Текст книги "Літопис Руський. Повість минулих літ"
Автор книги: Нестор Літописець
Жанр:
Древнерусская литература
сообщить о нарушении
Текущая страница: 16 (всего у книги 18 страниц)
Володимир бо такий є сповнений любові. Любов маючи до митрополитів і до єпископів, а особливо чорноризький чин люблячи, він і тих, що приходять до нього, нагодує і напоїть, як мати дітей своїх. Якщо кого він бачить чи галасливим, чи в якій ганьбі, то не осуджував, а все до приязні прихиляв і піддержував. Та ми до сказаного раніш повернемося.
Княгиня ж, побувши у Володимира, прийшла до Києва і повідала всю річ [Володимирову] Святополкові і киянам, – що мир буде.
І стали вони межи собою мужів слати, і замирилися на тім, що сказали Святополкові: «Оскільки се є Давидове баламутство, то йди ти, Святополче, на Давида. Або схопи його, або прожени».
Святополк, отож, згодився на це, і цілували вони хреста межи собою, мир уладнавши.
Коли ж Василько перебував у Володимирі, у вказаному раніш місці, іколи наблизився [575]575
В Іп. Хл. ІЛавр. «приближися», що може тлумачитися двояко: «наблизився »і «настав»; великий піст у 1098 р. розпочався в понеділок 8 лютого.
[Закрыть]великий піст, – а я був тут, у Володимирі, – [то] в одну ніч прислав по мене князь Давид отрока. І прийшов я до нього, і сиділа дружина навколо нього, і посадив він мене, і сказав мені: «Осе говорив Василько сеї ночі до Улана і до Колчі. Сказав так Василько: «Чую се я, що йде Володимир і Святополк на Давида. Якщо б ото мене Давид послухав, то послав би я мужа свойого до Володимира. І він вернеться, бо я знаю, що я з ним говорив, івін не піде». Так ось, Василю, шлю я тебе. Іди до Василька з двома сими отроками і скажи йому так: «Якщо хочеш ти до Володимирапослати мужа свойого і вернеться Володимир, то дам я тобі котрий тобівгодно город – або Всеволож, або Шеполь, або Перемиль».
Половецька чоловіча статуя.
Я тоді пішов до Василька і повідав йому всю річ Давидову. А він сказав: «Сього я не говорив. Але, надіючись на бога, я пошлю до Володимира, щоб не пролили крові задля мене. Та се мені дивно: він дає мені город свій або й мійТеребовль. [Се] моя волость і нині». Так воно й сталося. Пождавши, він. бо невдовзі узяв волость свою. Мені ж він сказав: «Іди до Давида і скажи йому: «Пришли мені Кульмія. Я його пошлю до Володимира». Однак не послухав його Давид, а послав мене, кажучи знову: «Нема Кульмія». І сказав мені Василько: «Посиди трохи».
І звелів він слузі своєму вийти, і сів зо мною, і став говорити: «Осе я чую, що хоче Давид видати мене ляхам. Мало ото наситився він крові моєї, так тепер більше насититься, якщо мене видасть їм. Бо я ляхам багато зла вчинив, і ще хотів учинити і відомстити за Руськую землю. Якщо видасть він мене ляхам – не боюсь я смерті. А тепер скажу я тобі по правді, що навів [се] на мене бог за мою гордовитість. Коли прийшла мені вість, що йдуть до мене берендичі, і печеніги, і торки, то так сказав я в умі своєму: «Якщо будуть у мене берендичі, і торки, і печеніги, то скажу я брату своєму Володареві і Давидові [Ігоровичу]: «Дайте менідружину свою молодшу, а самі пийте оба і веселітеся». І задумав я: «На землю Лядську буду я наступати зимою і літом, і візьму землю Лядську, і відомщу за землю Руськую». А після цього хотів я вже забрати болгар і дунайських і посадити їх у себе. Потім хотів я проситися у Святополка і у Володимира ітина половців. «І піду, – сказав я [собі], – на половців, і або знайду собі славу, або голову свою зложу за Руськую землю». А іншого помислу в серці моїм не було – ні на Святополка, ні на Давида. І осе клянусь я богом і його пришестям, що не замислив я зла братам моїм ані в чому. Але за мою гордовитість, що пішли берендичі до мене, і возвеселилося серце моє, і возвеличився [576]576
В Іп. хибно «вьзвеселися», у Хл. «възвеличися»
[Закрыть]ум мій, – і принизив мене бог, і усмирив мене».
Після цього ж, коли надходив Великдень [577]577
У 1098 p. Великдень був 28 березня.
