Текст книги "Весь світ у кишені"

Автор книги: Джеймс Чейз

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 13 страниц)

Охоронець все ще говорив, тримаючи мікрофон біля рота. Потім він сказав щось водієві, відчинив дверцята і вийшов. Водій залишився на місці й продовжував спостерігати крізь вітрове скло.

Морґану стало цікаво, що робить Блек. Але з того місця, де він лежав, спільника не було видно.

Поки охоронець йшов до Джинні, Блек націлював на нього гвинтівку і подумки лаявся, бо руки у нього так трусилися, що він не міг втримати зброю рівно. Це викликало у нього паніку.

Тепер охоронець був за десять футів від Джинні, й Ед знав, що Морґан будь-якої миті може вийти з укриття. Мушка гвинтівки витанцьовувала навколо охоронця: якоїсь миті на ньому, іншої – ні.

Блек почув, як затріщали кущі, коли Морґан вийшов на дорогу. І тоді стрілець зробив те, чого він не мав робити: відвів погляд від охоронця і хутко зиркнув праворуч.

Морґан швидко і тихо рухався до бокового вікна броньовика з кольтом у руці.

Охоронець схилився над Джинні, але не торкався до неї.

Можливо, щось йому видалося підозрілим у всій цій ситуації. А може, відчув, що за ним спостерігають. Охоронець раптом озирнувся через плече.

Морґан стояв біля вікна, його пістолет вказував на паралізованого страхом водія.

Зненацька Джинні сіла.

Охоронець різко обернувся і вдарив дівчину по руці, в якій вона тримала пістолет. Рух цей був неймовірно швидким. Лівою рукою він стукнув Джинні так, що вона впала долі, а правою вихопив зброю із кобури.

Ці два рухи виявилися настільки швидкими, що їх неможливо було відстежити. Подих вкляк у горлі Блека, і він замість плавно натиснути на спусковий гачок різко його смикнув. Гвинтівка сіпнулася вгору – пролунав постріл. Куля, не завдавши жодної шкоди, пролетіла над головою охоронця.

Щойно Блек вистрелив, водій, що до того непорушно сидів у машині і витріщався на Морґана, раптом смикнувся вбік і потягнувся до трьох кнопок на панелі інструментів.

Морґан вистрелив йому в обличчя.

Охоронець спрямував пістолет на Морґана. Коли він вистрелив, Джинні, досі вражена завданим їй ударом, повисла на руці противника, намагаючись відтягнути її, але цього було замало.

Морґан відчув спершу важкий удар під ребрами, а тоді пекучий біль.

Від шоку він упав на одне коліно, але потім швидко підвівся. Не цілячись, Морґан вистрелив в охоронця, у якого на руці висіла Джинні.

Куля влучила охоронцю в лоб. Його тіло впало на дівчину і розпластало її на дорозі.

Морґан, хитаючись, зіп'явся на ноги. Від болю він аж стиснув зуби.

Бандит встиг помітити, як рука водія тягнеться до панелі. Перш ніж Морґан встиг ворухнутися, незграбні пальці таки намацали кнопку і натиснули її.

Сталеві ролети клацнули, наче пружина мишоловки, і закрили вікна, обернувши машину на залізну бляшанку.

Лаючись, Морґан випростався і став гатити руків'ям кольта об залізні шторки у безсилій злобі. Крізь удари він почув, як водій застогнав і сповз із сидіння на підлогу.

Ед із сіро-синім обличчям вилетів зі свого укриття, стискаючи гвинтівку.

Морґан обернувся і пильно поглянув на нього. Щось в очах Френка змусило Блека різко зупинитися.

– Ти – боягузливий пацюк! – гарикнув Морґан. – Я тебе зараз вгроблю.

Блек кинув зброю і благально підняв руки.

– Я намагався в нього поцілити, – дико закричав він. – Щось не так із мушкою, і гвинтівку заклинило!

Морґан раптом збагнув, що стікає кров'ю. Він роззяпив піджак і побачив величезну червону пляму.

Похитуючись, до нього підійшла Джинні. Її обличчя було червоним від жару палаючої машини, а волосся – трохи присмаленим.

– Тобі зле? – з тривогою запила вона.

– Дрібниця, – відказав Морґан, хоча насправді все було погано: його бив озноб, а голова йшла обертом. Він передав свисток Джинні. – Хутко клич Кітсона.

