Текст книги "Марсіянин"

Автор книги: Енді Вір

сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 22 страниц)

Нехай об’єм шлюзу рівний двом кубометрам. Надутий скафандр, певно, має половину цього об’єму. Отож, за п’ять хвилин він збільшив тиск на 0,2 атмосфери в одному кубометрі. Це 285 грамів повітря (можете вірити моїм розрахункам). Густина повітря в балонах приблизно 1 грам на кубічний сантиметр, тобто я щойно втратив 285 мілілітрів.

У трьох балонах спочатку було 3000 мілілітрів. Чимало з цього об’єму пішло на підтримку тиску, поки шлюз випускав повітря. Також, я перевів якусь частку кисню на вуглекислий газ, котрий вловили фільтри скафандру.

Дивлячись на показники, я бачу, що маю 410 мілілітрів кисню й 738 мілілітрів азоту. Разом вони дають майже 1150 мілілітрів доступного повітря. Розділимо на 285 мілілітрів на хвилину, які я буду втрачати…

Щойно я вийду зі шлюзу, цього скафандру вистачить на чотири хвилини.

Холера.

РОЗШИФРОВКА АУДІОЖУРНАЛУ: СОЛ 119 (7)

Гаразд, я тут ще трохи поміркував.

Навіщо іти до марсохода? Так я лиш зміню одну пастку на іншу. Звісно, там більше місця, але я все одно врешті помру. Там нема ні відновлювача води, ні генератора кисню, ні їжі. Вибирайте, що захочете; усі ці проблеми смертельні.

Треба залатати Дім. Я знаю, що робити; нас навчили цього під час підготовки. Але на це знадобиться чимало часу. Треба буде понишпорити під опалим покриттям, щоб знайти матеріал для латки. Тоді треба знайти розрив і закріпити там латку стрічкою.

Але на це знадобиться кілька годин, а з мого скафандру користі мало.

Потрібен інший скафандр. Раніше в марсоході лежав скафандр Мартінеза. Я пер його з собою аж до «Пасфайндера» і назад, але переніс до Дому, коли повернувся.

Чорти б його!

Гаразд, значить, я повинен знайти інший скафандр, перш ніж іти до марсохода. Котрий? Скафандр Йогансен мені замалий (наша Йогансен – тендітне дівчатко). у костюмі Льюїс повно води. Тобто, зараз це скоріше брила льоду, що повільно сублімує. Порізаний і заклеєний скафандр, що на мені – мій власний. Залишаються костюми Мартінеза, Фоґеля і Бека.

Я поклав Мартінезів скафандр біля свого ліжка, на випадок, якщо я муситиму одягатися поспіхом. Звісно, після раптової розгерметизації він може лежати де завгодно. Втім, є звідки почати.

Наступна проблема: від мене до Дому десь 50 метрів. Бігати за 0,4g в неповороткому скафандрі нелегко. Я зможу видати щонайбільше 2 метри на секунду. Це дорогоцінні 25 секунд; майже одна восьма моїх чотирьох хвилин. Треба зменшити цей час.

Але як?

РОЗШИФРОВКА АУДІОЖУРНАЛУ: СОЛ 119 (8)

Я котитиму цей клятий шлюз.

Це фактично телефонна будка, що лежить на боці. Я провів кілька дослідів.

Я зрозумів, що коли я хочу покотити його, треба вдарити об стіну з усіх сил. в момент удару мені краще бути в повітрі. Я не можу тиснути на інші частини шлюзу, бо сили врівноважать одна одну, і шлюз лишиться на місці.

Спочатку я намагався відштовхуватися від однієї стіни й кидатися на іншу. Шлюз трохи посунувся, але не більше того.

Далі я спробував робити богатирські відтискання від підлоги, щоб злетіти в повітря (слава 0,4g!), а тоді бити обома ногами в стіну. І знову шлюз тільки посунувся.

За третім разом я все зрозумів. Штука в тому, щоб стати обома ногами біля однієї стіни, а тоді кинутися на верхню частину протилежної і вдаритися об неї спиною. Я щойно спробував і зміг прикласти достатньо сили до потрібного важеля, щоб нахилити шлюз і перекотити його іншу сторону в бік Дому.

Шлюз один метр завширшки, тож… *зітхання*… я мушу зробити ще п’ятдесят разів.

Спина болітиме казна-як.

РОЗШИФРОВКА АУДІОЖУРНАЛУ: СОЛ 120

Спина болить казна-як.