[Закрыть], пішов Давид [Ігоревич], маючи намір забрати волость Василькову. Та встрів його Володар, брат Васильків, коло [города] Бужська, і не одважився Давид стати супроти Володаря, а заперся в Бужську [578]578
За Татіщевим, Володар прикликав собі на підмогу угрів; королем тоді там був Коломан, двоюрідний брат Василька (див. далі прим. 24).
[Закрыть]. І обступив Володар город Бужськ, і став Володар мовити: «Чому ти, зло скоївши, не каєшся в ньому? Та вже спом'яни, скільки зла ти натворив єси!» Давид же на Святополка став вину валити, говорячи: «Чи я се вчинив? І чи в моєму городі? Я й сам боявся, щоб і мене не схопили і [не] вдіяли те саме. Довелось мені було пристати на раду їх, будучи в руках їхніх». І сказав Володар: «Бог свідок тому. А нині ти пусти брата мойого, і я вчиню з тобою мир». І, зрадівши, Давид послав [отроків] по Василька. І привели його, [і] оддав він його Володареві, і настав мир, і розійшлися вони обидва. І сів Василько у Теребовлі, аДавид прийшов доВолодимира.
Коли настала весна, то прийшов Володар і Василько на Давида. І прибули вони до [города] Всеволожа, а Давид заперся у Володимирі. Вони ж оба стали навколо Всеволожа, і взяли город списом, і запалили вогнем. І вибігли люди одвогню, і повелів Василько всіх посікти. І вчинив Василько помсту на людях неповинних, і пролив кров неповинну.
Після цього ж прийшли вони доВолодимира, і Давид заперся в городі, а ці удвох обступили город. І послали вони [послів] до володимирців, говорячи: «Ми оба прийшли не на город ваш, ні на вас, а на ворогів своїх – на Туряка, і на Лазаря, і на Василя. Бо ті намовили Давида, і тих послухав Давид, і вчинив усе зло. Якщо ви з хочете за сих битися, то ми ось готові. А як ні – то видайте ворогів наших».
Городяни ж, почувши це, здзвонили [579]579
В Іп. на «созвониша» виправлено слово «созваша»; у Хл. І Лавр. «созваша».
[Закрыть]віче. І сказали Давиду люди на вічі: «Видай мужів сих. Ми не б'ємося за них. Бо за тебе ми можем битися, а за сих – не б'ємося. А як ні – то ми одчинимо ворота города і ти сам промишляй про себе». І довелося видати їх, і сказав Давид: «Нема їх тут, бо я послав їх був до Луцька».
Але коли ті пішли доЛуцька, [то] Туряк утік доКиєва, а Лазар і Василь вернулися до[города] Турійська. І прочули люди, що вони в Турійську є, і закричали люди на Давида, кажучи: «Видай, кого од тебе хотять. А як ні – то здамося». Давид тоді, пославши [отроків], привів Василя і Лазаря і видав їх.
І вчинили вони мир у неділю, а назавтра, в понеділок, на зорях, повісили Лазаря і Василя і розстріляли їхстрілами Васильковичі [580]580
Відомо про двох синів Василька (див. прим. 4 до 1124 р.), а тут в оригіналі стоїть не двоїна – «растрѣляша», «Василковича», а множина – «растрѣляша», «Василковичи», – це або помилка, або у Василька було більше синів (що дуже сумнівно), або – найімовірніше – тут просто йде мова про Василькових воїв.
[Закрыть]І пішли вони од города.
Вішають Лазаря і Василя. Мал. XIII (XV) ст.
Се вже другу помсту учинив [Василько], що її не гаразд було вдіяти. Хай би месником бог був і [треба] було возложити на бога помсту свою. Як ото сказав пророк [Мойсей про слова господа]: «І воздам я помсту ворогам і ненависникам моїм воздам». Бо за кров синів своїх він одплачує і мстить. І воздасть він помсту ворогам і ненависникам його воздасть» [581]581
Второзакония XXXII, 41, 43.
[Закрыть].
А коли ті відійшли од города, то цих обох, знявши, погребли.
Оскільки ж Святополк обіцявся се вчинити – прогнати Давида, – він пішов до Берестія, до Ляхів. І, це почувши, Давид пішов у Ляхи, до [князя] Володислава [Германа] [582]582
Давид звернувся по допомогу до свого родича: князь польський Владислав I Герман був сином Казимира І Відновителя, а Казимир був одружений з Добронігою-Марією, сестрою Ярослава Мудрого, тіткою Давидового батька Ігоря Ярославича (наш літопис нотує шлюб Казимира під 1043 p., але дослідники відсовують цю подію до кінця 1038, початку 1039 чи на осінь 1039 p. (що ймовірніше).
