Текст книги "Щоденники Ієрихар. Ваза"
Автор книги: Володимир Лис
сообщить о нарушении
Текущая страница: 3 (всего у книги 8 страниц)
Розділ другий
Експеримент
Доповідна розширена записка
Зобов’язаний доповісти Вашим найсвітлішим якостям про залагодження однієї зі складових проекту, керівником якого мене було призначено і яким я мав честь бути. Вважаю за необхідне навести передісторію, що привела до проекту.
Як відомо, перша космічна експедиція до планетної системи, розташованої на окраїні Всесвіту, була проведена три великі стадії тому. Вже з першого звіту стало зрозуміло, що в системі, де довкола зірки – жовтого згасаю чого карлика – обертаються дев’ять великих і безліч малих планет, на одній з них, третій від зірки, існує життя, притому життя розумне. Природно, що вирішено було його всебічно дослідити, перш ніж встановити можливі контакти.
Оскільки до шанованої наукової слідчої комісії входять, окрім астронавтів, космофізика, нейробіологічний та гельмінтологів, також юристи, психологи і психофізіологія, то вважаю за необхідне ознайомити з результатами досліджень, проведених на планеті, названої її першовідкривачами Неміона або, як називають її місцеві аборигени, – просто Земля.
В учасників першої, як і наступних експедицій на Неміону, не викликали подив такі явища, як різний клімат на різних частинах цієї планети, належність розумних істот, що населяли планету, до різних рас і етнічних груп. Більше того, різноманітність і незвичайність рослинного і тваринного світу викликали значну зацікавленість. Як і наявність великих і малих груп, які за своїми мовними ознаками, історією і традиціями значно відрізняються одна від одної.
Нерозуміння, однак, викликала сутність, мораль, психологія, поведінка і сам розвиток розумних істот, котрих тут називають землянами або людьми. На момент першої експедиції на цю планету вони вже перебували на досить високому рівні розвитку, із також досить високим технічним ступенем розвитку їхньої цивілізації, якщо судити за найрозвиненішими етнічними групами. Причому технічний розвиток, зростання досягнень їхньої науки відбувалися також дуже високими темпами. Це наводило наших вчених на думку про можливість швидкого близького контакту.
Однак, повторю, моїх колег із попередніх експедицій збентежило, більше того, викликало нерозуміння те, про що я писав вище – внутрішня сутність, мораль, психологія, поведінка і розвиток людей.
Всі вони суперечили загальноприйнятим нормам і логіці розвитку планетних цивілізацій Всесвіту.
Наведу заради економії часу членів комісії лише головні з цих суперечностей й алогічних протиріч.
Перед цим зауважу, що вивчення історії Неміони-Землі призвело до невтішних висновків про надзвичайну кривавість і дивовижну жорстокість цієї історії. Власне, вся історія цієї планети складається з великих і малих війн, а загальна кількість жертв цих війн із часу перших цивілізацій, згідно з підрахунком історіомилікативного комп’ютера, дорівнює теперішній кількості населення Неміони-Землі, що жахливо, якщо врахувати, що темпи приросту населення планети до недавнього часу були значно нижчими і за земними міркам складали на початок їхнього XX століття лише два мільярди осіб.
Велика кількість війн була властива й іншим цивілізаціям, в тому числі й Трамедіону, та лише на початкових стадіях розвитку. На Неміоні ж зі зростанням рівня цивілізації війни і знищення одних етнічних груп (народів) іншими не припинилося, а набуло більш жорстоких, навіть жорстоко-витончених рис. Тривають війни з небувалою жорстокістю всередині самих народів. Причому значна частина наукових винаходів спрямована на знищення розумних істот.
Спеціальна комісія, створена після четвертої експедиції, дійшла висновку, що якби наукові сили землян, задіяні на створення засобів руйнування, були спрямовані на розвиток населення, яке тут називають людством, розвиток мирної техніки і духовної сфери, то рівень розвитку розуму, облаштування побуту, моралі був би значно вищим.
