Текст книги "Оповідання та повісті, окрушини"

Автор книги: Ірина Вільде

сообщить о нарушении

Текущая страница: 22 (всего у книги 25 страниц)

ОКРУШИНИ

ТІЛЬКИ ДВА ЕКЗАМЕНИ

Щоб увійти у безсмертя, людина мусить скласти два екзамени: один перед сучасниками, другий – перед історією.

ВОНО ТАК, АЛЕ…

Історію творить народ. Згода, але й найкраще борошно само по собі не стане хлібом.

ОТ БІДА

В жодній галузі мистецтва немає стільки самозванців, як у літературі: На щастя, брак таланту робить їх нешкідливими для суспільства.

І ТУТ ШВИДКІСНИЙ МЕТОД

Авторитет, побудований швидкісним методом, може бути блискучим, але недовготривалим.

ПРОСТО

Секрет майстерності в тому, що секрету немає, є просто-напросто талант.

СПРАВА ЧЕСТІ

Не любити – справа серця. Зраджувати – справа честі.

НАЙВИЩИЙ РОЗПАЧ

Наш розпач найвищий тоді, коли ще блимає вогник надії.

НЕ ТІЛЬКИ БЛАЗНІВ

Уміти вчасно зійти з арени – це стосується не тільки блазнів.

А НАРОД ЩО

Яне цікава газетних вирізок. Мені б послухати, що народ говорить про тебе.

СКОРОМИНУЧІСТЬ ЧАСУ

Мій знайомий розбив годинника об камінь, бо годинник нагадував йому скороминучість часу. Об яку скелю розтрощити тоді схід і захід сонця?

ІЗ СЕРІЇ НАЇВНИХ ПИТАНЬ

– За що ти мене любиш? – спитало дівчатко коханого.

– Мабуть, за те, що ти ще можеш задавати такі наївні питання.

ДО ЧОГО Й РІЧ ВЕДЕТЬСЯ

– Ти чого з'явилася під ніч з валізками?

– Він мене образив, мамо.

– Зрадив? – перелякалася стара жінка, недочувши.

– Не «зрадив», а дуже образив. Хіба цього не досить, щоб покинути його?

– Іди, іди додому, доню. Прийдеш завтра рано до мене.

– А де ж я буду ночувати, мамо? В нас тільки одна кімната.

– А я до того й річ веду, моя дитино.

ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ І ВИ!

Немає стін, крізь які не проникли б назовні сімейні скандали.

ПОРЯДОК РЕЧЕЙ

Насамперед – кабінет невропатолога, а допіру – косметичка.

ГОРЕ НАЩАДКОВІ

Нащадок коштує нам стільки самопожертви, що горе йому, якщо він не виправдає покладених на нього надій.

А ЧИМСЬ-ТО ПРИКРИТИ ТРЕБА

Не прикривайте безвілля свого характеру… гуманізмом.

Я? НІ!

Хто сказав, що логіка і рація – рідні сестри?

А ВИ ПОБУДЬТЕ В ЇХНІЙ ШКУРІ!

Наші колеги, ставши начальниками, втрачають почуття міри: вони або підкреслено ввічливі, або підкреслено офіційні до нас.

ПРО АФОРИЗМИ

Афоризми – духовна їжа в тюбиках.

ІНОДІ Й МАЛЕНЬКА ЖІНОЧКА МАЄ РАЦІЮ

– Не все золото, що світиться, – сказала маленька жіночка, припудрюючи носик.

УМОВНІСТЬ

Порівнювати чистоту душі з білиною снігу досить ризиковано: надто багато сажі у повітрі.

СТАРА ІСТИНА

– Завжди проценти миліші, ніж капітал, – сказала бабуня, цілуючи внучку.

ДІЙСНО, ЩЕ ЦЬОГО БРАКУВАЛО!

«Егоїзм! Егоїзм!» Ще бракувало, щоб ми самі собі перестали подобатися.

УВАГА, ЖІНКИ!

І останній найважчий екзамен: з гідністю вийти назустріч старості.

РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО

Найбільше бракує нам наших покійних батьків тому, що не стало дзеркала, в якому так рельєфно відбивалася наша радість.

А ДЕ ПОДРУГИ НАРЕЧЕНОЇ?

Невродливі мали б куди більше шансів вийти заміж, якби їхні наречені не мали друзів.

ПРО СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Де ж справедливість? Наші нащадки будуть животи надривати над нашим бюрократизмом, а ми – так страждаємо від нього.

ОДНАКОВО НЕ ДІЙШЛО Б

Коли б наші чоловіки частіше заглядали в дзеркало, до них дійшло б нарешті, що старіють не тільки їхні жінки.

ТАК ЙОМУ Й ТРЕБА

– Мій дім – моя фортеця, – сказала жінка, тріснувши дверима перед носом п'яного чоловіка.

ДОЗИ ПОВЧАННЯ

Повчання – наче ліки: в поміркованих дозах допомагає, в надмірних – може привести до отруєння.

ПРАКТИЧНА

– Ой господи, така витрата часу і лише кілька мізерних рибин.

