Текст книги "Літопис Руський. Повість минулих літ"
Автор книги: Нестор Літописець
Жанр:
Древнерусская литература
сообщить о нарушении
Текущая страница: 12 (всего у книги 18 страниц)
У РІК 1069
У РІК 6577 [1069].Рушив Ізяслав з Болеславом, [князем лядським], на Всеслава, а Всеслав пішов насупроти. І прийшов Всеслав до Білгорода, аколи настала ніч, він, утаївшись од киян, утік із Білгорода до Полоцька [438]438
Про цю втечу Всеслава (жона його невідома) потай од киян говориться і в «Слові о полку Ігоревім»: «Скочи оть нихъ лютымъ звѣремъ въ плъночи изъ Бѣлаграда, обѣсися синь мьглѣ».
[Закрыть].
Назавтра ж, побачивши, що князь утік, вернулися люди доКиєва. І вчинили вони віче, іпослали [послів] до Святослава і Всеволода, говорячи: «Зло ми ото вчинили єсмо, князя свойого прогнавши, а тепер веде він на нас землю лядську. Підіть-но удвох у город отця свойого. Бо якщо ви не схочете, то доведеться нам, і запаливши город свій, рушити в Грецьку землю».
І сказав їм Святослав: «Ми пошлемо до брата свойого, що коли він піде на вас із ляхами погубити вас, то ми удвох [підемо] проти нього раттю. Не дамо ми погубити город отця свойого. Якщо ж він хоче [прийти] з миром, то [хай] прийде з невеликою дружиною». І заспокоїли вони оба киян.
Тим часом Святослав і Всеволод послали до Ізяслава [послів], говорячи: «Всеслав од тебе втік. Тож не води ляхів доКиєва, противника тобі нема. Якщо ж ти хочеш із гнівом іти і погубити город – то знай, що нам жаль отчого стола».
Коли почув це Ізяслав, він оставив ляхів іпішов з Болеславом, небагато ляхів узявши, а перед собою послав доКиєва сина свого Мстислава. І, прийшовши, Мстислав порубав киян, що висікли були [з поруба] Всеслава, числом сімдесят чоловік, а других осліпили, аінших він без вини погубив, не вчинивши дізнання.
Коли ж Ізяслав ішов до города, то вийшли люди назустріч з поклоном. І прийняли князя свого кияни, і сів Ізяслав на столі своїм місяця травня у другий день.
І коли розпустив він ляхів на покорм, то побивали [руси] ляхів потайки, і вернувся Болеслав у землю свою. Ізяслав же вигнав торг на Гору, і прогнав Всеслава з Полоцька, і посадив сина свого Мстислава в Полоцьку, який незабаром тут помер [439]439
У Мстислава залишився син Ростислав від невідомої жони.
[Закрыть]. І посадив [Ізяслав] замість нього брата його Святополка, а Всеслав же втік [440]440
У Новг. I тут додано, що тоді погоріло Подолля (у Києві).
[Закрыть].
У РІК 1070
У РІК 6578 [1070].Родився у Всеволода [441]441
В Іп. І Хл. хибно «оу Всеслава»; у Лавр. «уВсеволода».
[Закрыть]син, і нарекли йогоім'ям Ростислав.
Того ж року закладена була церква святого Михайла у монастирі Всеволожім на Видобичі.
У РІК 1071
У РІК 6579 [1071].Пустошили половці коло [города] Ростовця і коло [города] Неятина.
Видубецький (Видобицький) монастир у Києві. Офорт. 1844 р.
Того ж року вигнав Всеслав Святополка з Полоцька. Того ж року переміг Ярополк [Ізяславич] Всеслава коло [города] Голотичська.
У ті ж часи прийшов волхв, спокушений бісом, бо, прийшовши до Києва, він говорив: «Явилися-мені п'ять богів, кажучи так: «Повідай людям, що на п'ятий рік потекти Дніпру назад, а землям переступати на інші місця, так що стати Грецькій землі на Руській землі, а Руській на Грецькій, і іншим землям переміститися». Невігласи ж його слухали, а віруючі насміхалися, говорячи йому: «Біс тобою грає на пагубу тобі». Що й сталося йому, бо одної ночі зник він безвісти.
Церква Михаїла на Видобичі. Сучасний вигляд.
Біси бо, підштовхнувши її, [людину], у зло вводять її. А потім, насміхаючись, вкинуть її в пропасть смертельну, научивши її говорити, як оце ми розкажемо [про] бісівське наущення і дійство.
Коли був ото якось нестаток у Ростовській землі, то встали два волхви із Ярославля, говорячи: «Ми знаємо, хто запаси держить». І пішли вони оба по Волзі, і де в погост приходили, тут і називали [442]442
В Іп. І Хл. хибно «начаста»; у Лавр. «нарицаху».