[Закрыть], шукаючи підмоги. Ляхи ж обіцялися це сповнити і взяли в нього п'ятдесят гривень золота, кажучи йому: «Ти піди з нами доБерестія, бо ось запрошує нас Святополк на збір, і там ми помиримо тебе із Святополком». І, послухавши їх, Давид пішов доБерестія з Володиславом.
І став Святополк у городі [Берестії], – а ляхи на [ріці] Бузі. І ввійшов Святополк у зносини з ляхами [583]583
Родинні стосунки Святополка Ізяславича з Владиславом І Германом були такі самі, як і в Давида, і навіть тісніші, бо Ізяслав Ярославич, батько Святополків, був одружений з Гертрудою-Олісавою, сестрою Казимира І Відновителя, а згадана Доброніга-Марія, жона Казимира, була тіткою також Ізяслава Ярославича.
[Закрыть], і дав їм великі дари за Давида. І сказав Володислав Давидові:«Не послухає мене Святополк, так що ти іди назад». І прийшов Давид до[города] Володимира. А Святополк учинив раду з ляхами і рушив до Пінська. Він послав по військо, і при)був доДорогобужа, і діждався тут воїв своїх, [і] пішов на Давида до города [Володимира]. А Давид заперся в городі, надіючись помочі [дістати] в ляхів проти Святополка, бо вони сказали були йому: «Якщо на тебе прийдуть руські князі, то ми тобі будемо помічниками». І збрехали вони, бо взяли золото у Давида і в Святополка [584]584
В Іп. «и въ Святополка» видряпано і викреслено, але помилково; у Лавр. «у Давида и у Святополка».
[Закрыть]. Святополк, отож, обступив город, а Давид [був] у городі. І стояв Святополк довкола города сім неділь, і став Давид благати: «Пусти мене із города». Святополк тоді обіцявся йому, і цілували вони оба хреста межи собою. І вийшов Давид із города [Володимира], і прийшов у [город] Червен, а Святополк увійшов у город у велику суботу. Давид же втік у Ляхи.
Святополк же, прогнавши Давида, почав замишляти проти Володаря і проти Василька, говорячи: «Адже се є волость отця мойого і брата» [585]585
Тобто, Ізяслава Ярославича та підступно вбитого Ярополка Ізяславича.
[Закрыть]. І пішов він на них, і коли почули це Володар [586]586
В Іп. хибно «Святополкъ»; у Хл. І Лавр. «Володарь».
[Закрыть]і Василько, [то] пішли вони насупроти, взявши хреста, якого він цілував із ними на тім, що «на Давида [587]587
В Іп. тут дуже попсований текст, із виносками: «и Давиду рѣша на цѣлован пришел еси. и рече Давидъ».
[Закрыть]я прийшов, а з вами обома хочу мати мир і любов».
І переступив Святополк хреста,надіючись на множество воїв. І зступилися вони на полі на Рожні, коли приготувались до бою вони обидва, і Василько підніс хреста, говорячи: «Сього ти цілував єси. Спершу,коли взяв ти єси у мене зір очей моїх, а нині осе хочеш ти душу відняти мою. Тож хай межи нами буде хрест сей чесний».
І рушили вони одні супроти одних до бою, і зступилися полки, і багато людей благочестивих бачили хреста над Васильковими воями, що піднісся вельми. І коли сталася велика битва і багато падало з обох військ, побачив Святополк, що битва люта, і побіг, і прибіг до Володимира. А Володар же і Василько, перемігши, стали тут, кажучи: «Доволі нам обом на межі своїй стати». І не пішли вони нікуди.
Святополк же прибіг доВолодимира, і з ним сини його два, [Мстислав і Ярослав], і Ярополчичів два,[Ярослав і Вячеслав], і Святоша, син Давида Святославича, і інша дружина. Святополк при цьому посадив уВолодимирі сина свого Мстислава, що був у нього від наложниці, а Ярослава послав вУгри, запрошуючи угрів проти Володаря, а сам пішов доКиєва.
Ярослав, син Святополків, прийшов з уграми, і король [угорський] Коломан [прийшов], і два біскупи, [Купан і Лаврентій], і стали вони довкола Перемишля по [ріці] Вягру, а Володар заперся в городі [588]588
В Густ. тут додано: «І вийшла Ланка, княгиня перемишльська, мати Володарева, до Коломана, молячи його, щоб він не мучив облогою неповинний город і людей». Кульгавий Коломан відіпхнув свою рідну тітку ногою: «Негоже хороброму царю з жінками дружбу мати».