Вона дмухнула у свисток – прозвучало довге пронизливе виття. Потім дмухнула ще раз.

– Що з водієм? – запитала у Морґана. Він, притулившись до машини, дихав часто і неглибоко.

– Я розібрався з ним. Він встиг дотягнутися до панелі з кнопками, але, мабуть, зміг натиснути лише на одну з них.

Блек підійшов ближче і безпорадно застиг біля Морґана.

– Френку! Ти стікаєш кров'ю!

– Геть від мене, гнидо! – заричав Морґан. – Ти завалив усю справу. Тепер ми у повному лайні!

– Ні! – різко заперечила Джинні. – Ми досі можемо все провернути! Ходи сюди, я зупиню кровотечу.

Коли Морґан сів на узбіччі, Джинні зняла з нього піджак і сорочку.

Блек стояв, роззявивши рота, і не знав, що робити.

Френк закричав до нього:

– Забери тіло з дороги. Зроби нарешті хоч щось.

Джинні оглянула довгу подряпину вздовж ребер.

Рана була небезпечною, але кістки цілі. Дівчина задерла спідницю і відірвала довгу смужку матерії. Тоді підняла сорочку Морґана, відірвала не залитий кров'ю шматок тканини, склала із неї подушечку і міцно прив'язала до рани.

– Це хоч ненадовго спинить кров, – сказала Джинні. – Я перев'яжу її краще, щойно ми приїдемо до табору. Як ти?

Морґан повільно звівся на ноги, а тоді, скривившись, одягнувся.

– Зі мною все нормально. Годі квоктати, – він поглянув на панцерник. – Так, ми в лайні. Тепер не зможемо завезти авто у трейлер, а часу – обмаль. Якщо ми хочемо врятувати свої шкури, нам треба хутко вшиватися звідси.

Цієї ж миті «б'юік» із фургоном з'їхав з дороги і зупинився. Із машини виліз блідий та знервований Кітсон, запитально поглянувши спершу на Морґана, а тоді на броньовик.

Блек вигулькнув з-за кущів, де він саме ховав тіло охоронця.

– Що трапилося? – запитав Алекс. – Я чув постріли.

– Ми облажалися, – відрізав Морґан. – Треба вмиватися.

– Заждіть, – крикнула Джинні, – «б'юік» може заштовхати броньовик у фургон. Це можна зробити! Треба хоча б спробувати. Не можна ж все ось так покинути!

Морґан прикипів поглядом до дівчини.

– Ну звісно ж! Що це з моєю головою? – бос повернувся до Кітсона. – Відчепи фургон, хутко!

Відчувши знервованість у голосі боса і збитий з пантелику, бо не знав, що трапилося, Кітсон швидко підбіг до трейлера і витягнув стяжний болт.

Морґан знову закричав до Блека:

– Допоможи йому! Ну ж бо! Розверніть той фургон. Ти, Джинні, постав «б'юік» за броньовиком!

Поки Блек із Кітсоном вручну перетягували трейлер, Джинні проїхала на «б'юіку» повз броньовик, а тоді дала назад так, аби задній бампер її машини зчепився із заднім бампером панцерника. Кітсон і Блек дотягнули фургон впритул до машини.

– Заблокуйте колеса, аби він не ковзав, – сказав Морґан. – Бери ломи, Еде! Використай їх, аби перед не просів.

Працюючи з відчайдушною швидкістю, Кітсон зібрав кілька величезних каменів і попідкладав їх під колеса, поки Блек заклинив ломами шасі фургона, аби той не покотився вперед.

– Давай! – крикнув Морґан, махаючи Джинні.

Кітсон підійшов до броньовика й зупинився, а Френк тим часом відкрив задні дверцята фургона.

– Давай обережно! – знову гукнув Морґан.

Джинні почала повільно штовхати «б'юіком» броньовик. Хоча авто з грошима стояло на ручному гальмі, постійний тиск «б'юіка» таки зрушив його з місця.

Кітсон і Блек підштовхували передні колеса, намагаючись затягнути броньовик у фургон. Нарешті панцерник почав повільно заїжджати у трейлер. Передні колеса «б'юіка» помалу піднімалися трапом, заштовхуючи авто всередину.

