355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Нестор Літописець » Літопис Руський. Повість минулих літ » Текст книги (страница 4)
Літопис Руський. Повість минулих літ
  • Текст добавлен: 7 октября 2016, 02:49

Текст книги "Літопис Руський. Повість минулих літ"


Автор книги: Нестор Літописець



сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 18 страниц)

У РІК 913

У РІК 6421 [913].Почав княжити Ігор після Олега [86]86
  Зрозуміло, що Ігор став князювати відразу після смерті Олега, восени 912р.; запис про це під 913 p. свідчить про візантійське літочислення (початок року).


[Закрыть]
. У сей же час почав цесарствувати [в Греках] Костянтин, син Леонтів, зять Романів [87]87
  Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.


[Закрыть]
.

А деревляни заперлися [88]88
  В Іп. І Хл. «заратишася», у Радз. «затворишася».


[Закрыть]
[в городі Іскоростені] від Ігоря після Олегової смерті.

У РІК 914

У РІК 6422 [914].Пішов Ігор на древлян і, перемігши, наклав на них данину, більшу від Олегової.

У сей же рік прийшов Симеон, [князь] болгарський, на Цесарі град і, вчинивши мир, пішов до себе [89]89
  Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.


[Закрыть]
.

У РІК 915

У РІК 6423 [915].Уперше прийшли печеніги на Руську землі, вчинивши мир з Ігорем, пішли до Дунаю.

У ці самі часи прийшов Симеон [на Греків], грабуючи Фракію Греки тоді послали по печенігів. Та коли печеніги прийшли і хотіли [рушити] на Симеона, то розсварилися грецькі воєводи. Печеніг побачивши, що вони самі між собою воюють, пішли назад до себе, а болгари з греками зступились, і посічені були греки.

Симеон узяв також город Адріанів, який спершу називався городом Ореста, сина Агамемнонового, бо він, колись у трьох ріка купавшись, позбувся тут недуги [і] сей город назвав [так] на свою честь. Пізніше ж кесар Адріан, який обновив [город], назвав [його] на свого честь Адріановим; а ми звемо [його] Адріанградом [90]90
  Відомості про ці два походи Симеона взято з продовження «Хроніки» Амартола.


[Закрыть]
.

У РІК 920

У РІК 6424[916].

У РІК 64251917].

У РІК 6426[918].

У РІК 6427[919].

У РІК 6428 [920].Поставлено Романа [91]91
  Роман Лакапін, вірменин, професійний воїн-моряк, 919 p. здійснив у Візантії державний переворот, одружив чотирнадцятилітнього імператора Константина VII Порфірогенета зі своєю дочкою Оленою, і той примушений був спочатку проголосити Романа кесарем, а 17 грудня 920 р., про що говориться в продовженні «Хроніки» Амартола, коронувати його як співімператора; аж до 16 грудня 944 p., коли Романовісини Стефан і Константин у свою чергу скинули свого батька, вся влада перебувала в його руках.


[Закрыть]
цесарем у Греках. Ігор же воював проти печенігів.

У РІК 929

У РІК 6429[921].

У РІК 6430[922].

У РІК 6431[923].

У РІК 6432[924].

У РІК 6433[925].

У РІК 6434[926].

У РІК 6435[927].

У РІК 6436[928].

У РІК 6437 [929].Прийшов Симеон, [цар болгарський], на Цесароград. І захопив він Фракію й Македонію, і прийшов до Цесарграда з силою великою і з гордістю, і вчинив мир із Романом-цесарем, і вернувся до себе [92]92
  Відомості з продовження «Хроніки» Амартола, де хибно наведено число індикта (2 замість 12), і тому в наш літопис їх внесено під 929 p.; подія була 6432 [924] p.


[Закрыть]
.

У РІК 934

У РІК 6438[930].

У РІК 6439[931].

У РІК 6440[932].

У РІК 6441[933].

У РІК 6442 [934].Уперше прийшли угри на Цесароград, і грабували вони всю Фракію. Роман же учинив мир із уграми [93]93
  Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.


[Закрыть]
.

