Текст книги "Літопис Руський. Повість минулих літ"
Автор книги: Нестор Літописець
Жанр:
Древнерусская литература
сообщить о нарушении
Текущая страница: 11 (всего у книги 18 страниц)
У РІК 1045
У РІК 6553 [1045].Заложив Володимир святу Софію в Новгороді.
У РІК 1046
У РІК 6554 [1046].У сей рік була тиша велика.
У РІК 1047
У РІК 6555 [1047].Ярослав пішов на Мазовшан, і переміг їх, і князя їх убив Мойслава [398]398
За іншими історичними даними, Мойслава (Мецлава, Маслава), цього бунтівного мазовецького вельможу, убив сам Казимир.
[Закрыть], і покорив їх Казимирові.
У РІК 1050
У РІК 6556[1048].
У РІК 6557[1049].
У РІК 6558 [1050].Проставилася жона Ярославова, княгиня [Ірина, у Новгороді місяця] лютого в десятий [день].
У РІК 1051
У РІК 6559 [1051].Поставив Ярослав русина [399]399
Додано з Лавр. Ларіон (Іларіон), автор знаменитого «Слова о законі і благодаті», митрополитом був недовго, очевидно, до 1052 чи 1053 p., бо у Новг. І під 1055 р. уже згадується, як діючий, новий митрополит грек Єфрем. Можливо, що Іларіон десь 1053 p. помер. Але є гіпотеза, що його скинули з митрополитства і він у неділю 7 листопада 1053 p. постригся під іменем Никона в ченці Києво-Печерського монастиря, далі став тут ігуменом і в 1072–1073 роках зробив літописне зведення.:
[Закрыть]Ларіона митрополитом Русі у святій Софії, зібравши єпископів.
А тепер-от скажем, звідки дістав свою назву Печорський монастир.
Коли боголюбивий князь великийЯрослав уподобав [село] Берестове і церкву Святих апостолів, сущу тут,і попів многих надбав, то між них» же був пресвітер, на ім'я Ларіон, муж благий, і книжний, і пісник. І ходив він із Берестового на Дніпро, на пагорб, їв де нині старий монастир Печорський, і тут молитви діяв. А був ліс тут великий, івикопав він тут печерку малу, двосаженну, і, приходячи з Берестового, одспівував [церковні] часи і молився тут богу потай.
Потім же вложив бог князю в серце [добрий намір]: поставив він його митрополитом [у] святій Софії, а ся печерка так осталася. А не по багатьох днях знайшовся один чоловік, на мирське ім'я [Антипа], із города Любеча. І вложив йому бог у серце[намір] у землю [Грецьку] іти і монастирі, що є там, подивитися:Він і подався іти на Святу Гору [400]400
Тобто на Афон.
[Закрыть], і побачив тутешні монастирі, і возлюбив чернецтво. І прийшов він у один монастир із сущих тут монастирів, і вмолив ігумена його, щоби возложив він на нього сан чернечий. І він тоді, послухавши його, постриг його і нарік його ім'ям Антоній. І, напутивши його і научивши його чернецтва, сказав він йому: «Тож іди назад в Русь, і хай буде на тобіблагословення од Святої Гори, бо многі од тебе чорноризцями стануть». І благословив він його, відпустив його, сказавши йому: «Іди з миром». Антоній, отож, прийшов доКиєва і думав: «Де жити?» І походив він по монастирях, і не вподобав [жодного], бо [цього] бог не хотів. І став він ходити по дебрях і по горах, шукаючи, де б йому бог показав [належне місце]. І прийшов він на пагорб, де ото Ларіон викопав був печеру, і возлюбив місце се, і вселився в неї, і став молитися богові, зі сльозами говорячи: «Господи! Утверди мене в місці сьому, і хай буде на місці сьому благословення Святої Гори і мойого ігумена, що мене постриг».
І став він жити тут, молячи бога, їв хліб сухий, і того через день, а води в міру заживаючи, і копаючи печеру, і не даючи собі покою ні вдень, ні вночі, – в трудах пробуваючи, ів неспанні, і в молитвах.
Потім же, коли узнали [це] добрії люди, вони приходили до нього, приносячи йому, що булона потребу його.І набув він [такої) слави, як і Великий Антоній. І, приходячи до нього, просили [люди! од нього благословення.
Потім же, коли преставився великий князь Ярослав і взяв владу його син Ізяслав і сів уКиєві, Антоній уже був прославлений в Руській землі. І Ізяслав, довідавшись про життя його, прийшов із дружиною своєю, просячи у нього благословення і молитов.