– Стоп! – закричав Морґан. – Усе! Еде, забери ломи та гвинтівку. Кітсоне, причепи фургон! Хутко! Не можна гаяти ні хвилини!

Джинні проїхала до трейлера, а тоді розвернулася й позадкувала, щоб Кітсон міг причепити фургон до машини.

Дівчина вийшла, і на місце водія знову сів Алекс. Він повернув «б'юік» із фургоном обличчям до дороги.

Морґан і Блек залізли у трейлер.

Обидва чоловіка були шоковані тим, скільки місця у фургоні зайняв броньовик. Вільного простору залишилося мало: по вісімнадцять дюймів із боків та два фути позаду. Вони збиралися сховатися в кабіні броньовика, а тепер їм доведеться сидіти ззовні, і поїздка явно не буде зручною. Якщо Кітсон їхатиме надто швидко, панцерник може зрушити з місця і розчавити їх.

– Пильнуй, – сказав Морґан, залізши всередину. – Якщо машина посунеться...

Юнак кивнув:

– Я буду уважним.

– Може, краще заблокувати колеса? – завагався Блек біля дверей.

– Залазь усередину, чорт забирай, – гарикнув Морґан. – На це немає часу. Поїхали, Кітсоне!

Алекс зачинив фургон, підійшов до «б'юіка» і сів за кермо.

Джинні зняла залиті кров'ю спідницю та блузку і перевдягнулася в сірий одяг.

Кітсон швидко зиркнув на неї, відзначивши про себе, наскільки ж вона бліда.

Завівши двигун, він швидко покотився дорогою, відчуваючи слабку реакцію «б'юіка», який тягнув за собою стільки ваги.

Коли Джинні застібнула блискавку збоку на спідниці, він нарешті спитав:

– Що трапилося?

Знервованим нерівним голосом вона коротко переповіла події.

– Тобто у броньовику – труп? – налякано перепитав Кітсон.

– Якщо той чоловік ще живий, – сказала Джинні, – він викличе підмогу по радіо – і нам гаплик. Але Морґан сказав, що застрелив його.

– Ми що, привеземо його в кемпінг?

– Ой, заткайся! – крикнула, зриваючись на писк, Джинні. Вона відвернулася від юнака і закрила обличчя руками.

Морґан сидів усередині фургона, притиснувшись спиною до стінки трейлера, поки його ноги спиралися на заднє колесо броньовика. Чоловік розмірковував: «Що ж, я зробив це! Тепер нема куди відступати! Я вбив двох людей заради цих грошей. Така їхня доля. Вони були сміливцями. Особливо водій. Він знав, що я його вб'ю, якщо він ворухнеться, – і все одно ворухнувся. Сміливості у нього більше, ніж у мене. Я б не ворухнувся. Я б навіть не спробував дотягнутися до кнопок, коли за фут від обличчя – дуло пістолета, але він наважився й опустив заслінки. Через це ми тепер у лайні. Вози тепер його труп! Ми маємо пробитися в броньовик і витягнути його звідти. Сподіваюся, він мертвий. Та якщо водій зміг увімкнути радіосигнал, нам кінець».

Морґан дивився на масивний сталевий броньовик і думав, що відразу за цією сталлю лежить мільйон доларів. Ниючий, пекучий біль у боці тепер не означав для нього нічого. Бандит відчував тільки збудження від того, що гроші так близько від нього. З іншого боку броньовика, не в полі зору Морґана, навпочіпки сидів Блек і також позирав на панцерник. Він переймався, що машина може зрушити з місця і розчавити його.

Нерви у нього більш-менш заспокоїлися, і відкрилося друге дихання.

Вони таки викрали броньовик, і він не вбив людини. Він не зробив останнього незворотного кроку у своїй кримінальній кар'єрі, і тепер зрозумів: саме думка про цей останній крок так його нервувала. Тепер Ед був готовий робити що завгодно, хоча і знав, що Морґан більше ніколи не довірятиме йому. Треба пильнувати, аби бос не спробував забрати його частку.

Проїхавши кілька миль, Алекс побачив Джипо, що швидко йшов назустріч «б'юіку».

Кітсон з'їхав на узбіччя, і Джипо підбіг до нього.

– Впоралися? – запитав Джипо, вибалушивши очі. – Усе пройшло добре?

– Так, – відповів Кітсон. – Давай, лізь у фургон!

