Текст книги "Літопис Руський. Повість минулих літ"
Автор книги: Нестор Літописець
Жанр:
Древнерусская литература
сообщить о нарушении
Текущая страница: 13 (всего у книги 18 страниц)
Іллінська церква у Чернігові.
Коли ж Феодосій довідався, що Антоній пішов до Чернігова, то, пішовши з братією, узяв він Ісакія, і приніс до себе в келію, і слугував коло нього. Бо він був [такий] розслаблений тілом і умом, що несила [було] йому перевернутися на другий бік, ні встати, ні сидіти, а лежав він на одному боці і лив під себе багаторазово, і черви прикинулися йому під бедрами од того, що він мочився. А Феодосій сам, своїми руками, обмивав йогоі опрятував його. Два роки ходив він отак коло нього. Се ж було чудно і дивно, що два роки лежав він, ні хліба [не] зажив, ні води, ні їжі якої, ні овочу, ні язиком [слова не] проговорив, а німий і глухий лежав два роки [465]465
Летаргія.
[Закрыть].
Феодосій жемолив бога за нього і молитву діяв над ним ніч і день, поки на третій рік він [не] заговорив, і став чути, і на ноги почав ставати, як дитина, і почав ходити. Але нехтував він до церкви ходити, і силою притягували його до церкви, і так помалу привчили його. А потім навчився він і до трапезної ходити. І, посадивши його окремо од братії, клали перед ним хліб, та він не брав його, доки не вложити, було, йому в руки. Феодосій тоді сказав: «Положіте хліб перед ним і не вкладайте йому в руки. Хай сам їсть». І не хотів він неділю їсти, та помалу, оглядавшись, він одкушував хліба і так навчився їсти. І так ізбавив його Феодосій од підступу диявольського і од спокуси його.
Ісакій же зновуобрав тверде уповання і здержливість сувору. Коли ж Феодосій проставився і Стефан був замість нього, Ісакій тоді сказав: «Ото вже спокусив ти мене єси, дияволе, коли сидів я на одному місці, тому я вже не затворятимуся в печері, а подолаю тебе, ходячи в монастирі».
І облачився він у власяницю, а на власяницю [натягнув] свиту з валу, і став юродство чинити, і помагати почав поварам. І варити на братію. А на заутреню ходячи раніш од усіх, він стояв кріпко і недвижно. Коли ж приспівала зима і морози люті, то стояв він у пробоснях [466]466
В Іп. І Лавр. «прабошняхъ» – ідеться про черевики, легке домашнє взуття з черевної частини шкури, яке надівалося на босу ногу.
[Закрыть], у черевиках у протоптаних, так що примерзали ноги його до каменя, і не двигав ногами, допоки [не] одспівають заутреню. А по заутрені він ішов у поварню і приготовляв огонь, і воду, і дрова, а [тоді] приходили інші повари з братії.
А один повар, – він так само був на ім'я Ісакій, – сказав, насміхаючись, Ісакієві: «Оно сидить ворон чорний. Іди піймай його». Він тоді, поклонившись йому до землі і пішовши, піймав ворона і приніс йому перед усіма поварами. І вжахнулися вони, і розповіли [про це] ігумену й братії, і стала його братія поважати.
План печерного монастиря Троїце-Іллінського монастиря у Чернігові, XI ст.
Він же, не хотячи слави людської, став юродствувати і капостити почав то ігумену, то братії, то світським людям, так що деякі ударів [467]467
В Іп. І Хл. «дары», у Лавр. «раны».
[Закрыть]йому завдавали. І став він по миру ходити, так само юродивого із себе вдаючи.
І вселився він у печеру, в якій раніш пробував, – бо вже Антоній був преставився, – і зібрав собі дітей, і натягав [на них] чернече одіння, так що [за це] то від ігумена Никона діставав він побої, а то від родителів тихдітей. Сей же те все терпів, і переносив побої, і наготу, і холод удень і вночі.