[Закрыть]ліпших жон, говорячи, що ці жито держать, а ці – мед, а ці – рибу, а ці – хутро. І приводили [люди] до них сестер своїх, і матерів, і жінок своїх, а вони, напустивши ману [і ніби] прорізавши за плечем, виймали або жито, або рибу, або вивірку. І вбивали вони многих жон, амайно їх забирали собі. І прийшли вони обидва на Білоозеро, і було з ними людей інших триста.
У той же час випала нагода прийти [сюди] од Святослава Яневі, сину Вишатиному, який збирав данину. І розказали йому білоозерці, що два чаклуни побили многих жон по Волзі і по Шексні і прийшли вже сюди. Янь же, вивідавши, чиї вони є смерди, і узнавши, що вони власного його князя, послав тоді [попа?] до тих [людей], що були коло них, і сказав їм: «Видайте волхвів тих обох сюди, бо вони смерди є мойого князя». Але вони цього не послухали.
Янь тоді пішов [до них] сам, без оружжя. І сказали йому отроки його: «Не ходи без оружжя, осоромлять тебе». Він тоді повелів узяти оружжя отрокам, – а було з ним дванадцять отроків, – і пішов до них у ліс.
Вони тим часом стали насупроти, приготувавшись до битви. І коли Янь ішов з топірцем, [то] виступили з-поміж них троє мужів і підійшли до Яня, кажучи йому: «Видно, йдеш ти на смерть. Не ходи». Він тоді повелів бити їх, а до інших пішов, і вони накинулись на нього, іодин не попав у Яня топором. Янь же, обернувши топір, ударив йогообухом і повелів отрокам сікти їх. Вони утекли тоді) в ліс, а вбили тут попа Яневого.
Янь же, увійшовши в город до білоозерців, сказав їм: «Якщо ви не схопите обох волхвів сих, то не піду я од вас рік». Білоозерці, отож, пішовши, схопили їх і привели їх до нього. І сказав він їм: «За що ви погубили стільки людей?» Вони ж сказали: «Тому, що ці держать запаси. А якщо ми оба винищимо іпереб'ємо всіх, то буде достаток. Якщо ж ти хочеш, то перед тобою ми виймемо жито, або рибу, або інше». Янь тоді сказав: «Воістину ви брешете, бо сотворив бог людину з землі, і складається вона з кісток і жил з кров'ю, і нема в ній [більше] нічого. І [ніхто більше] нічого не знає, тільки бог один відає». Та вони сказали: «Ми оба знаємо, як створено людину».
Бойові топори.
Рибальське знаряддя. Грузила, гачки, блешні, ості, гарпун, плішні. Родень.
І він запитав: «Як?» Вони тоді сказали: «Коли мився бог у мийні і спотівся, він отерся віхтем і скинув [його] з неба на землю. І засперечався сатана з богом, кому з нього створити людину. І створив диявол людину, а бог душу в неї вложив. Тому-то коли помре людина, [то] в землю іде, а душа – до бога». І мовив їм Янь: «Воістину спокусив уже вас диявол. Котрому ви богу віруєте?» Вони ж сказали: «Антихристу». Він тоді запитав їх: «То де він є?» І вони відповіли: «Сидить у безодні». І мовив їм Янь: «То який се є бог, коли сидить він у безодні? То біс є. А бог сидить на небі і на престолі. Його славлять ангели, що стоять перед ним зі страхом, не можучи на нього глянути. А сей же, що його ви звете антихристом, був викинутий з ангелів. За гордість його він і скинутий був із неба, і є він у безодні, – як ото ви говорите, – ждучи, коли прийде богіз неба, і, взявши сього антихриста, зв'яже путами, і посадить в огні вічному зі слугами його і тими, хто в нього вірує. А вам же обом – тут муку прийняти од мене, а по смерті – там». Вони тоді сказали: «Нам боги повідають: «Не можеш ти нам зробити нічого». А він мовив: «Брешуть вам боги ваші». Вони ж сказали: «Стати нам перед Святославом, а ти нам не можеш зробити нічого». Янь тоді повелів бити їх і повиривати бороди їм. Коли ж сих побили, а бороди повиривали розщепом, сказав їм Янь: «Що вам боги мовлять?» Вони все одно сказали: «Стати нам перед Святославом». І повелів Янь вложити їм обом рубля в роти, і прив'язати їх до упругів, і пустити Їх перед собою в човні [443]443
В Іп. «в лодьях», у Хл. «в лодіи».
[Закрыть], а сам за ними рушив.
Б’ють волхвів. Янь Вишатич рубає топором. Мал. XIII (XV) ст.
