Текст книги "Літопис Руський. Повість минулих літ"

Автор книги: Нестор Літописець

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 18 страниц)

У РІК 996

У. РІК 6502 [994].

У РІК 6503 [995].

У РІК 6504 [996].Коли ж Володимир побачив, що церкву завершено, він, увійшовши до неї, помолився богу, говорячи: «Господи боже! Поглянь із небес, і побач, одвідай сад свій, і зроби, [щоб те], що насадила десниця твоя, люди сії новії, серце яких ти навернув єси до істини, [могли] пізнати тебе, істинного бога. І поглянь ти на церкву осю, що її спорудив я, недостойний раб твій, на честь матері, яка породила тебе, і приснодіви Марії богородиці. І якщо помолиться хто в церкві сій, то почуй ти молитву його і одпусти всі гріхи його благання ради пречистої богородиці». А коли він помолився, то сказав так: «Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десяту частину». І, написавши, положив він присягу в церкві сій, [і] сказав: «Якщо се одмінить хто, – хай буде проклят». І дав він десятину Анастасові-корсунянину, і справив тоді празник великий у той день боярам, і старцям городським, і вбогим роздав [300]300
  Додано з Лавр.


[Закрыть]багато добра.

^{Фрагмент підлоги Десятинної церкви. X ст.}

Після цього ж прийшли печеніги до Василева, і Володимир з невеликою дружиною вийшов супроти них. А коли зступилися вони, не зміг Володимир устояти проти [натиску їх]. Підбігши, став він під мостом і ледве укрився од противників. І тоді обіцявся Володимир поставити у Василеві церкву святого Преображення, бо був празник Преображення господнього в тойдень, коли сталась ця січа.

Оскільки Володимир уник [небезпеки] сеї, він поставив церкву і справляв празник, зваривши триста перевар [301]301
  Перевара —посудина, в якій варили мед (напій).


[Закрыть]меду. І скликав він бояр своїх, і посадників, і старійшин по всіх городах, і людей многих, і роздав триста гривень убогим. І празникував князь Володимир тут вісім днів, і вертався до Києва на Успіння святої богородиці. І тут знову він празник світлий справляв, скликаючи незчисленне множество народу. Він бачив же, [що] люди є християнами, [і] радувався душею і тілом. І так в усі літа він чинив.

Він бо любив книжнії слова і одного разу почув читане в Євангелії: «Блаженні милостивії, бо вони помилувані будуть» [302]302
  Єванг. від Матфія V, 7.


[Закрыть]. І ще: «Продайте маєтності ваші і дайте убогим» [303]303
  «Єванг. від Луки XII, 33.


[Закрыть]. І ще: «Не ховайте собі скарбів на землі, де ото міль жере і злодії підкопують, а збирайте собі скарби на небі, де ані міль [не] жере, ні злодії [не] крадуть» [304]304
  Єванг. від Матфія VI, 19–20.


[Закрыть]. І Давида [він слухав], який говорить: «Добрий чоловік милує і дає» [305]305
  Псалом СХІ, 5.


[Закрыть]. І Соломона він слухав, який говорить: «Той, хто бідним дає, богу в позику дає» [306]306
  Притчі Солом. XIX, 17.


[Закрыть].

^{Златник Володимира Святославича. X–XI ст.}

Це почувши, повелів він усякому старцеві і вбогому приходити на двір на княжий і брати всяку потребу – питво і їжу, і з скарбниць кунами. Урядив він також і це. Сказавши: «Немічні й недужі не можуть дійти до двору мойого», – він повелів спорядити вози і накладав [на них] хлібів, м'яса, риби, і овочів різних, і мед у бочках, а в других квас. [І стали це] возити по городу [307]307
  В Іп. І Хл. «по градомъ»; у Лавр. «по городу».


[Закрыть], запитуючи: «Де недужі чистарці, що не можуть ходити?» І тим роздавали [все] на потребу.

І, це саме роблячи людям своїм щонеділі, установив він повсякдень на дворі своїм, угридниці [308]308
  Гридниця —велика зала (мабуть, окреме приміщення), де перебували гриді – дружинники-охоронці князя.


[Закрыть], пир справляти, і [звелів] приходити [сюди] боярам, і гридям, і соцьким, і десятникам, і знатним мужам – і при князі, і без князя. І бувало на обіді тому багато м'яса, і яловичини, і звірини, і було ж подостатком усього. А коли підпивалися вони, то починали нарікати на князя, говорячи: «Зле єсть нашим головам! Дав він нам їсти дерев'яними ложками, а не срібними!»

І коли це почув Володимир, звелів він викувати срібні ложки, їсти дружині, сказавши так: «Сріблом і злотом не знайти мені дружини, а дружиною знайду я срібло і злото, як ото дід мій і отець мій добули дружиною злота і срібла». Володимир бо любив дружину і з ними радився про устрій землі [своєї], і про порядки землі, і про війни. І жив він із князями навколишніми у мирі – з Болеславом лядським, і з Стефаном угорським, і з Ондроником [309]309
  В Іп. «Ондроникомъ»; у Лавр. «андрихомь».


