Текст книги "Марк і Цезар у Зеленоводді (2007)"

Автор книги: Ніка Нікалео

сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 9 страниц)

Протистояння

Старий гном вклонився, вітаючи Марка, і нічого не пояснюючи йому, попрямував просто у стіну піраміди. Марк, аніскілечки не переймаючись, почвалав за ним. Пройшовши крізь блискучу поверхню, як крізь воду, вони опинилися у вузькому і довгому світлому коридорі. Ніяких отворів у товстенних стінах, звідки могло би пробитися сонячне проміння, він не зауважив. Приміщення якимось чином освітлювалося зсередини. Марк став сприймати усе як данність, покладаючись лише на власну інтуїцію, яка віднедавна стала дуже сильною.

Коридор щоразу повертав і повертав, оголюючи нові й нові численні сходинки. Гном ішов попереду, не займаючи розмовами поглинутого у себе Марка.

Дитя Зеленоводдя намагалося вибудувати логічний зв'язок між подіями, що трапилися у його житті. Маркус Великий намагався осягнути свою суть, що виявилася зовсім не такою, як він думав раніше. Адже до того, як він потрапив у цей вимір, він мав себе за звичайнісінького середньостатистичного хлопчика, який, коли виросте, мабуть, стане банкіром, як і його вітчим. Хоча насправді потай Марк мріяв стати астронавтом, хоч це банально і смішно. Але він дуже добре розумів, що цього напевне ніколи не станеться, і тому смиренно ніс тягар своїх нездійсненних бажань. Зараз же йому здавалося, що він – це зовсім інша людина, а все, що діється довкола, скидається на сон. Він просто спить, і йому мариться, що він має врятувати від загибелі цей дивовижний світ.

Отак міркуючи, Марк навіть не зауважив, як вони увійшли до приміщення, яке нагадувало давньогрецький храм, із такими ж дорійськими колонами, як у тому залі, де Марк вперше зустрівся з Хранителями. Центральною скульптурою була фігура крилатого коня із псевдолевами по обидва боки. Посередині цього храму розташовувався басейн. До нього і прямував Мудрий Пророк.

– Надзвичайно гарне місце, – нарешті зауважив Марк, – але щось ми дуже довго сюди ішли.

– Час тут не має значення, – повільно заговорив гном. – Звідси ми можемо потрапити у будь-який момент минулих подій.

– Я б хотів побачити протистояння, – попросив Марк.

– Авжеж, мій юний Хранителю, – відповів Пророк.

Він розмовляв так повільно, ніби аналізував кожне своє слово і реакцію співрозмовника на нього. Гном підвів Дитя до басейну, наповненого якоюсь дивовижною темною рідиною, схожою на воду, але яка не відбивала світла.

З їх наближенням маса у басейні почала вирувати, утворилися акуратні міні-хвилі, які, однак, не розплескувалися довкола. Ця буря у склянці тривала недовго. Усе так же миттєво вщухло, як і почалося. І над басейном виросло тривимірне зображення.

Це було місто, зовні схоже на Альфу, але Марк відразу зрозумів, що це – Бета. Увесь мегаполіс і навіть атмосфера довкола нього сяяли, світилися різнобарвним, ніби електричним світлом. Зображення змістилося трохи вбік і наблизилося до Марка так, що тепер він зауважив, що з одного боку міста на широченному зеленому полі вишикувалась незліченна кількість континентальців. Вони утворили велике коло, у середині якого симетрично розташовувалися інші, менші кола. У центрі кожної такої групи розміщувався довгий прозорий кристал. Усі континентальці були одягнені у жовтогарячі мантії, і сторонньому спостерігачеві ця картина нагадувала багаття.

Марка дуже захопило і здивувало таке незвичне військо, адже на уроках історії він ніколи не чув про таку військову стратегію – розміщення війська по колу.

– Великий Маркусе, – читаючи його думки, почав Пророк, – як вам уже відомо, наші вороги – істоти не фізичні, у них немає тіла як такого. Теберд – це згусток енергії, але видимий згусток, внаслідок його надзвичайної концентрації. І з ним можна боротися тільки на його ж рівні, тобто на енергетичному рівні. З появою на Зеленоводді тебердів, ми обладнали наші міста захисними силовими полями, крізь які вони не можуть проникнути. Ці поля виробляються природними Т-генераторами – цирконітами.