Викликало подив і те, що нерідко найрозумніші ідеї – наукові, мистецькі, філософські – зустрічали нерозуміння, більше того, агресивний спротив з боку влади і суспільства, а їхніх авторів переслідували, а то й страчували. Хоча саме такі невизнані ідеї стосувалися кардинальних шляхів розвитку людства і згодом приводили до його подальшого прогресу, як і планети загалом.
Нерозуміння з боку як наших вчених, так і рядових астронавтів викликало те, що найціннішими предметами, по суті, еквівалентами людського життя і добробуту на Землі вважаються метали і речовини, які самі по собі не становлять ніякої цінності і навіть не є на планеті найрідкіснішими – їх тут називають золотом і діамантами. Невеликий шматок їх нерідко оцінюється у величезні суми того, що тут називають грошима і які є наслідком і ціною виробництва величезних мас речей, машин чи продовольства. В історії Землі є кілька курйозних випадків, пов’язаних з нерозумінням і несприйняттям частиною землян такої значимості названих золота і діамантів. Один з них вважаю за доцільне навести.
Коли жителі частини Неміони-Землі, яку вони називають Європою, завоювали південну територію іншої частини цієї планети, яку називають Африкою, то європейці знайшли там у великій кількості міцну земну породу під назвою алмази, з яких і виготовляють дуже цінні для переважної кількості землян діаманти. Але алмази знаходили у глибині ґрунту і їх необхідно було добувати, будуючи для цього спеціальні підземні пристосування – шахти. Однак місцеві жителі, яких європейці називають зулусами, категорично відмовлялися лізти в шахти, щоби добувати там алмази. Вони не розуміли цінності цих, звичайних для них, камінців. Не допомагали умовляння, погрози і застосування сили. Тоді європейці сказали, що ці камінці білі люди – раса європейців – використовують для лікування від багатьох хвороб. Це було неправдою, обманом, фальшивою інформацією. Зате зулуси зрозуміли, що камінці-алмази для білих людей справді є цінними та погодилися їх добувати та працювати в шахтах.
Гадаю, цей випадок не потребує зайвих коментарів.
Отож, з вашого дозволу, наведу лише кілька прикладів явищ, які не змогли збагнути й наші вчені.
Перший. Метою життя більшості землян є нагромадження якомога більшої кількості речей (часто брутальними обманними способами) і різних, найчастіше не потрібних їм предметів, вироблених ними ж, а також якомога більшої кількості папірців, які вони іменують грошима, і блискучих камінців, названих вище діамантами.
Кількість нагромаджених речей визначає те місце в суспільній ієрархії, на якому перебуває землянин. Тих, хто не має великої кількості речей, більшість жителів планети зневажають і піддають остракізму. Ця якість не властива для жителів жодної з інших відомих планет і цивілізацій Всесвіту і набула серед наших вчених назву антизакону перекинутої свідомості, хоч і він не пояснює сенс нагромадження, яке набуло на Неміоні-Землі характеру епідемії.
Другий. Проведене таємне топоінфрабіологічне сканування жителів Неміони-Землі, нешкідливе для них, дало вражаючі результати. З тисячі землян, наділених найвищим на цій планеті інтелектом, 628 перебували на низькому щаблі їхньої суспільної ієрархії, причому 247 – на найнижчому щаблі, а 92 з них взагалі вважалися ізгоями. З решти 372 найінтелектуальніших землян 234 перебували на середньому щаблі і лише 138 мали пристойний за земними мірками рівень життя чи належали до вищих владних структур. Інакше як дивним і ненормальним таке становище не назвеш. Проведені додаткові дослідження підтвердили ці дані загалом про землян.
Третій. Чи не найбільший подив викликало те, що наші вчені назвали феноменом викривленої чи спотвореної інформації. Понад дві третини інформації, яку земляни видають, спілкуючись між собою безпосередньо чи за допомогою доволі різноманітних засобів комунікації, є неправдивою або в крайньому випадку – спотвореною. Наприклад, там, де якесь явище, подія чи ідея заслуговує негативної оцінки, дається оцінка позитивна, і навпаки. Подається спотворено зміст того, що відбувається в суспільному житті і в побуті. У стосунках між статями і представниками одних соціальних груп. Навіть у стосунках між окремими індивідами переважає спотворена інформація. Легко даються неправдиві обіцянки, які також не виконуються, причому досить часто без будь-яких наслідків. Спотворюється наукова інформація, а значимість творів їхньої літератури і мистецтва досить часто залежить не від справжньої якості, а знову ж таки від неправдивої інформації про ці твори, яка в них називається піаром і рекламою.