[Закрыть]чеським, і був мир межи ними і дружба.

^{Срібник Володимира Святославича. X–XI ст.}

І жив Володимир у страху божому. І умножилися розбої, і казали єпископи [310]310
  В Іп. І Хл. «єпископ»; у Лавр. «єпископи».


[Закрыть]Володимирові: «Осе умножилися розбійники. Чому ти не караєш?» І він мовив: «Боюся гріха». Вони ж сказали йому:

«Ти поставлений єси богом на кару всімзлим і на милість добрим. Належить тобі карати розбійника, але з дізнанням». Володимир тоді, одкинувши віри [311]311
  Віра —грошова кара за вбивство або тяжке каліцтво вільної людини; плата ця йшла князеві.


[Закрыть], став карати розбійників. І сказали єпископи і старці: «Воєн багато. А коли б [була] віра, то хай вона на коней і на оружжя буде». І мовив Володимир: «То нехай так буде». І жив Володимир за порядками діда і отця.

У РІК 997

У РІК 6505 [997].Коли Володимир пішов до Новгорода по верхніх [312]312
  В Іп. І Хл. «вѣрхъние»; верхньою землею називалася Новгородська земля; низовською новгородці називали Київську землю.


[Закрыть]воїв проти печенігів, – бо рать велика була безперестану, – в той же час довідались печеніги, що князя нема, прийшли і стали навколо Білгорода. І не давали вони вийти з города, настав, отож, голод великий у городі, і не можна [було] Володимиру помогти [їм]. А не можна було піти йому [через те], що іще не зібралися були до нього вої, печенігів же було многе-множество. І затягнулась облога людей у городі, і був голод великий, і вчинили вони віче в городі, і сказали: «Так доведеться нам померти од голоду, а од князя помочі немає. То чи лучче нам померти? Здамося печенігам. Адже когось таки вони залишать у живих, якщо кого умертвлять. Ми вже помираєм од голоду». Так ото вони раду вчинили.

^{Горшки.}

А був же один старець, [який] не був на вічі тому, [і] він запитував: «Задля чого вчинили віче люди?» І сказали йому, що завтра хотять люди здатися печенігам. Це ж почувши, він послав [посланця] по старійшин городських і сказав їм: «Чув я, що ви хочете здатися печенігам?» А вони сказали: «Не видержать люди голоду». І мовив він їм: «Послухайте мене. Не здавайтеся ще три дні, а що я вам звелю – те зробіте». І вони ото раді [були] і обіцялися послухатись. І сказав він їм: «Зберіте по жмені вівса, або пшениці, або висівок». І вони, раді пішовши, [це] знайшли.

^{Дерев’яні вироби. Київ. X–XI ст.}

^{Горщик-амфорка. Білгород.}

І звелів він тоді їм зробити бовтанку, з якої варять кисіль, і сказав викопати колодязь і вставити туди кадіб, наливши в кадіб бовтанки. І звелів він викопати другий колодязь і вставити туди другий кадіб, ісказав їм шукати меду. Вони ж, пішовши, взяли лукно [313]313
  Лукно —діжечка з лубу.


[Закрыть]меду, – бо було воно сховане в княжій медуші [314]314
  Медуша —приміщення для зберігання меду (їжі і напою).


[Закрыть], – і загадав він вельми розситити [мед] водою і вилити в кадіб, і в другім колодязі так [само]. А назавтра звеліввін послати по печенігів.

Городяни тоді, пішовши, сказали печенігам: «Візьміте собі заложників наших, а вас чоловіка з десять ідіте в город, і ви побачите, що діється в городі нашому». Печеніги ж, зрадівши [і] думаючи, що вони хочуть здатися, взяли у них заложників [315]315
  Додано з Лавр.


[Закрыть], а самі вибрали ліпших мужів у родах [316]316
  В Іп., Хл. І Лавр. помилково – «въ градѣ», «въ градѣх», «в городѣхъ».


[Закрыть][своїх] і послали їх у город – нехай розглядають, що діється в городі у них.

^{Варять кисіль у Білгороді. Мал. XIII (XV) ст.}

^{Вироби городських гончарів. 1,2 – корчаги; 3,4 – корчажки; 5 – горнець з однією ручкою; 6 – глечик (гладишка); 7 – дзбан; 8 – черпак; 9 – миска; 10, 11 – світильники; 12–14 – глиняні іграшки.}

І прийшли вони в город, і сказали їм люди: «Пощо ви губите себе, коли ви неможете перестояти нас? Стійте хоч десять літ, що ви можете зробити нам? Адже ми маємо споживок од землі. Якщо ж не вірите, – то подивіться своїми очима».