І стали вони на усті Шексни, і запитав їх Янь: «Що вам мовлять боги ваші?» Вони тоді сказали: «Так нам боги мовлять: «Не бути нам обом живим через тебе». І сказав їм Янь: «То вам по правді мовлять боги ваші». Вони ж сказали: «Якщо ти нас пустиш – багато тобі добра буде, а якщо нас погубиш – багато печалі ти дістанеш і лиха». А він сказав їм: «Якщо я вас відпущу, то лихо мені буде од бога, а якщо я вас погублю, то нагорода мені буде од бога». І спитав Янь гребців: «Чи в кого із вас убили оці двоє родича?» І вони сказали: «У мене матір, а в другого – сестру, в іншого – родича». Він тоді сказав: «Мстіте за своїх». І вони, схопивши їх, побили їх і повісили їх на дереві. Одплату дістали вони од бога по справедливості.
А коли Янь ішов додому, [то] другої ночі ведмідь, влізши [на дерево}, одгриз їх і з'їв обох чаклунів. І так погибли вони по наущенню диявольському, іншим провіщаючи і гадаючи, а своєї пагуби не відаючи. Бо коли б знали вони, то не прийшли б оба на місце те, де їх мали схопити. А коли вже були вони схоплені, то чому говорили, що «не померти нам обом», хоча той задумував убити їх? Це і єсть бісівське наущення: біси бо не відають думок людських, вони тільки вкладають помисли в людину, а тайни не знаючи. Бог лише один відає помисли людські, а біси не знають зовсім нічого. Вони й немічні є, і хиряві на вигляд.
Так от тепер розкажемо про вигляд їх і про їхнюману. У ці ж часи і в ці літа довелось одному новгородцю прийти в Чудь. І прийшов він до чаклуна, хотячи, щоб той поволхвував, і той за обичаєм своїм став прикликати бісів у дім свій. Новгородець при цім сидів на порозі того дому, [а] в стороні оціпеніло лежав чаклун. І вдарив ним біс. Чаклун тоді, вставши, сказав новгородцю: «Боги наші не сміють увійти. Ти щось маєш на собі, що його вони бояться». 2 Він тоді згадав хреста на собі і, одійшовши, повісив йогопоза домом тим. Той же став знову прикликати бісів, а біси, кидавши [444]444
В Іп. хибно «мечтавше», у Хл. «метавше».
[Закрыть]ним, сказали, заради чого [новгородець] прийшов. А після цього [новгородець] став питати його: «Чому вони бояться того, що ми носимо на собі хреста?» І той сказав: «То є знамення небесного бога, що його наші боги бояться». Він тоді запитав: «А які є боги ваші? Де вони живуть?»І той сказав: «Боги наші живуть у безоднях. На вигляд же вони чорні, крилаті, хвоста мають, і підіймаються вони навіть під небо, щоб послухати ваших богів, боваші боги на небі є. Коли хто помре з ваших людей, то возносять його на небо, а коли [хто] з наших помирає, то несуть його до наших богів у безодню». Так що грішники в пеклі пробувають, ждучи муки вічної, а праведники – в царстві небесному і в житлі оселяються з ангелами.
Така ото єсть бісівська сила, і краса, і неміч. Тому-то й спокушають вони людей, велячи їм розказувати про видіння, що являються їм, нетвердим вірою. [Одним] вони являються ві сні, іншим – у маренні, і так волхвують [люди] через наущення диявольське. Більше ж бісівські волхвування бувають через жінок; бо сперш усього біс жінку спокусив, а жінка ця —мужа. Так [із роду] в рід багато волхвують жінки чародійством, і отрутою, ііншими бісівськими підступами. Але й чоловіки невірні бувають спокушені бісами, як ото в найдавніші покоління, при апостолах же, був Симон волхв, який чарами діяв. Він повелів псам по-людському говорити, а сам перемінявся то в старого, то в молодого, а то одного обертав в образ іншого; він це чинив, напускаючи ману. І Анній іАмврій чародійством чудеса творили, змагаючись з Моисеєм, та невдовзі не змогли оба зрівнятися з Моисеєм [445]445
Додано з Лавр.
[Закрыть]. Так само й Куноп чинив маною бісівською, ніби [можна] й по водах ходити, і інші наслання він чинив, бо звабляв його біс на пагубу йому й іншим.
Такий волхв встав був при Глібі [Святославичі] в Новгороді. Говорив ото він людям, і удавав із себе, ніби був він богом, і многих обманув, мало не весь город. Говорив же він, що «я все знаю», хулячи віру християнську; він говорив, що, мовляв, «я перейду по Волхову перед усіма».
І стався заколот у городі, і всі йняли йому віри, і хотіли побити [446]446
В Ід і Хл. «побѣдити»; у Лавр. «погубити»; у Новг. І «побити».