У РІК 941

У РІК 6443[935].

У РІК 6444[936].

У РІК 6445[937].

У РІК 6446[938].

У РІК 6447[939].

У РІК 6448[940]. [94]94
  У Новгородському першому літописі (далі – Новг. І) тут сказано, що уличі згодилися на данину Ігореві, яку він відступив своєму воєводі Свенельду, і що було взято їхній город-столицю Пересічень.


[Закрыть]

У РІК 6449 [941].Пішов Ігор на Греків [95]95
  Розповідь про цей похід Ігоря спирається на даних «Житія Василія Нового», продовження «Хроніки» Амартола та на народних переказах.


[Закрыть]
.


Грецький вогонь. Мал. XIII (XV) ст.

І хоча послали болгари вість цесареві [Роману], що йдуть руси на Цесароград десять тисяч суден [96]96
  Кількість суден дуже перебільшено. Дату приходу русів джерела наводять різну – 10 червня, 18 червня (у продовженні «Хроніки» Амартола), 10 липня 941 p. Візантійські кораблі зустріли Ігореву флотилію біля входу в Босфор 8 червня, застосували грецький вогонь – вибухову суміш зі смоли, сірки, селітри, нафти на ін., що горіла й на воді;. Її метали з труб-сифонів, укріплених у позолоченій пащі лева, що була встановлена на носі корабля.


[Закрыть]
, – вони і прийшли, і припливли, і стали пустошити Віфінську землю. І грабували вони по [узбережжі] Понту до [города] Іраклії і до Пафлагонської землі, і всю землю Нікомідійську пограбували, і [обабіч затоки] Суд усе попалили. А їх, [греків], полоненими [97]97
  Додано з продовження «Хроніки» Амартола.


[Закрыть]
взявши, – тих розтинали, а других же, ставлячи як мішені, стрілами розстрілювали. А скільки ратників[грецьких] схоплювали [98]98
  В Іп. І Хл. хибно «изъламляху»; у Лавр. «изимахуть».


[Закрыть]
, [то], руки назад зв'язавши, гвіздки залізні посеред голів вбивали їм. Багато ж і святих церков вони вогневі оддали, і майна немало [по] обох сторонах [Босфору] взяли, і монастирі ж і села всі вогневі оддали.

Потім же, коли прийшли війська зі сходу, – Панфір-доместик [99]99
  Доместик —тут; командуючий східними військами Візантії.


[Закрыть]
із чотирма десятками тисяч, і [Варда] Фока-патрикій з македонянами, і Феодор [Спонгарій] – стратилат [100]100
  Стратилат —воєначальник.


[Закрыть]
із фракійцями, а з ними також і сановники боярські, – обійшли вони русів довкола. І порадилися руси, і вийшли, оружившись, проти греків, і битва межи ними обома була люта, [і] заледве одоліли греки. Руси ж повернулися до дружини своєї під вечір і на ніч, сівши в човни, утекли. Але Феофан, [сановник Романа], зустрів їх у човнах з вогнем і став пускати вогонь трубами на човни руські, і було видно страшне диво. Руси ж, бачивши полум'я, кидались у воду морську [і] намагалися [подалі] відбрести. І таким чином рештки [їх] вернулися до себе.

Ті ж, які прибули в землю свою, розповідали кожен своїм про те, що сталося, і про вогонь із човнів. «Таке, як ото блискавка, що на небесах, – казали вони, – греки мають у себе, і, її пускаючи, палили вони нас. І через се не подолали ми їх».

Ігор же, прийшовши, став збирати численних воїв. І послав він [послів] по варягів за море, закликаючи їх проти греків [і] маючи намір знову піти на них.

У РІК 942

У РІК 6450 [942]. Симеон, [цар болгарський], пішов на Хорватів. І переможений він був хорватами, і помер, зоставивши Петра, сина свого, княжити [101]101
  Відомості з продовження «Хроніки» Амартола, але 15 індикт, що припадав на 6435 [927] p., літописець помилково відніс до 6450 [942] р. Симеон з 918 (919) p. був уже не князем (ханом) болгарським, а царем.