І привели їх до колодязя, де ото [була] бовтанка, і зачерпнули відром, [і] лили в гладишки, і варили перед ними. А коли зварили перед ними кисіль, то, узявши їх, привели [їх] до другого колодязя і зачерпнули сити. І стали [городяни] їсти спершу самі, а потім і печеніги. І здивувалися вони, ісказали: «Не йнятимуть сьому віри наші князі, якщо не поїдять самі». І люди налили корчагу [317]317
  Корчага —велика глиняна посудина, типу широкої низької амфори, з вузьким горлом.


[Закрыть]бовтанки і сити з колодязя і дали печенігам.

Вони ж, прийшовши, розказали все, що було. І зварили вони кисіль, і їли князі печенізькі, і здивувалися. І, забравши заложників своїх, а тих пустивши, знялися вони од города і до себе пішли.

^{Корчага. Київ.}

^{Уламок корчаги з написом «[благодат] неша плона корчага си[я]». Київ. XI ст.}

У РІК 1000

У РІК 6506[998].

У РІК 6507[999].

У РІК 6508 [1000].Проставилася Малфрідь, (мати Святославова). У сей же рік проставилася і Рогнідь, мати Ярославова.

^{Гончарна піч. Білгород.}

У РІК 1001

У РІК 6509[1001].Преставився Ізяслав, отець Брячиславів, син Володимирів.

^{Печать Ізяслава Володимировича.}

У РІК 1003

У РІК 6510[1002].

У РІК 6511 [1003].Преставився Всеслав, син Ізяславів, онук Володимирів.

У РІК 1007

У РІК б512[1004].

У РІК 6513 [1005].

У РІК б514[100б].

У РІК 6515 [1007].Принесені ці [318]318
  В Іп. І Хл. «принесени святий»; у Лавр. «перенесени святий»; тут явна помилка; у Новг. І маємо «принесени си», а в Новг. V додано «князи», тобто мовиться про померлих у попередні роки князів і княгинь; у 1044 p. сюди перенесуть останки Ярополка і Олега Святославичів; за дослідженнями, в Десятинній церкві була похована й Анна, шоста жона Володимира Святославича.


[Закрыть][князі] у святу Богородицю.

У РІК 1011

У РІК 6516 [1008].

У РІК 6517 [1009].

У РІК 6518 [1010].

У РІК 6519[1011].Преставилася цесариця Володимирова Анна.

У РІК 1014

У РІК 6520[1012].

У РІК 6521[1013].

У РІК 6522 [1014].Коли Ярослав був у Новгороді, то уроків він давав дві тисячі гривень од року до року Києву, а тисячу гривень гридям [319]319
  Додано з Лавр.


[Закрыть]у Новгороді роздавали. І так давали всі посадники новгородські, а Ярослав став цього не давати уКиїв отцю своєму. І сказав Володимир: «Розчищайте путь і мости мостіте», – бо збирався він іти на Ярослава, сина свойого, але розболівся.

У РІК 1015

У РІК 6523 [1015]. КолиВолодимир збирався йти на Ярослава, то Ярослав послав [послів] за і привів варягів, боячись отця свого. Але бог не дав дияволу радості. Володимир бо розболівся, а в сей час перебував у нього [син його] Борис. І коли печеніги йшли на Русь, він послав проти них Бориса, а сам слабував вельми, і в сій же болісті він і скончався місяця липня у п'ятнадцятий день.

Помер же Володимир, князь великий, на, [селі] Берестовім, і потаїли [смерть] його, бо Святополк був у Києві. І вночі ж, розібравши межи покоями поміст [і] в ковер загорнувши, вірьовками опустили його на землю. І, поклавши його на сани, одвезли його, і поставили його у святій Богородиці – в церкві, що її він сам був спорудив [320]320
  Події ці тлумачать так. Святополкові, який у час смерті Володимира перебував у Києві, треба було виграти день-два, аби влаштувати справи захоплення престолу. Він приставив сторожу до покійного батька, щоб приховати його смерть. Але бояри, противники Святополка і прихильники Бориса, вивезли тіло Володимира, і всі кияни дізналися про його кончину.


[Закрыть]. Коли ж довідалися про це люди, то зійшлися без числа.

^{Володимира Святославича опускають на вірьовках. Мал. XIII (XV) ст.}

І оплакували його бояри яко заступника землі їхньої, [а] вбогії – яко заступника і кормителя. І положили його в гробі мармуровім, опрятавши тіло його, блаженного князя, з плачем великим.

Він є новим Костянтином [321]321
  Римсько-візантійський імператор Константин проголосив християнство офіційною релігією Римської імперії, за що був прозваний Великим і визнаний за святого. Володимир Святославич, що запровадив християнство на Русі, тому й порівнюється з Константином.


[Закрыть]великого Риму, що охрестився сам і [охрестив] люди свої, – і сей так учинив, подібно йому. Якщо бо раніш пробував він у поганстві, скверної похоті прагнучи, то потім жестарався він про покаяння. Як ото говорив [Павло] апостол: «Де ж умножився гріх, там стало вповні благодаті» [322]322
  Посл. Павла до римлян V, 20.


