Текст книги "Переходимо до любові"
Автор книги: Павел Загребельный
сообщить о нарушении
Текущая страница: 10 (всего у книги 17 страниц)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Шейх
Старий, товстий, з борідкою. Одягнений у довгу білу галабею, поверх галабеї – біла сорочка, галстук. На голові – чалма.
(Шейха грав Держикрай. Це було ясно, заради цього писалася п'єса).
Археолог
Жінка, переодягнена чоловіком. Джинси, сорочка з погончиками, широкий пояс із польовою лопаткою в чохлі.
(Ніколи не міг я подумати, що наша Зізі може мати щось спільне із археологією. Але в програмці стояло: 3. Череда).
Богошукач
Чоловік, переодягнений жінкою. Цю роль грає жінка.
Мільйонер
Контрабандист
Його прикмети: автоматична гвинтівка, транзистор, розбійницькі вуса.
Дервіш
Полковники:
перший,
другий,
третій з аксельбантом.
Всі полковники одягнені в шорти й формені сорочки з короткими рукавами. Ботинки на товстій підошві. Коркові тропічні шоломи.
У четвертого полковника, окрім погонів із зірками,– плетений шнур аксельбанта.
Молоде подружжя:
чоловік,
жінка.
Ті, що слухають нафту:
1-й сліпий,
2-й сліпий.
Сини пустині, носії, слуги, жінки тощо, залежно від потреби. Діється в пустині в наш час.
– А чому постановник Г. Книш не скористався музикою? – запитав я Клементину, щоб наповнити її серце відчуттям гордощів од родинних зв'язків із самим постановником спектаклю Г. Книшем.
– Мовчи. Починається!
Я вмовк. І взагалі вмовкаю, поки всі ми дивимося першу частину цього незвичайного спектаклю, що не має до нашого заводу ніякісінького відношення, але саме через те неймовірно цікавий усім нам, бо народився серед нас так само, як щодня народжуються кілометри небачених труб.
Отож «Пустиня». Фарс на три частини.
ЧАСТИНА ПЕРША
ШУКАЧІ
Ніч. Крик шакала. Здалеку чутно гуркіт моторів. Мотори гуркочуть із двох протилежних боків. Невидимі, підходять дві машини. Світло фар осяває пустельний краєвид. Ніде нічого. Тільки два потужні снопи світла з протилежних боків. Схрещуються снопи світла, відчайдушно сигналять обидві машини, моргають фарами, видно, водії засліпили один одного. Вмовкають мотори, зупинилися машини, мертве світло фар над пустинею. Від машин з протилежних боків водночас біжать двоє. Видно, хочуть з'ясувати стосунки. Розмахують, обурені, руками. Двоє – в світлі фар. Чудернацький одяг: ні чоловічий, ні жіночий, суміш американізму із європеїзмом. Важко встановити, хто перед нами: чи двоє молодих чоловіків, чи дві молоді жінки, чи жінка й чоловік.
Археолог (це жінка, але вона перевбралася в чоловіка, і зовні не розпізнаєш, хто вона).Ви жінка?
Богошукач (це юнак, але він відростив собі патли, зробив жіночу зачіску, має на собі джинси і якусь кофту,щосили вдає із себе жінку).Чорти його бери, це не має ніякого значення. Ви світите мені в очі!
Археолог. Хо! Ви чоловік?
Богошукач. Чорти його... Але... Пардон... Ви що – жінка?
Археолог. Ви світите мені в очі.
Богошукач. Це ви світите мені...
Археолог. У мене така професія. Щоб знайти в цій пустині бодай дрібничку, треба добре присвітити.
Богошукач. Сонце зробить це ліпше за ваші фари.
Археолог. До речі, ви світите також.
Богошукaч. – Я хочу знайти в пустині бога, а боги мешкають тільки в освітленому просторі. В пітьмі, як відомо, плодяться сили дияволічні.
Археолог. То ми – колеги. Я теж шукаю богів, але мертвих. Я – археолог.
Богошукач. Мертві боги мене ніколи не приваблювали. Надаю перевагу живим.
Археолог. Ви їх бачили коли-небудь?
Богошукач. Чорти його... Пардон... Для цього сюди й... Як сказано, хто хоче знайти бога, хай іде в пустиню.
Археолог. Це мовиться в філософському розумінні. Ви що – ідеаліст?..
Богошукач. Якщо матеріалісти – це ті, що намагаються склеїти собі життя з черепків, знайдених у пустині, тоді я справді ідеаліст.
Археолог. Черепки – це вічність. Ніщо так не затримує в собі час, як археологічне череп'я.
Богошукач. У вас є віскі? Хоча, пардон, ви ж...