[Закрыть]
.

У сей же рік родився Святослав у Ігоря.

У РІК 943

У РІК 6451 [943].Знову прийшли угрина Цесароград і, мир учинивши з Романом, вернулись до себе [102]102
  Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.


[Закрыть]
.

У РІК 944

У РІК 6452 [944].Ігор зібрав багато воїв – варягів, і русів, і полян, і словен, і кривичів, і тиверців. І печенігів він найняв, і, заложників у них взявши, рушив на Греків у човнах і на конях, прагнучи помститись за себе.

Коли почули це корсунці, вони послали [гінців] до Романа, кажучи: «Тут ідуть руси, покрили вже море кораблями, без числа кораблів».Так само й болгари послали вість, кажучи: «Ідуть руси, і печенігів вони найняли собі».

Це почувши, цесар послав до Ігоря ліпших бояр, прохаючи і кажучи: «Не ходи, а візьми данину, що її брав Олег, і я придам іще до тої данини». Так само й печенігам послали вони паволок і золота багато.

Ігор же, дійшовши [до] Дунаю, скликав дружину, і став радитися, і повідав їм річ цесареву. Сказала тоді дружина Ігорева: «Іякщо так говорить цесар, то чого нам більше од сього хотіти – бившись, узяти золото, і серебро, і паволоки? Бо хто відає, хто подолає – чи ми, чи вони? Чи з морем хто в згоді? Се ж не по землі ходимо, а по глибині морській, і спільна смерть усім». І послух їх Ігор, і повелів печенігам пустошити Болгарську землю. А сам узявши в греків золото і паволоки на всіх воїв, він вернувся назад і прийшов до Києва, до себе.

У РІК 945

У РІК 6453 [945].Прислав Роман, і Костянтин, і Стефан Ігоря послів налагодити колишній мир. Ігор тоді, поговоривши з ними про мир, послав мужів своїх до Романа. Роман же зібрав бояр і сановників. І привели руських послів, і повеліли [їм] говорити, і [стали] писати речі обох [сторін] на хартію: «Згідно з другою угодою, що відбулась при цесареві Романові, і Костянтинові, іСтефанові, христолюбивих владиках [103]103
  Цей договір, за найновішими дослідженнями, укладено в Константинополі після попередніх переговорів візантійських послів у Києві з Ігорем. Грамоту, затверджену в Цесарограді руськими послами і купцями, було доставлено в Київ, де її утвердив присягою Ігор, і відіслано назад у Константинополь через візантійських послів, які натомість вручили в Києві руському князеві хрисовул (затверджену імператорську грамоту); копія грамоти руських послів залишилася на Русі, і переклад її було внесено в літопис.


[Закрыть]
, ми, од народу руського посли й купці, Івор, посол Ігоря, великого князя руського, й інші посли: Вуєфаст – Святослава, сина Ігоревого, Іскусев – Ольги-княгині, Слуди – Ігоря, племінника Ігоревого, Уліб – Володиславів, Каніцар – Предславин; Шигоберн – Сфандри, жони Улібової, Прастен – Турдрів, Лібіар – Фостів, Грім – Сфірків, Прастен – Якуна, племінника Ігоревого; Кари – Тудків, Каршев – Тудор Єгрі – Єрлісків, Воїст – Воїків, Істр – Яміндів, Прастен – Бернів [104]104
  Додано з Лавр.


[Закрыть]
,
Ятвяг – Гунарів, Шібрід – Алданів, Кол – Клеків, Стеггі Єтонів, Сфірка – [……?], Алвад – Гудів, Фудрі – Тулбів, Мутор – Утінів; купці: Адун, Адолб, Ангівлад, Уліб, Фрутан, Гомол, Ку Єміг, Турбрід, Фурстен, Бруни, Роальд, Гунастр, Фрастен, Інгелі Турберн і другий Турберн, Уліб, Турбен, Мони, Руальд, Свен, Стір, Алдан, Тілій, Апубкар, Свен, Вузелів, і Сенько-бирич [105]105
  Бирич —адміністративно-судовий виконавець.


