Текст книги "Самотній мандрівник простує по самотній дорозі (Романізовані біографії. Оповідання, роман)"

Автор книги: Віктор Домонтович

сообщить о нарушении

Текущая страница: 24 (всего у книги 24 страниц)

Примітки (до електронної версії)

Помічені та виправлені верстальником помилки набору:

Стор. 8: Кохати – виконувати громадський обов’язок, обов’язок перед громадою, [народом нацією] => народом, нацією.

Стор. 35: В ній стояли крісла з лакованої вишні, обтягнені блакитним, м’яких пастелевих тонів [Дамаском] => дамаском.

Стор. 54: Одного разу він тут познайомився з Вацлавом Залеським, що звичайно підписувався «Вацлав з [Одеська] => Олеська», молодим ентузіастом Слов’янщини й України.

Стор. 84: Вони часто [зустрічаються.] => зустрічаються, Вінсент і кузина, і багато провадять часу разом.

Стор. 84: Так, так, він зробив тоді помилку, закохавшись у молоденьку дівчину, [дорожню] => порожню кокетку, нездібну усвідомити серйозність його пориву, збагнути повноту його почуття.

Стор. 102: Але зі смертю батьковою його [становите] => становище на селі дуже погіршало.

Стор. 120: Він гукає, але [йому,] => йому відповідає лише мовчання.

Стор. 120: Я [святий. Дух] => святий Дух.

Стор. 124: Ван Ґоґ цінить суху сонячну ясність Арля, ту [ясність,] => ясність його прозорого повітря, що дозволяє сприймати «чистоту» фарби.

Стор. 142: Він [вклоняться] => вклоняється знов.

Стор. 144: Він хоче привітати свого друга, потиснути йому [руху] => руку й закурити!

Стор. 145: Лише фарби – жовтогаряча фарба й вермільйон тла, зелений колір куртки й очей, жовтий, хром, обличчя й синій, ультрамарин, шапки, свідчить, що [чистець] => мистець сприймає світ в самодостатній величі барв.

Стор. 183: [Чернеч] => Чернец, страдалец молодой, окончил век свой безотрадный.

Стор. 227: …Велике, не [гибнущее] => гибнущеє для потомства діло…

Стор. 230: От до чого доживсь я зі своїм серцем гарячим, зі своєю німотою [душевною] => душевною, зі своїми високими помислами.

Стор. 235: За [певного] => певною схемою розвивається роман Куліша з Милорадовичівною, ніби в ту саму алгебраїчну абстрактну формулу любовних взаємин замість одних імен підставлено інші: інші імена, інші дати, інші місця, відмінні обставини, роки й люди, а поза тим усе лишилося те саме.

Стор. 237: – Краще всього він щиро любить і [розумно] => розуміє усе своє!

Стор. 270: Поглянувши побіжно на зошит і перегорнувши декілька сторінок, схопивши деякі фрази й деякі рядки, Куліш [відіслав] => відклав зошита набік до іншого часу.

Стор. 294: Він визначає її як «[ланку] => жінку, нездібну кохати палко».

Стор. 313: Такий був Тургєнєв і в своїх громадських поглядах і в стосунках із [ланками] => жінками.

Стор. 326: Тимчасом усе було простіше, звичайніше, [«міщанише»] => «міщанніше».

Стор. 331: Прояв одвертого егоїзму [в: н] => він здібний був прийняти за прояв щирої й глибокої великодухости.

Стор. 369: Зовні могло б здатися: Куліш цинічно знущається з себе, юродствує, ганебно, й гидко [пародію] => пародіює своє кохання.