Витончена і елегантна техніка «гепнись об стіну» мала кілька недоліків. Вона давала результат один раз із десяти, а боліло вже так, що згадувати не хочеться. Я мусив робити перерви, витягуватися на підлозі і навіть переконувати себе битися тілом об стіну знову і знову.

На це знадобилася уся клята ніч, але впорався.

Зараз я за десять метрів від Дому. Ближче підкотитися не можу, бо мотлох, який викинуло під час розгерметизації, всипав усе навколо. Цей шлюз – не всюдихід. Я не можу котити його по тому барахлу.

Дім вистрілив мною вранці. Тепер знову настав ранок. Я стирчу в цій клятій коробці вже цілу добу. Але скоро я вийду.

Я вже в скафандрі і готовий рушати.

Гаразд… так… Ще раз повторимо план: за допомогою ручних хлипаків скинути тиск у шлюзі. Вилізти й побігти до Дому. Понишпорити під опалим покриттям. Знайти скафандр Мартінеза (або Фоґеля, якщо він трапиться раніше). Рвонути до марсохода. Там я буду в безпеці.

Якщо час закінчиться раніше, ніж я знайду скафандр, то доведеться тікати до марсохода. Халепа не зникне, але я матиму час подумати і якісь матеріали.

Зараз глибоко вдихну і вперед!

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 120

Я не помер! І я в марсоході!

План виправдався не повністю, але я живий, тож перемога за мною.

Я легко скинув тиск у шлюзі. на поверхню я виліз за тридцять секунд. Побігши до Дому вистрибом (найшвидший спосіб пересування за такої сили тяжіння), я швидко проминув поле уламків. Від вибуху в повітря злетіло багато чого, включаючи мене самого.

Видно було мало – замість скла я мав саморобну латку. на щастя, я мав ще й камеру на руці. у NASA з’ясували, що розвертатися всім тілом, коли на тобі скафандр – це обтяжливе марнування часу. Тож вони встановили невелику камеру на правий рукав. Зображення проектується на внутрішню поверхню скла. Так ми можемо дивитися на різні речі, просто показуючи на них рукою.

Латка на шоломі була не дуже гладенькою і погано відбивала світло, тож я дивився на перекручену і викривлену версію того, що показувала камера.

Я пішов навпростець до того місця, де колись був шлюз. Знаючи, що там мусила бути чимала дірка, через яку можна було пролізти, я легко її знайшов. Мати рідна, ото діромаха була! Ох і намучуся я з ним, як лататиму.

Саме тоді повилазили недоліки мого плану. Я мусив обходитись однією рукою. Моя ліва рука притислася до тіла, а обрубок рукава вільно теліпався. Тож коли я рухався під покриттям, мені доводилося тримати його своєю єдиною робочою рукою. Це сповільнювало мене.

З того, що я побачив, було ясно, що всередині Дому панував хаос. Усе перемістилося. Навіть столи й ліжка стояли за кілька метрів від своїх звичайних місць. Легші предмети безладно поперекидало, а декотрі з них викинуло на поверхню. Усе вкрилося ґрунтом і понівеченими кущами картоплі.

Пробиваючись далі, я дістався місця, де тримав скафандр Мартінеза. Як мене вразило, що він лишився на місці!

– Так! – наївно подумав я. – Проблему вирішено.

На жаль, скафандр притисло столом, а той накрило опалим покриттям. Якби я мав дві вільні руки, то, може, і зміг би його витягти, але з однією я не міг вдіяти нічого.

Мій час швидко збігав, тож я зняв з того скафандра шолом. Відклавши його вбік, я простягнув руку через увесь стіл до ремонтного набору Мартінеза. Я знайшов його за допомогою камери на руці. Вкинувши його всередину шолома, я помчав звідти геть.

Я ледве встиг добігти до марсохода. в мене ледь вуха не вивернулися назовні від низького тиску, поки в шлюзі нарешті не встановилася моя улюблена одна атмосфера.

Залізши всередину, я впав долі й певний час важко дихав.

Тож я знов живу марсоході, як під час Великої експедиції з повернення «Пасфайндера». Фе. Принаймні цього разу тут запах свіжіший.

У NASA, мабуть, вже почали непокоїтись. Вони, певно, бачили, що шлюз повернувся до Дому, тож знають, що я живий, але вони хочуть почути щось про мій стан. Так сталося, що саме марсохід розмовляє з «Пасфайндером».

