Текст книги "Пригоди Шерлока Холмса. Том IV"

Автор книги: Артур Конан Дойл

сообщить о нарушении

Текущая страница: 24 (всего у книги 24 страниц)

– Я залишив Баркера, щоб він закінчив усі формальності, – сказав він. – Адже ви ще не мали приємності бачити Баркера, Ватсоне. Це мій запеклий суперник з того боку Темзи. Коли ви згадали про чорнявого довганя, мені неважко було домалювати картину. На його рахунку кілька відомих справ, чи не так, інспекторе?

– Так, він вряди-годи траплявся нам на дорозі, – стримано відповів інспектор.

– Методи його, безперечно, бувають недозволеними, як і деякі з моїх власних. Проте недозволене, як ви знаєте, іноді буває й корисним. Вам, наприклад, із вашим неодмінним попередженням: «Усе, що ви скажете, може бути використано проти вас», нізащо не вдалося б вирвати зізнання в цього негідника.

– Може, й так. Але ми все одно домагаємося свого, містере Холмсе. Невже ви гадаєте, що ми не мали власної думки про цю справу й не спіймали б злочинця? Вибачайте, але хіба ми можемо не сердитись на вас, коли ви з вашими методами, які нам не підходять, вириваєтесь наперед і присвоюєте собі всю славу!

– Цього разу такого не станеться, Мак-Кінноне. Запевняю вас, що з цієї миті я триматимусь тільки осторонь. А щодо Баркера, то він робив лише те, що я йому наказав.

Інспектор помітно повеселішав:

– Це дуже шляхетно з вашого боку, містере Холмсе. Осуд чи похвала для вас не мають ніякої ваги, але ми – зовсім інша річ, коли нас починають розпитувати газетярі...

– Звичайно. Та оскільки розпитувати вас будуть усе одно, то вам не завадило б мати відповіді напоготові. Що ви скажете, наприклад, коли якийсь дотепний і спритний репортер запитає, які саме докази викликали у вас підозру і врешті дали змогу встановити істину?

Інспекторове обличчя прибрало задумливого вигляду:

– Незаперечних фактів у нас поки що немає, містере Холмсе. Ви кажете, що заарештований намагався при трьох свідках вчинити самогубство й тим самим визнав себе винним у вбивстві дружини та її коханця. Які ще факти ви маєте в своєму розпорядженні?

– Чи наказали ви зробити обшук?

– Так, сюди вже виїхало троє полісменів.

– Тоді ви незабаром одержите найпромовистіший з усіх доказів. Трупи мають бути десь недалеко. Обшукайте льохи та садок. На перевірку підозрілих місць часу знадобиться небагато. Водогінні труби в будинку новіші за сам будинок. Десь тут має бути покинутий колодязь. Пошукайте свого щастя там.

– Але як ви про все це довідались і як він це скоїв?

– Спершу я розповім вам, як він це скоїв, а тоді вже дам решту пояснень, яких чекаєте не лише ви, а й мій терплячий друг, що надав мені неоціненну допомогу. Передусім я хотів би змалювати натуру цієї людини. Це незвичайний тип – такий незвичайний, що на нього, гадаю я, чекає не шибениця, а психіатрична лікарня в Бродмурі [68]68
  Лікарня в Бродмурі– психіатрична лікарня для злочинців у графстві Беркшир.


[Закрыть]. Він наділений такими рисами, які більш притаманні середньовічному італійцеві, ніж нинішньому британцеві. Цей жалюгідний скнара так замучив дружину своєю скупістю, що вона стала легкою здобиччю для будь-якого шукача пригод, який не забарився з’явитися на сцені в особі цього лікаря-шахіста. Емберлі чудово грав у шахи – це, Ватсоне, прикмета хитромудрої вдачі. Як і всі скнари, він був ревнивцем, і його ревнощі врешті переросли в божевілля. Чи були на те підстави, чи ні, я не знаю, але він підозрював дружину в зраді. Він вирішив помститись і вигадав цю помсту з диявольською винахідливістю. Ходімо зі мною!

