355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Нестор Літописець » Літопис Руський. Повість минулих літ » Текст книги (страница 3)
Літопис Руський. Повість минулих літ
  • Текст добавлен: 7 октября 2016, 02:49

Текст книги "Літопис Руський. Повість минулих літ"


Автор книги: Нестор Літописець



сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 18 страниц)

У РІК 852

У РІК 6360 [852],індикта [20]20
  Індикт – візантійське літочислення п'ятнадцятирічними періодами; індикт має 15 років і розпочинається 1 вересня; його визначають, ділячи дату від «сотворіння світу» на 15; остача, включаючи число 15, і буде індиктом.


[Закрыть]
15, коли почав Михайло цесарствувати, стала називатися [наша земля] – Руська земля. А про се ми довідалися [з того], що за сього цесаря приходила Русь на Цесароград, як ото писав [Георгій] у літописанні грецькому [21]21
  Про це написано в анонімному продовженні «Хроніки» Амартола; з інших джерел також відомо, що напад русичів на Константинополь стався 18–25 червня 860 p., отже, в літописі дату походу було вирахувано за александрійським літочисленням (тут від «сотворіння світу» рахували не 5508, а 5500 років; 6360–5500=860). Візантійський імператор Михайло III П'яниця, син імператора Феофіла і онук імператора Михайла II Травла, зійшов на трон 21 січня 842 p. зовсім малою дитиною, а самостійним імператором став лише 856 p.


[Закрыть]
. Тим-то і звідси почнемо, і числа положимо.

Отже, від Адама до потопу 2242 роки, а від потопу до Авраама 1082 роки; від Авраама до виходу Мойсеевого [з Єгипту] 430 років, од виходу Мойсеевого до Давида 601 рік; від [смерті] Давида і од початку цесарювання Соломонового до полонення Єрусалима 448 років; од полонення до [початку цесарювання] Олександра [Македонського] 313 років, од [смерті] Олександра до різдва Христового 333 роки. Од різдва Христового до [початку цесарювання] Костянтина [Великого] 318 років, а од [початку цесарювання] Костянтина до [смерті] Михайла сього 542 роки [22]22
  Дати ці вирахувано, можливо, на основі «Лѣтописца вскорѣ» – твору візантійського історіографа Никифора, що являє собою короткий перелік подій та осіб від Адама до смерті автора; тут є хронологічні помилки.


[Закрыть]
.

Од першого року [цесарювання] Михайла сього до першого року [княжіння в Києві] Олега, руського князя, 29 літ; од першого року Олегового, відтоді, як він сів у Києві, до першого року [княжіння] Ігоревого 31 рік; од першого року [княжіння] Ігоревого до першого року [княжіння] Святославового 33 роки; од першого року [життя] Святославового до першого року [княжіння] Ярополкового 28 років. Ярополк [Святославич] княжив 8 літ, Володимир [Святославич] княжив 37 літ, Ярослав [Володимирович] княжив 40 літ. Тому-то від смерті Святославової до смерті Ярославової 85 літ, од смерті Ярославової до смерті Святополкової [23]23
  В Іп. І Хл. хибно «до смерти Ярополчи»; у Лавр. «до смерти Святополчи», тобто Святополка Ізяславича; при розрахунках неповні роки заокруглено до повних; не всюди наведені в тексті дати відповідають дійсності.


[Закрыть]
60 літ.

Та ми до попереднього повернемось і розкажемо, що вдіялося в ці літа, як ото ми раніш почали були – [у] перший рік [цесарювання] Михайла, – і по порядку положимо числа [літ].

У РІК 858

У РІК 6361 [853].

У РІК 6362[854].

У РІК 6363[855].

У РІК 6364 [856].

У РІК 6365[857].

У РІК 6366 [858].Михайло-цесар з військом рушив берегом і морем на Болгар. Болгари ж, побачивши, [що] не могли вони стати насупроти, просили охрестити їх [і дали згоду] покорятися грекам. Цесар, отож, охрестив князя їхнього [Бориса] і бояр усіх, і мир учинив з Болгарами [24]24
  Відомості про похід греків на Болгарію взято з продовження «Хроніки» Амартола, але там дати нема; при хрещенні Борис дістав ім'я Михайло.


[Закрыть]
.

У РІК 859

У РІК 6367 [859].Варяги, приходячи із замор'я, брали данина з чуді, і з словен, і з мері, і з весі, [і з] кривичів. А хозари брали з полян, і з сіверян, і з вятичів; брали вони по білій вивірці [25]25
  В Іп. І Хл. «по бѣлѣ. и вѣверици»; у Лавр. «по бѣлѣ и вѣверицѣ»; тлумачили це місце по-різному; найімовірніше нове твердження, що біла вивірка – це зимовий горностай, бо в ті багаті на звірів часи данина білкою від диму (оселі) була б такою мізерною, що про це й згадувати було б не варто.


[Закрыть]
– стільки від диму.

У РІК 862

У РІК 6368[860].

У РІК 6369[861].

У РІК 6370[862].Вигнали [чудь, словени, кривичі і весь] варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: «Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву».

Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів – русь, як ото одні звуться свеями, а другі – норманами, англами, інші – готами, – отак і ці. Сказали русі чудь, словени, кривич і весь: «Земля наша велика і щедра [26]26
  В Іп. І Хл. «обилна», себто мала всього у достатку, насамперед хліба від родючої землі.


[Закрыть]
, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами».


Ізборськ. Труворове городище. VIII–IX ст. Сучасний вигляд.

І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синеус, – на Білім озері, а третій, Трувор, – в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала [свою] назву Руська земля [27]27
  Весь епізод про запрошення варягів правити, про нібито варязьке походження самої назви «Русь», «Руська земля» – новгородського походження; встановлено, що іноземні хроністи називали нашу землю і народ «руссю» задовго до появи варязьких дружин у руських князів, бо назва ця – автохтонна, слов'янська.