Все це неминуче призводить до системи фальшивих цінностей та життя в умовах, які інакше як масованою загальною дезінформацією не назвеш. Але такий стан став звичним для мешканців Неміони. Носіїв принципово правдивої інформації на цій планеті вважають нерозумними (по-земному, диваками, дурнями), а часто роблять також ізгоями.
Четвертий. Для землян досі властива жорстокість у ставленні до істот нижчого ступеня розвитку, яких тут називають тваринами. Їх убивають, але використовують не лише як їжу, що можна якось зрозуміти, зважаючи на особливості людського організму, а що найжахливіше – їхні шкури носять на собі особи, особливо жіночої, але також і чоловічої статі, як одяг і взуття, або й просто як прикраси. Ця жорстокість, дикунство, якими навіть пишаються, оцінюючи шкури за особливою шкалою, непояснимі з точки зору істот з вищим ступенем розвитку, розумом. Так само незрозуміле з точки зору космічних законів і філософії масове знищення природи (флори) на планеті, навмисне забруднення атмосфери, зокрема, повітря, яким вони дихають.
П’ятий. Масовим є виробництво речовин і напоїв, які значно скорочують життя землян, призводять до різноманітних хвороб, гальмування розумового розвитку. Це не можна назвати інакше як загальною програмою самознищення.
Шостий. Як не дивно і не абсурдно, спробою втечі від реальності цієї планети є так звана секс-індустрія. Тобто намагання перетворити на один з провідних напрямків діяльності і прибутків елементарні природні інстинктивні потреби мешканців планети і стосунки між статями. Те, що мало би бути виявом найвищих почуттів і чистої суті аборигенів Неміони-Землі (зазначимо все ж, що є численні спроби це опоетизувати, тобто надати вищої символічності цим почуттям), перетворилося не тільки у вияв нижчих інстинктів, але й, як не дивно та не огидно, у предмет торгівлі-продажу, спекуляцій та неадекватних оцінок. Фактично, природні стосунки мешканців планети прирівняні до умовної ціни камінців та інших нібито цінних предметів. Це виявляється не лише у купівлі-продажу їхніх тіл, але саме тіло як таке втрачає духовну субстанцію і залишається лише фізичною ознакою існування й задоволення, що є поверненням до нульового ступеня існування живої речовини.
Сьомий. У багатьох жителів цієї планети виявляється патологічне прагнення панувати над іншими будь-якою ціною, в тому числі шляхом знищення однієї чи кількох осіб, а ще частіше (за їхніми вимірами) сотень, тисяч і навіть мільйонів мешканців планети. Причому потреба влади найчастіше прикривається також неправдивою інформацією. Масовим, майже повсюдним є підкорення свідомості жителів саме завдяки неправдивій інформації, яку вони із бажанням і задоволенням вважають за істину, знаючи про її неправдивість. Тим самим вони завдають величезної шкоди собі й суспільству загалом, спотворюють його розвиток і викривляють мету – вдосконалення людського розуму, розвиток особистості й засобів забезпечення життєдіяльності.
Усе вище сказане дозволило висунути теорію про масове психічне захворювання жителів Неміони-Землі, яке сприяє її катастрофі й самознищенню. Як ви знаєте, ця теорія набула популярності в колах наших неміоно– чи землезнавців. Однак, існувала й протилежна точка зору. Доволі високий рівень інтелекту землян і розвиток земної науки і техніки, хоч і у специфічних формах, викликав заперечення і сумніви щодо масового психічного розладу жителів цієї планети, який найбільше виявлявся в окремих її частинах. Висувалася гіпотеза про прихований механізм розвитку і психопсихологічну потаємну мету цього загадкового суспільства.