[Закрыть]єпископа. Єпископ же [Феодор], узявши хреста і облачившись у ризи, став [і] сказав: «Якщо хтохоче віри йняти волхву – хай за ним іде, а хто ж вірує в хреста – нехай іде до нього».І розділилися [люди] надвоє: князь же Гліб і дружина його стали коло єпископа, а люди всі ішли за волхвом, і стався заколот великий вельми.
Гліб тоді, взявши топір під полу, прийшов до волхва і мовив йому: «То чи знаєш ти, що має бути завтра, а що до вечора?» І він сказав: «Я все знаю». І спитав Гліб: «А чи знаєш ти, що тобісьогодні має бути?» І він сказав: «Я чудеса великі сотворю». Гліб тоді, вийнявши топір, розтяв його. І упав він мертвим, а люди розійшлися. Він же погиб тілом і душею, віддавшись дияволові.
У РІК 1072
У РІК 6580 [1072].Перенесли святих страстотерпців Бориса і Гліба. Зібралися [у Вишгороді] Ярославичі – Ізяслав, Святослав і Всеволод, митрополит, яким був тоді Георгій, Петро, єпископ переяславський, Михаїл, [єпископ] юр'євський, і Феодосій, ігумен печорський, і Софроній, ігумен [монастиря] святого Михайла, [і] Герман, ігумен [монастиря] святого Спаса [на Берестовім], і Миколай, ігумен переяславський, і інші ігумени. І всі, учинивши празник світлий, переложили їх у нову церкву, що її зробив Ізяслав [і] яка стоїть і нині.
Печать митрополита Георгія.
Обід у Вишгороді. Мал. XIII (XV) ст.
Отож, узявши спершу Бориса в дерев'яній раці, Ізяслав, і Святослав, і Всеволод підняли [її] на плечі свої і понесли його. Попереду йшли чорноризці, свічі держачи в руках, а за ними – диякони з кадилами, а після цього – пресвітери, а за ними – єпископи з митрополитом, і за ними, раку несучи, ішли [князі]. І, принісши його в нову церкву, відкрили вони раку. І виповнилася церква пахощами, гарними, приємними, і,побачивши се, прославили вони бога. А митрополита страх обняв, бо він нетвердо вірував у них, [Бориса і Гліба], і, упавши ниць, він просив прощення. І, цілувавши мощі його, [Бориса], вложили його в раку кам'яну.
А після цього, узявши Гліба в раці кам'яній, поставили його на сани і, взявши за вірьовки, повезли його. Коли були вони у дверях, став гроб, не проходячи. І повеліли народові волати: «Господи, помилуй!», і повезли [його].
І положили їх місяця травня у двадцятий [день] [447]447
У Лавр. «мѣсяца мая 2 день», – і але ця дата невірна, бо тоді була середа; крім того, на неділю 20 травня 1072 p. припадав празник всіх святих (отців Нікейських собор), вибраний, очевидно, для того, щоб підкреслити святість Бориса і Гліба (див. також текст під 1115 p. про перенесення їхніх останків).
[Закрыть], і, одспівавши літургію, обідали брати ці всі вкупі, кожен із боярами своїми, і в любові великій. Держав же тоді Вишгород [боярин Микула] Чюдин, а церкву – [піп] Лазар. І по сьому розійшлися вони [кожен] до себе.
У РІК 1073
У РІК 6581 [1073].Підняв диявол розлад серед братів сих – Ярославичів. І коли настала звада межи ними, [то] були Святослав із Всеволодом заодно проти Ізяслава.
І вийшов Ізяслав із Києва, а Святослав і Всеволод увійшли в Київ місяця березня у двадцять і другий [день], і сіли обидва на столі, на [селі] Берестовім, переступивши заповідь отчу. Святослав же був призвідцем вигнання брата, бо хотів він більшої волості. І Всеволода він звабив, говорячи: «Ізяслав сватається [448]448
Тобто, входить у зносини, змовляється; в 1п. «вьстаєть», у Хл. «сватается».
[Закрыть]з Всеславом, замишляючи проти нас, і якщо ми його не упередимо, то він нас обох прожене». І так підбурив він Всеволода проти Ізяслава.
Ізяслав же пішов у Ляхи із майном многим і з жоною [Олісавою], надіючись на багатство велике [і] говорячи: «Сим знайду я воїв». Та все [449]449
Додано з Лавр.
[Закрыть]забрали в нього ляхи [і] показали йому дорогу од себе [450]450
Як і в 1068 p., Ізяслав подався до Болеслава Сміливого, і той навіть розпочав якісь бойові дії на окраїнах Русі, але, воюючи з чехами, був примушений звернутися по допомогу до Святослава; при цьому Болеслав забрав Ізяславове добро, пограбував свого дядька (вуйка).
[Закрыть].