Юнак вийшов і відчинив двері трейлера. Вони із Джипо зазирнули всередину.

– Усе гаразд? – запитав Кітсон у скривленого від болю блідого Морґана.

– Давай рухайся! – проричав Морґан. – Джипо, лізь усередину!

Італієць застиг, як укопаний, вирячившись на чоловіків.

– Що ви тут робите? Чому ви не в броньовику?

– Залазь, – гарикнув Френк. – Нам треба їхати.

– Я так не поїду, – завищав Джипо. – Якщо броньовик зсунеться, мене розчавить як муху!

Морґан дістав кольт із плечової кобури. Піджак розкрився, й італієць побачив закривавлену пов'язку вздовж грудей Френка.

– Залазь!

Кітсон схопив Джипо і закинув його у фургон, а тоді зачинив двері.

Тоді швидко повернувся на місце водія.

Машина із фургоном швидко покотилася до шосе.

Розділ сьомий

І

Джипо стояв, притиснувшись широкою спиною до стіни фургона, якого хилитало в усі боки. Очі італійця впиралися в сталеву стіну броньовика, що лише на кілька дюймів не доходив до його випуклого живота.

Блек обійшов панцерник і розташувався позаду нього, позираючи вбік, де примостилися Морґан і Джипо.

Усі троє намагалися втриматися на ногах, доки фургон хитався й трусився на вибоїнах, не встигаючи за швидким «б'юіком».

– Санта Марія! – вигукнув Джипо. – Там всередині людина?

– Так, але вона тебе не потривожить, – відказав Морґан. – Той чоловік мертвий. А тепер слухай, Джипо, ти маєш відчинити ці ролети. Потрібно переконатися, що радіосигнал вимкнено.

Вперше з початку операції Блек висунув конструктивну ідею:

– Радіо живиться від батареї. Чи не можна залізти під броньовик і обрізати проводку?

– Точно, – погодився Морґан. – Лізь туди, Джипо, і знайди дроти. Хутко!

– Я не хочу туди лізти. Броньовик може зрушити й роздушити мене, – сказав Джипо. Його обличчя було блідим.

– Ти чув, що я сказав! – гарикнув Морґан. – Поквапся!

Лаючись про себе, Джипо відчинив дверцята шафки, де зберігав інструменти, а тоді витягнув ножиці для дроту й викрутку. Френк визирнув крізь штору, що прикривала вікно.

Вони вже виїхали на другорядну дорогу, й Кітсон щодуху тиснув на газ. Фургон небезпечно гойдався в усі боки. Якщо неподалік проїжджатиме коп, він обов'язково вчепиться до них за таку швидкість. Однак змоги попередити Кітсона не було. Морґан сподівався, що юнак таки сповільниться, доки вони виїдуть на автостраду.

Джипо опустився на підлогу, намагаючись залізти під броньовик. Місця для маневрів було мало, а крім того, італієць страшенно боявся. Зрештою він змусив себе залізти під дно авто. Морґан підсвічував йому ліхтариком. Прилаштувавшись під двигуном панцерника, Джипо побачив за кілька дюймів від свого обличчя велику червону пляму, в якій навіть він упізнав кров. Гарячі липкі краплини падали йому на шию.

Італієць відсунувся від плями й затремтів, знаючи, що від мерця його відділяє тільки тонке дно.

Руки Джипо трусилися, а тіло судомило. Він відчайдушно намагався відшукати акумуляторні дроти. Якби не Френк, що стояв навколішки й зазирав під броньовик, Джипо сказав би, що вже перерізав проводку. Але Морґан не зводив із нього очей, тож коротун не наважився збрехати. Зрештою він знайшов один дріт, але дотягнутися до нього не міг.

– Не можу дістатися до нього, Френку, – видихнув Джипо. – Доведеться робити це згори.

– Там усе зачинено, – відказав Морґан. – Зачекай хвилинку.

Він підійшов до шафки з інструментами й витягнув звідти довгі металеві ножиці.

– Ось цим дістанеш, – сказав він, кинувши знаряддя під броньовик.

Джипо довелося відкласти ліхтарик заради маніпуляцій із ножицями.

Трішки пововтузившись, італійцеві вдалося зручно прилаштувати ножиці, але тоді він втратив з поля зору дріт.

– Мені потрібне світло, – видихнув він.

– Спустися і присвіти йому, – наказав Морґан Блекові, поступаючись тому місцем. Ед легко пірнув під панцерник. Він підняв ліхтарик і скривився, побачивши кров на підлозі й на перекошеному від страху обличчі Джипо.

Італієць нарешті перерізав дріт.

– Ось воно. Тепер дайте мені вилізти звідси.

Вислизаючи з-під броньовика, Блек почув таке, від чого волосся у нього стало дибки: крізь обшивку пробивався тихий стогін і легке шкрябання. Ед посунувся назад, наче злякався, що щось торкнеться до нього.

– Санта Марія! – задихався Джипо. – Випустіть мене звідси!

Коротуна охопила така паніка, що він взявся лупцювати Блека, щоб пролізти повз нього.

Ед заричав і копнув його під ребро – так сильно, що спільник мало не втратив дару мови.

– Годі вже!

Ед виліз з-під броньовика, підвівся й поправив одяг.

– Що там таке? – запитав Морґан, помітивши, як зблід Ед.

Джипо також вигулькнув, порвавши сорочку в процесі звільнення.

Він стояв із моторошним виразом обличчя. Кров, що крапала на нього, тепер стікала щоками та шиєю.

– Він живий! – видихнув Джипо. – Я чув його! Він рухається!

Морґан закляк.

– Але він не може скористатися радіозв'язком чи зіпсувати замок. Ці кнопки мають працювати від батареї! Ну ж бо, Джипо, відчини жалюзі. Ми мусимо дістати цього хлопця!

– Не я! – відказав Джипо, відсахнувшись назад. – У нього ж є пістолет, правда? Коли я відчиню ролети, він мене вб'є!

Френк, завагавшись, знову зиркнув у вікно. Вони саме сповільнювалися на перехресті допоміжної дороги й автостради. Коли Кітсон зупинив «б'юік», Морґан зміг розгледіти автостраду, переповнену швидкими машинами.

Якщо хлопець у броньовику почне бахкати, постріли можуть почути.

Морґан не знав, що робити.

– Краще зачекати, Френку, – сказав Блек. – На автостраді завжди багато копів. Якщо вони почують стрілянину...

– Ну так. Добре, почекаймо.

Джипо полегшено видихнув і сів навпочіпки. Витягнувши носову хустинку, він витер кров з обличчя та шиї.

Морґан підійшов до броньовика, приклав вухо до сталевої панелі, що захищала вікно, й прислухався. Він нічогісінько не чув. Постояв так кілька секунд, а тоді зиркнув на Блека.

– Нічого. Ти певен, що чув його?

– Так. І він рухався.

– Джипо, – розвернувся до нього Морґан. – Ану не сиди крячкою! Оглянь задню частину броньовика. Чим раніше ти почнеш над ним працювати, тим швидше ми заберемо грошву!

Італієць підскочив і проштовхався повз Морґана до панцерника.

«Б'юік» знову поїхав. Зиркаючи у вікно, Морґан побачив машини, що обганяли їх на завантаженій шестисмуговій автостраді. Він тішився, що Кітсон не перевищує тридцяти миль за годину. Фургон тепер легко ковзав рівною поверхнею дороги.

Джипо оглянув задню частину броньовика, і його серце впало в п'ятки. Він саме так і думав: робота майстерна. Двері прилягали так щільно, що шансу відірвати їх не було. Посеред дверей був циферблат, схожий на ті, що чіпляють на звичайні сейфи. Біля циферблата розташувалося крихітне віконце, захищене броньованим склом. Крізь скло Джипо міг розгледіти число. Він знав: якщо перевернути циферблат, число зміниться. Щоб відчинити двері, доведеться знайти точну комбінацію цифр, а для цього потрібен гострий слух та чутливі – і що головне – спокійні пальці.

– Який він? – запитав Морґан, обходячи задню частину броньовика й зупиняючись біля Джипо.

– Доволі складний, – відказав італієць. – Як я й казав, знадобиться час, аби підібрати правильну комбінацію.

– Є шанси просто вибити двері?

– Жодних. Поглянь, з якого матеріалу вони зроблені! Можливо, я міг би прорізатися всередину, якби мав час.

– Спробуй підібрати комбінацію, – сказав Морґан. – До приїзду в кемпінг у нас іще хвилин сорок. Починай негайно.