Оскільки таємні побічні дослідження жителів Землі, зокрема того, що вони називають мозком, не дало бажаних результатів, групою вчених, до яких, на жаль, належав і я, було вирішено провести експеримент «Глибоке внутрішнє впровадження». Суть його полягала в тому, щоби користуючись досягненнями нашої науки, переселити учасників експерименту – науковців Трамедіону – в тіла землян, причому у переважній більшості в зародковому стані. Це давало можливість новим тілам набути саме земних якостей. Вони були землянами в повній мірі – з усіма особливостями психофізичного і біологічного розвитку. Більше того, вони були абсолютно незалежні від нас у своєму розвитку. Жили, росли, мислили, розвивалися, обирали життєвий шлях, професії саме як земляни, на основі людського біологічного матеріалу, змодельованого з людських генів. Хоча впроваджені в ці гени супермікромікроскопічні датчики фіксували й передавали на спеціальні прилади інформацію про фізичний і психічний розвиток у всіх його проявах і ступенях. Метою експерименту було розгадати феномен жителів Неміони-Землі, зрозуміти хід цього розвитку, думок і мотивів, причини неадекватної з точки зору нашої цивілізації поведінки землян.
Були відібрані 20 добровольців, і ми впровадили їх після відповідного перетворення у тіла землян, котрі представляли різні етнічні групи і раси. Ми вирішили застосувати принцип спресованості і компенсації часу. Тобто, проживши за земними мірками значний відрізок життя, учасники експерименту поверталися на наш зореліт, а відтак і на Трамедіон, майже такими ж за віком, як і були до експерименту. Причому з їхньої пам’яті стиралося все, що стосувалося перебування і життя в людському тілі, в образі землян. Заради чистоти експерименту ми не втручалися жодним чином в життя, життєдіяльність, розвиток і долі учасників експерименту, з моменту їхнього земного існування. Передбачалося лише, що у випадку їхньої загибелі як землян, вони негайно, за спеціальним сигналом, покидають земне тіло. Слід зазначити, що таких випадків було лише два – з науковцями Катріонелле і Матвіорділоном, котрі були достроково евакуйовані на зореліт і після адаптації – на Трамедіон.
Серед учасників експерименту була й науковець – супермагістр триординарного ступеня Ієрихар. Перетворена в землянку в одній з найпарадоксальніших частин, за рівнем психофізичних характеристик її мешканців, Землі, яку тут називають Україною, Ієрихар жила і розвивалася як землянка протягом усього земного строку експерименту – 46 років, коли система адаптації раптом – уперше – почала давати збій. У Ієрихар в її земній подобі почали виявлятися якості, властиві їй, як жительці Трамедіону, зокрема вміння літати, в її земному мозку почали з’являтися картини нашої планети, більше того, земні тварини почали сприймати її як незрозумілу чужу істоту, хоча вона продовжувала перебувати в земному тілі.
Зрештою відбулося її самоперетворення із землянки в трамедіонку. Вона сама прилетіла до нашого зорельоту. Була евакуйована на Трамедіон. Загальний стан її добрий. Пам’ять про земне існування стерта. На жаль, проведені дослідження не дали змоги встановити причини, що призвели до проявів у земному тілі Ієрихар її якостей жительки Трамедіону. Ніяких відхилень у її психофізичному розвитку не виявлено. Не виявлено також відхилень і поломок у роботі приладів, які фіксували прояви земного стану й діяльність органів, зокрема мозку Ієрихар в образі мешканки Неміони-Землі.
Щодо подальшої долі проекту, продовження чи згортання його, то її віддаємо на ваш розсуд. На жаль, висновки про подальшу долю планети Неміона, вона ж Земля, викладені в окремій доповіді, яка ґрунтується на основі наших досліджень, невтішні. Результати досліджень загалом (тут дані щодо Ієрихар в образі землянки найпозитивніші) свідчать про дивне поєднання у свідомості жителів цієї планети руйнівного, абсурдно-непояснимого, аморального і творчого начал. Закладені в наші найдосконаліші комп’юдатіони дані експерименту дали абсолютно негативні висновки щодо подальшого розвитку суспільства планети Неміона-Земля і планети, як такої. Висновок можна коротко охарактеризувати термінами «мінус-історія» і «мінус-майбутнє». Планета, по суті, приречена, і підстав для встановлення безпосередніх контактів з її мешканцями немає.
