Текст книги "Переходимо до любові"
Автор книги: Павел Загребельный
сообщить о нарушении
Текущая страница: 12 (всего у книги 17 страниц)
– Знайомі? Неможливо.
– Восени я зустрів вас на базарі. З матір'ю. Ви купували квіти. Три троянди. Дві червоні, одна біла.
– Три троянди? Одна біла, дві червоні? І ви мене зустріли?
– Зустрів.
– Але ж я не зустріла вас,– наголошуючи на «я», промовила вона з обурливо-вбивчою інтонацією.
– Нічого дивно. Серед усіх різновидів людської пам'яті дівоча відзначається особливою куцістю.
– Зате дівчата вміють міцно забувати.
– Каюсь. Я цього не навчився.
Це їй, здається, сподобалося. Вона всміхнулася. Вперше всміхнулася, і всі сонця світу зійшли наді мною!
Але тут задзвеніли дзвони нетерпіння вже не в мені, а десь у просторі, й не були то урочисті дзвони, що звістують нове, а примітивна сигналізація товариша Книша, яка, вступаючи в свої права, гнала глядачів до залу, де мала розпочинатися третя, остання частина саморобного нашого спектаклю.
Дівчина підхопилася, за нею доцент Крижень, я ще стояв під сонцями усміху і під дзвенінням радості, але вчасно спам'ятався, побіг за незнайомою, випередив доцента, який прикривав свою супутницю широкою спиною, сказав майже благально:
– Ви знов утікаєте. Хоч би знати ваше ім'я...
Вона йшла мовчки, не озираючись, і видавалося мені, що сміється з мене навіть спиною.
– Де ви сидите? – спитав я доцента Крижня.– Ви – разом?
– А-а... там,– недбало махнув рукою доцент, не відповідаючи на моє друге запитання. Він умів сидіти поряд із вродливими дівчатами, йому завжди щастило, цьому доцентові, от тільки не клеїлося в нього чомусь потім, це я знав і був упевнений, що й цього разу в доцента Крижня не склеїться нічого.
– Хто вона? – не відставав я.– Як її звати? Звідки вона?
Моя настирливість ставала грубощами вже відвертими. Але що вдієш, коли в тобі оселилася змішана група хижаків?
– Ну, моя студентка,– промовив доцент Крижень.– Одна з моїх студенток... Ти не встигнеш зайняти своє місце, Череда... Згодом, згодом... Ми ще побачимось...
Клементина не повернулася на своє місце. Додивлялася спектакль з-за куліс. Торжествувала перемогу й пожинала плоди з товаришем Книшем і водночас виказувала свою зневагу до мене, платила мені за нечемність коло столиків. Зійшовся лев з биком в лісах, і приязнь їхня меж не знала. Та жадібний шакал-злодюга навік ту дружбу загубив... Мені не хотілося додивлятися до кінця спектаклю, мене вже не цікавило, що станеться з Держикраєм-Шейхом і що скаже моя сестричка Зізі в ролі Археолога, шукача слідів вічності, бо я сам хотів творити ту вічність і вона була десь тут, у залі, тільки я не знав її мені, не знав про неї нічого, тільки почув її голос та побачив її коло доцента Крижня. Мала втіха!
Але хочеш чи ні, десь щось завжди відбувається незалежно від твоїх бажань; у широкому світі події, на жаль, не вельми охоче підпорядковані здоровому глузду. Загалом кажучи, сили миру й демократії непереможні, але іноді ці сили можуть забути про існування Дмитра Череди, про його переживання, не зауважити його юнацького захоплення, бо...
Отож забудьмо на якийсь час про Дмитра Череду й зосередьмо свою увагу на подіях, що відбуваються на сцені заводського Палацу культури.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
ПОЛКОВНИКИ
Темрява, шалена стрілянина, крики, знов стрілянина. Висвітлюється вузька смуга посеред сцени. Цією світляною смугою йдуть Богошукач-Боб і два носії Мільйонера. Один з носіїв тримає дерев'яну табличку, другий – молоток.
Боб. Тут. Давай. (Бере табличку). Давай і ти. (Бере молоток, починає прибивати табличку до пакільчика). Так буде ліпше. Щоб нам не закидали інспірації до агресії.
1-й носій. А коли дійде до Об'єднаних Націй?
2-й носій. Там є така штука: Рада Безпеки. Накладає на тебе вето – і тобі каюк!