А одної ночі, коли запалив він піч у хижці біляпечери і коли розгорілася піч, – а була вона стара, – то почало палати полум'я крізь щілини. Йому ж нічим [було їх] заложити, і він, наступивши на полум'я ногами босими, стояв,поки не вигоріла піч, і зліз. І багато іншого розказували про нього, а другому і ми самовидцями були.
Шевські інструменти. Крюк, струги, ніж, шила, ножиці. Родень.
І так здобув він побіду над бісівськими силами. Як тих мух, за ніщо він мав ото устрашання їх і ману їх. Говорив бо він до них:
«Якщо ж ви мене колись спокусили були, то через те, що не знав я підступів ваших і лукавства. А нині маю я господа Ісуса Христа, бога нашого, і молитву отця нашого Феодосія. Я надіюся на Христа, я подолаю вас».
І багато разів біси капості йомучинили і говорили йому: «А ти наш єси. Поклонився ти єси нашому старійшині і нам». Він же говорив їм: «Ваш старійшина є антихрист, а ви – біси йогоєсте». І осіняв він себе хресним знаменням, і вони тоді щезали. А іноді ж знову вночі приходили вони до нього, страх на нього наводячи або ману [напускаючи], ніби ото багато народу з мотиками і з рискалями [з'являлося], говорячи: «Розкопаємо печеру осю і його тут загребем». Інші ж говорили: «Утікай, Ісакію, вони хотять тебе загребти». І він говорив до них: «Коли б ви людьми були, то вдень би ходили. А ви єсте тьма, іві тьмі ходите, тьма вас забере». І осінявся він хресним знаменням, і вони щезали. А іншим разом страхали вони його в образі ведмежім, іноді ж – лютим звіром, іноді ж – волом, а то змії повзли до нього, а то [з'являлися] жаби, і миші, і всяк гад. Та не змогли вони йому нічого-таки вчинити, і сказали йому: «Ісакію! Побідив ти нас єси!» Він же сказав: «Оскільки ж ви колись побідили мене були в образі Ісуса Христа і в ангельському, недостойними будучи того образу, тотепер являєтесь ви в образі звіриному і скотському, зміями і гадом, якими ото ви самі і є, бридкі, погані на вигляд». І відразу погибли біси од нього, і відтоді не було йому капості од бісів. Як він і сам розповідав: «Було ото мені три роки борні сеї».
Чорти перед Ісакієм. Мал. XIII (XV) ст.
А потім став він [іще] строгіше жити, і воздержуватися, і постити, і не спати. І так жив він [і] скончав живоття своє. І розболівся він у печері, і однесли його, недужого, в монастир, і до восьмого дня скончався він у господі. Ігумен же Іоанн і братія, спрятавши тіло його, погребли його.
Такі ото були чорноризці Феодосієвого монастиря, що сіяють і по смерті, яко світила, і молять бога за сущу тут братію, і за тих, що приносять [пожертви] в монастир, і за мирську братію, [затих], що в ньому й нині добродійним життям живуть, спільно, вкупі, у співах, і в молитвах, і в послуху на славу богу всемогущему, і Феодосієвими молитвами бережені. Йому ж слава вовіки. Амінь [468]468
Далі в Іп. незаповнений другий стовпець 73 арк. (145 с.) і весь зворот 73 арк. (146 с.); з арк. 74 (147 с.) розпочинається другий почерк.
[Закрыть].
У РІК 1075
У РІК 6583 [1075].Почата була Стефаном-ігуменом церква Печерська над підвалинами: бо від основи Феодосія почав, а на підвалинах Стефан почав, – і закінчена вона була на третій рік, місяця липня в перший день [469]469
У Лавр. дата закінчення Успенського собору Києво-Печерського монастиря – 11 липня (1078 р.). у Радз. І Акад. – 3 липня.
[Закрыть].
Ізборник Святослава 1073 р. Фронтиспіс.