З найглибшою повагою до членів ради Оберіхіфон, магістр найвищого ступеня.
Розділ третій
Щоденник-2
11 рет другої е-міністадії
– Я шкодую, що згодився, аби ти брала участь в цьому ідіотському експерименті, – це були перші слова, які я почула від Кромітлера Оберіхіфона, коли він зайшов до палати, де я пройшла відновлення й адаптацію. – Вибач мені, будь ласка.
– А що ти міг зробити? – сказала я. – Чи ти мислиш категоріями цієї чужої планети?
– Як ти себе почуваєш? – Оберіхіфон явно проігнорував моє запитання, втім, воно й не потребувало відповіді.
Дуже добре. Відмінно...
Я так і справді себе почувала. Я знов у своєму досконалому тілі, яке може будь-як трансформуватися. Як єдине ціле, що мислить кожною своєю клітинкою, а не тільки маленькою частинкою, яку тут, на Неміоні, звуть мозком. Я можу перетворюватися у тіло, яке пересувається по поверхні з кінцівками і без них. І в тіло, яке літає. Але чи не забула я того, що було моєю суттю до експерименту?
– Корабель, на якому ти полетиш до Трамедіону, вирушає післязавтра, – сказав Оберіхіфон. – Ти чудово попрацювала, моя люба.
– Але ж ти казав про збій, – нагадала я.
– Так, ти сама перетворилася із землянки у трамедіонку, в Ієрихар, хоч в принципі це було неможливо, – сказав він. – Чому це трапилося, ще належить дослідити. Можливо, в тебе, як завжди, виявилася надто сильна воля.
– Можливо.
Казати це мені було приємно.
23 верн третьої е-міністадії
Я знову на Трамедіоні. Розкручений спіральний диск часу й простору дозволив дуже швидко дістатися нашої любої планети. Приємні зустрічі із друзями. В нашій суперлабораторії я знову сідаю за прилади. Відчуваю легку вібрацію у моєму тілі: тепер я не просто астробіологічний космодослідник, супермагістр, я вчений передвищої категорії, вища за магістра найвищого ступеня Оберіхіфона. Це звання мені присвоїли тому, що моя гіпотеза про можливість перетворення неживої речовини в живу не штучним, а природним способом оптімаритальної генерації за допомогою інфрамелодійного проростання, як сказав мені сам Голова Вищої Глобальної Ради, блискуче підтвердилася. Вона вже навіть не теорія, а науковий закон. Мене представлено до Головної космічної відзнаки і, можливо, я балотуватимусь у члени (тіло вже не тільки вібрує, а народжує справжню симфонію, що негайно записується моїми біодатчиками) Вищої Глобальної Ради.
– Поздоровляю, – сказав Голова Вищої Глобальної Ради. – У такому віці ще ніхто не ставав автором наукового закону.
Всі мене вітали. Лише від Оберіхіфона надходили якісь дивні сигнали суму.
– Що з тобою? – спитала я.
– Ти... Ти ж тепер увійшла до сонму безсмертних, а я...
Боже милий, Оберіхіфон не байдужий до мене! Я включила свої біометильні датчики. Не мала б цього робити, але зробила. Як це не гарно для наймолодшого в історії Трамедіону автора наукового закону. Але мені так хотілося дізнатися про Оберіхіфонові почуття до мене. Вони були, були! Датчики вібрували, і хоча це вібрування відчувала тільки я, я подумки заспівала. Втім, я це й раніше підозрювала, його небайдужість до мене як до особистості. Тепер тільки залишається перевірити, чи ми призначені одне для одного у парадиптах долі. Якщо так, то...
І все ж дуже радісно! Просто радісно!
Я на піднесенні. Попереду зустрічі з друзями, участь у живих психологічно-піднесених виставах-дійствах, політ на планетарний заповідник, поринання у світ образів, які повезуть мене у дивний світ нашої трамедіонської супермузики. А після відпочинку – знову повернення до моєї улюбленої науки.