А Святослав сів у Києві, прогнавши брата свого [і] переступивши заповідь отчу, тим паче – і божу. Великий бо [це] є гріх – переступати заповідь отця свойого. Так, найперше переступили [заповідь] сини Хамові, [рушивши] на землю Сифову, [а] через чотириста літ дістали вони відплату од бога, бо од племені Сифового пішли євреї, що вибили хананейське плем'я, забрали свій уділ і свою землю. А потім переступив заповідь [Ісаака], отця свого, Ісав, і був убитий, бонедобре [це] є – переступати чужий уділ.
Того ж року основана була церква Печерська [451]451
Успенський собор Києво-Печерського монастиря.
[Закрыть]Святославом князем, сином Ярославовим, ігуменом Феодосієм [і] єпископом [юр'євським] Михаїлом. Митрополит Георгій тоді перебував у Греках, а Святослав у Києві сидів.
У РІК 1074
У РІК 6582 [1074].Феодосій, ігумен печорський, проставився. Скажем же про кончину його трохи.
Коли ото – приходила пора посту, то Феодосій мав звичай у масляну неділю ввечері цілувати [на прощання] братію, поучивши їх, як проводити пору посту в молитвах нічних і денних і [як] берегти себе од помислів поганих і од бісівського насіяння. «Біси бо, – казав він, – всівають чорноризцям помисли[і] бажання лукаві, розпалюючи їм уяву, і через це попсовані бувають їхні молитви. Отож, коли приходять такі помисли – [треба] не пускати їх знаменням хресним, говорячи так: «Господи, Ісусе Христе, боже наш, помилуй нас. Амінь». А до сього [іще треба] мати здержливість, щоб не їсти багато, бо в їді многій і в питті безмірному виростають помисли лукаві, а через помисли, що виросли, вчиняється гріх. Тому-то, – казав він, – [треба] противитися бісівському дійству і пронирству їх, і берегти себе од лінивства і од довгого спання, і бадьорим бути для церковного співу, і для [слухання] заповідей [святих] отців, і для читання книжного. Більше також належить чорноризцям мати в устах псалом Давидів ісим прогонити бісівську млявість. Паче ж усього – мати в собі любов до менших і покору та послух перед старшими. Старшим же – до менших [мати] любов і поучати їх, бути собою за приклад здержливістю, і неспанням, і ходінням [до церкви], ісмиренням, – і так научати й менших, іпіддержувати їх. І так проводити піст».
Говорив він теж так: «Оскільки бог дав нам сих сорок днів на очищення душі, – а се є десятина од року, яку дають богові, бо днів од року до року є триста і шістдесят і п'ять, і з сих днів десятий день [треба] оддавати богу [як] десятину, котрою є піст сей сорокаденний, – то, в ці дні очистившись, душа празнує світле Воскресіння господнє, радуючись богові. Бо пора посту очищає ж розум людині, і пощення споконвіку має свій прообраз: Адаму не [можна було] їсти з одного древа; постився і Мойсей сорок днів, [і] сподобився він дістати закон на горі Сінайській, побачивши славу божу; у піст Самуїла мати [Анна] родила; постившись, ніневітяни гніву божого збулися; постившись, Даниїл видіння великого сподобився; постившись, Ілія, отож, на небо був узятий і в райське і блаженство; постившись, три отроки [452]452
Ананія, Азарія та Мисаїл.
[Закрыть]погасили силу вогненну; постившись сорок днів, господь нам показав пору посту; постом апостоли іскоренили бісівське учення; завдяки посту явилися отці наші в світі, яко світила, і сіяють вони й по смерті, виказавши труди великі і здержливість, як ото сей Великий Антоній, і Євфимій, і Сава, та інші отці, що їх і ми ревно будемо наслідувати, братія».
Ітак поучивши братію і цілувавши всіх, [кожного називаючи] по імені, він ішов тоді з монастиря, узявши трохи хлібців. І, ввійшовши в печеру, запирав двері печери і засипав землею, і не говорив ні до кого. Якщо ж бувало доконечне діло, то через оконце він трохи бесідував у суботу або в неділю, а в інші дні пробував він у пості і в молитві і воздержувався кріпко. А приходив він [назад] у монастир у п'ятницю, в переддень Лазарів, бо в сей день кінчається сорокаденний піст: він розпочинається од першого понеділка Феодорової неділі [453]453
Феодорова неділя(Феодора Тірона) – перший тиждень великого посту.
[Закрыть], що настала, і закінчується в Лазареву п'ятницю [454]454
Лазарева п'ятниця —переддень Лазаревої суботи, тобто суботи шостого тижня (вербного, або цвітного) великого посту.
[Закрыть]; а страсна неділя [455]455
Страсна неділя —останні сім днів великого посту перед Великоднем.
[Закрыть]встановлена, [щоби] пеститися страждання ради господнього.
Коли ж [на сей раз] Феодосій прийшов [до монастиря], по звичаю він цілував, [вітаючись], братію і празнував з ними цвітну неділю [456]456
Цвітна неділя —вербна неділя (день).
[Закрыть]. А дождавши великого дня Воскресіння господнього [і] по обичаю одпразнувавши [його] світло, він упав у недугу. І розболівся він, і болів він п'ять днів. Потім настав вечір, і звелів він винести себе на двір. І братія, взявши його на санях, поставила їх перед церквою.
Він тоді повелів зібрати братію всю. І братія ударили в било, і зібралися всі. І він сказав їм: «Братія моя, і отці мої, і чада мої! Осе я вжевідходжу од вас, бо явив ото мені господь у пору посту, коли був я в печері, [що] піти мені зі світу сього. А ви кого хочете ігуменом поставити собі, щоб і я дав благословення йому?» І вони сказали йому: «Ти єси отець нам усім і учитель.Тому кого зводиш ти сам, то він буде нам отцем іігуменом, і ми будемо слухати його. як і тебе». Отець же наш Феодосій сказав: «Пішовши, без мене назовіте. кого ви хочете, окрім двох братів – Миколи [457]457
Цей чернець Микола виступає і в «Житії Феодосія Печорського», написаному Нестором: Микола був нечистий на руку, злодій: Ігнат, очевидно, теж не відзначався високою мораллю.
[Закрыть] иІгната. Із інших – кого хочете, од старших і до менших».
У Дальніх, або Феодосієвих печерах (?). Мал. 1651 р. (XVIII ст.).
План Дальніх, або Феодосієвих печер. 1674 р.
Вони тоді, послухавши його, відступивши трохи од [458]458
В Іп., Хл., Лавр. «кь», «къ»; в Акад. «оть».
[Закрыть]церкви [і] порадившись, послали двох братів сказати так: «Кого ото зволить бог і твоя чесна молитва і кого й тобі любо – того назови». І Феодосій мовив їм: «Тож якщо од мене ви хочете ігумена прийняти, то я настановлю вам, але не по своєму волінню, а по приреченню божому». І назвав він їм Іакова-пресвітера [459]459
Деякі вчені приписують цьому Іакову Мніху авторство «Пам'яті і похвали Володимирові», житій Володимира, Бориса і Гліба та інших творів.
[Закрыть]. Братії ж було [се] не любо, [і] вони сказали: «Він не тут постригся», – бо Іаков прийшов був з Альти із братом своїм Павлом. І стала братія просити [дати їм] Стефана-доместика, що був тоді учеником Феодосія, говорячи:
«Сей виріс під рукою твоєю і тобі послужив. Його нині нам [460]460
Додано з Лавр.
[Закрыть]дай». Сказав тоді їм Феодосій: «Се я по божому повелінню нарік був вам Іакова, а се ви своєю волею вчинити хочете». Та, послухавши їх, він призначив їм Стефана, щоб був він їм за ігумена, і благословив Стефана, і сказав йому: «Чадо! Осе передаю я тобі монастир. Бережи його пильно, і як я встановив у ньому служби – так [і] ти додержуй. Правила монастирські і устав не змінюй, а роби все по закону, по чину монастирському». І після цього, взявши його, братія однесли його в келію і положили його на одрі.
А як настав шостий день, і був він вельми слабий, прийшов до нього Святослав із сином своїм Глібом. І коли сиділи вони обидва у нього, сказав йому Феодосій: «Осе одходжу я зі світу сього і ось передаю тобі монастир під нагляд, коли буде яке замішання в ньому. А ігуменство я поручаю Стефану, не давай його в обиду». І князь, поцілувавши його [на прощання], обіцявся піклуватись монастирем, і пішов од нього.
Коли ж прийшов сьомий день, Феодосій [уже] знемагав. І прикликав він Стефана і братію, і став їм говорити так: «Якщо по моїм зішестю зі світу сього буду я угоден богові і прийме мене бог, то по моїм зішестю монастир стане підноситися і прибуватимуть у ньому [чорноризці]. І ви знайте, що прийняв мене бог. Якщо ж після моєї кончини бідніти стане монастир чорноризцями іпотребами монастирськими, – то ви будете знати, що не буду я угоден богові».
І коли він се говорив, плакала братія, мовлячи: «Отче! Моли за нас господа! Бо ми відаєм, що бог труда твойого не зневажить». І просиділи братія в нього всю ту ніч.
А коли настав день восьмий, у другу суботу після Паски, у годину другу дня [461]461
День і ніч на Русі ділилися, незалежно від пори року, на дванадцять годин (різної тривалості); друга година дня – це друга година після сходу сонця.
[Закрыть], оддав він душу в руки божії, місяця травня у третій день, індикта у дванадцятий рік [462]462
В Іп., Хл. І Лавр. хибно «вь 11 лѣто».
[Закрыть], і плакали за ним братія.