У сей же рік прийшли посли із Німців до Святослава [470]470
Ізяслав Ярославич, вигнаний із Києва і пограбований у Польщі (див. прим. З до 1073 р.), у січні 1075 р. прибув до німецького міста Майнца, до німецького імператора, з 1084 р. – Імператора Священної Римської імперії Генріха IV, і прохав у нього підмоги проти Святослава. Імператор вирядив до Києва послом трірського архієпископа Бурхарда, брата (по матері) Оди. дочки німецького графа Ліппольда Штаденського і фон Штаде), другої Святославової жони (першою, за Любеньким синодиком. була Килікія), і, природно, той не лише не заступився за Ізяслава, а привіз Генріхові IV багаті подарунки від Святослава – силу золота, срібла, дорогої одежі.
[Закрыть], і Святослав, величаючись, показав їм багатство своє. Вони ж, побачивши незчисленне множество злота, і срібла, і паволок, сказали: «Воно за ніщо ж є, бо се лежить мертве. Військо [471]471
В Іп. І Хл. хибно «смѣтье». «кмѣть»; у Лавр. «кметье», тобто воїни, кметі.
[Закрыть]є лучче за се, бо мужі добудуть і більше од сього». Так похвалився Єзекія, цар іудейський, перед послами царя вавілонського [472]472
В Іп. хибно «к Соломону (у Хл. «къ послом») царю Асирииску»; за Біблією, Єзекія вихвалявся перед послами вавілонського царя (Ісайя XXXIX, 2, 8).
[Закрыть][Меродахбаладана], а все його було забрано у Вавілон. Так і по смерті сього [Святослава] всі маєтності [його] розсипались нарізно.
Святослав Ярославич показує німцям своє багатство. Мал. XIII (XV) ст.
У РІК 1076
У РІК 6584 [1076].Ходив Володимир, син Всеволодів, і Олег, син [473]473
Додано з Лавр.
[Закрыть]Святославів, ляхам у поміч на Чехів [474]474
Про цей похід Володимира Мономаха і Олега Святославича проти чехів (де тоді князював Вратислав II) на допомогу Болеславу Сміливому говорить також Мономах у своєму «Поученні».
[Закрыть].
Печать Всеволода-Андрія Ярославича. Печать Мстислава-Федора Володимировича.
У сей же рік преставився Святослав, син Ярославів, місяця грудня у двадцять і сьомий [день] од розрізування гулі [на шиї] і покладений був у Чернігові, в [церкві] святогоСпаса. І сів після нього Всеволод на столі [в Києві] місяця січня в перший день.
У сей же рік родився у Володимира син Мстислав [475]475
Хрестильне ім'я Мстислава (за Мстиславовим євангелієм та «Ходінням» Данила Паломника) було Федір; мав він ще й третє ім'я – Гаральд.
[Закрыть], онук Всеволодів.
У РІК 1077
У РІК 6585 [1077].Рушив Ізяслав з ляхами [до Києва], а Всеволод пішов насупротив йому. І коли Всеволод був [у поході], в Чернігові сів Борис [Вячеславич] місяця травня [у] четвертий день. І було княжіння його вісім днів, і втік він уТмуторокань до Романа [Святославича].
Всеволод же вийшов супроти брата Ізяслава на Волинь і вчинив мир. І, прийшовши, Ізяслав сів у Києві місяця липня [у] п'ятнадцятий день.
Олег же, Святославів син, перебував у Всеволода в Чернігові.
У РІК 1078
У РІК 6586 [1078].Утік Олег, син Святославів, доТмутороканя од Всеволода місяця квітня в десятий день.
У сей же рік убитий був Гліб, Святославів син, у Заволоччі. Був же Гліб милостивий до убогих і гостелюбний, старання мав до церков, [був] гарячий у вірі і кроткий, з виду гарний. Тіло ж його покладено було в Чернігові за святимСпасом місяця липня удвадцять і третій день.
Коли замість нього в Новгороді сидів Святополк, син Ізяславів, Ярополк [Ізяславич] сидів уВишгороді, а Володимир.[Всеволодович] сидів у Смоленську, привів Олег і Борис поганих на Руську землю, і пішли вони обидва з половцями на Всеволода. Всеволод тоді виступив проти них на [річці] Сожиці [476]476
Така річка невідома; ймовірно, що це права притока Сули Оржиця.