[Закрыть]
, после Ігорем, великим князем руським, і всім князівством, і всіма людьми Руської землі, і ними заповідано [нам] обновити давній мир, розладнаний од багатьох літ ворожнечолюбцем-дияволом, який ненавидить добро, [і] утвердити дружбу межи Греками і Руссю.

І великий наш князь Ігор, і бояри його, і всі люди руські послали нас до Романа, і Стефана, і Костянтина, великих цесарів грецькі учинити дружбу зсамими цесарями, і з усім боярством, і з усі людьми грецькими на всі літа, допоки сонце сіяє і весь світ стоїть. [А] якщо намислить [хто] із країни Руської розладнати цю дружбу, то [ті], скільки їх прийняло хрещення, хай дістануть відплату од бога вседержителя – осудження їх на погибель і в сей в і в будучий, а [ті], скільки їх не охрещено є, хай не мають помочі від бога, ані від Перуна, хай не захистяться вони щитами своїми, і хай посічені будуть мечами своїми, і хай [погинуть] од стріл і од іншого оружжя свого, і хай будуть вони рабами і в сей вік і вбудучий.

Великий князь руський і бояри його хай посилають для того, [для чого їм треба], у Греки до великих цесарів грецьких [стільки] кораблів з послами своїми і купцями, скільки хочуть.

Оскільки ж їм є [так] установлено, [то] носили посли печаті золоті, а купці – срібні; нині ж домовився князь наш посилати грамоту до цесарства вашого. Коли од них, [русів], посилатимуть послів і купців, хай приносять вони грамоту, де написано: «Я послав стільки-то кораблів», і щоб із тих [грамот] узнали й ми, [цесарі], що вони з миром приходять. Якщо ж вони без грамот прибудуть і передані будуть нам, ми будемо держати їх і стерегти [доти], доки не сповістимо князеві вашому [про них]. Якщо вони рук [зв'язати] не дадуть, а стануть противитись і будуть убиті, то хай не карається за смерть їх князем вашим [ті хто вбив]. Якщо ж, утікши, прибудуть вони в Русь, а ми напишемо [про них] до князя вашого, то [нехай] зроблять [із ними та як їм, [властям], угодно.

А якщо прийдуть руси не на торг, хай не побирають місячину. І хай заборонить князь послам [106]106
  В Iп. І Хл. хибно «словомъ»; у Лавр, «сломъ».


[Закрыть]
своїм та [іншим] русам, які приходять сюди, щоб не творили вони безчинства в селах, ні в країні нашій. А коли вони приходять, хай живуть коло [церкви] святого Мами. А [коли] пошле цесарство наше [107]107
  В Іп., Хл. І Лавр. Помилково «ваше».


[Закрыть]
[мужа свого], хай перепише він імена їхні, і тоді [хай] візьмуть вони місячину свою – і посли посольське своє, і купці місячину свою, – спершу [ті, що] від города Києва, а тоді з Чернігова, і з Переяславля, і [з] інших городів. І нехай входять вони в город одними воротами, з цесаревим мужем, без оружжя, [по] п'ятдесят чоловік, і хай торгують, як ото їм треба; а тоді нехай виходять [із города] і муж цесарства нашого хай оберігає їх; а якщо хто з русів чи з греків учинить [що-небудь] за несправедливо, хай він розсуджує. Коли ж руси входять у город, хай не творять вони капості і [хай] не мають права купити паволок більше [ніж] на п'ятдесят золотих; а якщо хто купить [скільки-небудь] із тих паволок, нехай показує цесаревому мужеві, і той їх запечатає і віддасть їм.


Срібна оправа турячого рога. Чернігів. X ст.

А відходячи звідси, руси [нехай] беруть од нас, що потрібно: їжу на дорогу і що треба для човнів, як це вже встановлено раніш, і хай вертаються безпечно у свою сторону; і хай не мають вони права зимувати коло [церкви] святого Мами.

