Текст книги "Вітряк"

Автор книги: Славчо Чернишев

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 12 страниц)

СУД

Сашова брехня розкрилася зовсім просто й несподівано. Наступного дня, надвечір, Максим з Андрієм пішли на пристань, щоб поїхати з Моком на екскурсію до печер. Їх зустрів капітан Нако, вилаяв племінника за пригоду з дідом, і Максим, між іншим, дізнався, що вітряк відремонтував Мортій. Від подиву хлопці аж роти пороззявляли. Звичайно, вони приховали від капітана своє здивування, вибачилися за «пустощі» й поспішили додому. Екскурсію відклали.

Хлопці швидко гребли, обурені Сашовою брехнею. Вони любили Саша й бажали йому тільки добра, але тепер він зробив страшенний злочин, став майже зрадником. Його чекала тяжка, але справедлива кара. Тепер уже все було зрозуміло.

Серйозні, суворі й схвильовані Максим і Андрій покликали Колку та Саша в «морську таверну». Глянувши на їхні похмурі обличчя, Сашо злякався. В серце запала підозра, воно стислося від тривоги, стало маленьким і беззахисним.

– Сідайте, чого стовбичите! – сердито наказав Максим.

Всі посідали.

– Що трапилось? – допитливо глянув на них Колка.

– Побачиш! – суворо відповів Максим.

Сашові нерви не витримали.

– Ну, говори вже! Чого тягнеш! – вибухнув він, вирішивши будь-що захищатися до кінця.

– Скажу… – зовсім тихо й сумно відповів Максим. – Тільки спершу скажеш ти.

– Що я тобі говоритиму? – огризнувся Сашо, а в голові його промайнуло: «Все пропало!»

– Не знаю… Твоє слово.

– Нічого мені говорити! – так само грубо заявив Сашо.

Колка схопився:

– Послухай, що це за комедія? Максиме, чого ти, мов прокурор? Кажи прямо!

Максим зблід від хвилювання, йому було шкода Саша, і в той же час біль, за змарновану справу пік йому серце, хотілося схопитись, дати негідникові ляпаса і покінчити з усім.

– Сашо – зрадник! – похмуро й рішуче сказав він. Сашо спробував заперечити, але Колка глянув на нього так люто, – ось-ось накинеться й розірве, – що хлопець винувато опустив очі.

– Це правда? – холодно запитав Колка.

Сашо мовчав.

– Я у тебе питаю: це правда? – злісно повторив Колка, задихаючись від гніву й болю. – Говори, бо голову провалю! – грізно попередив він, грюкнувши кулаком по бочці.

– Та ні… – глухо відповів Сашо, не наважуючись підняти очей.

– Як це «та ні?» – обурився Максим. – Як «та ні»? Ану говори: ти приховав від нас, що Мортій ремонтував вітряк?

Сашо мовчав.

– Приховав! – Колка несподівано підбіг до нього, і в напруженій тиші пролунав дзвінкий ляпас.

Сашо вхопився за щоку, яка спалахнула вогнем, і глухо огризнувся:

– Чого ти б'єшся?

– Я тебе вб'ю! – з ненавистю й огидою буркнув Колка. – Зрадник! Гад паршивий!

Максим знову втрутився:

– Повторюю: приховав? Збрехав нам?

– Приховав… – скрушно відповів Сашо і гірко додав: – Друзі називаються! Б'ються…

– Негідників і ворогів завжди б'ють! – сердито сказав Колка й з огидою додав: – А ти саме такий!

– Я не навмисне… – цілком відверто прошепотів Сашо. – Ви ж знаєте… я… я… – його очі наповнилися слізьми, і хлопець схилив голову.

Настала тяжка, нестерпна тиша.

– Ми знаємо, що ти не навмисне, – почав тихо, майже лагідно Андрій. – І причину знаємо. Але невже ти не подумав, що ставиш під загрозу всю справу? Невже не подумав, що з цього може вийти?.. Ні, ти про це не подумав, Сашо! А коли й подумав, то понад усе ти поставив себе, свої почуття…

– Тільки без пишних слів і зайвих пояснень! – похмуро й суворо перебив Колка, якому цей тон не тільки не подобався, а навіть дратував. – Нічого тут тягнути. Все зрозуміло. Я пропоную, щоб Сашо нас негайно залишив. Згода?

