Текст книги "Літопис Руський. Повість минулих літ"

Автор книги: Нестор Літописець

сообщить о нарушении

Текущая страница: 17 (всего у книги 18 страниц)

У РІК 1104

У РІК 6612 [1104].Повели [Ірину], дочку Володареву, за цесаревича [Ісаака], за Олексинича [624]624
  Тобто дочку Володаря Ростиславича, за грецькими джерелами – Ірину, було видано за Ісаака, сина візантійського імператора Олексія І Комнина; повели її в день пророка Іллі.


[Закрыть], доЦесарограда місяця липня у двадцятий [день].

У тім же році повели Передславу, дочку Святополкову, в Угри за королевича [Альмоша] [625]625
  Альмош був сином тоді вже покійного угорського короля Гейзи І і братом тодішнього короля Коломана (див. про нього прим. 2 до 1112 р.), який незабаром осліпив Альмоша і його сина від Передслави, майбутнього короля Белу II.


[Закрыть], місяця серпня у двадцять і перший [день].

Того ж року прийшов митрополит Никифор в Русь, місяця грудня в шостий день.

У тім же році преставився Вячеслав Ярополчич, того ж місяця [626]626
  Додано з Лавр.


[Закрыть]у тринадцятий день.

Того ж місяця у вісімнадцятий[день] Никифора, митрополита, посаджено [в Києві] на столі.

Сього ж року наприкінці послав Святополк [воєводу] Путяту [Вишатича] на Мінськ, а Володимир послав сина свого Ярополка, а Олег [Святославич] сам пішов на Гліба [Всеславича], узявши Давида Всеславича. Та не досягли вони нічого і вернулися назад.

І родився у Святополка син, і нарекли його ім'ям Брячислав.

У сей же рік було знамення: стояло сонце в крузі, а посередині круга – хрест, а посередині хреста – сонце, а поза кругом обабіч – два сонця, над сонцем же, поза кругом, дуга, обома рогами на північ. Таке ж знамення [було] ів місяці, такого самого вигляду, місяця лютого в четвертий, і п'ятий, і шостий день. Удень [на сонці воно було] протягом трьох днів, а вночі в місяці протягом трьох ночей [627]627
  Ідеться про гало (див. прим. 2 до 1099 p.).


[Закрыть].

У РІК 1105

У РІК 6613 [1105].Увалився верх [церкви] святого Андрія [Первозваного].

У сей же рік митрополит [Никифор] поставив Амфілохія єпископом уВолодимир, місяця [628]628
  Додано з Лавр.


[Закрыть]серпня у двадцять і сьомий день.

У тім же році поставив він Лазаря [єпископом], уПереяславль, місяця листопада удванадцятий [629]629
  У Хл. «вь 22», але це хибно, бо тоді була середа.


[Закрыть][день].

[У] тім же році поставив він Мину [єпископом] уПолоцьк, місяця грудня в третій день [630]630
  В Іп., Хл. І Лавр. «въ 13 день», але це невірно, бо тоді була середа, а неділя припѣдала на 3 і 10 грудня; приймаємо першу дату, якою можна палеографічне пояснити помилку переписувачів (хоча в Никанорівському літопису стоїть 10 грудня).


[Закрыть].

Утім же році з'явилася звізда з хвостом [631]631
  Комета.


[Закрыть]на заході і стояла місяць.

Того ж року, прийшовши зимою, на [броді] Зарубі [хан] Боняк переміг торків і берендіїв.

У РІК 1106

У РІК 6614 [1106].Спустошили половці навколо [города] Зарічська. І послав Святополк услід за ними [воєвод] Яня Вишатича, і брата його Путяту, іІванка Захаровича, хозарина. І, догнавши половців коло Дунаю [632]632
  У Лавр, не сказано, що половців догнали аж біля Дунаю.


[Закрыть], вони здобич одібрали, а половців посікли.

^{Знамення в сонці. Мал. XIII (XV) ст.}

У сей же рік преставився Янь [Вишатич], старець добрий, проживши дев'яносто літ, у старості поважній. Живши по закону божому, він був [633]633
  Додано з Лавр.


[Закрыть]не гірший од перших праведників. Од нього ж я, [Нестор], чув багато розповідей, що їх вписав у літопис. Був бо він муж благий, і кроткий, і сумирний, що уникав усякого [злого] діла. Його ж і гроб єсть у Печорському монастирі, у притворі, де й ізлежить і тіло його, покладене місяця червня у двадцять і четвертий [день].

У той же рік постриглася Євпраксія, Всеволодова дочка, місяця грудня в шостий день.