– А ти звикла приємність оцінювати на кілограми?

ЧОМУ – ЦИНІК?

– Для мене мірилом цивілізації даної місцевості є гігієнічний стан публічної вбиральні, – сказав цинік.

МАЄШ РАЦІЮ, ХЛОПЧЕ!

– Не досить, – жалівся початківець, – що у нас немає ні літературного досвіду, ні життєвої практики, ще й рукописів наших друкувати не хочуть!

МІРКУВАННЯ СТАРОГО

Присягатися на вічність у коханні не чесно хоч би тому, що ручаємося за речі, які не залежать від нас.

СУМНЕ

По своїй смерті наші близькі можуть обійтися без нашої любові.

ТА БА!

Треба нам, письменникам, творити так, щоб і недруги вивчали нашу мову, аби читати нас в оригіналі.

ДИВИ, ДИВИ, І ЩАСТЮ ПОТРІБНА КРИХІТКА РОЗУМУ!

Скільки людського щастя розбилося у друзки тільки від того, що одне з двох своєчасно не вимовило слівця «пробач».

ПРИДУМАЮТЬ

Деякі люди оправдують свою нікчемність «культом особи». Цікаво, яким фіговим листком прикриватимуть вони тепер свої підленькі душі?

А ВИ ЦЬОГО НЕ ЗНАЛИ?

Ох і натуронька у тих жінок! Вони люблять подобатися навіть тим, хто їм не подобається.

ЛЮДИ В НАС ЧЕСНІ

– Чого ти заплакана, дівчино?

– Як же мені не плакати, коли я згубила своє щастя.

– А ти не журися. Люди в нас чесні. Хтось буде йти, знайде твоє щастя, придивиться, що воно твоє, і віддасть тобі назад.

ПАРАФРАЗА

Слово впору – ложка до обіду.

ДЖЕНТЛЬМЕН

Мій друг незвичайно чемний. Він скоріше забуде свої власні гріхи, аніж мої дрібні провини.

ГІДНА ЗАЗДРОЩІВ

Спочатку хвалилася ляльками. Потім – поклонниками. Потім – чоловіком. Потім – дітьми. Потім – внуками. А коли уже весь запас вичерпався, вдалася до спогадів. І пішло все заново циклічним порядком. Так полюбилося їй бути гідною заздрощів.

ЩЕ НЕ ПЕРЕВІРЕНО СОЦІОЛОГАМИ

Філософське питання – що шкодить людині більше: брак вільного часу чи його надмір?

З ПЕДАГОГІЧНОЮ МЕТОЮ

Є ідея, товариство! Закладім музей «Добрих вісток», які прибули до адресата вже посмертно.

ОБЕРЕЖНІСТЬ

Треба бути обережним з компліментом старшій жінці, аби подарунок не перетворився у милостиню.

СИЛА ТІНІ

Страшна боротьба не так з фактами, як з тінню підозри.

ОТОЖ, ОТОЖ!

Ох, коли б ми самі могли скористатися з порад, що їх даємо іншим!

МОЛОДЧИНА

Коли хвалю свого чоловіка – мені заздрять. Коли нарікаю на нього – мені співчувають. Волію щиру заздрість, ніж фальшиве співчуття.

ЧУЄТЕ, СВЕКРУХИ?

Свекрухи, перестаньте ви гудити невісток! Якби не вони, у вас не було б ваших прекрасних онуків.

А Й СПРАВДІ

Нічому не дивуватися ще не означає нічим не обурюватись.

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Що ж тут говорити про «жіночу гордість», коли війна забрала у нас чоловіків?

НЕ ДІЙШЛИ ЩЕ СЛУХИ ДО НЬОГО

– Колись люди боялися бога, а тепер газети, – сказав доморослий філософ. Про страх перед власною совістю він не чував.

БОГ – БРАКОРОБ

– Доброму богові не вдалася старість, – сказала стара жінка, ховаючи дзеркало.

МИСТЕЦТВО ДЛЯ МИСТЕЦТВА

На перламутровому небі шугає білий, як полум'я, голуб.

ТАК!

Не менш страшна від злочину є можливість рецидиву.

А НЕРВИ?

Лайка – розпач слабшого.

ОДНЕ Й ДРУГЕ СУМНІВНЕ

Людина, яка багато розвезькує про свою бездоганну ідейну біографію, нагадує дівицю, що ревно запевняє про свою невинність.

СЬОГОДНІШНЄ

– Рекомендую вам чудового спеціаліста!

– Чекайте, а як він як людина? – спитав керівник.

СЛОВО ТИХОЇ ДІВЧИНИ

– Боюся людей, які не читають художньої літератури, – сказала одна тиха дівчина.

ДАВНО Б ЧАС!

Коли йдеться про Батьківщину, пропоную слово «заслуга» замінити «обов'язком».

ДОБРІ ГОСПОДИНІ

Помилково думати, ніби гарні жінки менш інтелектуально розвинені. Вони просто, як добрі господині, дають відпочити розумові там, де з меншим зусиллям може заступити його врода.