Феодосій же заповідав був братії положити себе в печері, де ото явив він труди многі, сказавши так: «Уночі похороніте тіло моє». Як вони і вчинили. Коли ж приспів вечір, уся братія, узявши тіло його, положили його в печері, провівши зі співами, і з свічами, достойно, на хвалу господу нашому Ісусу Христу.
А Стефан правив монастирем і блаженним стадом, що його зібрав був Феодосій. Такі чорноризці, яко світила, в Руській землі сіяли. Бо ті були пісники, а ті – [тверді] на неспання, а ті – на колінопоклоніння, а ті – на пощення через день і через два дні; одні ото їли хліб із водою, інші ж – зілля варене, а другі – сире. В любові пробуваючи, менші покорялися старшим, не сміючи перед ними говорити, а все [сповняючи] з покорою і з послухом великим. І так само й старші мали любов до менших, поучаючи їхі піддержуючи, яко чад возлюблених. Якщо котрий брат упаде в яке-небудь прогрішення, то піддержували його і єпітимію одного брата розділяли троє або четверо із великої любові. Така ото була любов межи братією тією і здержливість велика. Якщо брат котрий-небудь ішов із монастиря, то вся братія мали через це печаль велику, і, посилаючи по нього, приводили вони брата [назад] до монастиря. І, пішовши усі, поклонялись вони ігуменові, і молили ігумена, і приймали брата в монастир з радістю. Такі ото були вони, сповнені любові і здержливості, а із них назву кількох мужів, гідних подиву. Перший, Дем'ян-пресвітер, був такийпісник і воздержник, що тільки хліб і воду їв він до смерті своєї. Якщо ж коли хто приносив слабу дитину, [або іншого кого], болящого якою-небудь недугою, приносили в монастир, або коли доросла людина, маючи яку-небудь недугу, приходила в монастир до блаженного Феодосія, то повелівав він сьому Дем'яну молитву творити над болящим. І як тільки він учиняв молитву і оливою святою мазав, то відразу зцілювалися ті, що приходили до нього. А якось, коли він розболівся [і] лежав у недузі, [готовий] кончину прийняти, то прийшов до нього ангел в образі Феодосієвім, даруючи йому царство небесне за труди його. Після цього ж прийшов Феодосій з братією,і сиділи вони у нього, а він знемагав [і], глянувши на ігумена, сказав: «Не забувай, ігумене, що ти мені єси ночі сеї обіцяв». І зрозумів Феодосій великий, що він видіння бачив, і сказав йому: «Брате Дем'яне! Що я тобі пообіцяв – те тобі хай буде». Він тоді, закривши очі, оддав дух у руки божії, а ігумен і братія похоронили тіло його.
Бувтакож і другий брат, на ймення Ієремія, що пам'ятав хрещення землі Руської. Сьому ж бувдар даний од бога: він провіщав іпередбачав будучність. І якщо він бачив кого в [нечистім] помислі, [то] викривав потайки і поучав берегтися диявола. Аякщо котрий брат замишляв піти з монастиря, він бачив [це], і, прийшовши до нього, викривав намір його, і піддержував брата. І якщо він кому передрікав [що-небудь], чи добре, чи зле, – збувалося старцеве слово.
Був теж і другий брат, на ймення Матвій. Той був прозорливий. Одного разу, коли він стояв у церкві на місці своїм, і підвів очі свої, і оглянув братію, що стояли, співаючи, по обох сторонах на криласі [463]463
Додано з Акад.
[Закрыть], то побачив він біса, який ходив навколо них в образі ляха, в накидці, [і] який носив у приполі квітки, що їх називають ліпок [464]464
Смолка (Silene L.).
[Закрыть]. І, обходячи навколо братію [та] виймаючи з надра [приполи] квітку, він кидав [її] на кого(-небудь. І якщо прилипала квітка до кого з братії, що співали, то той, трохи постоявши і розслабівши умом, знаходив яку-небудь причину, ішов із церкви і, прийшовши в келію, спав і не повертався в церкву до кінця співу. Якщо ж кидав він на другого і не прилипала до нього квітка, то стояв той кріпко, співаючи, допоки [не] одспівували заутреню, і тоді йшов у келію свою. І се, бачивши, старець розповів братії своїй.
А іще ж сей старець бачив таке. Як звичайно, коли сей старець одстояв заутреню, [а] братія, одспівавши заутреню, перед зорею ішли по келіях своїх, старець же сей виходив із церкви після всіх.І коли він якось ішов і сів, спочиваючи, під билом, – бо келія його була оддалеки від церкви, – то побачив він тут, ніби натовп пішов од воріт. І підвів він очі свої, [і] побачив одного, що сидів на свині, а другі бігли довкола нього. І сказав їм старець: «Куди ви ідете?» І відказав біс, сидячи на свині: «По Михаля по Толбоковича». Старець осінив себе хресним знаменням і прийшов у келію свою. Іколи розсвіло, то [все] зрозумів старець і сказав келійнику: «Іди спитай, чи є Михаль у келії?» І сказали йому: «Він вискочив через стовп'я після заутрені». І розповів старець [про] видіння це ігумену і всій братії.