Археолог. Жінка? Але я в чоловічім одягу, то мушу... В мене є все...
Темні постаті виникають зненацька з трьох боків при останніх словах Археолога, мовчки налітають на двох мандрівників, коротка боротьба, приглушені крики; на Богошукача й Археолога якісь закутані в бурнуси люди накидають мішки, обплутують їх вірьовками, тягнуть у темряву. І тільки світло фар над пустинею, і ніде нічого. ...Світанок. Та сама пустиня. Але тепер бачимо віддаля пальму і під нею – Шейха, який спочиває на високому, досить химерному ложі. З лівого боку, в напрямку до Шейха, просувається дивна процесія. Дві постаті, закутані в мішки з верблюдячої вовни, обплутані вірьовками, кінці яких тримає в своїх руках Контрабандист, досить мальовничий голодранець із транзистором й автоматичною гвинтівкою, завішеними на плечі. Слуги тягнуть за кінці килима так, що Шейхове ложе опиняється на авансцені. Контрабандист підводить своїх бранців до Шейха, падає перед ним на коліна.
Контрабандист. О повелителю! (Смикає за вірьовку, щоб примусити впасти на коліна своїх бранців, але ті стоять).
Шейх (ляскає в долоні, до слуги, що надбігає).Одну каву для цього...
Контрабандист (приймаючи з рук слуги чашечку кави).Хай благословить твій аллах і мій Адонаї твою щедрість, о повелителю! (Сьорбає каву, вихлюпує гущу на килим, на якому стоїть Шейхове ложе).
Шейх. Той, хто випиває каву занадто швидко, не вартий кави.
Контрабандист. Я поспішаю зробити радість для твоїх очей.
Шейх. Твоя мова починає мені подобатися..
Контрабандист. Але обіцяй, о повелителю, достойно заплатити мені.
Шейх. Ти починаєш з кінця, мов той учень, що береться вперше за коран, останні сури якого коротші й зрозуміліші за решту.
Контрабандист. Тоді дивись! (Підбігає до своїх бранців, зриває з них мішки).
Шейх сідає на своєму ложі, довго мовчки дивиться на бранців.
Шейх (тицяє пальцем у Богошукача).Ти – жінка?
Богошукач. Ти не помилився.
Контрабандист (підказує).О повелителю...
Богошукач. Що?
Контрабандист. Треба додавати: о повелителю.
Богошукач (мовби вперше помітивши Контрабандиста, до
Шейха).Цей чоловік – злочинець. Я не вірю, щоб він міг
виконувати твої веління.
Шейх. Мені подобається твоя мова. Підійди ближче.
Богошукач підходить.
Ближче, ближче. Нахилися до мене. (Доторкується щоки Богошукача).О аллах! Тільки в райських гурій така ніжна шкіра! Що ти хочеш мені повідати?
Богошукач. Цей чоловік (показує на Контрабандиста)пограбував нас, відібравши в нас гроші, а тепер хоче видурити винагороду і від тебе.
Контрабандист. Вона бреше, о повелителю!
Шейх (ласкаво до Богошукача).Жінки ніколи не кажуть правди. Але, якщо брешеш ти, тобі відрубають голову, тобі й твоєму отому... Бо я не люблю, коли відрубують тільки одну голову... Я люблю, щоб було отак: так – так. (Показує рукою, мовби кладе поряд дві голови).
Богошукач. Ти любиш симетрію.
Шейх (радісно).Як ти сказала? Сим...
Богошукач. Це називається: симетрія. Коли в людині дві руки, дві ноги, все паристе...
Шейх (сміється).Хо-хо-хо! Ти мені подобаєшся більше й більше! Я вже люблю тебе так само, як сим...
Богошукач. Симетрію.
Шейх. Так, симетрію. Але ми повинні перевірити правдивість твоїх слів, бо ніхто не сміє... Чим ти доведеш, що цей чоловік (показує на Контрабандиста)пограбував вас?
Контрабандист. Вона все бреше!
Богошукач. Я можу перелічити тобі, скільки грошей і які купюри відібрав у нас цей чоловік. (Нахиляється над вухом Шейха).
Шейх (відхиляється). О, ти лоскочеш мене своїм незрівнянним волоссям! Хо-хо-хо, клянусь аллахом, схилися ще нижче й ближче! Я звик не вірити словам, хоч би вони були вимовлені навіть такими райськими устами. (Ляскає двічі в долоні, збігається озброєна сторожа. Шейх показує на Контрабандиста). Обшукати!
Контрабандист пробує вчинити опір, але марно. За хвилину його обшукано, все на ньому пошматовано, повивертано всі кишені, розв'язано всі торби, перед Шейхом лежить купа грошей.
Шейх. Долари! І все, як ти казала. (До слуги). Сховати!