[Закрыть]. Бо якщо раніш, у невігластві, були [в нього] деякі гріхи, то потім спокутувалися вони покаянням і милостинями. Як ото [Соломон] говорить: «В чім я тебе застану, в тім тебе й судитиму» [323]323
  Премудр. Солом. XI, 17.


[Закрыть]. Як ото пророк [Ієзекіїль] говорить: «Жив я, Адонай господь, і не хочу я смерті грішника, а[хочу], щоб одвернувся він од путі своєї і був жив; одверненням одвернися од путі своєї злої» [324]324
  Ієзекіїль XXXIII, 11.6


[Закрыть].

^{Пам’ятник Володимирові Святославичу в Києві. 1853 р. Сучасний вигляд.}

^{Деталь пам’ятника Володимирові Святославичу.}

Многі бо праведники, що по правді чинять і живуть, перед смертю звертають із праведної путі і погибають. А другії живуть беззаконно, та перед смертю опам'ятаються і покаянням щирим очистять гріхи. Як ото пророк [Ієзекіїль] говорить [про слова господа]: «Праведник не зможе спастися в день согрішення свого. Коли скажу я праведному: «Жив будеш», – а він понадіється на праведність свою і вчинить беззаконня, [то] вся праведність його не спом'янеться в неправді його, яку він учинив, і в ній він умре. А коли скажу я беззаконникові: «Смертю помреш», – і одвернеться він од путі своєї, і буде чинити суд і правду, і заставу беззаконник оддасть, і вкрадене поверне, [то] всі гріхи його, що їх він учинив, не спом'януться йому, бо суд і правду він учинив, і жив 98 буде в них. Кожного з вас я буду судити по путі його, і роде ізраїлів» [325]325
  Ієзекіїль XXXIII, 12–16, 20.


[Закрыть].

Сей же [Володимир] помер у сповіданні щирому, покаянням спокутувавши гріхи свої імилостинями, що є ліпшим над усе. «Милості бо хочу, – сказав[господь], – а не жертви» [326]326
  Єванг. від Матфія IX, 13.


[Закрыть]. Милостиня бо єсть від усього лучче і вище, іпідносить вона до самого неба перед бога. Як ото ангел Корнилієві сказав: «Молитви твої і милостині твої спом'янулись перед богом» [327]327
  Діяння апостолів X, 31.


[Закрыть]. О чудо!Дивно жсе є: скільки добра він зробив уРуській землі, охрестивши її, і до бога привів[її]. А ми, християнами будучи, не воздаєм. [йому] почестей за те, що він [нам] дав [328]328
  Натяк, очевидно, на те,що Володимира не канонізовано як святого, бо далі літописець свідчить, що пам'ять його бережуть руські люди.


[Закрыть]. Бо коли б він не охрестив нас, то й нині пробували б ми в обмані диявольському, як ото і прародителі наші, ми загинули б. А коли б мали [329]329
  Додано з Лавр.


[Закрыть]й ми старання, і молитви приносили богові за нього в день смерті його, [то] бог би, бачачи ревність нашу до нього, прославив би його. Нам бо належить бога молити за нього, бо через нього бога ми пізнали.

То дай же тобі господь бажане серцю твоєму і всі прохання твої сповни, що їх ти хотів. Царства небесного дай тобі господь, вінець [життя вічного] з праведниками, в радості райській веселощі і торжество з Авраамом і з іншими праотцями. Як ото Соломон сказав: «Якщо помре мужправедний, – не згине надія [330]330
  Притчі Солом. XI, 7; слово курсивом додано з Лавр.; у літопису подано зворотний афоризм, бо в Біблії сказано: «Із смертю людини нечестивої зникає надія».


[Закрыть]».

Сього бо в пам'яті держать руськії люди, споминаючи святе хрещення і прославляючи бога в молитвах, і в піснях, і в псалмах. Співаючи [славу] господеві, новії люди, просвітлені духом святим, ждуть надії [своєї] – великого бога іспасителя нашого Ісуса Христа, [який прийде] воздати кожному за труди [його] невимовну радість, [ту], що її мають дістати усі християни.

Убивство святих новоявлених мучеників Бориса і Гліба [331]331
  Цей заголовок в Іп. зі знаком виноски приписано внизу новим почерком.


[Закрыть]

Святополк же сів у Києві після отця свого, і скликав киян, і став майно їм давати. А вони брали, та не було серце їхнє з ним, бо браття їх були з Борисом.

Коли ж Борис вернувся з війни, не знайшовши печенігів, вість прийшла йому: «Отець тобі помер». І плакав він вельми за отцем своїм, бо любив його отець більше од усіх. І став він на [ріці] Альті, прийшовши, [і] сказала йому дружина отцева: «Ось дружина у тебе отцева і вої. Піди сядь у Києві на столі отчому». Але він мовив: «Не буде того, [щоб] мені зняти руки на брата на старшого. Коли отець мій помер, то сей мені буде замість отця». І, це почувши, вої розійшлися од нього, а Борис стояв із отроками своїми.