42 едіпта
Я вирішила піти далі. Від думок, що виникли, захоплює дух. Якщо неживу речовину можна перетворити на живу природним способом, лише трохи стимулюючи її, то, можливо, жива речовина, жива клітина, яка й так є інформаційним перетворювачем, зможе біотворити, біофантазувати, народжуючи не через якийсь час, хай і пришвидшений, не через селекцію, а трансформуючи своє виникле образне мислення у нову рослину, нову живу істоту, яка відрізняється за виглядом і якостями від неї самої.
«Як це можна зробити?» – подумала я.
Ця думка не давала мені спокою кілька наших трамедіонських діб. Я ставила досліди і моделювала ситуації на своєму комп’юдатіоні. Поки що нічого не виходить. Треба шукати якийсь інший підхід.
2 теодінта
Частина мого організму, відповідальна за образне, художнє мислення, раптом почала подавати незрозумілі знаки. Імпульси, які перетворювалися на фігурки. Дуже дивні фігурки. Вони виникали, утворювали різні конфігурації, наче витанцьовуючи якийсь танець, а тоді зникали, щоби через деякий час з’явитися знову.
Я перевтомилася?
Психоавтоаналітик, до якого я звернулася, сказав те ж саме.
– Ви працюєте над якоюсь серйозною проблемою? – спитав він.
– Так, – сказала я. – Дуже серйозною.
Після цієї розмови щось покликало мене в Долину поезії і я полетіла туди.
Прекрасні квіти (у нас квітами, якщо називати по-земному, вважаються невагомі летючі різнобарвні рослини), які навіюють і дарують чудові образи... Моя улюблена Пелігіонія відразу почула мою присутність. Вона народила чудову композицію запахів. Я підлетіла до неї.
– Що з тобою? – вловила я запитання в імпульсах, які посилала мені найкраща на світі квітка.
А й справді – що зі мною? Я спробувала відключити свою пам’ять, геть усі її частини, щоби зосередитися на блаженній музиці запахів і асоціацій, які навіювала мені Пелігіонія. І раптом знову виразно побачила дивні фігурки. Вони ворушилися, наче звідкись наближалися до мене. Ось їхнє графічне зображення. Вони мовби простягали до мене свої верхні кінцівки. Особливо одна з них – найменша. Я здригнулася. Частинки тіла, одна за одною, завібрували. Раптом я почула приглушений стогін. Це було щось таке, що змусило мене підсвідомо увімкнути другу захисну систему. Мій зовнішній погляд наштовхнувся на Пелігіонію і я мимоволі скрикнула – квітка почорніла, чорніла все дужче, нахиляла стебельце, почали в’янути пелюстки.
Я негайно подала сигнал. Закричала. З’явилася доглядальниця саду, агроном і працівники особливої рятувальної служби. Вони заметушилися довкола квітки.
– Люба Пелігіоніє, що з тобою? – послала я квітці нечутний біогенний імпульс.
– Не знаю, – почула я слабеньку відповідь. – Мені раптом стало боляче. Щось... десь... сталося... щось... мені здалося... у тобі... вмирає...
– Вмирає? У мені?
У моєму організмі не було ніяких больових сигналів, які б засвідчували про небезпеку для мене. Тоді в чому річ? Причина в тих дивних фігурках?
Пелігіонію, на жаль, не вдалося врятувати.
4 теодінта п’ятої е-міністадії
Сьогодні я розповіла Оберіхіфону – він помітив мій тривожний стан – про дивні видіння дивних фігурок. Оберіхіфон попросив зобразити їх на штучному зовнішньому екрані, який я негайно й створила, відтворивши, звісно, фігурки. Темна хмарка вкрила частину тіла мого... я поки що не насмілюся сказати – коханого.
– Тобі щось кажуть ці фігурки? – зрозуміла я.
– Так, – відповідає Оберіхіфон. – Це...
– Це... Чому ти замовк?
– Це примітивне графічне зображення жителів планети, де ти була як учасниця нашого експерименту.
– Вони так смішно виглядають? – здивувалася я.
У відповідь я почула, що насправді вони значно більші та складніші за своєю будовою. Вони, на відміну від нас, трамедіонців, мають тіло не суцільне, а таке, що складається з окремих частин. Знизу оце називаються ноги, від ніг тягнеться тулуб, зверху біля нього верхні кінцівки – руки. А на самому вершечку голова, в якій, власне, й міститься мисляча частина неміонців-землян – мозок.
– Ми вирішили, що для психологічної безпеки учасників експерименту варто стерти з вашої пам’яті не лише те, що стосується вашого перебування в образах землян, але й всі дані про жителів цієї непростої планети, – сказав Оберіхіфон.
– Чому ви так вирішили?
– Можливо, це була помилка. Але уяви собі, що ти б все зберігала у своїй пам’яті. Це було би небезпечне роздвоювання.
– Якщо все стерли, то чому ж з’явилися ці фігурки? Знову якийсь збій?
– Не знаю, – признався Оберіхіфон. – Треба перевірити... Полетиш до нашої спеціальної лабораторії.
Тут я відчула, як щось усередині мене дзенькнуло. Хтось невидимий подав сигнал. Наче попереджав мене про якусь можливу небезпеку.
«Що це?» – запитала я свій внутрішній пізнавальний рецептор.
Відповідь мене приголомшила: «Це сигнал горя і туги».
«Горе і туга? Як це розуміти?» – спитала я.
«Не знаю, – відповів рецептор. – Але це сигнал горя і туги. Це сигнал також розлуки. Я більше нічого не знаю».
«Розлуки з ким?» – спитала я.
«Не знаю», – рецептор майже стогнав.
Я сказала Оберіхіфону, що до лабораторії я прилечу завтра.
– Так, так, завтра, – мій голос завібрував уже роздратовано. – Завтра.
– Добре, – здивовано згодився Оберіхіфон.
7 теодінта
Я не полетіла в лабораторію ні завтра, ні післязавтра. Більше того – я здійснила злочин. Мобілізувавши всю свою волю й енергію, я зуміла своєю біоцетрофальною енергетикою проникнути в електронно-коридальний архів експерименту «Глибоке внутрішнє впровадження» і перекачати всю інформацію про цей експеримент і мою участь в ньому на мій внутрішній психоекран.
Те, що я зчитую, приголомшливо. Я – в образі доволі примітивної земної істоти. Проходжу, звісно, в прискореному вигляді, всі етапи розвитку. Земляни-неміонці справді страшенно дивні.
Моє тіло, моє досконале бідолашне тіло, воно було спочатку таким безпорадним, а потім все одно вкрай недосконалим. Дивна і захоплююча історія. Хоча й викликає певну огиду. Невже це й справді було зі мною, хай і в іншому тілі, в іншому світі?
14 теодінта
Чоловічки (тепер я їх називаю так, ці фігурки) перестали з’являтися. Втім, я знаю, хто вони. Чоловік Світлани Ігорівни на ім’я Петро, її діти – Наталія, Ігор, Іринка. Так я собі вирішила. Чи це мої фантазії? Але тоді хто вони були? Ні, я маю рацію.
Я зіткнулася з чимось загадковим і ще не пізнаним. Можливо, Оберіхіфон також має рацію – експеримент з так званим глибоким впровадженням на планеті Неміона був непотрібний. Що ми дізналися? Що вони, неміонці-земляни, зовсім інакші? Що їхні дії і навіть саме життя з точки зору нас, трамедіонців, незрозумілі, абсурдні? Що життя на планеті Неміона, вона ж Земля, надто жорстоке?
«Але ж мусить бути якийсь сенс у цьому житті», – кажу я собі.
Звідкись, здалеку, з глибини мого єства (чи з Космосу?) приходить дивне мелодійне слово. Схоже на назву квітки.
Воно, я могла би поклястися (земне висловлювання, кажу собі), воно лагідне і пахуче, і випромінює дивне світло.
Я питаю, що ж це за слово?
Відповідь – Іринка.