Слуга задирає ріжок матраца, під яким бачимо цілі стоси банкнотів, тицяє туди гроші.
Археолог (вражено). Цей чоловік ще за життя готує скарб для майбутніх шукачів!
Шейх (до Богошукача). Твій товариш геть молодий. Його голос ще не набув чоловічої твердості.
Богошукач. Це юнак, з яким я зустрілася кілька годин тому в твоїй пустині.
Шейх. Го-го! Ти добре мовив: моя пустиня. Вона справді моя, і тут панує найвища справедливість. Ти побачиш, як я підтримую справедливість на цій землі. Зараз отому псу відрубають голову. (Ляскає тричі в долоні).
Біжить сторожа, двоє із слуг – з оголеними шаблями, якими вони з свистом розсікають повітря, мовби вже відтинають голови невидимих жертв.
Богошукач. Ти не зробиш цього.
Шейх. Клянусь аллахом. Але я люблю, щоб було: так – так. Я люблю цю твою сим...
Богошукач. Симетрію.
Шейх. Так, симетрію. І тому мені потрібно дві голови для стинання. Де взяти ще одну голову? (Пильно дивиться на Археолога, Археолог злякано задкує, блідне).
Богошукач (перехоплює Шейхів погляд). Ти не зробиш цього, о шейх!
Шейх. О повелителю, повинна ти сказати.
Археолог. В мене – охоронна грамота від ЮНЕСКО!
Шейх. А що таке ЮНЕСКО!
Археолог. У мене грамота!
Шейх. Все сказано в священному корані, а більше не може бути ніякого письма на світі! Це так само точно, як те, що тобі зараз відрубають голову.
Богошукач. Цей юнак приїхав сюди з великою метою.
Шейх. Якщо йому зрубають голову, щоб дотримати великого закону симетрії, то можна вважати його мету здійсненою.
Богошукач. Ти повинен відпустити його.
Шейх. І що ж він робитиме в пустині?
Богошукач. Він приїхав сюди шукати вчорашнього дня.
Шейх. Вчорашній день можуть шукати тільки старі люди, якщо ж вдаються до цього юнаки, то вони підозрілі вже в своїх намірах! Ми відрубаємо йому голову, але не першому, а другому.
Контрабандист (на череві підповзає до Шейха). О повелителю, останнє прохання.
Шейх (милостиво).Кажи.
Контрабандист. Ще одну каву, о повелителю!
Шейх. Світ тримається на чотирьох речах: доблесті хороброго, молитвах доброго, науці мудрого і правосудді великого. Я добрий і справедливий. Дати йому каву. Гарячу й запашну каву!
Слуга підносить Контрабандистові чашечку кави. Той підводиться на коліна, вдає, ніби сьорбає гарячий напій, потім коротким рухом зненацька вихлюпує каву в обличчя Шейхові.
Шейх. О-о-о, мої речі, моя борода! Пропала моя борода! Він заліпив мені всю бороду! О-о-о!
Загальна метушня. Слуги безпорадно юрмляться довкола Шейха. Контрабандист, скориставшись з цього, виповзає з небезпечної зони, зривається на ноги, втікає в пустиню. Археолог, не довго думавши, й собі кидається втікати, інезабаром за сценою вже чутно гуркіт мотора його машини.
Шейх. О-о-о! Де гребінець? Моя борода! Негайно розчешіть мою бороду! Де гребінець, присланий мені в дарунок самим королем Саудії?
Слуги причепурюють Шейха, розчісують йому бороду, він знову гордо возсі дає на ложі, озирається довкола, не бачить ні Контрабандиста, ні Археолога, зупиняє погляд на Богошукачеві.
Шейх. Ті втекли, аллах їм суддя, але чому не втекла ти?
Богошукач. Мені стало шкода тебе, Шейху.
Шейх. О повелителю, ти повинна казати!
Богошукач (твердо).Мені подобається називати тебе Шейхом.
Шейх (майже плачливо).І чому ж це тобі стало мене шкода?
Богошукач. Коло тебе не видно жодної жінки.
Шейх. Може, ти вважаєш, що в мене мало багатства, щоб я зміг купити собі жінок стільки, скільки захочу? Гей, слуги! (Збігаються слуги).Покажіть-но цій чужинці мої багатства!
Слуги хапаються за ріжки матраца, піднімають його мало не із самим Шейхом.
Обережно, обережно! Якщо хтось із вас відірве мене бодай на мить від моїх грошей, я відірву йому голову, а заодно і голову тому, хто стоятиме правобіч від нього, щоб була сим...
Богошукач. Симетрія.
Шейх. Так, симетрія. Тепер ти бачиш, скільки в мене багатства?