[Закрыть].
Давид же [Ігоревич], у той час прийшовши з Ляхів, посадив жону свою у (братаїї) [589]589
Додано з Татіщева; звідси можна зробити висновок, що Давид був одружений з дочкою Ростислава Володимировича від Ланки; отже, в обложеному Перемишлі Коломан держав і свою тітку, і двоюрідну сестру.
[Закрыть]Володаря, а сам пішов у Половці. І зустрів його [хан] Боняк, і вернувся Давид, і рушили вони оба на угрів. І коли вони ото йшли, і стали на нічліг, і коли наступила опівніч, то Боняк, уставши, від'їхав од війська і почав вити вовчим голосом. Івідбився йому вовк, і стало багато вовків вити. Боняк тоді, приїхавши, сказав Давидові: «Побіда нам є над уграми завтра».
А назавтра Боняк, приготувавши воїв своїх до бою, – іДавидових булосто, а Боняк із трьомастами, – розділив [їх] на три полки і рушив до угрів. І пустив він у напад [хана] Алтунопу з п'ятдесятьма людьми,а Давида поставив під стягом, а сам розділився на два полки – по п'ятдесят на [кожну] сторону.
Угри ж виладналися до бою загонами, бо було угрів числом сто тисяч [590]590
Кількість дуже перебільшено; Ян Длугош пише про вісім тисяч.
[Закрыть]. Алтунопа тоді примчав до першого загону і, стріливши, побіг перед уграми. Угри ж погнали вслід за ними, думаючи, що Боняк утікає, а Боняк помчав [за ними], рубаючи з тилу. Алтунопа жповернув назад, і не допускали вони угрів назад, і так множицею побивав він їх. Боняк же розділився на три полки, і збили вони угрів у товпу, як ото сокіл галок збиває, і побігли угри, і многі втопились у Вягрі, а другі в Сяні. І, втікаючи понад Сяном угору, спихали вони один одного, і гнав услід за ними [Боняк] два дні, рубаючи їх. Тут же вбили біскупа їхього Купана [591]591
За польськими джерелами, тоді було вбито і другого угорського біскупа – Лаврентія.
[Закрыть]і з бояр багатьох. Як ото говорили, погибло, убито сорок тисяч.
Ярослав же утік на Ляхи і прийшов доБерестія, а Давид, зайнявши [городи] Сутійськ і Червен, прийшов зненацька і захопив володимирців.
Мстислав же заперся в городі [Володимирі] з залогою, тому що були в нього берестяни, і піняни, івишеговці [592]592
В Іп. «вышегородци» (при цьому літери «ро» написані по вишкрябаному «в», а зверху над «ро» дописано літеру «д»); у Лавр. «выгошевци»; ідеться про жителів города Вишеги (Вишегова, Вигошева).
[Закрыть]. І став Давид, обступивши город, і часто ходив приступом. Одного разу підступили [593]593
В Іп. хибно «пустиша», у Хл. «подступиша».
[Закрыть]вони до города під вежами, а ті билися з городських стін. І стріляли >вони одні на одних, [і] йшли стріли, як дощ. Коли ж Мстислав збирався стрілити, він зненацька ударений був під груди стрілою на заборолах [594]594
Забором, забрала, забороло, забрало —поміст на городському валу з дерев'яною стіною (бруствером), що захищала від стріл.
[Закрыть]крізь щілину. І звели його [вниз], і на ту ніч він умер. І таїли [смерть] його три дні, а на четвертий день розповіли про це на вічі. І сказали люди: «Князь ось убитий. А якщо ми здамося, то Святополк погубить нас».
І послали вони до Святополка [гінців], говорячи: «Син ось твій убитий, а ми ізнемагаєм од голоду. Якщо ти не прийдеш, то здадуться люди, не можучи видержати голоду». Святополк тоді послав Путяту [Вишатича], свого воєводу. І коли Путята прийшов із військом до Луцька, до Святоші, сина Давида [Святославича], то були тут мужі Давида [Ігоровича], бо поклявся був Святоша Давидові:
«Якщо піде на тебе Святополк, я скажу тобі». Однак не зробив цього Святоша, а похватав мужів Давидових і сам пішов на Давида.