Зображення збільшилося. Марк побачив гігантський кристал у центрі просторого приміщення посередині башти.

– Це – серце мегаполіса, – пояснив гном. – Завдяки цьому кристалу функціонує все, що забезпечує його життєдіяльність. Енергія цирконітів має ту ж саму частоту коливань, що й тіла континентальців, тому для нас це безпечно. Зате вони реагують на будь-яке інше коливання, тому ми можемо відбити атаку тебердів. Однак, на жаль, усе має межу, і потужність цих кристалів теж не вічна.

– А хіба відпрацьований цирконіт не можна замінити на новий? – запитав Марк.

– На жаль, це неможливо, оскільки цирконіти розміщуються під час будівництва у самій середині мегаполісів. Вони були задумані суто як генератори енергопостачання. І використання їх потужності з цією метою практично необмежене. Нам би вистачило їх енергії на мільйони зеленоводських років. А з часом ми відкрили б нові, ще практичніші джерела енергії. Та з появою тебердів цирконіти стали застосовуватися ще й для створення силового поля навколо міст. Вони стали набагато швидше зношуватися, тобто витрачати енергію, – закінчив Пророк.

Перед Марком і гномом знову з'явилося поле протистояння поруч з Бетою. Поки що там нічого не змінилося, і Дитя нетерпляче запитало:

– Ну, і де ці непереможні теберди?

– Не поспішай, мій юний Хранителю! Будь терплячим, – незадоволено зауважив Мудрий Пророк. – Іноді мить чекання варта цілого життя!

Марк, присоромлений, уважніше придивився до зображення перед собою. Його було дуже зручно оглядати, тому що воно крутилося, поверталося і збільшувалося залежно від того, що бажали побачити. І Маркові цей чудо-телевізор надзвичайно сподобався.

Військо континентальців було озброєне лише маленькими цирконітами. Окрім войовничого кольору мантій з каптурами і флуоресцентних обручів на головах у них нічого не було. Ніякої зброї…

Раптом Марк помітив, що усі континентальці одягнули каптури і заклали один одному руки на плечі так, ніби зібралися танцювати коломийки. Потім схилили додолу голови і завмерли.

– Надзвичайно гарно, – сказав Марк, – це нагадує мені бабусин квітник з рутою там, у Дірі.

– Так-так, – погодився Пророк, – однак ця краса– зловісна.

Марк хотів ще щось запитати, але його увагу привернула якась темна курява на горизонті. Вона швидко наближалася до міста, і переміщення її було дуже незвичайне, уривками, як у старому кіно. Ця темна маса зникала і з'являлася знову через значний відрізок шляху.

– Ну і швидкість, – здивувався Марк.

А в цей час поверхнею мегаполіса пробіг сильний електричний розряд. У цю ж мить засвітилися ультрафіолетовим світлом кристали на полі.

– Протистояння починається, – повідомив Пророк.

Як тільки військо тебердів опинилося навпроти армії мегаполіса, довкола них теж засвітилося енергетичне поле сіро-зеленого кольору.

Марк намагався розгледіти детальніше бодай одного теберда, та скільки зображення не поверталося і не наближалося, він бачив тільки одну темну масу, яку оберігало попелясте сяйво.

Тебердів було значно більше, ніж континентальців. Вони теж розташувалися, утворивши овал, який за розмірами перевищував коло війська Бети.

– Сили нашої армії вистачить проти їхньої? – захвилювався Марк.

Мудрий Пророк посміхнувся, почувши слово «нашої», і кивнув головою.

Погляд Марка був прикутий до зображення. Теберди поволі оточували військо континентальців, притискаючи його до «стін» міста.

– Новий стратегічний хід, – спокійно констатував Пророк. – У минулих протистояннях вони спочатку старалися знищити або армію, або мегаполіс.

Континентальці враз розімкнули зовнішні кола і стали швидко телепортуватися, утворюючи захисну лінію обабіч міста.

– Вочевидь, ви знали заздалегідь про такий маневр, – виказав припущення Марк. – Чому ж тоді військо не було розміщене у таку позицію відразу?

– О, не так все просто, як виглядає, – відповів Мудрий Пророк. – Ми ніколи нічого не знаємо напевне, особливо це стосується пророцтв і таких непередбачуваних істот, як теберди. – І він додав: – Розумніше розраховувати на власні сили та знання.