Богошукач. Але однаково в тебе немає жодної жінки.
Шейх (ляскає в долоні).Слуги! Де мої жінки?
Мов з-під землі, з'являються досить вдало роздягнені жінки, ведуть мовчазний танок довкола ложа. Жінки зникають.
Шейх. Нема нічого солодшого за жінку, але ніщо так не набридає, як жінка. Мені набридли всі жінки, і я прогнав їх геть!
Богошукач. Але мене ти не проженеш, Шейху.
Шейх. Це ж чому?
Богошукач. Бо я жінка – незвичайна.
Шейх. Хто бачив одну жінку, той бачив усіх.
Богошукач. І все ж ти залишиш мене коло себе.
Шейх. А що ти тут робитимеш?
Богошукач. Тут безліч роботи!
Шейх. Для прикладу?
Богошукач (сміється).Вичісувати з твоєї бороди кавову гущу.
Шейх. О-о-о! Така ганьба вперше в моєму житті! І хто нагадає мені ще раз...
Богошукач. Гаразд, не буду... Але можу бути тобі лікарем. Я знаюся на цьому, а тобі вже потрібен лікар.
Шейх. Лікар? Хо-хо-хо! Тільки в жіночій голові може вміститися така безглузда думка. Дайте кави цій жінці!
Слуги приносять каву для Богошукача.
Я розповім тобі притчу про лікаря, щоб ти знала людей пустині, яких ти не знаєш, бо ці люди ведуть свій рід від самого пророка. Так от, колись один грецький князь послав пророкові в дарунок три речі, які він вважав неоціненними, а саме: прекрасні коралові чотки, красуню рабиню і вмілого лікаря, додавши до цього належне послання. Пророк відповів так: «Хвала богові, який надихає обранців своїх. Ми щиросердо дякуємо тобі за дружнє ставлення до нашої священної особи. Твої чотки ми приймаємо з належною подякою, красунею рабинею ми цілком задоволені й вміщуємо її з пошаною в гарем. Що ж до лікаря, то відсилаємо його назад, бо милістю божою і завдяки нашому способу життя його наука для нас некорислива: адже ми їмо лиш для того, щоб вдовольнити голод, п'ємо лиш тоді, коли хочемо погамувати спрагу, і спимо лиш тоді, коли сон знемагає нас. Якби ви всі, хто живе під закритим небом, чинили так само, професори найпогибельнішої з наук незабаром би лишилися без хліба. Привіт тобі».
Богошукач. Коли ти не потребуєш лікаря, то як можеш обходитися без мудреця?
Шейх. Мудрість дає мені аллах.
Богошукач. Хіба може одна голова вмістити всю мудрість землі?
Шейх. Я покажу тобі ще одну голову. (Дзвонить у бубонець).
Дервіш (з'являється). І сказали нещасливі обранцям: «Постривайте, хоч візьмемо від світла вашого». Відповіли ті: «Поверніться і шукайте собі світло». Але тут жінка, і уста мої замикаються, щоб не осквернитися.
Шейх. Ця жінка хоче почути нашу мудрість.
Дервіш. Жінці належить ніч, чоловікові – все.
Шейх. Вона хоче лишитися коло мене. Ця жінка.
Дервіш. Не можуть порозумітися ті, хто мислить неоднаково.
Богошукач. Але можуть порозумітися ті, хто мислить.
Шейх. Вона говорить, здається, розумні речі.
Дервіш. Бог вирішив, щоб ти був шейх, а я дервіш, коли хочеш, можеш ти бути дервішем, а я шейхом. Але жоден з нас не може бути жінкою так само, як жінка ніколи, не зможе стати на місце будь-кого з нас.
Шейх (до Богошукача). Ти чуєш?
Богошукач. Ну, так. (Підходить ближче до Шейха, лоскоче йому бороду).
Шейх (спершу відхитується, потім заплющує очі, плямкає від задоволення губами). Так, так, отак і ще отак! Почухай мені в бороді, глибше, глибше! Ух! Ух! А тепер полоскочи мені п'яти! Отам! Отам! О аллах! Святий отче, ти ще тут? Іди собі геть. Геть, кажу!
Дервіш іде.
Шейх. Тепер я бачу, до чого ти надаєшся.
Богошукач. Тобі жарко, ти б зняв чалму. Навіщо вона?
Шейх. Голова в правовірного пов'язана чалмою, щоб не розліталися думки. Думка в чоловіка повинна зосереджуватися на богові. Вдень і вночі.
Богошукач. Ти здивуєшся, коли почуєш, що я прибула до пустині, щоб знайти тут бога.
Шейх. Лоскочи дужче, ох! Я не терплю, коли жінка починає розбалакувати, ще гірше, коли вона ще й думає при цьому!