[Закрыть]
.

А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один. І, прийшовши до [озера] Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості, [звелівши їм] городи ставити: тому – Полоцьк, тому – Ростов, другому – Білоозеро. А варяги по тих городах є приходні. Перші насельники в Новгороді – словени, а в Полоцьку – кривичі, вРостові – меря, уБілоозері – весь, вМуромі – мурома. І тими всіма володів Рюрик.

І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони, [тамтешні жителі], сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді.

У РІК 866

У РІК 6371[863].

У РІК 6372[864].

У РІК 6373[865].

У РІК 6374 [866].Рушив Аскольд і Дір на Греків, і прийшов [туди] в чотирнадцятий рік [після першого походу Русі на] Михайла-цесаря [28]28
  Дату цього походу вирахувано, як доводять, за александрійським літочисленням (6374–5500= 874), але в розповідь внесено подробиці першого походу Русі на Константинополь 860 p. І, очевидно, другого 866 p. Михайло III П'яниця помер 867 p.


[Закрыть]
. А цесар [Михайло тоді] був у поході на агарян. І коли дійшов він до Чорної ріки, єпарх [29]29
  Єпарх(гр.) – тут: правитель Константинополя.


[Закрыть]
[Орифа] послав йому вість, що русь іде на Цесароград. І вернувся цесар. А ці, [руси], в середину Суда увійшовши, вчинили убивство багатьох християн і Цесароград двомастами кораблів оточили. Цесар же ледве в город увійшов, і з патріархом Фотієм у церкві святої Богородиці, що є у Влахернах, всю ніч молитву творили. А тоді, божественну ризу святої богородиці зі співами винісши, у море [30]30
  В Іп. «в рѣку», у Хл. «въ море»; правильне друге читання, так і в продовженні «Хроніки» Амартола.


[Закрыть]
вмочили [її] полу [31]31
  Додано з продовження «Хроніки» Амартола.


[Закрыть]
. Була тиша, і море заспокоїлось. [А тут] одразу знялася буря з вітром, і знову встали великі хвилі, і кораблі безбожної русі розметало, і до берега пригнало, і побило їх [так], що мало їх вибавилося з такої біди і до себе повернулося.

У РІК 868

У РІК 6375[867].

У РІК 6376 [868].Почав цесарствувати [в Греках] Василій [32]32
  Відомості з продовження «Хроніки» Амартола; за візантійським літочисленням це був початок 868 p.


[Закрыть]
.

У РІК 869

У РІК 6377 [869].Охрещена була вся земля Болгарська.

У РІК 879

У РІК 6378[870].

У РІК 6379[871].

У РІК 6380[872].

У РІК 6381[873].

У РІК 6382[874].

У РІК 6383[875].

У РІК 6384[876].

У РІК 6385[877].

У РІК 6386[878].

У РІК 6387 [879]. Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий.

У РІК 882

У РІК 6388[880].

У РІК 6389[881].

У РІК 6390 [882]. Вирушив Олег [у похід], узявши багато своїх воїв – варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів. І прийшов він до Смоленська з кривичами,і взяв город Смоленськ, і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз [по Дніпру] і, прийшовши, узяв [город] Любеч і посадив мужа свого.


Бронзовий топірець. Ладога. X–XI ст.

І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши під Угорське [і] сховавши воїв своїх, він послав [посла] до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: «Ми – купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас».

Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші[вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: «Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. А я єсмь роду княжого. – І [тут] винесли Ігоря. – А се – син Рюриків».

І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда] на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив [боярин] Ольма церкву святого Миколи [Мирлікійського]. А Дірова могила – за святою Ориною.

І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю.

Сей же Олег почав городи ставити і встановив данину словенам, і кривичам, і мерям. І встановив він варягам данину давати від Новгорода, – триста гривень на рік заради миру, – що до смерті Ярославової давали [новгородці] варягам.

У РІК 883

У РІК 6391 [883].Почав Олег воювати проти древлян і, примучивши їх, став із них данину брати по чорній куниці.

У РІК 884

У РІК 6392 [884].Пішов Олег на сіверян, і побідив сіверян, і наклав на них данину легку. І не велів він їм хозарам данину давати, сказавши: «Я їм противник, і вам нічого давати».

У РІК 885

У РІК 6393 [885].Послав Олег [послів] до радимичів, питаючи: «Кому ви данину даєте?» Вони ж сказали: «Хозарам». І мовив їм Олег: «Не давайте хозарам, а мені давайте». І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали. І володів Олег деревлянами, полянами, сіверянами [33]33
  Додано з Лавр.


[Закрыть]
, радимичами, а з уличами й тиверцями мав рать.

У РІК 887

У РІК 6394 [886].

У РІК 6395 [887].[У Греках] Леон цесарствував, син Василіїв, який також Левом прозвався, і брат його Олександр. Вони це сарствували двадцять і шість літ [34]34
  Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.


[Закрыть]
.

У РІК 898

У РІК 6396 [888].

У РІК 6397 [889].

У РІК 6398 [890].

У РІК 6399 [891].

У РІК 6400 [892].

У РІК 6401 [893].

У РІК 6402 [894].

У РІК 6403 [895].

У РІК 6404 [896].

У РІК 6405 [897].