Боб. Це коли агресія. Але ніхто й досі не знає, що таке агресія. Не можуть домовитися, що воно таке. Вчені мудрагелі заявляють, що визначити поняття агресії взагалі неможливо, бо будь-яка дефініція була б некорисна та навіть небезпечна і з неї передовсім скористався б нападник, застосовуючи якийсь із методів, не передбачених у визначенні агресії. Отак, як ми. Був Шейх – стало два. Пустиня розділилася, мов амеба. Трах-бах – й можете скаржитися в ООН. (Відходить від таблички.)
Тепер видно, що на табличці – написи кількома мовами: «Стій! Кордон». Написано по-англійськи, по-арабськи.
Боб (потирає руки). Наш шеф геніально придумав, чорти його бери! З одного шейха – зробити два! Хай тепер гризуться між собою! А коли вони перегризуть один одному горлянки, то потече не кров, а нафта. Го-го!
Вибігають усі троє.
Стає світло, і тепер видно, що по один бік таблички сидить під пальмою Шейх, а по другий – під такою самою пальмою, тільки на Шейховім килимі – Контрабандист, одягнений так само, як і Шейх.
Шейх (придивляється до свого візаві). О сину шакала, хай буде прокляте місце, де ти возсідаєш!
Контрабандист. Легше, легше. Тепер я такий самий володар, як і ти. Раджу тобі прикусити язика, коли не хочеш, щоб мої воїни... (Гукає). Воїни!
Вискакують люди Контрабандиста, всі вони в якійсь химерній уніформі, намагаються вдавати із себе солдатів.
Контрабандист. Бачив? Вони вб'ють тебе, як тільки я кивну пальцем. А коли вбивство вчинене людьми у військовій формі й за наказом, то це не злочин ні перед богом, ні перед законом. Таке вбивство приносить славу й вигоди. Тоді я заволодію також твоєю територією. Бо хіба це не мої землі? Хіба Яків не пас тут стада свої?
Шейх (з люттю). О смердючий пес! Всі твої предки були такими самими розбійниками, як ти.
Контрабандист. Марно лаєшся, Шейху. Ти безсилий, самотній, голодний. В тебе немає навіть баранячого реберця, щоб обсмоктати його зі смаком. (Ляскає в долоні). Їсти!
Слуги несуть йому на дерев'яній таці смаженого барана. Контрабандист зі смаком починає їсти.
Контрабандист. За кожний шматок, який чоловік кладе собі в рот, він отримує божественну нагороду від Адонаї.
Шейх. У-у-у!
Контрабандист. Як сказав ваш пришелепуватий пророк: «Хто сорок днів не їсть м'яса, в того псується характер». У тебе геть зіпсувався характер, Шейху. Але я добрий. Я можу помінятися з тобою. Ти тільки відступи мені ту смужку пустині, де пролягають труби, що по них тече нафта,– і матимеш знов усе, чого забажаєш. Тобі дасть Мільйонер.
Шейх. Перш ніж ти із своїми нечестивими встигнеш пообідати наді мною, я поснідаю над вашими трупами!
Мільйонер (з'являється в супроводі всього свого почту). Ну, як? Домовилися? Він дав згоду?
Контрабандист. Він... він...
Мільйонер. Що?
Контрабандист. Лається й погрожує... І... і мені страшно...
Мільйонер. То виходить, ти нічого не досяг? А тим часом сидиш і жереш найжирнішого барана з моїх припасів? Відібрати в нього ту кістку!
Боб вихоплює з рук Контрабандиста баранячу кістку, один з носіїв забирає тацю.
Терпінню моєму настав край. Ви всі тут уперті, як осли. Але я маю на вас добрий засіб. Я напущу на вас моїх полковників. Вони не лишать від вас з вашою пустинею жодного уламка. Я вам покажу. (До Боба). Посилайте за полковниками!
Боб. О'кей, шеф!
Всі виходять. Шейх і Контрабандист ревно моляться, кожен своєму богові, перелякано скрикують. Десь далеко один за одним повільно проходять горді сини пустині на чолі з Дервішем, потім Дервіш з'являється поблизу шейхів.
Дервіш. Аллах сказав: «Ваш пророк не прокляне вас так, щоб ви не могли безповоротно загинути».
На передньому плані – пустиня. Далі бовваніють два шейхи, кожен під пальмою. На сцену чотири полковники випихають якусь металеву споруду, що нагадує трохи бомбу, але мовби наполовину відкриту, з безліччю гвинтиків і гайочок, з блискучими частинами, громіздку й тяжку. Полковники силкуються витягти бомбу насередину, якраз туди, де стоїть табличка, яка визначає кордон.
1– й полковник. Тягни.
2– й полковник. Підтягуй.
3– й полковник. Тягни.
Полковник з аксельбантом. Але ж тут спека!
1– й полковник. Тягни.
2– й полковник. Підтягуй.
3– й полковник. Тягни.
