Текст книги "Нічого особистого"

Автор книги: Настя Байдаченко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 8 страниц)

Епізод 5
Сеанс індивідуальної терапії
Пацієнт: Стефанія Мороз

Жізнь такоє спорт-лото,

палюбіла, но нє то.

Вєрка Сердючка

Посміхайся.

Посміхайся. За це заплачено. Саме за цю посмішку, рівно на шість зубів, так, щоб не було схоже на оскал. Заплачено за все. За спідницю Laura Ashley, італійські лодочки та панчохи у тридцятиградусну спеку. Цікаво, що йому більше до вподоби – колготи чи панчохи, чи взагалі краще без спідниці?

Є правила. Правила полегшують життя. Якщо Клієнт жінка, вдягай брюки й окуляри, якщо чоловік – спідницю. А ще, забудь про сумочку Louis Vuitton, навіть банальну Furla забудь, коли Клієнт жінка. Може, вона таку собі дозволити не може.

А ти можеш, і, як не парадоксально, за клієнтські гроші. А платить-то вона. Платить Клієнт. За все. Навіть за бізнес-ланч, на який ти її запросиш. Усе одно ж потім виставиш рахунок. А вона підпише кост. Бо такі правила гри. Світ крутиться навколо Клієнтів. Вони завжди праві. їх треба любити. А ти їх і любиш. Як хворих дітей.

Ви консультанти. У вас ненормований робочий день, у вас немає вихідних. Ви настільки зав'язли в роботі, що навіть не знаєте, що і робити у суботу чи неділю, якщо не їхати в офіс.

Стеся – senior [35]35
  старший.


[Закрыть]консультант. Strategic consultant. [36]36
  стратегічний консультант.


[Закрыть]У неї гарнесенький Ніссан Мікра, власна квартира в кредит і немає постійного хлопця. Ну, чесно кажучи, у консультантів ні в кого немає особистого життя. Хіба що хтось встиг раніше, ніж підв'язатися консультантом, десь у зеленому студентстві чи затіяв міжсобойчик під час проекту.

Стесина контора називається Factor&Co. Клієнти називають консультантів fuckers. Якась доля правди в цьому є. Вони, бува, теж так себе називають. Між собою. Годині о четвертій ночі, доводячи до ідеальності графік затрати/прибуток. Ті, хто називає їх факерами, зазвичай має на це цілковите право. Коли з ними підписують контракт, це значить, що принаймні місяць у цій конторі спокійно спати буде хіба що охоронець. А коли вони підуть, почнуть звільняти людей. Згідно з їх стратегічно-консультаційними рекомендаціями про оптимізацію.

Факерський офіс був у самісінькому центрі. Був. Допоки скандал із лондонським офісом не позбавив їх міжнародних клієнтів. Вони автоматом розпорошилися між рештою консультаційних контор, ділова репутація яких поки залишалася незаплямованою. У факерів лишились самі місцеві клієнти та гонор керівництва, наче все досі ок.

Першим дзвіночком був новий офіс. Хоча він не сильно пересунувся із центру міста, сама будівля – залишки від котрогось радянського інституту, вселяла депресивні почуття та бажання валити якнайшвидше. Аби бажання не перемогли, усім ключовим співробітникам швидко додали зарплатню, аби не розбіглися, поки бігбос активно трусить задом та шукає нових міжнародних клієнтів. Ось він перший парадокс кризи – чим глибше дупа в конторі – тим більша зарплата. У сервіс-індустрії головне не офіс у центрі міста, а головне люди, які будуть створювати гроші винятково з повітря та вмісту своїх голів.

Зайшовши до жіночого туалету у перший робочий день, Стеся Мороз підтягнула бретельку бюстика та заверещала, як скажена, – із другої кабінки вийшов охоронець Вася, затягнув ширинку, підсмикнув штанці, скривився до люстерка, як орангутанг, і вальяжно вийшов, наспівуючи щось із репертуару радіо «Шарманка»…

Як виявилося пізніше, у новому офісі передбачався лише один туалет із двома кабінками спільного користування. Жіноча половина факерів впала в ступор.

– Я не буду туди ходити.

– Знаєш, у «Корону» не набігаєшся…

– Може, у МакДоналдс на Льва Толстого?

– А ви бачили, що перегородка в кабінках не до підлоги, а до колін? Тільки замкнулась, а поруч охоронець Вася віддувається.

– Ага, а ще вони рук не миють «після» і всі дверні ручки замацують, що тепер, по офісу із спиртовою серветкою ходити?

– Знаєте, кажуть, що вони в туалетах не тільки пісяють…

– Та ти шо?

– Дєвочкі, а якщо у Васі сифіліс?

– Ну ти загнула… У нього б відпав ніс чи вуха, чи…

– Не треба деталізувати.

– Ну добре, хай не сифіліс, а уреоплазма точно є. Він рук не миє…

– Капець, дєвочкі…

Сьогодні у Стесі новий Клієнт. Тобто новий для Стесі, а не для контори. Локальний. Зубодробильнолокальний. Це значить, що в офісі більша половина тіток за сорок п'ять із відповідними поглядами на маркетинг, менеджмент та фінанси. Вище керівництво Клієнта було знане на ринку під прізвиськом «добрий день, я хочу 10 %». Відкату, треба думати.

Клієнт обслуговувався у факерів уже чотири роки та мав дурну славу. Чи карму. Кожен стратегічний консультант, який вів цього клієнта, звільнявся протягом півроку роботи. Своє незадоволення роботою клієнт виказував у «ругатєльной»формі. Коли бігбос клієнта кричав, що він у конкретному шоці від факерського проекту та не планує більше обслуговуватись у Факторі, його було чутно з телефонної слухавки в радіусі десяти метрів. Тоді протягом трьох робочих днів цьому минотавру обирали нову жертву серед старших консультантів. Strategic consultants. Зважаючи на послужний список, Стеся Мороз здогадувалася, що колись і її тушку відправлять на заклання Клієнту.

Коли зранку її викликали до кабінету старшого партнера Марини Філєєвої, поруч сидів її менеджер та tutor [37]37
  наставник.


[Закрыть]Дмитро Телятко і з прицілом, примруживши одне око, дивився то на Стесю, то на папірець перед собою.

– Стесю, ти знаєш, у нас проблеми…

– Треба думати, Женя вже звільнився?

– Ну ти розумієш, міжнародних клієнтів зараз немає. А цей…

– Кровопивця…

– Ну, ти ж розумієш, це Клієнт. Це 35 % наших прибутків. Не фірма платить тобі зарплату.

– Ой, цьомнула Клієнта у дупцю. – чемно посміхнулася Стеся.

Марина Філєєва вирішила трохи підсолодити гіркоту пілюлі лестощами.

– Стеся, ти і сама знаєш, усі попередні консультанти були не те щоб недосвідчені, але значно слабші за тебе у професійному сенсі… Ми думаємо, що ти впораєшся.

Ага, попередні дванадцять разів ви теж так думали. Ну будь що буде. Або ти Клієнта, або Клієнт тебе. Якщо вона пройде цю м'ясорубку, ціни їй не буде. А якщо не пройде? Навіть думати про таке не треба. Вона ідеальний консультант. Куленепробивний консультант. Strategic consultant.

Сидить Клієнт у Плазі. На Теремках. Їхати туди довго і нудно, якщо буде пробка, Стеся може реально закачатись. Оскільки Клієнтів тепер мало, локальних факери тепер облизують, як міжнародних. Ще в машині Стеся розминає лицьові м'язи. Сьогодні перший день і доведеться багато посміхатись. Посміхатися за гроші задовбує, поза Клієнтом зі Стесі не витягнеш ані найменшої посмішки.

У Стесі чотири «чоловіки» в команді: Катя, Інна, Марина та молодший консультант Серьожа. Серьожа в конторі два місяці, він досі всього боїться, але може надійно і тупо робити все за інструкцією. У нього слабкі нерви, тому він піде з контори після першого ж провального проекту. Поки він тягає за ними ноутбуки і робить чорну роботу. Seniors вже наче й не пристало, а йому не страшно.

Усі вони приїжджають за двадцять хвилин до зустрічі, аби налагодити все для презентації credentials. [38]38
  презентація-візитівка фірми.


[Закрыть]Із червоним обличчям Серьожа вже вдесяте під'єднує якісь проводи, а презентація з ноута все ще не хоче проектуватися на екран.

Стеся із жалістю спостерігає за Серьожиними спробами. Хлопчик увесь червоний та спітнілий попри загальну систему кондиціонування повітря. Його світло-блакитна сорочка стає темно-синьою під пахвами. «Хоч би шкарпетки не запахли», – подумала Стеся, усвідомлюючи повноту Серьожиного стресу. Він ледь не плаче з розпачу. Стеся із зітханням встає, бере провод та озирається до Серьожі:

– Запам'ятай, Серьожо, у під'єднанні офісної техніки є дві помилки. Перше, не в ту дірку, друга – не так глибоко, як треба. Ясно?

– Ясно, – тихо відповів той, побачивши нарешті презентацію, спроектовану на екран.

Правду кажучи, проблема пітніння на презентаціях знайома кожному, хто хоч раз виступав перед аудиторією. Ліки прості – вдягай піджак, або блузку, на якій не видно розводів. Блакитна сорочка в даному випадку – найгірше рішення з усіх можливих.

До десятої години до конференц-холу підтягнулася решта. Бігбос із факерського боку, бігбос – із клієнтського. Це значить, ймовірна комісія мінімум п'ятсот тисяч зелених. Це значить щонайменше п'ятдесят тисяч відкату тому, хто покликав факерів на стратегічні консультації.

Усі посміхнулись. Рівно на шість зубів.

– Як ви?

– А як ви? – повернуто назад із професійною посмішкою.

– Кави, чаю? Зеленого?

– Ви вже були у відпустці?

Так вимагають правила. Якщо у світі не сталося глобальної економічної кризи, чи війни з Грузією, чи паводку в Закарпатті, зазвичай говорять про відпустку. На крайняк про ціни на нафту. Вічна тема, погода відпочиває. Закарпаття також. На це не більше десяти хвилин, бігбоси вічно зайняті, коли факери почнуть за справу, вони зникнуть за кілька секунд у напрямку «Marche». Круто, з Теремків на Рогнідинську. Близенько так. Стеся б із радістю зникла з ними, але вона senior-консультант. Strategic consultant. Вона зробить тут всю роботу, буде дрючити команду, а потім під час фінальної презентації прийде її менеджер і привласнить в очах бігбосів усі плоди її праці. Вона звичайно може підставити свого менеджера і потім врятувати на презентації так обережно, що бігбоси без варіантів запідозрять глибину її участі в проекті. Та вона цього не зробить. Бо менеджер звісно не порекомендує її на підвищення. Із менеджером краще не зариватись, хіба що він зібрався валити, а тебе гріє думка про його місце… Або зібралася валити сама.

Проект невеличкий, тижні на три-чотири і стовідсотково факерський. Падає рентабельність, а тому будуть звільняти. Тих, кого факери назвуть. Із клієнтського боку з факерами працюватиме хлопчик-гарнюня. На вигляд хлопчику років тридцять, а може, й більше.

– А це наш провідний аналітик, Іван Затулій. Він у курсі, – промовив бігбос, натякаючи, що йому вже час йти.

– Стеся Мороз. Я ваш стратегічний консультант, – промовила вона, простягаючи руку.

Блін, із цим рукоприкладством. Ну не люблять наші чоловіки цього. Не люблять. Ну вони, у принципі, і жінок-консультантів недолюблюють. Хлопчик-гарнюня підвів на неї свої телячі очки в окулярах і професійно усміхнувся. Рівно настільки, що Стесі стало зрозуміло, що нічого гарного він від неї не чекає.

Добре, добре. Вона все зрозуміла. Ти, мабуть, перший на звільнення. Ні, хлопчику, вона все про тебе знає. У неї тих Клієнтів стільки було, а ти не найскладніший випадок. Дивишся так обережно – певно кілька років у америкосів стажувався із вічним страхом sexual harassment. Обручка на пальці. Мабуть, жіночка-домогосподарка і маленька донька. У вас завжди маленькі балувані доньки. Костюмчик дорогий, сидить гарно, хіба що щільно нижче паса. А це значить, що вечеряєш ти занадто калорійно і не вдома. І криза середнього віку в тебе не за горами, хронічна втома, виразка шлунку, облисіння та еректильна дисфункція, звільнення, інсульт, бульйон у лікарню. Усе за хрестоматією. Класичний випадок.

Роботу розпочали того ж ранку. По клієнтському офісу бігали аудитори великої четвірки. [39]39
  ПрайсВатерхаусКуперс, ЕрнстЕндЯнг, Делойтг, KPMG – міжнародні аудиторські компанії.


[Закрыть]Стеся зажди здалеку впізнавала їх: такі гарненькі, відгодовані, як слоники, у костюмах із ноутбуками. А це означає, що в конторі все серйозно. Шмагають по всіх фронтах. Або велика дупа, або будуть продавати. А може, виходять на ІРО. [40]40
  біржу.


[Закрыть]Хтозна.

Стеся розкидала по підлозі кипу роздруківок. Уже починає тіпати. Хто придумав, що це проект на три-чотири тижні? Це значить роботи мінімум на чотири, а дрючити та вимагати результат почнуть уже наприкінці третьої. А тут пахати і пахати. І не вп'ятьох, а всімох щонайменше.

Стеся була ідеальним консультантом. Вона була завжди бадьора, посміхалася рівно на шість зубів і знала, як поводитись із Клієнтом. Коли треба показати усю глибину свого досвіду та інтелекту, коли треба удати із себе дурепу. А ще ніколи, чуєш, ніколи не дратувати Клієнта недоробками та недотриманням дедлайнів. Стеся була еталонною перфекціоністкою. Коли ще у школі у когось виявлялася краща робота, ніж у неї, у Стесі надовго псувався настрій. Критика, навіть конструктивна, надовго вводила її у депресивний стан, а страх власних помилок змушував лишатися на роботі останньою. Звісно не кожна нервова система витримує такі перевантаження без медикаментозної допомоги. Стеся ніколи не роздумувала пити чи не пити ліки. Відтоді, як чотири роки тому ще trainee [41]41
  стажером.


[Закрыть]вона захворіла на грип, та телефоном повідомила секретарку, що не вийде сьогодні на роботу через хворобу. Тоді за десять хвилин Стесі подзвонив її менеджер та суворо повідомив:

– Стесю, розумієш, у нас не хворіють взагалі. А якщо і хворіють, то беруть роботу додому.

– Yes, Sir. Thank you, Sir. [42]42
  Так сер. Дякую, сер.


[Закрыть]– Стеся завжди знала, що від неї хоче почути роботодавець.

Медицина, у принципі, не стоїть на місці. Такі зараз колеса продають безрецептурно, коня звалить, підніме і розмножить. От Стеся відразу і бігла до аптеки. За антибіотиками від температури та транквілізаторами для чистоти помислів.

На п'ятнадцять відсотків людей транквілізатори не діють взагалі. За свою кар'єру стратегічного консультанта Стеся перепробувала всі доступні на ринку заспокійливі. Чи то вона належить до тих п'ятнадцяти відсотків несприятливих, чи то в неї вже випрацювалась толерантність. Хоча її трошки вставляє суміш валерьянка-глід-пустирник. Та це, мабуть, не через трави, а через спиртовий вміст. Звичайно що нерви доводилося заспокоювати чимось іншим. Зважаючи, що вільного часу було аж хвилин 40–50 обідньої перерви, Стеся, як і всі факери, заспокоювала серце і шлунок обідом, а потім вечерею в офіс. Із «Фрайдіз», наприклад. На відміну від транквілізаторів, цей вид заспокоєння мав негативні зовнішні наслідки, як-то одяг 16 розміру. На ній ще нічого, а от брюки на вішалці в магазині виглядали страшно. Треба зав'язувати із ресторанами, бо перспективний 18 розмір – це вже занадто. Коли вже Стеся майже вирішила, що почне із завтрашнього дня зав'язувати із ресторанами, у мітинг-рум, в якому засідали консультанти, постукали.

– До вас можна?

Стеся склала губи в посмішку. Фак, провідний аналітик, він же хлопчик-гарнюня. Якщо вона не вийде обідати за десять хвилин, витратить на обід години дві точно.

– Звичайно.

– Ви не хочете вийти на обід? – раптом запропонував Іван Затулій.

– Дякую за пропозицію. Із задоволенням.

На шістнадцятий день проекту зібрався валити Серьожа. Ага, всього чотири робочі ночі на два тижні, а він вже здає. Мда, дохлий нині чоловік пішов. Відтоді, як Стеся стала консультантом, у неї звільнявся вже чотирнадцятий асистент. На восьмому вона перестала цим перейматися та знищила у робочій пошті спеціальну папку для farewell letters. [43]43
  Останній лист людини, що звільняється з компанії.


[Закрыть]

– Ти можеш мені назвати внятну причину?

– Стесю, розумієш, у мене не вистачає часу на особисте життя. Абсолютно.

– Ну ти даєш, ти ще пам'ятаєш, що таке особисте життя?

– Угу.

– Я тобі так скажу, не в роботі справа. Особисте життя або є, або немає. І куди ти тепер, Серьожо?

– Не знаю… Отямлюся від Фактора, подумаю.

Блін, от він невизначений електорат. Як можна йти з роботи, не знаючи наступного місця, де будеш працювати? Романтик хрєнов. «Грустний пает».Вільний художник.

Останній день, точніше, остання ніч проекту. Презентація у стадії 80 % готовності. Завтра зранку припруться бігбоси слухати стратегічні поради на півлимона баксів. А поради тут звільняти, звільняти, звільняти. Повністю переглянути штатний розклад та посадові обов'язки, змінити організаційну схему, це лише з точки зору ефективного менеджменту…

Стеся відверто гальмує.

– Стесю, ви досі тут? – запитав хлопчик-гарнюня.

– Дивно, що ви тут…

– Знаєте, вже навіть офіс-менеджери пішли.

– Угу.

– Я вам більше скажу, навіть аудитори утопали.

– Та невже аудитори пішли? Лише пів на десяту…

– Хочете чогось випити?

– Ні, не варто… – відповіла Стеся, не відриваючися від діаграми оптимального розподілу затрат за відділами. – А давайте вип'ємо коньячку…

Мда, є таке правило – не треба вживати спиртні напої на робочому місці. Радянське старорежимне правило. Дивно, а досі актуальне. Навіть для старших консультантів. Навіть для strategic consultants. Навіть за ринкової економіки. І взагалі алкоголь і жінки несумісні речі. Мабуть…

А ще є таке правило «не цілуй Клієнта в губи». Це трохи не з того бізнесу. Але по суті. Мда.

Упс…Хлопчик-гарнюня, цікаво, ти сам усе вмієш чи тобі показати? Ааааа, вмієш… Ну добре… Блін, ґудзик, сорочці – гаплик, панчохам – торба… На фіга було панчохи чіпати? Добре, що спідниця не мнеться… Bay, і презерватив у тебе є… Грандіозно, як усе геніально сплановано… Додому я не встигну… Чи є в сумці запасні панчохи? А ну їх…

Сказати, що презентація бігбосам була провальною, це не сказати нічого.

По-перше, Стеся була у вчорашньому костюмі, сорочку замість зірваних у пристрасті гудзиків вона причепила степлером. Зважаючи, що запасні панчохи були чорного кольору під світло-блакитний костюм, то виглядало це все як на співробітниці кварталу червоних ліхтарів.

По-друге, презентація так і зависла у стадії 95 % готовності, тому час від часу на екран вискакували неприпустимі граматичні помилки та помилки друку.

А по-третє, на всі ці помилки занудно і ретельно вказав бігбосам хлопчик-гарнюня. Типу це не він їй настирливо заважав увесь тиждень і останню передпрезентаційну ніч.

Бігбоси пішли пересварюватись за комісію в «Марше». Стеся, як і кожна нормальна перфекціоністка, впала у депресію.

– Знаєте, Стесю. Ви дійсно недопрацювали презентацію, – виправдався хлопчик-гарнюня. – Ви жрозумієте: нічого особистого.

– Ну, звичайно, – професійно посміхнулася Стеся рівно на шість зубів.

Якби Стеся не була перфекціоністкою, перша невдача, причини якої зрозумілі та легко піддаються корегуванню, не вибила б її настільки з колії. Як справжній самурай, Стеся вчинила кар'єрне самогубство швидше, ніж бігбос повернувся із «Марше» та встиг дати їй на горіхи. Чхати на КзпП. Хіба вони там всі не ППешниками оформлені?

From: Stepha_Moroz@factor&co.com

Sent: Friday, May 04, 2007 10:17 AM

To: all@factor&co.com

Subject: farewell letter

Importance: High

Dear F@ckers,

Today is my last day in Factor&Co.

I was really enjoy working here for five long and pleasant years.

Thank you everyone for being nice people, excellent professionals and wonderful colleagues!

Especially I’d like to express my gratitude to:

1) Dmytro Telyatko – my personal manager and tutor – for nomitating me on this triple f@cked project

2) Maryna Fileeva – Senior Partner – for strong desire and achieved goal for putting this damned and f@cked Client under my responsibility

3) Serioja Dzhupan – for deep understanding and sharing actual work and life balance

This letter is my thanks to you!

I sincerely wish you continue to be so great professionals and friendly team.

You will be always in my heart and lever.

Kind regards,

Stesya Moroz [44]44
  Любі Факери,
  Сьогодні мій останній день в Фактор ЕндКо.
  Мені дійсно подобалося працювати тут п’ять довгих та приємних років.
  Хочу подякувати вам всім за те, що ви були приємними людьми, відмінними професіоналами та чудовими колегами.
  Особливо я хочу висловити свою подяку:
  1) Дмитрові Телятку – моєму менеджеру та наставнику за те, що призначив мене на цей тричі довбаний проект.
  2) Марині Філєєвій – старшому партнеру – за нестримне бажання та досягнуту ціль – призначення цього тричі довбаного Клієнта під мою відповідальність.
  3) Серьожі Джупану – за глибоке розуміння та поширення правильного балансу між роботою та особистим життям.
  У цьому листі моя подяка всім вам!
  Я щиро бажаю вам залишатися такими ж професіоналами та дружньою командою.
  Ви завжди будете у моєму серці та печінці.
  З найкращими побажаннями, Стеся Мороз.


[Закрыть]

– Was it good? [45]45
  Це було добре? Я маю на увазі з хлопчиком-гарнюнею?


[Закрыть]– запитав професор автоматом англійською. – I mean… with хлопчик-гарнюня.

– All, no. Far from it. [46]46
  Зовсім ні.


[Закрыть]– відповіла Стеся у півоберта, виходячи з кабінету.

ОСОБИСТИЙ ЩОДЕННИК ПРОФЕСОРА

Запис 6.

У сучасному світі всі суїциди на робочому місці або від надлишкової відповідальності, або через відсутність відпустки. Та виженьте ви людину чотири рази на рік на один тиждень із офісу. Для власної ж користі. Життя налагодиться, продуктивність праці виросте. Бабло прийде. Фен-шуй просто.

Епізод 6
Анна Новицька

– Так, професоре, кличте менеджера цієї хрєні, у мене скарги, – заявила Новицька, піднявши слухавку о сьомій ранку наступного дня. – По-перше, мене не влаштовує сніданок. Я сюди не худнути приїхала. Дайте мені нормальну їжу і в нормальній кількості. По-друге, мені потрібен Інтернет, бо сидиш тут як в кам'яному віці. По-третє, у моєму номері смердить брудним ганчір'ям. Нехай прибиральниця вимиє підлогу новою шваброю, або дайте інший номер.

– Усе? – чемно поцікавився професор.

– Поки все.

– Нічого, тиждень можна і потерп…. – здається, професор поклав слухавку.

– Та ви там що, всі подуріли? – Анна ще раз набрала номер.

Тиша. Вона кинулася до дверей кімнати, рвучко відчинила їх і заверещала як скажена. На дверну раму хтось повісив на мотузці здохлого щура. Новицька ступила крок назад, ноги стали ватними, і її знудило. Коли вона підняла голову і ще раз побачила два огидні довгі зуба, її знудило ще раз.

Усе, що ви скажете, може бути використано проти вас. Головою треба було думати. Головою. Цікаво, якщо б вона сказала, що боїться дохлих слонів, їй би сюди слонячий труп припхали?

Тричі вона наближалася до дверей, проте пройти повз щурячу мотузку не могла. Так і крутилася поруч, як гоголівська панночка у труні навколо крейдяного кола.

«Це ж треба щось робити. Скільки мені тут сидіти?» – подумала Новицька, гарячково шукаючи вихід. Спершу вона спробувала набрати бодай когось із решти пацієнток. Чи то в неї телефон гавкнув, чи то нікого немає на місці. Нікого немає на місці. Нікого немає. Немає… Що вона там казала професору про нікого немає і пневматичну гвинтівку? Тільки де гвинтівка?

Треба щось робити з пацюком. Негайно щось робити з пацюком. І бажано так, щоб на нього не дивитися. Бо її ще раз знудить. І в номері окрім старого брудного ганчір'я буде смердіти ще й блювотинням. І ще трупом щура, що розкладається, висячи на мотузці. О mein Gott! Ще раз. Це була вівсянка. Вона ж просила дати їй нормальну їжу.

От якби ножиці – можна було б замружити очі й перерізати мотузку, потім кинути на пацюка простирадло і перестрибнути геть. А потім… А потім, якщо вона тут десь знайде пневматичну гвинтівку…

Найгірше, що ножиць тут немає. Узагалі жодних гострих предметів. Може, б ніж? Може, пригнутися й проповзти? А якщо зачепити щура ліктем чи ще чимось, він почне крутитися на своїй мотузці… Жирний такий, відгодований. От же падлюка, так висить, що як повзтимеш – зачепиш, і боком не пролізеш.

Еврика! Є пилочка для нігтів. Тільки доведеться тримати мотузку другою рукою, поки пилятиме.

« Нічьо, – думала Новицька, пиляючи. – Коли я звідси вийду, я професора цим пацюком нагодую. Ні, я йому цим пацюком клізму поставлю».

Коли мертва тварюка гепнулась об підлогу, Новицька мала такий рівень злості, що навіть не стала кидати на труп простирадло і стрибати, вона просто відфутболила одним ударом тільце в коридор. Потім зняла капці, викинула їх у смітник і перевзулася.

У коридорі тихо. Надзвичайно тихо. Неймовірно тихо. Нереально тихо. Де неадекватна тітка, яка о пів на восьму всіх будить пилососом? Де пунктуальний портьє, який приносить розклад на сьогодні? І вже має бути прибиральниця… У купі з тим, що вже дев'ята година і мовчить телефон, дуже цікаво виходить.

– Дєвочкі! – наважилась покликати Новицька.

Власний голос потонув у глибині коридору. І здався Анні вкрай непевним.

«Боже мій, це я і на презентаціях так звучу? Капець…» – подумала вона і повторила баском:

– Дєвочкі!

Нікого. Ок. Новицька квапливо повернулася у номер, замкнулася на ключ і почала оглядати приміщення, думаючи, де видерти якусь частину інтер'єру, що була б за предмет нанесення важких тілесних ушкоджень. Зрештою, Новицька розбила об стіну стілець та взяла собі від нього ніжку. Вгорі з ніжки стирчав довгий металевий шуруп. Дуже зручно. З одного боку – перелом черепа, з іншого, наприклад – заражаєш правцем. Можна сказати фізична і хімічна зброя 2в1. А в тому, що їй знадобиться зброя, Анна Новицька не сумнівалася. Те що діло – глина, вона відчувала п'ятою точкою. А п'ята точка в Новицької була підвищеної чутливості. Стопудово.