Дивна відповідь. Дивне слово. Іринка? Але ж... Але... Так звали (звали чи зовуть?) доньку Світлани.
І раптом дивний всепоглинаючий жах пронизує мене. Адже Світлани вже немає. А Іринка, як і її ще нещасніший брат Ігор, залишилися там, на тій дивній планеті... Ні, вони не самі, з ними Петро й інші земляни. Їхні дії, міркування справді абсурдні. Вони мені чужі.
Так кажу я, Ієрихар.
Так кажу я, Ієрихар.
Так кажу я.
Я?
– Моя сутність – Ієрихар, – кажу я собі, а потім фіксую в мікроміттохвильовому щоденнику.
Дивна річ – у мене раніше не було потреби вести щоденники.
І тут я здивовано констатую – щоденник, тільки по-іншому, земному, вела Світлана. Світлана Ігорівна. Я перейняла від неї цю звичку? Звичку?
Раптом я зауважую, що манера міркувати у мене також змінилася.
Чому?
Я проводжу сеанс аутотерапії. Вправи для організму і моєї вищої духовної субстанції. Здається, допомагає.
Тут до мене приходить думка, що цей експеримент був навіть корисним особисто для мене. Я пізнала дещо таке, чого не було у нас, трамедіонців.
«Тоді дай відповідь, що це таке?» – кажу собі.
Шукаю відповідь і... І не можу знайти. Приходить дивне слово – химери. Химери?..
15 теодінта
Я сказала Оберіхіфону, що покидати напризволяще тих істот, яким я, хай і в образі, в тілі Світлани, дала життя, було аморально.
– Але ж ти сама їх покинула, – відповів Оберіхіфон.
– Так, але... Я не знаю, чому це трапилося. Чому в мені, коли я була Світланою, почали виявлятися ознаки Ієрихар.
– Це не встановила навіть спеціальна комісія, хоч версій не бракувало, – зітхнув Оберіхіфон. – Люба Ієрихар, я не розумію сенсу твоїх докорів. Ти колись переконувала мене і наукову раду, що саме ти повинна брати участь в експерименті.
– Я не знала, до чого це призведе. В мені говорив учений.
– А зараз хто говорить?
– Не знаю.
То ж бо й воно, сказав Оберіхіфон. Дорікати ж мені, собі чи йому немає сенсу. Все одно через якийсь час Світлана мала померти. Перестати функціонувати. Але це мало статися лише тоді, коли та ж Іринка виросла б, за земними мірками, стала дорослою. Так що з мораллю все гаразд. До того ж маса неміонців-землян помирають значно раніше, навіть не розвинувшись як слід фізично. Від хвороб, недостатнього енергопостачання, яке там називають їжею, від нещасних випадків, отруєнь, нарешті насильницької смерті – війн і просто знищення одним індивідом іншого, притому з жахливою жорстокістю, що трапляється доволі часто. Кожного земного дня у великій кількості.
– Ця планета взагалі приречена, – сказав Оберіхіфон і запропонував ознайомитися з його доповідною запискою Вищій Глобальній Раді.
Я ознайомилася. Запитань – безліч. Головне з них – як так можливо жити? Для чого? Тим паче, що в землян-неміонців такий короткий за нашими мірками строк життя...
17 теодінта
Оберіхіфон: – Повторюю, ця планета приречена. Поведінка її жителів, надто в тій частині, де ти жила в образі Світлани, – абсурдна і аморальна.
Я: – Але ж мусить бути якесь виправдання життю тієї ж Світлани, її чоловіка, її дітей.
Оберіхіфон: – Яке? Добувати собі засоби для існування? Такою важкою працею, як у жителів того населеного пункту, в якому ти жила? Серед бруду і самознищення тим, що вони називають алкоголем, а в інших частинах Землі страшним зіллям – наркотиками...
Я: – На Землі борються з цим злом.
Оберіхіфон: – Хто? Відсоток диваків? Ця боротьба невигідна ні їхній владі, ні власникам матеріальних благ, ні тим, хто маніпулює свідомістю землян. Ця маніпуляція – скрізь і повсюди – особливо огидна. Вона негідна мислячих істот.