Полковник с аксельбантом. Може, досить? Хай отак?
1– й полковник. Стій.
2– й полковник. Стій.
3– й полковник. Стій.
Полковник з аксельбантом. Спочинемо? (Витирає хусткою обличчя)
1-й полковник. Загвинчуй.
2– й полковник. Відгвинчуй.
3– й полковник. Загвинчуй.
Полковник з аксельбантом. Але, панове полковники, прошу пам'ятати: точність і обережність!
1– й полковник. Загвинчуй.
2– й полковник. Відгвинчуй.
Археолог (входить). Який кошмар! Замість сподіваного матеріалу для науки – знов якась техніка і ці люди... Полковники... Вони однакові, як блохи. (Підходить ближче).Послухайте...
1– й полковник. Загвинчуй.
2– й полковник. Відгвинчуй.
Археолог. Панове, що це таке?
3– й полковник. Загвинчуй.
Археолог. Хто-небудь може мені пояснити?
1– й полковник. Загвинчуй.
Археолог. Зрозумійте, в яку землю ви попали...
2– й полковник. Відгвинчуй.
Археолог. Десь тут жила цариця Савська.
3– й полковник. Загвинчуй.
Археолог. Цариця Савська, яка випробовувала загадками самого царя Соломона.
1– й полковник. Загвинчуй.
Археолог. У «Книзі царів» сказано: «І подарувала вона цареві сто й двадцять талантів золота й велике множество пахощів і благородного каміння».
2– й полковник. Відгвинчуй.
Археолог. І от зникло все безслідно.
3– й полковник. Загвинчуй.
Археолог. І скрізь пустиня. І там, де був Вавілон з його баштами і де стояла казкова Ніневія...
1– й полковник. Загвинчуй.
Археолог. Пишні храми, квітучі оазиси, велетенські міста – де воно?
2– й полковник. Відгвинчуй.
Археолог (нарешті помічає полковника з аксельбантом, до нього). Послухайте!..
Полковник з аксельбантом. Я б вам не радив...
Археолог. Але ж прошу вас...
Полковник з аксельбантом. Давайте трохи відійдемо.
Вся їхня розмова йде під акомпанемент вигуків «загвинчуй», «відгвинчуй».
Полковник з аксельбантом. Якщо я не помиляюся... Містер – мадам? .
Археолог. Незручності професії... Самотність... беззахисність...
Полковник з аксельбантом. В наш час чоловік ще беззахисніший, аніж жінка.
Археолог. Ну, все ж таки...
Полковник з аксельбантом. Так, так... І навіть коли він не самотній... Навіть мільйони чоловіків у наш час, коли хочете,—цілковито безсилі проти... (Вдоволено сміється). Проти отакої штучки...
Археолог. Що це?
Полковник з аксельбантом. Мадам, на жаль, я не можу розголошувати військових таємниць, хоч як це мені прикро...
Археолог. Я не наполягаю... Я й так... Вдячна вам... Я вперше в цій пустині зустрічаю цивілізованого чоловіка... Бо навіть ваші товариші... Вони якісь похмуро-однакові.
Полковник з аксельбантом. Вони – полковники.
Археолог. А чому вони всі – полковники?
Полковник з аксельбантом. Бо це єдиний спосіб задовольнити ненаситну амбіцію кожного з нас. Нижчого чином ми знищимо, вищого – скинемо, щоб посісти його місце. А так—ми всі рівні. Всі полковники. Опріч того, майте на увазі, що полковники – основний фермент сучасного суспільства, його дріжджі, його атомний заряд. Вони стоять над офіцерами, і це дає їм необхідну владу, але водночас їхні амбіції вражені тим фактом, що генерали стоять ще вище. Тому полковники – це вічна прихована сила, готова щомиті вибухнути. Поки існують на світі полковники, ніхто не матиме спокійного життя.
Археолог. Але вони так дивно говорять... Всі однаково...
Полковник з аксельбантом. Бо вони – полковники.
Археолог. Але ж ви...
Полковник з аксельбантом. Я – теж полковник, але не за переконанням, а за фахом. Я технік. Професор. У даному випадку – консультант. Технічний керівник. Бачите... Це, звичайно, таємниця, але ви – дама... Ми готуємо тут такий собі невеличкий вибух... Щоб полякати цих бедуїнів, шейхів і я знаю кого ще... І от ми...
Археолог (зраділо). Вибух?
Полковник з аксельбантом (здивовано). Так... Але не бачу підстав...
Археолог. Це ж прекрасно!
Полковник з аксельбантом. Боюсь, що ні...
Археолог. Але ж ви не знаєте...