Холмс повів нас коридором упевнено, мов у власному будинку, й зупинився біля відчинених дверей «комори».

– Пхе! Як тут жахливо смердить фарбою! – вигукнув інспектор.

– Це й послужило першим доказом, – мовив Холмс. – Можете подякувати докторові Ватсону за те, що він це відчув, хоч і не зміг зробити належного висновку. Це й спрямувало мене на правильний шлях. Навіщо було цій людині такої пори фарбувати коридор? Напевно, заради того, щоб приховати якийсь запах, що міг би збудити підозру. Далі в мене з’явилася думка про цю кімнату з залізними дверима й шторою – кімнату, яку можна зачинити якнайщільніше. Порівняйте ці два факти – до якого висновку вони ведуть? Це я міг би визначити, лише оглянувши будинок особисто. А що справа ця серйозна, я був певен, бо встиг уже перевірити касу театру «Геймаркет» і знову-таки завдяки спостережливим очам доктора Ватсона встановити, що того вечора і тридцяте, і тридцять друге місце в ряді «Б» порожнювало. Отже, Емберлі в театрі не був, і це вщент розбивало його алібі. Він необачно припустився помилки, дозволивши моєму далекоглядному другові помітити номер місця, яке мала зайняти його дружина. Тоді виникло питання, яким чином оглянути будинок. Я вислав свого агента до найглухішого села, яке лише знав, і викликав туди Емберлі такої пори, щоб він не зміг швидко звідти повернутися. Про всяк випадок я вирядив з ним доктора Ватсона. Ім’я ж шановного пастора я взяв, звичайно, з довідника Крокфорда. Ви розумієте мене?

– Ви проявили неабияку майстерність, – із пошаною мовив інспектор.

– Тепер я вже не потерпав, що мені хтось завадить, і спокійнісінько проник до будинку. Фах грабіжника мене завжди приваблював, і якби я його опанував, то був би в ньому не останнім. І що ж я виявив? Бачите газову трубу отам, уздовж плінтуса? Чудово. Вона йде попід стіною, а там, у кутку, є кран. Труба, як ви бачите, веде до «комори» і закінчується біля он тієї гіпсової троянди на стелі. Цей кінець труби не заглушено. Крутнувши кран, кімнату будь-якої миті можна наповнити газом. Якщо крутнути кран до упору, зачинити двері й опустити штору, то не мине й двох хвилин, як кожен, хто перебуватиме в цій кімнаті, знепритомніє. Якими диявольськими хитрощами він заманив дружину з коханцем сюди, я не знаю, але тільки-но вони опинилися за цими дверима, як потрапили до нього в полон.

Інспектор зацікавлено оглядав трубу.

– Хтось із наших офіцерів зауважив, що в домі пахне газом, – мовив він. – Але вікно й двері були вже відчинені, та й запах фарби забивав запах газу. Емберлі запевняв, що почав фарбувати напередодні тієї події. Що ж було далі, містере Холмсе?

– А далі сталася пригода, якої я не сподівався. Уранці я вже вилазив з вікна будинку, як раптом відчув, що чиясь рука схопила мене за комір і чийсь голос питає: «Стій, злодюго! Що ти тут робиш?» Обернувшись, я побачив димчасті окуляри свого друга й суперника містера Баркера. Зустріч була така несподівана, що ми обидва всміхнулися. На прохання родини доктора Рея Ернеста він теж проводив розшук і теж дійшов висновку, що справа тут нечиста. Він уже кілька днів спостерігав за будинком і прийняв доктора Ватсона за якогось підозрілого типа, що вештається біля садиби. Він не міг його заарештувати, але коли якийсь чолов’яга на його очах виліз з вікна, він не витримав. Я, звичайно, розповів йому про те, як у мене йдуть справи, й ми продовжили розшук удвох.