При сьому ж старці Феодосій преставився, і був Стефан ігуменом, а після Стефана – Никон, а сей старець і [далі] ще жив. Якось, коли він стояв на заутрені, підвів він очі свої, хотячи побачити ігумена Никона, а побачив осла, що стояв на ігуменовім місці. І зрозумів він, що не встав іще ігумен. Так само й інших багато видінь бачив старець сей, і почив він у старості поважній у монастирі сьому.
А був ото ідругий чорноризець, на ім'я Ісакій. Коли пробував він іще в мирському житті, він був багатий, – бо був він купець, родом торопчанин, – але надумав він стати монахом. І, роздаючи майно своє нужденним і по монастирях, пішов він до Великого Антонія в печеру, молячи його, щоби той зробив йогочорноризцем. І, прийнявши його, Антоній возложив на нього одіння чернече і нарік його ім'ям Ісакій, – бо мирське ім'я йому було Чернь.
І сей Ісакій обрав строге життя. Він облачився у власяницю і звелів купити собі козла, і обдерти козла мішком, і натягнув його на власяницю, і обсохла довкола нього кожа сира. І затворився він у печері, в одному проході, в келійці малій, ліктів на чотири, і тут молився богу безперестану день і ніч зі сльозами. А їжею його була одна проскура, і та через день, а води в міру він пив. Приносив же [це] йому Великий Антоній і подавав йому оконцем, в яке лише рука проходила, і так діставав він їжу. І таке чинив він сім літ, на світ не виходячи, ні на боку [не] лежачи, а сидячи він приймав трохи сну.
Видіння Матвія прозорливого. Мал. XIII (XV) ст.
Ігумен Никон у вигляді осла. Мал. XIII (XV) ст.
І одного разу, коли настав вечір, він, як звичайно, став класти поклони, співаючи псалми аж до полуночі. А як стомлювався, то сідав на сидінні своїм. І коли ото він якось сидів, за звичаєм, і погасив свічу, то несподівано світ засіяв, яко сонце, в печері, так, що очі виймало людині. І підійшли до нього двоє юнаків прегарних, і сіяли лиця їм, як те сонце, і говорили вони до нього: «Ісакію! Ми ангели є. А се йде до тебе Христос із ангелами». І, вставши, Ісакій побачив натовп і лиця їх, ясніші від сонця, – а один серед них [такий], що сіяло од лиця його дужче, ніж од усіх. І сказали вони оба йому:
«Ісакію! Осе тобі єстьХристос! Упавши, поклонись йому!» Він же не зрозумів бісівського дійства, ані спом'янув перехреститися, [а], виступивши, поклонився, яко Христу, бісівському дійству. Біси тоді зняли крик і сказали: «Ти вже наш єси, Ісакію!» І ввели вони його в келійку, і посадили його, і стали всідатися навколо нього, булаповна келія їх іпрохід печери. І сказав один із бісів, якого називали «Христос»: «Візьміте сопілки, і бубни, і гуслі і тніть, хай нам Ісакій погопцює!» І утнули вони в сопілки, і в гуслі, і в бубни, і стали ним забавлятися, і, втомивши його, оставили йоголедве живого і пішли, познущавшись над ним.
Ісакій танцює перед чортами. Мал. XIII (XV) ст.
Стулки браслета: танцівниця, гусляр, танцівник, Сімаргл. Срібло, гравірування, чернь. XII ст.
А назавтра, коли розсвіло і приспіла [пора] спожити хліба, і прийшов Антоній до оконця, як звичайно, і мовив: «Благослови, отче Ісакію!», – то не було [ні] голосу, ні послухання. І багато разів кликав Антоній, і не було одвіту. І сказав Антоній: «Се вже, видно, він проставився». І послав він [одного брата] у монастир по Феодосія і по братію. І відкопали вони [там], де було загороджено вхід, і, ввійшовши, узяли його, вважаючи його за мертвого, і, винісши, поклали його перед печерою. Та побачили вони, що він живий є, і сказав ігумен Феодосій: «Се могло бутиод бісівського дійства». І положили вони його на одрі, і слугував коло нього Антоній.
У той самий час випало Ізяславові прийти з Ляхів. І став гніватися Ізяслав на Антонія із-за Всеслава [Брячиславича], і Святослав, приславши, уночі забрав Антонія до Чернігова. Антоній же, прибувши до Чернігова, уподобав Болдину гору і, викопавши печеру, тут вселився. І єсть [печерний] монастир святої Богородиці на Болдиних горах і до сих днів.