Богошукач. Гаразд, я мовчатиму. Може, в мовчанці бог приходить до людини швидше.
Шейх. Отак, отак... Мені хочеться жінки з білим волоссям.
Богошукач. Вона зветься блондинкою.
Шейх. Блондинкою! Тільки в садах аллаха лунають такі слова. Мені подобаються твої слова.
Богошукач. Я можу показати тобі блондинку.
Шейх. О, звідки вона в тебе?
Богошукач. Коли хочеш...
Шейх. Чи я хочу! Негайно!
Богошукач. Тоді почекай хвилину. (Зникає. Виходить з другого боку сцени в парику блондинки). Дивись. Як?
Шейх. Тебе послав сам шайтан! Я звелю зрубати цю голову й засушу її, щоб мати коло себе вдень і вночі це біле волосся.
Богошукач (грайливо). Ти можеш мати це волосся й так... Удень і... вночі...
Шейх. О аллах! Підійди до мене ближче.
Богошукач підходить.
Нагнися! (Гладить щоку Богошукачеві). Вся ніжність світу в цій шкірі! А це волосся! Воно прекрасніше за всю зелень землі! Я повинен відрубати цю голову! Справжній чоловік щодня повинен щось убивати. Хоч муху.
Богошукач. Поглянь на мене: хіба я схожа на муху?
Шейх. О, ні! Ти не муха! Може, тому й важко мені втриматися, щоб...
Богошукач. А ти спробуй стримати себе. Хоча б інколи. Тоді бог прийде до тебе.
Шейх. Аллах завжди коло мене.
Богошукач. Коли ти гніваєшся, він зникає.
Шейх. Тільки боягузи не мають гніву в своєму серці!
Богошукач. А хіба ти не боїшся за своє багатство?
Шейх. Моє багатство завжди зі мною, чом би мав за нього боятися?
Богошукач (вдивляється вдалину). Там ідуть якісь двоє людей. Як дивно вони йдуть. Мовби пророки або сліпі.
Шейх (регоче). Ти вгадала тільки наполовину: вони не пророки, але сліпі! Це я звелів колись виколоти їм очі, бо ці два брати були занадто незалежні й непоштиві щодо мене. Я знищив їх з їхньою незалежністю. В пустині давно вже знищено все, лишився тільки твій ближній, що може бути або ж твоїм підданим, або ворогом. Якщо хочеш вберегти власну голову – зрубай чужу, зітни голову своєму ворогові. Або ж перетвори його на свого підданого. Я зробив цих двох своїми рабами. Втративши зір, вони вигострили свій слух. Тепер вони слухають нафту.
Богошукач. Слухають нафту? Як це?
Шейх. Сини вашого племені десь в глибині під пісками знайшли чорну нафту, яка горить в моторах і каганцях. Щоби вивезти нафту з пустині, вони проклали в пісках товсту трубу, по якій нафта тече до моря, де її забирають ваші кораблі. Залежно від того, скільки нафти протече за день через мою пустиню, мені платять ту або іншу суму доларів. Ти бачиш ці долари тут, підо мною.
Богошукач. Але що роблять оті сліпі?
Шейх. Вони слухають нафту. Скільки її протікає за день. Щоб
мене ніхто не зміг ошукати. Богошукач. Для цього є лічильники. Механізми. Шейх. Я не вірю вашим лічильникам. Богошукач. А віриш колишнім своїм ворогам? Шейх. Подоланий ворог – вже не ворог. Ти переконаєшся зараз сама.
Сліпі підходять ближче, йдуть, заточуючись, перечіпаючись, підтримуючи один одного, ще здалеку витягують руки до Шейха.
1– й сліпий. О повелителю!
2– й сліпий. Вона тече швидше!
Шейх. Як то?
1– й сліпий. Вчора протекло більше на чотири піскові міри.
2– й сліпий. А сьогодні вже на цілих сім мір!
Шейх. І ви мовчали?
1– й сліпий. Ми не наважувалися...
Шейх. Я зроблю вас сміливішими, звелівши відшмагати воловими жилами по п'ятах!
2– й сліпий. Ми не наважувалися повірити самим собі, отож, щоб переконатися...
Шейх. Я втратив через вас страшенну силу доларів! З моєї пустині витікає її чорна кров, а ви! Я звелю вицідити кров із вас самих. Краплина за краплиною...
1– й сліпий. Ми сліпі, а тому – покірливі.
2– й сліпий. Але пам'ятай, Шейху, що ми – твої вуха. Зни щиш нас – оглухнеш.
Шейх. Погрожувати!
2-й сліпий. Нагадуємо.
Шейх. Геть! І доповідати мені тричі на день!
Сліпі повільно виходять.