А якщо втече челядин від русів, коли вони прийдуть у країну цесарства нашого, і од [церкви] святого Мами, [де вони живуть], то якщо він буде знайдений, – нехай вони візьмуть його; а якщо не знайдеться, – нехай поклянуться наші руси-християни за своєю вірою [108]108
  Додано з Лавр.


[Закрыть]
,
а нехристияни по закону своєму, [що він утік], і тоді беруть од нас, [греків], ціну свою, як це вже встановлено давніше: дві паволоки за челядина.

Якщо ж від кого із людей цесарства нашого [109]109
  В Іп… Хл. І Лавр. Помилково «вашего»


[Закрыть]
, чи з города нашого [110]110
  В Іп. І Хл. хибно «от рода вашего»; у Лавр. «отъ города вашего»; ідеться про Константинополь.


[Закрыть]
, чи з інших городів утече челядин до вас, [русів], і принесе що-небудь, – нехай вони вернуть його назад, і якщо те, що він приніс, буде ціле все, – нехай візьме [той, хто його спіймав], від нього, [того, чий є челядин], два золотих за спіймання.

Якщо ж заміриться хто з русів узяти [що-небудь] у людей цесарства нашого, [то той], що це вчинить, покараний буде вельми; а якщо він візьме, – хай заплатить подвійно. А якщо таке саме вчинить гречин русинові, – нехай дістане ту ж кару, яку ото дістав він, [русин].

Якщо ж приключиться украсти що-небудь русинові в греків чи гречинові в русів, [то] належить, щоб [крадій] повернув не лише одне [вкрадене], але й ціну його; якщо виявиться, що вкрадене продано, – нехай він оддасть його подвійну ціну і [хай] буде він покараний по закону грецькому, і за правилом грецьким, і по закону руському.

А скільки полонених християн, підвладних наших, приведуть руси сюди, [в Греки, то] якщо буде [це] юнак чи дівчина добра, хай дадуть [греки] десять золотих і візьмуть їх; якщо ж він, [noлоняник], є середнього віку, – хай дасть [покупець] вісім золотих і візьме його; якщо ж буде старий чи дитина, – нехай дасть п'ять золотих. Якщо ж виявляться руси в рабстві у греків, [то], коли вони полоняниками, – хай викуповують їх руси по десять золотіх якщо ж його, [русина, раніш] купить гречин [і поклянеться про це] перед хрестом, [то] належить йому взяти [ту] ціну, скільки він і дав за нього.

Про Корсунську сторону. Скільки ж є городів у тій частині [землі Грецької], хай не мають права [на них] князі руські. Хай воює [князь руський] у тих сторонах, – а та сторона не покоряється нам [111]111
  ВІп., Хл. І Лавр., мабуть, помилково «вамъ».


[Закрыть]
, – і тоді, якщо попросить війська од нас, [греків], князь руський, ми дамо йому, скільки йому буде треба, – і нехай він воює [112]112
  Статтю цю в літописі сформульовано не зовсім ясно, і тлумачать її по-різному. Тому подаємо текст за оригіналом Іп. «оКорсуньсции сторонѣ. колко же єсть городь на той части да не ймуть власти князи Рускыи. да воюеть на тѣхъ сторонахъ. а та страна не (у Хл. «да не») покоряется вам. и тогда ащє просит, вой от насъ князь Рускыи. дамы ему елико ему будет требѣ. и да воюет».


[Закрыть]
.


Рештки кріпосних стін Корсуня (Херсонеса). VI ст. до н. е.

І про це: якщо знайдуть руси корабель грецький, викинутий [на берег] в якому-небудь місці, – хай не завдадуть вони йому шкоди; якщо ж із нього візьме хто що-небудь чи людину [з нього забере в рабство, – хай буде той винуватий по закону руському і грецькому.

А якщо виявлять руси корсунян, які рибу ловлять в усті Дніпра, – хай не чинять їм ніякого зла.

І хай не мають руси права зимувати в усті Дніпра, Білобережжі, коло [острова] святого Елевферія, а коли прийде осінь, хай ідуть вони у доми свої в Русь.

І про сих: оскільки ж приходять чорні болгари і пустошать в стороні Корсунській, то ми поручаемо князю руському, хай їх не пускає, бо вони завдають шкоди [і] його стороні.