У РІК 6406 [898].Ішли угри мимо Києва горою, що зветься нині Угорське. І, прийшовши до Дніпра, стали вежами [35]35
  Вежі– кочові житла на колесах. За угорськими джерелами, на чолі об'єднання семи угорських племен стояв тоді вождь Альмош; з ним був його син Арпад, засновник угорської королівської династії. Вийшли ці угри (чорні угри літопису) з прабатьківщини (басейну нижньої течії ріки Ками), близько 893 p. минули Київ, перевалили через Карпати і 896 р. уже з'явилися в басейні середнього Дунаю. Після смерті Арпада главою союзу угорських племен став його син Жольт (Золтан), а потім онук Такшонь.


[Закрыть]
, бо ходили вони [так], як і половці. І, прийшовши зі сходу, ринулися вони через гори великі, що прозвалися горами Угорськими, і стали воювати проти слов'ян і волохів [36]36
  Додано з Лавр.


[Закрыть]
,
які тут жили. Бо сиділи тут раніше слов'яни, і волохи забрали землю Слов'янську. А потім угри прогнали волохів і унаслідували землю ту. І сиділи вони зі слов'янами, підкоривши їх собі, і відтоді прозвалася земля [ця] Угорською. І стали воювати угри проти греків, і захопили вони землю Фракійську і Македонську, аж до [города] Солуня, і стали воювати проти моравів і проти чехів.

Був же один народ слов'янський: слов'яни, що сиділи по Дунаю і яких захопили угри, і морави, і чехи, і ляхи, і поляни, яких нині звуть русь. Сим жеморавам найперше було створено письмена, які й дістали назву – азбука слов'янська; ця азбука є в Русі і в Болгарах дунайських.

Бо коли слов'яни [вже] жили охрещеними, то князі їхні – Ростислав, і Святополк, і Коцел – послали [послів] до цесаря Михайла [37]37
  Посольство в Константинополь до імператора Михаила III П'яниці було виряджено від одного Ростислава, моравського князя; напочатку не зовсім точна розповідь про слов'янські письмена далі спирається на «Житіє Мефодія».


[Закрыть]
, кажучи: «Земля наша охрещена, а нема в нас учителя, який би нас учив, і повчав, і витолкував святії книги. Не розумієм бо ми ні грецької мови, ні латинської. Ті ж нас учать так, а інші – інак, тому-то не розуміємо ми написання букв, ані значення їх. Пришліть-но нам учителів, які можуть нам розказати [про] книжні слова і їх суть».


Аскольдова могила. Сучасний вигляд.

Це почувши, Михайло-цесар скликав філософів усіх і переказав їм усі речі слов'янських князів. І мовили філософи: «Єсть муж у Солуні, на ім'я Лев, і є в нього сини, що розуміють мову слов'янську, – і вчені два сини в нього, і філософи». Це почувши, цесар послав [посланця] по них у Солунь до Льва, кажучи: «Пошли до нас негайнообох синів своїх, Мефодія і Костянтина».

Це почувши, Лев негайно послав їх. І прийшли вони оба до цесаря, і сказав їм цесар: «Осе прислала до мене Слов'янська земля, просячи учителя собі, який би міг витолкувати їм святії книги. Бо сього вони хочуть». І умовлені вони були цесарем, і послали їх у Слов'янську землю до Ростислава, і Святополка, і Коцела.

Коли ж ці оба прийшли, [то] почали вони створювати письмена азбуковні слов'янські і переклали Апостол і Євангеліє. І раді були слов'яни, що почули [слова] про велич божу своєю мовою. А після цього переклали вони Псалтир, і Октаїх [38]38
  Октаіх, Октоїх, чи Осмогласник– богослужебна книга, що містить літургійні співи, які виконують на вісім «гласів», чи розспівів.


[Закрыть]
, і інші книги.

Деякі тоді почали хулити слов'янські письмена, кажучи: «Не належить бо нікотрому народові мати свою азбуку, окрім євреїв, і греків, і латин, – згідно з Пілатовим написом, що його він на хресті господньому написав» [39]39
  Згідно з Євангелієм, напис над розіп 'ятим Христом «Ісус Назарей, цар іудейський» було зроблено на хресті за наказом Пілата єврейською, грецькою і латинською мовами.


[Закрыть]
.

Коли ж почув це папа римський [Адріан], він осудив тих, що ропчуть на слов'янські письмена, кажучи: «Нехай сповниться слово Писання, що «восхвалять бога всі народи» [40]40
  Псалом LXXXV, 9.


[Закрыть]
, і друге: «Возглаголять усі мовами різними [про] велич божу, оскільки бо дав їм святий дух говорити» [41]41
  Діяння апостолів II, 4.


[Закрыть]
. А якщо хто хулить слов'янську грамоту – хай будуть вони відлучені од церкви, допоки виправляться. Бо вони – вовки, а не вівці, так що треба за ділами впізнати їх і берегтися їх. Ви ж, чада, божого послухайте учення і не відкиньте повчання церковного, як ото поучив вас Мефодій, учитель ваш».


Кирило і Мефодій перекладають Святе письмо. Мал. XIII (XV) ст.

Костянтин тим часом вернувся назад і пішов навчати болгарський народ, а Мефодій зостався в Моравії. Після цього ж князі Коцел поставив Мефодія за єпископа в Паннонії, на місці святого апостола Андроника, одного з сімдесяти учеників святого апостол; Павла. А Мефодій посадив двох попів, гарних скорописців, і повністю переклав усі книги [Святого письма] з грецької мови слов'янською за шість місяців, почавши з березня місяця [і] до двадцяті і шостого дня жовтня місяця. Закінчивши ж, воздав він достоин; хвалу і славу богові, який дав таку благодать єпископові Мефодію наступнику Андрониковому, тому що учителем слов'янського на роду є Андроник-апостол.