План Ближніх, або Антонієвих печер. 1674 р.
І відомий усім став Великий Антоній, і шанований усіма.І почали приходити до нього братія, і став він приймати і постригати їх. І зібралося до нього братії числом із дванадцять, викопали вони печеру велику, і церкву, і келії, які є і до сьогодні в печері під старим монастирем.
Коли ж згуртувалася братія, сказав їм Антоній: «Се бог вас зібрав, братія. Ви [тут] єсте по благословенню Святої Гори, тому що мене постриг ігумен Святої Гори, а я вас постригав. Хай буде на вас благословення, – перше – од бога, а другеє – од Святої Гори». І, це сказавши їм, він мовив до них: «Живіте особно. Я поставлю вам ігумена, а сам хочу в іншу гору сісти один, усамотнившись, як ото і раніш я був звик».
І настановив він їм ігумена, на ім'я Варлаама, а сам пішов у гору, викопав печеру, яка є під новим монастирем, і в ній і скончав він живоття своє, живши у чесноті і не виходячи з печери сорок літ [401]401
Сюди, очевидно, зараховано й час, коли Антоній вперше усамітнився в печеру тобто, десь у 1033 p., ще за княжіння Ярослава Мудрого.
[Закрыть], – і ніколи, і нікуди. В ній же лежать мощі його й до сьогодні.
Братія ж таігумен жили в печері. А коли братії умножилося і не могли вони вміститися в печеру, то задумали вони поставити монастир зовні печери. І прийшов ігумен і братія до Антонія, і сказали вони йому: «Отче! Умножилося братії, і не можемо ми вміститися в печері. Коли б повелів бог і твоя молитва, то поставили б ми церквицю малу зовні печери». І повелів їм Антоній.
Вони тоді поклонилися йому і поставили церквицю малу над печерою на честь Успіння святої богородиці. І став бог умножати чорноризців молитвами святої богородиці, і вчинила раду братія з ігуменом поставити монастир, і сказала братія з ігуменом Антонію: «Отче святиніБратія умножається, тому хотіли б ми поставити монастир». Антоній же, рад бувши, сказав: «Благословен бог в усьому. А молитва святої богородиці і отців, сущих у Святій Горі, і нехай буде з вами». І, се мовивши, послав він одного з братії до Ізяслава, великогокнязя, кажучи так: «Княже мій! Бог ось умножає братію, а місце мале. Якби дав ти нам гору ту, що є над печерою».
Ізяслав же, це почувши, був рад, і послав мужів своїх, і дав їм гору ту. А ігумен і братія заложили церкву велику, і монастир обгородили стовп'ям, і келій поставили багато, і церкву завершили, і прикрасили її іконами.
І відтоді почали називати монастир Печерським; тому що жили було ченці раніш у печері, то од того прозвався монастир Печерським. Постав же Печорський монастир по благословенню Святої Гори.
Коли ж монастир [Печорський було] споруджено, а ігуменство держав Варлаам, Ізяслав теж поставив монастир святого Дмитрія [Солунського] і вивів Варлаама на ігуменство до святого Дмитрія, бо хотів зробити [його] вищим од сього монастиря, надіючись на багатство. Многі бо монастирі цесарями, і боярами, і багатством поставлені, та не такі вони, як ті, що поставлені сльозами, і постом, і молитвою, і неспанням. Антоній бо не мав [ні] злота, ні срібла, а досягнув[усього] постом і сльозами, як ото я говорив.
Коли ж Варлаам ішов до святого Дмитрія, то братія, вчинивши раду, пішли до старця Антонія і сказали: «Постав нам ігумена». Він же мовив їм: «Кого ви хочете?» І вони сказали йому: «Кого хоче бог і ти». І сказав він їм:«Хто у вас єсть більше послушливий, і кроткий, і смиренний, ніж Феодосій, нехай буде сей вам ігуменом». Братія тоді, раді бувши, поклонилися старцю і поставили Феодосія ігуменом сущій братії, числом двадцять.
Коли ж Феодосій прийняв монастир, то почав він додержувати великого отримання, іпосту, і молитви зі сльозами, і збирати став многих чорноризців, і зібрав братії числом сто. І почав він шукати правила чернецького. І знайшовся тоді Михаїл, чернець монастиря Студійського, що прийшов був із Греків з митрополитом Георгієм. І став [Феодосій] у нього шукати устав ченців студійських [402]402
Устав Студійського (Студитського) монастиря із церквою Іоанна Студита, заснованого в Константинополі ще в середині V ст., відзначався особливою строгістю.
[Закрыть]і, добувши [його] у нього, списав, і встановив у монастирі своєму: як співати співи монастирські, і поклони як держати, і читання читати; і стояння в церкві, і весь порядок церковний, [і] сидіння на трапезі, і що їсти в які дні – все це за уставом. Феодосій, все це роздобувши, передав монастирю своєму.
Од сього ж монастиря прийняли всі монастирі устав, – по всіх монастирях. Тому-то вшанований є монастир Печорський як старший од усіх і почестю більший од усіх.
А коли Феодосій жив у монастирі і додержував доброчинного життя і чернецького правила, приймаючи всякого приходящего до нього, – до нього ж і я прийшов, мізерний і недостойний раб. І прийняв він мене, коли мені було сімнадцять літ од рождения мойого [403]403
Хто був автором літописної статті про заснування Києво-Печерського монастиря – точно невідомо. Але в «Києво-Печерському патерику» подібні слова говорить про себе Нестор-літописець, автор і «Житія Феодосія Печорського»: «приидох же и азъ к нему, худый и недостойный азъ рабь Несторь, и приять мя, тогда лѣтъ ми сущу 17 от рожденia моего».
[Закрыть].
Ось так написав я і розказав і в який рік постав монастир, і через що монастир зветься Печерським. А про житіє Феодосія ще скажемо.
У РІК 1052
У РІК 6560 [1052].Преставився Володимир, син Ярославів старший, у Новгороді, і покладений був у святій Софії, що її він спорудив був сам.
Нестор-літописець. Мал. XIII (XV) ст.
У РІК 1053
У РІК 6561 [1053].У Всеволода родився син Володимир од [Марії], цесариці грецької [404]404
Що перша жона Всеволода Ярославича, мати Володимира (його хрестильне ім'я – Василій) Мономаха, звалася Марією, про це свідчать найновіші сфрагістичні дослідження; за гіпотетичними даними Видобицького синодика, вона мала ім'я Анастасія; це, очевидно її друге ім'я. Марія була дочкою візантійського імператора Константина І) Мономаха не від його тоді зовсім ста рої третьої жони Зої, дочки візантійського імператора Константина VIII а від фаворитки (потім – четвертої жони) Скліриня. Померла Марія, за Татіщевим, 1067 p.
[Закрыть].
У РІК 1054
У РІК 6562 [1054].Преставився великийкнязь руський Ярослав.
Ярослав Мудрий.
А коли ще він був живий, наставив він синів своїх, сказавши їм: «Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я, – замість себе, – стіл свій, Київ, найстаршому синові своєму, брату вашому Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він вам буде замість мене. А Святославу даю я [405]405
Додано з Лавр.
[Закрыть]Чернігів, а Всеволоду – Переяславль, а Ігорю – Володимир [406]406
Додано з Акад.
[Закрыть],а Вячеславу – Смоленськ».
І так розділив він городи, заповівши їм не переступати братнього уділу, ні згонити брата свого[зі стола, і] сказавши Ізяславу:
«Якщо хто схоче зобидити свого брата, так ти помагай тому, кого скривдять». І так наставив він синів своїх пробувати в любові.
Сам же [Ярослав] був слабий. А коли прибув він до Вишгорода, [то] розболівся вельми. Ізяслав тоді в Турові княжив, а Святослав у Володимирі, а Всеволод тоді перебуваву отця, бо любив його отець більше од усіх братів і мав його завше усебе.
Печать Ярослава-Георгія Володимировича Мудрого.
Отож приспів Ярославу кінець життя, і оддав він душу свою боговімісяця лютого у двадцятий [день], в суботу першої неділі посту, в святого Феодора [Тірона] день. Всеволод тоді опрятав тіло отця свойого, положив на сани, і повезли [його] доКиєва. Попи по обичаю співали співи, і плакали по ньому всілюди. І, принісши, положили його в раці мармуровій у церкві святої Софії [407]407
Цей мармуровий саркофаг із останками Ярослава (та іншими) і досі стоїть у Софійському соборі. За черепом Ярослава відтворено скульптурний портрет князя.
[Закрыть]. І плакав по ньому Всеволод і люди всі. Жив же усіх літ Ярослав сімдесят і шість.
У РІК 1055
Початок княжіння Ізяславового в Києві
У РІК 6563 [1055].Прийшовши, Ізяслав сів у Києві, а Святослав у Чернігові, Всеволод же – в Переяславлі, Ігор у Володимирі, Вячеслав у Смоленську.
У той же рік зимою пішов Всеволод на торків до[города] Воїня і переміг торків.
Того ж року приходив [хан] Блуш із половцями. І вчинив Всеволод мир із ними, і вернулися половцідо себе.
У РІК 1057
У РІК 6564 [1056].
У РІК 6565 [1057].Проставився Вячеслав смоленський, син Ярославів, і посадили Ігоря в Смоленську, із Володимира вивівши.
Запис на стіні Софійського собору про смерть Ярослава Мудрого. «Въ [лѣто] 6562 мѣсяца фѣврар[авъ] 20 [е]усъпен[и]е цесаря нашего въ въскрісение».
У РІК 1058
У РІК 6566 [1058].Переміг Ізяслав голядь.
Саркофаг Ярослава Мудрого. Мармур. X (?) – XI ст.
У РІК 1059
У РІК 6567 [1059].Ізяслав, і Святослав, і Всеволод висадили стрия [408]408
Стрий —дядько по батькові: вуй, вуйко —дядько по матері.
[Закрыть]свого Судислава з поруба, який сидів [у ньому] двадцять і чотири роки. І водили вони його до хреста, і став він ченцем.
У РІК 1060
У РІК 6568 [1060].Преставився Ігор, син Ярославів.
Того ж року Ізяслав, і Святослав, і Всеволод, і Всеслав [Брячиславич] зібрали незчисленних воїв. І рушили вони на конях і в човнах, незчисленне множество, на торків. А це почувши іубоявшись, торки розбіглися [десь] і до сьогодні. І померли вони, утікаючи, божим гнівом гнані, ті – од холоду, а другі – од голоду, інші ж – од мору і суда божого. І так бог ізбавив християн од поганих.
У РІК 1061
У РІК 6569 [1061].Прийшли половці вперше на Руську землю, воювати. Всеволод тоді вийшов супроти них місяця лютого у другий день. І сталася битва межи ними, [і] перемогли [половці] Всеволода, і, спустошивши [землю], відійшли. Се вперше було лихо для Руської землі од поганих безбожних ворогів. Князем же був у них Сокал.
У РІК 1063
У РІК 6570[1062].
У РІК 6571 [1063].Преставився Судислав, брат Ярославів. I погребли його [в Києві] у церкві святого Георгія [Побідоносця].
Того ж року в Новгороді ішов Волхов назад п'ять днів [409]409
Коли в засуху дуже міліє озеро Ільмень, то буває, що ріка Волхов тече назад.
[Закрыть]. А се знамення не на добро було: на четвертий рік погорів увесь город [410]410
У Хл. І Лавр, сказано, що тоді весь Новгород спалив Всеслав Брячиславич.
[Закрыть].
У РІК 1064
У РІК 6572[1064].Утік Ростислав, син Володимирів, онук» Ярославів, до Тмутороканя, і з ним утік [воєвода] Порей і Вишата, син Остромира, воєводи новгородського. І, прибувши, вигнав він Гліба [Святославича] із Тмутороканя, а сам сів замість нього.
Деталь саркофага Ярослава Мудрого.
У РІК 1065
У РІК 6573 [1065].Рушив Святослав на Ростислава до Тмутороканя, і Ростислав одступив геть із города, – не убоявшись його, а не хотячи проти» стрия свого оружжя взяти. Святослав же, прийшовши до Тмутороканя, знову посадив сина свого Гліба і вернувся до себе. А прийшовши знову назад, Ростислав вигнав Гліба, і прийшов Гліб [411]411
Ім'я цього Гліба вибито на знаменитому Тмутороканському камені: «вь Вѣто. 'зфоз' (тобто 6576–1068 року) інді[кта] з (6) глѣбъ князь мѣрилъ мо (ре) по лєду от тьмутороканя до кърчева. іид (10 000 і 4 000) сяжє [нъ]».
[Закрыть]до отця свого.
Тмутороканський камінь. Мармур. 1068 р.
Ростислав же, прийшовши, сів у Тмуторокані.
У той же рік Всеслав [Брячиславич] сів [у город] Копиль [412]412
Додано з Акад.
[Закрыть][і] війну почав.
У ті ж часи сталося знамення на заході: звізда превелика [413]413
Комета Галлея; у перигелії була 122 березня 1066 p., увечері стала з'явитися з 24 квітня.
[Закрыть], промені маючи немов криваві, сходила звечора по заході сонця, – і [так] було протягом семи днів. А се з'явилося не на добро, бо після цього було усобиць багато і нашестя поганих на Руськую землю, – ся ж звізда була [414]414
Додано з Лавр.
[Закрыть]немов кривава, віщуючи пролиття крові.
Печать Ігоря-Костянтина Ярославича.
Остромирове євангеліє. Перша сторінка. 1056–1057 рр.
У ті ж часи дитину було вкинуто в [ріку] Ситомль. А дитя це виволокли риболови в неводі, і ми роздивлялися його до вечора, і вони знову вкинули його в воду, бо було на лиці його таке: срамні вирости, а про інше не можна сказати сорома ради.
Заставка з Остромирового євангелія.
Євангеліст Лука. З Остромирового євангелія.
Перед сим же часом сонце перемінилося: не було світле, а як місяць стало, і про це невігласи говорять, що його з'їдають.
Так от, бувають сі знамення не на добро. Ми ж знаємо [про це] з того, що й колись [415]415
Звідси починаючи і словами «що й сталося» кінчаючи, іде текст, запозичений із руського компілятивного «Хронографа за великим викладом», де використано «Хроніку» Амартола та її продовження.
[Закрыть], за Антіоха, [царя сірійського], в Єрусалимі приключилося. Зненацька по всьому городу протягом сорока днів [стали] з'являтися в повітрі [вершники], що гасали на конях, при оружжі, маючи золоту одіж. І полки [їх] з'являлися з усіх боків, і потрясали вони оружжям [416]416
Відомості про це Амартол запозичив із Біблії (Друга кн. Маккавеїв V? 1–4); можливо, тут ідеться про марево, міраж (повторно про це в літописі занотовано під 1113 р.); за іншими даними, тут також мовиться про комету Галлея, яка була в перигелії 163 p. до н. е., – але тоді матимемо деяку неузгодженість, бо Антіох IV Єпіфан Славний помер 164 р. до н. е. під час походу на Єрусалим. Про цю саму комету Галлея говориться й далі: вона була в перигелії 66 p. до н. е. І 15 листопада 530 p. Точні дати метеоритних дощів (зорелет) відомі з китайських хронік.
[Закрыть], – а це провіщало навалу Антіоха, нашестя раті на Єрусалим. Потім же, за Нерона, цесаря [римського], в тім же Єрусалимі над городом засіяла зоря, подібна до списа, – а це віщувало нашестя римської раті.
Зоря превелика на заході. Мал. XIII (XV) ст.
І знову так [само] було за Юстініана, цесаря [римського]: зоря засіяла на заході, випромінюючи світло, яку називали лампадою і яка сіяла протягом двадцяти днів; а після цього був зорелет з вечора до ранку, так що всі думали, що падають зорі, і знову сонце без променів світило, – а це провіщало крамоли, недуги, смерть людям. І знову, за Маврикія, цесаря [грецького], було оце: жінка дитя народила без очей, без рук, в бедрах йому риб'ячий хвіст був приріс; і пес родився шестиногий. У Фракії [417]417
В Іп., Хл. І Лавр. хибно «вь Африкии», в Амартола і Акад. «въ Фракии».
[Закрыть]ж двоє дітей родилося, одне з чотирма ногами, а друге з двома головами. Потім же, за Костянтина-іконоборця, [цесаря грецького], сина Леонового, був зорелет на небі, так що [зорі] одривалися на землю, і ті, які бачили [це], думали, що [настав] кінець [світу]; тоді ж сильно дули вітри. У Сірії ж був землетрус великий; земля розсілася на три поприща [418]418
Поприще —міра довжини, близько 700 – и.
[Закрыть][і] з землі дивом вийшов мул, який говорив людським голосом, провіщаючи нашестя іномовців, що й сталося, бо найшли сарацини на Палестинську землю.
Знамення, отож, у небі, або в зорях, або в сонці, або птицями, або іншим чим не [на] добро буває, а знамення такі на лихо бувають: [це] або провіщання війни, або голоду, або смерть воно віщує.
Отруюють Ростислава Володимировича. Мал. XIII (XV) ст.
У РІК 1066
У РІК 6574 [1066].Коли Ростислав [Володимирович] сидів у Тмуторокані і брав данину в Касогів і в інших землях, то греки, убоявшись його, послали [туди] з обманом катепана [419]419
Катепан —імператорський намісник, вищий воєначальник.
[Закрыть]. І коли той прибув до Ростислава і ввійшов йому в довір'я, то складав йому честь Ростислав. І одного разу, коли пив Ростислав із дружиною своєю, сказав катепан: «Княже! Хочу я за тебе пити!» І той мовив:
«Пий!» Він тоді, випивши половину чаші, половину дав князеві пити; притиснувши пальцем у чашу, – бо мав він під нігтем смертну трутизну, – [катепан] дав [її] князю, прирікши смерть за вісім днів. І той випив, а катепан, прийшовши до Корсуня, сказав, що в сей день помре Ростислав. Так воно й сталося. А сього катепана побили камінням люди корсунські.
Був же Ростислав муж доблесний у бою, а на зріст ставний, і красен лицем, імилостивий до убогих. Помер же він місяця лютого в третій день а тоді покладений був у церкві святої Богородиці [у Тмуторокані] [420]420
За Воскр., у Ростислава (за Татіщевим, його друге ім'я Михайло) був брат Ярополк, існування якого, однак, викликає сумніви. Жона Ростислава, за Густ., мала ім'я Ланка і, за даними Татіщева, який хибно називає її Анною, після смерті мужа вона хотіла з дітьми (тобто з синами Рюриком, Володарем, Васильком і дочкою) їхати в Угри до свого батька. Але великий князь київський Ізяслав Ярославич дітей їй не віддав і їхати не дозволив. Генеалогічні дослідження показали, що Ланка (Ілона, Олена) була дочкою угорського короля Бели І, який помер 1063 p. Отже, Ланка збиралася в Угри до своїх рідних братів – Гейзи (з 1074 p. короля Гейзи І) чи Ласло (з 1077 p. короля Ласло І Святого), де й вийшла заміж удруге за хорватського короля Дмитрія Звонимира. Після його смерті у 1089 p. Ланка, як видно, знову повернулася на Русь, до свого сина Володаря, бо 1097 p. з'являється на сторінках Густинського літопису.
[Закрыть].
У РІК 1067
У РІК 6575 [1067].Розпочав війну Всеслав полоцький, син Брячиславів, і зайняв Новгород. Ярославичі ж троє, – Ізяслав, Святослав, Всеволод, – зібравши воїв, рушили на Всеслава, коли була велика зима, і прийшли до Мінська. Та мінчани заперлися в городі, і брати ці взяли Мінськ, посікли чоловіків, а жінок і дітей забрали в добичу і пішли до [річки] Немиги. Всеслав також рушив насупроти. І, зібравшись на Немизі [421]421
Про цю битву говориться і в «Слові о полку Ігоревім»: «На Немизь снопы стелють головами…»
[Закрыть]місяця березня в третій день, пішли вони одні проти одних. А був сніг великий, і сталася січа люта, івпали многі [у битві]. І одолів Ізяслав, Святослав, Всеволод, а Всеслав утік.
Потім же, місяця липня [422]422
В Іп. «июня», у Хл. І Лавр. «іуля».
[Закрыть]у десятий день, Ізяслав, Святослав і Всеволод, цілувавши хрест чесний Всеславу, сказали: «Прийди до нас, а ми не вчинимо тобі зла». Він же, надіючись на хресне цілування, переїхав у човні через Дніпро. І коли Ізяслав попереду йшов у шатро, а Всеслав за ним ішов [423]423
Додано з Новг. І.
[Закрыть], —тут і схопили вони Всеслава на [річці] Рші коло Смоленська, переступивши хреста. Ізяслав тоді привів Всеслава до Києва, і всадили його в поруб із двома синками.
Всеслав Брячиславич із двома синами в порубі. Мал. XIII (XV) ст.
Ворота Корсуня (Херсонеса). IV ст. до н. е.
У РІК 1068
У РІК 6576 [1068].Прийшли іноплемінники на Руську землю, половці многі. А Ізяслав, і Святослав, і Всеволод вийшли супроти них на [річку] Альту. І коли настала ніч, рушили вони одні проти одних. За гріхи наші напустив бог на нас поганих, і побігли руські князі, і перемогли [424]424
Додано з Лавр.; в Іп. тут змістова помилка, бо пропущено слова «русьскыи князи, и побѣдиша».
[Закрыть]половці.
Наводить [425]425
Звідси розпочинається вставлене в літопис «Поучения про кари божі», яке гіпотетичне приписувалось Феодосієві Печерському.
[Закрыть]бог у гніві своєму іноплемінників на землю, і тоді, коли вони в скрусі, [люди] звертаються до бога; усобна ж війна буває од зваби диявольської. Бог бо не хоче зла в людях, а добра; а диявол радується злому, убивству, кровопролиттю, підіймаючи свари, зависті, братоненависництво, брехні. Коли ж котрий-небудь народ впаде у гріх, то карає [його] бог смертю, або голодом, або наводячи поганих, або посухою [426]426
В Іп. І Хл. хибно «вредомъ»; у Лавр. «ведромъ».
[Закрыть], або гусеницею, або іншими карами. А якщо ми вчинимо покаяння, то в ньому бог нам [і] велить пробувати. Говорить бо він нам через пророка [Іоїля]: «Наверніться до мене усім серцем вашим, постом і плачем» [427]427
Іоїль II, 12.
[Закрыть]. Адже якщо ми так вчинимо, [то] за всі гріхи прощені будем. Але ми до зла повертаємось, як свиня в калі гріховному завжди валяючись, і так перебуваємо. Тому-то через пророка [Ісайю господь] і говорить нам: «Я знав, – сказав він, – що ти впертий єси і залізні жили шиї твоєї» [428]428
Ісайя XLVIII, 4.
[Закрыть]. Через те «удержував я од вас дощ, один наділ одощив, а другий не одощив, [і] він висох, і поразив я вас спекою і різними карами, але й тоді не навернулись ви до мене. Через це сади ваші, і смокви ваші, ниви і діброви ваші я вигубив, – говорить господь, – а пороків ваших не зміг вигубити. Посилав я на вас різні недуги і смерті тяжкі, і на скот ваш кару свою послав, – але й тоді не навернулися ви до мене, а сказали: «Кріпімося» [429]429
Амос IV, 7, 9, 10; вільний і скорочений виклад.
[Закрыть]. Допоки не насититесь ви пороками вашими? Ви ж ухилились од путі моєї, – говорить господь, – іспокусили многих, тим-то «буду [430]430
Додано з Лавр.
[Закрыть] яобличителем скорим противників [моїх], іперелюбників, і тих, що клянуться ложно іменем моїм, і тих, що лишають плати наемника, і тих, що чинять насильство сироті і вдовиці, і тих, що ухиляють суд од правди. Чого не здержались ви у гріхах ваших, а відхилили закони мої і не додержали їх? Тож навернітесь до мене, і я навернуся до вас, – . говорить господь, – і я відкрию вам потоки небесні, і одверну від вас гнів свій, допоки не буде усього в достатку у вас, і не виснажуватимуться сади ваші і ниви. Але ви обрушили на мене слова ваші, говорячи: «Суєтен той, хто служить богу» [431]431
Малахія III, 5–7, 10, 11, 13, 14; вільний виклад.
[Закрыть]. Тому-то «устами воздають мені честь, а серце ваше далеко перебуває од мене», – говорить господь [432]432
Ісайя XXIX, 13.
[Закрыть]. Через те – чого ми просимо, [того] й не дістанемо. «Буде бо, – сказав [господь, – так]: коли призовете ви мене, то я не послухаю вас. Будете шукати ви мене, злії, і не знайдете» [433]433
Притчі Солом. І, 28.
[Закрыть], бо не схотіли ви ходити по путях моїх. А через те закривається небо або ж зле одкривається, град замість дощу пускаючи або ж інеєм плоди виморожуючи і землю спекою мучачи за наші гріхи. Якщо ж ми покаємось у пороках своїх, то, яко чадам своїм, подасть він нам усе, чого ми просимо, і піде дощ нам ранній і пізній. «І наповняться токи ваші пшеницею, і проллються точила винні і маслинні, і я воздам вам за літа, що їх пожерла сарана, і жуки, і гусениця, – сила моя велика, яку послав я на вас» [434]434
Іоїль II, 23–25.
[Закрыть], – говорить господь вседержитель.
І, се чуючи, у держімось од зла, [навернімось] до добра. Знайдіте [правий] суд, ізбавте [од біди] скривджуваного. На покаяння прийдімо, не воздаючи злом за зло і ні лжею за лжу, а любов'ю прилучімось до господа бога нашого, постом, і риданням, ісльозами омиваючи всі прогрішення наші,не словом [лише] називаючись християнами, а поганськи живучи. Бо хібасе не поганськи ми живемо, якщо в стрічу віримо? Адже якщо хто зустріне чорноризця, або Івепра] – одинця, або свиню, то вертається, – а чи не по-поганському є се? Се ж по диявольському наущенню [одні] сеї приміти держаться, а другі ів чхання вірять, котре буває на здоров'я голові. Але цими і другими способами всякими диявол обманює, хитрощами переваблюючи нас од бога: трубами, іскоморохами, і гуслями, і русаліями [435]435
Русалії —древньослов'янське поганське свято-моління русалкам (вілам); відзначалося чотири рази на рік – 25 грудня, б січня, на русальну неділю (див. прим. 1 до 1177 p.) і на Івана Купала (24 червня).
[Закрыть]. Ми бачимо ж ігрища витолочені і людей безліч на них, як вони пхати стануть один одного, видовища діючи, – [це] бісом задумане діло, – а церкви стоять, і коли буває час молитви, [то] мало їх знаходиться в церкві. Тож через це кари усякі ми дістаємо од бога [і] нашестя ворогів. По божому повелінню дістаємо ми кару за гріхи наші. Та ми ж до попереднього зновуповернемось.
Коли ж Ізяслав із Всеволодом прийшов доКиєва, а Святослав доЧернігова, то люди київські прибігли доКиєва і вчинили віче на торговищі, і сказали, пославши [послів] до князя: «Осьо половці розсипались по землі. Дай-но, княже, оружжя і коней, і ми ще поб'ємося з ними».
Але Ізяслав цього не послухав. І стали люди говорити на воєводу на Коснячка, і пішли з віча на Гору, і прийшли на двір Коснячків, і, не знайшовши його, стали коло двора Брячислава [Ізяславича], і сказали: «Підем висадимо дружину з погреба». І розділилися вони надвоє, і половина їх пішла до погреба, а половина пішла по мосту, і ці прийшли на княжий двір.
Ізяслав сидів на сінях із дружиною своєю. І почали вони сперечатися з князем, стоячи внизу. Коли ж князь із оконця дивився, а дружина стояла біля князя, сказав Туки, Чюдинів брат, Ізяславу: «Бачиш, княже, люди завили. Пошли, нехай стережуть Всеслава».
І коли він це говорив, то друга половина людей прийшла од погреба, відкривши погреб. І сказала дружина князю: «Се лихо є велике.Пошли до Всеслава, нехай, прикликавши його обманомдо оконця, просадять його мечем».
Та не послухав цього князь, а люди зняли крик і пішли до поруба Всеславового. Ізяслав же, бачивши це, із Всеволодом побігли з двора. Люди ж висікли Всеслава із поруба в п'ятнадцятий день вересня і поставили його [князем] посеред княжого двора. А двір княжий розграбували – незчисленне множество золота і срібла, і кунами і хутром. Ізяслав же втік у Ляхи [436]436
Ізяслав подався по допомогу в Польщу до свого родича, Болеслава Сміливого (з 1076 p. короля польського), сина тітки Ізяслава Доброніги Марії, що була замужем за Казимиром І Відновителем, і водночас небожа жони Ізяслава Гертруди-Олісави, сестри того ж Казимира.
[Закрыть].
Всеслава Брячиславича висікають із поруба. Мал. XIII (XV) ст.
Після цього ж половці пустошили по землі Руській, а Святослав тоді був у Чернігові. І коли половці пустошили [вже] довкола Чернігова, [то Святослав, зібравши дружину і трохи їх, [чернігівців], вийшов на них, [половців], до [города] Сновська. Та побачили половці, що йде військо, і приготувалися [стати] насупроти. А Святослав, побачивши множество їх, сказав дружині своїй: «Ударимо, дружино!Уже ніяк нам куди дітися!»
І вдарили вони в коні, і одолів Святослав з трьома тисячами, а половців булодванадцять тисяч. І так побив він їх, а другі потопилися в Снові, і князя їхнього Шарукана схопили [437]437
В Іп. «руками яша», у Хл. «рукама яша»; у Лавр. «яша рукама», – всюди хибно.
[Закрыть]у перший день листопада. І вернувся з побідою в город свій Чернігів Святослав.
Всеслав же сів у Києві, – а се бог явив хресну силу, тому що Ізяслав, цілувавши хреста, схопив його, [Всеслава]. І через те навів бог поганих, а сього явно вибавив хрест чесний, бо в день Воздвижения Всеслав, зітхнувши, сказав: «О хресте чесний! Оскільки я в тебе вірив, ізбав мене од ями сеї». І бог показав силу хресну на поучения землі Руській: хай не переступають чесного хреста, цілувавши його. Якщо ж хто переступить, – то й тут дістануть кару і в прийдешньому віці муку вічную, тому що великою єсть сила хресна. Хрестом бо переможені бувають сили бісівські; хрестом бо господь пособляє князям у битвах; хрестом захищені, віруючі люди побіждають супостатів-противників; хрестом бо скоро ізбавляємось ми од напасті, призиваючи його з вірою. Нічого ж біси не бояться, тільки хреста, бо якщо буває од бісів видіння, то їх проганяють, осінивши лице хрестом. Всеслав же сидів у Києві сім місяців.