А якщо скоять злочин який-небудь греки, сущі під владі цесарства нашого, [то] не майте ви, [руси], права карати їх, а за велінням цесарства нашого хай дістане [злочинець так], як ото вчинить.

А якщо уб'є християнин русина чи русин християнина, – і хай задержать того, що вчинив убивство, родичі вбитого [і] хай уб'ють його.

Якщо ж утече той, що вчинив убивство, і зникне, і якщо і буде імущим, – хай візьмуть майно його родичі вбитого; якщо той, що вчинив убивство, є неімущим і втече, – нехай шукають його, доки він [не] знайдеться, а якщо знайдеться, – хай убитим буде.

А якщо ударить мечем, чи списом, чи яким іншим знаряддям русин гречина чи гречин русина, – хай за цей злочин заплатить він п'ять літр срібла по закону руському; якщо ж він є неімущим, – хай [дасть], скільки може, і все те [хай] продане буде, навіть хай і одежу, в якій він ходить, – і те з нього зняти, а про решту [суми] нехай поклянеться він по своїй вірі, що не має [більше] нічого, і тоді [хай] одпущений буде.

Якщо ж зажадає наше цесарство од вас воїв на тих, що нам противляться, то хай напишуть [мужі наші] до великого князя вашого і [хай] він пошле нам [стільки], скільки ми хочемо; і з цього довідаються інші країни, яку дружбу мають Греки з Руссю.


Софійський собор у Цесарограді (Константинополі). 532–537 рр.

Ми ж договір сей [113]113
  В Іп., Хл. І Лавр. хибно «все».


[Закрыть]
виклали на двох хартіях, і одна хартія є у цесарства нашого і на ній єсть хрест і імена наші написані, а на другій [імена свої написали] посли ваші і купці ваші. А відходячи з послом цесарства нашого, хай вони допровадять їх [114]114
  Додано з Акад. І Радз.


[Закрыть]
до великого князя руського Ігоря і до людей його, і ті, приймаючи хартію [нашу, хай] поклянуться додержувати вірність [тому], про що ми домовились і написали на хартії сій, на якій написані суть імена наші.

Ми ж, [руси], скільки нас охрестилося, клялися [своєю] церквою святого Іллі в соборній церкві [цесароградській Софії] і присягальним чесним хрестом, і хартією сею додержувати ж усього, що є написано на ній, і не переступати з того анічого; а якщо переступить це [хто-небудь] із країни нашої, чи князь, чи інший хто, чи охрещений, чи нехрещений, – хай не має він од бога помочі, і хай буде він рабом [115]115
  В Іп. І Хл. «и да будуть рабі»; у Лавр. «и да будеть рабъ».


[Закрыть]
у сей вік і в будучий, і хай заколений буде своїм оружжям. А нехрещені руси хай покладають щити свої, і мечі свої оголені, і обручі [116]116
  Роль обруча (обручки, браслета) як зброї полягала в тім, що, надітий на руку, він удержував м'язи від розтягання і захищав від удару меча; такі бронзові ребристі обручі відомі археологічне.


[Закрыть]
свої, і інше оружжя і хай клянуться, що все, написане на хартії сій, [буде] додержано Ігорем, і всіма боярами, і всіма людьми, і землею Руською в наступні літа і завжди. Якщо ж хто із князів чи із людей руських, чи християнин, чи нехрещений, переступить се [117]117
  В Іп. І Хл. «все», «вьсю»; у Лавр. «се», си».


[Закрыть]
, що написано на хартії сій, – йому належить від оружжя свого померти, і хай буде він проклят богом і Перуном [за те], що переступив свою клятву.

А коли схвалить [це] Ігор, великий князь, хай береже він дружбу сю правдиву, хай вона не розладнається, допоки сонце сіяє і весь світ стоїть, у нинішні віки і в будучі».