Розташування мешканців Зеленоводдя створило надзвичайної краси картину: увесь мегаполіс сяяв різнобарвними вогнями, на злітних майданчиках по периметру міста стояли одягнені у святкові жовтогарячі мантії континентальці. А при основі велетенської конструкції лежали багряні квіти із кристалами-тичинками усередині… І все це оточувало яскраве кольорове сяйво силового поля. «Справжнісінька різдвяна ялинка», – подумав Марк.

А тим часом з усіх боків почали натискати теберди. Вони просто нагромаджувалися по периметру і підіймалися вгору по місту, приглушуючи світло силового поля.

Марк намагався розгледіти обличчя бодай одного теберда. Та, на жаль, бачив тільки широкі каптури їх темно-фіолетових мантій, що ховали не тільки обличчя, а й усе тіло.

– Вони – не фізичні, – повторив Пророк. – А накидки – тільки витвір чиєїсь фантазії, у якій нас, континентальців, хтось вміло і нахабно переконує… – закінчив він.

– Я здогадуюся, хто це… А-рі-хан-друс, – по складах вимовив Маркус Великий, не відриваючи погляду від протистояння.

– Можливо, – відповів гном. – Віднедавна він став уособленням чорної досконалості.

– І вочевидь він – наймогутніший серед тебердів, тому що вони підкоряються його наказам, – продовжив Марк.

– Логічний висновок, – схвально кивнувши головою, сказав Пророк.

«Різдвяна ялинка», всіяна полум'яними квітками і обрамлена фіолетовими торочками, мінилася барвами, ворушачись біля підніжжя. Це рухалися у танці мужні воїни: пелюстки квіток, які вони утворювали своїми накидками, то розкривалися, то закривалися, а то раптом розліталися, утворюючи красиві візерунки.

– Протистояння зовні нагадує дитячий калейдоскоп, – зауважив Марк. – Тільки я ніяк не можу зрозуміти, яким чином вони рухаються так синхронно? Хто віддає команди?

– А хіба ви їх не чуєте, мій Хранителю?! – дуже здивувався старець. Він задумано подивився на Маркуса і сказав: – Закрийте вуха і відкрийте своє серце. Тільки воно і ваша душа допоможуть вам зараз бути разом з мешканцями Бети.

Якби ж то все було так просто! Але Марк, за порадою Мудрого Пророка, зосередився на зображенні, намагаючись абстрагуватися від зовнішніх звуків. Він уважно придивлявся до континентальців, які танцювали у полі і вздовж нижніх ярусів міста. Вони ритмічно і одночасно розтуляли рота, та голосів Маркусові не було чути. На найвищому льотному ярусі стояла з піднятими угору руками висока струнка постать у білій мантії. Марк придивився уважніше і побачив, що це його бабуся Дана. Вона, мабуть, теж щось вимовляла. Марк придивлявся до її обличчя, і зображення збільшилося настільки, що він бачив тільки її незрівнянної доброти очі. Він потонув в неозорому океані їх глибини і чуття, він занурився у їх пісню, урочисту пісню, яку виводило кількамільйонне місто Бети на чолі з Хранителькою Зеленоводдя. Це був кришталево чистий, глибокий і сильний звук багатоголосого ідеально зведеного велетенського хору, ритм якому задавали якісь ударні інструменти. Марк помітив їх не відразу, а лише зазирнувши усередину найнижчого рівня мегаполіса. Там стояло їх кілька десятків, схожих на мідні гонги, у які в такт били континентальці.

Війська ритмічно танцювали і співали. І саме ці дії сприяли вивільненню надзвичайно позитивної і потужної енергетики, яка не давала противнику можливості поглинути відчайдушний народ.

Марк був захоплений! Адже він би сам нізащо не здогадався, що можна перемогти ворога у такий спосіб. Ані найменшого почуття ненависті чи жаги крові не відчув він серед континентальців – тільки відвага, надія і віра у перемогу. Усе було дуже просто: силою безмежного добра вони перемагали зло!

Юне Дитя Зеленоводдя це глибоко відчуло, і його душа відкрилася і пустила туди цю планету-суперконтинент. Він зрозумів, що полюбив її мешканців раз і назавжди, що хотів би бути одним із них. І понад усе на світі захотів допомогти цим чудовим людям здолати ту зловісну чуму, що звалася тебердами, навіть найвищою ціною.