Полковник з аксельбантом. На жаль, знаю дуже точно... Можу наперед розповісти вам, скільки буде вбито, скільки обпечено, які будуть руїни...
Археолог. Руїни! (Вчіпляється йому в плече). Ніщо так не допомагає археологам, як великі руйнування. Ви навіть уявити не можете... І чим більша й несподіваніша катастрофа – пожежа, повідь, вибух,– тим більше потім матеріалу, уламків, черепків... Ви були в Помпеях? Людина бігла, і її спалило на бігу... Так вона тепер і лежить у позі бігуна...
Полковник з аксельбантом (відсуваючись від Археолога). Гм... Бачте, я взявся за справу не зовсім моральну, але ви... У вас... Ми – полковники, але прошу зауважити, що полковники – це завжди діти бідняків... Коли ми й згоджуємося, то... ми виконуємо наказ... Але ви... Ждати... Потирати руки... Уламки... Черепки. Мріяти про вибухи. Ви – не жінка...
Археолог. Ви мене ображаєте...
Полковник з аксельбантом. І не чоловік...
Археолог (сміється). Може, ви маєте рацію. Я шукач вічності. Людина не може без вічності. А що таке вічність? Тільки наша наука доторкується до неї іноді.
Полковник з аксельбантом. Я б не радив вам залишатися тут довше. Тут небезпечно...
Археолог. Вибух створює матеріал для археології, але ж археологів він знищує також. Ліпше я подивлюся на все це збоку. Привіт, панове полковники!
1– й полковник. Загвинчуй.
2– й полковник. Відгвинчуй.
3– й полковник. Загвинчуй.
Полковник з аксельбантом. Будьте обережними. Обережність і точність, мої колеги!
Поворот сцени. Знову на першому плані – два шейхи, що ведуть тепер, так би мовити, паралельне співіснування.
Контрабандист (злякано щулячись). Шейху!
Шейх повертається до нього спиною.
Повелителю! О повелителю! Мені страшно!
Шейх. Собака! Смердючий шакал! Осквернитель пустині!
Контрабандист. О повелителю! Змилуйся! Прости мене!
Шейх (знущається). Ти ж виплямкував своїми жирними губами про те, що ти – володар?
Контрабандист. Який з мене володар? Я звик грабувати, красти, продавати, обдурювати – ото й усього. Бути ж володарем – занадто важкий тягар для такого нещасного, як я.
Шейх. Клянусь аллахом, ти видаєш себе за нещасного, насправді ж ти – заздрісний, як шакал, що в нього відібрали кістку. А що найгірше в людині? Все в ній тимчасове: страх, злість, навіть найбільша любов – усе минає. Заздрощі – ніколи! Ти позаздрив моєму високому становищу й зазіхнув на нього. І от тепер ти маєш. Га-га-га!
Контрабандист. Хіба я володар? Я – самозванець. У мене в руках немає найголовнішого. Нема закону. А ти, о повелителю, ти сидиш на законі.
Шейх (підскакує, дивиться, на чому він сидить, нічого не побачивши). Так, ти не помилився, клянуся бородою пророка! Закон у моїх руках. Я повеліваю пустинею і всіма вашими душами. Я можу все! Можу...
Контрабандист. Але цей нечестивий... Цей Мільйонер...
Шейх. Не нагадуй мені про цього пса!
Контрабандист. Я вчинив тяжку провину перед тобою, о повелителю, але ти повинен змилуватися наді мною...
Шейх. Найбільшою милістю буде, коли я звелю відрубати тобі голову.
Контрабандист. Аллах запечатав тобі серце, о повелителю!
Шейх. Не оскверняй божого імені своїм смердючим ротом! Контрабандист. А що заповідав аллах? Він заповідав милосердя.
Шейх. Але перед тим він заповідав священну війну проти всіх нечестивих, зрадників і відступників.
Контрабандист (знущально). То чому ж ти сидиш тут і не починаєш війни?
Шейх (гороїжиться). Я послав своїх воїнів! Я зібрав усіх синів пустині і сказав їм: «Борітеся на шляху господнім!» А ще сказав я їм словами пророка: «Убивайте невірних, хоч би де їх знайшли, хапайте, тісніть їх, нападайте на них з-за будь-якого прикриття!»
Контрабандист (знущається далі). Чому ж сам не повів своїх воїнів?
Шейх (бундючно). Я звелів – і цього досить.
Контрабандист. А чи міг би ти хоч ворухнутися?
Шейх. Тільки ти, нещасний, закляк від страху і, мабуть-таки, не зможеш поворухнутися. Я ж вільний як вітер! Дивись! (Прогулюється довкола пальми).
Контрабандист. Може, ти б кинувся на мене, щоб відплатити за зраду?