Послані ж Ігорем посли прийшли до Ігоря з послами грецькими і повідали всі речі цесаря Романа. Ігор тоді призвав послів грецьких [і] сказав: «Говоріте, що вам повелів цесар!» І сказали посли цесареві: «Се послав нас цесар. Рад він єсть мирові і хоче мир мати з князем руським і дружбу. А твої посли водили вже цесаря нашого до присяги, і нас послали водити до присяги тебе і мужів твоїх». І обіцявся Ігор так учинити.

І на другий день призвав Ігор послів і прийшов на пагорби, де стояв Перун. І поклали [руси] оружжя своє, і щити, і золото, і присягнув Ігор, і мужі його, і скільки [було] поган-русів. А християн-русів водили присягатив церкву святого Іллі, що є над ручаєм кінець Пасинчої бесіди, бо це була соборна церква, а багато варягів і хозар були християнами


Капище в Києві.

Ігор тим часом, утвердивши мир з Греками, відпустив послів; одаривши хутром, і челяддю, і воском, він одпустив їх. А посли прийшли до цесаря [свого Романа] і повідали всі речі Ігореві і [розповіли про] дружбу, яку [він виявляє] до Греків.

Ігор же став княжити в Києві, мир маючи з усіма землями. І приспіла осінь, і став він замишляти [похід] на деревлян, прагнучи добути більшу данину.

У РІК 945

У РІК 6453 [945] [118]118
  Дата ця була вже попереду; там її, можливо, подали за візантійським літочисленням (період з 1 вересня 944 p. по 31 серпня 945 р.), тут же, вдруге – за давньоруським календарем, і стосується це подій з березня 945 р. по березень 946 p.; тільки в такому разі можна було тут говорити про те, що сталося восени 945 p.


[Закрыть]
Сказала дружина Ігореві: «Отроки [119]119
  Отроки —молодші князівські дружинники (не обов'язково молоді за віком).


[Закрыть]
Свенельдові вирядилися оружжям і одежею [120]120
  Новг. І під 922, 940 і 942 pp. повідомляє, що Ігор віддав своєму воєводі данину, яку стягували з деревлян і уличів, а це викликало нарікання Ігоревої дружини: «ее далъ еси єдиному мужевѣ много».


[Закрыть]
, а ми – голі. Піди-но, княже, з нами по данину, хай і ти добудеш, і ми».

І послухав їх Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ].

Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще». І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.

Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб'ють його. Так і сей: якщо не вб'ємо його, то він усіх нас погубить».

І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря [121]121
  Грецький історик Лев Діакон пише, що Ігоря прив'язали за ноги до двох нагнутих дерев і розчахнули надвоє.


[Закрыть]
і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростеня-города в Деревлянах і до сьогодні.

Ольга ж перебувала в Києві з сином своїм, малим Святославом, і кормилець [122]122
  Кормилець —вихователь, «дядько» юного князя; кормильці та їхні нащадки нерідко виступають у літописі обік князів.


[Закрыть]
його [тут] був Асмуд, і воєвода [тут] був Свенельд, той самий отець Мстишин [123]123
  Мстиша —Мстислав; словами «той самий» («то же») літописець пов 'язує цю розповідь з убивством у 975 p. Олегом Святославичем цього, очевидно, сина Свенельда, який там має прозвище Лют (Лютий).


[Закрыть]
.


Убивство Ігоря деревлянами. Мал. XIII (XV) ст.

І сказали деревляни: «Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону [124]124
  В Iп. «жону» закреслено і новим почерком виправлено на «княгиню»; у Лавр. «жону».


[Закрыть]
його Ольгу за князя свого Мала і Святослава [візьмемо] і зробимо йому, як ото схочем». І послали деревляни ліпших мужів своїх, числом двадцять, у човні до Ольги, і пристали вони під Боричевим [узвозом] у човні, бо тоді вода текла біля Гори київської, і на Подолі не сиділи люди, а на Горі.

Город же Київ був [тут], де є нині двір Гордятин і Никифорів, і двір княжий був у городі, де є нині двір Воротиславів і Чюдинів, а перевісище було поза городом; поза городом був ідвір теремний другий, де є двір доместиків [125]125
  Доместик(демественик) – тут: керівник церковного хору.