Богошукач. Ти надто жорстокий до людей, які бережуть твоє багатство.
Шейх. Якщо станеш добрим, вони кинуться тобі на горло і вмить розправляться з тобою! Пограбують! Всі мене грабують, о аллах!
Богошукач. Всі, та не я.
Шейх. Так, так, так. Ти – дарунок самого неба. Сказав пророк: «З вашого світу мені полюбилися жінки й пахощі». Ти зможеш відродити мій втрачений смак до жінок.
Богошукач. Ти згадав про пахощі?
Шейх. Пахощі? Де пахощі? (Нюхливо поводить носом).
Богошукач. Маю для тебе дарунок, Шейху. (Зникає, незабаром з'являється з величезним флаконом, до якого дочеплено ще більший пульверизатор). Підставляй бороду! (Натискує на гумову грушу).
Шейх (блаженно). О-о-о, всі пахощі світу! О-о-о, ще, ще! Як називаються твої пахощі?
Богошукач. Одеколон.
Шейх. О-де-ко... Ще, ще, ще! Повтори, як зветься.
Богошукач. Одеколон.
Шейх. О-де-ко-лон! О-де-ко-лон!..
Під цей вигук сцена повертається, пальма з Шейхом, Богошукачем, слугами віддаляється від нас і тепер лиш бовваніє на виднокрузі, а на першому плані коло великої американської машини, ховаючись у її затінку,– двійко молодят.
Чоловік. Нарешті, моя люба, ти маєш те, що хотіла.
Жінка. А що я хотіла?
Чоловік. Самотності. Самотність у пустині.
Жінка. І це називається нашим медовим місяцем?
Чоловік. Ти мріяла провести його подалі від людей. (Цілує її).
Жінка. Бо жінка може бути впевнена в своєму чоловікові тільки тоді, коли його ніхто в неї не зможе відбити.
Чоловік. Але ж я тебе кохаю скрізь – і в пустині, і не в пустині!
Жінка. В пустині кохання міцніше. Бо тут більше нікого кохати.
Чоловік. Невже ти мені не віриш?
Жінка. Чоловікам тепер вірити не можна. Чоловікам вірять тільки ненормальні. Сподіваюся, ти не вважаєш мене за ідіотку?
Чоловік. Я? Не знаю.
Жінка. Тобто як не знаєш? Та що це таке? Ти не знаєш – ідіотка я чи ні?
Чоловік. Я не про те. Не знаю, чи можна вірити чоловікам, чи ні.
Жінка. Не можна і не слід. Поцілуй мене...
Чоловік. З охотою.
Жінка. Боже, нарешті ми самі.
Чоловік. Так. Хоча, по щирості, мені якось моторошно в цій пустині.
Жінка. Зате я почуваю себе царицею. І кожна жінка на моєму місці...
Чиясь тінь падає їй на обличчя.
Археолог. Даруйте, але...
Жінка (скрикує). Ой!
Чоловік (обертається, бачить Археолога, до жінки). Але ж, моя люба, тепер право на ревнощі, здається, переходить до мене. В цій пустині – чоловік! Юнак. (Розпалюючись).То це ти й затягла мене на край світа, домовившись про побачення з коханцем?
Археолог (дедалі більше дивуючись). Даруйте, але... Мені б не хотілося ставати причиною непорозуміння...
Жінка. Я– я...
Чоловік (кричить). Тільки ідіот може довірятися жінці! Вона обкрутить вас у безлюдній пустині!
Археолог. Але ж послухайте, нарешті. Я – жінка. Просто незручність професії... Самотність... Штовхає до... Камуфляж, так би мовити.
Жінка (зіскакує). Ага! Цим усе мало скінчитися!
Чоловік (спантеличено до Археолога) Ви – жінка? Але що? Я хотів спитати...
Жінка (розтелесовано). Він ще хоче питати! Придурюється, буцім нічого не знає...
Археолог. Прошу вас... Заклинаю!.. Зупиніться!.. Між нами – нічого спільного... Я археолог... Мені потрібні уламки, черепки...
Жінка. Черепки! Я так і знала! Розбити чуже життя – і збирати черепки! Але я не дозволю! Нікому. Ви! (Насувається на Археолога).
Археолог відступає.
Я гнатиму вас через усю пустиню!
Чоловік (пробує стримати жінку). Це ж смішно. Це ж смішно... Моя люба...
Жінка. Я очищу цю пустиню від!.. Я знищу тут усе!.. Я-.
Археолог, задкуючи, втікає в пустиню. Жінка знесилено опускається на пісок.
Чоловік (стурбовано). Моя люба...
Жінка. Я така нещасна! (Плаче).
Чоловік. Дозволь, я тебе поцілую.
Жінка. Води...
Чоловік. Ти моя єдина!
Жінка. Пити...
Чоловік. Для тебе...
Жінка. Він хоче замучити мене... Щоб я вмерла від спраги... Води!
Чоловік злякано біжить до машини, торохтить там каністрами.
Жінка. Я вмираю від спраги...
Чоловік (появляється з двома каністрами). Річ у тім... річ у тім, моя люба...
Жінка. Нарешті, я діждусь від вас ковтка води...
Чоловік. Річ у тім (підносить каністри догори, поторохкує ними)... Вони порожні... Абсолютно... Бодай краплину!
Жінка. Яке мені діло? Візьміть інші!
Чоловік. Інші – теж.
Жінка. Що – теж? (Сідає).
Чоловік. Порожні...
Жінка. А де ж вода? (Схоплюється).
Чоловік. Не знаю.
Жінка. Ви не знаєте? (Йде до нього, як перед цим на Археолога). Зате знаю я!.. Тут змова... Мене заманили в цю пастку... Щоб... Але я не дозволю! Чуєте! Негайно – по воду!
Чоловік. Але ж...
Жінка. І якщо... Я вам влаштую тут таке... Ви не впізнаєте цієї пустині! Ніхто не впізнає! Геть! Одна нога там – друга тут!
Сцена повільно повертається. Чоловік з каністрами йде в глибину пустині. А звідти в цей час у напрямку машини повзе Контрабандист із своїми людьми. Чоловік з каністрами йде просто на них. Між людьми Контрабандиста зляканий шепіт:
– Він іде на нас!
– Він божевільний!
– Щоб заробити, доводиться мати справу навіть з божевільними!
Чоловік (здалеку). Міняю... міняю...
Люди– Контрабандистові:
– Він щось кричить...
– Ні, то він співає!..
– Може, молиться!..
– Ні, співає.
Контрабандист. У нього гучний голос, і то добре, що ваше недолуге шепотіння перекриває цей голос, а не крик осла, якого ви більш достойні.
Чоловік (ближче). Міняю! Міняю жінку на воду! Міняю жінку на воду!
Один з помічників Контрабандиста: «Він божевільний!..»
Контрабандист. Стережися, щоб язик не відтяв тобі голову. (Затискує в руці каменюку, повзе назустріч чоловікові).
Чоловік (нічого не помічаючи). Міняю жінку на воду! Міняю... (Спотикається об камінь у Контрабандист овій руці, насилу втримується на ногах). Ой, що це?
Контрабандист. Це? Той камінь, що звалився в мене з серця при звістці про твоє щасливе прибуття в пустиню, о чужинцю!
Чоловік. А вони? Що вони роблять?
Контрабандист. Моляться. Дякують Адонаї за зустріч з тобою...
Чоловік. Але ви всі... Зброя... Навіщо зброя в пустині? Тут потрібна тільки вода... Я переконався... Міняю... Міняю жінку на воду!
Контрабандист. Адонаї великий, хай він пошле тобі милосердя. Але чому ти хочеш поміняти жінку на воду?
Чоловік. Бо без жінки жити можна, а без води – ні.
Контрабандист. Істинно. Ще ж скажу тобі: ліпше йти в пустиню із своєю водою, аніж з власною жінкою.
Чоловік (автоматично),Міняю жінку на воду...
Контрабандист (до своїх).Дайте йому бурдюк води.
Чоловікові кладуть до ніг бурдюк води.
Чоловік (ставить свої каністри, обмацує бурдюк, знов бере каністри, поторохкує ними).Міняю жінку на воду...
Контрабандист. Ти схожий на верблюда, який реве, аж поки йому дадуть поклажу. Навіщо кричиш, коли тобі дають воду?
Чоловік. Мені треба два бурдюки... Міняю...
Контрабандист. Серце в чоловіка вмирає, як поле засіяне, коли його заллє надмір води. Нащо тобі два бурдюки?
Чоловік. Я порядний чоловік. Один бурдюк для мене, другий– для неї. (Показує туди, де лишилася його дружина).
Контрабандист. Навіть для мене дивно звучить твоя мова про порядність. Беріть його так, без води!..
На чоловіка накидаються, в'яжуть його.
Я подарую їх обох Шейхові – і тоді повелитель простить мені! Тягніть сюди також жінку! Що шукають у пустині всі ці дурні? Може, вони шукають своїх загублених богів? Але ж тут завжди панував тільки наш Адонаї. А ми тут – із часів стад Авраамових.
Жінка. Води!
Чоловік. Пити!
Контрабандист. Жалюгідні душі! Вони шукають води в пустині! В найсухішій з пустинь! Покажіть їм, яка вона суха! Вилийте рештки води їм під ноги, і хай жодна краплина не попаде їм на язик! Лийте, клянусь Адонаї!