Святополк же, сповнившись беззаконня [і] Каїнів замір прийнявши, посилав [послів] до Бориса, говорячи: «З тобою, – мовляв, – хочу я любов мати і до отчого [добра] тобі [ще] придам», – [так] він обманював його, щоб якось йогопогубити.

Святополк тим часом прийшов уночі до Вишгорода, і потай прикликав [боярина] Путшу і вишгородських боярців, і сказав їм: «Чи віддані ви мені всім серцем?» І сказав Путша: «Можемо ми голови свої з вишгородцями положити за тебе».Він тоді мовив їм: «Не говоріть же нікому. Підіть убийте брата мойого Бориса». І вони обіцялися йому скоро вчинити се.

Про сяких бо Соломон сказав: «Скорі вони є несправедливо пролити кров, збираються вони для зла, вони бо спілкуються на кровопролиття. Такі є путі тих, що вчиняють беззаконня: вони бо нечестям свою душу однімають» [332]332
  Притчі Солом. І, 16, 18, 19.


[Закрыть].

Послані ж прийшли на Альтувночі, і, підступивши ближче, чули вони блаженного Бориса, що співав заутреню. Сказали бо йому: «Хотять тебе погубити». І, вставши, почав він співати, говорячи: «Господи! Чого умножились мучителі мої? Встають на мене, многі» [333]333
  Псалом III, 2.


[Закрыть]. І ще: «Стріли твої встромилися в мене, та я на рани готов, і скорбота моя передо мною єсть» [334]334
  Псалом XXXVII, 3, 18.


[Закрыть]. І ще говорив він: «Господи! Почуй ти молитву мою і не ввійди в суд із рабом твоїм, бо не оправдається перед тобою жоден із живущих, бо піддав гонінню враг душу мою» [335]335
  Псалом CXIII, 1–3.


[Закрыть]. I, скінчивши шестипсалміє і побачивши, що є [вже] послані погубити його, став він співати псалтир, говорячи: «Обступили менетельці тучні, і зборище злобних оточило мене. Господи боже мій, на тебе уповав я. Тож спаси ти мене і од усіх гонителів моїхізбав мене» [336]336
  Псалом XXI, 13, 17; VII, 2.


[Закрыть]. Потім же став він канон співати. Так на заутрені він помолився, дивлячись на ікону, на образ владики, [і] говорячи:

«Господи Ісусе Христе! Як ти сим образом явився на землі спасіння о ради нашого, і дав своєю волею пригвоздити руки свої на хресті, і прийняв страждання заради гріхів наших, так і мене сподоби прийняти страждання. Се ж не од ворогів я приймаю [його], а од брата свойого, і не постав ти йому, господи, се за гріх». А коли помолився, він ліг на постелю свою.

І тут напали на нього вони, як ті звірі дикії, з усіх сторін шатра, і простромили його списами, і пронизали Бориса. І слугу його, що [князя прикрив], упавши на нього, пронизали [разом] із ним. Був же сей улюбленцем Бориса, а родом отрок сей був угрин, на ім'я Георгій, і його сильно любив Борис, навіть возложив був на нього гривну великузолоту. В ній він і служив йому. Побили вони також отроків багатьох Борисових. У Георгія ж не могли вони швидко зняти гривни з шиї. І відрубали вони голову його, і так зняли гривну ту, голову одкинувши геть. Через те й не знайшли опісля тіла його серед трупів.

^{Шийні гривни.}

^{Добивають Бориса Володимировича. Мал. XIII (XV) ст.}

Бориса ж, убивши, окаянні завернули в шатро, і поклали його на воза, іповезли, а він іще дихав. І коли довідався про це окаянний Святополк, що він іще дихає, то послав двох варягів, [Еймунда і Рагнара] [337]337
  Імена відомі з «Саги про Еймунда».


[Закрыть], прикінчити його. А коли ті обидва прийшли і побачили, що він іще живий є, то один із них, вийнявши меча, вдарив його в серце.

І так скончався блаженний Борис, діставши з праведниками вінець [життя вічного] од Христа бога. Він прилучився до пророків і до апостолів, із сонмом мучеників пробуваючи, на лоні Авраама почиваючи, бачачи невимовну радість, співаючи з ангелами і веселячись з сонмом святих. І положили тіло його, принісши його потай до Вишгорода, в церкві святого Василія [Великого].

Окаяннії ж убивці прийшли до Святополка, ніби славу маючи, беззаконники. Імена ж цих законопереступників є: Путша, Талець Єлович, Ляшко. Отець же їх – сатана.

Бо такі бувають слуги – біси; бісів бо посилають на зло, а ангелів – на добро. Ангели ж людині зла не чинять, а завжди мислять і їй добро. Вони також християнам помагають і заступають од супостата-врага. Біси ж завжди ловлять людину на зле, завидуючи їй, оскільки бачать, що людина богом ушанована, і заздрять вони їй. І коли шлють їх на зло – вони скорі є. Сказав бо [господь]: «Хто піде спокусити Ахава?» І сказав біс: «Ось я піду» [338]338
  Друга кн. Параліпоменон XVIII, 19, 20.


[Закрыть]. Лиха людина, прагнучи до злого, не поступиться бісу, бо біси бояться бога, а лиха людина ані бога боїться, ні людей стидиться; біси бо хреста господнього бояться, а лиха людина і хреста не боїться. Тим-то й Давид говорив: «Чи воістину ж ви правду говорите [і] справедливо судите, сини людськії? Адже в серці ви готуєте беззаконня, на землі неправду руки ваші сплітають. Із самого народження відступили грішники, обманюють вони од утроби [матерньої], говорячи лжу. Лютість їх подібна до зміїної [339]339
  Псалом LVII, 2–5.


[Закрыть]».

Святополк же окаянний намислив у собі, сказавши: «Осе вже убив я Бориса, а як би ще вбити Гліба?» І, прийнявши замір Каїнів, з обманом послав він [гінця] до Гліба [в Ростов], говорячи так: «Іди зараз же. Отець тебе зове, бо нездоров він вельми».

І Гліб, сівши на коня, рушив з невеликою дружиною, бо був він послушлив отцю. Та коли прибув він на Волгу, на устя[річки] Тьми [340]340
  Додано з Погод, «на оусть тмы»; у Хл. це виправлено (хибно) на «оустьи смѣдыни».


[Закрыть],на полі спіткнувся під нимкінь у рові і надламав він йому трохи ногу. І прибув він до Смоленська, і рушив од Смоленська, і став на [річці] Смядині в кораблі, так що видно було [город] [341]341
  Від устя тепер висохлої річки Смядині до Смоленська приблизно 3  км.


[Закрыть].

^{Кам’яна іконка. Гліб-Давид Володимирович. Тмуторокань. XI ст.}

У сей же час Ярославу прийшла була вість од [сестри] Передслави про смерть отця. І послав Ярослав [гінця] до Гліба, говорячи: «Не ходи. Отець тобі помер, а брат твій убитий Святополком».

І коли почув це Гліб, закричав він вельми крізь сльози, і плакав за отцем, а більше ще й за братом, і став він молитися зі слізьми, говорячи: «Горе мені, господи! Лучче б мені померти з братом, аніж жити у світі сьому облудному! Коли б же побачив я, брате,лице твоє ангельськеє, – умер би з тобою! А нині для чого зоставсь я один? Де є слова твої, що ти говорив їх мені, брате мій любимий? Нині вже я не почую тихого твойого научання. А якщо дістав ти єси уповання у бога, молися за мене, щоб і я прийняв таку саму смерть. Лучче б мені з тобою померти, аніж у світі сьому облудному жити». І коли так він молився зі сльозами, знагла прийшли послані Святополком, щоб погубити Гліба. І при цім одразу послані захопили корабель Глібів і видобули оружжя, а отроки Глібові впали у одчай. Окаянний же [убивця] Горясір звелів тут же зарізати Гліба, і повар Глібів, на ім'я Торчин, вийнявши ножа, зарізав Гліба.

Мов те ягня непорочне, приніс він себе в жертву богові замість запашного фіміаму, жертва словесна, і дістав він од Христавінець [життя вічного]. Увійшовши в небесні обителі, він побачив жаданого брата свойого і радувався з ним невимовною радістю, що її сподобились вони братолюбством своїм. «Як це добре і як гарно, коли жити обом братам вкупі» [342]342
  Псалом СХХХІІ, 1.


[Закрыть].

А окаянні ж вернулися назад. Як ото сказав Давид: «Вернулися грішники в пекло» [343]343
  Псалом IX, 18.


[Закрыть]. І ще: «Оружжя видобули грішники, і натягли вони луки свої постріляти нищого і вбогого, заколоти праведних серцем. Та оружжя їх увійде в серця їхні і луки їх сокрушаться. Бо грішники погибнуть, як дим, щезаючи, погибнуть» [344]344
  Псалом XXXVI, 14; X, 2; XXXVI, 15, 20.


[Закрыть].

Коли ж вони вернулись ісказали Святополкові: «Вчинилими звелене тобою», – то він, це почувши, [загордився], і возвеселилося серце його вельми. Та не відав він, що Давид говорив: «Чого ти хвалишся злобою, сильний? Беззаконня замислив язик твій, як та бритва вигострена, учинив він лжу. Возлюбив ти єси злобу більше, ніж благостиню, неправду [більше любиш] говорити, аніж правду. Возлюбив ти єси всякі слова погибельні, язик ти облесливий. За се бог знищить тебе до кінця, і вирве він тебе із оселі твоєї і корінь твій із землі живих» [345]345
  Псалом II, 3–7.


[Закрыть]. Як ото і Соломон сказав: «Я з погибелі вашої посміюся і порадуюсь, коли прийде на вас пагуба. Тому-то з'їдять вони свого труда плоди [346]346
  В Iп. «пути плоды» у Хл. «труда плоды».


[Закрыть]і своїм нечестям наситяться» [347]347
  Притчі Солом. I, 26, 31.


[Закрыть].

^{Борис і Гліб. Ікона кін. XIII – поч. XIV ст.}

Коли ж Гліба вбили, то покинули [його] на березі [Волги?] межи двома колодами, а потім, узявши, одвезли його [до Вишгорода] і положили його коло брата його Бориса у церкві святого Василія [Великого]. з'єднані тілами, а тим паче й душами, у владики всіх, царя [небесного], пробуваючи, у радості безконечній і в сяєві невимовному, подаючи зцілення дари Руській землі таіншим, приходящим зправдивою вірою, ви даєте зцілення: калікам – ходити, сліпим – прозріння, болящим – одужання, окованим – звільнення, темницям – одчинення, печальним – утіху, гнаним – вибавлення. Бо єсте ви заступники Руської землі і світильники, що завжди сіяють і моляться завжди до владики за своїх людей. Тим-то і ми повинні єсмо славити достойно страстотерпців Христових, ревно молитись до них, мовлячи:

«Радуйтеся, страстотерпці Христові, заступники Руської землі, що зцілення подаєте приходящим до вас [із] вірою і любов'ю.

Радуйтеся, небеснії жителі! Во плоті ви ангелами стали, єдинодумними служителями [богу], рівнею однаковою, святим єдинодушною. Тому істражденним усім зцілення ви подаєте.

Радуйтеся, Борисе і Глібе богомудрії! Яко потоки, точите ви од кладезя води живоноснії; зцілення течуть вірним людям на одужання.

Радуйтеся, промені світозорії! Бо з'явились ви, яко світила, що осявають всю землю Руськую, завше тьму одганяючи, являючись вірою непохитною.

Радуйтеся, недремного ока досягши, ви, душі, що звершення божих святих заповідей прийняли в серце своє, блаженнії.

Радуйтеся, брати, вкупі в місцях злотосяйних, в оселях небесних, і в славі нев'янучій, що її достойно ви сподобилися.

Радуйтеся, божими світлостями ясно осіяннії! Ви світ увесь обходите, біси одганяючи, недуги зціляючи, світильники предобрії і заступники ревнії, сущі з богом, блаженними променями завше розігрітії, доблеснії страстотерпці, що душі просвіщають вірним людям. Возвисила бо єсть вас світлоносная небесная любов, тому прекраснеє все наслідували ви в небеснім житті – славу і райський поживок, світло розуму [і] прекрасну радість.

Радуйтеся, бо напаяєте ви всісерця, горесті і болісті одганяючи, страсті злії зціляючи, ви, що краплями крові святими зчервонили багряницю, преславнії, ту, що красно ви її носите, з Христом царствуєте завше, молячись за новії люди християнськії і [за] родичів своїх. Земля Руськая благословилася вашою кров'ю і мощами, що покояться в церкві. Духом божественним ви просвіщаєте, бо в ній із мучениками, яко мученики, за люди свої молите.

Радуйтеся, церкви світосяйнеє сонце здобувши! Схід [його] завше просвітлює в стражданні во славу вас, мученики.

Радуйтеся, світлії зорі, що зрання ви сходите, новохристолюбивії заступники наші, страстотерпці? Покоріте поганих під ноги князям нашим, молячись до владики і бога нашого, щоб мирно їм пробувати в єднанні і в здоров'ї, ізбавляючи [їх] од усобної раті і од пронирства диявольського. Сподобіте ж [сього] і нас, що оспівують і славлять ваше святеє торжество, в усі віки [і] до скончания [світу]».

Святополк же сейокаянний, лихий, убив [також брата] Святослава, пославши [убивць] до гори Угорської [348]348
  Імовірне місце поховання Святослава – пагорб Могила Святослава. У Никон. відзначено, що в нього був син Ян (Іван). Судячи з маршруту втечі, можна з великою вірогідністю припускати, що Святослав був одружений з невідомою на ім'я дочкою угорського князя (принца) Гейзи; їх у Гейзи (за угорськими джерелами) було три, шлюбні зв'язки їх відомі; тоді це буде четверта (друга по старшинству). Є давня гіпотеза, що й брат Гейзи Михаи жоною мав якусь руську княжну.


[Закрыть], коли він утікав в Угри.

^{Кільцева бронзова фібула (застібка). Київ.}

І став він помишляти: «Переб'ю всіх братів своїх і візьму землю Руськую один». Намислив він зарозумілістю своєю, а не знав, що богдає владу [тому], кому ото хоче; «настановляє за царя і князя Всевишній, кому хоче, віндає [владу]» [349]349
  Даниїл V, 21.


[Закрыть]. Якщо бо котра-небудьземля удостоїться перед богом, настановляє він царя і князя справедливого, що любить закон і правду, і властителя [такого ж] ставить, [і] суддю, що чинить суд. Бо якщо князі справедливі бувають на землі, то многі провини прощаються [їй]. а якщо лихі й лукаві бувають, то більше зло насилає бог на землю ту, оскільки [князь] – то глава єсть землі. Так бо Ісайя сказав: «Згрішили вони від голови і до ніг» [350]350
  Ісайя І, 6.


[Закрыть], – себто від царя і до поостих людей. «Горе ж городу тому, в якому князь молодий» [351]351
  Екклезіаст X, 16.


[Закрыть], що любить вино пити під гуслі та з молодими дорадниками. Таких бог дає за гріхи, а старих імудрих забирає. Як ото Ісайя говорить: «Одбере господь у Єрусалима силу, і дужого велета, і чоловіка хороброго, і суддю, і пророка, і смиренного старця, і славного порадника, і мудрого знавця, і тямущого підлеглого»: «і поставлю, – і говорить господь], – юнака князем їм і кривдника їм, щоб він володів ними». [352]352
  Ісайя III, 1–5.


[Закрыть]

Святополк же окаянний став княжити в Києв і, скликавши людей, став давати тим корзна [353]353
  Kopзнo —накидка, плащ на хутрі або оторочений хутром.


[Закрыть], а другим – кунами, роздаючи множество отчого багатства.

Ярослав же не знав про смерть отця. [А] було в Ярослава багато варягів, і насильство чинили вони новгородцям, і, вставши на них, новгородці перебили варягів у дворі Поромонім. І розгнівався Ярослав, і, пішовши на [село] Ракомо [354]354
  В Іп. «на Рокъмъ»; у Лавр. «на Рокомъ».


[Закрыть], сів у [своїм] дворі. Та, пославши [гінців] до новгородців, він сказав: «Уже мені сих не воскресити». І позвав він до себе знатних мужів, щопосікли були варягів, і обманув так їх, порубав їх одну тисячу [355]355
  У Хл. І Лавр. числа убитих нема. а в Іп. Його приписано внизу сторінки (з виноскою).


[Закрыть].

^{Рубають знатних мужів у Новгороді. Мал. XIII (XV) ст.}

У ту саму ніч прийшла йому вість із Києва од сестри його Передслави: «Отець тобі помер, а Святополк сидить у Києві, вбивши Бориса. І по Гліба він послав. І ти бережись його дуже» [356]356
  Про це вже говорилося вище. Бориса убили 24 липня. З убивством Гліба Святополк, ясно, не гаявся, отже послав до нього гінця 24 чи 25 липня. Про цього таємного гінця дізналася Передслава і тоді ж треба було й собі блискавично організувати таємну місію) послала вістку про все Ярославові. Гонець (один чи два), міняючи коней і долаючи за добу 150  кмчи й більше, прибув до Новгорода напередодні першого Спаса (1 серпня).


[Закрыть]. І, це почувши, Ярослав печалувався за отцем, і за братом, і за дружиною.

А назавтра, зібравши решту новгородців, мовив Ярослав: «О люба моя дружино! Я перебив їх учора, а нині вони знадобилися». І витер він сльози, і сказав їм на вічі: «Отець мені помер, а Святополк сидить у Києві, убиваючи братів своїх». І сказали новгородці: «Хоча, княже, браття наші порубані є, ми можем за тебе боротися!»

І зібрав Ярослав варягів тисячу, а інших воїв сорок тисяч [357]357
  У Хл. число варягів становить шість тисяч: кількість війська Ярослава в Іп. дуже перебільшено; за Новг. І (Комісійний список), у Ярослава було чотири тисячі воїв – тисяча варягів і три тисячі новгородців.


[Закрыть], і пішов на Святополка, призвавши [на поміч] бога [i] сказавши:

«Не я почав побивати братів, а він. Хай буде бог месником за кров братів моїх, бо без вини пролив він кров праведну Борисову і Глібову. Іще й мені се ж учинить! Тож суди мене, господи, по правді хай скінчиться лиходійство беззаконника». І пішов він на Святополка [358]358
  Дізнавшись про вбивство Бориса, Ярослав відразу рушив у похід, витративши кілька днів на збір. У літопису далі багаторазово простежуються факти, що християнізовані князі вирушали в походи, а по можливості розпочинали й вирішальні битви, у великі християнські свята або в день свого патрона-покровителя. Перебіг подій, як і до певної міри слова «призвавши [на поміч] бога», дають підставу для твердження, що Ярослав, спасаючись від можливої загрози з боку Святополка, виступив проти нього саме на Спаса Преображення, б серпня 1015 p., після урочистого богослужіння. Прибуття його до Любеча подано вже під 1016 p., тобто на початку вересня (початок візантійського нового року). Розрахунки відстані від Новгорода до Любеча і звичайного темпу походу (ЗО–40  кмза добу) визначають тривалість путі у 25–ЗО днів. Обабіч Дніпра війська стояли три місяці – у вересні, жовтні і листопаді, до заморозів.


[Закрыть].

Коли ж почув це Святополк, що йде Ярослав, то спорядив він воїв без числа, і русів, і печенігів, і виступив супроти нього до [359]359
  Додано з Акад.


[Закрыть][города] Любеча по той бік Дніпра, а Ярослав – звідси.