І прийшов Святоша і Путята [місяця] серпня у п'ятий день в полуднє [до Володимира], коли воїДавидові облягали город, а Давид спав. І напали вони на них, і стали сікти, і городяни зіскочили з городських стін і [теж] стали сікти воїв Давидових. І побіг Давид і Мстислав [Всеволодович], синовець його [595]595
Ім'я Мстиславового батька в літописах не зустрічається, але Всеволод відомий із «Ходіння» Данила Паломника – тут згадується Мстислав-Андрій Всеволодович; жона Всеволода невідома. Напад на город Володимир саме 5 серпня теж не випадковий: переможці хотіли бути в городі на Преображення (другий Спас), тобто 6 серпня.
[Закрыть]. Святоша жі Путята зайняли город і посадили удвох посадника Святополкового Василя. І прийшов Святоша доЛуцька, а Путята доКиєва.
Печать Мстислава-Андрія Всеволодовича.
Давид же втік уПоловці, і зустрів його [хан] Боняк і половці. І пішов Давид і Боняк на Святошу до Луцька, і обступили вони Святошу в городі, і вчинили мир. І вийшов Святоша з города, і прийшов до отця свого, [Давида Святославича], в Чернігів. А Давид [Ігоревич] забрав Луцьк і звідти прийшов до Володимира. Посадник Василь вибіг тоді з города, а Давид перебрав [собі] Володимир і сів у ньому.
А на другий рік збір учинили князі – Святополк [Ізяславич], Володимир [Всеволодович], Давид і Олег [Святославичі]. Запросили вони Давида Ігоровича і не дали йому Володимира, а дали йому Дорогобуж. У нім же він і вмер. А Святополк перебрав [собі] Володимир і посадив [тут] сина свого Ярослава.
У РІК 1098
У РІК 6606 [1098].Прийшов Володимир, і Давид, і Олег на Святополка, і стали вони коло Городця [Пісочного], і владнали мир [596]596
Про цю подію вже говорилося під 1097 р.
[Закрыть]. 7 У сей же рік заклав Володимир кам'яну церкву свято(і Богородиці вПереяславлі на княжім дворі.
Того ж року заложив Володимир Мономах Город на [ріці] Острі.
У РІК 1099
У РІК 6607 [1099].Пішов Святополк на Давида[Ігоровича] до[города] Володимира і прогнавДавида в Ляхи [597]597
Про ці події теж говорилося під 1097 p.
[Закрыть].
У сей же рік було знамення над Володимиром у місяці квітні: [стояли в небі] два круги, а в них – наче сонце, [зранку] і до шостого часа [598]598
Шостий час —очевидно, церковний час, який припадає приблизно на 12 годину дня; знамения являло собою гало —оптичне явище в атмосфері.
[Закрыть], а вночі – наче три дороги [599]599
В Іп. «стязи», у Хл. «стези».
[Закрыть]світлі, аж до зірниць.
У сей же рік побиті булиугри коло Перемишля.
У сей же рік убитий був Мстислав, син Святополків, у Володимирі, місяця червня [у] дванадцятий день.
У РІК 1100
У РІК 6608 [1100] [600]600
Додано з Лавр.; в Іп. І Хл. дати немає.
[Закрыть]Вийшов Мстислав [Всеволодович з города Володимира] од Давида на море місяця червня в десятий [день].
Того ж року брати владнали мир межи собою – Святополк, і Володимир, Давид і Олег, в [городі] Увітичах місяця серпня в чотирнадцятий день [601]601
У Лавр. «августа во 10 день»; вірогідніша дата 14 серпня, бо це перед.
[Закрыть].
Того ж місяця в тридцятий [день], у тім же місці, зібралися всі брати – Святополк, Володимир, Давиді Олег. І прибув до них Давид Ігорович, і сказав їм: «Нащо мене ви запросили єсте? Я ось єсмь. Кому до мене обида?» І відповів йому Володимир: «Ти єси прислав до нас, кажучи: «Хочу я, брати, прийти до вас і пожалітись на свою обиду». І ось ти прийшов єси, і сидиш зі своїми братами на одному коврі. А чому ти не жалієшся? До кого тобі обида?» І не відповів йому Давид анічого.
Княжий з’їзд в Увітичах. Мал. XIII (XV) ст.
І стали усі браття на конях. І став Святополк зі своєю дружиною, а Володимир – так само [602]602
Додано з Воскр.
[Закрыть], а Давид і Олег – зі своєю дружиною, нарізно один від одного. А Давид Ігоревич сидів окремо. І не допустили вони його до себе, і осібно радилися про Давида. І, нарадившись, послали вони до Давида мужів своїх – Святополк [воєводу] Путяту [Вишатича], Володимир – [воєвод] Орогостя іРатибора, Давид і Олег – [боярина] Торчина.
Послані ж прийшли до Давида і сказали йому: «Се тобі мовлять брати: «Ми не дамо тобі стола Володимирського, бо ти кинув єси ножа в нас, а сього не було в Руській землі. Але ми тебе не візьмемо, ні іншого зла невчинимо, а се тобі даєм: пішовши, ти сядь у Бужську [і] в Острозі [603]603
В Іп. «и Божескомѣ, во острозѣ», у Хл. «в боузскомъ въ острозѣ»; у Лав) «в Бужьскѣмь. въ Остромѣ»
[Закрыть]; аДубен і Чорторийськ – се тобі дає Святополк; а осе тобі дає Володимир двісті гривень, аДавид і Олег – двісті гривень». Їв І тоді послали вони послів своїх до Володаря і до Василька [Ростиславичів]: «Візьми, [Володарю], брата свойого Василька до себе, і нехай буде вам одна волость– Перемишль. І якщо вам угодно, то сидіть [там] обидва, а як ні, то пусти Василька сюди, хай ми його прогодуємо тут. А холопів наших і смердів видайте!» Але не послухав цього Володар і Василько.
А Давид [Ігоревич] сів [604]604
В Іп. І Хл. хибно «сѣдяше»; у Лавр. «сѣде».
[Закрыть]у Бужську, і після цього дав Святополк Давидові Дорогобуж. У нім же він і вмер. А [город] Володимир [Святополк] дав синові своєму Ярославу [605]605
Про події Увітицького з'їзду ЗО серпня 1100 року коротко говорилося також наприкінці 1097 p.
[Закрыть].
У РІК 1101
У РІК 6609 [1101] [606]606
Додано з Лавр.; можливо, однак, що слова «въ 9 час дне» – це невірне переосмислення слів «индикта 9».
[Закрыть].Преставився Всеслав [Брячиславич], полоцький князь, місяця квітня в чотирнадцятий день о дев'ятій годинідня в середу [607]607
У 1101 березневому році середа припадала не на 14, а на 24 квітня.
[Закрыть].
У той же рік підняв рать [608]608
В Іп. І Хл. «затворися»; у Лавр. «заратися» – і це, гадаємо, правильно.
[Закрыть]Ярослав Ярополчич у Берестії. І виступив на нього Святополк, і застав [609]609
В Іп. І Хл. хибно «заступи»; у Лавр. «заста».
[Закрыть]його в городі, і, схопивши його, окував, і привів його до Києва. І благав за нього митрополит [Миколай] і ігумени, івблагали вони Святополка. І повели його, [Ярослава, присягнути] перед гробами святих Бориса і Гліба, і зняли з нього окови, і пустили його.
У тім же році зібралися брати Святополк, і Володимир, Давид іОлег [Святославичі], Ярослав, брат їх обох [610]610
В Іп. хибно «съ братьею»; у Лавр. «брать ею» (двоїна).
[Закрыть], на [річці] Золотчі. І прислали половці послів од усіх князів [своїх] до всіх братів, говорячи і просячи миру. І сказали їм князі руські: «Якщо ви хочете миру, то зберімось коло Сакова». І послали вони [послів] пополовців, і зустрілися коло [города] Сакова, і вчинили мир із половцями, і взяли вони заложників одні в одних місяця вересня в п'ятнадцятий день. день великого свята – Успіння. богородиці (Перша пречиста).
У сей же рік Володимир заложив у Смоленську кам'яну церкву святої Богородиці, єпископію.
Мир із половцями коло Сакова. Мал. XIII (XV) ст.
У РІК 1102
У РІК 6610 [1102].Вибіг Ярослав Ярополчич із Києва місяця жовтня в перший день.
Того ж місяця наприкінці обманув Ярослав Святополчич Ярослава Ярополчича, і [611]611
Додано з Лавр.
[Закрыть], схопивши його на [ріці] Нурі, привів йогодо отця [свого] Святополка, і окували його.
Оковують Ярослава Ярополковича. Мал. XIII (XV) ст.
Того ж року, місяця жовтня [612]612
У Лавр. «декабря».
[Закрыть]у двадцятий [день], прийшов [до Києва] Мстислав, син Володимирів, з новгородцями, бо Святополк з Володимиром мав раніш угоду, що Новгород має бути Святополковим і він має посадити сина свого [Ярослава] в Новгороді, а в[городі] Володимирі сина свого[Мстислава] має посадитиВолодимир.
І прийшов Мстислав доКиєва, і сіли вони в гридниці [613]613
В Іп. «в ыстобцѣ»; у Лавр. «въ избь».
[Закрыть], і сказали мужі Володимирові [Святополку]: «Осе прислав Володимир «сина свойого, а ось сидять новгородці. Нехай, узявши сина твойого, вони йдуть до Новгорода, а Мстислав нехай іде доВолодимира».
І сказали новгородці Святополку: «Осе ми, княже, прислані до тебе. І сказали нам так: «Не хочемо ми Святополка, ні сина його. Хіба що дві голови має син твій, то пошли його. Сього нам дав Всеволод, і ми виростили єсмо собі князя. А ти пішов єси од нас». Святополк же багато спорив з ними, але вони не схотіли [його сина і], взявши Мстислава, пішли доНовгорода.
У той же рік було знамення на небі, місяця січня удвадцять і дев'ятий [день]: протягом трьох днів наче заграва пожежі [стояла] зі сходу, і півдня, і заходу, і півночі, – і таке світло було всю ніч, як од місяця, що світиться уповні [614]614
Ідеться про північне сяйво.
[Закрыть].
У той же рік було знамення в місяці, місяця лютого в п'ятий день [615]615
5 лютого 1102 p. затемнення місяця не було; отже, тут іде мова або про якесь атмосферне явище, або, що, мабуть, вірніше, про місячне затемнення 5 квітня 1102 р.; на Русі воно неї спостерігалося, але в Польщі було видне, і про нього, можна думати, розповіли посланці Святополка, які восени одвели туди його дочку Збиславу (див. нижче); напівстерте «апрѣля» переписувач прочитав, мабуть, як «ѳевраля».
[Закрыть].
Того ж місяця в сьомий день було знамення в сонці: огородилось було сонце трьома дугами, і були інші дуги, хребтами одна до одної [616]616
Мовиться про гало (див. прим. 2 до 1099 p.).
[Закрыть].
А сі знамення бачачи, благочестиві люди з зітханням із слізьми молилися богу, аби обернув бог знамення сі на добро. Бо знамення бувають або ж на добро, або ж на зло. І от сі знамення були на добро. На прийдешній рік вложив бог добрий намір [в серце] руським князям: намислили вони дерзнути на Половців, піти в землю їхню. Що й збулося, як ото ми розкажем у наступному році.
У сей же рік преставився Володислав [Герман], лядський князь.
У сей же рік преставився Ярослав Ярополчич, місяця серпня в одинадцятий день [617]617
Татіщев у другій редакції своєї історії свідчить, що в Ярослава Ярополковича залишився син Юрій. Це явна помилка, і про це нема мови в першій редакції твору. Татіщев створив Юрія Ярославича, сина Ярослава Ярополковича, із Юрія Ярославича, сина Ярослава (Ярославця) Святополковича.
[Закрыть].
У сей же рік повели дочку Святополкову Збиславу в Ляхи, за Болеслава [Кривоустого, князя лядського], місяця листопада в шістнадцятий день.
У той же рік родився у Володимира [Всеволодовича] син Андрій [618]618
За Тверським збірником, хрестильне ім'я Андрія – Стратилат; дату народження подаємо за Никон.
[Закрыть].
У РІК 1103
У РІК 6611 [1103].Вложив бог у серце руським князям, Святополку [і] Володимиру, добрий намір, і зібралися вони радитись на [озері] Долобську. І сів Святополк зі своєю дружиною, а Володимир зі своєю дружиною та в одному шатрі, і стали радитися.
Княжий з’їзд на Долобську. Мал. XIII (XV) ст.
І почала говорити дружина Святополкова: «Не час навесні воювати. Погубимо ми смердів і ріллю їх». І сказав Володимир: «Дивно мені, одружино, що коня дехто жаліє, яким оре хто-небудь. А сього чому не розглянете, що стане смерд орати, а половчин, приїхавши, ударить смерда стрілою, а кобилу його забере. А в оселю його [619]619
В Іп. «в село»; у Хл. І Лавр. «в село его», – ідеться не про село як населений пункт, а про оселю, осідок, місце мешкання і господарювання селянина.
[Закрыть]в'їхавши, забере жону його, і дітей, і все майно його візьме. То коня його ти жалієш, а самого чому не жалієш?» І не змогла йому на це відповісти дружина Святополкова, і сказав Святополк: «Брате, я ось готов уже».
Печать Володимира-Василія Всеволодовича Мономаха.
І встав Святополк, і сказав йому Володимир: «То ти, брате, велике добро зробиш Руській землі». І послали вони удвох [послів] до Давида і Олега [Святославичів], говорячи: «Підіть оба на половців. І або живі ми будемо, або мертві». Давид, отож, послухав їх, а Олег не послухав сього, причину сказавши: «Нездоров я».
