Текст книги "Ангели по десять шилінгів"

Автор книги: Петтер Аддамс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 9 страниц)

Лише в одному Мідл зазнав невдачі. Він звинуватив Роберта Уейда в тому, що той привласнив собі один з діамантів місіс Шеклі. У відповідь Уейд тільки розсміявся просто в обличчя старшому інспекторові. Довести його вину ніхто не міг.

19

Коли слідство у справі Хаббарда закінчилося, Чед, за його власним висловом, прирік себе на довічне ув'язнення в тюрмі з особливо суворим режимом: він одружився з Джун.

Джун, яка раніше дивилася на релігію в кращому разі як на зовсім не потрібну річ, раптом наполягла, щоб разом з громадянським обрядом вінчання відбувся й церковний.

Тут ледь не сталося катастрофи. Коли Чед у супроводі обох свідків, Джорджа Абернаті і Роберта Уейда, вів під руку Джун до церкви, то побачив, що замість молодого пастора Апворда їх зустрічає… Стерджен. Він пояснив, що молодий священик раптом захворів.

Розгніваний Чед поставив вимогу негайно підняти з постелі Апворда, який захворів на грип, бо, мовляв, за весіллям буде похорон і молодому пасторові випаде чудова нагода сказати надгробне слово на могилі Стерджена…

Коли Апворд, хитаючись, ввійшов нарешті в церкву, він так хрипів, що його майже ніхто не чув. Молитва була дуже короткою, молодий пастор більше сякався і кашляв, ніж читав.

Після вінчання Чед признався дружині, що нічогісінько не втямив зі всього того обряду і тому Джун нехай навіть і не будує райдужних планів: він не буде покірно терпіти всі її витребеньки до кінця життя.

– Я вільна людина, і ніхто не має права зв'язувати мене по руках і ногах, – заявив він. – І якщо ти не будеш розуміти мене, пестити й кохати, я втечу від тебе при першій можливості.

Джун тільки поблажливо усміхнулася – в неї, очевидно, було зовсім інше уявлення про права й обов'язки подружжя.

Весілля святкували у великому холі Касл-Хоума.

Столи стояли у формі підкови, Джун з допомогою місіс Порджес прикрасила їх квітами. І раптом Чед повідомив їй, що запросив на весілля шановних громадян Крайстчерча, серед них містера й місіс Фенвіків, бургомістра Лоуела з дружиною, власника універсального магазину Бредбері та інших – він хоче в майбутньому бути з ними в добрих стосунках.

Після того, як гості всілися за весільним столом і пролунали перші тости, свій тост проголосив за здоров'я молодих і Уейд, як завжди, джентльмен від голови до п'ят. Потім слово взяв Чед.

– Як відомо, – почав він, – Крайстчерч у минулому був завжди зразковим містом графства. Наскільки мені відомо, жодне з інших містечок не може похвалитися такими величезними соціальними досягненнями, як наш благородний і древній Крайстчерч, і я хочу, щоб так було і в майбутньому. В зв'язку з цим я доводжу до відома всіх присутніх, що ми з паном бургомістром Лоуелом заснували «Комітет допомоги» для бідних громадян Крайстчерча і тепер звертаємося до всіх вас з проханням підтримати відповідними внесками наш гуманний почин. Але перед цим ми хочемо показати вам кілька кадрів з недавнього минулого Касл-Хоума. – Він витяг з коробки, що лежала перед ним на столі, невеличкий ролик плівки. – Зараз ви самі переконаєтеся, як необхідне в наші дні моральне озброєння. Це наше першочергове завдання, від якого не має права відмовлятися жоден, в чиїх грудях б'ється хоч трохи добре серце.

Після слів Чеда запала така тиша, що можна було почути навіть астматичне дихання аптекаря Квентіна! Тільки Уейд вигукнув: «Браво!»

Після цього слово взяв бургомістр Лоуел.

Його обличчя від хвилювання вкрилося червоними плямами, руки тремтіли, вино з келиха вихлюпалося на скатертину.

– Дорогі друзі, – почав він, ретельно підшукуючи слова. – Гадаю, висловлю загальну думку, коли скажу, що не бачу необхідності переривати цей чудовий вечір демонстрацією якихось там кадрів. Давайте краще одразу перейдемо до здійснення пропозиції мого друга Чеда Олів'є. – Мокрими від поту пальцями він гарячково витяг з гаманця чекову книжку, ручку і на якусь мить завмер, очевидно, не знаючи, яку суму він повинен пожертвувати на «моральне озброєння».

– В моїх руках уже є чек нашого шановного Роберта Уейда, – порушив Чед мертву тишу. – його внесок становить двісті фунтів, і я пропоную виходити з цієї суми, як з мінімуму. Окрім того, я хотів би додати, що йдеться про одноразове збирання коштів, у повторних внесках потреби не буде.

Сівши, він глянув на Джун і ніжно усміхнувся їй, але вона була більше схожа на статую, ніж на молоду.

Збирання коштів було таким жвавим, що, здавалося, гості палали одним бажанням – довести свою великодушність. Через кілька хвилин з цим було покінчено.

З урочистим виразом на обличчі, не приховуючи, що він глузує з присутніх, Чед узяв плівку, підійшов до каміна й мовчки кинув її в полум'я.

Полегшене зітхання пронеслося по всьому залу. Ніби звільнившись від нестерпного тягаря, гості знову взялися за чарки. Задзвеніли голоси, почувся сміх, засміявся навіть аптекар Квентін, що налякало сусідів: він давно страждає хворобою печінки, і вже кілька років ніхто не чув, щоб він сміявся.

– О боже, за якого негідника я вийшла заміж! – миролюбно зітхнула Джун.

Чед усміхнувся. Тільки він та Уейд знали, що на плівці можна було побачити лише два досить невинних кадри. Очевидно, знімали з явно недостатньою витримкою. Протягом двадцяти років місіс Шеклі, після неї місіс Порджес і наприкінці Чед шантажували громадян Крайстчерча завдяки фотоплівці, яка не мала ніяких вагомих доказів.

Але Чед ще раз пожартував.

«Комітет морального озброєння» був перейменований у «Товариство для пропащих дівок», а Касл-Хоум під орудою місіс Порджес був перетворений у заклад, де ці гідні співчуття істоти змогли б знайти собі притулок і сили, які дали б їм можливість повернутися на шлях добропристойного життя.

– Без цього у моїй книжці не було б «перчику», – присягався Чед своїй дружині.

Але завжди, коли він збирався заглянути до Крайстчерча з інспекторським візитом, Джун неодмінно їхала з ним. Ніякими ілюзіями щодо нього вона себе не тішила.