[Закрыть], і перемогли половці русь, і багато було вбито тут: убитий був тут [воєвода] Іван Жирославич, і [боярин] Туки, Чюдинів брат, і [воєвода] Порей, і багато інших місяця серпня удвадцять і п'ятий день.
Олег же і Борис прийшли доЧернігова, думаючи, що вони подолали. Та їм, які землі Руській багато зла вчинили, проливши кров християнську, [довелось узнати], що за кров ту од рук їхніх одплатить бог, [довелось] одвіт дати за погиблі душі християнськії.
Всеволод же прийшов до брата свого Ізяслава вКиїв, і, поцілувавшись, сіли вони обоє, і розповів йому Всеволод усе, що сталося. І сказав йому Ізяслав: «Брате, не тужи. Ти ж бачиш, скільки мені приключилося лиха? Спершу бо чи не вигнали мене і майно моє [чи не] розграбували? А яку потім я вину вчинив? Ачи не вигнали ви мене, оба брати мої? І чи не блукав я по чужих землях імайна [не] був позбавлений, хочне зробив я ніякого ж зла? І нині, брате, не тужімо. Якщо буде нам частка в Руській землі – то обом, якщо позбавлені будемо – то обидва. Я зложу голову свою за тебе». І, це сказавши, утішив він Всеволода, і повелів збирати воїв од малого до великого.
Печать Ізяслава-Дмитрія Ярославича.
І рушив Ізяслав з Ярополком, сином своїм, а Всеволод із Володимиром, сином своїм, і пішли вони до Чернігова. А чернігівці заперлися в городі. Олега ж і Бориса не [477]477
Додано з Акад.
[Закрыть]було в Чернігові. Оскільки ж чернігівці не одчинилися, [війська] пішли приступом до города, і Володимир підійшов до Східних воріт од [річки] Стрижені і захопив ворота. І взяли вони окольний город, і спалили вогнем, а [478]478
Додано з Лавр.
[Закрыть]люди втекли у внутрішній город. Ізяслав тим часом і Всеволод почули, що проти [них] іде Олег і Борис. Отож Ізяслав і Всеволод, упередивши, пішли удвох од города насупроти Олегові.
Війська Володимира Мономаха палять окольний город Чернігова. Мал. XIII (XV) ст.
І сказав Олег Борисові: «Не ходімо супроти [них]. Не можемо ми двоє стати проти чотирьох князів. Пошлім-но з просьбою до обох стриїв своїх». І І сказав йому Борис: «Ти дивись, я готов. Я їм противник усім». І, нахвалившись вельми, не знав він, що «бог гордим противиться, а смиренним благодать дає [479]479
Притчі Солом. III, 34.
[Закрыть]і «хай не хвалиться сильний силою своєю» [480]480
Ієремія IX, 23.
[Закрыть].
І пішли [війська одне одному] насупроти. І коли були вони на містині коло села[Гуричева] на Нежатиній ниві і зійшлися обидва, тосталася січа люта. І спершу вбили Бориса, сина Вячеславового, що нахвалився вельми [481]481
Про це нахваляння і загибель Бориса говориться також у «Слові о полку Ігоревім»: «Бориса же Вячеславлича слава на судъ приведе и на Канину зелену паполому постла за обиду Олгову, храбра и млада князя».
[Закрыть]. АІзяслав стояв у піших рядах, [і] один [воїн], зненацька під'їхавши, ударив його списому плечі, і так убитий був Ізяслав, син Ярославів. Січа ж продовжувалася, і] побіг Олег з невеликою дружиною, іледве втік. І подався він до Тмутороканя.
Убивство Бориса Вячеславича. Мал. XIII (XV) ст.
Печать Ізяслава-Дмитрія Ярославича.