ДоМоравії ж доходив і апостол Павло й учив тут. Тут бо є Іллірія, до якої доходив апостол Павло, і тут спершу були слов'яни. Тому-то вчителем слов'янського народу є Павло. Від того ж народ і ми єсмо, русь; тим-то й нам, русі, учителем є Павло апостол, оскільки учив він народ слов'янський і поставив по собі слов'янському народові за єпископа і намісника Андроника.

А слов'янський народ і руський – один; од варягів бо прозвалися вони руссю, а спершу були слов'янами; хоча вони й полянам звалися, але мова [в них] слов'янська була. Полянами ж вони пре звалися тому, що в полі сиділи, а мова в них була одна – слов'янська.

У РІК 902

У РІК 6407[8991.

У РІК 6408[900].

У РІК 6409[901].

У РІК 6410[902]. Леон, цесар [грецький], найняв угрів проти болгар, і угри, напавши, всю землю Болгарську розоряли. Симеон же, [князь болгарський], довідавшись [про це], повернув на угрії Угри насупроти пішли і перемогли болгар, так що Симеон ледве в [город] Дерестер утік [42]42
  Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.


[Закрыть]
.

У РІК 903

У РІК 6411 [903].Коли Ігор виріс, він ходив [у походи] вслід за Олегом, і [кожен] слухався його. І привели йому жону із Псков на ім'я Ольгу.

У РІК 907

У РІК 6412[904].

У РІК 6413[905].

У РІК 6414[906].

У РІК 6415 [907].Пішов Олег на Греків, Ігоря зоставивши в Києві. Узяв же він множество варягів, і словен, і чуді, і кривичі і мері, і полян, і сіверян, і деревлян, і радимичів, і хорватів, і дулібів і тиверців, котрі є пособниками. Ці всі називалися «Велика Скіфія». І з цими усіма вирушив Олег на конях і в кораблях, і було кораблів числом дві тисячі [43]43
  Кількість кораблів, можливо, перебільшена.


[Закрыть]
.


Стіни Цесарограда (Константинополя).

І прибув він до Цесарограда, а греки замкнули Суд [44]44
  Затоку і гавань Константинополя Суд замикали, протягуючи ланцюг по морю між баштами, що стояли обабіч неї.


[Закрыть]
і город заперли. І вийшов Олег на берег, і повелів воям виволокти кораблі на берег. І попустошив він довкола города, і вчинив убивство багатьох греків. І палат багато вони розбили, і церкви попалили. А котрих же брали як полоняників, [то] одних вони посікали, а других мучили, інших же розстрілювали, а [ще] інших у море кидали. І багато іншого зла творили руси грекам, як ото [звичайно] вороги творять.

І повелів Олег воям своїм колеса зробити і поставити кораблі на колеса. А коли настав попутний вітер, напнули вони паруси, [рушили] з поля, і пішов [Олег] до города.

Побачивши ж [це], греки убоялися і сказали, виславши [послів] до Олега: «Не погубляй город. Ми згоджуємось на данину, як ти ото хочеш». І зупинив Олег воїв, і винесли йому [греки] їжі і вина, і не взяв він його, бо було воно приготоване з отрутою. І убоялися греки, і сказали: «Не Олег се, а святий Дмитрій, посланий на нас богом».


Кораблі Олега на колесах. Мал. XIII (XV) ст.

І зажадав Олег, щоб вони данину дали на дві тисячі кораблів: по дванадцять гривень на чоловіка, а в кораблі [було] по сорок мужів. І згодилися греки на це, і стали греки миру просити, щоби не пустошив він Грецької землі.

Олег тоді, трохи відступивши од города, почав мир ладнати з обома цесарями грецькими, з Леоном і з Олександром. Він послав до них обох у город Карла, Фарлофа, Вермуда, Рулава і Стемида, кажучи: «Згоджуйтесь мені на данину». І сказали греки: «Чого хочете – [того] ми й дамо тобі». І зажадав Олег дати воям на дві тисячі кораблів по дванадцять гривень на кочет, а потім давати углади [45]45
  Углади (у Радз. «уклады» – або контрибуція, або щорічна данина.


[Закрыть]
на руські городи – спершу на Київ, а тоді й на Чернігів, і на Переяславль, і на Полоцьк, і на Ростов, і на Любеч, і на інші городи, – бо по тих городах сиділи князі, під Олегом сущі.

«[Коли] приходять руси, нехай посольське [46]46
  В Іп. хибно «хлѣбное», у Хл. «слебное», – ідеться про все, що було потрібне для утримання послів.


[Закрыть]
беруть, скільки [посли] хотять. А якщо прийдуть купці, хай беруть місячину [47]47
  Місячина – провіант на місяць.


[Закрыть]
на шість місяців: і хліб, і вино, і м'яса, і риби, і овочів. І нехай дадуть їм митися, скільки вони хотять [48]48
  Вода в посушливому Константинополі мала велику вартість, а купання в лазні для греків було великою насолодою і навіть засобом лікування.


[Закрыть]
. А коли йтимуть руси додому, нехай беруть у цесаря нашого [49]49
  В Іп., Хл. І Радз. помилково «вашего».


[Закрыть]
на дорогу їжу, і якорі, і канати, і паруси, і [все], скільки треба».

І згодилися греки, і сказали обидва цесарі і боярство все: «Якщо прийдуть руси не для торгу – хай місячини не побирають. Хай заборонить князь людям своїм, русам, які приходять сюди, щоб не творили вони капості в селах і в землі нашій. Руси, що прибувають, нехай живуть коло [церкви] святого Мами [50]50
  Церкву монастиря святого Мами (Маманта) було збудовано не в самому місті, а за фортечною стіною північно-західного (Влахернського) району Константинополя біля правого (південного) берега затоки Суд (Золотого Рогу), поблизу старих Влахернських воріт; цими воротами, очевидно, і пропускали русичів у Цесароград.