Того ж року затьмарення було в сонці, серпня [місяця в перший день] [634]634
  Замість цього речення про повне затемнення сонця, що сталося 1 серпня 1106 p., у Лавр. таке: «В то же лито прибѣже Избыгнѣвъ к Святополку», – ідеться про втечу до Києва польського князя Збігнєва, сина Владислава I Германа, від рідного брата Болеслава Кривоустого, між якими точилася боротьба за владу. Після мови про затемнення сонця в Іп. на арк. 97 прогалина у тринадцять рядків. Текст зберігся в Хл.


[Закрыть].

Тоді[ж] постригся князь Святоша, син Давидів, онук Святославів,[під ім'ям] Миколай, місяця лютого в сімнадцятий[день] [635]635
  За дослідженнями, хрестильне ім'я Святоші було, очевидно, Панкратій. Жона його мала (за Любецьким синодиком) ім'я Анна і, згідно з висновками учених, була дочкою Святополка Ізяславича.


[Закрыть].

У тім же році перемогла зимигола[Рогволода-Бориса] Всеславича, і всіх братів[його], і дружину їхню убили, дев'ять тисяч.

^{Печать єпископа полоцького Мини.}

^{Камінь Рогволода-Бориса Всеславича на Західній Двіні.}

У РІК 1107

У РІК 6615 [1107],круга місяца 3 [рік], а сонячного круга 7 рік [636]636
  У Хл. І Лавр. місячні і сонячні круги вирахувано хибно – 4 і 8. Круг (коло) місяця – дев'ятнадцятирічний період, після якого місяць-молодик і місяць уповні знову припадають на те саме число певного місяця; круг сонця – двадцятивосьмирічний період, після якого дні тижня (неділя, понеділок і т. д.) припадають на ті самі числа того ж місяця, що й 28 років тому. Їх визначають, ділячи дату від «сотворіння світу» відповідно на 19 чи 28; остача (або числа 19 чи 28) і буде числом круга (кола) місяця чи сонця.


[Закрыть].

У сей же час преставилася Володимирова княгиня [Гіда] [637]637
  Ім'я Гіди (Гіти) відоме з датських джерел; вона була дочкою останнього англосакського короля Гарольда II Годвінсона.


[Закрыть], місяця травня в сьомий день.

Того ж місяця воював [хан] Боняк і зайняв коней коло Переяславля.

У тім же році прийшов Боняк, і Шарукань Старий, і інших князів багато, і стали вони навколо [города] Лубна. Святополк же [Ізяславич] і Володимир [Всеволодович], і Олег [Святославич, і син його] Святослав, Мстислав [Всеволодович], Вячеслав [і] Ярополк [Володимировичі] пішли на половців до Лубна, о шостій годині дня перебрели через Сулу і зняли клик на них. Половці ж перелякалися од страху не змогли навіть стяга поставити, а побігли, хватаючи коней [638]638
  Далі в Іп. на арк. 97 друга прогалина, теж на тринадцять рядків. Текст зберігся в Хл.


[Закрыть], і другі, піші, побігли. Наші ж стали сікти їх, а других руками хапати, і гнали їх до[ріки] Хорола. Убили ж вони Тааза, Бонякового брата, а[хана] Сугра схопили і братів його, а Шарукань ледве втік. Покинули вони і обоз свій, і взяли[його] руські вої місяця серпня у дванадцятий день, і вернулися до себе з побідою великою.

Святополк тоді прийшов назаутреню в Печорський монастир на Успіння святої богородиці [639]639
  Отже, за дві доби (13 і 14 серпня) вони промчали понад 225  км(від Хорола до Києва по прямій).


[Закрыть], а братія цілували його [з] радістю великою, що вороги наші переможені були молитвами святої богородиці і великого Феодосія, отця нашого. Бо такий ото обичай мав Святополк: коли він ішов на війну чи куди-інде, то тільки поклонившись перед гробом Феодосієвим і благословення взявши в ігумена [Феоктиста], сущого тут,а тоді йшов у свою путь.

У той же рік проставилася княгиня [Олісава] [640]640
  Олісава (Єлизавета) —це друге ім'я жони Ізяслава Ярославича, матері Святополка Ізяславича, яке їй дали на Русі; воно встановлене на основі графіті Софіїкиївської; з польських джерел відоме її перше ім'я – Гертруда; вона була дочкою польського короля Мешка II Ламберта, сестрою князя польського Казимира І Відновителя.


[Закрыть], Святополкова мати, місяця січня в четвертий день.

Утім же роцітого ж місяця пішов Володимир [Всеволодович], і Давид [Святославич], і Олег [Святославич] до [хана] Аєпи і [до] другого Аєпи, і вчинили вони мир. І взяв Володимир за [сина свого] Юрія Аєпину дочку, Осіневу онуку, а Олег узяв за сина[свого Святослава] Аєпину дочку, Гіргеневу онуку [641]641
  В Іп. хибно «Акаепиду дщерь. Яневу внуку»: у Лавр. «Аєпину дщерь, Гиргеневу внуку».