Максим підвівся:

– Я теж за те, щоб Сашо нас залишив. Завтра вранці на пароплав і додому… Але перед цим він повинен дати слово честі, що берегтиме в суворій таємниці все, що знає. Як ти, Сашо?

– Хлопці… – благально прошепотів він, – дозвольте мені залишитись… Покарайте мене вічною вахтою, побийте мене, тільки не виганяйте… Що ж скажуть наші, коли побачать мене самого?

Максим завагався.

– Гаразд… Проголосуймо… Хто за те, щоб Сашо залишився, підніміть руку…

Максим почекав Андрія й Колку і теж не підняв руки. Сашо дивився на них здивовано й не йняв віри.

– А тепер нехай поклянеться й забирається звідси геть! – нервово підганяв Колка. – Хоч, правда, його клятви не варті й копійки!

Знову втрутився Андрій:

– Стривай! Ще встигне… Сашо, ти ж знаєш, я тебе… як рідного брата… Ти сам розумієш, що завдав нам великого лиха. Не знаю, як тепер будемо викручуватись… Прошу тебе, як нашого старого товариша, скажи, що ти ще приховав?

Сашо конвульсивно зціпив зуби. Цього вже він ніяк не сподівався від Андрія! Він розгубився й мовчав. Правду кажучи, що вже тут приховувати? А може, коли визнає все; то його простять?.. Сашо ніяково посміхнувся, і в тиші гучно пролунав його голос, який дрижав від страждання й розпачу, зовсім чужий і далекий голос:

– Вчора Доменіка сказала, що батько послав її повідомити нас про екскурсії Мока…

– Невже? – Колка здивовано свиснув.

– А чому ти нам одразу про це не сказав? – суворо запитав Максим.

– Я зрозумів, у чому тут справа, подумав, що вони хочуть усіх нас повбивати в печерах, тому й вирішив сам піти… – знову збрехав Сашо і враз пошкодував, але сказаного слова не вернеш.

– Диви, який герой! – в'їдливо засміявся Колка. – Вирішив принести себе в жертву за інших. Ха-ха!

– Колка! – суворо глянув на нього Максим і знову повернувся до Саша. – Ну, і ти сам ходив?

– Сам… Ні, вірніше – з Доменікою…

Колка зареготав:

– Я ж вам кажу: герой! Пішов на жертву, але з дочкою бандитського ватажка! Для краси! Негідник!

– Та перестань ти нарешті! – не на жарт розсердився Максим. – Одно-тільки гавкаєш! Хіба не бачиш, що ми ділом займаємось! – і, заспокоївшись, знову запитав: – А ще що, Сашо?

Хлопцеві здалося, що його й насправді не виженуть, і він розповів і про Кіра Привида. Скінчивши, він з надією вигукнув:

– Не виганяйте мене!

Всі мовчали, а це означало, що його не хочуть більше бачити біля себе. Максим і Андрій, може, й пожаліли б його, та Колка їх стримував.

– Ще що? – наполегливо запитав Колка. – Що ти ще приховав? І взагалі розповідай усе, що знаєш!

– Більше нічого…

– Нічого! – пригрозив Колка. – Мабуть, стільки нас обдурював, що тепер не можеш усього й пригадати. Ану скажи, Доменіка що-небудь знає?

– Що саме?

– Знає вона, що її батько – бандит?

– Знає тільки те, що він поганий і що його заарештують…

– От такої! – до глибини душі обурився Колка. – Як ти посмів, йолопе! Як ти посмів! – він схопив Саша за петельки і почав трясти. – Ти ж клявся, що нічого їй не скажеш!.. Тьху, гад паршивий! – він штовхнув його з усієї сили й з огидою відвернувся.

Сашо поточився й упав на підлогу. Максим з Андрієм стояли самі не свої. Це жахливо! Тремтячим голосом, тихо, але твердо, Максим сказав:

– Геть звідси! Негайно! Геть під три чорти! І якщо комусь скажеш хоч слово, клянусь тобі: уб'ю! Геть!

Сашо повільно підвівся, заточуючись, мов п'яний, важко піднявся по залізному трапу і зник у непроглядній нічній темряві.

Дув східний вітер, кипариси таємниче шелестіли, свистів пісок по дюнах, море глухо било в берег, зловісно вируючи десь там, біля Мису утоплеників.

НІЧНІ ГОСТІ

Сашо, сам не знаючи чому, попрямував до хати Доменіки. В голові гуло. Страшною була для нього ця ніч, сповнена несподіванок і розпачу. Раніше Сашо думав, що коли брехня розкриється, йому одразу стане легше. Та вийшло не так. Він сподівався, що йому пробачать, а вони не пробачили, прогнали. Той факт, що він знав свою провину і відчував її саме як провину, ще більше підсилював його розпач, ятрив душу. Через те й не сердився на хлопців. Вважав, що вони зробили правильно, прогнавши його. Але ж Колка!.. Як він смів його бити? Саша охопив скажений гнів і палке бажання помститися, зробити щось таке, що змило б з нього ганьбу, довело б їм, що він не баба, не мерзотник, а коли й помилявся, то помилявся через те… через те, що на цьому світі існує людина, яку звуть Доменікою…

Але як же, біс його візьми, як їм довести? Продовжити справу самому? А чи зможе він? Чи вистачить у нього сил? Чи піти й сказати Мортію, що посварився з хлопцями, і попросити притулку? Але ж це рівнозначно зраді. Ну, звичайно, він не продасться Мортію, не скаже йому, що хлопці знають його таємницю. Піде до нього для того, щоб краще розвідати. Стежитиме за ним ввесь час і застукає його разом із стариком… Дурниці! Старик і Мортій мають право розмовляти, скільки завгодно, ніхто їм не може заборонити зустрічатись… Краще впіймати їх всіх на місці злочину. Або ж зловити тільки Мока, і той усіх викаже…

Сашо відчув, що він збуджений і не може міркувати так логічно й тверезо, як раніше, а все ж вирішив сам продовжити справу. Щоб випередити їх усіх. І вони залишаться в дурнях, бо він, Сашо, набагато розумніший і винахідливіший за них. А у вирішальну хвилину прийде до капітана першого рангу Рачева: так і так, мовляв, дайте мені людей захопити контрабандистів! А потім – Сашо – герой, Сашо – приклад для всіх ремсистів!..

Хлопець уявив собі святково прикрашений зал, публіку, президію, в якій він скромно сидить серед учителів і партійних діячів, промови і найщасливіший момент – нагорода… Його мати теж у залі разом з дітьми й Доменікою… А Доменіка зі своєю матір'ю, але без батька… Тьху, яка нісенітниця! Одержав нагороду за те, що впіймав батька тієї дівчини, яку… Ну що ти скажеш!.. А якщо він їй розповість, що Мортій їй не рідний батько? Все одно, незручно…

Підійшовши до хати Мортія, Сашо підкрався до муру й заглянув у двір. Було за північ, усі люди сплять… Що робити? Іти до бай Нака? Ні, не годиться. Він почне розпитувати, не відчепишся. Краще пересидіти десь тут біля флігеля, а вранці вилізти. Ну гаразд, а потім куди ж йому дітися? Знову до бай Нака? Бо додому зараз він ні в якому разі не повернеться. Дудки! З дачі вони його можуть прогнати, але з міста – ні. Житиме у вітряку! Оце так ідея!.. Ні, він поки що залишиться тут, а завтра на свіжу голову обміркує краще.

Сашо проліз через дірку в огорожі, крадучись, мов кіт, підійшов до хати й вирішив сховатися під навіс біля східців, у затишку. Скрутившись у куточку, він притих.

Вітер то вщухав, то знову дув поривисто. Сашо спробував заснути, але виявилось, що це не так легко, та й не можна спати. Мортій міг вийти і побачити його. І чого йому тут сидіти? Навіщо самому лізти вовкові в зуби? Хіба для того, щоб побачити Доменіку. А як ти її побачиш? Зараз ніч. Ні, краще, звідси піти! Але від думки, що треба залишити цей затишний куточок, його щось немов прикувало до землі, і Сашо мерзлякувато щулився у затишку. Тим більше, що в короткі хвилини затишшя йому вчувався якийсь особливий звук, ніби десь глибоко під землею розмовляли люди. Визначити, що це за звуки, було дуже важко. Сашо перестав прислухатись і втупився в маяк, що блимав на острові. Знічев'я почав лічити інтервали між спалахами. Але іноді дивний звук було чути так ясно, що Сашо перестав лічити й знову почав прислухатися. Здавалося, що звук виходить у нього з-під ніг. Чорти! По спині пройшов холодний дрож. Чи не маріння бува? Останнім часом його нерви зовсім розладнались. Він приклав вухо до вимазаної глиною призьби й чітко розрізнив чийсь шепіт. Ще раз прислухався – знову той самий шепіт. Сашо перелякався. Звиклі до темряви очі угледіли при самій землі заґратоване віконце, таке брудне і темне, що крізь нього нічого не можна було побачити. Сашо догадався, що в підвалі розмовляють якісь люди. Інакше бути не могло.

Помацавши свій ніж, хлопець натис на двері. Замкнені. Вирішив подивитися, чи нема іншого вікна. З південного боку було двоє вікон, але теж заґратованих. На щастя, з західного боку Сашо побачив більше вікно. Одна шибка розбита, так що можна було просунути руку й відчинити вікно зсередини.

Протиснувшись до пояса у вікно, Сашо заглянув у темний підвал. Розмови не чути було. Хлопець, зметикувавши, що протяг може насторожити людей у: підвалі, швидко проліз у вікно, причинив його за собою й прилип до стіни. Серце завмирало від хвилювання. Сашо постояв деякий час, – сторожко прислухаючись. Потім навшпиньках просунувся трохи вперед. Помітив вузеньку смужку світла, що пробивалася крізь щілину дверей. Зупинився. Почув шепіт. Відразу впізнав хрипкий і грубий голос Мока. Потім голос Мортія. І чийсь зовсім незнайомий, м'який і владний голос. Сашо вмить зрозумів, що тут діється, і вирішив підслухати розмову, хоча б і з риском для життя. Треба було сховатись. Намацав велику, порожню діжку, обережно заліз туди і завмер, прислухаючись. Спочатку нічого не міг розібрати. Потім розмова стала голоснішою і Сашо жадібно ловив кожне слово.

Незнайомий. Домовилися! З хлопцями нічого більше церемонитись. Тільки зайдуть до печер – кінець.

Моко. Стара пісня, майоре. Досить тільки це зробити – і всім нам амба. Прошу без людських жертв!

Мортій. Осмілюсь зауважити, що хоча хлопці на сьогодні – наш найнебезпечніший ворог, але робити цього не можна. Нако кинеться шукати, зрозуміє, що вони були в печерах, блокада – і все піде під три чорти.

Незнайомий(грубо). А зараз хіба краще? Кожну мить нас можуть викрити. А ми ще нічого не встигли зробити. Від нас вимагають створити в країні таке становище, при якому б референдум ^[5] _{5
  Всенародне опитування, виявлення думки народу через голосування. 8 вересня 1946 року болгарський народ шляхом референдуму висловився за народну республіку.}


[Закрыть]повернувся нам на користь. Говоріть, що вам забажається, але виконуйте мій наказ. Все!

Настала тиша. Сашо гарячково роздумував. Що це за люди? Здається, вони не тільки контрабандисти. Якщо говорять про референдум, значить… це банда шкідників, ворогів. Хлопець здригнувся. Життя його друзів було в небезпеці. Необхідно будь-що попередити їх, врятувати. Бігти зараз чи почекати, щоб почути все? Краще почекати. Ще встигне. Не поїдуть же зони в печери зараз! Цікаво, хто там переховується? Певно, банда незнайомого, бо цілком зрозуміло, що він тут найголовніший. А хто ж він? Називають його майором. Певно, царський офіцер. Ух! Як страшно… Сашо витяг свій ніж, вирішивши захищатись до кінця. Там знову почулися голоси. Чи то говорили тихше, чи, може, Сашо занадто хвилювався, але він не міг розібрати нічого. Схоплював окремі слова, намагався зв'язати їх докупи, та нічого не виходило. Через деякий час Сашо почав розуміти краще. Говорив знову незнайомий.

– Зрозуміли план? Він розрахований на деякі випадковості, але краще, коли б усе було гаразд. Якщо спроба не вдасться, ми нічого не втрачаємо, придумаємо інший план, уже складніший. Цим своїм планом я хотів уникнути зайвих жертв з нашого боку. Ну, а там що бог дасть!

– Амінь! – набожно додав Мортій.

Моко. Номер не поганий.

Незнайомий. Кінець. Значить о шостій тридцять Моко вирушає. Ти готовий?

Моко. Як завжди! Тільки хочу тебе попередити, майоре, це мій останній рейс. Мортій завтра накиває п'ятами, а я залишаюсь під ударом.

Незнайомий. Не тільки ти. Я теж.

Моко. Тобі що!

Незнайомий. І тобі й мені – однаково. У тебе навіть більше шансів. У тебе під рукою шхуна.

Моко. Шхуна! Пусте! До того ж не моя. А хоч би й моя, то навіщо мені шхуна без грошей? Що я там жерти буду? Отож пам'ятай мої слова.

Незнайомий. Гаразд. Домовилися. Все одно це твій останній рейс. Але як тільки завариться каша, ти знову будеш потрібен.

Моко. Згода! Ми тоді й дременемо, правда?

Незнайомий. Саме так. Ми вже про це говорили.

Моко. Говорити – говорили, але давай домовимось остаточно, відверто.

Незнайомий. Про що нам ще домовлятись? Уже все вирішено.

Моко. Помиляєшся! Слухай, майоре. Досі ми тільки гралися. Серйозна робота тільки починається. Тому віддай мій чек!

Незнайомий. Ти його одержиш там.

Моко. Не вийде. Зараз. Інакше – самі! Без мене!

Незнайомий. Без тебе? Тепер уже пізно, Моко. Як не крутись, а не викрутишся.

Моко. Знаю. Ти давай чек, а ми своє знаємо.

Незнайомий. Зробим діло – тоді.

Моко. Майоре! Не тягни! Дай чек, і все буде зроблено, як ти захочеш. Це говорить Моко!

Незнайомий. Немає ніяких підстав.

Моко. Кінець. Капітан Рачев знайде підстави.

Незнайомий. Залякуєш?

Моко. Відстоюю свої права.

Незнайомий. Хіба ти досі не одержував?

Моко. Краплі!

Незнайомий. Більше не дають.

Моко. Слухай. Якщо ти хочеш від мене послуг – плати! Давай чек. Не думай, що там я зможу й пісок жерти! Пиши! Нічого кирпу дерти!

Незнайомий. Ну й пірат!.. Гаразд, де моє не пропадало… Хоч це й неправильно.

Настала тиша. Певно, незнайомий заповнював чек.

Моко. Що? Всього п'ять кругленьких?

Незнайомий. Решта там.

Моко. Співай, пташко! Або зразу ж десять, або…

Незнайомий. Знову залякуєш? Ти забув, що парадом командую я!

Моко. Йолоп! Я морська душа! Сам собі господар! Зрозумів?

Незнайомий. Сказав, – парадом командую я!

Моко. Плював я на твій парад! Адьйо ^[6] _{6
  Адьйо (фр.) – прощай!}


[Закрыть]!

Клацнув пістолет. Моко на все горло зареготав:

– Розсмішив, дядечку! Сховай, доки не пізно, свою залізяку, бо перелічу зуби!

– Дурень!

Пістолет стукнувся об землю. Мабуть, Моко вибив його з рук незнайомого. Почулося клацання. Певно, Моко грався.

Моко. Цю іграшку я залишаю в себе, майоре. Пригодиться. А в море вранці їдь сам. Без мене!

Незнайомий. Як знаєш. Тільки не забудь помолитися.

Моко. Сам помолись!

Він, видно, рушив до дверей.

Мортій(злякано). Моко! Та ну, стривай же! Куди побіг? Ти ж псуєш усю справу!

Моко. Моя справа ніколи не зіпсується. Я вже був на «курорті» і ще побуду. І оком не моргну! Нехай він думає!

Мортій. Я теж був, але більше не хочу. Не треба так. Не може бути, щоб ми не порозумілися. Вірно, пане майор?

Моко. Якщо викине двадцять круглих – тільки тоді!

Незнайомий. Десять!

Моко. Я вже сказав: двадцять!

Незнайомий. Бандит.

Моко. А ти скільки одержуєш, га? Ану скажи! Скільки? Чи, може, я рискую менше, ніж ти?

Незнайомий. Набридло мені торгуватись!.. П'ять уже дав, напишу ще десять.

Моко. Не підходить! Двадцять!

Незнайомий. Баста! Двадцять!

Моко. Отак би й давно…

Тиша.

Моко. Ну, бачиш, не так то й важко виявилось. Мерсі, мон шер ^[7] _{7
  Мон шер (фр.) – мій любий.}


[Закрыть]. Тільки я ще тобі й таке скажу…

Незнайомий. Що? Нові умови?

Моко. Нові… Дрібниця. Коли будемо вже там, не спробуй вставляти мені палиці в колеса. Знайду й під землею і ось цим, бачиш?

Сашо почув, як забринів морський ніж, що ввіткнувся у двері. Незнайомий не відповів нічого.

Моко. Не забувай!

Незнайомий. А якщо ти тут нам палиці в колеса вставлятимеш?

Моко. Я божа корівка! Мене звуть Моко! Можливо, я п'яниця й пірат, але у цих справах я вікінг! Кінець!

Мортій. А, братіку, ти переборщив. Виходить, ми бандити, а не свідомі борці! Це образа!

Моко. Ну то й борися собі на здоров'я, трухлява драбино! Борись! Я авантюрист, і мені від твоєї боротьби ні холодно, ні жарко!.. Борець! Воша ти, а не борець!.. Коли ти мені заплатиш – я в саме пекло піду! А спробуєш мене обдурити – сам підеш! Кінець! Майоре, давай квадрати і годі вже на сьогодні!

Незнайомий. Ось тут написано… Значить, назад через три дні! Дивись, щоб не повернувся раніше! Інакше все зведеться нанівець.

Моко. Через три дні, якщо на те воля Нептуна… Мерсі. Адьйо! Ага, стривай. А гроші для Привида?

Незнайомий. Теж хочеш забрати?

Моко. Авжеж. Ми з ним – одна компанія.

Незнайомий. У нього три.

Моко. Не буде діла. Десять круглих.

Незнайомий. Розбійник!

Моко. Прошу без епітетів! Не з своєї кишені виймаєш!

Тиша. Певно, незнайомий почав заповняти новий чек.

Моко. Стоп! Пиши на моє прізвище.

Незнайомий. Як це на твоє?

Моко. На моє й квит! Я ж тобі сказав, що ми – одна компанія. Він залишається тут. Я йому віддаю свою хату й виноградник, а він мені чек. Так на так.

Незнайомий. Не розумію. Тут же його накриють!

Моко. Накриють – то накриють. Побуде на «курорті», а коли повернеться – матиме власну хату й виноградник. Що нам про нього думати, він парубок!

Незнайомий. Хитрий! Нічого не вийде. Юро сам одержить свій чек.

Моко. Як одержить, коли він тебе не знає?

Незнайомий. Почнеться колотнеча – тоді.

Моко. Тоді ніколи буде і вгору глянути. Давай!

Незнайомий. Принеси доручення.

Моко. Прошу, сер. Тільки й того, що нотаріусом не завірено.

Незнайомий. Розбійник!

Тиша. Певно, незнайомий знову заповнював чек.

Моко. Гранд мерсі. Щиро дякую.

Незнайомий. Більш нічого? Інших умов немає?

Моко на все горло зареготав.

Мортій. Тссс! Тихше ти!

Моко. Криса стара!… Думаєш, я не знаю, за що ти борешся? Скажи спасибі, що я нейтральний!.. Всі умови вичерпані, майоре!

Незнайомий. В добрий час. Тільки обережно, чуєш?

Моко. Буде все в порядку. Адьйо.

Сашо чув, як цокнула клямка. Моко вибрався з хати. Хтось замкнув за ним двері. Певно, Мортій.

Незнайомий. Мерзотник! Шахрай і мерзотник!

Мортій. Це правда…

Незнайомий. Чорт його бери! Аби на користь справи… Так. Значить, усе гаразд? Ну, боже поможи!

– Амінь! – знову набожно повторив Мортій.

Незнайомий. Ану піди глянь, що там надворі.

Мортій вийшов, підійшов до західного віконця, в яке вліз Сашо, відчинив його й довго стояв там. Потім повернувся назад.

– Чисто, – сказав він. – Така погода, що просто диво!

Незнайомий. Гаразд. Кінець.

Сашо чув, як незнайомий протискувався крізь віконце. Мортій зачинив вікно, вийшов і замкнув двері підвала. Сашо трохи посидів. Потім швидко вибрався з діжки, виліз у вікно, замкнув його на защіпку і заліг у бур'яні. Серце калатало. Він полежав, доки Мортій зайшов у флігель, переліз через розвалений ріг муру й крадькома подався до перешийка. Але незнайомого й сліду не було. Неначе крізь землю провалився.

Сашо нерішуче зупинився, потім пішов назад.