– Чому з ним? Чому не з нами?

– Бо я хотів ще влаштувати це невеличке випробування, яке закінчилося так блискуче. Боюся, що ви не пішли б так далеко.

Інспектор усміхнувся:

– Може, й ні. Якщо я добре вас зрозумів, містере Холмсе, то ви категорично відмовляєтесь від участі в цій справі й віддаєте нам усі матеріали своїх розшуків.

– Саме так. Це моя постійна звичка.

– У такому разі дякую вам від імені поліції. Ця справа, як ви її тлумачите, цілком зрозуміла, а трупи ми знайдемо без особливих зусиль.

– Я дам вам ще один невеличкий, але страшний доказ, – мовив Холмс, – і я певен, що Емберлі його не помітив. Щоб досягти успіху, інспекторе, треба поставити себе на місце іншої людини й подумати, як би вчинили ви самі. Тут потрібна деяка фантазія, але це винагороджується. Припустімо, що вас зачинили в цій маленькій кімнатці, що вам зосталося жити щонайбільше дві хвилини, але ви хочете поквитатися з мерзотником, який, напевно, глузує з вас за дверима. Що б ви зробили?

– Залишив би записку.

– Так. Ви захотіли б розповісти людям про те, як ви померли. Писати на папері немає рації – вбивця його побачить. А якщо написати на стіні, це хтось зможе прочитати. Тож дивіться сюди! Над плінтусом червоним хімічним олівцем написано: «Нас уб...» – і все.

– Що ж це означає?

– Від напису до підлоги відстань щонайбільше фут. Бідолаха писав це, лежачи на підлозі й помираючи. Він зустрів свій кінець, не встигнувши дописати.

– Він хотів написати: «Нас убито».

– Саме так я й прочитав цей напис. Якщо ви знайдете в небіжчика хімічний олівець...

– Постараємось, не сумнівайтеся. А як щодо цінних паперів? Адже зрозуміло, що ніякого пограбування не сталося. А папери в нього справді були. Ми все перевірили.

– Не хвилюйтеся, він заховав їх у надійному місці. Коли ця історія стала б забуватися, він витяг би їх і оголосив, що винуватці покаялись і прислали крадене назад, а може, й загубили десь по дорозі.

– У вас, звичайно, є відповідь на будь-яке запитання, – сказав інспектор. – Але я не доберу лише одного: до нас він звернувся б так чи інакше, а що його змусило прийти до вас?

– Чистісіньке честолюбство! – відповів Холмс. – Він уявив себе таким розумником, так пишався собою, що вирішив нікого не боятися. А тоді й сказав би якомусь недовірливому сусідові: «Подивіться-но, що я тільки не робив! Звертався не лише до поліції, а навіть до самого Шерлока Холмса».

Інспектор засміявся:

– Доведеться вибачити вам це «навіть», містере Холмсе, – мовив він. – Такої тонкої роботи я не пригадую.

Кількома днями пізніше мій друг кинув мені на коліна число двотижневика «Норт-Суррей Обсервер». У ньому під низкою страхітливих заголовків – від «Жахливих подій у «Затишку» до «Блискучого успіху поліції» – йшла ціла колонка, у якій уперше подавався послідовний виклад цієї справи. Показовими були останні рядки:

«Рідкісна проникливість, яку виявив у цій справі інспектор Мак-Кіннон, припустивши, що запах фарби має забити якийсь інший запах, – можливо, запах газу, смілива думка про те, що «комора» могла бути камерою смерті, а також подальші розшуки, внаслідок яких знайдено трупи в покинутому колодязі, замаскованому під собачу буду, залишатимуться в історії мистецтва розкриття злочинів як переконливий доказ високої майстерності наших поліційних детективів».

– Дарма, дарма, Мак-Кіннон – чудовий хлопець, – мовив Холмс, поблажливо всміхнувшись. – Можете додати це до наших архівів, Ватсоне. Колись цю історію можна буде розповісти з усіма подробицями.