Його люди ллють з бурдюків воду.
Контрабандист. Лийте до решти! Ха-ха-ха!
У перерві Клементина хотіла потягти мене за сцену. Їй кортіло вхопити в обійми свого братика, що після такої грандіозної постановки вже, практично кажучи, мав у кишені звання заслпрацкульту, бо хіба ж не було аплодисментів у залі вже після першої частини і хіба директор заводу не сказав, так що почули всі в перших рядах: «Оце державний підхід».
– Ти хочеш обійняти братика, а я? – поспитав я Клементину.– Ти хочеш, щоб я вітав свою сестричку Зізі з театральним успіхом? Але ж вона ще нічого не показала на сцені. Підождемо третьої частини. В п'єсах все призбирується в кінці. Що ж до Держикрая, то я хотів би дати йому змогу вичесати з бороди кавову гущу. Це, мабуть, страшенно марудна справа. Сподіваюсь, він гратиме й у наступних частинах? Чи там його роль заступається роллю Контрабандиста?
Клементина не стала слухати моїх просторікувань. Вона побігла за куліси, а я на знак протесту вирішив не виходити із залу й просидів цілу перерву на своєму місці, і до мене, на щастя, ніхто не звертався: давали можливість пережити до кінця гру моїх родичів. Я теж, таким чином, ставав театральною знаменитістю, знаменитістю рикошетом, але однаково.
Клементина мало не запізнилася до початку другої частини. Прибігла задихана й безмірно щаслива. Ждала моїх розпитувань, але я мовчав. Тоді вона не витерпіла:
– Ти повинен... в наступну перерву ти повинен побачити їх... Вони такі схвильовані... Навіть Держикрай... Ти не повіриш...
– У тебе хвороба, дитинко,– сказав я не без зловтіхи,– ти з космічною швидкістю закохуєшся в інтелектуалів... Ти закохуєшся не в чоловіка, а в розум, знаючи, що все на світі старіє, тільки розум завжди лишається молодий... Ти просто молодець, Клементино! Тебе можна застосувати в народному господарстві для визначення розумового рівня молодих чоловіків...
– Замовкни! – гнівно прошепотіла вона.– Мовчи, бо починається...
Прекрасна штука мистецтво! Ним іноді можна вчасно заткнути рота навіть такому балакучому хлопцеві, як Митько Череда. За інших обставин Клементині довелося б вислухати ще кілька неприємних відкриттів, а так я справді вимушений був замовкнути й разом з усіма стежити за тим, що відбувається на сцені.
ЧАСТИНА ДРУГА
МІЛЬЙОНЕРИ
На передньому плані – Шейх на ложі. Він спочиває по обіді. З пустині повзе Контрабандист. На двох довгих вірьовках за ним ідуть його бранці – Чоловік і Жінка. Контрабандистові поплічники півколом оточують цей химерний похід. Контрабандист одною рукою спирається на землю, в другій тримає ввімкнутий транзистор, з якого виривається джазова музика, в паузах між музикою Контрабандист плачливо вискімлює:
– О повелителю! Змилуйся! Припадаю до ніг твоїх!
Шейх (прокидається, дивиться на Контрабандиста, погладжує бороду).Підійди-но ближче, ти, виплодку шакала з мавпою! Нарешті! Нарашті я помщуся всмак. Жодна з квіток не пахне так розкішно, як помста... Ну ж бо ближче! І клянусь аллахом!
Контрабандист. Змилуйся, о повелителю! Я веду тобі в дарунок цих бранців... Жінку й чоловіка... Дозволь...
Шейх. Чому так багато сторонніх людей у моїй пустині? В пустині волею аллаха живемо ми, і вона зовсім не є пустинею. Немає незаповнених місць під сонцем, хвала аллаху. І щастя не в тому, щоб швендяти по землі, шукаючи того чи того, а в тому, щоб кожен сидів на відведеному богом місці. Чого треба тут цим рознощикам нещасть, чвар і кривди? Я звелю повідтинати їм голови разом з твоєю смердючою головою, сину гієни й крокодила!
Контрабандист. Змилуйся, о повелителю! Поглянь на цю жінку! Серед твоїх жінок це буде найдухмяніша троянда...
Шейх. Га? Що? Жінка? Яка жінка? О, ще одна жінка з білим волоссям! О аллах! Я залишу цю білоголову, а тому чужинцеві велю зітнути голову водночас із твоєю, Контрабандисте, для симетрії, хо-хо-хо! (Ляскає в долоні).
Вбігають озброєні слуги.
Контрабандист. О повелителю! Зачекай, бо, крім подарунка, я приніс тобі ще й новину!