Убитий був князь Ізяслав місяця жовтня у третій день. І, взявши тіло його, привезли йогов човні, і поставили навпроти Городця [Пісочного]. І вийшов назустріч йому весь город Київ. І положили йогона сани, і повезли його зі співами попи і чорноризці, і понесли йогов город, і не можна було чути співу серед плачу великого і голосіння: плакав по ньому весь город. Ярополк же ішов за ним, плачучи, з дружиною своєю: «Отче, отче мій! Скільки без печалі. пожив ти єси на світі сьому, многих напастей зазнавши од людей і од братів своїх? Тепер же погиб ти не од брата, а за брата свойого положив голову свою!» І, принісши, положили тіло його в церкві [Успіння] святої Богородиці, вложили його в раку кам'яну і мармурову [482]482
Отже, подвійний саркофаг (рака) Ізяслава стояв у церкві Богородиці. Але в якій? Вважають, що в Десятинній, однак цього уточнення в тексті немає, хоча воно наявне у літопису в 14 випадках із безсумнівних 16. Відсутність уточнення не випадкова, бо йдеться про сусідню з Софією церкву Успіння Богородиці, про яку говорилося під 1039 p. (див. там прим. 1) і де археологами знайдено сім кам'яних (шиферних) плит гробниці, ясно, що княжої. Мармурова зникла, бо цінність її дуже велика, можливо, під час загибелі цієї та інших церков, спалених 12 березня і в наступні дні 1169 p. (див. далі текст літопису). Софійський перший та Воскресенський літописи твердять, ніби Ізяслава було покладено в Софії, але у світлі вищевикладеного ясно, що це помилка. Крім того, стосунки Ізяслава з киянами були такі, що його ніяк не могли покласти в престижній митрополії – Софії, і в «Слові о полку Ігоревім» сказано, що тіло князя допровадили «ко святѣи Софии, къ Киеву», тобто «до», а не «в»; Софія тут є символом Києва.
[Закрыть].
Був же Ізяслав на вигляд гарний, тілом великий, незлобивий норовом, кривду ненавидів, любив правду. Хитрощів же в нім не було, ні лукавства, а [був] він прямий умом, не воздаючи злом за зло. Скільки отойому заподіяли кияни! Самого вигнали, а добро його розграбували, – і не воздав він за це злом. Якщо хто каже: «Він киян порубав, котрі ото висадили Всеслава з поруба», – то не він це зробив, а [483]483
В Iп. І Хл. хибно «ни», «ну»; у Лавр. «но».
[Закрыть]син його. А тоді оба брати свої вигнали його, і ходив він по чужій землі, блукаючи. А коли знову сидів він на своїм столі [і] прийшов до нього Всеволод, переможений, [то] не сказав він йому: «Скільки зазнав я од вас обох зла!» Но воздав він зломза зло, а втішив його, сказавши йому: «Після того ж, як ти, брате мій, виявив до мене любов, увів мене на стіл мій, назвавши мене старшим од себе, то я не спом'яну колишнього зла. Ти мені єси брат, а я тобі, і положу я голову свою за тебе», – що й сталося. Не сказав же він йому: «Скільки зла ви мені оба вчинили, а нині се тобі приключилося».
Не сказав він: «Се мене не обходить», а взяв він на себе печаль братню, івиявив любов велику, діючи за апостолом [Павлом], який говорить: «Утішайте печальних» [484]484
Перше посл. Павла до фессалонікінців V, 14.
[Закрыть].
Убивство Ізяслава Ярославича. Мал. XIII (XV) ст.
Воістину, якщо івчинив він щось на світі сім, який-небудь гріх, – проститься йому, бо положив він голову свою за брата свойого, ані прагнучи більшої частки, ані майна хотячи більшого, а за братню обиду. Про таких бо і господь сказав: «Якщо хто положить душу свою за друзів своїх, великим сей наречеться в царствіі небесному» [485]485
Єванг. від Іоанна XV, 13.
[Закрыть]. Соломон же сказав: «Браття, в бідах пособниками бувайте [486]486
Притчі Солом. XVII, 17.
[Закрыть]». Любов бо є вище од усього. Як ото Іоанн [487]487
В Іп. «и от»; у Лавр. «Иоанъ».
[Закрыть]говорить: «Бог – се любов, і той, хто пробуває в любові, – у бозі пробуває, і бог у ньому пробуває. Того досягається любов'ю, що ми заслугу маємо в день судний, бо яким ото він є, такими і ми єсмо у світі сьому. Боязні нема в любові, а справжня любов геть викидає боязнь, тому що в боязні є мука, і той, хто боїться, не є сповнений справжньої любові. Якщо хто каже: «Я бога люблю», а брата свого ненавидить, – це лжа є. Ботой, хто не любить брата свойого, котрого він бачить, як він може любити бога, котрого не бачить? Таку заповідь ми маємо од нього: нехай той, хто любить бога, любить і брата свойого» [488]488
Перше посл. Іоанна Богослова IV, 16–18, 20, 21.
[Закрыть]. У любові бо все досягається, через любов же ігріхи щезають, заради любові ж і господь зійшов на землю, і розіп'явся за нас, грішних, і, взявши гріхи наші, пригвоздив [себе] на хресті, давши нам хрест свій на поміч і на прогнання бісів. Задля любові мученики пролили кров свою, задля любові ж і сей князь пролив кров свою за брата свойого, здійснюючи заповідь господню.
Початок княжіння Всеволодового в Києві
Всеволод же сів у Києві на столі отця свойого і брата свойого, перейнявши всю волость Руську. І посадив він сина свого Володимира у Чернігові, а Ярополка [Ізяславича] уВолодимирі, придавши йому Туров.
Христос у славі, що вінчає на царство Ярополка Ізяславича та Ірину. Мал. 1078–1087 рр.
У РІК 1079
У РІК 6587 [1079].Прийшов Роман [Святославич] із половцями до [города] Воїня. Всеволод же, ставши коло Переяславля, вчинив мир із половцями. І вернувся Роман назад, і коли був він […] [489]489
Тут в оригіналі очевидний пропуск, і неясно, де був Роман.
[Закрыть], убили його половці, Романа, місяця серпня удругий день. – І єсть кості його, і донині [490]490
У Лавр «й доселѣ»; в Іп. І Хл. невдале переосмислення – «и до сего лѣта»; існує припущення, що це ритмізоване речення є уривком якоїсь пісні про «красного Романа», котрого оспівував і славетний Боян; за актовими печатями, друге ім'я Романа було Борис.
[Закрыть]вони там лежать, сина Святослава і внука Ярослава.
А Олега [Святославича], схопивши, хозари вислали за море, доЦесарограда [491]491
Схоплений тмутороканськими хозарами за ініціативою, очевидно, Всеволода, Олег Святославич (у «Слові о полку Ігоревім» він має промовисте співчутливе прізвисько «Гориславич») був засланий у Візантію, з імператорським двором якої Всеволод мав тісні зв'язки. Олег пробув у засланні чотири роки, два із них – на острові Родос, про що згадує у своєму «Ходінні» Данило Паломник. На засланні Олег одружився з Теофанією (Феофано) Музалон (див. про це ще прим. 4 до 1115 p.). Посадник Ратибор мав (за актовими печатями) хрестильне ім'я Климент.
[Закрыть], і Всеволод посадив посадника Ратибора уТмуторокані.
У РІК 1080
У РІК 6588 [1080].Піднялися на рать торки переяславські проти Русі. Всеволод тоді послав на них сина свого Володимира, і Володимир, пішовши, переміг торків.
У РІК 1081
У РІК 6589 [1081].Утік Ігорович Давид (із Турова) з Володарем Ростиславичем місяця травня у вісімнадцятий день. І прийшли вони обидва до Тмутороканя, і схопили Ратибора, і сіли уТмуторокані.
Печать Романа-Бориса Святославича.
Печать посадника Ратибора-Климента.
У РІК 1082
У РІК 6590 [1082].Осінь помер, половецький князь.
У РІК 1083
У РІК 6591 [1083].Прийшов Олег із Греків доТмутороканя, і схопив Давида [Ігоровича] і Володаря Ростиславича, і сів у Тмуторокані. І посік він хозар, які були радниками, щоб убити брата його [Романа] і [його] самого, а Давида і Володаря пустив.
У РІК 1084
У РІК 6592 [1084].Приходив Ярополк [Ізяславич у Київ] до Всеволода на Великдень.
У сей же час утекли два Ростиславичі, [Володар і Василько], від Ярополка [із города Перемишля] і, прийшовши[до города Володимира], прогнали Ярополка.І послав Всеволод сина свого Володимира, і вигнав він обох Ростиславичів, і посадив Ярополка уВолодимирі.
У сей же рік Давид захопив гречників [492]492
Гречники —купці, що користувалися Гречником (дніпровською частиною водної путі із Варягів у Греки), здійснюючи торгові операції між Києвом і Константинополем. Захопивши і пограбувавши гречників, Давид шкодив торговим інтересам Русі, і тому Всеволод Змушений був дати цьому князеві-ізгою город Дорогобуж.
[Закрыть]у [городі] Олешші і забрав у них все майно. Всеволод тоді, пославши [мужів своїх], привів його і дав йому [город] Дорогобуж.
У РІК 1085
У РІК 6593 [1085].Ярополк збирався іти на Всеволода, бо послухав він злих дорадників. Довідавшись про це, Всеволод послав проти нього сина свого Володимира, і Ярополк тоді, оставивши матір свою і дружину [493]493
Не жону, а військо, дружину.
[Закрыть]свою в Луцьку, сам утік в Ляхи.
Коли ж Володимир прийшов до Луцька, лучани здалися. Володимир посадив тоді Давида в [городі] Володимирі замість Ярополка, а матір Ярополкову [Олісаву], і жону його [Ірину] [494]494
Жона Ярополка Ірина (перше ім'я її – Кунігунда), як свідчать німецькі джерела і висновки дослідників, була дочкою німецького графа Отто Орламюндського (фон Орламюнде); за цими ж джерелами, одну з їхніх двох дочок, Мехтільду, було видано за німецького графа Гюнтера І Шварцбурзького (фон Шварцбург).
[Закрыть], і дружину його привів доКиєва, майно його забравши.
У РІК 1086
У РІК 6594 [1086].Всеволод заклав церкву святого Андрія [Первозваного] при Іоанні преподобнім, митрополиті. Він зробив у церкві тій монастир, і в ньому дівою постриглася дочка його, на ім'я Янка. Ся ж Янка, зібравши чорноризиць многих, пробувала з ними по монастирському правилу [495]495
За грецькими джерелами та науковими дослідженнями, Янка (Анна) була нареченою Константина, сина візантійського імператора Константина Х Дуки і його другої жони Євдокії Макремволітиси, але шлюб не відбувся, бо нареченого силоміць постригли в ченці, а тоді постриглася в черниці і Янка. У Лавр. весь матеріал, поданий в Іп. під 1086 p., опущено, а матеріал наступного, 1087 p., викладено під 1086 p.
[Закрыть].
Жорно.
У РІК 1087
У РІК 6595 [1087].Прийшов Ярополк із Ляхів і вчинив мир з Володимиром. І пішов Володимир назад доЧернігова, а Ярополк сів у[городі] Володимирі. І, пересидівши кілька днів, пішов він до Звенигорода. І не дійшов він [до] города: простромив його проклятий [убивця] Нерядець, дияволом наущений і злими людьми.
Убивство Ярополка Ізяславича. Мал. XIII (XV) ст.
Князь же Ярополк лежав на санках, а він з коня шаблею проткнув його місяця листопада у двадцять і другий день. Тоді, підвівшись, Ярополк вирвав із себе шаблю і голосно заволав: «Ох, це ти [496]496
Очевидно, Ярополк мав на увазі Рюрика Ростиславича.
[Закрыть]мене, вороже, погубив!» І втік Нерядець проклятий у Перемишль до Рюрика [Ростиславича]. А Ярополка взяли перед собою на коня отроки Радко, і Войкіна, і інші отроки; понесли йогодо Володимира, а звідти доКиєва.
І вийшов назустріч йому благовірний князь Всеволод із двома синами своїми, Володимиром і Ростиславом, і всі бояри, і блаженний митрополит Іоанн, і чорноризці, іпресвітери, і всі кияни. Великий плач учинили вони над ним, із псалмами і співами провели його до монастиря святого Дмитрія [Солунського і], опрятавши тіло його, з честю положили його в раці мармуровій [497]497
Додано з Лавр.
[Закрыть]у церкві святого апостола Петра [498]498
З різних джерел, зокрема актових печатей, відомо, що Ярополк мав третє (католицьке) ім'я Петро, а друге, хрестильне, було Гаврило.
[Закрыть], що її він сам почав був зводити, місяця грудня у п'ятий день. Багато бід зазнавши, без вини вигнаний братами своїми, кривджений і розграбований, вкінці він і смерть гірку прийняв, та вічного життя і покою сподобився.
Печать Ярополка-Гаврила-Петра Ізяславича (?).
Такий бо був блаженний – князь Ярополк: кроткий, смиренний, братолюбивий і нищелюбець, він десятину давав щорічно од усіх із дібр своїх і од хлібів святій Богородиці [печорській] і 1 молив бога завше, говорячи: «Господи, боже мій, Ісусе Христе! Прийми молитву мою і дай же мені смерть таку, яку ото дав ти єси браті моєму Борису і Глібові, од чужих рук, нехай омию я гріхи всі своєю кров'ю, ізбудуся суєтного світу і сіті вражої». І того, чого він просив, не позбавив його милостивий бог. Він дістав ті блага, що їх ані око не бачило, ні вухо нечуло, ні на серце людині які не спадали, [а] які уготував бог тим, що люблять його.
У сей же рік ходив Всеволод до Перемишля.
У РІК 1088
У РІК 6596 [1088].Освячена була церква святого Михайла Всеволодового монастиря [499]499
Ідеться про освячення закладеної 1070 p. Михайлівської церкви Видобицького монастиря; оскільки при освяченні строго додержувались патрональних (храмових) днів, то можна думати, що й ця урочистість відбулася 8 листопада, у велике (соборне) свято Михаїла архангела.
[Закрыть]митрополитом Іоанном і єпископами Лукою [білгородським] таІсайєю [ростовським]. Ігуменство того монастиря» держав тоді Лазар.
Освячення церкви Михаїла на Видобичі. Мал. XIII (XV) ст.
Печать митрополита Іоанна III.
У тім же році пішов Святополк [Ізяславич] із Новгорода доТурова на княжіння.
У сей же рік помер Никон, печорський ігумен.
У сей же рік узяли [волзькі] болгари [город] Муром.
У РІК 1089
У РІК 6597 [1089].Освячена була церква печорська святої Богородиці [500]500
Мовиться про освячення в неділю 14 серпня 1089 р. (дата – з «КиєвоПечерського патерика»), напередодні свята Успіння богородиці, закладеного 1073 p. Успенського собору (церкви Успіння Богородиці) Києво-Печерського монастиря. У Новг. І після цих відомостей сказано, що померла (невідома на ім'я) дочка Всеволода.
[Закрыть]Феодосієвого монастиря Іоанном, митрополитом, і Лукою, білгородським єпископом, і єпископом ростовським Ісайєю, і Іоанном, чернігівським єпископом, і Антонієм, юр'євським єпископом [501]501
В Іп. І Хл., очевидно, хибно «ігуменомь».
[Закрыть], при Всеволодові, благовірному князеві державному Руської землі, і дітях обох його, Володимирові і Ростиславові, коли воєводство київської тисячі держав Янь [Вишатич, а] ігуменство [печорське] держав Іоанн [502]502
Цей печорський ігумен Іоанн (Іван) і склав, як доводять, літописне зведення у 1093–1095 pp., закінчивши розповідь подіями 1093 p.
[Закрыть].
У сей же рік преставився Іоанн, митрополит. Був же Іоанн сей муж знаючий у письмі святому і поученні, милостивий до убогих І вдовиць, і ласкавий до всякого, до багатого і до вбогого, і смиренний душею, і кроткий, і мовчазний, але проречистий, коли письмом святим утішав він печальних. І не було такого раніше в Русі, ні по ньому не буде такого.
У сей же рік пішла в Греки Янка, дочка Всеволодова, про яку сказано раніш.