[Закрыть]
. А [коли] пошле цесарство наше [своїх мужів], хай ті перепишуть імена їхні, і тоді [хай] візьмуть вони місячину свою: спершу [ті, що] від города Києва, а тоді з Чернігова, і [з] Переяславля, і [з] інших городів. І нехай входять вони в город одними воротами [51]51
  Паволока– загальна назва міцної дорогої матерії – порфіри, парчі, багору та ін. – пурпурового кольору або витканої золотом чи сріблом на шовковій основі.


[Закрыть]
, з цесаревим мужем, без оружжя, [по] п'ятдесят чоловік, і хай торгують, як ото їм треба, не платячи мита ні від чого».


Ідол Святовита-Рода. Вигляд з чотирьох боків. X ст.

Отож, цесар Леон з Олександром мир оба вчинили з Олегом, згодившись на данину і присягнувши межи собою. Цілувавши самі хреста, Олега і мужів його водили вони до присяги по руському закону. Клялися ті оружжям своїм, і Перуном, богом своїм, і Волосом, богом скоту. І утвердили вони мир.


Руси присягають Перуном. Мал. XIII (XV) ст.

І сказав Олег: «Ізшийте паруси паволочані [52]52
  В Іп. І Хл., очевидно, хибно «повѣсиша щиты своя»; у Радз. «повїси щить свои».


[Закрыть]
русам, а словенам – шовкові». Так і вчинили. І повісив [Олег] щита свого [53]53
  Узороччя —коштовності взагалі, зокрема тканини з вишитими візерунками, різьблені речі, ювелірні та ін.


[Закрыть]
на [Золотих] воротах, знаменуючи побіду, і пішов од Цесарограда. І напнули руси паруси паволочані, а словени – шовкові, і роздер їх вітер. І сказали словени: «Візьмемось за свої грубі. Не дано словенам [напинати] паруси шовкові».

І прибув Олег до Києва, несучи золото, і паволоки, і овочі, і вина, і всяке узороччя. І прозвали [кияни] Олега – «Віщий», бо були люди [ці] поганами і невігласами.

У РІК 911

У РІК 6416[908].

У РІК 6417[909].

У РІК 6418[910].

У РІК 6419 [911].З'явилася звізда велика на заході, подібна до списа [54]54
  Комета Галлея; була вона в перигелії (в найближчій до сонця точці орбіти) 19 липня 912 p.; відомості про неї взято з продовження «Хроніки» Амартола.


[Закрыть]
.

У РІК 912

У РІК 6420 [912].Послав Олег мужів своїх налагодити ми і укласти договір межи Греками і Руссю. І послав він, мовлячи:

«Згідно з другою угодою, що відбулась при [55]55
  В Іп., Хл. І. Радз. «равно другаго свѣщания, бывшаго при». Цими ж словами розпочинаються договори з греками 944 і 971 pp. Більшість учених приймає гіпотезу, що словом «равно» було перекладене грецьке to ison – копія, список, а наведений текст тлумачать так: «Список з другого договору, що укладений при…» Договір 911 p., як доводять нині, було укладено в Константинополі без попередніх переговорів у Києві і виготовлено на двох хартіях (пергаментах): 1. Хрисовул – затверджена Леоном і Олександром грамота, призначена для Олега; 2. Доповнена (чи тотожна?) клятвена грамота руських послів для грецької сторони; з цієї грамоти до від'їзду з Цесарограда руські посли одержали копію, переклад якої, недоладно зроблений, зрештою, невідомо ким, де і коли, потрапив до літопису. Є також ґрунтовна аргументація, якої дотримуємось, що слова «равно другаго свhщания, бывшаго при» слід перекладати так: «Згідно з другою угодою, що відбулась при…» і що цими словами говориться про другу, попередню, прелімінарну угоду-нараду в Константинополі між представниками Візантії і Русі, на якій вироблялися пункти договору, котрі згодом остаточно формулювалися в даному договорі, підписувалися і затверджувалися. Такий порядок підготовки і укладання договорів – здавна узвичаєна, чинна й нині юридично-дипломатична процедура.


[Закрыть]
тих же цесарях, Льві й Олександрові, ми, [мужі] від народу руського – Кар; Інгельд, Фарлоф, Вермуд, Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемид, – послані від Олега, великого князя руського, і всіх, що є під рукою його, світлих бояр, до вас, Льва, і Олександра, і Костянтина, великих за волею божою самодержців, цесарів грецьких, для збереження і на засвідчення дружбі яка од багатьох літ була межи християнами і руссю, за бажання наших князів і за [їхнім] велінням, і від усіх, що є під рукою його [Олега], сущих русів. Наша світлість, більше від інших за воле божою хотячи зберегти і засвідчити таку дружбу, яка бувала меж християнами і руссю, багато разів насправді прагнули не лише просто на словах, а на письмі і з клятвою твердою, клявшись оружжям своїм, дружбу таку засвідчити і утвердити по вірі і по закону-нашому.

Глави [угоди], які ми, отже, взяли на себе по божій вірі і дружбі, суть такі:

По першому слову замирімося з вами, греки, дружімо один з одним від усієї душі і призволення, а ми не дамо, наскільки наша воля, статися ніякому обману чи злочинові од тих, що перебувають під рукою наших світлих князів, і подбаємо, наскільки [наша] сила, щоб зберегти з вами, греки, на подальші літа і назавжди дружбу, немінливу й бездоганну, яку ми засвідчуємо проголошенням і написанням з клятвою. Так само й ви, греки, бережіте таку ж дружбу, незвабливу й непорушну, до князів світлих наших руських і до всіх [людей], що є під рукою світлого князя нашого, завжди і в усі літа.