Шейх. Я не оскверню своїх рук об падло!
Контрабандист. А може, ти б кинувся навздогін за своїми красунями, які втекли від тебе так само, як твої слуги й Дервіш?
Шейх. Я залишаюся на богом відведенім місці. Закони не терплять метушні. Бо хіба ж аллах не перебуває завжди на небі? І хіба пророк, прийшовши в нашу пустиню, не лишився в ній аж до того часу, поки вознісся на небо на чарівному коні? А чи бачив ти, о невірний, щоб рухалося коли-небудь небо? Або щоб наша пустиня раптом знялася й побігла кудись, як дурна коза або гуляща дівка?
Контрабандист (падає обличчям на пісок). О прости, повелителю, уста мої мовлять, самі не відаючи що! Звели мені щось зробити для тебе, щоб знов повернулася твоя милість і щоб зник твій справедливий гнів!
Шейх (показує на табличку з написами про кордон). Що це таке?
Контрабандист. Це... це...
Шейх. Вирви і викинь!
Контрабандист. Але ж... Там написано... Це поставлено... Ці люди...
Шейх. Знищ!
Контрабандист (лякливо підходить до таблички, береться за неї, силкується). Але ж вона так міцно сидить...
Шейх. Потрощи її!
Контрабандист. Заради твоїх милостей, о повелителю! (Ламає табличку, жбурляє її далеко від себе).
Шейх (вдоволено). Отак... А тепер поламай свою пальму і підтягни сюди ложе. Бо то моє ложе, і тільки я маю право на нього...
Контрабандист (метушиться). Я миттю! (Ламає пальму, тягне за край килима). Але ж, повелителю, вони випорожнили все... Тепер ложе нагадує стару кобилу, в якій уже немає плоду. Вони вичистили звідси все багатство...
Шейх. Хай моє багатство впаде їм на голови! І хай згубить їх і їхніх поплічників. А ми ж милістю аллаха знов зберемо великий скарб...
Контрабандист. А вони знов прийдуть і знов відберуть або вкрадуть...
Шейх. І знов погинуть від мого багатства, і збудеться воля аллаха. Бо сказано в дев'ятій сурі корану: «І тим, хто збирає срібло й золото і не тратить їх на шляху господнім, возвісти про тяжке покарання».
Контрабандист. Але ж, повелителю! Чому досі ти тільки збирав багатство і не тратив його?
Шейх. А чи знаєш ти, темний чоловіче, про те, що Талха бен Убейдаллах, один із десяти праведників, яким пророк обіцяв рай, лишив по собі сто шкіряних міхів по три кентаря золота в кожнім? А курейшит ал-Цубейр бен ал-Аввам назбирав аж сто шістдесят таких мішків і за це пророк називав його своїм хаварі – апостолом – і теж обіцяв рай? Все треба збирати до слушного часу. А слушність години визначає сам аллах!
Контрабандист. Твоя мудрість, о повелителю, не знає меж. Чи дозволиш мені, многогрішному, наблизитися, щоб поцілувати слід твоєї ноги?
Шейх. Підійди, але не заблизько, щоб я не чув смороду, який від тебе лине.
Контрабандист (повзе до Шейха). Змилуйся наді мною!
Шейх. Стій! Сказав пророк: «Коли господь дарує чоловікові добробут, то він любить, щоб на ньому були видимі його сліди». Хто дозволив тобі привласнювати все те, що належить тільки мені, Шейхові?
Контрабандист. Але ж я позбувся всього. Я відрікся від усього!
Шейх. А це? (Показує на одяг Контрабандиста). Негайно скинь!
Контрабандист скидає із себе чорний смокінг, галстук, нейлонову сорочку, залишається в самій галабеї.
Контрабандист. Ти звалив мені камінь із серця, о повелителю! Дозволь я віддячу тобі тим самим?
Шейх. Що ж ти можеш зробити своїм куцим розумом?
Контрабандист. Я звільню тебе. (Підбігає до пальми, пробує вирвати гвіздка, яким прибита Шейхова галабея. Гвіздок не піддається). О демони! Я не можу вирвати цей гвіздок, забитий нечестивою жінкою. Може, відрізати край твоєї галабеї, повелителю?
Шейх. Ти хочеш оганьбити мене, порізавши мій одяг?
Контрабандист. Ну, тоді... тоді... може, зрубати пальму?
Шейх. І ти хочеш, щоб я тягав за собою пальму по пустині, як баран тягає жирний курдюк, поганцю!
Контрабандист (розгублено). Ну, може... може, тоді скинь цю галабею і...
