Текст книги "Нічого особистого"

Автор книги: Настя Байдаченко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 8 страниц)

– І що ж у нас сталося? – Новицька ефектно клацнула підборами та натякнула, що вже час згадати про мету зустрічі.

Люда загадково та водночас отруйно посміхнулася. Ще раз. Дві посмішки від Борисенко за такий короткий проміжок часу мали б насторожити.

Людмила Трохимівна була людиною геть позбавленою грації. В неї посмішка як у білої акули.

– Ми змінюємо рекламне агентство. – резюмувала Борисенко.

– За якою категорією препаратів? – запитала Новицька, ще не підозрюючи всієї глибини провалля і навіть не відчуваючи його усіма своїми феллінівськими черевичками із 12-сантиметровими підборами.

– За всіма, – ще ширше посміхнулася Борисенко і стала схожа на крокодила. – Із наступного місяця.

– Тобто? – від шоку матюки застрягли у горлянці Новицької. – А нічого, що нам вже спланували до кінця року всю рекламну активність та зробили букинг [17]17
  резервування рекламних площ.


[Закрыть]на свій страх і ризик.

– А хто їх просив? – Борисенко посміхнулась отруйніше вже точно нема куди.

– Я їх просила, інакше втратили б найкращі місця.

– Ну нічого страшного, ми ж додаткової угоди не підписали? Нє? Грошей не платили? Нє? Посилай їх подалі. Бюджет піде через наших друзів: агенцію «БрейкВей». [18]18
  «Гальмівний шлях».


[Закрыть]

– А нічого, що люди вже зробили половину роботи? І хороші ціни.

– Нічого. Щось у тебе з ними якийсь особистий інтерес? Вони тобі відкатали? – Борисенко із натяком втупилася у черевички за 2700.

– Якщо я ще раз почую це припущення – я тут працюю останні два тижні. – Новицька різко всадила підбор у підлогу, очевидно уявляючи ногу Борисенко на тому місці.

– Дивна в тебе реакція. Я б сказала – ненормальна. – спокійніше додала зам головного, напевно чай із звіробоєм вимикав агресію. – Та байдуже. Тобі зателефонує директор «БрейкВей» Петро Гальмо та домовиться про зустріч. А ти вже будь ласкава тримайся люб'язно – це давні друзі Сергія Сергійовича, у нас з ними такі спільні справи, що тобі навіть не снилося.

– У мене лише одне питання: якого xЂ(R)a?

– У нас нова програма з внутрішньої безпеки. Кожні три місяці будемо змінювати постачальників послуг, аби директори не підсіли на відкати…

На роботі ми всі як тваринки в лісі – є чітка ієрархія. Слабкі коряться сильнішим, або старшим. Формально у Борисенко більші шарики, і послати її вголос не можна. Хоча влізла вона не в свої повноваження. Тобто прилюдно тицьнула Новицьку личком у гній. І рішення тут два – або вийти з цього природного ареалу та послати зам директора вголос, або залишитись і удати, що все як треба. Тільки тебе зсунули на сходинку нижче. Навіть штурхнули. І всі це помітили. І запам'ятали.

Не всотала – обтікай. Обтікай. Обтікай. І дихай глибше. Як у пологах. І так само не треба верещати, як малохольна. Якщо у когось мізки відсутні, це надовго. Це вроджено та невиліковно. А ти обтікай, обтікай… А потім, коли гнів перегорить та гарячковий мозок почне видавати якісь більш реалістичні пропозиції, ніж підсипати миш'яку в трав'яний чай, вийти на балкон, ковтнути бейліз з чийогось новорічного подарунка та тверезо оцінити ситуацію.

Тобто ця коза просто забрала у Новицької шматок її повноважень, тупо noxЂ(R)іла її попередні домовленості, що могло як мінімум поховати ділову репутацію маркетинг-директора. А як максимум… Про це думати не хотілося… А треба.

І як вона пропрацювала у цій божевільні стільки років? Хоча раніше було інше керівництво, всіма рулили управляючі директори, дуже комфортна прошаровка між маркетинг-відділом та СС. Коли звільнили останнього, СС сам взявся до безпосереднього контролю та управління, які скоріше нагадували контроль батьками ледачих та недолугих школярів.

Попередні п'ять років у компанії Анна Новицька згадувала із солодким щемом. Вона прийшла до «Фармацеї» junior brand manager у категорію седативних препаратів і відчувала, що попереду неоране поле, а орати їй в кайф. Навіть згадка про те, як вся седативна команда два тижні жерла усі заспокійливі ринку, аби зробити «животрєпєщущий»SWOT [19]19
  аналіз сильних, слабких сторін, загроз та можливостей.


[Закрыть]-аналіз та на власній шкірі усвідомити конкурентні переваги своїх препаратів, викликала у неї ностальгійну посмішку. І робили вони це добровільно. Зараз усе стало інакшим. Чи то мотивація зникла, чи переоране поле набридло, як пережована гірка м'ятна гумка. Якби-то не було, за останні півроку Новицька вісім разів друкувала свою чергову заяву про звільнення за власним бажанням. А це ні про що хороше не свідчило. Мабуть, вона чекала лише на привід. Причин в неї було більш ніж достатньо.

Директор «БрейкВей», або як було вказано на візитівці General Director (!), Петро Гальмо виявився самозакоханим та самозануреним метросексуалом. Чи-то через поганий зір, чи-то від природної соціопатії Гальмо дивився весь час убік на середину столу, не піднімаючи очей на співрозмовника. Більш говіркий колега Гальма розпинався про марсіанські обрії крутіше, ніж мер Києва на прес-конференціях про метро на Троєщину. Новицька почала відчувати п'ятою точкою, що «діло – глина». Вона попросила надіслати їй систему знижок за медіа-носіями та й потому закінчила зустріч, пообіцявши перевірити їхні ціни. Повернувшися до свого компа, вона зазирнула на сайт «БрейкВей». Як повідомляв розділ «news», 90 % новин агенції було присвячено якимсь голосним заявам пана Гальма у ЗМІ та їм подібним. Досвід та передчуття підказували Новицькій, що працювати на поприщі реклами агенція із назвою «БрейкВей» буде погано. Від того їй легше не стало, бо за два тижні мала вийти в Інтернет-ефір чималенька рекламна компанія снодійного для офісного планктону.

У середу на Новицьку посипалися відповіді рекламних агенцій, посередників, офіційних представників та просто власників медіа. Виявилося, що ціни в «БрейкВей» усе ж таки гірші, знижки вони дають такі високі, яких і самі не мають, на що заступник директора закрила очі і знову відправила на спілкування до Гальма. Будь-яка надія на справедливість розтанула, як перший сніг біля пивного кіоску. Та й сама ситуація, коли Новицька, як зелена дівчинка-асистент, мала весь час бігати до Борисенко, узгоджувати, перепитувати дозвіл та знову узгоджувати, напружувала її капітально.

– А якщо вони мене кинуть? – озирнулася Новицька, вже полишаючи кабінет заступниці головного.

– А ти там все повирішуй, це ж твоя зона відповідальності. Щоб усе пучком було.

Грандіозно! Підсунула їй свого підрядника, а всі проблеми вирішуй сама! Сама, люба, сама. Твоя відповідальність збирати вершки та обирати постачальників, а Новицькій бути асенізатором. Цікаво, чи є в них трохи в голові? Якщо Новицька зараз піде… Бо ж так хочеться. Просто зараз, із початком сезону продажів та максимальної промо-активності, як вони розрулять без маркетинг-директора? Звичайно почнуть казати, що вона злякалася важких економічних умов, безсоромно кинула контору у кризові часи. Не впоралася, одним словом. True loser.

– Щось ти сумна, Новицька, – наче турботливо зауважив СС, стикнувшись із нею в коридорі.

– Ну знаєте, я з донецьких. У нас «порожняк не гонять»і «за базар отвєчают». А ви тупо зневажили моє слово моїм підрядникам. Я їм обіцяла контракт до кінця року.

– Знаєш, дорогенька, я не просто директор, я власник фірми. То не тобі мені розказувати, що робити із моїми грішми. – Головний набурмосився в мавпочку і самозлився в унітаз, тобто попрямував до виходу з офісу.

Фіндир, стара мудра фіндир, що прожила у «Фармацеї» одинадцять років, провела поглядом СС до виходу, потім підійшла до Новицької та прошепотіла:

– Анька, дурепа, мовчи, бо подумають, що в тебе відкат. Борисенко ж під тебе риє. Не наривайся зараз… Я-то знаю, що ти не береш. Вас таких на ринку не більше ніж у мене пальців на руках. А вони ж не повірять… Я закластися ладна на штуцер…

Ледве на ринок просочилася інформація про те, що «Фармацея» змінює рекламну агенцію, як на Новицьку обрушився шквал дзвінків. Першими телефонували агенції, яких вона раніше ввічливо відсилала погуляти, та чемно цікавилися, чому їх не запросили на тендер. Потім нагадали про себе агентства, яких вона спрямовувала погуляти у дещо брутальнішій формі. Ці питали, скільки відкату дали їй «БрейкВей», і чи можна поговорити з керівником Новицької. Вона кидала слухавку і матюкалась. Таких нахабних Новицька вже не терпіла. Мабуть, по ринку пішла плітка, що «БрейкВей» обслуговуватиме «Фармацею» не за рішенням маркетинг-директора, а за вказівкою згори. Тому Новицьку було подумки викреслено з категорії топ-менеджерів компанії. Точніше з категорії decision makers. [20]20
  тих, хто приймає рішення.


[Закрыть]Останнього імейла Новицька отримала від підмороженої жіночки Алли Горянецької, яка два роки тому почала своє знайомство із маркетинг-директором зі сварки, а потім довго цікавилася, чому з нею не хочуть працювати. Мда, адекватних людей небагато. Не те щоб Новицька себе вважала цілковито адекватною (навіть навпаки), проте цілком неадекватних було ще більше.

У четвер відбулося чергове засідання клубу гри в мафію в кабінеті головного, після того заступниця із тріумфальною кривуватою посмішкою поклала на стіл головного роздруківки розмов з робочих мобільників.

– Новицька, тобі ж телефонували медіа-новини. Сімнадцятого, о п'ятнадцятій сорок! – закричав СС, трясучи роздруківкою дзвінків та бризкаючи слиною, як сенбернар.

– Нєа.

– Шо нєа? – озвірився СС. – Ось у роздруківці 15:40 550-30-99. Це їх офісний. Мені доповіли.

Блін. Блін. Блінааа. Точно. Був дзвінок. Вона його скинула, бо була на зустрічі з рекламним агентством. А потім забула і не перетелефонувала. Круто. Улипла по самісінькі вуха. Якби не абсурдність такого припущення і цілковите нерозуміння мети – її тупо, але дуже well-planned [21]21
  добре сплановано.


[Закрыть]підставили. Тільки навіщо? НАВІЩО? Новицька випала із півхвилинної задумливості та обвела важким поглядом топ-менеджмент концорціуму. Усюди забриніли ледь приховані уїдливі посмішки. В очах старого мудрого фіндира німо блимало «Анька, що я тобі казала?». Хто розумніший, посміхається менше, той, хто дурніший – сильніше, відвертіше. Нічьо сваї люди, сачтемся.

Директор із продажів глянув на неї поверх окулярів, не приховуючи презирства. Ось і попалася! А не треба так носа задирати від зіркової хвороби. Незамінних людей не буває (© Й. В. Сталін). Це ж треба, королева маркетингу попалася на такій дурні, як злив конфіденційної інфи. Ще б на відкаті погоріла. Мізки відсутні. Абсолютно.

– Ну і що доводить ваша роздруківка? Те що мені телефонували на мобільний? Що з того? Я була в рекламній агенції, те, що я скинула дзвінок, вам підтвердять. Хоча, я думаю, будуть дивитися як на божевільних, коли будете про це розпитувати.

– А ви запитайте, запитайте, – підтримав директор із продажів, звично почавши полірувати нігті під столом.

– А слабо зсунутись у сусідній рядок і глянути тривалість розмови 1 сек.? Слабо? – гавкнула Новицька.

СС знітився, набурмосився та почав щось підбубнювати собі під ніс.

– Ну і що? А як ти їм потім зі стаціонарного зателефонувала? – Сейлз-директор не міг заспокоїтись.

– Ага, з укртелекомівського вуличного апарата, – ощирилася Новицька і м'якше додала: – Знаєте, з мене досить, з четвертого мене тут немає.

Я вас попередила із сьогоднішнього числа. Рахуйте 10 робочих днів.

– Новицька, ти що – здуріла? Я твою заяву порву, – СС почав усвідомлювати небезпеку лишитися восени без маркетинг-директора.

«Дура апредельонно», – відмітила подумки Борисенко, проте примудрилася приховати своє задоволення. Звільнятися підчас економічної кризи та суцільних скорочень персоналу? У часи, коли треба ковбасити і не дзюжчати? Психопатка. Нехай би чаю зі звіробою попила.

– Так я вам нову напишу, – відповіла Новицька спокійніше.

– Я їх буду рвати стільки, скільки ти напишеш, – не заспокоювався СС.

– Тоді отримаєте заяву поштою замовним листом із повідомленням та оголошеною цінністю.

– Новицька, кінчай дуріти… Ми ж тебе любимо. І нікуди не відпустимо. Посварились і досить. Усе забули…

– Сергію Сергійовичу, – спробувала щось заперечити Борисенко.

– Я сказав – питання закрито. А ти, Новицька, кидай ці жарти. Ти нам потрібна, ми тебе любимо.

Ага, люблять. Як мазохіст – батіг, а презерватив – змазку. Звичайно, на осінь треба запускати чотирнадцять препаратів, усі потенційні «дійні корови». Краще освідчитись у «коханні» маркетинг-директору, ніж влетіти на бабки. Але Новицька готова була закластися на штуку баксів, що у рекрутингові агенції сьогодні надійде запит на маркетинг-директора. Якщо не надійшов раніше. Дзуськи, вона теж сьогодні набере свого рекрутера, хай витягає її із цього божевільного дому. Все, дєвочка созрєла. Жирна крапка.

Удома Новицька безцільно блукала на www.odnoklassniki.ru. Раптом серед «друзья моих друзей»вона побачила знайоме прізвище: Карина Мигаль. Новицька клацнула мишею, аби подивитися зв'язок.

Анна Новицька, Людмила Борисенко, Карина Мигаль.

Грандіозно! Заступниця головного в друзях у Мигаль. Тітки активно освоюють інет. Однокласники, однокурсники. І, треба думати, не вперше і не востаннє спілкувалися перед виходом статті про НАЦМЕДПРЕППОСТАЧ. А ще наїжджають на неї через односекундний дзвінок на мобільний.

Коли за півгодини Новицька вирішила написати листа головному із доданням кількох скріншотів із підтвердженням зв'язку між зам. директора та журналісткою, вона із жахом віднайшла наступне:

Користувача видалено

Коза! Випередила на півкроку. Хай не бреше, що не перевіряє чужу пошту та Інтернет трафік. Яке на фіг privacy?

Vae victis!

П'ятниця. Чи зважаючи на ненормальність тижня, пятніццо.

Дві чіткі смужки на Solo-тесті зарожевіли зранку.

Добре. Дуууже добре.

Це означає, що у найближчу добу буде овуляція. Своя овуляція. Перша після трьох місяців стимуляції гормональними препаратами. Дві рожевенькі смужки. А це означає, що в неї буде цілих 24 години, аби get a child. Ні, навіть менше, бо хоча сьогодні і п'ятниця, нарада триватиме до десятої так точно.

Фармацея запускала на український ринок новий препарат для профілактики потенції «ОгірОК». Цей препарат був настільки вистражданим дитям, що всі наради з приводу його launch [22]22
  випуск на ринок.


[Закрыть]залишали на вечір п'ятниці, як десерт. А головні суперечки точилися щодо цільового сегменту. Директор із продажів стояв на тому, щоб спрямувати рекламу на чоловіків. Анна Новицька, як маркетинг-директор, запропонувала нестандартний хід – дати рекламу для жінок зі слоганом «потурбуйся про свого чоловіка». Оскільки головний вирізнявся нерішучістю, то щоденні наради з фінального вибору цільової аудиторії перетворилися на обговорення того, яке слово, фалос чи пеніс, краще використовувати у піар-статтях.

– Ви мене пробачте, це цілковите безглуздя, – зауважила Анна. – Я б навіть сказала цілковитий БРЄД. Із великої літери Б. Навіщо обговорювати статті, коли ми досі не знаємо цільовий сегмент. Якщо все ж таки підемо на жінок – то пробачте, в Наталі, наприклад, ваш що фалос, що пеніс – одна фігня буде. Доведеться все переробляти в стилі дрючків та тичинок.

– Мені геть не подобається твій песимізм, Новицька, – зауважив генеральний. – Ми вже третій тиждень збираємось. Ти щось внятнеможеш сказати?

Новицька визвірилась:

– Щось мені здається, що я тут єдина вменяємалюдина. Повторюю востаннє – спершу оберіть цільовий сегмент. Мене ви не слухаєте. Хоча я вам дала і сегмент, і обґрунтування. Ви хочете колективного обговорення та розсмоктування – хоча це моя парафія. А ви ж розумніші за мене… На хріна ви взагалі платите мені зарплату? Та оберіть вже сегмент. І швидше. Я не знаю як. Не можемо домовитись та довести одне одному, давайте тупо кинемо жереб, на сірниках витягнемо. Їй-бо не в цільовій проблема. І так, і так можна прорекламувати. Але ми не можемо рухатись далі, поки не зафіксували цільову аудиторію. По-хорошому, ми взагалі мали б створювати цей препарат – дослідивши кому він потрібний і хто цю муть буде споживати. А не кидати на стіл коробку віагри і битися головою об підлогу, як трирічна дитина «хацю такоє».

– Із точки зору стратегічного планування… – подав голос стратегічний планер, у щенячих очках якого вже явно читалося бажання п'ятнично побухати в якомусь нічному клубі.

– Петренко, не треба… Яке на фіг стратегічне планування, коли ми тупо стоїмо на місці. Коли ми мали вийти на ринок? Га? У квітні? А зараз що? Жовтень. Так у нас не те, що TV-ролика немає, у нас навіть цільової немає. А ви тут за свої фалоси… Стратеги хрєнові…

– Жовтень і світова фінансова криза нагрянула. Може, відкласти запуск? – запропонував директор із продажів.

– Ага, у наших чоловіків під час кризи потенція тільки посилюється… Самовільно і неконтрольовано… – скривилася Новицька. – Є два правила, кидай на ринок седативи під час перевиборів та профілактику потенції у фінансову кризу. Не прогадаєш.

– Слухай, Новицька, давай, може, чоловіків запитаємо, як у них із потенцією під час кризи? – уїдливо запропонував стратег.

– Ага, так вони вам і скажуть, що така проблема у них наразі не стоїть… Ось саме так і скажуть. Ви краще їхніх дружин чи там когось запитайте…

Як завжди, нарада перетікла у своє звичне вкрай неконструктивне русло.

Новицька відкрила щоденник і подивилася на календар.

«Якщо вийде, то тоді кінець серпня…» – подумала Анна. Чоловіки досі обговорювали асоціації, що виникали у них від слів фалос і пеніс. «Боже, який брєд! Якими дурницями я займаюся у п'ятницю ввечері,» – подумала вона та, щоб відволіктися, почала малювати ромашки в рядку 19:00 нарада blue meeting.

Дорогою додому в мозку Анни крутилися лише цифри. Вони калейдоскопом збігалися та розбігалися перед очима. 24, 48. 48, 24.

Жіноча яйцеклітина живе 24 години, рідше 48. Сперматозоїди зберігають свою життєздатність протягом кількох діб, в окремих випадках до семи днів.

Отже здатність завагітніти цілком детермінується життєздатністю яйцеклітини. Інакше кажучи, заняття сексом у будь-які відмінні від цих 24 годин життя яйцеклітини – є абсолютно беззмістовним та нерезультативним гаянням часу.

А часу в неї немає. їй вже тридцятка. Вона з покоління молодих та ранніх. В її покоління криза середнього віку починається в 25, у 35 – «доброго дня» ранній клімакс та спад кар'єри. Звичайно якби не цілковите нетерпіння будь-якого втручання у свій організм, зробила б вона ЕКЗ [23]23
  екстракорпоральне запліднення, «в пробірці».


[Закрыть]та не треба було б терпіти присутність чоловіка в такій гарненькій ідеально охайній квартирі. Багато чого не треба було терпіти.

Анна відчинила двері, світло не горить. Дивно. Де Єгор? Вона причинила двері, скинула взуття та пішла мити руки. У ванній усе було добре. Занадто добре. Так добре, що Анна навіть не одразу зрозуміла, чому. Ага, точно, немає помазка. Цієї кривої, надійної, як-то кажуть, необхідної і достатньої ознаки присутності чоловіка в домі. Скільки ж вона їх викидала, колючих, вимазаних піною для гоління, із потрісканими червоними та зеленими ручками, які так і дратували око в її гарнесенькій по-турецькому бірюзовій ванній. Та вони, як зачаровані, знову з'являлися на раковині, символізуючи щоденну потребу чоловіків позбавлятися від колючок на обличчі. Кожного разу огидливо торкаючися двома пальцями помазка, як здохлої миші, та відносячи його до смітника, Анна не могла звільнитися від роздумів, а що було б, коли б чоловіки відрощували щетину до 5мм та використовували епілятор? Ну звичайно, це буде трохи болючіше, але ж жодних помазків. Хоча, чесно кажучи, неголені чоловіки викликали у Новицької ще більшу огиду, ніж нещасні помазки.

Отже помазка не було. Анна різко розвернулася до шафки над умивальником та рвучко відкрила «його» половину шафки. Порожньо. Разом із помазком зникла решта приладдя для гоління, плацент-формула, парфуми та маска для чоловіків. Переставивши для симетрії кілька кремів на другу половину, Анна вийшла із ванної кімнати та попрямувала до спальні.

На фрезовому шовковому укривалі лежала записка.

Люба(зараз знудить від банальності епістолярного жанру, Новицька тітка різка), пробач.

Дуже оптимістичний початок. Дуууже. Анна упереджувально відійшла від дорогих квіткових горщиків.

Я втомився від твоїх нічних нарад та пельменів на вечерю.

Мама казала, що в нас нічого не вийде, мені потрібна жінка набагато м’якша та жіночніша за тебе. До того ж, твоє бажання народити дитину саме зараз. Я не готовий до такого плину подій. Я занадто молодий, аби стати батьком.

Пробач.

Я їду в Ріо зі своїм другом.

Решту речей заберу після повернення.

Скотиняка! Інших слів нема. Ні, все ж таки є… Але вони нецензурні.

Чому саме сьогодні?

Саме у ці 24 години життєздатності її яйцеклітини?

Усе марно! Марні три місяці на Клостилбегіті [24]24
  препарат для штучної стимуляції дозрівання яйцеклітин.


[Закрыть], УЗД раз на три дні, тонни соло-тестів. Марні набряки на ногах, головний біль, нудота, та два кілограми зайвої ваги – не надто приємна побічка від медикаментозної стимуляції овуляції.

Вона вхопила горщик із азалією і вже зібралася рознести його вщент. Аж раптом посмішка розтягнула її втомлені обговореннями препарату для потенції вуста.

Шафа! У неї тепер буде ще одна вільна шафа. І жодних помазків у домі. А ще не буде брудних шкарпеток по закутках, пивних пляшок, пахового волосся на милі. Відбитків взуття на білому килимі, нестерпного храпу ночами, зайнятого туалету. Чипсів, сушених кальмарів та пива в холодильнику. Яєчні зі смаженою ковбасою на сніданок. «Дзеркала тижня», рознесеного по аркушу по всій квартирі.

І не буде Ліги чемпіонів, і УЄФА не буде. І боксу в суботу ввечері.

НІКОЛИ!

У суботу зранку Новицьку зустріла настирна думка про необхідність психотерапії.

«Абсолютно необхідно, абсолютно. Інакше я просто копита відкину. Не кажучи про те, що все це перенервування негативно вплине на мою ринкову вартість,» – подумалось їй. А ринкова вартість тепер питання актуальне. Бо час помахати ручкою. Поки остаточно не зрівняли із землею її ім'я, прізвище та репутацію. Новицька поgooglела півгодинки по слову психотерапія. На вихідних Новицька не погребувала зайти в офіс за цілковито почистити свій комп, щоб ворогу нічого не залишалося, як з'їсти із розпачу її клавіатуру.

Так вона і опинилася у Карпатах. У глухій місцині, де не бере мобільний. Проте такого щастя як СС, зам. директора, Єгор та метросексуальний Петро Гальмо також не спостерігалося.

* * *

– Жорстка ви жінка, Новицька, – зауважив професор.

– Ну, є трохи.

– Ви взагалі чогось боїтесь?

– Нєа.

– Та ну? Нормальні люди, навіть якщо вони взагалі нічого не бояться, бояться самотності.

– Теж мені… Вигадали. Я взагалі людей не люблю. Увесь час мрію прокинутись, а нікого немає. Як в оповіданні Рея Бредберрі. Чи принаймні переїхати жити на якесь усамітнене ранчо, де в радіусі кількох десятків кілометрів нікого немає. А якщо й є, то об'їжджати територію на квадрациклі та гасити їх із пневматичної гвинтівки…

– Ого… Тобто не боїтеся нічого.

– Ні, таки є. Коли збивається план – не люблю, я звірію. Ще дохлих пацюків боюся.

– Пацюків? Це ж смішно після вашого послужного списку… Гмм, а ви б не хотіли народитись чоловіком?

– Нєа, ви собі уявляєте такого придурошного чоловіка, який боїться пацюків? Дякую… І ще я не зовсім технічно уявляю, як ходити, коли попереду щось телемпається…І в спідниці якось неестетично…

ОСОБИСТИЙ ЩОДЕННИК ПРОФЕСОРА

Запис 3.

Зла жінка, що чорт. Із одного боку її капітально дістали. З іншого боку, хто її змушував там сидіти? Заяву на стіл – і вперед. А то сидить і вариться у власній жовчі. Надлишок жовчі ще нікого до добра не доводив. Треба випускати. По-хорошому і кров теж можна пустити. Щоб знизити тиск та рівень агресії. І для здоров’я корисно і оточенню приємно.