А про справи щодо злочинів, які можуть статися, урядимося так:

[Злочин] нехай настільки явно буде доведений доказами, щоб [судді] мали віру до цих доказів; а коли вони йому, [доказові], будуть не йняти віри, нехай не клянеться [56]56
  В Іп. І Хл. «да не кленется», у Радз. навпаки – «да кленется»; перекладаємо за Іп., хоча немає цілковитої певності щодо того, чи точно перекладено цю ключову статтю. Тому наводимо тут текст оригіналу за Іп.: «да єлико явь будеть показании явлеными. да имѣють вѣрноє о тацѣхъ явлении. а ємуже начнуть не яти вѣры. да не кленется часть та. иже ищеть неятью вѣры. да єгда клянется по вѣрѣ своєи. будеть казнь яко же явится съгрѣшение». Переклад темного тексту договору Олега з Греками 911 р. є справою надзвичайно складною, а всім договорам присвячена ціла література, багато місць цих документів учені витлумачують по-різному.


[Закрыть]
та сторона, яка прагне щоб [доказові] не вірили; а коли поклянеться [позивач] по вірі своїй – буде [такою] кара, якою й виявиться провина.

Про це: якщо хто уб'є, християнина русин чи християн] русина, нехай умре там, де вчинить убивство. Якщо ж утече той, що вчинив убивство, [і] якщо є він імущим, то [ту] частину [майна] його, котра його буде по закону, хай візьме родич убитого; але жона убивці хай має стільки, скільки належить [їй] по закону якщо ж той, що вчинив убивство і втік, є неімущим, хай буде він під судом, поки не знайдеться, і тоді хай умре.

Якщо ж ударить [хто кого] мечем або поб'є яким-небудь знаряддям, то за удар або побої нехай дасть п'ять літр [57]57
  Літра(лібра, фунт) – основна вагова одиниця римської і візантійської монетної системи (327, 45 г).


[Закрыть]
срібла по закону руському; якщо ж той, що так учинив, буде неімущим, хай дасть, скільки може, і хай зніме із себе [потерпілому] навіть ту саму одежу свою, у якій він ходить, а про решту [суми] нехай поклянеться по своїй вірі, що [ніхто] інший ніяк [не може] допомогти йому; після цього за провину хай [більше] не стягують.

Про це: якщо украде русин що-небудь у християнина чи, навпаки, християнин у русина, і злодій буде спійманий у той час, коли вчинить крадіжку, тим, хто втратив що-небудь, [та] якщо опиратиметься [58]58
  В Іп. І Радз., мабуть, хибно «приготовится», треба – «противится».


[Закрыть]
він, крадіжку чинячи, і буде вбитий, хай не карають за смерть [його] ні християни, ні руси, але ще нехай забере своє ті який [це] втратить. А якщо віддасться в руки крадій, нехай буде і узятий тим же, у кого буде украдено, і зв'язаний буде, і оддасть те, що посмів украсти, однак оддасть потрійно.

Про це: якщо ж хто, чи русин християнинові, чи християн русинові, завдаючи муки, вчинить грабіж або явно насильно візьме що-небудь у другого, хай верне потрійно.

Якщо викинутий буде човен вітром великим на чужу землю, і якщо він знайдений [59]59
  В Іп. І Радз. «обрящються», треба, вважаємо, «обрящеться».


[Закрыть]
буде нами, русами, то якщо хто збереться спорядити човен з добром своїм і відіслати назад у землю Християнську, ми проведемо його крізь усяке небезпечне місце, доки [не] прибуде він у безпечне місце. Якщо ж такий човен, чи бурею, чи земною перепоною задержаний, не може добратися до своїх місць, то ми, руси, допоможемо гребцям того човна і допровадимо [туди] з куплею їх по-здорову. Якщо це станеться поблизу землі Грецької і якщо приключиться така сама біда човну руському, то ми, [греки], проведемо його в Руську землю; і хай продають [руси] товар того човна; і якщо може [хто] продати що з човна, [то] ми, [греки], виволочимо їм [товар]. А коли ми, руси, прийдемо в Греки чи для торгівлі, чи з посольством до цесаря вашого [60]60
  В Іп. І Хл. хибно «нашему», у Радз. «вашему».


[Закрыть]
, то ми, [греки], пропустимо з честю їх [і] проданий товар човна їхнього. Якщо ж приключиться кому з того човна в ньому убитим бути, або побитим бути нами, русами, або взято [буде з човна] що-небудь, то хай ті, що це вчинили, зазнають названої раніш кари.

Про цих: якщо полоняник з обох країн задержується чи русами, чи греками, проданий в ту [їхню] країну [61]61
  В Іп. І Хл. «въ ину страну (сторону)», у Радз. «въ ону страну»; вірне, вважаємо, читання Радз.


[Закрыть]
, іякщо знайдеться чи русин, чи гречин, що викуплять [62]62
  В Iп. І Хл. хибно «да не купять».


[Закрыть]
і вернуть викуплену особу у свою країну, то [хай] візьмуть ті, які [раніш] його, [полоняника], купили, [заплачену] ціну його або [те] візьмуть за нього, що вважається на торзі на [той] день [63]63
  В Іп. «на дань», у Хл. «дань», у Радз. «на д[е]нь».


[Закрыть]
ціною челядина. Так само якщо з війська взятий буде [русин у полон] тими ж греками, то хай же повернеться він у свою країну і [хай] оддана буде [та] ціна його, як уже сказано, що й на торзі.

Коли ж потрібно [цесареві вашому] на війну іти і якщо виникне вам потреба [в людях], а ці, [руси], захотять віддати честь вашому цесареві, – то коли в будь-який час скільки їх [не] прийде і схочуть вони остатись [на службі] у цесаря вашого своєю волею, – нехай вони будуть [там].