Шейх. Ага, ти хочеш пустити мене по пустині голим, собако! (Замахується на Контрабандиста, той відскакує).
Контрабандист. Але ж я так хочу тобі чимось допомогти, о повелителю! Чим заслужити твою милість?
Шейх. Ти хочеш заслужити мою милість?
Контрабандист. Скажи, що маю зробити для цього?
Шейх. Після того, як запаскудив мою бороду!
Контрабандист. Змилуйся! (Повзає коло ніг у Шейха).
Шейх. І не вбив Мільйонера.
Контрабандист. Я хотів його вбити.
Шейх. А потім нахабно спробував зрівнятися зі мною, хоч
жоден із живих не сміє про це навіть подумати.
Контрабандист. Це найтяжча моя провина.
Шейх. І забрав моїх жон.
Контрабандист. Вони віддали їх мені, але я не взяв жодної з твоїх жон. Бо й що мав би з ними робити? Я звик блукати по пустині, і в мандрах моїх мені потрібні коні або верблюди. А жінка – не верблюд: на ній не поїдеш верхи і не повезеш поклажі. Нащо вона мені?
Шейх. Ти вкрав мій одеколон, собака.
Контрабандист. О-де-ко... А що це, повелителю?
Шейх. Посудина, в якій зібрано всі пахощі землі. Ти вкрав її!
Контрабандист (сідає, намагається думати). О повелителю, я починаю здогадуватися, про що ти мовив. Коли дозволиш...
Шейх. Миттю!
Контрабандист вибігає, тягне флакон з пульверизатором.
Контрабандист. Оце?
Шейх. Клянусь аллахом!
Контрабандист. Куди його?
Шейх. Побризкай мені бороду.
Контрабандист (безпорадно). Але як?
Шейх. Знайди спосіб, коли хочеш добитися моїх милостей!
Контрабандист (вовтузиться з пульверизатором, стріляє собі межи очі). Ой!..
Шейх (кричить). Не вибризкуй на свою смердючу пику! Бризкай сюди!
Контрабандист повертає пульверизатор на бороду Шейхові.
Контрабандист. Так?
Шейх. Так, отак, отак! Досить! Постав це отут.
Контрабандист. Слухаю, о повелителю!
Шейх. А тепер забирайся геть!
Контрабандист. Ти проганяєш мене, о повелителю?
Шейх. Набрид.
Контрабандист. Не проганяй мене, бо мені страшно.
Шейх (вдоволено). Ти боягузливий, як шакал. Геть з-перед моїх очей!
Контрабандист (пошепки). Мільйонер спровадив до твоєї пустині полковників.
Шейх. Я не боюся нікого.
Контрабандист. І ці полковники притягли з собою щось велике й блискуче...
Шейх. Вдень над пустинею сяє сонце, а вночі виблискує місяць, і ніщо не пересилить їх, бо безконечна милість аллаха!
Контрабандист. Мільйонер погрожує, що коли ми…
Шейх. Ти знов ставиш себе врівень зі мною, собако!
Контрабандист. Прости, повелителю!.. Він сказав, що полковники цією блискучою штукою знищать усе живуще й неживуще й саму пустиню, коли...
Шейх. Все в волі аллаха...
Контрабандист. Але ж Мільйонер – невірний! Він не зважає на волю твого аллаха!
Шейх. Га? Що? Не зважає?
Контрабандист. Так. Не зважає.
Шейх. Тоді що ж робити? Де мої слуги?
Контрабандист. А хіба не ти послав їх боротися проти Мільйонера?
Шейх. Чи я послав їх? Може... Так, так... Я сказав їм... Я послав їх...
Контрабандист. Але, якщо вони переможуть Мільйонера, то...
Шейх. То що?
Контрабандист. То чи повернуться вони до тебе?
Шейх. Чи повернуться? А так, чи повернуться вони? Мене прибито до цієї пальми... Я прикутий обов'язком... Я не можу зрушити з місця... На мені тягар... О-о-о! (Затуляє обличчя руками).
Контрабандист. Але, якби переміг Мільйонера ти, тоді...
Шейх (жваво). Тоді?
Контрабандист. Тоді твої слуги і непокірний Дервіш знов стали б покірливими рабами твоїми, о повелителю!
Шейх. І вони стануть покірливими! Як оті сліпі!
Контрабандист. Але й сліпі подалися до Дервіша!
Далеко-далеко в пустині проходять в поспіхові постаті озброєних бедуїнів.
Шейх. Що я маю робити? Що я маю робити? Ворог – завжди ворог. Нікому не можна вірити. Навіть тим, хто вдає покірливих.
Контрабандист. Коли ти знов повернеш на мене свої милості...
Шейх. Я поверну тобі свої милості.
