Текст книги "Нічого особистого"

Автор книги: Настя Байдаченко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 8 страниц)

Настя Байдаченко
Нічого особистого

to media girls

Авторка цієї книги не може закластися за точність усіх подробиць, проте із властивою їй сміливою обережністю, готова стверджувати, що в книзі все правда, звичайно, окрім вигадки:)

(відмазку сплагіачено у Ніни Соротокіної)

Епізод 1

Єcлі на утро боліт твоя голова,

Ми скажем прямо, ти нє умєєшь піть.

Вєрка Сердючка

Ніколи не питайте, як вони опинились у цьому місці. Не раджу.

У них неадекватна реакція. Можна і межі очі отримати. їх так спеціально обирали. Ну, не втому сенсі, аби межі очі отримати, а у тому, щоб неадекватні були. Чотири жіночки на межі нервового зриву. І курс психологічної реабілітації «Корекція соціальної поведінки». Сім днів за чотири з половиною штуки баксів з носа.

Тобто за задоволення бути піддослідним кроликом – вони ще й гроші виклали. До того ж, пройшли чималенький відбір. Професор проводить цей курс лише двічі на рік, лише для чотирьох людей, випадком тицькаючи пальцем у країну на світовій мапі. Чисто зі спортивного інтересу. Його вже давно не гріють ті «по чотири з половиною штуки» баксів із носа. Його гріють лише спостереження. Вуайєризм певною мірою. Усі невропатологи – психопати, а всі психотерапевти – вуайєристи. А всі офтальмологи в окулярах. Ну це так, для красного слівця.

Місцина тут ідеальна для голлівудського трилерочка середньої руки та бюджету. Глухі карпатські гори. Тоненька доріжка між сосен, що зникає під час найменшої негоди чи то у снігу, чи то у воді, чи, на крайняк, шквальний вітер завалить соснами. Тут не бере жодна мобілка, навіть Укртелекому немає. А може, і є, тільки ніде не видно стаціонарних телефонів. Із каналів лише ІНТЕР та УТ-1. І ті з перешкодами. Тобто вже можна застрелитися лише з цього приводу. А ще тут повно камер, професор каже, це для того, аби він міг правильно скорегувати поведінку. Ніби в душі та туалеті камер немає, та ці ненормальні все одно крутять дулі по всіх кутах. У принципі, професору по фіг, сміятися із дуль він точно не буде.

Після Києва у них увесь час болить голова від надлишку кисню. Це прояв вегето-судинної дистонії. Це синдром, він не лікується, проте добряче псує життя. Ну ці думають, що життя в них зіпсоване далі нема куди. А дарма. Завдання курсу, аби вони вийшли із прочищеною головою та свіжими (чи освіженими) мізками.

На курс потрапити нелегко. Потрібна рекомендація та те, щоб аплікаційна форма, а по суті тест, набрала певну кількість балів. Чітко ідентифікуючи, що у жіночки глибока психологічна криза. Професора не цікавлять банальні сангвініки-холерики. У світі, де панують нові архетипи сексуальних жінок великого міста чи відчайдушних домогосподарок, давня типологія та старий Фройд не працюють. А може, й працюють. Тільки дуже збочено.

Сьогодні перший день. Тренінг-знайомство. Круглий стіл. Чотири насуплені жіночки дивляться вовком одна на одну та на професора. Руденька, шатенка, білявка і брюнетка. Мрія патологоанатома. Чи продюсера телесеріалу. Професор зайшов останнім та голосно відсьорбнув щось із великої кружки. Він ніколи не дивився фото пацієнтів до початку тренінгу. Проте читав анкету. Йому було у кайф, знаючи анкетні дані, вгадувати хто із них хто. Така собі гра: «я відгадаю цю соціопатку з трьох фраз чи жестів». У даному випадку, скоріше жестів.

Троє сидять скам'яніло та напружено, поза «їжачок зайшов у ліс на розвідку». Четверта рудоволоса, із короткою зачіскою та різким поглядом щось ретельно малює у шкіряному щоденнику. Ще так настирно малює, аж пальці посиніли навколо ручки. Він би міг ще погратися у гру, що вона там малює – кола чи трикутнички і яким кольором, але одна з камер, та, що саме за нею, просто підказує, що малює вона ромашки. Однаковісінькі маленькі квіточки. У рядки, як старанна школярка, вже сьомий виводить. Час від часу вона підводить недобрий погляд на професора, потім на великого механічного годинника над його головою, хмуриться, кривить губи, незадоволено мугикає, та повертається до ромашок. Професор посміхається у велику кружку. Його очей не видно за круглими окулярами у тонкій металевій оправі.

– Професоре, я у шоці, – не витримує руда. – Сім днів по чотири години промивання мізків за чотири із половиною штуки «зелені». Уже півгодини минуло… Скільки ми чекаємо? На кого чекаємо?

Саме так. Top-manager. Анна Новицька. Можна було викреслити лише за тим, що приперлася із діловим щоденником у шкіряній обкладинці. Core problem [1]1
  глибинна проблема.


[Закрыть]: невміння збалансувати особисте життя та роботу. Характер буйний, вибухонебезпечний, точніше сказати вибуховий. На фірмі називають супержінка. Чоловіки, якщо є, звичайно, пісяють окропом та помирають метрів за десять, не ближче.

Професор провів стрілочку у своєму записничку та викреслив третій рядок. Від подоби задоволення він голосно відсьорбнув рідини зі своєї великої кружки. Тоненька білява жіночка зліва зблідла і важко зітхнула. Тим часом у Новицької скінчилося чорнило у ручці, і вона тихо матюкнулась до своїх ромашок. Білявенька зітхнула ще важче.

А це oversweet girl. [2]2
  надто солодка дівчинка.


[Закрыть]Too good mannered. [3]3
  надто гарні манери.


[Закрыть]Помре, якщо він ще раз сьорбне. Принаймні знепритомніє. Сценарист, вона ж графоманка. Віка Каретко. Надто переймається критикою та будь-якими критичними зауваженнями на свій бік. Що є ознакою комплексів. Глибоких таких комплексів. Цікавенько буде їх із неї виколупувати. Звичайно, із дослідницької точки зору, цікавіше ті комплекси вирощувати та пестити, як альстрамерії у середній полосі, але ж клята клятва Гіппократа…

Тож лишилось двоє: брюнетка та шатенка. Тут все просто, не треба бути міс Марпл. Брюнетка занадто ефектна для життя. Вона нарум'янена, тональний крем у носо-губних складках на тон світліший від основного, ніс ретельно напудрений. Вона до смерті кіногенічна. Вона з телика. Єва Герт. Through the bedding carier. [4]4
  кар’єра через ліжко.


[Закрыть]Принаймні так про неї пишуть. Щойно звільнена ведуча шоу-біз новин на чималенькому каналі. Вірить, що кар'єра лише через ліжко, або через родинні зв'язки. Родинних зв'язків не має. Специфічний штам комплексу мадонни-повії. Специфічне сприйняття реальності. Але є красива до бісиків…

Четверта. Вона ж шатенка. Візуально найнепримітніша. Пройшла лише через анкетні бали, що вказують на схильність до суїциду. Синці під очима від безкінечних проектів та легкий трем у руках від заспокійливих пігулок, які перестали діяти. Типовий suicid strategic consultant. [5]5
  суїцидальний стратегічний консультант.


[Закрыть]Перфекціоністка. Ідеальний співробітник. Стефа Мороз. Працює на Factor&Co. їх там усіх звуть факерами. За суттю та глибиною роботи. У них там жорсткий відбір, проходять лише фізично витривалі та морально стійкі. Це ж треба було так людину дістати? Суїцидальних професор не любить. Але час від часу набирає у групу корекції, аби не втрачати форми.

– Доброго дня, – нарешті привітався професор.

Першу маленьку гру-розгадування закінчено.

Далі чекати немає сенсу.

– І вам доброго дня, товаришу, – недобренько так зауважила Анна.

Професор продовжив, пропускаючи повз вуха її випад:

– Як це не банально звучить, але ми зібрались тут, аби змінити вашу психологічну поведінку настільки, щоб усім вам та вашому оточенню стало комфортніше жити. Тож почнемо із звичайного привітання та розповіді про себе.

– Як в першому класі, блін. – Єва насупилась усім своїм ефектним TV-шним обличчям.

– Я не доказав… – перебив професор і почав загинати пальці лівої руки. – По-перше, я хочу аби ви чітко ідентифікували, яка саме подія у вашому житті спричинила вашу участь у курсі. По-друге, я хочу, щоб ви назвали найбільшу на сьогодні вашу проблему. І по-третє, я хочу, аби ви визначили, із чим ви хочете вийти за тиждень.

– А я думала, що це ви нам скажете, як нас лікувати. – Анна почала виводити у рядочках щоденника фатальну цифру $4500, свіжу міру своєї дурості.

Професор знову її проігнорував:

– Тож почнемо із вас, Стефо.

У суїцидальних очах стратегічного консультанта спочатку блимнув протест, а потім вуста склались у звичну, випрацьовану роками та транквілізаторами посмішку працівника service-індустрії. Стефа підірвалась піднятись. Професор жестом повернув її у крісло.

– Я Стефа Мороз, мені двадцять вісім і я трудоголик.

Звучало це як «я алкоголик» і так по-серіальному знайомо, що решта, не замислившись, озвалися:

– Привіт, Стефо.

– А проблема у мене одна: я хочу знати, чи всі працівники сервісної індустрії почуваються співробітниками борделю?

–  Йомко, але не ново. Я би навіть сказав банально. – клацнув пальцями професор. – А що вас привело на курс? Що сталося?

– А… ну… як би так визначити. Я навіть не знаю… Ну взагалі, так щоб по суті, всі чоловіки козли.

– Круто. – Професор потер лінзи окулярів. – І як ви думаєте із цим боротися?

– Ви знаєте, за те, як я із цим думала боротися, дають від двох до п'яти за карним кодексом. Тому я сподівалася, що після вашого курсу мене просто попустить.

– Ага, що ви пробували із транквілізаторів? – Професор підняв ручку, готуючись занотувати.

– У принципі, все. Поки працює лише коньячок.

– Ясно, значить так – на сім днів коньячок відмінити. Дякую за розповідь, Стесю. Анно, послухаємо вас.

– Анна Новицька, трохи за тридцять. Потенційний дауншифтер. Із проблемою, не хочу бути банальною, але всі чоловіки козли. Навіть метросексуали. Ні, метросексуали особливо.

– Грандіозно. Мені стає все цікавіше, – в'їдливо сказав професор, губи його гірко скривилися, наче від лимону. – Єво?

– Козли і бабії. – І закінчила солоденьким медовим голосом: – Із вами була Єва Герт.

– Що може додати пані Вікторія?

– Знаєте, козли не лише чоловіки… По-різному буває. Хоча, повертаючись до чоловіків, я просто не розумію, як можна поливати брудом людину, яка нічого поганого не зробила. Здається… – якось непевно додала Віка.

– Значить так, дівчаточка, дівчатонька, дівчата – якщо ви так будете ставитися до моїх питань, на виході отримаєте нервовий зрив. Гарантовано. На сьогодні засідання клубу закрито. Я хочу, щоб завтра ви відповіли на поставлені питання більш серйозно та детально. Інакше у наступний понеділок – всі в дурку. І надовго. Транспортування гарантую.

Перш ніж Анна Новицька встигла висловити свою думку із цього приводу, пан професор зник за розсувними дверима.

– Дєвочкі, є коньячок. Martell. – «довєрітєльно»озвалася Стефа Мороз.

– От і добренько, де там кімната для відпочинку? – запитала Єва.

– Може, краще у чиємусь номері? Стопудово у дідка кімната для відпочинку напхана камерами по самі вінця, – резонно зауважила Анна.

ОСОБИСТИЙ ЩОДЕННИК ПРОФЕСОРА

Запис 1

Нудно. Аж нецікаво. Усі чотири бояться вголос ідентифікувати свою проблему. Усі ображені, схильні знаходити причини свого стану в будь-кому, окрім себе самих. Стандартненько. І абсолютно типово для першого дня.

* * *

Сімсот грамів коньяку вмерло і не рипнулось.

– Дєвочкі, котра година? – стрепенулась Анна Новицька, наче згадала щось украй важливе.

– П'ять хвилин по восьмій, – чемно відповіла Віка.

– ААААААААААААААААА! Умикай!

– Умикай!

Телевізійний пульт важко дався у неслухняні п'яні руки.

Реґіна повертається до офісу після робочого дня, аби відправити важливий факс. У кабінеті фінансового директора вона бачить свого чоловіка Олега в обіймах Віолетти Трохимівни. Кур'єр Леонід не встигає відвезти контракт до нотаріуса. Інгеборга виходить із коми і дізнається, що Олег одружився з Реґіною. Інгеборга не пам’ятає, хто батько її дитини. Але Реґіна пам’ятає і хоче їй помститися. Сергій вимагає зробити аналіз ДНК. Антоніна Миколаївна підозрює, що Інгеборга та Реґіна сестри.

«Подруги», 268 серія

 
ПОСЛЕ ВЕТРЕННОЙ ЗИМЬІ, ПОСЛЕ ВЬЮГИ
Я ВЗЯЛА ТЕБЯ ВЗАЙМЬІ У ПОДРУГИ
У ПОДРУГИ Я ТЕБЯ ОДОЛЖИЛА
И ГОЛОВУШКУ ТВОЮ ЗАКРУЖИЛА,
ОБЕЩАЛА, ЧТО ВЕРНУ НЕПРЕМЕННО,
HO ВО МНЕ ПРОИЗОШЛА ПЕРЕМЕНА…
 

(42 хвилини мовчання із перервою на 2 рекламні паузи)

– Нє, я вам скажу, Олег ще та скотиняка. Це ж треба морочити голову двом таким дівкам. А саме ні риба ні м'ясо. – Стеся не могла заспокоїтись.

– Так я вам скажу, що є ж недоумки, що трахаються на чужих робочих місцях, та ще й не прибирають за собою. Так все дуже реально. Наша зам. головного така ж $ичч@, як Віолетта Трохимівна. І така ж підстаркувата, – зауважила Новицька. – А все туди ж. Па мальчікам.

– Ну ти скажеш, реально! Хотіла б я знати, чим стимульнулись автори сценарію перед тим, як наваяти цей опус. – Єва Герт уїдливо посміхнулась.

– Бєхєровкой, три пляшки, і чіпси зі смаком чорної ікри – із сумом віслючка Іа відгукнулась Віка Каретко.

Решта троє разом озирнулися до неї.

– Та ти шо! Це ти написала? Серйозно?

– Серйозніше не буває. – Коньячок почав усмоктуватися в кровоносну систему пані Каретко.

– Так колися вже, Реґіна та Інгеборга сестри? І чия дитина в Інгеборги?

– Дєвочкі, не можу, контракт, – відбріхувалася Віка, але тиск лише посилювався.

– Ну хоч від кого дитина в Інгеборги? Ну будь ласочка, ми ж не доживемо до кінця, – змолилася Стефа, склавши долоньки, як дитина перед Дідом Морозом.

– Ну як це не доживете, «Санта-Барбару» ж пережили.

– Віко, ну будь ласочка, хочеш я тобі ще коньячку наллю? Чи шоколадку віддам, я її зі сніданку заникала, – не втихомирювалася Стефа.

– Добре, у Інгеборги буде двійня: хлопчик – від Олега, а дівчинка – від кур'єра Леоніда.

– Та ну, хіба так буває, щоб двійня від різних чоловіків? – не повірила Анна Новицька.

– Та ще не таке буває, он у Німеччині двоє близнюків: один білий, другий… афроамериканець, – підтвердила Єва.

– Капець.

– А що, чоловік не був у шоці від таких розкладів? – поцікавилася Новицька.

– Та накивав п'ятами, як зазвичай, – скривилася Єва.

– Та ну їх. Де зараз нормальні чоловіки водяться? – удавано байдуже запитала Стефа, не полишаючи надії дізнатися про заповідні місця. —

Якщо зовні нічого, то гей, або бабла рубити не вміє, або цілковитий моральний квазімодо. Ось мені подобається ведучий новин Жорненко… Гарний такий.

– Ти його бачила? У ньому зросту метр шістдесят… – презирливо зауважила Єва.

– Та ти що? А так за стійкою гарно виглядає, такий широкоплечий…

– Ага, що на зріст, що на вшир…

– А Тарас Трубин який на зріст? – спитала Віка.

– Та на зріст нормальний, але гей…

– Та ну? Трубин гей? Звідки ти знаєш? Свічку тримала?

– Пробувала, – зітхнула Єва.

– І не кажи, – зітхнули решта.

– Слухай, Єво, ти що, гомофобка? – запитала Віка.

– Я? Крий Боже! Просто у моєму випадку геї NA.

– Що-що? – здивувалася Віка.

– Not applicable. [6]6
  Не можуть бути застосованими.


[Закрыть]

 
Нас четверо, поки єщо ми вмєстє,
І дєло єсть і ето дєло чєсті.

 

ОСОБИСТИЙ ЩОДЕННИК ПРОФЕСОРА

Запис 2.

Страшна річ алкоголь і жінки. Безперечний позитив – вони трошки відтанули. Ще трохи коньяку чи часу, чи, може, ще одна серія цього тупого прайм-тайм серіалу, і вони почнуть переказувати одна одній своє життя. І ладен закластися, що це буде версія інакша за ту, що вони розкажуть мені на диктофон на сеансі індивідуальної терапії. Тож недарма тут так багато мікрофонів і камер.

Епізод 2
Сеанс індивідуальної терапії
Пацієнт: Анна Новицька

Паслєдній раз спрашіваю – кто єл устріци?

Вєрка Сердючка

Твій досвід і ціна на ринку визначається лише кількістю провалів, з яких ти вийшла живою. А в кар'єрі маркетинг-директора «Фармацеї» Анни Новицької глибоких дуп, тобто провалів, було чимало. До останнього часу їй вдавалося з них виходити, якщо й ушкодженою, то принаймні живою. Тобто Анна Новицька була жінкою досвідченою та коштувала немало. Тисяч пять-шість доларів без соцпакету. Чи з? Хтозна із цією світовою фінансовою кризою.

Усе решта в кар'єрі було іграми. Часом дурними, як у дітей в дитсадочку, часом жорстокими, як у полярних ведмедів у шлюбний сезон. Але, все ж таки, це були лише забавки.

Сьогоднішній статус-мітинг нагадав Анні Новицькій гру в мафію.

За великим рахунком день не вдався зранку, а не від менеджмент-мітингу. Новицька з'явилася в офісі як завжди за півгодини до початку робочого дня, аби перевірити пошту та скорегувати плани на день. Ледь вона встигла ввімкнути комп, як у голубуватому сяйві заставки Майкрософта на лакованій поверхні стола з'явилося два відбитки. Новицька кліпнула очима, не вірячи. Потім увімкнула лампу, відійшла убік, відкрила жалюзі. Схилила голову та придивилася пильніше. Так і є. На її столі хтось вмостився дупою. Мабуть вчора ввечері. Однозначно голою дупою. На її столі.

Новицька вийшла зі свого cubicle [7]7
  прозора кабінка а-ля кабінет.


[Закрыть]та вовчим поглядом обвела open space [8]8
  офіс «відкритий простір», без кабінетів.


[Закрыть]із німим питанням «хто це зробив»? Така нетерплячка? Чи це в такий спосіб вони висловлюють свою глибоку шану? Їй чи її столу. Першим розумним пориванням було піти до сисадміна та підняти статистику виключення компів, чим звузити коло підозрюваних до мінімуму. Але ж знаючи моторність та доброзичливість рідних сисадмінів, простіше було зганяти пішки на Троєщину та повернутися, ніж змусити їх ворухнути пальцем у цій невдячній та їм непотрібній справі. Тому хвилинку подумавши, Анна попхалася до природного осередку усіх пліток і новин на фірмі, тобто бухгалтерії.

– Ольго Іванівно! – не встигла вона причинити двері.

– Зарплати сьогодні не буде, – озвалася главбухша з-під своїх товстезних окулярів.

– І вам доброго дня, – «мило» посміхнулася Новицька. – А ви не пам'ятаєте, хто у нас вчора останнім висів у внутрішньому чаті?

– Борисенко із асистентом. А що сталося? – жваво зацікавилася главбухша, визирнувши з-під товстезних окулярів, п'ятою точкою відчуваючи перспективу надходження свіженьких сморідних пліточок.

– Ні, нічого, хтось упер останню пачку слайдів, – квапливо відбрехалася Новицька. – Ну точно не вони, у них інший принтер.

Бінго! Заступник генерального директора та її маленький гарненький мовчазний асистент. Зважаючи на габарити та підходи, треба думати, стіл Новицької прикрашає відбиток саме Діминої дупці. Мда, ось він sexual harassement [9]9
  сексуальні домагання до залежної людини.


[Закрыть]по-українському. Попав хлопчик. Надовго і наглибоко. Ні, Новицька звичайно знає, що замдиректора не виносить її істеричної натури, але так, щоб засерати стандартне робоче місце у такий непристойний спосіб… Фууууу.

Над столом Анни висів агітаційний плакат ефективного тайм-менеджменту із слоганом власного креативу «We appreciate early start & early finish». [10]10
  ми цінимо ранній початок, ранній кінець.


[Закрыть]У світлі вчорашніх подій та відбитків, робочий слоган набував непристойно-неробочого змісту.

Ще півгодини Новицька витратила на полірування поверхні столу антибактеріальною рідиною та вигадування єзуїтських варіантів помсти. Може, залишати щовечора на столі одноразову серветку та презерватив? Чи кнопок покласти? Чи розвісити плакати про СНІД та захворювання, які передаються статевим шляхом? Від важких роздумів, Анну відволік як завше невчасний дзвінок із ресепшену:

– Зайди до Сергія Сергійовича. На статус.

Головне на менеджмент-мітингу (воно ж weekly status [11]11
  оцінка тижневого стану.


[Закрыть]) було сісти збоку, а не навпроти головного. Тоді, у принципі, весь статус можна було малювати ромашки. Під роздачі потрапляв той, хто сідав навпроти, тобто той, хто прийшов останнім. Зважаючи на те, що останньою того дня секретарка набрала Новицьку, технічним опонентом головного була вона. Скривившись, Анна впала у крісло навпроти директора, потім сіла дуже прямо, наче свідок по отруєнню діоксином на допиті у генпрокуратурі.

Другим правилом виживання на менеджмент-мітингу було наступне: якщо не встигла сісти збоку – дивися головному у вічі та відгавкуйся голосно, аби тебе не заклювали.

Зазвичай менеджмент-мітинг починався із того, що голосно та емоційно віддавали анафемі клятих зрадників, людей, які з тих чи інших причин пішли з фірми. Сьогодні було трохи інакше. І нічого доброго така непередбачуваність не віщувала.

– Надійшов тривожний сигнал.

Головний, як завше, почав дуже образно та здалеку. Сергій Сергійович Колгунець (званий серед найманих робітників та завсідників фармринку попросту СС) при Союзі працював провідним фізиком-ядерником, розвивав атомну енергетику за державним контрактом в якійсь чи то східноазійській, чи то південноамериканській країні, а в 90-х якось вигідно нарубав бабла на різниці курсів валют та заснував фармацевтичний консорціум «Фармацея», де Новицька працювала вже п'ятий рік. Візуально СС являв собою певний гібрид хом'ячка та ведучого однієї противної допомаранчевореволюційної ТВ-програми.

Зважаючи на передісторію, менеджмент-мітинги зазвичай проходили в стилі «шифровку передав – шифровку прийняв» або «зроби сам знаєш що, а я потім тобі дам по голові, розженуся та дам ще раз».

– Хто сьогодні заходив на медіа-новини? – СС баранцем втупився у Новицьку.

Вона зробила обличчя непроникно-резиновим, як шланг для поливу городу, і почала щось активно конспектувати в щоденник. Де сядеш, там і злізеш.

– За що я вам плачу зарплатню? Навіть не додумалися переглянути фахові сайти.

Ну про фахові це він загнув, або наїхав. Мабуть-таки наїхав на Новицьку. Як на директора з маркетингу та реклами. Поривчастим жестом СС почав розшвирювати якісь роздруківки так, наче він розкидає щось огидне чи принаймні інфекційно-небезпечне по типу конвертів із спорами сибірки у Пентагоні.

НАЦМЕДПРЕППОСТАЧ завершив перший етап тендеру.

НАЦМЕДПРЕППОСТАЧ, державний монополіст, який забезпечує медикаментами всі заклади освіти в Україні, завершив перший етап тендеру на постачання медпрепаратів у школи в 2009–2010 роки. До другого туру пройшли наступні фармацевтичні компанії «Фармацея», «Тернфарм», «Лікарпродукт». Бюджет тендеру $64 000 000. Наразі невідомо, чи брали в першому етапі тендеру участь іноземні фармацевтичні компанії. Як підтвердив менеджер вищої ланки компанії «Фармацея» другий етап пройде за 4 тижні та буде являти собою закриті торги, в яких переможе пропозиція із найменшою ціною.

Карина Мигаль спеціально для медіа-новин

Ох(R)ініти, щоб не сказати точніше! Зважаючи на те, що НАЦМЕДПРЕППОСТАЧ державний монополіст і не має права проводити тендери без тендерного комітету і великої кількості бюрократичних заморочок. Тому тендер хотіли провести тихо, заздалегідь було домовлено, як буде поділено бюджет та які відкати отримає керівництво НАЦМЕДПРЕППОСТАЧу. Не кажучи вже про те, що сума контракту взагалі була закритою інформацією, яку надали лише кільком керівникам учасників тендеру. Тобто, по-перше, тендеру і всіх домовленостей про дерибан бюджету вже не існує, по-друге, керівництво НАЦМЕДПРЕППОСТАЧу напевно буде шукати винного, аби потім закатати його в асфальт десь на майдані чи у лісосмузі в Таращі, а по-третє, наступний тендер доведеться робити за всіма правилами, із дерибаном враховуючи тендерний комітет, по-четверте, результат цієї авантюри може бути геть непередбачуваним. А головне, не таким економічно вигідним.

– Я хочу знати, хто з вас злив інфу? – запитав СС із обличчям озвірілого інквізиторського ката.

– А чого ви ТАК на мене дивитеся? – запитала Новицька і бровою не повівши. – Думаєте, я?

– Ти чи не ти, не знаю… – СС завжди нітився від різких і прямих відповідей по типу наїзд. – Може, твій відділ? Тендерну пропозицію ви ж готували.

– Бюджет знала лише я. Плюс ваш заступник, фіндир, сейлзи [12]12
  співробітник відділу продажів.


[Закрыть]та піарники.

– А що відразу сейлзи? – самими губами матюкнувся директор із продажів та продовжив полірувати нігті об штани під скляним столом. – Давайте простіше – наберіть цю Карину Мигаль, хай скаже, хто злив інфу.

– Ага, так вони і скажуть, нормальні журналісти ніколи не видають джерела. – скривилася Новицька, між маркетинг-відділом та сейлзами тліла класична підручникова ворожнеча.

– Тоді хай друкують спростування, – сказав СС. – Мені по барабану, хто злив, ця людина більше у мене не працює. А ще я їй забезпечу вовчий білет на фармринку, замовлю замітки в усіх фахових виданнях, по типу Вася Пупкин – аферист та зрадник.

Креативність головного іноді зашкалювала. Зубодробильна ідея! Йому в інквізиції у відділі вигадування катувань працювати. І працювати, і працювати, і працювати… Чи в SS підробляти на part-time. [13]13
  на неповний робочий день.


[Закрыть]

– Не простіше перевірити імейли, аську та телефонні розмови за останні два тижні? – резонно запропонувала Новицька.

– Ми ніколи не перевіряємо чужі імейли, аську, сайти. Це privacy, [14]14
  Особисте.


[Закрыть]– видала зам. головного з таким обличчям, наче виступала в «Окнах» Дмитра Нагієва і ніколи не читала дбайливо зібрані роздруківки асьок ключових співробітників.

– Новицька, ти щось внятне можеш запропонувати? Скільки піде часу це перевірити? Ти чим думаєш? – підхопив головний, недобре поглянувши на маркетинг-директора.

– Може, хтось тут і дупою думає, а я – головою. Не треба економити на системах внутрішньої безпеки. Ви думаєте, що журналіст вам швидше все розповість? Як? Ви його будете праскою гріти? Чи плойку засовуватимете в причинні місця? Чи як вас там вчили?

– Новицька, у тебе дурні жарти. Краще б за своїми наглядала.

– Я за своїх зуб даю. Бренди [15]15
  Бренд-менеджери – співробітники відділу маркетингу.


[Закрыть]не могли. Вони навіть не знали замовника тендера.

– Тоді все очевидно, – потер окуляри директор із продажів, нарешті покинувши полірування нігтів. – Тоді це ти злила інфу.

– Ти з головою дружиш? Черепно-мозкової травми не було останнім часом? Чи струсу мозку? Чи черепної коробки?

СС скривився, підняв слухавку та вмикнув гучномовець:

– Лєна, на днях хтось дзвонив із медіа-новин?

– Так, Сергію Сергійовичу. Позавчора по обіді.

– Кого хотіли?

– Заступника директора чи Новицьку.

– І з ким з'єднала?

– Борисенко не було на місці.

– Лєна, слідкуй за ходом думки: ти з'єднала з Новицькою?

– Я не пам'ятаю.

– Дура, – висварився СС, кладучи слухавку, і знову скривився, як мавпочка.

– Я ж казав, продажники тут ні до чого. – Сейлз – директор почав терти серветкою окуляри із більшим задоволенням.

– Я теж ні до чого, – відповіла Новицька. – Я була із одинадцятої на зустрічі з нашою рекламною агенцією. Можете зателефонувати Насті Байдаченко, – ми слухали пропоузл на зиму. Там, слава Богу, є камери, так що коли я зайшла і вийшла – видно.

– Лєна, – знову ввімкнув гучномовець СС. – А з медіа-новин в тебе не просили мобілки Борисенко та Новицької?

– Просили…

– І ти дала?

– Дала, робочі.

– Дура, – висварився СС. – Новицька, вони тобі на мобільний телефонували?

– Нєа.

– Точно?

– Стопудово.

– Людо, – головний озирнувся до своєї любої заступниці, – ти цю Мигаль знаєш?

– Ні, Сергію Сергійовичу. Вперше чую.

– Людо, я хочу завтра бачити роздруківки розмов МТС за всіма нашими робочими номерами.

Як і треба було очікувати, видання відмовилося друкувати будь-яке спростування, стоячи на тому, що інформацію було отримано зсередини «Фармацеї» від керівника, статус якого не викликає сумнівів.

Новицька у напівшоковому стані вийшла на обід в «Корону». З'ївши улюблений ланч із борщем та запеченою рибою, вона замовила не до часу каву з коньяком та набрала свого однокурсника, який працював редактором в одному бізнес-виданні.

– Привіт, у тебе є знайомі в медіа-новинах? У мене хтось злив їм інфу. Дуууже важливу. Гавкнув тендер на багато нулів.

– Соррі, в медіа-новинах нікого немає, але спробую розпитати. У принципі, коли нам щось потрібно, ми телефонуємо сейлзам чи екаунтам, [16]16
  працівник відділу роботи з клієнтами.


[Закрыть]якщо хочемо щось від рекламних агентств.

– Сейлзам? Ти впевнений?

– Ага, ну сама подумай. Кого ви берете в продажники? Всіх, текучка там велика. Кожен гівнюк хоче себе відчути причетним до великих бізнес процесів. Знаєш, таким навіть не треба грошей чи вивести в ресторан, їм лише попавитись трохи, вирости у власних очах.

– Круто, ну ти якщо зможеш, дізнайся пліз про медіа-новини.

– Окі.

«От дурний день, найдурніший за останні три місяці. Ну не буває ж так, що весь час погано, мабуть, завтра, буде суцільна біла смуга», – намагалася себе підбадьорити Новицька, вимикаючи комп та з певною мірою огиди протираючи робочий стіл спиртовою серветкою. Для профілактики ЗСШ.

Наступний день, марно що вівторок, пройшов під гаслом «не можеш всякнути гівно, обтікай. Обтікааай». Мало того, що офіс почав кучкуватися по троє-четверо, про щось шепотітися, та косо поглядати на кожного, хто проходив повз. Офіс потонув у підозрах та засичав, як переповнений серпентарій. Сейлзи підозрювали брендів. Бренди підозрювали сейлзів. Головний підозрював Новицьку, Новицька, за звичкою, зам. директора. Час від часу хтось стукав у важкі двері кабінету головного із черговим логічним обґрунтуванням та новим підозрюваним. Усе це до болю нагадувало гру в мафію.

Колись рік чи два тому, коли головний із заступницею звалили на тренінг до Південної Африки, маркетинг-відділ, умираючи від сезонного літнього застою, замикався в мітингрумі та грав у мафію. Аби не викликати жодних підозр, на двері мітингу вішалася табличка – «тихо, йде нарада», на мітинговий коми та екран проектором виводилася якась презентація, і якщо хтось, не прочитавши, ломився крізь мітинг на балкон покурити – черговий бренд починав зачитувати вголос динаміку показників знання марки та лояльності. Аби навіть найчутливіше вухо не могло вловити крамольної гри за стінами мітингу у робочий час, маркетинг-відділ вигадав спеціальні коди: мафія називалась – клієнтами, шеф мафії – директором, мирні громадяни були підрядниками тощо. Ця забавка протрималась іще три тижні після повернення головного і вмерла природним шляхом після того, як звільнився бренд-менеджер знеболювальних, а дівчина-бренд з протизаплідних пішла в декрет. Таким чином гравців у маркетинг-відділі лишилося лише сім, що було менше необхідного мінімуму. Тож потрібно було вводити у гру або сейлзів (що було вкрай небезпечно з точки зору конспірації), або втягувати у цю не надто корпоративну затію когось із джуніор-брендів.

Отже, вівторок теж розпочався нерадісно. За півгодини до робочого дня, у чаті висіла лише Новицька та зам. директор. А ще за кілька хвилин Новицька отримала запрошення з'явитись у кабінеті заступниці головного. Через секретарку, звичайно. Якби не менеджмент-мітинги, то Борисенко та маркетинг-директор так би і продовжували спілкуватись заочно. Аби не псувати собі апетит та не стикатися зайвий раз із зам. директора, Новицька навіть змінила свій улюблений «Ришельє» і перейшла обідати у «Корону».

– Привіт, – удавано цукрово видала Новицька, манірно виставивши черевички Фелліні за 2700.

– Привіт, будеш чай із звіробою? – уїдливо посміхаючись, поцікавилася Борисенко, напевно знаючи, що Новицькій гіркий чай із звіробоєм не до шмиги та стовідсотково помітивши черевички.

Добре, хоч не показує чергове хоум-відео з життя своїх улюблених карликових хом'ячків, напоєних чаєм із звіробоєм по самі вінця, зображеннями яких було прикрашено всі стіни кабінету.

Людмила Трохимівна Борисенко була прискіпливою, відгодованою тіткою передклімактеричного віку. Однією з тих, які весь час кажуть, що їм завжди тридцять дев'ять та вишукують в інеті всілякі дієти, неодмінно жуючи шоколадний торт зі збитими вершками. Запивають все це діло чаєм із звіробоєм. Ну і вдягаються та поводяться відповідно до свого удаваного віку. Треба додати, на дух не переносять, коли когось до тридцяти років називають директором. Людмила Трохимівна доводилася головному троюрідною сестрою й трималася дуже цукрово в його присутності. А зважаючи на те, що їй належало 7 % акцій консорціуму, із рештою співробітників вона поводилася набагато жорсткіше.