Про полонення русами [64]64
  В Іп. І Хл. хибно «о Руси», у Радз. «оть Руси».


[Закрыть]
[тих], які часто прибувають із якої-небудь нраїни в Русь і яких продають в Християни, а також іще й про [65]65
  В Iп. І Хл. хибно «от», у Радз. «о».


[Закрыть]
полонених християн, які часто з якої-небудь країни прибувають в Русь, – цих [нехай] продають по двадцять золотих [66]66
  Золотий, або солід —золота римська, потім візантійська монета, основна монетна і лічильно-грошова одиниця (4,55 г, 1/72 фунта).


[Закрыть]
, і хай прибудуть вони в Греки.

Про це: якщо украдений буде челядин руський, або втече, або насильно проданий буде і жалітися стануть руси, – хай підтвердиться це челядином, [і] нехай заберуть вони його в Русь; також і купці, якщо [67]67
  Додано з Софійського списку.


[Закрыть]
вони втратили челядина і жаліються, – нехай позивають [через суд] і, знайшовши його, нехай заберуть; якщо ж який-небудь місцевий [житель] не дасть учинити цей розшук, – хай буде він винуватим.

Про русів, що служать у Греках у християнського цесаря. Якщо хто [з них] помре, не розпорядившись своїм майном, чи також своїх [тут] не матиме, хай верне [цесар] майно [його] найближчим родичам в Русь. Якщо ж [русин] учинить заповіт, – той візьме спадок його, кому він напише успадкувати майно; хай успадкує його [хто-небудь] із русів, що [тут] торгують, [чи хто] з різних [людей], що прибувають [із Русі] в Греки і надовго [тут] залишаються [68]68
  В Іп., Хл. І Радз. «й удолжающихь»; слово це означає «які довго перебувають, які надовго залишаються»; див. під 997 p. про облогу Білгорода печенігами: «й оудолжишася остояче вь град[ѣ] люди».


[Закрыть]
.

Якщо злочинець [не] повернеться [69]69
  В Іп., Хл. І Радз. «възвратится»; без «не».


[Закрыть]
в Русь, – хай жаліються руси християнському цесареві і [нехай] схоплять такого і повернуть насильно в Русь. Це ж усе нехай роблять руси грекам, якщо де-небудь станеться таке [саме].

На підтвердження ж і непорушність [миру, що має] бути межи вами, християнами, і [нами], руссю, цей мирний договір учинили ми. [руси], і ви, оба [цесарі], новим написанням [70]70
  В Іп. І Хл. «сь творихом Ивановомь (Радз. «Ивановымъ») написанием»; давно зауважено, що тут невірно розбито. текст на слова; треба – «сътворихомъ» (учинили ми) «й ва» (і ви оба – двоїна) «новымъ написаниемъ» (новим написанням); цими словами підтверджується існування договору 907 p. як «старого», ранішога


[Закрыть]
на двох хартіях [71]71
  Хартія —пергамент, відповідним способом вичинена шкура телят, ягнят чи козенят.


[Закрыть]
, – цесаря вашого і своєю рукою, [а цесар] присягальним чесним хрестом і святою єдиносущою трійцею єдиного істинного бога вашого [72]72
  В Іп., Хл. І Радз. «нашего», в Акад. «вашего»; оскільки було складено дві договірні грамоти – для греків і для русів, то, виготовляючи їх, треба було відповідно змінювати «ви» на «ми», «вами» на «нами» і навпаки, що в перекладі було зроблено непослідовно; такі самі помилки є і в тексті договору Ігоря з Греками 944 p.


[Закрыть]
засвідчив [свій договір] і дав нашим послам [73]73
  В Iп. хибно «словомъ», у Хл. «послом».


[Закрыть]
. Ми ж клялися цесарю вашому, од бога сущому, яко божому створінню, по закону і за звичаєм народу нашого не переступати ні нам, ні іншому [кому] із країни нашої встановлених глав договору про мир і дружбу. І це написання дали ми обом цесарям [74]74
  Згаданий вище Константин договір не підписував. Цей Леонів син Константин VII Порфірогенет (Багрянородний), з дитинства престолонаслідник, мав тоді всього шість років і три місяці.


[Закрыть]
вашим для підтвердження, що договору цьому бути на укріплення і за свідчення існуючого межи нами миру, місяця вересня в другий [день], а в індикт [75]75
  В Іп., Хл. І Радз. «а в недѣлю», «недели», хоч ясно, що тут ідеться про літочислення індиктами (див. прим. 1 до 852 р.); в літопис договір внесено під 912 р. за візантійським літочисленням.


[Закрыть]
п'ятнадцятий, у рік [від] сотворіння світу 6420»

Цесар же Леон, вшанувавши послів руських дарами – золотом, і паволоками, і фофудіями [76]76
  Фофудія —особлива грецька матерія, з якої шили каптани з поясами, чи фофудоти; з середини XII ст. замість фофудій з'явилися оксамити (див. ще прим. 2 до 1115 p.).


[Закрыть]
, – приставив до них мужів своїх показати їм церковну красу, і палати золотії, і багатство, що було в них: золота безліч, і паволоки, і каміння дороге, і стражданню господні – вінець, і гвоздіє, і багряницю, і мощі святих, повчаючи їх віри своєї і показуючи їм істинну віру. І тоді одпустив він їх у свою землю з честю великою.

Послані ж Олегом посли прийшли до Олега і повідали всі речі обох цесарів, як учинили мир і уклали договір межи Грецькою землею і Руською і як [дійшли згоди] клятви не переступати ні грекам, ні русі.

І жив Олег, мир маючи з усіма землями [і] князюючи в Києві.