Мудрий Пророк, спостерігаючи за змінами на Марковому обличчі, яке раптом засвітилося якоюсь внутрішньою силою, із задоволенням усміхався. У його маленьких сірих очах засвітилася віра у цього хлопчика, який ще не усвідомлював своєї безмежної сили і нескінченної мудрості, що йому дарували кількасот поколінь високо-духовних предків. І тільки зараз ці надзвичайні якості поступово стали пробиватися із глибини його суті.

Раптом у залі потемніло, бо «яскраву різдвяну ялинку» поглинула темна маса тебердів. Марк затамував подих:

– Їх кількість незліченна, – констатував Марк. – Мудрий Пророче, це їх перемога над нами?!

– Ні, мій юний Хранителю! – схиляючи голову, відповів гном. – Зараз теберди наступають, тобто вони завжди наступають, а ми займаємо лише оборонну позицію. Ми активно обороняємося доти, доки їх енергія не вщухне, а тоді надзвичайно потужним ударом Т-генератора дестабілізуємо енергію їх тіл.

У цей час світло від зображення зовсім зникло – силове поле Бети повністю спеленали своїми тілами теберди.

– Щось я нічого зрозуміти не можу, – схвильовано мовив Марк.

– Ну що ж, я поясню детальніше, – неквапом сказав Пророк. – 3 тебердами дуже важко боротися: з кожним втраченим нашим воїном їх сили оновлюються, оскільки теберди – енергетичні вампіри, які п'ють животворящу енергію з усього живого, що є у природі. Після їх нашестя залишається тільки мертвий неродючий ґрунт. Маркус Великий міг би побачити це на прикладі нещасної Старої Омеги, міста, що першим впало під полчищами цих істот…

Гном понуро похилив голову і продовжив:

– Те, що ми бачимо зараз, – перше протистояння Бети. І воно, без сумніву, закінчиться поразкою тебердів, тому що цирконіти цього мегаполіса мають ще дуже великий запас енергії, якої вистачить не на одну битву… Необхідний не один мільйон тебердів, щоб подолати п'ятикілометрову вежу мегаполіса.

Вони почули, як воїни забили у гонги, і звук пісенної мелодії став значно гучнішим. Дитя Зеленоводдя зрозуміло, що зараз відбудеться щось надзвичайне. Він зосередився. Напруга у пісні зростала і зростала, і коли вона досягла своєї кульмінації, місто спалахнуло. Спалахнуло так сильно, що освітило контури накидок тебердів. За мить уся ця комашня просто позникала у повітрі.

Однак феєрверк довкола Бети не вщух. Лише криваві квіти на полях розлетілися, і уже кожен воїн сам святкував перемогу, танцюючи так, як йому хотілося, не зважаючи на інших.

Марк із шумом випустив з легень повітря.

– Вони їх знищили?! – із полегшенням запитав він.

– Аж ніяк, мій юний Хранителю! – заперечив гном. – Такий великий силовий розряд допомагає нам відіслати тебердів туди, звідки вони прийшли. Ми зовсім не прагнемо їх знищити. Ми просто не можемо цього зробити: не ми їм дали право на існування і не нам їх позбавляти його! Ми мусимо піти іншим шляхом. Світ існує тільки завдяки рівновазі, балансу. Мусить бути і чорне, і біле.

– А як же щодо «добро завжди перемагає зло»? – запитав Маркус Великий.

– Це судження – хибне. Перемагає та сила, яка необхідна у відповідний момент. А це – вже не наша компетенція. Одне можна сказати з впевненістю – завжди і у всьому, прямуючи до своєї мети, необхідно докладати максимум зусиль, що і буде справжнім успіхом справи, незважаючи на результат.

– Як це? – не зрозумів Марк.

– Дуже просто: ти отримуєш неоціненний досвід! А це – ще одна сходинка до перемоги.

– Справді, я зрозумів. Але ж теберди повертатимуться знову і знову, і не зупиняться доти, доки не поглинуть Зеленоводдя! – обурився Марк.

– Так, можливо, це – сенс їхнього життя, що полягає у паразитуванні. Полонених теберди не беруть, залишаючи тільки бездушні тіла та руїни. Великий Маркус ще матиме можливість побачити страшні наслідки їх атак, а зараз я маю показати дещо інше.

І гном розвів руки над басейном, рідина із якого вмить перетворилася на клуби сивого пару і розчинилася у повітрі. Тоді Пророк став спускатися сходами у підземелля, яке виявилося під басейном, і Марк зрозумів, що має іти за ним.

Частина III
Крах Аріхандруса Могутнього

Випробування

Марк ще не бачив такого довгого коридору, яким вони ішли з Пророком. Старий, як і під час першої зустрічі, мовчав. Коли ж стало пробиватися денне світло, він зупинився і сказав:

– Вийти звідси ти повинен сам. Я залишуся тут.

– І що я маю там робити? – обережно поцікавився Марк.

– Ти все побачиш. Іди! – наказав гном і показав рукою на вихід.

Марк слухняно попрямував на світло, хоча на душі у нього лежав камінь: дуже важко робити те, чого не знаєш, а тому й не хочеш. Але у Маркуса Великого не було вибору.

Пройшовши метрів із тридцять, він опинився у… тій самій лісовій печері, крізь яку потрапив у Зеленоводдя. Марк подумав, що помиляється, і, звикаючи до яскравого сонячного світла, яке трохи приглушували розлогі крони дерев, вийшов з печери на широку лісову стежину.

Навколо лежала тиша, важка мертва тиша. Казковий блакитно-зелений ліс… Товсте коріння дерев, яке ніби воліло вирватися, випиналося з-під землі то тут, то там… У Марка в грудях щось стислося і занило. Це був Вовчий яр, неподалік від Діри.

І раптом його підхопила хвиля нестримного бажання чимдуж бігти назад, до бабусі, у село. Він навіть зробив перший інерційний крок. Та його розум скомандував: «Стій! Бабуся у Зеленоводді». Але повернутися до колишнього сімейного затишку так хотілося… Його ніхто не тримав, він був вільний. «Усе – реальне! Але, може, я помиляюся, і це – марево, – вагався Марк. Думки у його голові бігли, наче сходинки ескалатора. – Ну, ганявся за Цезарем, втомився, напевно, впав від утоми і заснув. Мабуть, варто заглянути у печеру, щоб переконатися у тому, що там немає ніякого гнома». Він повернувся спиною до лісу і відразу почув знайоме страшне гарчання. «Ні, не може бути! Це – якесь дежавю», – він поволі повернув голову і краєм ока побачив готових до нападу п'ятьох здоровезних вовків.

Вони нервово, у такт гарчанню, смикали яснами, оголюючи гострі ікла, з яких крапала в'язка слина. Марк, ані секунди не вагаючись, побіг назад у печеру…

Пролетівши стрілою відстань до гнома, він зупинився і сперся рукою на скелю, щоб перевести подих. Вовки, на щастя, не переслідували його. Мудрий Пророк спокійно стояв на тому ж місці, склавши руки на грудях. Він мовчав, ніби чогось чекаючи. Коли Марк перестав важко дихати, він несподівано запитав:

– Ти хотів повернутися у Діру?

– Так, – після паузи відповів Марк.

– Чому ж ти не зробив цього?

– Вовки…

– Ти не повинен їх боятися. Ти взагалі не повинен нічого боятися. Для тебе не існує неможливого. Якщо ти хочеш повернутися, ти можеш це зробити. Ніхто не буде наполягати на виконанні твоєї місії. Ти – вільний. Можеш повернутися до свого звичного життя. Я хочу, щоб ти зрозумів тільки одне: не Земля – твій дім. Ти – Дитя Зеленоводдя! Твій славетний рід сягає своїми витоками у глибоку сиву давнину. Твої предки були найсильніші серед найсильніших, наймудріші серед наймудріших, найблагородніші серед найблагородніших. А ти кажеш, що боїшся вовків?! – майже зневажливо сказав Пророк. – Іди! Іди туди знову і покажи силу свого духу. Якщо ти і після цього бажатимеш повернутися туди, – він запнувся, – ти зможеш це зробити. Іди! – і він показав лівою рукою на вихід.

– Я не можу… Я не хочу! – у розпачі вигукнув Марк. – Мені це все не потрібно! У мене ніхто не питав, хочу я цього чи ні! Мене повністю влаштовувало те, ким я є. Дарма я побіг за Цезарем… Спочатку мені все здавалося таким захопливим і цікавим, але… – він похилив голову. – Мені дуже шкода, що я не можу справдити ваших сподівань. Це виявилося занадто складним для мене.