[Закрыть], місяця січня у дванадцятий день.

Місяця лютого [642]642
  Додано з Акад., але там інше число місяця – «февраля 5».


[Закрыть]в п'ятнадцятий день трусилася земля перед зорями.

^{Печать Гертруди-Олісави, жони Ізяслава Ярославича.}

^{Землетрус. Мал. XIII (XV) ст.}

У РІК 1108

У РІК 6616[1108].Закладена була церква святого Михайла, Золотоверха, Святополком-князем, місяця липня в одинадцятий [день] [643]643
  День закладин – не випадковий; це дата смерті Ольги (і підтвердження істинності цієї дати, відомої з «Пролога»); зауважимо, що в Новг. І закладини датуються наступним 6617 (1109) p., тоді це буде ще й 140 літ з дня смерті Ольги.


[Закрыть].

І скінчили трапезницю Печерського монастиря при Феоктисті-йгумені, яку він заклав за повелінням Гліба [Всеславича], котрий і дав на неї засоби.

^{Михайлівський Золотоверхий собор у Києві. 1108 р.}

У сей же рік вода була велика в Дніпрі, і в Десні, і в Прип'яті.

Того ж року вложив бог у серце архімандриту, ігумену печорському [Феоктисту добрий намір]: став спонукувати Феоктист Святополка-князя вписати Феодосія в синодик [644]644
  Синодик (пом'яник) —церковна книга, у яку вписують імена померлих – переважно духовних осіб чи княжого стану – і тих взагалі, ще дбали про дану церкву, – для поминання їх під час служби божої.


[Закрыть]. Оскільки бог так зволив, то Святополк був рад [і] обіцявся вчинити се. І, отож, знаючи житіє його, став Святополк сповіщати про житіє Феодосія і звелів його вписати в синодик, що й зробив митрополит [Никифор] – вписав його в синодик. Митрополит повелів також по всіх єпископіях вписати Феодосія в синодик. І всі єпископи з радістю вписали і поминають його в усіх урочистих службах божих.

У сей же рік преставилася Катерина, Всеволодова дочка, місяця липня у двадцять і четвертий [день] [645]645
  В Іп. І Хл. по-чернечому «Єрина»; у Лавр. «Катерина», «иулия в II».


[Закрыть].

У сей же рік скінчили верх [церкви] святої Богородиці Влахернської на Клові, закладеної Стефаном, єпископом [Володимиреським], який був раніш ігуменом Печерського монастиря.

^{Голосники з Михайлівського Золотоверхого собору.}

^{Феодосія вписують у синодик. Мал. XIII (XV) ст.}

У РІК 1109

У РІК 6617 [1109]. Проставилася Євпраксія, Всеволодова дочка, місяця липня у дев'ятий день [646]646
  У Лавр. «иулия вь 10 день». За німецькими джерелами, першим мужем Євпраксії (після коронації – Адельгейди) був німецький (північносаксонський) маркграф Генріх Довгий Штаденський (фон Штаде); після його смерті вона стала другою жоною німецького імператора Священної Римської імперії Генріха IV, від якого зазнала багато горя і знущань. Після смерті Генріха IV Євпраксія повернулась до Києва і прийняла чернецтво (див. про це під 1106 p.).


[Закрыть]. І покладено було тіло її в Печорському монастирі коло дверей, що на південь, і зробили над нею божницю, де ото лежить тіло її.

У той же рік місяця грудня в другий день, [воєвода] Дмитро Іворович захопив вежі половецькі біля Дону [647]647
  Ідеться про Сіверський Донець.


[Закрыть]; тисячу веж він узяв, посланий Володимиром-князем.

У РІК 1110

У РІК 6618 [1110].Рушили весною на половців Святополк, і Володимир, і Давид [Святославич], і, дійшовши [до города] Воїня, вернулися.

Того ж року половці, прийшовши [до] Воїня, вернулися [648]648
  Речення це вписане в Іп. помилково (у Хл. І Лавр. Його нема); див. попереднє речення.


[Закрыть]. 5 Того ж року, прийшовши, половці пустошили довкола Переяславля по селах.

Того ж року взяли половці полон коло [города] Чучина [649]649
  В Іп. хибно виправлено «оу Чина» на «ідучи назадъ, много селъ», у Хл. «полонъ оу тчючина».


[Закрыть].

^{Город Чучин. Реконструкція.}

У той же рік було знамення в Печорському монастирі. [Місяця] лютого в одинадцятий день з'явився стовп вогняний од землі до неба, а блискавки освітили всю землю, і на небі прогриміло о першій годині ночі, – весь мир бачив. Сей же стовп став на трапезниці кам'яній, так що не було видно хреста, і, постоявши трохи, перейшов на церкву і став над гробом Феодосієвим, а тоді на верх [церкви] перейшов, ніби до сходу передом, і потім його не стало видно [650]650
  Ідеться про вогні Ельма – тихі електричні розряди, що мають вигляд пучків світла, які виникають над різними шпилями, гострими вершинами скель тощо; спостерігається це явище під час грози, заметілі, пилових бур. Перша година ночі – перша година, коли починається ніч, себто після заходу сонця (див. також прим. 10 до 1074 p.).


[Закрыть].

Та се був не вогонь, ні стовп, а образ ангельський. Бо ангел так являється: то стовпом вогняним, а то полум'ям. Як ото сказав Давид [про господа]: «Ти перетворюєш ангелів своїх у духів і слуг своїх у вогонь палаючий» [651]651
  Псалом СІІІ, 4.


[Закрыть]. І посилаються вони за повелінням божим [туди], куди ото хоче владика всіх, творець ангелів і людей. Ангел бо приходить [туди], де благі місця і молитовні храми, і тут являють вони трохи образ свій або ж вогнем, або стовпом, або в іншому вигляді, щоб можна [було їх] бачити їм, [людям]. Бо ж не можна дивитися людям на істоту ангельську [ні] видіти [її], якщо навіть Мойсей великий не зміг видіти ангельську істоту. Водив бо його вдень стовп хмарний, а вночі стовп вогняний [652]652
  Вихід XIII, 21.


[Закрыть], але се не стовп водив їх, а божий ангел ішов перед ним уночі і вдень.

Таким же [було] і се явлення, котре показувало, що мало статися і що сталося. На другий рік чи не сей ангел [нам] вождем був на іноплемінників-супостатів? Як ото сказано: «Ангел іде перед тобою» [653]653
  Вихід XXIII, 23.


[Закрыть], і ще: «Ангел твій нехай буде з тобою» [654]654
  Вихід XXIII, 20. Цією біблійною цитатою, а далі припискою Сильвестра, ігумена Михайлівського Видобицького монастиря, що він написав «книгы си, Лѣтописець», закінчується Лаврентіївський список «Повісті минулих літ», В Іпатському і Хлєбниковському списках продовжується суцільний текст.


[Закрыть]. Як ото пророк Давид говорить [про господа]: «Адже ангелам своїм він заповів про тебе – оберегти тебе» [655]655
  Псалом ХС, 11.


[Закрыть].

^{Мідна накладка на оправу книги із зображенням Василія Великого. Чучин. Друга пол. XI ст.}

Як ото пише премудрий Єпіфаній: «До кожного ж створіння ангел приставлений: [є] ангел хмарам, і туманам, і снігу, і граду, і морозу; ангел голосам і громам; ангел зимі, і спеці, і осені, і весні, і літу, – всякому духу створіння його на землі і [в] таємних безоднях. Бо є вони сховані під землею і [в] пропасті пітьми, і ті, що проїв бувають у безодні, були колись наверху землі; од них ото [є] пітьма, вечір і ніч, і світло й день» [656]656
  Це уривок із «Анкората» («Якоря віри») – твору Єпіфанія Кіпрського.


[Закрыть].

До всіх створінь ангели приставлені; так само ангел приставлений до якої завгодно землі, щоб оберегти кожен народ, якщо вони є навіть погани. Якщо гнів божий буде на який-небудь народ [і господь] повелить ангелу тому на яку-небудь землю війною піти, то тієї землі ангел не спротивиться повелінню божому. Так і оце навів був на нас бог за гріхи наші іноплемінників поганих, і побіждали вони нас за повелінням божим: водив бо їх ангел за повелінням божим.

Якщо ж хто каже, що ангела нема в поганих, нехай він почує, що коли Олександр Македонський зібрав військо проти Дарія, [царя перського], і коли він пішов і переміг землю всю од сходу і до заходу, і побив землю Єгипетську, і побив Арам, і прийшов у острови морські [657]657
  Про острови див. прим. 18 у недатованій частині літопису.


[Закрыть], то [тут] він звернув погляд свій [на Іудею, щоб] увійти в Єрусалим [і] побити [658]658
  В Іп. «побидити», у Хл. «побити».


[Закрыть]жидів, бо вони були в мирі з Дарієм.

І пішов він з усіма воями його, і став на таборищі, і ліг спочити. І приспіла ніч, і лежав він на ложі своїм посеред шатра, і, відкривши очі свої, побачив мужа, що стояв перед ним, і меча наголо в руці його, і вигляд меча його, як блискавки. І замахнувся він мечем своїм на голову цареву, і вжахнувся цар вельми, і сказав: «Не вбий [659]659
  ВІп. «не бий», у Хл. «не оубіи».


[Закрыть]мене!» І сказав йому ангел: «Послав мене бог усмиряти царів великих перед тобою і людей многих, і я ходжу попереду тебе, помагаючи тобі. А нині знай, що умреш ти, оскільки намислив ти єси ввійти в Єрусалим ізло вчинити ієреям божим і людям його». І сказав цар: «Молю тебе, о господи, відпусти нині гріх раба твойого. Якщо не вгодно тобі, то я вернуся до дому мойого». І сказав ангел: «Не бійся. Іди путею твоєю до Єрусалима, і ти побачиш там, в Єрусалимі, мужа у моїй подобі. I борзо ти впади лицем своїм, і поклонися мужеві тому, і– все, що він скаже тобі, зроби, не переступи слова його, бо в той день, коли переступиш слово його, ти й умреш».

^{Вогненний стовп над Києво-Печерським монастирем. Мал. XIII (XV) ст.}

І, вставши, цар пішов в Єрусалим. І, прийшовши, він запитав ієреїв: «Чи йти мені на Дарія?» І показали вони йому книги Даниїла пророка, і сказали йому: «Ти єси козел, а він – баран, і розіб'єш ти, і візьмеш ти царство його» [660]660
  Даниїл VIII, 20–22.


[Закрыть].

Так чи се не ангел водив Олександра? Чи не він поган побіждав і всіх еллінів-кумирослужителів? Отак і сі погани напущені [на нас] за гріхи наші. Та нехай се відомо буде, що в християн неодин ангел, а [стільки], скільки [їх] охрестилося, особливо ж при благовірних князях наших. Хоча [ангели] супроти божого повеління не можуть противитися, але вони ревно молять бога за християнських людей. Як воно й сталося: молитвами святої богородиці і святих ангелів змилосердився бог і послав ангелів на поміч руським князям проти поганих. Як ото сказав він Мойсееві:

«Се ангел мій піде попереду тебе» [661]661
  Вихід XXIII, 23 або XXXII, 34.


[Закрыть]. Як ми ото сказали раніш, знамення це було місяця лютого в одинадцятий день, наприкінці сього вісімнадцятого року.

У РІК 1111

У РІК 6619 [1111].Вложив бог Володимиру [Всеволодовичу] в серце [добрий намір], і став він говорити брату своєму Святополку [Ізяславичу], спонукаючи його [піти] на поганих весною. Святополк тоді повідав дружині своїй річ Володимирову, але вони сказали: «Не час нині відривати смердів од ріллі». І послав Святополк [послів] до Володимира, говорячи: «Коли б ми удвох зібралися та про се порадилися б з дружиною». Послані, отож, прийшли до Володимира і повідали все, що сказав Святополк.

І прийшов Володимир, і зустрілись вони на [озері] Долобську, і сіли в одному шатрі – Святополк зі своєю дружиною, а Володимир зі своєю дружиною.І настало мовчання, і сказав Володимир: «Брате! Ти єси старший. Почни мову, як би нам подбати про Руськую землю». І мовив Святополк: «Брате, ти почни». І сказав Володимир:

«Як я маю мовити? Адже на мене говоритимуть твоя дружина і моя, кажучи: «Погубить він смердів і ріллю смердам». Та се дивно мені, брате, що смердів ви жалієте і їхніх коней, а про се не думаючи, що на весну стане смерд отой орати конем тим, а половчин, приїхавши, ударить смерда стрілою і забере коня того, і жону його, і дітей його, і стодолу його запалить. То про се чому ви не думаєте?» І сказала вся дружина: «Правда, воістину так воно єсть». І сказав Святополк: «То я, брате, готов є [іти] з тобою». І послали вони оба [послів] до Давида Святославича, велячи йому [іти] з собою. І встав Володимир і Святополк, і поцілувалися вони, [прощаючись].

І рушили на половців Святополк удвох із сином своїм Ярославом, і Володимир із синами [Святославом та Ярополком], і Мстислав [Всеволодович] [662]662
  Імена цих трьох князів наводяться в Лавр.


[Закрыть], і Давид Святославичіз сином Ростиславом [663]663
  Додано з Лавр.


[Закрыть], [і] Давид Ігорович.І пішли вони, поклавши надію на бога, і на пречистую матір його, і на святих ангелів його.

І рушили вони [з Переяславля] в другу неділю посту, а в п'ятницю були на [ріці] Сулі. В суботу вони [далі] пішли і були на [ріці] Хоролі, а тут і сани покидали. А в неділю вони [ще далі] пішли, в ту, коли хреста цілують [664]664
  Тобто у неділю, якою закінчується третій тиждень великого посту; у понеділок розпочинається четвертий (середохресний) тиждень посту; за церковним календарем, тиждень розпочинається не з понеділка, а з неділі (див. ще прим. 2 до 1170 p.).


[Закрыть], і прийшли на [ріку] Псел. А звідти [пішовши], стали на ріці Голті, і тут підождали воїв, і звідти пішли [до ріки] Ворскола. Тут же назавтра, в середу, вони хреста цілували із многими слізьми і поклали всю свою надію на хреста.

А звідти [рушивши], вони перейшли багато рік [і] у вівторок, у шосту неділю посту, прийшли до Дону [665]665
  Мова йде про Сіверський Донець; в Іп. хибно «поидоша», у Хл. «придоша».


[Закрыть]. І одягнулися вони в броні, і виладнали полки, і пішли до города Шаруканя. А князь Володимир, їдучи перед військом, наказав попам [666]666
  В Іп. І Хл. хибно «полкы».


[Закрыть]своїм співати тропарі, і кондаки хреста чесного, і канон [667]667
  Тропар —короткий спів, що прославляє якогось святого або церковну подію; кондак —спів, що коротко мовить про суть якого-небудь свята або славить святого; канон —великий спів, що складається з двох чи більше (звичайно дев'яти) пісень на честь богородиці, хреста господнього тощо.


[Закрыть]святій богородиці. І поїхали [війська] до города, коли настав вечір, – бо [ще] в неділю вийшли [жителі] з города, і поклонилися князям руським, і принесли риби і вина, – і переспали тут ніч. А назавтра, в середу, рушили вони до [города] Сугрова і, прийшовши, запалили його, а в четвер пішли з Дону.

А в п'ятницю, назавтра, місяця березня у двадцять і четвертий день, зібралися половці. І виладнали половці полки свої, і пішли до бою. Князі ж наші поклали надію свою на бога і сказали: «Уже смерть нам тут, так станемо кріпкої» І поцілували вони один одного, і,звівши очі свої до неба, призивали вони бога Всевишнього. А коли ж сталося зіткнення і битва сильна, бог Всевишній глянув на іноплемінників із гнівом, [і] падали вони перед християнами. І так переможені були іноплемінники, і упали многі вороги наші супостати перед руськими князями і воями на потоці Дегія.

І поміг бог руським князям, і воздали вони хвалу богові в той день. А назавтра, коли настала субота, празнували вони Лазареве воскресіння і Благовіщення день, і, воздавши хвалу богові, провели суботу і в неділю вступили.

Коли ж настав понеділок страсної неділі, знову іноплемінники зібрали військо своє, многеє множество, і виступили, як ті бори великії, і тьмою тьмущою вони й обступили полки руськії. І послав господь бог ангела на поміч руським князям, і пішли половецькії полки і полки руськії. І зітнулися [половці] спершу з полком [Святополка], і як грім ударив, коли вони обидва зітнулися чолами, і битва була люта межи ними, і падали [вої] з обох [сторін]. Та підійшов Володимир з полками своїми і Давид [Святославич] з полками своїми,і, побачивши [це], половці кинулись навтікача. І падали половці перед військом Володимировим, невидимо биті ангелом, як це бачило багато людей, і голови летіли, невидимо зітнуті, на землю.

І побили їх у понеділок страсний, місяця березня у двадцять і сьомий день. Побиті були іноплемінники, сила-силенна, на ріці Сальниці, і спас бог людей своїх. Святополк же, і Володимир, і Давид [Святославич] прославили бога, який дав їм побіду таку над поганими, і взяли вони здобичі багато і всякого багатства много —і скоту, і коней, і овець, і колодників багато захопили руками.

І запитали вони колодників, говорячи: «Як вас така сила і многеє множество не змогли противитися, а скоро ви побігли?» А ці відповідали, говорячи: «Як ми можемо битися з вами? Адже інші їздили уверху над вами при оружжі ясному і страшному, які помагали вам?»

То хіба се є неангели, послані богом помагати християнам? Се ж ангел вложив у серце Володимирові Мономаху [намір] наустити братів своїх, руських князів, на іноплемінників. Се ж, як ото ми говорили, [всі] видіння бачили в Печерськім монастирі: що стояв стовп вогняний на трапезниці, тоді переступив він на церкву і звідти [рушив] до Городця [Пісочного], бо тут у [дворі] Радосині перебував Володимир. І тоді осе ангел вложив Володимирові в серце [намір сей, і] став він спонукати братів на поганих [668]668
  Додано з Воскр.


[Закрыть],як ото ми сказали.

^{Іоанн Златоуст. Мозаїка у Софійському соборі. XI ст.}

Тим-то [669]669
  Наступна розповідь запозичена з «Хроніки» Амартола, в яку історик у свою чергу вніс у власний текст цитати з Іоанна Златоустого, Єпіфанія Кіпрського та з біблійних книг; у літопису переклад з «Хроніки» такий темний, що доводилося звертатись до грецького оригіналу.


[Закрыть]«належить хвалити ангелів, – як ото Іоанн Златоустець каже, – бо вони творцю безустанно співають молитву,щоб був він милостивий і ласкавий до людей. Ангели бо, кажу, наші поборники, що воюють проти ворожих сил. З них, [ангелів, одним] є архангел Михаїл, що з дияволом за тіло Мойсееве боровся [і] проти князя перського, [архангела Гавриїла], боровся заради свободи обраного[богом] народу. Коли бог повелів усі створіння розділити і народам старших настановляв, то дбати за сих персів він назначив одного, Гавриїла [670]670
  Додано з грецького оригіналу «Хроніки» Амартола.


[Закрыть], а Михаїла повелів залишити сущим обрізаним людям. І встановив він уділи їх обох[не] гнівом, не через гнівну ярість, а через благословенне певне несказанне слово. Отож сей Гавриїлзаставляв іудеїв на персів робити, а сей [Михаїл] на свободу [їх] видобув і ревно богові молитву приносив, говорячи: «Господи вседержителю! Допоки не змилуєшся ти над Єрусалимом і городами Іуди, на які ти гніваєшся сімдесят літ?» [671]671
  Захарія І, 12.


[Закрыть]А його, [Гавриїла], у видінні і Даниїл [бачив]: він летів, «лице його – як вигляд блискавиці, – сказав [Даниїл], – і очі його – як світильники, а руки його і ноги [такі] на вигляд, як блискуча мідь, і голос слова його – як голос безлічі народу [672]672
  Даниіл X, 6.


[Закрыть]». З них же, [ангелів], є той, що осла завернув і Валаама удержав творити нечестиве волхвування [673]673
  У Книзі Чисел (XXII–XXIV) розповідається: після того, як євреї на чолі з Мойсеєм вийшли з Єгипту, Валак, цар моавитян, звернувся до волхва Валаама, щоб той прокляв євреїв, бо вони все поїдали. Коли Валаам їхав на ослиці, аби це здійснити, то ангел заступив їм дорогу, і ослиця, побачивши ангела, звернула в поле. Валаам став її бити, і вона заговорила до нього людським голосом: «Що я тобі зробила, що ти б'єш мене ось уже третій раз?» Тоді ангел сказав Валаамові про волю господню, і тон відмовився волхвувати проти євреїв.


[Закрыть]. Із них же один навіть меча видобув перед Ісусом Навіном, [прийшовши] помогти йому [і] таким чином повеліваючи [іти] на противників [674]674
  Ісус Навін V, 13, 14.


[Закрыть]. Із них є [той, що] сто і вісімдесят тисяч ассірійців [675]675
  В Іп. І Хл. хибно «Суриськиихъ», «Соурискых»; у «Хроніці» Амартола «Асоуриискыхъ»; у Біблії сказано про 185 тисяч.


[Закрыть]поразив за одну ніч і сон варварів обернув у смерть [676]676
  Четверта книга Царств XIX, 35.


[Закрыть]. Із них же є [той], що пророка Аввакума силою духу [свого] переніс, примчавши [його у Вавілон] до пророка Даниїла, [кинутого в яму], щоб він [тут] серед левів нагодував його [677]677
  Даниїл XIV, 31–36.


[Закрыть]. Такі ж бо і подібні [ангели] легко побіждають ворогів. Таким самим є і богоподібний Рафаїл. Із однієї риби він вирізав нутрощі, зцілив [ними] біснувату отроковицю і сліпому старцеві дав змогу бачити сонце [678]678
  У Книзі Товіта (VI, 3–9; VIII, 2, 3; XI, 1–12) говориться, що коли Товія, син сліпого Товіта, якось пішов митися до ріки Тігр, то з води вирнула риба і хотіла його проковтнути. Рафаїл звелів юнакові схопити рибу і вирізати з неї серце, печінку і жовч, щоб зцілювати недуги, наслані дияволом. Поклавши в кадильницю серце й печінку, Товія вигнав біса з своєї нареченої, а потім помазав жовчю більма свого отця, і той прозрів.


[Закрыть]. Так чи не є великих почестей достойні ті, що наше життя оберігають? Але не тільки охоронцями народів повелено бути ангелам, як ото сказано було: «Коли розділяв Всевишній народи, що їх він розсіяв, синів Адамових, [то] встановив він уділи народам по числу ангелів божих» [679]679
  Второзакония XXXII, 8.


[Закрыть], але й віруючим людям кожному дістався ангел. Адже коли отроковиця Рода [680]680
  В Іп. І Хл. хибно «ради».


[Закрыть]сказала апостолам, що перед воротами стоїть [апостол] Петро, який утік од Ірода [Агріппи], вони говорили, не ймучи віри: «То ангел його є [681]681
  Діяння апостолів XII, 13–15.


[Закрыть]». Свідчить же й сам господь, говорячи: «Глядіть, не зневажайте жодного із малих сих, бо говорю я вам, що ангели їхні завжди бачать лице отця мойого, сущого на небесах» [682]682
  Єванг. від Матфія XVIII, 10.


[Закрыть]. А ще і в кожній церкві Христос приставив ангела-хранителя, як ото він одкриває [апостолові] Іоанну, говорячи: «Скажи ангелу, що є в церкві Смирнській [683]683
  В Іп. І Хл. хибно «Измуреньстѣ»,


[Закрыть]: «Бачив я твою убогість і скорботу, але ти багат єси» [684]684
  Апокаліпсис II, 8, 9.


[Закрыть]. Добре бо відомо є про ангелів, які люблять нас, що вони заради нас до владики моляться, бо «вони є служебні духи, – як ото і апостол [Павло] говорить, – що їх [бог] посилає на служіння тим, які мають унаслідувати спасіння» [685]685
  Посл. Павла євреям І, 14,


[Закрыть]. Їх же вони і поборники, і соратники, як ото й нині ти чув єси Даниїла, що привів [бог] архангела Михаїла на персів у час гніву заради нашої свободи. Причім сей, [Гавриїл], заставляв людей [іудейських] робити на персів, як ото було сказано, а сей, [Михаїл], звільнити полонених старався. І одолів Михаїл противника, бо жиди, перейшовши Євфрат– [ріку], од нього, [господа], знову осідок дістали, і город [Єрусалим], і церкву [Святую святих знову] спорудили. Так само і великий Єпіфаній говорив: «До кожного народу ангел приставлений». І Писання [це каже], бо до Даниїла говорив ангел [Гавриїл], якого господь властителем персіві властителем еллінів [назначив], а Михаїла – властителем іудеїв.

Говорить же [Мойсей]: «І встановив він уділи за числом ангелів».

А ось іще як ото Іпполит, єпископ,тлумачить Даниїла: «У третій рік [володарювання] Кіра, царя [перського], я, Даниїл, плакав три неділі, а [в день двадцять і четвертий] першого місяця заспокоївся, молячи бога днів двадцять і один [і] просячи в нього одкровення тайни. І, почувши [це], отець послав слово своє, возвіщаючи, що має бути їм, [іудеям], і що сталося на великій [ріці Тігр], – гоже було йому тут явитися, де ото має він і гріхи відпускати. І, підвівши очі свої, я побачив: і ось муж, одягнутий у багряницю, на перший погляд, – каже [Даниїл], – наче ангел Гавриїл, коли він летить. Але тут [було] не так, бо бачив він, [Даниїл], самого господа, бачив же не справжню людину, а [бога], що в образі людини являється. Як ото [Даниїл] говорить: «І ось муж, одягнутий у строкате, а бедра його перепоясані чистим золотом, а тіло його – як топаз, і лице його – як блискавиця, і очі його – як світильники вогненні, а руки його іплечі подібні до міді чистої, а голос його – як [голос] безлічі народу. І впав я [ниць] на землі, і тут узяла мене, – сказав [Даниїл], – наче рука людська, і тоді поставив він мене на коліна і сказав до мене: «Не бійся, Даниїле! Знаєш, заради чого я прийшов до тебе? Я війну хочу вчинити з князем перським. Однак повідаю тобі написане в писанні істинному, що нема ж нікого, хто боровся б за це [разом] зі мною, окрім Михаїла, князя вашого. Але його я зоставив тут, бо з того дня заповзявся ти молитись перед богом твоїм, івін почув молитву твою, і я посланий є вчинити війну з князем перським. Була така порада: не посилати людей [іудейських на війну з персами], адже скоро ж збудеться твоя молитва. Я противився їй, [цій пораді], і зоставив тут Михаїла, князя вашого [686]686
  Даниїл X, 1–21; у цьому тлумаченні Іпполита виклад матеріалу подано не в біблійній послідовності; частини тексту в Біблії нема.


[Закрыть]». [А] хто є Михаїл, як не ангел, приданий людям? Адже і до Мойсея [господь] говорить: «Не піду я з вами в путь, тому що ви є люди з упертою шиєю, але ангел мій піде з вами [687]687
  Вихід XXXIII, 2, 3.


[Закрыть]».

Отак же й тепер, з божою поміччю, молитвами святої богородиці і святих ангелів, вернулися руськії князі до себе зі славою великою, [що дійшла] до своїх людей і до всіх країв далеких – себто до Греків, і Угрів, і Ляхів, і Чехів, допоки і до Риму [не] прийшла, на славу богові завжди, і нині і вічно во віки. Амінь.

Того ж року проставилася княгиня Анна,[удова] Всеволодова, місяця жовтня у сьомий день, і покладена була в [церкві] святого Андрія [Первозваного], в монастирі.

Того ж року преставився Іоанн, єпископ чернігівський, місяця листопада у двадцять і третій [день].