Контрабандист. Тоді я прокрадуся до полковників.
Шейх. Так.
Контрабандист. І спробую принести тобі від них найблискучішу річ.
Шейх. Ага. Ти спробуєш. (Кричить). Чому це ти спробуєш, боягузе? Ти повинен мені її принести! Інакше... Інакше я звелю...
Контрабандист. Я принесу. Я вкраду в них те, що найдужче блищить!
Шейх. Тоді я прощу тебе, зраднику.
Контрабандист. Я заслужу твоє прощення.
Шейх. А тепер побризкай мені ще раз бороду й забирайся! І не барися, бо клянусь бородою пророка!..
Контрабандист бризкає Шейха одеколоном, той солодко мружиться, лягає на спину, засинає під пальмою. Контрабандист зникає.
Археолог (з'являється, помічає Шейха). Єдина складна річ у пустині – людське тіло. Погляньте, скільки тут надмірностей, заокруглень, виямків, непропорційності. Око щораз натикається на недоладності. Треба б спростити людину, щоб вона вписалася в лагідний крайобраз пустині. Але як? Навіть вмерши, людина дискредитує одноманітність пустині своїми кістками. (Штовхає ногою Шейха).
Шейх (вмить прокидаючись, хапає Археолога за ногу).А, попався, невірний! Я покажу тобі мої кістки!
Археолог (злякано). Пусти!
Шейх (тримаючи ногу). Не пущу! Ти поперебивав усі мої кістки!
Археолог. Твої кістки сховані в товщині жиру, мов у відгодованого барана.
Шейх. Ти порівнюєш мене з бараном, нечестивцю!
Археолог (смикається). Пусти.
Шейх. Я покажу тобі кістки! Відгадай загадку – тоді пущу. Хто має кістки зверху, а м'ясо всередині?
Археолог. Не знаю, Пусти!
Шейх. Ага, не знаєш? Го-го-го! Це слимак. І ти повзатимеш переді мною по-слимачому, благаючи мене. (Сідає, не випускаючи ноги Археолога). А, я вже бачив тебе... Ти був тут того дня... Ти втік тоді, але тепер...
Археолог. Пусти, мені боляче... Я – жінка.
Шейх (вражено). Ти —жінка?! Ці невірні зведуть мене з розуму! То вони підсилають мені чоловіка в жіночій подобі, то з'являється жінка, яка має вигляд чоловіка. Що ти робиш у моїй пустині?
Археолог. Відпусти мою ногу, тоді скажу...
Шейх. Не личить чоловікові триматися за жіночу ногу. (Відпускає Археолога). Але якщо ти не скажеш правди...
Археолог (відходячи на кілька кроків). Я стежу за часом, який усе нищить.
Шейх. Час, який нищить?
Археолог. Так... Тебе він знищить також...
Шейх. Мене? Знищить? Але перш, ніж ти наді мною пообідаєш, я поснідаю над тобою! Слуги! Де мої слуги? Слуги! (Розпачливо бігає довкола пальми).
Археолог іде від нього. Шейх не помічає цього. Далі бігає довкола пальми. Сцена теж відкручується, несучи Шейха з його пальмою кудись у безвість, а на передньому плані – знов полковники із своєю бомбою.
1– й полковник. Загвинчуй.
2– й полковник. Відгвинчуй.
3– й полковник. Загвинчуй.
Полковник з аксельбантом. Прошу мати на увазі...
1– й полковник. Загвинчуй.
Полковник з аксельбантом. Настає найвідповідальніший момент...
2– й полковник. Відгвинчуй.
Полковник з аксельбантом. Ми повинні втриматися на грані вибуху...
3– й полковник. Загвинчуй.
Полковник з аксельбантом. Балансування на грані вибуху. Ми тільки лякаємо. Це демонстрація сили. Не більше. Запам'ятайте.
1– й полковник. Загвинчуй.
Полковник з аксельбантом. Загроза вибуху страшніша за самий вибух. Бо її можна розтягти на будь-який час. На роки, десятиріччя, цілі епохи... Епоха загрози... Це звучить жахливіше за всі громи термоядерних вибухів!
2– й полковник. Відгвинчуй,
У цей час швидко повзе до пустині Контрабандист, заповзає з протилежного боку, прилаштовується за бомбою, стромляє руки між механізми.
Полковник з аксельбантом. Тому на нас лежить особлива місія...
1– й полковник Загвинчуй!
2– й полковник. Відгвинчуй.
Контрабандист (і собі). Відгвинчуй! (Швидко відгвин чує блискучу деталь).
Полковник з аксельбантом. Ця відповідальність... (прислухається). Мені вчулося...
3– й полковник. Загвинчуй!
Контрабандист. Відгвинчуй!
Полковник з аксельбантом (придивляється). Здається, в мене починаються марення.
1– й полковник. Загвинчуй!
Контрабандист (бадьоро). Відгвинчуй!
2– й полковник (трохи розгублено). Відгвинчуй!
Полковник з аксельбантом. Мені здалося, що тут зайва пара рук. Це вже міраж... Я читав про ці явища в пустині. Треба випити віскі, чи що. (П'є з баклаги, знов придивляється).
3– й полковник. Загвинчуй!
Контрабандист (ще бадьоріше). Відгвинчуй!
Полковник з аксельбантом. Так можна збожеволіти! (Лічить руки полковників). Одна пара, дві, три... чотири... Де взялася четверта пара рук? Може, це мої руки? Але ж ось вони! Я не загвинчую і не відгвинчую...
1– й полковник. Загвинчуй!
Контрабандист. Відгвинчуй!
2– й полковник (ще більше розгублено). Відгвинчуй!
3– й полковник. Загвинчуй!
Контрабандист. Відгвинчуй!
Полковник з аксельбантом. І цей голос. Не наш голос. З акцентом. Чому один з вас говорить з акцентом? У чому річ? І де взялася зайва пара рук? (Знов лічить).Раз, два, три... мої – чотири... А це п'ята пара... Чому п'ята?.. Адже нас четверо...
1– й полковник. Загвинчуй!
Контрабандист потихеньку витягає велику блискучу деталь, швидко відповзає геть.
2– й полковник (трохи почекавши, впевнено). Відгвинчуй!
Полковник з аксельбантом (сьорбнувши з баклаги). Здається, помогло. Я вже нічого не чую. І руки. Одна, дві, три... Прекрасно!.. Ця пустиня не для білого чоловіка... Ми всі повинні бути тут особливо... (Раптом помічає щось у бомбі, підбігає ближче, вдивляється, просовує руки між механізми, кричить). Все загинуло! Зараз буде вибух! Втікаймо! (Вмикає сирену тривоги, втікає).
Полковники ще залишаються коло бомби.
1– й полковник (піднесено). Загвинчуй.
2– й полковник (радісно). Відгвинчуй!
3– й полковник (торжествуюче). Загвинчуй!
Наростає віддалене гриміння, сцена повертається, коло пальми – Шейх і Контрабандист.
Контрабандист (подає Шейхові великий блискучий предмет). Я вкрав! Ти маєш, о повелителю!
Шейх (високо піднімає деталь). Я покажу їм усім!
Контрабандист. Ти каймогутніший, о повелителю!
Шейх (підтанцьовуючи). Я постинаю голови всім, всім... і тобі теж...
Контрабандист. Милості! (Падає на коліна).
Шейх. Я насолоджуватимуся помстою повільно й довго! (Танцює з блискучою деталлю в руках).
Контрабандист. Це ж я поміг тобі, повелителю!..
Гриміння ближче й чутніше. Здалеку біжать по пустині, пробігають, перестрашені, повз пальму Мільйонер, Боб, носії, чоловік і жінка, полковник з аксельбантом.
Полковник з аксельбантом. Зараз... Все загине... Буде вибух... Вибух!..
Контрабандист (вмить збагнувши все, зривається на ноги, підскакує до Шейха). Маєш! Я теж утікаю! А ти насолоджуйся помстою! Чи, може, й ти втечеш? Чому не біжиш? Га-га-га! А хіба біжить куди-небудь небо? І хіба бігає туди й сюди пустиня! Го-го-го! (Вибігає).
Грім уже нависає над Шейхом.
Шейх (перелякано). Куди ж ви! Стривайте! Клянусь ал...
Страхітливий вибух. Вогонь. Полум'я. Темрява. Все зникає, і так триває довго-довго.
Потім поволі морок розсівається, перед очима лежить гола пустиня, тільки на тім місці, де була пальма з Шейхом, щось виблискує. З'являється Археологу білім протиатомнім балахоні, повільно йде пустинею, помічає блискучий предмет, бере його в руки, розглядає. Це знеформлена деталь, яку приніс Контрабандист Шейхові.
Археолог. Нічого. Єдиний уламок минулого. (Дивиться на обрій, де раптом виникають рухливі тіні озброєних бедуїнів). Невже? Вони знов тут? (Протирає очі). Помилки не може бути! Пустиня знов наповнюється людьми. Вона не може залишатися пустою. Тепер я розумію, чому Вавілон виник посеред пустині. Пустиня не може бути пустою. Вона сповнюється, щоб знову спустошитися. І в цьому – вічність.