– Послухай, Маркусе! В житті будь-якої людини трапляються ситуації, коли вона мусить здійснити ВЧИНОК. І від цього залежить усе її подальше життя. Ми приходимо у світ із чітко накресленою долею, та коли ти хочеш її змінити, будь певен, на твоєму шляху траплятимуться такі моменти, коли ти зможеш це здійснити. І ти, зрозумілою для тебе мовою, перепрограмуєш свою долю наново. Тільки необхідно докласти зусиль. Ні від кого не вимагається нездійсненне. Тим цей світ і прекрасний! Сьогодні у тебе є можливість відкрити для себе своє велике призначення. Хоча ти можеш і не пробувати. Але іноді обставини складаються так, що буває нестерпно боляче за невикористані шанси. Та, на жаль, це буває надто пізно, коли вже нічого не можна змінити. Якщо ти хочеш плисти за течією – пливи, та нічого цікавого в твоєму житті не відбуватиметься, бо воно вимагає від нас рішучості, наполегливості і часом ризику. Я не вірю в те, що ти байдужий. Це – найгірше, що ти міг отримати від землян! Але ж це не так! Я бачив, як змінювався вираз твого обличчя, як світилися твої очі, коли ти спостерігав протистояння…

– Я не байдужий, ні! Я просто дуже… – він замовк.

– Ти боїшся… – закінчив замість нього Мудрий Пророк. – Я це відчуваю. Маркусе, уяви, що перед входом до печери на тебе чекають не дикі тварини. Вони – уособлення тих змін, яких ти боїшся. Спробуй налякати їх своєю могутністю, своєю надпотужною енергетикою! Звірі, як ніхто, це дуже тонко відчувають. Розумієш? – наполягав старий гном. – Повір у себе! Ти – центр Всесвіту! Він належить тобі!

А Марк ніби злився зі скелею. Йому здавалося, що він і є та скеля. А камінь – нерухомий. Він не може іти, він також не розуміє, коли до нього звертаються. Його скував своїми міцними лещатами жах… Слова Пророка відбивалися від його свідомості, як град від скла. Марк його не розумів, він «не чув» жодного слова.

– Опануй свій страх… – похмуро продовжив Пророк. – Страх – це ключ до маніпуляції, ворота до руйнації твоєї душі… Жени його геть! – він майже викрикнув останні слова. – Не бійся, а повір! Повір у те, що ти можеш! Природа – це ти! Космос – це ти! Врешті-решт страх – це теж ти! Все має один першопочаток. Все було однакове, але по-різному розвивалося. Відчуй пульс життя, повернися у далеке минуле і злийся зі світом…

І Марк пішов… Він ішов, як на ешафот, бо анібельмеса не зрозумів із гномового патетичного монологу. До нього дійшли тільки слова про розпач, після того як ти мав би щось зробити, а не наважився і потім дуже про це шкодував. Одного разу Марк вже був у такій ситуації. Йому дуже подобалася одна дівчинка в класі, її звали Полінка. Вона була найрозумнішою і, йому здавалося, найвродливішою серед інших. І схоже, що вона йому теж симпатизувала. Марк дуже хотів сидіти поруч з нею, але ніяк не наважувався її запитати про це. Натомість його сусід Лозіцький, помітивши їх взаємну симпатію і знаючи про Маркову нерішучість, сам попросив дозволу сісти біля неї. Дівчина не відмовила йому, байдуже кинувши: «Місце і так вільне, якщо хочеш, то сідай». Після того Марк всіляко уникав випадкових зустрічей із сусідом. І шалено шкодував про свій нездійснений вчинок. А коли дізнався від однокласників, що Полінку не раз бачили з Лозіцьким у кінопалаці, й зовсім упав духом.

Згадуючи цю історію, він підкрався до виходу з печери і обережно визирнув з-за виступу. Вовки і далі були там, обнюхуючи землю довкола. Зайти усередину вони чомусь не намагалися. Але ось один із них відчув присутність людини і, блиснувши очима на Марка, загарчав.