ЯК КОМУ…

Якими естетами ми не були б, завжди імпонуватиме нам у нашому партнері перш за все – характер.

А ЩО ВИ, «СТАРІ», НА ЦЕ?

Біда молодих, між іншим, і в тому, що вони нехтують досвідом батьків. Мені здається, що в цьому випадкові вони не без рації. Яким би той досвід не був корисним, він все ж таки найменше на двадцять років зостарілий!

НЕПРОСТИМА ХАЛАТНІСТЬ

– Ти розчарувався в мені? А хто в тому винний? Навіщо ти поспішив виписати мені характеристику, не спитавши мене про мою вдачу і звички?

КВАСОЛЯ МАЄ РАЦІЮ

– Будь моєю дружиною, червонявко, – попросив соняшник квасолю.

– Що? – обурилася та. – Зі мною одружитися, а на сонце заглядати? З такими поглядами тобі жити серед людей, а не в нашому рослинному світі!

ХІБА…

Старі люди живуть спогадами. А що роблять ті, хто не запасся цим матеріалом на зиму життя?

Хіба ходять на жебри…

ОДНЕ КОРІННЯ?

Дружба між народами, як і любов поміж людьми, для свого процвітання вимагає взаємності.

БУВАЮТЬ УСЯКІ ТАЛАНТИ

Брехати в живі очі – це не вміння, а вроджений талант.

НЕПІДНЯТА ЦІЛИНА

– Звідки береться у вас стільки чудових думок? – спитала снобка поета.

– Мабуть, з того місця, що у вас стоїть облогом.

ДУША ЙОГО НЕ ЦІКАВИТЬ

– Я дам вам прецікавий сюжет, – сказав халтурник письменникові, – ви дайте літературну обробку, а гонорар навпіл.

– Воно-то так, а як бути з душею твору?

ЧЕКАЮ ЙОГО З НЕТЕРПІННЯМ

Недалекий той час, коли чесність зійде зі списку парадних чеснот, настільки вона стане звичайною в нашій дійсності.

СМУТОК ОДИНОКОЇ

– Ах, коли б могли віднайтися всі розлучені пари, – зітхнула рукавичка-одиначка.

ЛОГІКА СТАРОЇ ДІВИЦІ

– Я постаріла, а ніхто не любив мене.

– А кого ви любили?

– Цікаве питання! А чого це я мала перша починати?

МАЙТЕ НА УВАЗІ

Бурхливі оплески залу і стримані – президії не є добрим знаком для того, хто на трибуні.

ВІРНІСТЬ ЗАВЖДИ ЦІНУВАЛАСЯ

– Ах, я повинна признатися вам в одному, – сказала Ляля Арлекіну, – у мене немає серця…

– О, то чудесно, – по-королівськи вклонився перед нею Арлекін. – Я все життя мрію про вірну дружину.

ЩЕ ОДНЕ ДИВО ПРИРОДИ

Цікаво: сам процес старіння непомітний навіть озброєному оку, а наслідки його видно й сліпому.

МАЄ РАЦІЮ

Я негарна? А «море симпатій», то що – калабаня вам?

МИ – НЕ СКЕПТИКИ

– Коротка новела – роман майбутнього, – сказав скептик.

ВСЕ Ж ТАКИ «ЯК»?

«Кожного коня можна осідлати, тільки треба знати як», – подумала дівчина, поправляючи краватку своєму хлопцеві.

АВТОРКА ТЕЖ ТІЄЇ ДУМКИ

– Не в'яжи своєї долі зі мною, – сказав вітер плакучій вербі, – в мене характер поганий. Сьогодні я тут, завтра там. Проплачеш свої очі за мною, моя хороша.

– А я створена для того, щоб плакати. А коли вже проливати сльози, то бодай за милим серцю…

МАЛА ЩАСТЯ СТАРЕНЬКА

– Скільки коронованих голів у фармакології пережила я! – сказала стара пані Аспірина.

ЗАСЛУГА СМЕРТІ

Незафіксовані думки, наче передчасно померлі діти, здаються нам найкращими та найрозумнішими.

ДОРОГОЦІННИЙ МАТЕРІАЛ

– У вас немає ні до кого зненависті? Тоді ви, пробачте за відвертість, безпринципова людина.

– Ви мене неправильно зрозуміли. Я просто вважаю, що мої особисті вороги не варті того, щоб я витрачала на них дорогоцінну емоціональну енергію.

НА ДОДАТОК ТАМ ЩЕ Й СВІТЛА НЕ БУЛО…

На вершину слави ведуть парадним ходом. Падає людина з нього – чорним.

БУВАЮТЬ І СПРАВЕДЛИВІ МАЧУХИ

Мачуха, розкраявши яблуко надвоє, віддала пасербові більшу частину.

– Мамо, – пхенькнув рідний синок, – а чому мені менше?

– Цить, дурне! Зате ти маєш більшу частину мого серця.

ДОБРА РАДА – ГРОШЕЙ ВАРТА

– Коли вже крадеш, то не попадайся, – сказав старий плагіатор новачкові.

ІЛЮЗІЇ, ІЛЮЗІЇ…

Коли нам довго не відписують, хапаємось останньої ілюзії: лист, очевидно, пропав на пошті.

ДОБІР КОЛЬОРІВ

Сивий генерал і сива дружина біля нього – у всі сезони елегантно.

НАЙЦІННІШЕ

Заслухані у відголоси минулого, задивлені у міраж майбутнього, ми часто пропускаємо повз увагу найцінніше: музику сьогоднішнього дня.

РЕЦЕПТ НЯНІ

– Няню, а чому очі не мерзнуть на морозі?

– А, дитинцю, бо очі – то душа людини. А душа, звісно, не боїться ні холоду, ні жари.

– Няню, а чому душа мила боїться?

– Спатки, дитинцю, спатки!

ФІЗКУЛЬТУРА МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА

– А що таке «тенденційність» взагалі? – впало питання під час дискусії.

– Тенденційність, – озвалася фізкультурниця, яка до цього часу мовчала, – на мою думку, це звичайна гімнастика очей. На один факт примружуємо ліве око, а широко розплющуємо праве, а на другий навпаки: широко розплющуємо ліве і прискулюємо праве.

АХ, ТІ ТРЕТІ ОСОБИ!

– Я завжди страждаю, коли між тебе і мене втручаються треті особи, – сказало людині її здоров'я.

В АЛЬБОМ

Деяким братам літераторам в альбом: пам'ятайте – навіть немовлята випльовують пережоване!

ЕГЕ, ЧОГО ЗАХОТІЛА!

– Дай мені твою лялю трошечки побавитися, – попросила прабабуня у своєї правнучки.

Дівчатко замислилося. Воно інтуїтивно відчуло, що справа не в жарті.

ПРИРОДА ВИННА

Жінка цілу ніч журила чоловіка за його прогріхи, а під ранок опам'яталася: чи є смисл звинувачувати півня в тому, що природа не створила його орлом?

У МАТЕРІ СВОЯ ЛОГІКА

Кожна мати прагне, щоб її дитина була надзвичайною, забуваючи, що найбільше щасливих саме серед звичайних людей.

КОРОТКОЗОРИХ НЕ СТОСУЄТЬСЯ!

Жінки, як картини: ефектніші здалека.

ТВОЯ І МОЯ

Твоя власна любов – порцелянова лялька. Вона твоя, і ти можеш зробити з нею, що хочеш: поставити на видне місце, подарувати комусь, забути про неї, ба навіть розбити і викинути на сміття.

Любов твоєї подруги – теж порцелянова лялька, тільки – чужа.

Раджу бути обережним з крихкими чужими речами, що їх так легко розбити і майже неможливо направити.

СОБІ НА УМІ

Як же ви голосуєте за пропозицію, не ознайомившись з її змістом?

– Нема дурних! Я знаю, хто її висуває!

ЗА НАЙКРАЩЕ РОЗВ'ЯЗАННЯ – ПРЕМІЯ

Ребус, який ось-ось розв'яже життя: не дають окремої квартири, бо не жонатий, а не жонатий, тому що немає окремої квартири.

НЕМАЄ ЗЛОГО, ЩОБ НЕ ВИЙШЛО НА ДОБРО

Брак часу, крім всіх невигід, має те добре, що не дає вам змоги роздумувати про старість і хвороби.

ЖІНОЧОЮ ЛОГІКОЮ

Одинокий чоловік просив двірничку запалювати світло в його квартирі за кілька хвилин до його повернення. Хотілося йому мати бодай ілюзію сімейного тепла.

– Ох і недотепа, – вигукнула жінка, що давно зазіхала на його парубоцький стан, – чи не простіше – одружитися?

ОТОЖ, ОТОЖ!

Не знаю більш нахабного злодія, ніж наш брат письменник: дивиться вам у вічі і краде у вас.

МОЖЛИВО

Ятебе ніколи не любила. Чому по роках ти став мені дорогим? Чи не тому, що розчарувалася в тих, кого любила?

* * *

– Волієте розум чи вроду у жінки? – спитали сучасного чоловіка.

– Коктейль з одного й другого, – відповів той.

ОДНОДУМЦІ

– Кримінальний кодекс писаний не для мене, – сказала чесна людина. Злодій подумав те саме.

«ЛЮБОВ – ПОДВИГ ВІРИ»

(з Ромен Роллана)

Чому вважаєте, що я – жінка-одиначка, яку не сподобав собі жодний мужчина? Це ж не так. Я не одиначка, не вдова, не розлучена й не покинута. Я – просто чекаю свого вибраного.

Задовго чекаю, кажете?

Ой, які ж бо ви: та хіба воно так легко відшукати в цьому метушливому багатотисячному місті?

Звичайно, я, можливо, давно поникла б духом, якби не свідомість, що мій коханий так само чекає мене.

Хіба вам нічого не говорить та обставина, що він і досі не жонатий? Він, як і я, не втрачає надії, що наші стежки кінець кінцем зійдуться.

Так часто марю: ось зараз відізветься дзвінок, я відкрию двері й онімію від радості. А мій коханий, не дивуючись, не випитуючи ні про що, звичним рухом поставить валізки на підлогу і скаже просто:

– Ось я прийшов.

І зразу буде ясно: він з цієї хати нікуди більше не піде, бо – сталося те, що не могло не статися.

І так, як бачите, обоє ми роками чекаємо на цю благословенну хвилину.

Часто ввечері, готуючись до сну, розраджую свого коханого:

«Не журися, єдиний, що сьогодні не поталанило нам. Потішимо себе тим, що завтра ще не займаний день перед нами».

А він у свою чергу розважає мене:

«Про мене не турбуйся, єдина. Я впертий, аби ти тільки не втратила віри. А навіть коли б недобра доля не дала нам зустрітися, то хіба ми і без того все своє свідоме життя не належали одне одному, хіба і без того не була ти мені дружиною, а я тобі чоловіком?»

І тому ви помиляєтесь, коли думаєте, що я – жінка-одиначка, яку не сподобав собі жодний мужчина. А просто-напросто чекаю свого коханого. Свого обранця, коли хочете знати.

НА ВСЕ СВОЯ ПОРА

Влітку подивляємо живописний колір дерева, взимку – його графічну чіткість.

ТРЕБА ЇЇ МАТИ

– Не знаєш, як поводитися на аудієнції у високої особи?

– Порадься власної гідності.

КЛОПІТ З ДІДАМИ

Класики деколи нагадують старого діда в родині. До його голосу прислухаються не так з пошани до глибини його думки, як з пошани до його віку.

ЗАКОХАНИХ НЕ СТОСУЄТЬСЯ

Аби втратити віру до людини, не потрібно, щоб вона двічі обдурила вас.

І ТАКЕ БУВАЄ

«Мій мені не милий, але при мені не бий», – казала жінка до коханця, що брався критикувати її чоловіка.

СКАЖІТЬ ЦЕ ЖИТТЄВИМ ПОЧАТКІВЦЯМ

Щоб здобути ім'я, потрібно довгої дороги зусиль. Щоб втратити його – вистачить одного необачного кроку.

НЕВЕЛИЧКЕ УТОЧНЕННЯ

Мірилом твоєї культурності є твоє ставлення, але не до начальника, а до підлеглого.

ДІВЧАТКА ДОЗРІВАЮТЬ СКОРІШЕ

– Коли б ти знала, як люблю тебе дуже, – сказав юнак до своєї коханої.

Дівчатко замислилося: «Невже він не розуміє, що слово «люблю» не знає степенування, так само як «смерть».

ДОБРА РАДА

– Не говоріть про себе: «Я стара дурепа», бо у нашому віці такі слова мають велику сугестивну силу.

Послухала, а згодом і сама повірила, що вона ще ані така стара, ані така дурепа, як їй здавалося.

* * *

– Чого ж ви трудитеся самі біля кухні? Чи не зручніше купити готове печиво? – спитала сусідка художницю.

– Звичайно, але… моїм думкам теж належиться відпочинок.

ГРОМОВІДВІД

– Виходить, синку, що у всіх твоїх невдачах «винна» я, мати. Хто ж тобі буде громовідводом, коли підеш од мене?

– А я оженюся, мамо.

* * *

– Що дає насолоду: одержувати подарунки чи робити їх?

– Для витончених натур – друге.

ПОМРЕШ БЕЗДОМНИМ

– Як я хотіло б бодай на старість мати постійну квартиру! – сказало серце донжуана.

ОСЬ В ЧОМУ ПРИЧИНА!

Аби благословенства і прокльони віруючих здійснювалися, треба, либонь, візи самого бога. А оскільки перед його кабінетом мусить бути велика черга, тому одне й друге не досягає нас, безвірків.

А ВІН ГОТОВИЙ ПОВІРИТИ

– Краще бути молодим і здоровим, ніж старим й хворим.

– Ой, – шепнула кохана письменника з сльозинкою на віях, – я завжди говорила, що ти – геній.

А Й СПРАВДІ: ЧОМУ?

Галасувати про свої почуття до коханої особи вважається поганим тоном. Чому дозволяємо собі цю нетактовність щодо народу?

З ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЇ

Менше часу займе у нас відписати листа, ніж думати про нього – невідписаного.

ВЛАСНЕ

Яка мова може бути про прощення, коли немає каяття?

МОЖЕ, СПРАВДІ ТАК І КРАЩЕ

Не хочу займатись психоанатомією своїх друзів. Для мене вистачає, що вони видаються мені щирими.

КРИТИКИ

– Ви можете вирізати боляка під бинтом? – спитав письменник хірурга.

– Дурниці! А чому це вас цікавить?

– Бо я теж не можу втяти тієї штуки, а деякі критики вимагають її від мене.

ЗАПАМ'ЯТАЄМО, МОЖЕ, Й ЗГОДИТЬСЯ

– Вас обізвали «ненормальною» і ви не ображаєтесь?

– І не думаю. Моя ненормальність не нижче, а вище риски.