Я спробував відправити повідомлення, але «Пасфайндер» не відповідає. Це не дивина. Він живився напряму від Дому, а Дім зараз не функціонує. Під час моєї швидкої панічної пробіжки поверхнею, я побачив, що «Пасфайндер» стояв там, де я його лишив, а різний мотлох до нього не долетів. Тому гадаю, що він працюватиме знову, коли я трохи його підживлю.

У моєму теперішньому становищі шолом став великим здобутком. Вони взаємозамінні, тож я можу поміняти свого каліку на Мартінезів. Ще залишається обрубок рукава, але головною причиною витоків була латка на склі. А зі свіжим ремонтним набором, я можу залити рукав гумою ще раз.

Але це може почекати. Я двадцять чотири години на ногах. Безпосередня небезпека зникла, тож я збираюся поспати.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 121

Добряче виспався і чимало сьогодні зробив.

Перш за все, я заклеїв руку. Минулого разу довелося наносити гуму дуже тонким шаром; більшу частину я використав на латку замість скла. Цього ж разу я вилив усю гуму на руку. Тепер усе бездоганно.

Скафандр і досі однорукий, але, принаймні, не нічого не випускає.

Вчора я втратив більшу частину повітря, але кисню ще залишилося на півгодини. Як я вже казав, людському тілу його потрібно небагато. Головною проблемою було підтримувати тиск.

Маючи такий запас часу, я зможу скористатися заправкою балонів від марсохода. у дірявому скафандрі такого собі не дозволиш.

Перезаправка балонів – це аварійний захід. Передбачалося, що до марсохода заходили в скафандрах з повними балонами й виходили, коли запас повітря ще чималий. Вони не створені для довгих подорожей чи навіть ночівель. Але, на непередбачуваний випадок, вони мають трубки для заправки на зовнішньому боці. Всередині й без того небагато простору, а в NASA вирішили, що більшість халеп з повітрям виникатиме зовні.

Але заправка проходить повільно, повільніше, ніж мій скафандр випускав повітря. Тому й користі мені з неї не було, поки я не замінив шолом. Тепер, у надійному скафандрі, здатному витримувати тиск, заправити баки стало легше раз плюнути.

Я заправив балони й перевірив, чи повітря тримається. Тоді я мусив уладнати кілька нагальних справ. Як би я не покладався на свою вправність, мені хотілося мати дворукий скафандр.

Я знову вибрався до Дому. Цього разу, коли можна було не квапитись, я використав підпірку, щоб підважити стіл, яким придавило скафандр Мартінеза. Звільнивши його звідти, я потяг його до марсохода.

Після ретельної перевірки для певності, я нарешті мав повністю робочий скафандр! Довелося ходити двічі, але я таки дістав його!

Завтра полагоджу Дім.

ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 122

Сьогодні я перш за все виклав біля марсохода повідомлення камінням: «Усе добре». Це має заспокоїти NASA.

Я пішов до Дому, щоб оцінити збитки. Головною моєю метою стало повернути конструкції цілісність, щоб вона утримувала тиск. Відтак я зміг би полагодити решту того, що зламалося.

Зазвичай Дім – це купол з гнучкими підпірками, що підтримують його, і жорсткий матеріал підлоги, щоб утримувати її пласкою. Внутрішній тиск – невід’ємна частина його підтримки. Без нього уся конструкція розвалюється. Я оглянув підпірки – жодна з них не зламалася. Вони просто попадали. Треба буде скласти деякі з них докупи, але це неважко.

Дірка на місці шлюзу №1 величезна, але не катастрофічна. Я маю стрічку для швів і запасне покриття. Роботи немало, але я зможу знову напнути Дім. Відтак я поверну живлення, і «Пасфайндер» знову прокинеться. Тоді з NASA мені вже підкажуть, як і що полагодити, якщо я сам не допетраю.

Усе це не дуже мене турбує. Я маю набагато більшу халепу.

Ферму знищено.

Через повну втрату тиску, більша частина води википіла. А ще температура впала добряче нижче нуля. Навіть бактерії в ґрунті не могли пережити такої катастрофи. Частина кущів росла в наметах поза Домом. Але вони теж загинули. Я напряму під’єднав намети трубками до Дому, щоб підтримувати в них температуру й кисневий рівень. Коли Дім луснув, намети теж розгерметизувалися. А коли б і ні, то мороз однаково б убив там все живе.

Тепер картопля на Марсі зникла як вид.

І ґрунтові бактерії теж. Я вже ніколи не зможу виростити тут бодай один кущик.

Ми все прорахували. Мій город мав забезпечити мене їжею до сола 900. Апарат з припасами мав прибути на сол 856; набагато раніше, ніж в мене скінчилася б їжа. Але оскільки город зник, про цей план можна забути.

Упаковані порції під час вибуху не постраждали. І картопля, яку я вирощував, може й мертва, але й досі їстівна. Надходила пора врожаю, тож якоюсь мірою мені пощастило.

Порцій їжі вистачить до сола 400. Поки я не побачу, скільки маю картоплі, важко сказати, на скільки її вистачить. Але я можу порахувати приблизно. Я мав 400 кущів, на кожному зав’язалося в середньому 5 картоплин – разом дві тисячі. у кожній по 150 калорій, тож я маю з’їдати не менше десятка на добу, щоб вижити. Значить, їх вистачить на 200 солів. Загальний результат: я маю їжі до сола 600.

Коли прийде сол 856, я вже давно помру.

РОЗДІЛ 15

[08:12] ВОТНІ: Тест.

[08:25] ЛРР: Приймаємо! Ох і злякав же ти нас. Дякуємо за твоє «Усе добре». Аналіз супутникових знімків показав, що шлюз №1 повністю відділився. Це так? в якому ти стані?

[08:39] ВОТНІ: Якщо під «відділився» ви маєте на увазі «вилетів, наче з гармати, зі мною всередині», то так і є. Невелика подряпина на лобі. Були негаразди зі скафандром (потім поясню). Залатав і знову надув Дім (основні повітряні резервуари не пошкодило). Щойно відновив живлення. Фермі гаплик. Врятував стільки картоплі, скільки зміг, тримаю їх надворі. Нарахував 1841. Цього мені вистачить на 184 дні. Враховуючи порції, що залишилися від місії, я почну голодувати на сол 584.

[08:52] ЛРР: Так, ми зрозуміли. Працюємо над вирішенням продуктової проблеми. в якому стані системи Дому?

[09:05] ВОТНІ: Основні повітряні й водяні резервуари не пошкоджені. Марсохід, сонячна ферма і «Пасфайндер» залишилися за межами дії вибуху. Проведу діагностику систем, поки чекатиму на вашу наступну відповідь. До речі, з ким я говорю?

[09:18] ЛРР: Венкат Капур у Г’юстоні. Пасадена передає мої повідомлення. Відтепер я вестиму всі прямі переговори з тобою. Спочатку перевір генератор кисню і відновлювач води. Вони найважливіші.

[09:31] ВОТНІ: Тю. Генератор кисню працює, як годинник. Відновлювач геть не працює. Гадаю, вода всередині замерзла і порвала трубки. Впевнений, що зможу це полагодити. Головний комп’ютер також працює без зауважень. Є версії, чому Дім рвонув?

[09:44] ЛРР: Скоріше за все, покриття навколо шлюзу №1 зносилося. Робочі цикли розтягували його, поки десь не порвалося. Надалі навперемінно використовуй для виходів на ПКД шлюзи №2 і №3. Ми також вишлемо тобі контрольний список дій для повної перевірки покриття.

[09:57] ВОТНІ: Супер, я зможу кілька годин роздивлятися на стіни! Як придумаєте спосіб врятувати мене від голоду, скажіть.

[10:11] ЛРР: Неодмінно.

•••

– Зараз сол 122, – сказав Брюс. – Маємо часу до сола 584, щоб доправити апарат на Марс. Це чотириста шістдесят солів, що становить чотириста сімдесят п’ять діб.

Присутні голови підрозділів насупилися і потерли очі.

Він підвівся зі свого стільця.

– Положення Землі і Марса не найкраще. на політ знадобляться чотириста чотирнадцять днів. Ще тринадцять днів піде на встановлення апарата на носій і необхідні перевірки. Усе це залишає нам сорок вісім днів на те, аби цей апарат зібрати.

Кімнату заповнив обурений шепіт.

– Господи, – сказав хтось.

– Тепер гра вже зовсім інша, – продовжував Брюс. – Ми зосередимося на їжі. Усе інше – розкіш. Немає часу збирати систему посадки. Доведеться його просто гепнути об поверхню. Тому нічого крихкого всередину класти не можна. Забудьте про весь той мотлох, який ми хотіли відправити раніше.

– Звідки ми візьмемо носій? – спитав Норм Тоші, який відповідав за етап посадки.

– «Сатурн», приготований для «Іґл-Ай-3», – сказав Брюс. – Його мали запустити наступного місяця. у NASA притримали запуск, щоб ми змогли використати ракету.

– Закладаюся, що команда «Іґл-Ай» осатаніла, – сказав Норм.

– Певно, так і було, – сказав Брюс. – Але це єдиний достатньо великий носій, який ми наразі маємо. Звідси отримуємо наступне: ми маємо лише одну спробу. Якщо ми провалимося, Марк Вотні загине.

Він оглянув кімнату, дозволивши всім це усвідомити.

– Також є кілька обставин, що грають за нас, – нарешті продовжив він. – Деякі деталі для запусків з припасами для «Ареса-4» вже готові. Можна їх украсти, це збереже нам трохи часу. Крім того, наш вантаж – їжа, а вона доволі стійка. Навіть якщо під час входу в атмосферу виникнуть проблеми, і апарат вдариться об поверхню на високій швидкості, вона все одно залишиться їжею.

– І висока точність посадки теж не потрібна. Вотні може пересуватися на сотні кілометрів, якщо знадобиться. Треба лиш посадити апарат там, куди він зможе дістатися. Тому все зводиться до стандартного заготівельного пуску з посадкою перекотиполем. Тільки й треба, що підготувати апарат швидко. Тому берімося до роботи.

•••

[08:02] ЛРР: Ми розгорнули проект запуску припасів для тебе. Працюємо над ним вже з тиждень. Ми зможемо доправити його тобі раніше, ніж ти почнеш голодувати, але не набагато. Там буде їжа і радіо. Ми не зможемо передати генератор кисню, відновлювач води і таке інше без м’якої посадки.

[08:16] ВОТНІ: Я не жалітимусь! Пришліть мені їжі, і я радо чекатиму в своєму таборі. Системи Дому всі працюють, як і повинні. Після того, як я замінив порвані трубки, відновлювач в порядку. Що ж до води, то я тепер маю 620 літрів. Раніше було 900 (починав з 300 і ще 600 добув з гідразину). Тож через сублімацію я втратив десь 300 літрів. Але тепер, коли відновлювач знову працює, і цього залишку мені з головою.

[08:31] ЛРР: Добре, повідомляй про будь-які механічні чи електричні негаразди. Між іншим, апарат, який ми до тебе відправимо, назвали «Іридою». на честь грецької богині, що літала небесами зі швидкістю вітру. Також богиня веселки.

[08:47] ВОТНІ: Мене летить рятувати гейський апарат. Зрозумів.

•••

Річ Пернел сьорбав каву, сидячи в мовчазній будівлі. Він запустив останню перевірку програми, яку написав. Вона пройшла успішно. Він полегшено зітхнув і приліг на спинку стільця. Глянувши на годинник, він похитав головою. 03:42 ранку.

Астродинамік Річ рідко мусив працювати ночами. Він займався тим, що вираховував точні орбіти і поправки курсу для будь-якої місії. Зазвичай, це робилося на перших стадіях проектів, а всі наступні етапи відштовхувалися від розрахованої орбіти.

Але цього разу порядок став зворотнім. Річ мусив розрахувати траєкторію «Іриди», але ніхто не міг назвати точну дату запуску.

З плином часу планети рухаються. Курс, розрахований для однієї дати, згодиться лише для неї. Вже наступного дня така траєкторія і близько не виведе апарат до Марса.

Тому Річ мусив розрахувати багато курсів. Він мав часовий проміжок у двадцять п’ять днів, тож вирахував курси для кожного з них.

Він почав писати листа своєму керівнику.

«Майку, – друкував він, – у вкладеному файлі всі курси з кроком в один день. Перш, ніж ми ухвалимо їх офіційно, треба показати їх кільком іншим спеціалістам. Ти був правий, я просидів над ними майже всю ніч.

Усе не так важко. І близько не та болячка, яку я мав з траєкторією «Гермеса». Знаю, що тобі стає нудно від подробиць розрахунків, тож ось короткий виклад: мале постійне прискорення від іонних двигунів «Гермеса» набагато важче врахувати, ніж короткі потужні поштовхи апаратів з припасами.

На кожен з двадцяти п’яти курсів знадобиться 414 днів, вони лиш трохи відрізняються тривалістю роботи двигунів і кутами. Кількість необхідного палива майже однакова і в усіх випадках лежить у межах робочих характеристик носія від «Іґл-Ай».

Взагалі, погано, що Земля і Марс настільки невдало розташовані. Чорт, та зараз, певно, легше…

Він припинив друкувати.

Нахмуривши чоло, він дивився вдалечінь.

– Гм, – сказав він.

Він схопив горнятко і пішов до кімнати відпочинку за новою порцією.

•••

Тедді оглянув переповнену залу. Рідко коли найважливіші люди NASA збиралися отак в одному місці. Він підрівняв купку папірців з нотатками, які підготував, і акуратно поклав їх перед собою.

– Я знаю, що ви всі заклопотані, – сказав Тедді. – Дякую, що знайшли час для цієї зустрічі. Я хочу почути, на якій стадії проекту «Ірида» знаходяться всі підрозділи. Венкате, почнемо з тебе.

– Команда для місії готова, – сказав Венкат, дивлячись на діаграму на ноутбуці. – Відбулася невелика війна за сфери впливу між командами управління запусками припасів «Ареса-3» і «Ареса-4». Народ з «Ареса-3» заявив, що керуватимуть вони, бо поки Вотні на Марсі, місія «Арес-3» ще триває. Команда «Ареса-4» підкреслювала, що до запуску залучений саме їх апарат. Я вирішив на користь «Ареса-3».

– Команда «Ареса-4» засмутилася? – спитав Тедді.

– Так, але вони переживуть. Вони ще матимуть тринадцять інших запусків з припасами. Їм не буде коли копилити губи.

– Мітчу, – звернувся Тедді до керівника польотів, – що скажеш про запуск?

Мітч витяг навушник.

– Зала управління готова, – сказав він. – Я наглядатиму за запуском, а тоді передам управіння польотом і посадкою хлопцям Венката.

– ЗМІ? – спитав Тедді, повернувшись до Енні.

– Я щодня роблю заяви для преси, – сказала вона, відхилившись на спинку стільця. – Усі знають, що Вотні гаплик, якщо цей план не спрацює. Громадськість не переймалася отак створенням апарата з часів «Аполлона-11». «Життя Марка Вотні» на CNN вже два тижні є найпопулярнішою програмою в своєму часовому сегменті.

– Увага – це добре, – сказав Тедді. – Це допоможе нам отримати наднормове фінансування від Конгресу. – Він подивився на чоловіка, що стояв біля входу. – Морісе, дякую, що прилетів так швидко.

Моріс кивнув.

Тедді вказав на нього і звернувся до решти:

– Для тих, хто не знає, це Моріс Штейн з мису Канаверал. Він мав бути керівником стартового поля для запуску «Іґл-Ай-3», тож він виконає ту саму роль для «Іриди». Вибач за такі піжмурки, Морісе.

– Жодних проблем, – сказав Моріс. – Радий допомогти.

Тедді перегорнув верхню картку з нотатками, знявши її з купки.

– Як там носій?

– Поки що добре, – сказав Моріс. – Але не бездоганно. «Іґл-Ай-3» готувався до запуску. Ракети не створені для того, щоб довго витримувати навантаження від сили тяжіння у вертикальному положенні. Ми встановлюємо додаткові опори, які потім приберемо перед запуском. Це легше, ніж розбирати її. Крім того, паливо роз’їдає внутрішні баки, тож ми мусили його злити. Крім того, ми що три дні проводимо перевірки всіх систем.

– Добре, дякую, – сказав Тедді. Він звернув увагу на Брюса Ена, який відповів йому поглядом розчервонілих очей.

– Брюсе, дякую, що ти теж прилетів. Як там зараз погода в Каліфорнії?

– Я не знаю, – сказав Брюс. – Рідко бачу зовнішній світ.

На кілька секунд кімнату заповнив приглушений сміх.

Тедді перегорнув ще одну картку.

– Настав час головного питання, Брюсе. Як там «Ірида»?

– Ми не встигаємо, – сказав Брюс, втомлено струснувши головою. – Працюємо так швидко, як тільки можемо, але цього недостатньо.

– Я можу знайти гроші для оплати наднормових, – запропонував Тедді.

– Ми вже працюємо цілодобово.

– Наскільки велике це відставання? – спитав Тедді.

Брюс потер очі й зітхнув.

– Ми працюємо над цим двадцять дев’ять днів; залишилось усього дев’ятнадцять. Після того, потрібно тринадцять днів, щоб встановити апарат на носій. Ми щонайменше на два тижні позаду.

– Цей час вже не збільшуватиметься? – спитав Тедді, записуючи примітку на папірці. – Чи, може, ще сповзе?

Брюс знизав плечима.

– Якщо не виникне проблем, то ми запізнимось на два тижні. Але проблеми завжди виникають.

– Назви мені число, – сказав Тедді.

– П’ятнадцять днів, – відповів Брюс. – Якби ми мали ще п’ятнадцять днів, я впевнений, що ми б упоралися вчасно.

– Гаразд, – сказав Тедді, роблячи ще одну примітку. – Давайте знайдемо п’ятнадцять днів.

Повернувшись до лікаря місії «Ареса-3», Тедді спитав:

– Докторе Келлер, чи можна зменшити споживання їжі для Вотні, щоб її вистачило на довше?

– Вибачте, але ні, – сказав Келлер. – Він вже зараз тримається на мінімумі калорій. А якщо прийняти до уваги обсяги фізичної роботи, яку він виконує, то він їсть менше, ніж потрібно. А скоро стане гірше. Уся його дієта складатиметься з картоплі й вітамінів. Він відкладає багаті на білки раціони на майбутнє, але таке харчування все одно не буде достатнім.

– Коли в нього скінчиться їжа, як довго він протримається, перш ніж померти? – спитав Тедді.

– Беручи до уваги його достатній запас води, він міг би протриматися три тижні. Це менше, ніж зазвичай буває під час голодувань протесту, але пам’ятайте, що він буде виснажений ще до початку.

Венкат підняв руку й заволодів їх увагою.

– Пам’ятайте, «Ірида» сідатиме некеровано; Марку, можливо, доведеться їхати до нього кілька днів. Гадаю, важкувато керувати марсоходом, коли ти буквально помираєш від голоду.

– Він правий, – підтвердив доктор Келлер. – не пізніше, як на четвертий день без їжі, він вже ледве могтиме стати на ноги, який вже там марсохід. До того ж, його розумові здібності різко погіршаться. Йому буде важко просто зберігати притомність.

– Тож дата посадки не переноситься, – сказав Тедді. – Морісе, ви зможете встановити «Іриду» на носій менше, ніж за тринадцять днів?

Моріс прихилився до стіни й ущипнув себе за підборіддя.

– Ну… Власне, на встановлення апарата потрібні три дні. Наступні десять призначені для випробувань і перевірок.

– Наскільки все можна прискорити?

– Працюючи наднормово, можна встановити його за два дні. Сюди вже входить перевезення з Пасадени на мис Канаверал. Але перевірки скоротити не можна. Вони прив’язані до певного часу. Ми проводимо основні й повторні перевірки через встановлені проміжки, щоб з’ясувати, чи нічого не деформувалося і не викривилося. Скорочення цих проміжків зробить результати перевірок недійсними.

– Як часто ці перевірки виявляють якусь проблему? – спитав Тедді.

Усі в кімнаті затихли.

– Е… – запнувся Моріс. – Ви пропонуєте, не проводити перевірки?

– Ні, – сказав Тедді. – Поки що я питаю, як часто ці перевірки виявляють проблеми.

– Десь раз на двадцять запусків.

Тедді записав.

– А як часто вони виявляють проблеми, що могли би призвести до провалу місії?

– Я, гм, не впевнений. Можливо, в половині випадків?

Тедді записав і це.

– Тож якщо ми пропустимо перевірки й випробування, то вірогідність провалу становитиме один до сорока? – спитав Тедді.

– Це два з половиною відсотки, – вставив Венкат. – Зазвичай за такої вірогідності невдачі зворотній відлік зупиняють. Ми не можемо так ризикувати.

– «Зазвичай» було дуже давно, – сказав Тедді. – Дев’яносто сім з половиною відсотків краще за нуль. Хтось може придумати безпечніший спосіб виграти більше часу?

Він оглянув кімнату і зустрів порожні погляди.

– Добре, – сказав він, обводячи щось у своїх записах. – Якщо прискорити встановлення на носій і пропустити перевірки, то ми виграємо одинадцять днів. Якщо Брюс зможе явити нам диво і впорається швидше, Моріс проведе кілька перевірок.

– Як щодо решти чотирьох днів? – спитав Венкат.

– Я впевнений, що Вотні зможе розтягти свої припаси на чотири дні, незважаючи на недоїдання, – сказав Тедді, дивлячись на доктора Келлера.

– Я… – почав Келлер. – Я не можу рекомендувати…

– Стривайте, – урвав його Тедді. Він підвівся і поправив піджак. – Я розумію позицію кожного з вас. Існують процедури. Обходити ці процедури – значить наражатися на ризик. Ризик означає неприємності для ваших відділів. Але зараз не час прикривати наші зади. Або ми підемо на ризик, або Марк Вотні помре.

Повернувшись до Келлера, він додав:

– Зробіть так, щоб йому вистачило їжі на зайві чотири дні.

Келлер кивнув.

•••

– Річу, – сказав Майк.

Річ Пернел зосередився на екрані комп’ютера. Його комірка перетворилася на звалище друкованих аркушів, схем і довідників. Порожні чашки з-під кави стояли на усіх поверхнях; підлогу вкрили коробки від замовленої їжі.

– Річу, – наполегливіше покликав Майк.

Річ звів на нього очі.

– Га?

– Що ти, в біса, робиш?

– Просто невеликий побічний проект. Хочу дещо перевірити.

– Ну… Жодних заперечень, – сказав Майк. – Але спочатку ти повинен виконати основне завдання. Я замовив розрахунок корекцій супутникових орбіт два тижні тому, а ти й досі їх не зробив.

– Мені потрібен час на суперкомп’ютері, – сказав Річ.

– Час на суперкомп’ютері, щоб розрахувати звичайні корекції орбіти?

– Ні, для цієї іншої роботи, над якою я працюю, – сказав Річ.

– Облиш ці жарти, Річу. Ти мусиш виконувати свою роботу.

Річ трохи подумав.

– Що як я зараз візьму відпустку? – спитав він.

Майк зітхнув.

– Знаєш, Річу? Зараз найкращий час для твоєї відпустки.

– Чудово! – посміхнувся Річ. – Почну просто зараз.

– Аякже, – сказав Майк. – Поїдь додому. Відпочинь.

– О, я не поїду додому, – сказав Річ, повертаючись до своїх розрахунків.

Майк потер очі.

– Як хочеш. А як щодо тих корекцій для супутників?

– Я у відпустці, – сказав Річ, не підводячи очей.

Майк знизав плечима і пішов геть.

.

•••

[08:01] ВОТНІ: Встигаєте зібрати мені торбу?

[08:16] ЛРР: Трохи відстаємо від графіку, але впораємося. Тим часом, хотілося б, щоб ти повернувся до роботи. Ми раді, що Дім у робочому стані. Його обслуговування займає дванадцять годин на тиждень. Ми хочемо наповнити решту твого часу дослідженнями й експериментами.

[08:31] ВОТНІ: Чудово! Просиджувати штанці нудно. Я пробуду тут кілька років і можу принести якусь користь.

[08:47] ЛРР: От і ми про це подумали. Ми надішлемо тобі розклад, щойно наукова група його складе. Здебільшого ПКД, геологічні проби, дослідження ґрунту, а також медичні самообстеження. Якщо чесно, це наш найкращий «додатковий час на Марсі» з часів «Опортьюніті».

[09:02] ВОТНІ: «Опортьюніті» так і залишився на Марсі.

[09:17] ЛРР: Вибач. Невдала аналогія.

•••

Центр збору космічних апаратів ЛРР, відомий як «чиста кімната», був маловідомим місцем народження найбільш видатних космічних апаратів за всю історію дослідження Марса. Для прикладу можна назвати «Марінер», «Вікінг», «Спіріт», «Опортьюніті» та «К’юріосіті» – усі вони народилися саме тут.

Сьогодні кімната гуділа від роботи техніків, що запаковували «Іриду» в спеціально розроблений контейнер для перевезення.

Техніки, що відпрацювали свої зміни, спостерігали за процесом з оглядового майданчика. За минулі два місяці вони мало бачили своїх рідних; в їдальні облаштували тимчасову кімнату для сну. Третина з них зараз мала б спати, але вони не хотіли пропустити цю мить.

Начальник зміни затягнув останній болт. Коли він прибрав гайковий ключ, інженери почали несамовито аплодувати. Багато в кого до очей підступили сльози.

Після шістдесяти трьох днів виснажливої роботи, «Ірида» була готова.

•••

Енні зійшла на подіум і поправила мікрофон.

– Приготування до запуску завершені, – сказала вона. «Ірида» готова. Старт заплановано на 09:14 ранку.

– Після запуску вона залишатиметься на орбіті не менше трьох годин. За цей час Центр управління збере точні дані телеметрії для підготовки переходу на траєкторію польоту на Марс. Після того управління місією перейде до команди запуску припасів «Ареса-3». Вони слідкуватимуть за рухом апарата протягом наступних місяців. Щоб дістатися Марса, йому знадобиться чотириста чотирнадцять днів.