[Закрыть]
, – за святою Богородицею над горою, – саме тут був терем кам'яний [126]126
  Терем —характерна кругла будівля (ротонда) княжого палацового ансамблю Х – ХІІІ ст.; інші палаци мали вигляд витягнутих прямокутників. Де стояв цей терем, див. прим. 1 до 1039 p.


[Закрыть]
.


Боричів (Андріївський) узвіз. Сучасний вигляд.


Зруб. Київ, Поділ. X ст.

І розповіли Ользі, що деревляни прийшли, і позвала [їх] Ольга до себе, і мовила їм: «Добрі гості прийшли». І сказали древляни «Прийшли, княгине». І мовила їм Ольга: «Говоріть-но, заради чого ви прийшли сюди?» І сказали деревляни: «Послала нас Деревлянська земля, кажучи так: «Мужа твойого ми вбили, бо був муж твій як той вовк, що обкрадав і грабував. А наші князі добрі є, бо пильно вони подбали про Деревлянську землю. Іди-но за нашого князя Мала», – бо ім'я йому було Мал, князю деревлянському. Мовила тоді їм Ольга: «Люба мені є річ ваша. Мужа свойого мені вже не в скресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. То нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я пошлю по вас, а ви скажіте: «Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки [не] підемо, а понесіте нас у човні». І вознесуть вас у човні». І відпустила вона їх у човен.

Ольга тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі теремному, поза городом.


Деревлянських послів несуть у човнах і кидають у яму. Мал. XIII (XV) ст.

І назавтра Ольга, сидячи в теремі, послала по гостей. І прийшли до них [кияни], кажучи: «Зове вас Ольга на честь велику». Вони ж сказали: «Не поїдемо ми ні на конях, ні на возах, ні пішки [не] підемо, а понесіте нас у човні». І сказали кияни: «Прийдеться нам [нести]. Князь наш убитий, а княгиня наша хоче [йти] за вашого князя». І понесли їх у човні. Вони ж сиділи, взявшись у боки, величаючись івигорджуючись, у великих застібках. І принесли їх на двір до Ольги, і, нісши їх, [так] і вкинули з човном у яму. І, приникнувши [до ями], Ольга мовила їм: «Чи добра вам честь?» Вони ж сказали: «Гірша нам смерть, ніж Ігореві». І повеліла вона засипати їх живими, і засипали їх.

І пославши Ольга [послів] до деревлян, сказала: «Якщо ж ви мене щиро просите, то пришліте до мене знатних мужів, хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські». Це почувши, древляни вибрали ліпших мужів, які держать Деревлянську землю, і послали по неї.

Коли ж деревляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, кажучи [їм] так: «Помившись, прийдіте до мене». Вони, [слуги], тоді розпалили мийню, і ввійшли древляни [туди], і стали митися. І заперли мийню за ними, і повеліла [Ольга] запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі.


Спалюють деревлянських послів. Мал. XIII (XV) ст.

І послала вона [послів] до деревлян, кажучи так: «Се вже йду я до вас. Тож зготуйте медів много коло города, де ото вбили ви мужа мойого. Хай поплачу я над гробом його і вчиню тризну мужеві моєму». Вони ж, почувши [це], звезли медів вельми багато. А Ольга, взявши трохи дружини і йдучи без нічого, прийшла до гробу його і плакала по мужеві своєму. І повеліла вона людям своїм [127]127
  Додано з Лавр.


[Закрыть]
насипати могилу велику, а як вони насипали, звеліла тризну чинити. Після цього сіли деревляни пити, і звеліла Ольга отрокам своїм прислужувати перед ними. І сказали деревляни Ользі: «Де є друзі наші, що їх ми послали по тебе?» А вона відповіла: «Ідуть вслід за мною з дружиною мужа мойого». І як упились деревляни, звеліла вона отрокам своїм пити за них, а сама відійшла звідти і потім наказала отрокам сікти їх. І посікли їх п'ять тисяч. А Ольга вернулася до Києва і спорядила воїв на рештки їх.


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю