберемося з вашої області, якщо ви найближчими днями підіймете над Яєчнею-Ясною, за допомогою повітряних куль або якимось іншим способом, на ваш розсуд, великий транспарант, на якому буде написане заповітне слово, так би мовити, слово-заклинання. Тільки одним словом можна нас вигнати з вашої області. Якщо серед вас знайдуться розумники, які, проаналізувавши географію й хронологію наших появ, підберуть потрібне слово, – ваше щастя. Якщо ж кмітливих серед вас не знайдеться – начувайтеся!

Капітан піратського фрегата “Летючий Єврей”

Кривавий Сьома".

Міська адміністрація на чолі з мером Яєчні-Ясної Гарольдом Сидоровичем Вєтропусковим скликала в ратушу інтелігенцію, і спільно провінційні інтелектуали стали метикувати над підкиненою піратами головоломкою.

Першим ділом на карті Яєчнеяснинської області було відзначено жирними крапками ті місця, де, відповідно до показань очевидців, з'являвся корабель-привид. По друге біля цих крапок було написано дати появ... І на цьому робота над головоломкою застопорилася. Яке-таке заповітне слово випливало із цих місць і цих дат, зовсім незрозуміло. Учитель геометрії однієї зі шкіл запропонував з'єднати крапки лініями. З'єднали. Вийшов кривий багатокутник. Учитель біології з іншої школи невпевнено зауважив, що йому цей багатокутник віддалено нагадує морську мушлю; а чи не може, мовляв, шукане заклинання бути словом "мушля"? Мер буркнув, що йому ця фігура нагадує щось інше, але писати на транспаранті відповідне слово він навідріз відмовляється, бо воно нецензурне. Лікар-психіатр із обласної поліклініки заперечив, мовляв, якби слово випливало із цього зображення, то до чого тут хронологія; а пірати пропонують ураховувати не тільки географію, але й хронологію. Інтелігенти крутили карту й так і сяк, але нічого путнього не виходило.

Тим часом лицарі Омелян і Леонід Хихотунчик прибули в село Геральдикове, що в чотирьох кілометрах від Яєчні-Ясної, і провели там опитування на цікаву для них тему про драконяче яйце. Тамтешній дільничний міліціонер Іван Петрович Пінабель повідомив лицарів про тривожні події, що відбуваються в області: мовляв, так і так, піратський фрегат-привид, мовляв, і от такий текст на стіні ратуші, мовляв.

Граф Леонід Хихотунчик полюбляє розгадувати всілякі головоломки, тому передплачує журнали й газети, де є кросворди, ребуси, шаради й тому подібні полігони для ворушіння звивинами. Та й граф Омелян – шанувальник розумових вправ і навіть чемпіон із шахів серед лицарів Напівкруглого Столу. Тому їм відразу схотілося вгадати заповітне слово, що виганяє піратів "Летючого Єврея".

– Пам'ятаєш, ха-ха, на тім місці, де ми бачили цей вітрильник, були дві літери: "Л" та "Є", ха-ха, – сказав напарникові Леонід Хихотунчик. – Може, у цьому й криється, ха-ха, розгадка. Може, у місцях своїх появ, ха-ха, ці примарні пірати залишили різні букви, з яких і треба скласти, ха-ха, потрібне слово.

– Цікава думка. Варто дізнатися, у яких місцях бачили цього "Летючого Єврея" і ретельно оглянути всі ці місця, – продовжив думку Омелян.

Обидва графи відразу прибули до Яєчні-Ясної й – прямо в ратушу: мовляв, є в нас думки щодо хвилюючої вас проблеми, але нам потрібна інформація про місця й дати появ "Летючого Єврея". Адміністрація міста, що знаходилася в розумовому тупику, з радістю надала їм вищезгадану карту з відмітками й датами.

Лицарі стали методично відвідувати місця, позначені на карті. Усе це були лісостепові простори поблизу того або іншого маленького населеного пункту.

В одному з таких місць граф Леонід Хихотунчик і граф Омелян знайшли дерев`яну етажерку з намальованими на ній знайомими літерами "ЛЄ", (Леонід скрупульозно записав у блокнотику: ""ЛЄ" – етажерка"). В іншому місці – фанерний ящик, у якому перебували молоток, викрутка, ножівка, плоскогубці, гайкові ключі, напилок тощо, що на тім ящику – "ЛЄ" – жовтогарячою фарбою (Леонід записав: ""ЛЄ" – інструменти"). У третім місці літери "ЛЄ" були нанесені на в'язку хмизу (""ЛЄ" – хмиз" – записав Леонід). У четвертому місці вони знайшли старе металеве ліжко з панцирною сіткою, що стояло недоречно посеред степу, прикрашене тими ж буквами; у п'ятому – прив`язаний до гілки білий рушник, забруднений помаранчевою фарбою, і забруднення виглядало тими ж літерами "ЛЄ"; у шостому – уздечку, до якої була прив'язана картонка з тими ж буквами; у наступних місцях вони знаходили все ті ж "ЛЄ" на корі дерев: тополі, абрикоса, груші, берези; й Леонід скрупульозно зафіксував це у блокноті.

Біля берези ж, прикрашеної двома буквами, вони напнули намет, у якому, улаштувавшись на відпочинок, віддалися міркуванням. Це місце, у півтора кілометрах від селища Липких Липок, відповідно до дат на карті, було першим, де з'явився "Летючий Єврей".

– Якщо скласти всі ці літери, то виходить слово "лєлєлєлєлєлєлєлєлєлєлє", ха-ха,– сказав Леонід Хихотунчик. – Сумніваюся, що саме це слово є заклинанням проти примарних піратів, ха-ха. Інтуїція підказує мені, що повинне бути слово знайоме й зрозуміле.

– Я думаю, що букви "ЛЄ" означають просто "Летючий Єврей", – міркував Омелян, потираючи перенісся, – і справа тут не в цих буквах, а в тім, де вони нанесені. Замість "ЛЄ" могло б бути будь-яке зображення, скажімо, хрестик, або зірочка, або сердечко, або... Це просто знак, щоб привернути увагу до якогось об'єкта.

Леонід Хихотунчик переглянув свої записи в блокноті й резюмував:

– Цим знаком, ха-ха, відзначені: етажерка, інструменти, хмиз, ліжко, рушник, уздечка, тополя, абрикос, груша й береза, ха-ха.

– А ясен забув, – нагадав колега. – Пам'ятаєш, біля Уламка ми побачили цей вітрильник і...

– Так, і ясен,– погодився Леонід і вписав його в блокнот. – Може, одне із цих слів, ха-ха, і є шуканим, і треба тільки визначити: яке саме?

– Може, треба із цих слів вибрати те, що найбільш пов'язане з мореплавством? – міркував Омелян, потираючи перенісся. – У такому випадку, уздечку, хмиз, рушник й етажерку відразу відкидаємо, як такі, що не мають до вітрильників прямого відношення. А от деревина й ліжко... Ліжка на вітрильниках, звичайно, є, бо треба ж морякам десь спати, і деревина присутня. Але деревина якої саме із цих порід використовується при будівництві фрегатів: тополі, абрикоса, груші, берези або ясена?

– Якщо заповітне слово, ха-ха, що виганяє "Летючого Єврея" – одне із цих: "тополя", або "абрикос", або "груша", або "береза", або "ясен", або "ліжко", то до чого тут, ха-ха, хронологія появи вітрильника? У тексті на стіні ратуші, ха-ха, вказувалося ж, що для розгадки потрібно враховувати хронологію, тобто послідовність появ фрегата в тих або інших місцях!

– Вірно. Гм. А запиши-но всі ці слова в тім порядку, у якому вітрильник з'являвся біля цих об'єктів. Перший раз він з'явився біля цієї берези. Пиши: "береза". Потім, дивимося по датах, він з'явився двадцять дев'ятого вересня отут, де ми знайшли уздечку. Пиши: "уздечка". Потім – першого жовтня отут, де був хмиз. Пиши: "хмиз"...

Поглядаючи то на дати на карті, то на записі в блокноті, граф Леонід Хихотунчик записував на вирваному із блокнота аркушику в стовпчик слова:

береза

уздечка

хмиз

груша

абрикос

ліжко

тополя

етажерка

рушник

інструменти

ясен.

– Ну й що нам це дає? – запитав Омелян.

– Не знаю, ха-ха, – сказав Леонід.

– Тоді давай лягати спати, а ранком, на свіжу голову...

– Давай, ха-ха...

Ранком, на свіжу голову, вони знайшли заповітне слово. Пробігши очима список, граф Омелян вигукнув:

– Перші букви!

– Ха-ха, що?

– Перші букви цих слів, виставлених у такій послідовності, складаються в слово "бухгалтерія"!

І Омелян провів по списку вертикальну лінію нігтем великого пальця, щоб вм'ятина, що утворилася на папері, відокремила першу букву кожного слова від решти букв.

– Дійсно, ха-ха, "бухгалтерія". Треба ж. А яке відношення має бухгалтерія до піратів і вітрильників, ха-ха? Ну, тобто й пірати й бухгалтери мають справу із грошима, ха-ха, але сумнівно мені, щоб заклинанням проти піратів було саме слово "бухгалтерія", ха-ха. Може, це просто збіг, а насправді, ха-ха, тут криється ще якесь інше слово.

– Може, збіг. Давай ще подумаємо.

Лицарі схилилися над списком і стали думати, але ніякого іншого слова, крім "бухгалтерія", добути не змогли.

– Ну що ж, доведеться спробувати "бухгалтерію", – резюмував Омелян. – Якщо транспарант із цим словом на піратів не подіє й "Летючий Єврей" знову з'явиться, значить, ми помилилися.

Граф Леонід Хихотунчик і граф Омелян повернулися до Яєчні-Ясної й доповіли тутешній адміністрації про результати своїх досліджень. Через брак інших версій, слово "БУХГАЛТЕРІЯ" було нанесено на великий білий транспарант великими чорними літерами, і вранці 23 жовтня під впливом магічної енергії чарівника Капітона Махоручка цей транспарант злетів і завис у повітрі над дахами міста, неспішно повертаючись навколо вертикальної осі, щоб напис можна було прочитати, дивлячись на цю штуку з різних точок.

А вранці 24-го городяни виявили на стіні ратуші новий текст жовтогарячою ж фарбою:

"Ви змогли розгадати головоломку й знайти заповітне слово, і тепер ми, кровожерливі, безжалісні пірати із фрегата “Летючий Єврей” змушені назавжди забратися з Яєчнеяснинської області! Ваше щастя, що серед вас знайшлися кмітливі розумники! Більше вам не загрожує піратський розбій. Радуйтеся!

Кривавий Сьома".

Обидва лицарі Напівкруглого Столу, що затрималися в Яєчні-Ясній, аби з'ясувати результат запускання в повітря знайденого ними слова, були схоплені радісною міською юрбою, що пронесла їх на руках по вулицях під оплески роззяв, і піддалися підкиданням на ратушному майдані, що той, так би мовити, ритуал застосовується, як відомо, до найшанованіших натовпом індивідів. Мабуть, уважається, що суб'єкт, котрий підкидається десятками рук, повинен відчувати блаженство, що є скромним дарунком за його заслуги.

Після цього біля ратуші ж пройшов лаконічний мітинг, під час якого, крім іншого, мер Яєчні-Ясної Гарольд Вєтропусков оголосив, що рішенням міської адміністрації графові Омелянові й графові Леонідові Хихотунчику присвоюється звання почесних гостей міста Яєчня-Ясна, і що на згадку про те, як своєю кмітливістю ці дві чудові особистості врятували Яєчнеяснинську область від неприємностей, котрі їй загрожували, що можна розцінювати як подвиг, у місті буде споруджений пам'ятник цим героям! Скромні лицарі стали говорити, що пам'ятник – це явний перебір, що в їхніх міркуваннях над головоломкою не було нічого героїчного, але мер заперечив, що це рішення остаточне й оскарженню не підлягає; що прикладом для підростаючого покоління повинні бути не тільки ті випадки, коли перемога здобувалася фізичною силою, але й ті, де перемога здобувалася кмітливістю!

Потім на запрошення молодших мешканців нашого міста граф Омелян і граф Леонід Хихотунчик відвідали Яєчнеяснинський міський Палац Піонерів і поділилися з юними мирополківцями обставинами розгадування антипіратського заклинання. Піонери присвоїли їм звання почесних членів їхньої піонерської дружини й під звуки горна й барабана пов'язали на шиї лицарів світло-коричневі піонерські галстуки.

Затим на прохання місцевих журналістів два лицарі провели невелику прес-конференцію просто на вулиці, де відповіли на запитання представників преси, завдяки чому стали відомі подробиці, що викладаються тепер читачам.

Після цього на героїв обрушилися запрошення й від інших тутешніх організацій, але обидва графи заперечили, що прибули сюди не заради участі в ушановуваннях, а заради пошуків драконячого яйця, і вже втратили три дні, займаючись іншою проблемою, тому не мають наміру більше затримуватися тут ані хвилини, і відбувають продовжувати пошуки.

Відтак городяни проводили графа Омеляна й графа Леоніда Хихотунчика до окраїни міста й довго дивилися їм услід, поки лицарі на конях не зникли вдалині.

Ця історія показує, що наші доблесні лицарі володіють не тільки фізичною силою й бойовою майстерністю, але й розвинутою кмітливістю!

Хай живуть терентопські лицарі, особливо лицарі Напівкруглого Столу! Хай живе наше Терентопське королівство!»

☼ ☼ ☼

От так патетично й патріотично закінчується стаття «Вигнання» в «Актуальному чтиві».

Перш ніж перейти до викриття таємничих піратів сухопутного фрегата «Летючий Єврей», Автор терентопських хронік хотів би, згідно із традицією, що вже склалась, уточнити, що граф Омелян і граф Леонід Хихотунчик проводили пошуки відомого предмета в дев'ятому секторі королівства, де мало місце й місто Яєчня-Ясна; що повні імена цих двох лицарів – Омелян Омелянович Ряпсусов і Леонід Дінаданович Гирявець; що на гербі й щиті графа Омеляна зображений рожевий меч у чорному полі, а в графа Леоніда Хихотунчика – чорний їжак у світло-зеленому полі; що граф Омелян – це тридцятишестирічний кирпатий чоловік із широкими вилицями й зрощеними на переніссі бровами, а граф Леонід Хихотунчик – двадцятидев`ятирічний з вузьким обличчям хлопець із постійною посмішкою на видовженій веснянкуватій фізіономії; що кінь Лев, на якому їхав граф Омелян, рябої масті (великі білі плями по темно-коричневому тлу), названий так на честь князя Галицького, але Автор не знає точно якого: чи то Лева Даниловича (на честь якого одержало свою назву місто Львів), що княжив з 1264 по 1301 роки; чи то – його онука Лева Юрійовича, що княжив (із братом Андрієм) з 1308 по 1323 роки; чи то на честь їх обох; а кінь Гарун, світло-рудої масті, на якому їхав граф Леонід Хихотунчик – на честь Багдадського халіфа Гаруна ар-Рашида, що правив з 763 по 809 рік.

– Кінь Лев, кажеш? – ловить Автора на слові його Ліва мозкова півкуля. – Ага! Тепер дещо прояснюється! А я от усе міркую: як це Річард Лойковицький може носити прізвисько Левове Копито, якщо в левів зовсім немає ніяких копит, лише тільки пазурі. А тепер – от він: Лев із копитами! Виходить, прізвисько Річарда Лойковицького якось пов'язане з конем графа Омеляна!

– Ні, його прізвисько Левове Копито ніяк не пов'язане з конем Левом, – заперечує Автор. – Про те, звідки в Річарда таке прізвисько, ми дізнаємося від нього самого не далі як у наступному, тобто сорок сьомому розділі «Меч Халазюк».

До речі, у графа Леоніда Хихотунчика власне ім'я носив не тільки кінь, але й меч, вірніше, два мечі. Давати ім'я мечу – стародавня лицарська традиція. У лицарських епосах ми повсякчасно натрапляємо на імена мечів. Взяти, наприклад, французький епос про графа Роланда й лицарів Карла Великого: там у Роланда – меч Дюрандаль, у Ганелона – меч Морглес, у Олів`є – меч Альтеклер, у Турпена – меч Альмас, у Карла Великого – меч Жуайоз, у Балігана – меч Пресьоз тощо.

Терентопські лицарі трохи призабули цю традицію й називають, як правило, свої мечі просто мечами, без усяких імен.

Граф Леонід Хихотунчик вирішив відродити цей звичай (на таке його підбило читання саме цього вищезгаданого французького епосу) і дав своєму металевому мечу ім'я. Більше того, маючи своєрідне почуття гумору, Хихотунчик крім імення дав мечу також прізвище й по батькові, як людині: Екскапітон Абрамович Рубальский (до «Капітона» він додав «Екс», щоб нагадувало Екскалібур). Як читачеві відомо, у терентопських лицарів крім бойових металевих мечів є й турнірні із щільної гуми. Своєму гумовому мечу Хихотунчик теж дав ім'я, по батькові й прізвище. Оскільки в металевого меча вони були чоловічими, то, задля естетичної розмаїтості, гумовому дісталися жіночі: Екскатерина Остапівна Навідмашенко.

Радіокоментатори лицарських турнірів знали цю особливість зброї графа Леоніда Хихотунчика й із задоволенням акцентували на ній свої репортажі. Ну, наприклад: «... І от, розмахуючи над головою Екскатериною Остапівною Навідмашенко, лицар Напівкруглого Столу граф Леонід Хихотунчик іде на зближення з незалежним лицарем Геннадієм Хохановим. Екскатерина Остапівна Навідмашенко зі свистом опускається на голову цього суперника й відпружинює, ударившись об метал шолома. Лицар Геннадій Хоханов, трохи приголомшений цим ударом, намагається вразити графа Леоніда Хихотунчика своїм турнірним мечем, але граф спритно фехтує Екскатериною Остапівною Навідмашенко, відбиває меч Геннадія Хоханова й робить випад, але суперник устигає прикритися щитом, і Екскатерина Остапівна Навідмашенко вдаряється в цю бойову площину своїм гумовим вістрям...»

– А мене здивував той факт, – підключається до діалогу Автора з Лівою півкулею півкуля Права, перетворюючи діалог на триалог, – що в Терентопськім королівстві існує піонерська організація!

– Так що ж тут дивного, нічого тут дивного, – говорить Автор. – Раз у королівстві є діти, то повинні бути й дитячі організації, що виховують у підростаючому поколінні кращі якості й допомогають дітлахам проявляти й розвивати свої таланти!

– Так, це так, але – юні ленінці в чарівному лицарському королівстві!..

– Секундочку! Я не казав, що терентопські піонери називаються юними ленінцями! Не треба відсебеньок! Терентопські піонери звуться юними мирополківцями, зрозуміло, на честь короля Мирополка – основоположника терентопського лицарства. Так, терентопська піонерія створена тисяча дев'ятсот сорок сьомого року за образом й подобою піонерії совєтської, але на іншому, так би мовити, ідеологічному фундаменті. Так, як і совєтські піонери, терентопські носять галстуки, світло-коричневі, як терентопський державний прапор, і значки, на яких зображений профіль голови Мирополка на тлі мушлі Крилатого Равлика; і віддають один одному правою рукою такий же салют, зі словами: «До боротьби за справу Мирополка Романтика будь готовий!» – «Завжди готовий!»; а справа Мирополка Романтика – це поширення шляхетності й лицарства! У своїй організації юні мирополківці, крім іншого, осягають, що честь, совість, справедливість, безкорисливість і доброта – це нормальні якості й щиросердечна потреба особистостей, які себе по-справжньому поважають, поважаючи й інших...

– Ну от, знову тебе, громадянине Авторе, потягнуло проповідувати, – зморщила звивини Ліва півкуля. – А сучасний читач не любить, коли йому читають проповіді. Навіть знаний письменник Антон Чехов скаржився: «Звісно, було б приємно поєднувати мистецтво з проповіддю, але для мене особисто це надзвичайно важко і майже неможливо через умови техніки». А для тебе, незнаного пописувача, громадянине Авторе, тим паче. Вгамуйся, поки читач не занудьгував і не відкинув книги!

– Може, у цьому королівстві ще й жовтенята є? – єхидно запитує Права.

– Жовтенят немає, – говорить Автор.

– Отож, – гмикає Права.

– Є груденята, – продовжує Автор. – Не плутати із грудними немовлятами.

– Тьху! – каже Права.

– Груденятами можуть бути школярі молодше десяти років, а піонерами – старші. Груденятами вони звуться тому, що саме в грудні Мирополк Романтик видав указ про перетворення давньоруського Терентопського князівства на лицарське королівство. На значку груденят теж зображена голова Мирополка на тлі мушлі Крилатого Равлика, але не дорослого князя, а дитини, і не профіль, а анфас.

– Зараз ще з'ясується, що в підпільному королівстві є й комсомол! – припустила Ліва.

– Комсомолу немає, – заперечує Автор.

– А що є? – насторожилася Права.

– Ромсомол.

– Гм, – сказала Права.

– Ррромсомол, – повторює Автор, прогарчавши перший звук, аби півкулі відчули різницю. – Ромсомол, тобто Романтичний Союз Молоді. Ромсомольцями можуть бути молоді громадяни королівства у віці від чотирнадцяти до двадцяти восьми років. Ромсомольский значок зображує профіль голови Мирополка на тлі світло-коричневого терентопського прапора. Практично всі нинішні лицарі Напівкруглого Столу, крім лицаря Мгоцька й барона Сергія, у юні роки були груденятами, піонерами й ромсомольцями. Але ці організації не є, так би мовити, монополістами, крім них існують у королівстві й інші молодіжні об'єднання. Наприклад, Естер Гільденштерн і її подружка – принцеса Зіночка – члени молодіжної організації «Вихованці летючого молюска» (мається на увазі Крилатий Равлик на гербі Терентопського королівства).

Але, думаю, настав час повернутися до таємничих флібустьєрів фрегата «Летючий Єврей» і викрити їх перед безцінним читачем.

☼ ☼ ☼

Семен (або Шимон) Аронович Зільбердуля працював бухгалтером в одній невеликій вухатоміхурській конторі. Зовнішність його складалася з рис, які видавали в ньому найтиповішого бухгалтера: величенька голова з лисиною, окулярами, чималеньким носом та вусами-прямокутником, і кволе тільце з вузькими плічками та впалими грудьми. Ніяких тобі «косого сажня в плечах», «крові з молоком», «грудей колесом», загалом нічого багатирсько-героїчного. Одним словом, він виглядав саме так, як зображують бухгалтерів карикатуристи гумористичних журналів. Важко собі виобразити, щоб людина з такими зовнішніми даними працювала кимось, аніж бухгалтером. І вже зовсім неможливо уявити його на посаді лицаря, ковбоя, мушкетера або пірата.

Семенові Зільбердулі подобалася й ця робота, і рідна контора, і рідне місто Вухатий Міхур, маленьке та затишне і симпатичне, особливо в період бабиного літа, коли жовтизна дерев гармоніює з жовтизною домів, а жовте світло висхідного сонця посилює ефект позолоченості населеного пункту. Але іноді його охоплювало відчуття, що в його житті вкрай не вистачає пригод. Тим більше що Семен Аронович із дитинства зачитувався пригодницькими книжками про лицарів, піратів, індіанців, мушкетерів і тому подібних таких що загрузли в пригодах представників громадськості. Здавалося б, чого простіше: звільнився б Семен Аронович із контори й перейшов би в лицарі, і його життя стало б більш насичене тим, чого йому не вистачає. Але в тому то й справа, що й улюблену роботу Зільбердулі кидати не хочеться. От так бухгалтер і томився аж до 1986 року.

Того року Семен Аронович, будучи присутнім на всекоролівськім з'їзді бухгалтерів у столиці, поділився з колегами цим своїм томлінням. І виявилося, що в нього в країні десятки однодумців – бухгалтерів, яким при любові до цієї роботи не вистачає гострих відчуттів.

– А давайте організуємо таємне товариство бухгалтерів, що полюбляють пригоди! – запропонував раптом дехто Тарас Теодорович Золотюк. – Будемо періодично збиратися разом і віддаватися пригодам!

Ця ідея була сприйнята з ентузіазмом, і бухгалтери, що жадають пригод, відразу, без відриву від професійного з'їзду, згуртувалися в нову таємну організацію «Дике сальдо» (слово «дике» у назві натякає на щось неприборкане-пригодницьке, а бухгалтерський термін «сальдо» – на професію членів; таємною же ця організація була названа не тому, що бухгалтери збиралися займатися чимсь забороненим, антигромадським або навіть антидержавним, – у них і в думках такого не було, – а просто тому, що й у слові «таємне» присутнє передчуття чогось пригодницького). Головою цього таємного товариства обрали індивіда, що першим підняв це питання: Семена Ароновича Зільбердулю з Вухатого Міхура; а його помічниками з організаційної роботи – Тараса Теодоровича Золотюка із Замийська-на-Замийці, Василя Івановича Цоя з Великих Дрібок, Квентіна Генріховича Полікарпова з Безбаштового Замку, Алєся Яновича Пєсняровича зі Свіжогнійополя, Іраклія Гамлетовича Хачапурішвіли з Жорикбурга і Якова Алековича Табірського з Мізернограда.

З тих пір бухгалтери-авантюристи (слово «авантюра» у перекладі із французької означає саме «пригода»; а в українській не прижилося доморосле «пригодисти», от і доводиться використовувати запозичене) стали щорічно під час відпусток збиратися на лоні природи, щоб, так би мовити, пограти в індивідів, які загрузли в пригодах: мушкетерів, ковбоїв, невловимих месників, античних героїв тощо. По суті, це були так звані рольові ігри. До кожної такої гри бухгалтери «Дикого сальдо» ретельно готувалися, читаючи літературу за даною темою, готовлячи відповідну одіж, зброю й інший реквізит.

Гра, якою бухгалтери-авантюристи побавилися 1989-го року, навіть залишила слід у новітній терентопській історії, особливо в історії міста Дримпельзябська. Біля цього населеного пункту бухгалтери гралися в диких кочівників і так розігралися, що навіть зімітували напад невеликої, але дуже дикої кочової орди на це місто. Дримпельзябці, не знаючи, ким насправді були ці «кочівники», прийняли гру за, як то кажуть, чисту монету й героїчно захищали рідне місто від «лютих агресорів», шпурляючи в ряджених і нарочито брудних бухгалтерів усе, що під руку потрапить. Особливо відзначилися тридцять три дримпельзябські пекарі, що влучно метали в нападників липке тісто.