І приспіла осінь, і спом'янув Олег коня свого, якого поставив був годувати, [зарікшись] не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів івіщунів: «Од чого мені прийдеться померти?» І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, – од нього тобі померти». Олег же, взявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді [не] сяду на коня [сього], ані гляну більше на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши декілька літ, він не займав його, поки й на Греків пішов.

А коли вернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п'ятий рік спом'янув він коня свого, що од нього, як прорекли були волхви, [прийдеться] померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де є кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?» А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і вкорив віщуна, кажучи: «Неправдиво то говорять волхви, і все те – лжа єсть: кінь умер, а я живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, [і] посміявся, мовлячи: «Чи од сього черепа смерть мені прийняти?» І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія вжалила його в ногу.


Змія кусає Олега. Мал. XIII (XV) ст.

І з того розболівшись, він помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щековицею. Єсть же могила його йдо сьогодні, називається могила таОлеговою. А було всіх літ його княжіння тридцять і три [77]77
  Це число вирахувано від часу смерті Рюрика в 879 р.


[Закрыть]
.

Се ж не [78]78
  Додано з Радз. Розповідь про чарівництво Аполлонія Тіанського виписана з продовження перекладу «Хроніки» Амартола; місцями він важкий для тлумачення; наш переклад звірено з грецьким оригіналом.


[Закрыть]
дивно є, що від волхвування збувається чародійство, як ото було в цесарювання [у Римі] Доміціана. Відомо, що був [тоді] один волхв, на ім'я Аполлоній Тіанський, який ходив і творив усюди в городах і селах бісівські чуда. Якось, коли він із Риму прийшов у Візантій, упросили його тутешні жителі вчинити оці [чуда]: він вигнав безліч зміїв і скорпіонів із города, щоб вони не вадили людям, [а] коли зійшлися бояри, приборкав роз'ярених коней. Так само, коли він і в Антіохію прийшов, і впросили його вони, – бо антіохійців мучили скорпіони й комарі, – він зробив мідного скорпіона і закопав його в землі. І поставив він над ним невеликий мармуровий стовп, і звелів людям узяти палиці і ходити по городу [і] кричати, потрясаючи палицями: «Без комара [бути] городу!» Так іщезли з города комарі й скорпіони. Запитали його також і про землетрус, що загрожував городу [79]79
  В Іп. попсований текст «от лежащими на гробѣ трусъ», у Радз. «о лезащимъ на градѣ трусъ».


[Закрыть]
. Він зітхнув [і] написав на дощечці оці [слова]: «Горе тобі, нещасний городе, бо потрусить тебе багато, охопить тебе вогонь, оплачуть же тебе й при березі Оронта!» [80]80
  В Іп. «ополчать же тя и при березѣ си Орити», у Хл. «при брезѣ сі орнити», у Радз. «оплачеть же тя и при березѣ сыи Оронтии».


[Закрыть]


Гора Щековиця. Кін. 1840-х рр.

Про нього ж і великий Анастасій [із] божого города [Єрусалима] сказав: «[Зображення], зроблені Аполлонієм, навіть і донині в деяких місцях існують. Стоять викувані [ним зображення], що відганяють четвероногих [і] птиць, які можуть вадити людям, другі ж – щоб удержувати потоки річок, які ринуть нестримно, а деякі інші стоять, щоб запобігати людській згубі і каліцтву. Бо ж не тільки за життя його таке й подібне вчинили біси завдяки йому, але й по смерті його, перебуваючи коло гробу його, вони чуда творили на його честь і на спокусу нещасним людям, яких особливо на таке ловить диявол».

А хто що скаже про спрямовані проти Нерона [81]81
  Додано з грецького оригіналу.


[Закрыть]
чаклунські діла, який сам таким умілим був на чародійську облуду? Він завжди явноглузував з Аполлонія, що той не мав властивого чародіям філософського досвіду. «Треба було б йому, – говорив [Нерон], – як ото і я, словом тільки творити те, чого він хотів, а не чаклунством досягати того, що він здійснював».

А все те за допустом божим і дією бісівською буває. Такими речами [має] випробовуватися наша православна [82]82
  В Іп. І Хл. хибно «преславныя», у Радз. «православныя».


[Закрыть]
віра: чи тверда вона єсть [і] кріпка, пробуваючи [в] господові, чи не зваблює її враг оманливих ради чудес і сатанинських діл, які чинять раби і слуги зла.


Фібула (застібка). Київ. X ст.

А ще [бувало, що] іменем господнім пророкували декотрі, як Валаам, і Саул, і Каіафа, і бісів навіть вигнали, як Іуда і сини Скева. Бо й на недостойних часто діє благодать [божа], щоб іншим учинити благодать [83]83
  В Іп., Хл. І Радз. хибно «здѣтельствуеть», «свидѣтельствуеть».


[Закрыть]
. Хоча Валаам далекий був од обох, – од [праведного] життя і віри, – а проте проявилася в нім благодать заради дбання про інших. І фараон таким був, але й тому [бог] будучину показав [84]84
  Ідеться про фараона, якому, за Біблією (Буття XLI), бог наслав пророчі сни і цим дав знати про наступні сім років урожайних і сім неурожайних, голодних.


[Закрыть]
. І Навуходоносор законопереступником [був], але й цьому також одкрив [бог], що станеться через багато поколінь [85]85
  В Іп. І Хл. хибно «посредѣ же града», «посреди же города»; у Радз. «последи же родъ».


[Закрыть]
 являючи цим, що многі, котрі мають хибні думки, [ще] до пришестя Христа чинять знамення іншим способом на спокусу людям, я не розуміють добра. Такими ж були Симон Волхв, і Менандр, і інії з приводу яких істинно сказано: «Не чудесами спокушати…»


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю