Текст книги "Весь світ у кишені"

Автор книги: Джеймс Чейз

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 13 страниц)

II

Під'їжджаючи до великої парковки за кінотеатром «Ґомон», Кітсон почувався дуже збентеженим. Він нітрохи не вірив, що справа завершиться вдало. Просто зараз він накликає на себе звинувачення у вбивстві. Алекс, певно, дуже б злякався, якби не Морґанові слова, що вони із Джинні мають вдавати молодят, плавати, танцювати і проводити разом час. Знаючи, наскільки Джинні старанна у всьому, Кітсон міг не сумніватися: свою роль вона відіграє бездоганно.

Думка про перспективу провести два чи три дні так близько до неї значно переважувала страх поразки й подальшого арешту.

Блек, примостившись у «Лінкольні» біля Алекса, краєм ока спостерігав за водієм.

– Слухай-но, малий, – різко сказав Ед. – Певно, мені слід попередити. Тобі не варто щось вигадувати стосовно Джинні. Ми з нею чудово ладнаємо. Щойно справу буде зроблено, ми чкурнемо звідси разом. Я обіцяв показати їй Париж і Лондон. Тож вирішив тебе повідомити, щоб ти марно собі не фантазував.

Кітсон ледь не в'їхав у вантажівку, що сповільнювалася перед світлофором, щойно загорілося червоне світло. Він почувався так, наче хтось завдав йому болючого удару під дих. Хлопець зумів пригальмувати й зиркнув на Блека.

– Ти брешеш! – розлючено гарикнув юнак. – Вона нікуди з тобою не поїде, покидьку! Це все брехня!

Блеку приємно було спостерігати, як закипав Кітсон, перетворюючись на розлюченого бика.

– Невже? – розсміявся Ед. – Тут ти помиляєшся, дурнику. Вона радше зустрічатиметься з хлопцем, схожим на мене, а не таким, як ти. Зрештою, в мене є освіта. А ти... Матимеш доволі тупуватий вигляд, коли спробуєш замовити для неї їжу в Парижі. Чи якщо взагалі з'явишся в пристойному закладі зі своїм розплющеним рилом. Ти ж навіть читати не вмієш, правда?

– Стули писок, – гарикнув Кітсон, – бо я можу добряче тебе відгамселити.

– Не стулю, – з несподіваним скреготом відказав Блек. – Того разу ти заскочив мене зненацька, але вдруге – навіть не намагайся, довбню. На тобі живого місця не залишиться.

Кітсон саме розвернувся, ладний зацідити нахабі кулаком в обличчя, коли позаду заревів клаксон, приводячи Алекса до тями. Молодик побачив, що світлофор вже загорівся зеленим, і машини, що стояли попереду, практично зникли з поля зору. Важко дихаючи й тихо лаючись, Кітсон натиснув на педаль газу.

– Так, – вів далі Блек, задоволений можливістю подіставати Алекса. – Ми з нею вже поговорили й домовилися майнути в Париж. Я там був кілька років тому, тож добре знаю місто. Вона сказала, що завжди хотіла туди потрапити.

– Замовкни нарешті! – вигукнув Кітсон. – А то я зупиню машину й змушу тебе прикусити язика!

– Добре, добре, – поблажливо гмикнув Блек. – Я хочу лише попередити: коли вдаватимеш закоханого до безтями новоженця, не забувай, що я першим подав заявку. А як забудеш, то нарвешся на проблеми.

Вони доїхали до парковки ще до того, як Кітсон встиг придумати доречну відповідь. Раптом молодик відчув себе дуже пригніченим. Така дівчина, як Джинні, справді могла вподобати охайного типа на кшталт Блека. Він умів себе тримати, мав освіту й, можливо, справді знав Париж, як він каже. Цей аргумент остаточно добив Кітсона. Він також дуже сумнівався, що зможе перемогти Блека в бійці. Ед важив на чотирнадцять фунтів більше за нього і був у гарній формі. Кітсон якось бачив, як той бився під час сварки в шинку. Тоді боксера вразила потужність Блекового удару: він був диким, безжальним типом, що не гребував брудними трюками, аби нейтралізувати ворогів.

Прибувши на парковку, чоловіки зауважили, що охоронця, який би наглядав за припаркованими в два ряди авто, не було.

Коли вони вискочили з «Лінкольна», Блек сказав:

– Подивися перший ряд, а я гляну другий. Як щось помітиш – свисти.

Спільники розділилися. Кітсон квапливо пішов уздовж довгого ряду машин. У нього в голові все аж вирувало. Він намагався переконати себе, що Блек збрехав, буцімто Джинні приєднається до нього, але ця думка ніяк не покидала молодика. Принаймні, казав він сам собі, у нього буде кілька днів – три, якщо пощастить – на самоті з дівчиною. Він матиме шанс її завоювати, якщо це взагалі можливо. Та Кітсон у цьому дуже сумнівався. Іноді Джинні видавалася такою суворою і холодною, що Алекс запитував себе, а чи до снаги хоч якомусь чоловікові її підкорити.

Підійшовши до двомісної спортивної машини «ем-джі»[10]10
  «Ем-джі» – марка легкового автомобіля компанії «Ровер Груп».


[Закрыть], припаркованої між «кадилаком» і «ягуаром», він спинився. «Саме те, що потрібно», – подумав Кітсон. Швидко роззирнувшись, він переконався, що близько нікого немає, а тоді наблизився до машини й оглянув її.

В Алекса був із собою маленький ліхтар, яким він освітив салон машини. У бардачку юнак знайшов ключ запалювання. Він свиснув Блекові, який саме прогулювався вздовж іншого ряду.

Ед приєднався до нього.

– Виглядає непогано, – сказав Кітсон. – І ключ запалювання на місці.

Блек оглянув авто й кивнув.

– Ага. А ти вчишся не по роках, а по днях, селючку, – глумливо посміхнувся Блек. – Що ж, вези авто до Джипо, якщо ти вже такий вправний водій. Тобі дісталася найлегша частина справи, тож доведеться трішки поризикувати, перш ніж ти закоханим бараном витріщатимешся на Джинні.

Більше Кітсон витримати не міг. Не роздумуючи, він зацідив кулаком Блеку в голову. Однак Ед саме на це й сподівався, а тому був готовий. Він ледь повернув голову ліворуч, тож кулак Кітсона пролетів у Блека над плечем. Втративши рівновагу, Алекс нахилився вперед, а Ед натомість добряче зацідив йому у живіт – вся його вага і сила зосередилися в тому швидкому ударі.

Кітсон не тренувався уже кілька місяців, тож його м'язи втратили пружність. Удар паралізував тіло юнака. Він упав на коліна, втративши дар мови. Біле полум'я болю пронизало його.

Блек відступив назад із жорстокою посмішкою.

– Тепер ми квити, довбню. Не розпускай зі мною рук, а то ще більше шкодуватимеш. Вези машину до Джипо, і то швидко.

Він пішов до «Лінкольна», лишивши Кітсона стояти на колінах. Голова молодика звисала, доки він силкувався вдихнути легенями хоч трохи повітря.

Йому знадобилося кілька хвилин, аби відійти від наслідків удару. Зрештою юнак підвівся й рушив до «ем-джі». Кожен крок давався йому з болем. Мозок палав від приниження й поразки.

«Сам напросився, – подумав він, їдучи темними провулками до майстерні Джипо. – Але наступного разу все буде інакше». Він не сумнівався: на них із Блеком ще чекає остання сутичка. Ось уже кілька місяців Блек постійно бере його на кпини. А якщо Ед вважає, що зможе вкрасти Джинні, то йому доведеться подумати про це ще раз. Блек чекав на удар від Кітсона, а тому й переміг. Потрібно буде триматися на віддалі від його руйнівної правиці. Вони заскочили одне одного зненацька, але тепер будуть напоготові.

Поки Кітсон їхав до Джипо, Морґан повертався додому на головну вулицю містечка. Він думав тільки про майбутню справу. Френк знову і знову обмірковував план, ставлячись до роботи куди серйозніше, ніж троє інших. «Це буде моєю останньою справою», – вирішив він, втискаючи авто в насичений трафік.

Дощ уже припинився, але дороги ще були слизькими й виблискували у світлі фар, тож Морґан кермував обережно.

Щойно вони загребуть гроші, банді доведеться розділитися. Френк уже підготував собі шлях до відступу: у нього в гаманці лежав квиток на літак до прикордонного міста між Мексикою і Каліфорнією. Особливий квиток, без фіксованої дати, який давав змогу сісти на будь-який літак й у будь-який час. Морґан уже забронював там сейф, куди збирався покласти свою частку грошей. Потім він перетне мексиканський кордон і чекатиме. Коли відчує себе у безпеці, почне скуповувати облігації на пред'явника. А щойно переведе двісті тисяч в облігації, то весь світ буде не лише у нього в кишені, а й біля ніг.

Рожевих окулярів щодо цієї справ Морґан не мав: він знав, що його шанси на виживання – п'ятдесят на п'ятдесят. Опір буде жорстким. Поліція та армія залучать достобіса людей і використають усю свою хитрість, аби повернути гроші. Морґан недовіряв ні Блеку, ні Кітсону, ні Джипо. Доки він керує ними, ті поводяться як слід, але варто спустити повідець – і їхні шанси втекти знизяться до мінімуму. Френка дратувала думка, що, організовуючи викрадення мільйона доларів, він отримає лише п'яту частину. Він не сумнівався: решту грошей поліція таки поверне собі. Можливо, лише за винятком частки Джинні.

Дівчина інтригувала його, але водночас і непокоїла. Її план із пограбуванням броньовика був чудовим і навіть бездоганним. Морґан повірити не міг, що вона сама його розробила. Якщо ні, то хто ж тоді стояв за нею? Може, вона надурила когось? Френк вирішив, що це не його справа. Джинні принесла йому план, а він ним скористається. До того ж вона взяла на себе найскладнішу частину роботи.

Морґан знизав плечима й насупився. А тоді, викинувши Джинні з голови, знову зосередився на плані.

Розділ шостий

І

У п'ятницю о шостій ранку, провівши безсонну ніч, Джипо встав зі свого лежака і підійшов до відчиненого вікна подивитися, як за горами сходить сонце.

За дві години справа, яку вони все обговорювали та обговорювали, аж доки у нього не заболіла голова, розпочнеться. Йому доведеться використати усі свої навички, вміння та майстерність проти найскладнішого у світі замка. Джипо було млосно. А що, як він не впорається? Від думки про розгніваного Морґана італієць здригнувся.

У спробі заспокоїти нерви Джипо підійшов до жерстяної миски, налив туди холодної води й умився. Порізавшись кілька разів під час гоління, він тривожно відзначив, що руки у нього ледь тремтять. Аби відчути, як стають на місця циліндри замка та впіймати їх у правильний момент, потрібно прокручувати диск по мікрону за раз. А для цього потрібні міцні, як залізо, руки.

Позираючи на свої тремтливі пальці, Джипо глибоко вдихнув. «Ти маєш вгамувати це збудження й тривогу», – сказав він собі. Італієць завжди пишався чутливістю своїх пальців і твердістю рук. Та якщо він і далі нервуватиме, то замка йому точно не здолати.

Джипо поглянув на стіну, де висіло подароване матір'ю розкішно прикрашене розп'яття. «Може, час помолитися», – подумав чоловік. Зробити те, чого він не робив багато років.

Однак коли Джипо став на коліна перед розп'яттям і склав руки, як його вчили, то виявив, що забув слова молитви. Він збагнув, що не може просити про допомогу саме тоді, коли збирається скоїти щось свідомо неправильне, тому лише безладно помимрив щось, промовляючи тільки одне: «Пробач мені».

У кімнаті на околицях міста Кітсон щойно виліз із ліжка і взявся готувати каву. Він відчував, як страх холодними кігтями впився у нього.

Ніч минула важко: Алекс весь час хвилювався і крутився у ліжку. Та усе вже було вирішено. О восьмій почнеться їхня справа, і вороття назад не буде. Лише думка про дні, які він проведе з Джинні, не дозволяла йому поскидати свої скромні пожитки у валізу і дременути з міста подалі від Морґана.

Кітсон нутром відчував, що справа приречена на провал, але його підштовхувала вперед привабливість Джинні та його лихоманлива, незріла закоханість у неї.

Кава вже була готова, але пити її Кітсон не зміг. Від одного запаху напою юнака нудило, тож він поспішно вилив вміст чашки до раковини.

В іншій кімнаті, на іншій вулиці, неподалік від дому Кітсона, Морґан із цигаркою між тонких губ сидів біля вікна і, позираючи на дахи будинків, спостерігав за світанком. У його голові прокручувалися фінальні приготування, які Френк перевіряв усю попередню ніч.

Він скидався на генерала перед битвою – зважував подумки кожен спланований рух і радів, що виконав свою роботу якнайкраще. Тепер, коли він знав, що жодні додаткові дії не зроблять план кращим чи безпечнішим, Френк був готовий прийняти як перемогу, так і поразку. Зараз усе залежало від його людей. Якщо в Джинні не витримають нерви, якщо Джипо впаде в істерику... Нескінченна кількість «якщо», але Морґан нічого з цим подіяти не міг. Себе він перевіряв неодноразово. Тож зараз був цілком певен щодо себе і, дивлячись на свої спокійні руки, радів, що нерви у нього міцні і він не зламається.

В іншій частині міста, у двокімнатній квартирі, Блек досі не виліз із ліжка. Чоловік лежав на спині і спостерігав, як сонячний промінь повзе по стіні, знаючи, що коли той опиниться у правому куті стелі, настане час вставати.

Учора Блек поривався зателефонувати Глорії і провести з нею ніч, але розумів, наскільки це небезпечно. Він спакував найголовніше, а решту особистих речей здав у камеру схову. Глорія миттю б зрозуміла, що він збирається втекти з міста, і почала б ставити запитання. Вона навіть могла влаштувати сцену, тож у ніч перед великою справою Блек мусив спати на самоті.

Тепер, спостерігаючи, як промінь повільно сунув кімнатою, Блек хотів знати, що він відчуватиме після того, як уб'є охоронця. Це може стати завершальним етапом у його кримінальній кар'єрі. Раніше він ніколи не планував убивства, завжди стежив, щоб під час його дрібних пограбувань ніхто не постраждав.

Блек не відчував докорів сумління через потребу вбити охоронця. Це було частиною роботи, яку він прийняв як даність: повинна померти людина, інакше план провалиться. Однак, попри прийняття цього факту, Блек переймався тим, що він відчуватиме, коли доведеться вийти зі сховку та поглянути на мерця. У в'язниці він говорив з убивцями. Бачив, що коли вони вихвалялися скоєним, очі у них повнилися жаским страхом. Ед знав, що ці люди – відступники. Такого виразу очей він не бачив в інших людей, байдуже, наскільки погано вони жили. Чи дивитиметься і він на світ такими ж очима після того, як уб'є охоронця? Це питання не давало Блеку спокою.

Коли він натисне на спусковий гачок гвинтівки, то не тільки вб'є людину, а й віддасть власне життя на милість фортуни. Щойно куля полетить до цілі, він не буде в безпеці ніколи, аж доки не помре.

Це означатиме, що він не зможе більше нікому довіряти, повсякчас здригатиметься від стуку в двері, його руки завжди підніматимуться, коли він бачитиме поліцейських, а у снах чоловіка постійно переслідуватимуть жахіття. Він сам стане відступником.

Сонячний промінь уже досягнув правого кута стелі, і Блек, скинувши простирадло, піднявся з ліжка. Він пройшов кімнатою, схопив напівпорожню пляшку скотчу й плюхнув міцного трунку у склянку. Скривився, наповнивши напоєм рот, а потім із зусиллям проковтнув. Кілька секунд Блек стояв, не ворушачись, але щойно відчув, що пійло подіяло, пішов до ванної та ввімкнув душ.

В обшарпаній кімнатці на горішньому поверсі готелика на околицях міста Джинні саме закривала кришку валізи, в якій помістилися усі її земні надбання. Вона поглянула на наручний годинник – за двадцять сьома. «Ще півгодини до того, як треба буде їхати в майстерню Джипо», – сказала собі і, підійшовши до вікна, визирнула на вузьку брудну вулицю, заставлену з обох боків смітниковими баками.

Якщо пощастить, думала вона, за кілька днів або тижнів відійде в минуле її попереднє жалюгідне і бридке життя. У неї з'являться гроші. Вона зможе поїхати до Нью-Йорка, купити одяг, винайняти пентхаус і жити так, як вона мріяла роками.

Якщо їм пощастить.

Джинні вірила у Морґана. Він мислив так само, як і вона. Дівчині сподобалася відкарбована ним фраза: «Весь світ у кишені». Ці слова чітко відображали життя, якого вона прагнула, і не було іншого способу отримати бажане, окрім як роздобути велику суму грошей.

Якщо хтось і міг захопити броньовик і дістати гроші, то це Морґан.

А от щодо решти...

Вона скорчила гримасу.

Так багато залежало від Джипо. Його збудженість нервувала Джинні. Вона сподівалася, що Морґан дасть йому раду.

Проблеми може створити і Блек. Джинні знала, як він на неї дивиться. Їй слід бути з ним обережною і не залишатися наодинці, коли вони приїдуть у кемпінг.

Джинні насупилася від думки про Кітсона. Він, очевидно, закохався. Її холодний аналітичний розум трохи відтанув після згадки про вираз Алексових очей і те, з якою відчайдушністю хлопець намагався їй сподобатися, поки вони їхали в Марлоу.

Коли вона отримає гроші, навколо почнуть крутитися вовки, щоб їх забрати. Джинні була цього певна. Можливо, об'єднатися з Алексом – непогана ідея. Тоді у них буде ледь не півмільйона доларів на двох. Із Кітсоном впоратися буде неважко, до того ж він видався надійним. А ще з ним буде безпечно. Люди можуть запитати, звідки у двадцятирічної дівчини стільки грошей. Самотня дівчина завжди викликає різні підозри.

Так, є над чим поміркувати.

II

Першим приїхав Морґан.

Коли він зупинився біля майстерні Джипо, годинник на панелі інструментів «б'юіка» показував за десять восьму. Напередодні він, Блек і Джипо попрацювали коло машини і на всі сто впевнилися, що з нею все гаразд, тож Френк забрав собі авто для випробування.

Зайшовши, Морґан побачив Джипо, який саме розкладав інструменти у ящички фургона.

Бос відразу звернув увагу на те, що італієць блідий і важко дихає. Коли Джипо тримав інвентар, руки його тряслися. «Це мине, – подумав Морґан. – Мусить минути».

Тепер, коли вони підступилися до першого пункту їхнього плану, відчував якесь напруження навіть сам Морґан, тож він міг пробачити Джипо його знервованість. Але бос не збирався пробачати, якщо вона триватиме вічно.

– Здоров, Джипо. Усе добре?

– Авжеж, – кинув італієць, уникаючи Морґанового погляду. – Сьогодні буде гаряче. Але краще сонце, ніж дощ, еге ж?

До сараю, несучи корзину для пікніка та валізу, зайшла Джинні.

Морґан подумав, що дівчина схожа на людину, у якої була безсонна ніч. Під очима чорніли синці, та й макіяж не міг приховати блідість обличчя.

– А ось і ти, – сказав Френк, підходячи до дівчини. – Хвилюєшся?

Джинні поглянула на боса байдужими, холодними очима кольору морської хвилі.

– Не більше за тебе.

Морґан вишкірився.

– Отже, таки хвилюєшся.

Зайшов Блеком, а за ним і Кітсон.

У Морґана відразу виникла підозра, що Блек хильнув зайвого: обличчя у нього було червоним, а хода – дуже розв'язною.

Морґан трохи стривожився.

Кітсон видавався знервованим, але опанував себе краще, ніж Блек і Джипо, чим приємно здивував боса.

Була без кількох хвилин восьма, і Френк вирішив, що немає сенсу тинятися без діла і тріпати й без того напнуті нерви.

– Гаразд, народе, поїхали, – коротко кинув він. – Ви троє, виводьте фургон, а ти, Джинні, бери «ем-джі» та їдь до Агентства.

Морґан пройшов за дівчиною до машини і простежив, як вона сідає за кермо. Тепер він навис над нею і, поглянувши вниз, захоплено подумав, якою ж спокійною лишалася Джинні.

– Ти знаєш, що робити, і все зробиш як слід. Хай щастить.

Джинні подарувала Морґану тінь усмішки і завела мотор.

Раптом до них підбіг Кітсон.

– Щасти, – побажав він. – Кермуй обережно – машина швидка.

Дівчина поглянула на боксера і кивнула.

– Дякую. І ви тримайтеся, – витиснувши зчеплення, вона вивела машину з майстерні.

За п'ять хвилин «б'юік» покинув майстерню разом із фургоном.

Усередині на підлозі сиділи Морґан і Блек.

Кітсон – за кермом.

Джипо зачинив ворота, а тоді повісив на замок табличку: «ЗАЧИНЕНІ НА ЧАС ЛІТНІХ КАНІКУЛ». Раптом чоловіка охопило передчуття, що він більше ніколи не побачить цього старезного сараю, де провів п'ятнадцять марних років свого життя. Хоча він і заробляв на майстерні як кіт наплакав, але любив це місце так, як міг любити тільки сентиментальний італієць. Коли Джипо залазив у фургон, в очах у нього стояли сльози.

– Що таке, жирнозадий? – грубо поцікавився Блек. Нерви у нього вже дали слабину. – Якого біса ти так засмутився?

– Вгамуйся! – гарикнув Морґан, звільняючи місце для Джипо. Його холодний лютий погляд змусив Блека відвернутися. Легенько штурхонувши механіка у груди, бос сказав: – Тобі слід мати кращий вигляд. Згадай про свою віллу, власні вина та безліч сигар. Подумай, скільки жінок витимуться довкола, коли дізнаються, що ти вартуєш двохсот тисяч баксів!

Джипо кивнув і вичавив із себе слабеньку усмішку.

– Сподіваюся, усе так і буде, Френку. Усе ж буде добре, правда?

– Звісно, все буде добре, – сказав Морґан. – Залиш це мені. Я ж завжди вас веду правильним шляхом, хіба ні?

До часу, коли машина виїхала на путівець, що вів до «пляшкового горла», троє чоловіків у фургоні почувалися кепсько: було гаряче, все боліло, а напруга досягнула критичної точки. Ніхто й не уявляв, як спекотно буде у цьому замкнутому просторі, коли сонячні промені лупитимуть по трейлеру. Ніхто також не припускав, що ресори машини настільки погані.

Кітсон вів машину дуже швидко, і трійці не було за що триматися, тож їх шалено трусило щоразу, як колеса без пружинної підвіски підскакували на грубому полотні дороги.

Нарешті Джипо вийшов з одним зі знаків, що забороняли проїзд, та молотком. Йому дуже не хотілося залишатися на самоті, але він так само радів, що не братиме участі в наступній частині операції.

– Жирнозадий, – пробурмотів Блек, щойно «б'юік», тягнучи за собою фургон, покотився дорогою далі. – Якщо він не зламає того сейфа, я його самого поламаю.

Морґан підвівся і з різким клацанням висмикнув автоматичну гвинтівку з прикручених до стелі пазів, а тоді вручив зброю Блеку.

– Зосередься на цьому, – промовив він важким холодним тоном. – Годі думати про Джипо. Ліпше пильнуй за собою і дивись, щоб влучив.

Блек взяв гвинтівку.

– Я і під мухою все зроблю! Давай вип'ємо, Френку. У тій корзині є кілька пляшок скотчу.

– Пізніше, – відказав Морґан. – Спершу виконаймо роботу, а потім будемо святкувати.

Фургон сповільнився, а тоді зовсім зупинився. Кітсон відчинив задні дверцята – вони саме приїхали у «пляшкове горло».

Обоє чоловіків, Блек із гвинтівкою та Морґан із кольтом 45-го калібру, вилізли з трейлера. На мить вони застигли на місці, глибоко вдихаючи свіже ранкове повітря і відчуваючи, як сонце обпікає їхні обличчя.

Морґан звернувся до Кітсона:

– Ти знаєш, що робити. Почуєш свисток – хутко повертайся сюди.

Кітсон кивнув.

– Щасти, – мовив юнак, спершу поглянувши на Еда, а потім на Френка.

– Оце так! – пирхнув Блек. – Може, собі ще удачі побажаєш?

Алекс знизав плечима, миттю посерйознішавши, і поїхав ще до того, як Морґан згадав, що забув ломи.

– Гей! Гей! – загорлав Френк. – Стоп.

Кітсон з'їхав на узбіччя і визирнув з вікна.

– Чорт забирай! – Морґан зиркнув на Блека. – Чого я про все мушу думати? Ми ж не взяли ломів!

Кітсон відчинив задні дверцята фургона, і Блек витягнув ломи. Тоді Морґан, очі якого палали злобою, кивнув Кітсону їхати. Коли «б'юік» із трейлером від'їхали, Френк взяв один із ломів і переніс на узбіччя.

Блек пішов за ним.

Морґан так часто бував в околицях «пляшкового горла», що вже напам'ять знав, де росте який кущ чи чагарник. Вказавши Блеку, де той має сховатися, сам він присів за шість ярдів від Еда.

Обидва лягли на землю і почали спостерігати за дорогою.

Блек вирішив, що місце обрано ідеально, і, піднявши гвинтівку до плеча, прицілився. Зі сторони дороги його ніхто не міг побачити, натомість він мав чудовий простір для ведення вогню без жодних перешкод.

Почуття неспокою трохи спало, проте Ед все одно шкодував, що не зміг випити у фургоні. Ефект від трьох порцій скотчу, якими він підхмелився ще вдома, повністю вивітрився.

Хоч було ще доволі рано, сонячні промені змушували Блека пітніти. У роті в нього пересохло.

– Усе добре? – гукнув Морґан.

– Порядок, – відповів Блек і, настроївши приціл, поклав гвинтівку біля себе, потім дістав носовичок і витер руки.

Морґан зняв краватку і розстібнув ґудзик сорочки. Поглянув на годинник – за п'ять одинадцята. Якщо броньовик їде зі своєю звичною швидкістю, у «пляшковому горлі» він буде о пів на дванадцяту. Джинні, вирішив Морґан, має об'явитися тут хвилин за п'ятнадцять.

Час на цигарку у нього був, тож Френк витягнув одну і закурив.

Побачивши, що бос палить, Блек закурив і собі. Одну руку він поклав на гвинтівку. Зрозумівши, що долоня досі тремтить, Ед вишкірився. У повітрі зависла напруга, і Блек відчував, як гупає його серце. Від байдикування йому робилося зле.

За п'ять хвилин тиші Морґан зненацька підняв голову й прислухався.

– Схоже, наближається авто, – крикнув він.

Блек зіп'явся на ноги.

– Пригнися, довбню! – заричав Морґан. – Це не може бути вона! Ну, ховайся!

Блек швидко зник за укриттям.

Внизу дороги, за півмилі від них, їхала в густій хмарі пилу якась машина. Коли вона наблизилася, стало зрозуміло, що це військова вантажівка. У кабіні сиділо троє солдатів. Машина проїхала мимо грабіжників і посунула вгору.

– Пошта, – промовив Морґан. – Запізнюється.

Стрілки годинника ледь повзли. Коли було двадцять по одинадцятій, Морґан почав нервувати. Невже Джинні потрапила в аварію? А може, вона занервувала і дала ходу?

– Святий Петро великомученик! Скільки ще на неї чекати?

– Може, у місті щільний трафік? – кинув Морґан, насупившись.

– А що, як вони не дали себе обігнати? – запитав Блек і привстав. – Що ми в біса робитимемо, коли вони з'являться раніше за неї?

– Нічого не робитимемо. Спробуємо усе повторити завтра.

– Але ж у них виникнуть підозри, якщо вони вдруге побачать її на дорозі, – не замовкав Блек. – Це спаскудить увесь план!

– Заткайся! – гарикнув Морґан. – Ще трохи...

Френк обірвав розмову, зачувши, як на віддалі глухо загуркотіла, швидко наближаючись, машина.

– А ось і вона!

За кілька секунд чоловіки побачили «ем-джі», що блискавкою летів прямою дорогою за милю від них.

– Вона їде як навіжена! – вигукнув Блек, підскакуючи. – Поглянь, як вона несеться!

Морґан також встав і спостерігав за дорогою.

– Може, броньовик суне відразу за нею? Хутко! Підготуй ломи.

Френк дістав із кишені довгу ганчірку і скрутив з неї щось схоже на мотузку. Потім дістав з іншої кишені фляжку з бензином і ступив на дорогу. Він чув, як Джинні загальмувала на повороті, і вже через секунду «ем-джі» влетіла у «пляшкове горло». Морґан махнув рукою, вказуючи місце, де дівчина мала зупинитися.

Джинні різко загальмувала на узбіччі. Її обличчя було блідим, а очі палали від злості та збудження. Вона хутко вискочила з машини.

– Ці чортяки не давали мені себе обігнати! Щоб об'їхати їх, довелося буквально злетіти з дороги! Швидше! – голос дівчини був напруженим, а обличчя – безкровним. – Вони просто за мною! – Джинні схопила пістолет із відділення для рукавичок і витягла знизу банку зі свинячою кров'ю.

– Куди?

Морґан вказав на пляму посеред дороги.

Поки Джинні, відкоркувавши банку, виливала кров на дорогу, Морґан із Блеком засунули кінці ломів під машину і тяжко надавили на них. Потужний важіль швидко підняв авто. Воно трохи захиталося, а тоді перевернулося у канаву.

– Хапай ломи і ховайся в укриття, – наказав Морґан Еду, відкручуючи кришечку у фляжки з бензином.

Блек, тримаючи в руках ломи, швидко повернувся до сховку.

Джинні полила кров'ю ліву руку та сукню і скривилася від огиди.

Морґан облив бензином довгу смужку ганчірки, засунув один її кінець до фляжки, а тоді розмотав на дорозі цілу шмату завдовжки у шість футів.

– Вони наближаються! Я їх бачу! – закричав Блек. – Хутчіше!

Морґан швидко зиркнув на Джинні.

Лягаючи долілиць серед калюжі крові, дівчина подивилася на боса – її обличчя було блідим і напруженим.

– Маєш пістолет? – запитав Френк.

– Так.

– Не хвилюйся. Я буду поряд, мала.

Запаливши сірник, Морґан раптом звернув увагу, що Джинні лежить надто близько до перевернутої машини. Вогонь, щойно спалахнувши, може обпалити дівчину, але вже було надто пізно щось змінювати.

– Поквапся! – гукнув Блек із нотками паніки в голосі.

Морґан підніс запалений сірник до ганчірки, тоді пробіг мимо Джинні і сховався за укриттям.

Полум'я прокотилося тканиною до фляжки з бензином. Раптом усе вибухнуло. Сильний порив пекучого повітря так хльоснув Морґана, що той аж задихнувся.

Чорний дим і гігантський стовп помаранчевого вогню здійнявся над дорогою.

– Вона ж згорить! – крикнув Ед, ховаючи обличчя від жару.

Морґан знав, що він нічим не може допомогти Джинні. Він перестав думати про дівчину і поглянув униз на дорогу. Броньовик саме виїжджав з-за повороту до «пляшкового горла».

– Ось вони!

Блек схопив гвинтівку і притис приклад до плеча. Мушка ходуном ходила у нього перед очима, поки він відчайдушно намагався тримати зброю рівно.

Величезне полум'я трохи вгамувалося, а дим ледь розвіявся. Машина досі палала, а жар стояв просто пекельний.

Джинні лежала нерухомо посеред дороги.

Із того місця, де сховався Блек, сцена мала по-жахному правдоподібний вигляд. Заціпеніла дівчина, кров на руках і спідниці, ноги розкидані, як у набитої тирсою ляльки – картину фатального нещасного випадку доповнювала хіба що палаюча машина.

Морґан кляв себе останніми словами, що не поклав дівчини подалі від авто. Навіть на тому місці, де сховався він, жар був нестерпним. А Джинні лежала футів на двадцять ближче до полум'я і вже напевно засмажувалася там живцем. Однак вона не рухалася, ба більше – жодним жестом не виказувала страждання.

Панцерник проїхав «пляшкове горло».

Палець Морґана ліг на спусковий гачок кольта. Чоловік побачив водія та охоронця, а тепер спостерігав, як змінювалися їхні обличчя, коли вони вгледіли охоплену полум'ям машину та дівчину на дорозі. Водій вдарив по гальмах, зупиняючи машину за п'ятнадцять футів від Джинні.

«Яким буде їхній наступний крок? – гадав Морґан. – Що ті двоє робитимуть?» Тепер усе залежало від цієї миті: його надії та плани повисли на волосині.

Охоронець, витріщаючись, нахилився вперед. Водій поставив передачу на нейтралку.

Морґан бачив їх обох через опущене бокове скло. Принаймні поки що вони слідували його плану.

Настала пауза, що видавалася Френку безкінечною: охоронець і водій просто дивилися на Джинні крізь вітрове скло. Потім охоронець сказав щось водієві, і той кивнув.

«Паршиво», – занепокоївся бандит. Чоловіки в машині зберігали спокій, їх зовсім не вражало побачене. Морґан зауважив, як водій потягнувся вперед і взяв ручний мікрофон.

«Заради бога! – подумав Френк. – Вони ж збираються взяти по радіо інструкції!»

Він вагався, чи не вийти йому з укриття і накинутися на водія з охоронцем. Якби ж він тільки передбачив їхні дії, то наказав би Блеку сховатися по інший бік дороги, щоб мати змогу напасти на броньовик одразу з двох боків. Однак зараз Френк не наважувався виступити сам на сам проти цих двох.

Морґан питав себе, як там Джинні. Вона лежить на дорозі, повільно засмажується і не знає, що відбувається, хоча розуміє, що броньовик застиг за кілька футів від неї. Навіть у такий кризовий момент Морґан знайшов час подивуватися витримці дівчини. Ця ситуація випробовувала навіть найміцніші нерви.

Тепер Френк дивився, як охоронець говорить у мікрофон. Він чув його голос, але не міг розібрати слів. Імовірно, час для втечі скорочується в рази. Щойно панцерник зникне зі зв'язку, Агентство зрозуміє, що щось трапилося, і підніме тривогу.