Марк глибоко вдихнув і з шумом видихнув повітря, намагаючись не думати про хижаків, а лише пригадуючи віщування Пророка, вийшов із схованки і став посередині входу до печери. «Я – центр Всесвіту! Усе належить мені! – автоматично повторював про себе Марк. – Тварини відчують мою енергію!» А тим часом вовки почали його оточувати. Серце Марка голосно калатало у грудях, і цей стукіт лунко відбивався в голові. Здавалося, що серце от-от вискочить із грудей. Невідоме досі почуття полонило його душу, огорнуло холодом все тіло і залягло важким тягарем десь на рівні шлунка. Марк склав на грудях руки, як це робив Пророк, зосередившись на своїх прихованих внутрішніх бажаннях, і раптом до нього долинув потужний інформаційний імпульс:

– Повір у себе! Ти – Дитя Зеленоводдя! Ти – всесильний!

Він заплющив очі і примусив себе заспокоїтися. Вовки не наближалися, вони лише лякали його своїм гарчанням, яке поступово стихало, поки не стихло зовсім. За якусь мить Маркові перед очима пробігло усе його дитинство у Дірі: канікули, які він там проводив, дорога до Вовчого яру. У коловороті спогадів з'явилися мама, його молодші братик і сестричка, гімназія, Цезар. Усе це здалося йому таким далеким і близьким водночас! Марк відчув, наче це – кіно, яке він вже бачив. Він пригадав погляд бабусі – добрий і безмежно люблячий, а потім – погляд могутньої Хранительки континенту, яка бачила у ньому вже не онука, а єдину надію і віру Зеленоводдя, його порятунок. І тоді Марк зрозумів, ЩО він може! У цей момент він відірвався від землі і завис над нею десь на висоті у півметра.

Вовки тієї ж миті кинулися на нього, але їх раптом ніби вдарило струмом. Не втямивши, що трапилося, вони знову спробували вчепитися у нього, та потужна енергетична сила цього хлопчика відкинула їх геть на кілька метрів, і вовки, підібгавши хвости, як маленькі цуценятка, зі скавулінням порозбігалися.

Мудрий Пророк був задоволений. Він допоміг пробудитися єству Марка, що дрімало. І не чекаючи на юного Хранителя, він почав поволі підійматися сходинками у піраміду.

А Марк нічого не бачив і не чув, бо його свідомість перемістилася глибоко у його суть, у душу його мікрокосмосу. Йому привиділося, ніби він спостерігає за своїм власним тілом, яке розібране на молекули, що обертаються навколо осі, збираючись докупи. Розплющивши очі, він був здивований, що стоїть посеред зали з басейном, з дна якого поволі підіймався Пророк.

– Усе було ілюзією? – здивований і захоплений, запитав він.

– Навряд… – відповів гном.

– Якщо ні, то чи це означає, що я телепортувався? – здогадався Марк.

Пророк мав нестерпну звичку відповідати тільки тоді, коли вважав за потрібне. І зараз мовчав. Гном піднявся у залу. Басейн поступово заповнився в'язкою рідиною.

Оминувши Марка, Пророк попрямував до глухої стіни, замітаючи довгою мантією запилену кам'яну підлогу. Хлопець зовсім не здивувався, коли старий гном, наче блискавка крізь важкі хмари, пройшов крізь стіну.

– Ходімо у бібліотеку, – скомандував він на ходу.

Розгублений Марк невпевненими кроками пішов слідом за Мудрим Пророком до стіни, яка на його очах танула у повітрі.

Минувши межу, де вона стояла, він опинився у приміщенні круглої форми з височенною стелею, по периметру якого стояли полиці з тисячами книг і пергаментів.

Книгами також був зайнятий увесь вільний простір кімнати: стоси скрізь височіли на кам'яній підлозі. Посередині бібліотеки стояв важкий дерев'яний стіл, змережений складним тонким візерунком. Мудрий Пророк вмостився у зручному кріслі і запропонував юному Хранителю сісти поруч. Він розгріб своїми довгими зморшкуватими пальцями старі манускрипти, які купою лежали на столі, витяг з-під них невеличку скляну блакитну кулю і поклав на підставку. Тоді витягнув перед собою руки так, ніби збирався щось зловити, і з останньої полиці під стелею упала велика книга у м'якій вишневій палітурці. Вона гепнулася на стіл, здійнявши пил, і розгорнулася на потрібній сторінці.

Марк поглянув на письмена: вони нагадували китайські ієрогліфи та арабську в'язь одночасно.

– Маркус Великий має рацію, – погодився Пророк, очевидно прочитавши його думки, – один знак нашого письма – ціле поняття або слово, тільки у земній китайській таких знаків сорок дев'ять тисяч, а у Зеленоводді їх удесятеро більше, оскільки історія нашого існування довша, відповідно, і понять більше…

Пророк витягнув руки, повернувши їх долонями донизу над кулею, і на мить заплющив очі. Марк чув, як він щось бурмоче, і зауважив, що у блакитній кулі заворушився димок, і вона перетворилася на глобус, який відірвався від підставки і став обертатися навколо своєї осі. Давши Маркові хвилину помилуватися цією диковинкою, гном розпочав:

– Це – наша планета Зеленоводдя. Ось тут, – і він ткнув тонким пальцем у глобус, – посередині континенту є ми. Наразі уся суша належить континентальцям. На дрібні острівки в Глобальному океані не зважай, бо там ніколи ніхто не жив… А тут рештки найстарішого міста Омеги. А ось тут, – він показав у середину океану, – на острові-скелі переховується Аріхандрус Могутній, повелитель тебердів.

– Аріхандрус? Чому він оселився так далеко? – запитав Марк.

– Відповідь дуже проста: жоден із нас туди потрапити не може, це – надто далеко від суші. А отже, і вплинути на нього ми не в стані.

– Не розумію?! Якщо туди неможливо долетіти на крилах, то телепортуватися простіше простого, – здивувався Маркус.

У повітрі зависла довга пауза. Гном ніби і не збирався нічого пояснювати. Однак згодом видушив із себе:

– Маркус Великий не усвідомив однієї простої істини, – повільно і ніби невдоволено почав пояснювати Пророк, – переміститися можна тільки туди, де ти уже був або добре знаєш усі деталі вибраного місця. А оскільки ми ніколи там не були, то не можемо туди телепортуватися.

Марк був убитий без пострілу. Справді, це ж було так очевидно!

Маркові стало соромно за власну недолугість. Звичайно, неможливо «піти туди, не знаю куди». Він опустив очі і винувато промовив:

– Вибачте, я мав би й сам здогадатися.

Гном нічого не відповів. Він дістав із шухляди невеличку і дуже стару дерев'яну скриньку, відчинив її, і куля Зеленоводдя ковзнула туди. Кришка скриньки закрилася, і вона сама сховалася у шухляду.

– Всесвіт наділив Маркуса Великого надзвичайними здібностями і можливостями. – Мудрий Пророк говорив поволі і виважено. – Але щоб розкрити їх, необхідно докласти зусиль. Щоб пізнати світ, потрібен час і терпіння; щоб набратися мудрості, треба прожити життя; щоб передбачити майбутнє, необхідно добре знати минуле…

Він говорив і говорив, а Марк його слухав, хоча й не міг зрозуміти, до чого той веде. Раптом гном почав звертатися до Марка на «ви».

– Так живе кожен континенталець, такі ж цінності і у людей. Але вам, мій юний Хранителю, Абсолют відколов шмат вже готової мудрості, знань і навичок. Вам необхідно було лише здмухнути пил забуття, що вкрив цей діамант. – Пророк встав з-за стола і став походжати перед Марком туди-сюди, заклавши довгопалі руки за спину і продовжуючи свої настанови. – Сьогоднішнє випробовування ви пройшли з честю. Більше того, вам відразу вдалося розкрити своє вміння телепортуватися. Зрозуміло, поки що це все відбувається на підсвідомому рівні, на рівні інтуїції. Та незабаром неординарні ситуації вже не бентежитимуть ваш розум. Маркусові Великому варто більше довіряти своєму серцю, слухати свій внутрішній голос, пам'ятати про те, що у Зеленоводді для юного Хранителя немає нічого неможливого. Хоча, я розумію, що збагнути це надзвичайно важко. Але проблема Маркуса Великого полягатиме у зовсім іншій площині. Прийнявши і усвідомивши свою неординарність, вам буде дуже важко утриматися від спокуси похизуватися своїми здібностями. Доля усього Зеленоводдя залежатиме від одного вашого рішення – покласти своє життя на вівтар служіння континентальцям чи…