Володимир же, поцілувавши брата свого, пішов доПереяславля, а Святополк – услід за ним, і Давид Святославич, і Давид Всеславич, і Мстислав [Всеволодович], Ігорів онук, [і] Вячеслав Ярополчич, [і] Ярополк Володимирович. І рушили вони на конях і в човнах, і прибули нижче від порогів, і стали в [урочищі] Протолчах і на Хортичім острові [620]620
Оскільки далі сказано, що битва з половцями сталася 4 квітня, а до річки Сутіні руські війська ішли чотири дні, то вони виступили від Протолчів і Хортиці 31 березня; прибуття сюди було, – за багато разів підкресленою нами традицією, – точно розраховане на свято, на Великдень, який 1103 p. припадав на 29 березня.
[Закрыть]. І сіли вони на коней, а піші вої, висівши з човнів, ішли в поле чотири дні, і прийшли на [ріку] Сутінь.
Селянин струдився. Мал. XII ст.
Половці ж, почувши, що йдуть руси, зібралися без числа і стали радитися. І сказав [хан] Урусоба: «Просімо миру в русі, бо кріпко вони битимуться з нами. Ми бо багато зла вчинили Руській землі». І сказали молодші Урусобі: «Якщо ти боїшся русі, то ми не боїмось. Сих же побивши, ми підемо в землю їх і візьмемо всі городи їхні. І хто ізбавить їх од нас?»
Руськії ж князі і вої молили бога і обітниці воздавали богові і пречистій матері його – той кутею, а той милостинею убогим, а ті пожертвами монастирям. І коли вони так молилися, рушили половці і послали перед собою в сторожі [хана] Алтунопу, що славився в них [621]621
Додано з Лавр.
[Закрыть]мужністю. Так само й руські князі послали сторожів своїх. І устерегли вони Алтунопу, і обступили Алтунопу, і вбили його і тих, що були з ним. І ні один [не] втік із них, а всіх побили.
І пішли полки половецькії, як бори, і не окинути було оком їх, а руси пішли супроти них. І великий бог вложив боязнь велику в половців, і страх напав на них і трепет перед лицем руських воїв. І умлівали вони самі, і коням їхнім не було спіху в ногах, а руси весело на конях і пішо побігли до них. Половці ж, побачивши, як руси кинулися на них, побігли, не зступившись, перед руськими князями, а наші погнали, рубаючи їх, у четвертий [день] місяця квітня.
Похід русів на половців. Мал. XIII (XV) ст.
І велике спасіння вчинив бог у той день благовірним князям руським і всім християнам, а над ворогами нашими дав побіду велику. І вбили тут у бою двадцять князів: Урусобу, Кочія, Яросланопу, Кітанопу, Кумана, Асупа, Куртка, Ченегрепа, Сурбаря та інших князів їхніх, а Белдузя схопили.
Потім же сіли брати [обідати?], побідивши ворогів своїх. І привели Белдузя до Святополка, і став Белдузь давати за себе злото, і срібло, і коні, і скот. Святополк же послав його[до] Володимира, і коли він прийшов, запитав його Володимир: «Се, знай, схопила вас клятва! Бо багато разів, давши клятву, розоряли ви Руськую землю! То чому ти не учив синів своїх і рід свій не переступати клятви, і ви проливаєте кров християнську? Нехай тепер буде кров твоя на голові твоїй!» І повелів він убити його, і тоді розсікли його на куски.
А після цього зібралися брати всі, і сказав Володимир: «Се день, що сотворив його господь. Возрадуймося і возвеселімся в день сей» [622]622
Псалом CXVII, 24.
[Закрыть], тому що бог ізбавив нас од ворогів наших, і покорив ворогів наших, і «сокрушив голови зміїні, і дав господь пожиток їх нам» [623]623
Псалом LXXIII, 13, 14.
[Закрыть]. Взяли бо тоді вони скоту, і овець, і коней, і верблюдів, і вежі з набутком і з челяддю, і захопили печенігів і торків з вежами, і прийшли в Русь із полоном великим, і зі славою, і з побідою великою.
Того ж року прийшла сарана, [місяця] серпня в перший день.
Утім же році, того ж місяця у вісімнадцятий день, пішов Святополк і поставив [город] Юр'єв, що його спалили були половці.
Того ж року бився Ярослав [Святославич] з мордвою, місяця березня в четвертий день, і переможений був Ярослав.