СУМНЕ, АЛЕ ПРАВДИВЕ

Настає пора в людському житті, коли батьки міняються ролями з дітьми: підопічні стають опікунами. Різниця тільки в тому, що у першому варіанті опікуни проявляють куди більше серця і терпеливості.

А САМЕ!

– Дріб'язкова причина? Надто бурхлива реакція? Навіщо ви це говорите мені, докторе? Ви скажіть це моїм нервам!

ЗНАЄМО ПО СОБІ

В молодості любов може обійтися і без взаємності: її запасу вистачає на двох.

ФАТАЛІСТ

– Я фаталіст, – сказав ледар. – Що має бути, те й станеться.

– Воно вже сталося, – вставив до слова двірник, вручаючи йому повідомлення про виклик на товариський суд.

НЕ ОБІЙШЛА ДОЛЯ

– Я не мала дітей, а ви їх мали, – злостиво сказала незаміжня сусідка до самотньої матері, – а тепер, на старість, ми обидві однакові.

– Так, але я бодай мала коротку радість, коли мої діти малими були при мені, а ви й того не знали.

– Правда ваша. Але не зазнавши материнських радощів, я не скуштувала й гіркоти розчарування.

– Що ж, – відповіла покинута мати, – тоді доля не обійшла жодну з нас.

ВІРИТИ – НЕ ВІРИТИ

– Недобрий, чому ти не писав мені?

– Пробач, але я боявся образити наше кохання. Те, що уклалося б на папір, – бліда тінь того, що почувало моє серце.

ЛЮБЛЮ ЩИРІСТЬ

– Чоловіка добре мати хоч би тому, – сказала новоспечена молодичка, – що вже не треба промишляти, як дістати б його.

НЕПЕВНІСТЬ

– Чого ж ви так боляче реагуєте на жарт про вашу мову? – спитав мене один космополіт.

– А як би ви реагували, коли б у вашій присутності образили вашу матір? – відповіла я питанням на питання, не маючи певності, чи в нього взагалі була коли-небудь мати.

І ЦЕ МИНЕ

Хвалитися комфортабельною ванною у квартирі – це не так брак культури, як прикрий пережиток минулого.

ЯКБИ

Коли б ми так прощали гріхи своїм ближнім, як самим собі, то ми давно втратили б пошану у своїм колективі як люди абсолютно безпринципні.

УВАГА!

Перша книга – одноразова, а не постійна перепустка в літературу.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ

– Не знаєте, які найкращі ліки проти старості?

– Знаю. Ігнорування її!

МОЖЕ БУТИ

Стрункість думки в якійсь мірі залежить і від справності авторучки.

НЕ СПРОЩУЙТЕ, ХЛОПЦІ

«Усі ми тільки люди». Ач які хитрі! А боротьба за якість?

ОТ БІДА

Єдина чеснота, якою не можна похвалитися, це – скромність.

КРАЩЕ ПІЗНО, НІЖ НІКОЛИ

– Усе життя виправляючи чужі думки, кінець кінцем можна викривити і свої власні, – сказав редактор, ідучи на пенсію.

* * *

– Бабусю, ви замолоду мали багато поклонників? – спитала лукаво внучка, не даючи віри, що хто-небудь міг любити цю негарну, вицвілу жінку.

ПІДОЗРІЛО РОЗСУДЛИВА

– Подаруй мені, кохана, своє фото.

– А навіщо? Коли ти кохатимеш мене, то мертвий папірець не заступить мене живої. Коли ж розлюбиш, то мертвий папірець не воскресить мене у твоєму серці.

ТА, ТРЕТЯ, НЕБАЖАНА

Пишучи любовного листа, завжди май на увазі й ту… третю особу, яка може прочитати його.

НЕ СМІЙТЕ СМІЯТИСЯ

Не смійтеся, коли людина глузує з себе. Це не з надміру веселощів.

ДОБРІ ЛІКИ

– Мене не любити, перш за все, – поганий смак, – сказала жінка, яку зрадив чоловік. – Чого це мені падати в розпач від того, що в «когось» там погані смаки?

МУЗИКАЛЬНЕ

– Чого ти плачеш, дитино?

– Ой, мамо! Ми розробляли з учителем «Патетичну сонату» Бетховена, а потім він сам заграв її. Ух, як страшно стало, мамо! Розумієш… громи і блискавки наполохали табун коней, що паслися на галявині… Коні з відчаю почали стрибати з високого берега просто у пінистий водопад… Громи виривали, ти чуєш, мамо, дуби з корінням… А дерева, як смолоскипи, неслися із свистом у повітрі… І раптом десь почувся плач дитини, і хтось, – хто міг то бути, мамо? – хтось заграв на сопілці… Ух, як страшно було, мамо!

– І тому ти плачеш, доню?

– Не тому, мамочко, не тому… Я оце пробувала заграти сама. І… Ти чуєш мене, мамо?.. Зникли кудись коні… пропав водопад… не стало того, хто грав на сопілці, тільки вітер колише житом і ледве чутно квилить немовля…

– Це зрозуміло, – серйозно відповіла мати, – заки ти прийшла з музичного училища додому, буря стихла.

І ЦЕ ДОБРЕ

Найвищим авторитетом для своїх дітей стаємо тоді, коли їм треба нашими вадами прикрити свої помилки.

ЗГОДИЛОСЯ

– Ніколи не тиняйся темними завулками, – повчала мати доню на зорі її дівування.

Наука матері згодилася і ген-ген пізніше. Йшлося не тільки про дівочу честь.

А ЯК БУТИ?

– Скільки разів ти мене не послухало, завжди впадало в халепу, з якої я мусив пізніше витягувати тебе, – журив своє серце, а про себе думав: «А скільки разів я не йшов за твоїм покликом, завжди гірко розкаювався».

ПРИСЛІПКУВАТА

Невірно, що любов залишається сліпою до кінця днів своїх. Вона згодом прозріває, хоч стопроцентного зору, як правило, не відзискує ніколи.

* * *

Для успіху у мистецтві мало самої «божої іскри». Потрібна ще й «щаслива зірка».

ОБЕРЕЖНО НА МОСТІ!

Спогади – дірявий місток між минулим і сучасним.

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Типове розходження теорії з практикою: теоретично можна й учневі директора покритикувати, а мені – мого начальника.

СИМПТОМ

Одним з яскравих проявів міщанського світогляду є панічний страх перед так званими «міщанськими смаками».

З СОБОЮ – ВАЖЧЕ

Як ми можемо бути щирими з іншими, коли часто-густо нам не вистачає відваги на щирість із собою?

А МИ ПРОТИ ФАТАЛІЗМУ

Правда завжди перемагає. Інша річ, що деколи перемога може прийти з фатальним запізненням.

І ПОЕТИ МОЖУТЬ ПОМИЛЯТИСЯ

В юності повірила поетам, що не можна любити не поважаючи. Коли дійшла своїх літ, зрозуміла, що можна любити – й не поважати, поважати – й не любити.

АЛЕ – ЩО З ТОГО

Старий черевик не тисне й не муляє, але що з того, коли вже нікудишній?

ЗООЛОГІЯ І ПОЕЗІЯ

– Я закоханий в народну пісню, а от ту, що починається із слів «дівчино-рибчино», – терпіти не можу.

– А то чому?

– Та тому, що у риби холодна кров.

УНІФОРМА

– Що за конфуз, – шепнула Ромашка своїй подрузі, – всі наші прийшли на бал весни в однакових платтях!

* * *

Коли діти обзивають нас відсталими і консервативними, потішимося тим, що наші внуки відомстять їм за нас.

НА ЖАЛЬ

Змагання у винахідливості між медициною і військовою технікою відбирає в пересічної людини повагу до вчених XX віку.

ВСЕСВІТНЯ ПОЖЕЖА

Щоб запалити любов до всесвіту, іноді вистачає маленької іскорки: одного лукавого погляду з-під примружених вій.

МОЇЙ БУКОВИНІ

У моїй стороні під цю пору колишуться по крутих польових доріжках (чи буду ще коли ними ходити?) навантажені хлібом вози. Удосвіта скриплять колодязі, а вечорами линуть сині димочки до неба.

У моїй стороні осінь ступає в червоних сап’янцях, заквітчана у соняшники і китиці винограду, підхмелена на весіллях.

Але ви цього не бачите…

У моїй батьківщині вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі так близько над землею, що можна чути їхню мову.

У моїй стороні… але ви цього не чуєте.

У моїй стороні сонце ходить босоніж, оперезане бабиним літом, з червоною калиною у русявій голівці. У моїй стороні…

Ім'я моїй батьківщині – Буковина.

НАТЮРМОРТ

Конвалії – застиглі сльози Молочного Шляху.

НАШІ ЩИРІ ПОБАЖАННЯ

Деякі наші драматурги досягли вже вершини комуністичної свідомості у… власних п'єсах. Побажаємо їм такого ж успіху і в особистому житті.

ДОДАТКОВА УМОВА

Для авторитету замало високого стільця. Треба ще й вміти триматися на ньому, аби не похитнутись.

З ОБЛАСТІ ГІГІЄНИ

Навіть самого себе любити надміру – шкідливо для здоров'я.

ПРАКТИЧНИЙ

– Ми домовлялися, що ви здасте у видавництво десять своїх оповідань, а ви принесли п'ятнадцять.

– Пробачте, товаришу редактор, але я врахував і процент відходів при шліфуванні.

ЧАСИ МІНЯЮТЬСЯ

– Я знаю тільки те, – відповіла двірничка на запитання, які, на її думку, показники росту добробуту у мешканців будинку, – що після війни кожний лише думав, де б притулити сарайчик для свині, а тепер, дивись, тільки й мізкують, де б викрутити місце під гараж…

МІЖ ІНШИМ

Не маю довір'я до людей, які і вдень не відслонюють вікон.

ЧОМУ ТАК ДУМАЄШ?

Коли він міг зрадити мене з тобою, то чому ти думаєш, що він не може зрадити тебе з іншою?

НЕВЕЛИЧКИЙ РЕБУС

Брак часу чи, може, брак вміння організувати його?

ХИМЕРНІ НЕРВИ

У великому місті не давав йому спати гуркіт міського транспорту. Поїхав на село – не міг заснути від тиші.

ЗАГРОЗА

Коли будемо всіх повчати, то нам не лишиться часу на самоосвіту.

ПЛАГІАТ (джерело невідоме)

Одного разу ворона побачила на бездоганно чорному костюмі свого чоловіка біле пір'ячко. Вона влаштувала йому, як це можна було сподіватися, бурхливу сцену ревнощів. З того часу на бездоганно чорному костюмі ворона не було й сліду чужого пір'ячка. Перед тим, як з'явитися в родинному гнізді, він старанно обтрушував свій костюм.

ДОРОГОЦІННІ СЕЙФИ

– Цікаво, куди дівається розум начальника, якого зняли з роботи?

– А він нікуди не дівається. Його зберігають у сейфі установи для наступного начальника.

ДЕ ВОНИ, ДЕ?

«Давайте нові форми в літературі!» Чудово. Ми, літератори, готові. Але де ж ті нові редактори, щоб взялися надрукувати наші новаторські твори?

ПРИЧИНА ДОСИТЬ СЕРЙОЗНА

– Що поробляє мила Марія Іванівна?

– Старіє.

– А як мається шановний Іван Іванович?

– Молодіє.

– Слухайте, чи не тому вона старіє, що він молодіє?

СПРОБУЄМО ВІД ЗАВТРА

Щонайменше п'ятдесят процентів неполадків у нашому житті від того, що ми не усвідомили собі: з цим можна… не миритися.

* * *

Який може бути спокій на землі, коли вона вічно крутиться?

* * *

– Рідня добра здалеку, сусіди – коли не мають звички позичати, – сказав старий холостяк.

МОВЧАВ БИ КРАЩЕ

– Я ніколи не покинув би рідної землі, бо вмер би від туги за нею, – розцвірінькався Горобець.

– Ах, мовчіть краще, – обірвала його Ластівка. – Звідки вам знати, що таке туга за рідною землею, коли ви ніколи не покидали її?

* * *

Вимагати вдячності за свою любов – все одно, що вимагати плати за прослуханий концерт.

ВАРТО ЗАПАМ'ЯТАТИ

Найдошкульнішою формою грубості є все ж таки її… витончена форма.

А ЯКИЙ КМІТЛИВИЙ!

– Найважливіше у нашому фаху, – сказав кравецький майстер, – завоювати довір'я у клієнта, а потім… тактовно надуживати ним.

– Слухайте, – вигукнув новоспечений одружений, – таж цю «філософію» можна прекрасно застосувати і до інституції подружньої вірності!

* * *

Підлабузництво – банан у лушпинні, комплімент – це той же банан, але обібраний та ще й ванільним цукром потрушений.

ДИВА НОВІТНЬОЇ ХІМІЇ

– Я знаю реакцію, – сказав один, – завдяки якій солод перетворюється у гірку, наче полин, речовину, – коли «гріх» за відповідної обробки стає «каяттям».

* * *

– Не вірте кожним сльозам, – сказала Цибуля.

* * *

«Гарна думка в незугарній одежині слова подібна до красуні в лахмітті», – написав початківець.

Рецензент зробив помітку на рукописові: «Порівняння невдале, бо з красуні лахміття можна зняти і вона буде ще краща».

НЕВИЗНАНИЙ ГЕНІЙ

Якщо геніальність – це два проценти вміння, а дев'яносто вісім потіння, то що тоді думати про навантаженого віслюка?

ТЕМА

«Коханий мій, обмий мені мої наболілі ноги, візьми мене на руки, занеси на постіль, обтули пуховою ковдрою, щоб я знала, що ти любиш мене», – говорить щовечора жінка чоловікові, який ще з сорок третього року в землі.

Тема для антивоєнного плаката.

НАШ ДЕВІЗ!

«В кожного своя біда». Та цур з бідою! «В кожного своя радість» – ось девіз наших днів.

«НЕБЕСНІ ЯНГОЛИ»

Щораз менш стає вірних чоловіків? Згодна з вами, жіночки. Але стривайте… не зраджують же вас чоловіки з небесними янголами?

АХ, ТІ ДЕТАЛІ!

Іноді одна деталь в одязі може засвідчити про наш вишуканий смак чи – про цілковиту відсутність його.

А ТИ?

Ямаю нехіть до всяких надмірностей. В тому числі й до надмірно моральних.

ЛІКАР-ХУДОЖНИК

Час – не тільки найкращий лікар. Він і чудовий художник. Скільки сірих подій позолотив він нам у спогадах.

* * *

Щоб гудити чуже – замало досконало знати своє.

СИЛА

– Усі мої найкращі ідеї народжувалися далеко від моїх найближчих, – сказав філософ.

– Така сила туги?

– Ні, душевного спокою.

А МАТЕРІ БОЛИТЬ

Єй-бо, не знаю, що більше болить: перший синяк на лобі сина чи перша цигарка в його зубах?