сл.1

УДК 82-312.4

ББК 84.4ВЕЛ

Д62

На схилі своїх літ Артур Конан Дойль – на той час уже визнаний майстер пригодницького жанру, славнозвісний «творець Шерлока Холмса», зізнавсь у зверненні до читачів: «Я не хочу бути невдячним Холмсові. Для мене він безперечно залишався добрим другом». І справді, художній хист і фантазія маститого письменника незмінно дивували прихильників його таланту. Як і раніше, для «самітника з Бейкер-стрит» – спостережливого детектива-аматора Шерлока Холмса, що не знає собі рівних в умінні розплутати найскладнішу загадку, ключем до розгадки часто стає навіть найменша дрібничка: щербинка на поруччі моста, друкарська помилка в газетному оголошенні, номер театрального квитка...

Цей том – останній із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про Шерлока Холмса.

Художнє оформлення

Олексія Мачинського, Володимира Басалиги, Ігоря Козія

Перекладено за виданням:

Sir Arthur Conan Doyle.

Sherlock Holmes, Wordsworth Editions Limited, 1989

ISBN 978-966-01-0447-1 (укр., цикл творів)

ISBN 978-966-01-0451-8 (укр., том IV, «Веселка»)

ISBN 978-966-10-1730-5 (укр., том IV, «Навчальна книга – Богдан»)

© Володимир Панченко, український переклад, 2010

© Олексій Мачинський, Володимир Басалига, Ігор Козій, художнє оформлення, 2010

© Видавництво «Веселка», підготовка видання, 2010

сл.2

Літературно-художнє видання

ДОЙЛЬ Артур Конан

ПРИГОДИ ШЕРЛОКА ХОЛМСА

Том IV

Долина жаху

Повість

Архів Шерлока Холмса

Цикл оповідань

Для середнього та старшого шкільного віку

Переклад з англійської

Панченка Володимира Олександровича

Художнє оформлення

Мачинського Олексія Юрійовича, Козія Ігоря Івановича, Басалиги Володимира Асафатовича

Редактори Д.С.Андрухів, В.І.Ціпко

Художній редактор В.І.Зайцева

Технічний редактор Т.В.Березанська

Коректор М.З.Волович

Комп’ютерна верстка Л.М. Рубан

Підписано до друку 08.09.10. Формат 60x901/16. Папір офсетний.

Гарнітура dutch. Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 20,0

Умовн. фарб.-відб. 20,5 арк. Обл.-вид. арк. 17,661

Тираж 4000 пр Зам. 559.

Видавництво дитячої літератури «Веселка»,

Мельникова, 63, Київ, 04050

E-mail: [email protected]

www.veselka-ua.com

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців

серія ДК № 29 від 31.03.2000 р.

Видавництво «Навчальна книга – Богдан»,

а/с 529, Тернопіль, 46008

www.bohdan-books.com; [email protected]

[email protected]

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

ДК№370 від 21.03.2001 р.

Віддруковано з готових діапозитивів у видавництві

«Навчальна книга – Богдан», пр. С.Бандери, 34-а,

Тернопіль, 46002, тел/факс (0352) 43-42-62, 52-06-07

сл.3

Дойль, Артур Конан.

Д62 Пригоди Шерлока Холмса: для серед. та ст.шк. віку / пер. з англ. В. Панченка; худож. оформ. О. Мачинського, В. Басалиги, І. Козія. – К.: Веселка; Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010

Т.IV: Долина жаху: Повість; Архів Шерлока Холмса: Цикл оповідань. – 318 с.: іл.

ISBN 978-966-01-0447-1 (цикл творів)

ISBN 978-966-01-0451-8 (укр., том IV, «Веселка»)

ISBN 978-966-10-1730-5

(укр., том IV, «Навчальна книга – Богдан»)

Цей том – четвертий із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про пригоди Шерлока Холмса.

ББК 84.4ВЕЛ

УДК 82-312.4