Джипо глянув на боса так, наче подумав, що той блекоти наївся.

– Просто зараз? Як мені це робити, з усім цим рухом і галасом? – гарячково запротестував він. – Мені ж прислухатися потрібно. А з таким інтенсивним трафіком я нічогісінько не почую.

Френк нетерпляче кивнув, але стримався.

Біль у боку ставав усе сильнішим, та чоловік опанував себе. Він знав: натиснути на Джипо надто рано було б фатальною помилкою. Тож думки Френка повернулися до водія у броньовику. «Усе надто ускладнилося», – подумав Морґан, вмощуючись на підлозі. Справа може виявитися навіть гіршою, ніж він очікував.

Він ударив по сталевому боці броньовика стиснутим кулаком.

– Тут же мільйон баксів, – сказав він. – Подумайте про це! Отут, за цією клятою стіною! Мільйон баксів! І ми дістанемо їх! Хай навіть це буде останнім, що ми зробимо!

Кітсон був таким зайнятим, намагаючись втримати «б'юік» на поворотах дороги, доки мчав до автостради, що не мав змоги звертати увагу на Джинні. Та щойно він вивів машину на шосе і під колесами опинилося рівне покриття, юнак трішки розслабився.

Джинні відхилилася назад, розглядаючи швидкі машини, що пролітали повз них. Ще досі дуже бліда, вона стиснула руки між колінами, щоб приховати тремтіння. Кітсон весь час думав про людину в броньовику. Його жахала думка, що доведеться відчинити панцерник і витягнути тіло. Чи вдалося водієві подати радіосигнал? Чи не їхали вони зараз просто у поліційну пастку?

– Якщо той хлопець увімкнув радіосигнал, – сказав він, не в змозі більше мовчати, – ми можемо вскочити в халепу.

Джинні втягнула голову в плечі.

– Ми нічого з цим не можемо вдіяти.

– Справді, – відповів Кітсон, але ці слова його не заспокоїли. – Я радий, що хоча б у фургоні не їду. Певно, там доволі кепсько.

– Слухай! – різко перебила Джинні.

У Кітсона схололо на душі, коли він почув далеке слабке виття поліційної сирени. Машини, що рухалися смугою швидкісного руху, автоматично перемістилися на повільніші смуги, звільняючи дорогу. Виття сирени наростало. А тоді Кітсон побачив, як до них наближається поліційна машина. За нею – четверо патрульних на мотоциклах і ще дві поліційні машини. Вони проривалися крізь трафік на швидкості понад вісімдесят миль за годину.

Джинні й Кітсон перезирнулися.

– Здається, ми саме вчасно забралися з тієї дороги, – хрипко зауважив Апекс.

Дівчина кивнула.

Вони рушили далі. Та за кілька миль помітили, що рівномірний рух машин сповільнився, а далеко попереду низка авто просто-таки повзла.

– Блокпост, – сказав Кітсон. Його почав проймати холодний піт. – Це може нас потопити.

– Тільки не втрачай голови, – попередила Джинні.

Машини перед «б'юіком» повзли все повільніше, а згодом і зовсім спинилися.

Настала довга пауза, потім рух відновився.

Кітсон повільно, закляклими руками, вів «б'юік» за довгою колоною машин. Посеред дороги розташувалися дві поліційні машини, що перегородили шлях, лишивши для водіїв лише тоненьку смугу. Біля авто стояли шестеро офіцерів. Вони нахилялися до кожної машини, коли та зупинялася. Поліцейський коротко перемовлявся з водієм, а тоді відпускав його.

Джинні мовила:

– З ним говоритиму я. Лиши це на мене.

Алекс швидко зиркнув на дівчину, дивуючись її витримці. Він замислився, про що ж думає трійця у фургоні. Вони ж не бачили блокпоста, а тому могли тільки здогадуватися, чому рухаються настільки повільно. І знову юнак подякував долі, що не перебуває там. Кітсон лише сподівався, що Джипо не викине якогось коника.

За десять хвилин – десять хвилин, які витягнули Кітсонові нерви в струну – вони нарешті доповзли до блокпоста.

Джинні навмисно підтягнула спідницю вище колін і закинула одну ногу на іншу, а тоді визирнула з вікна машини.

Підійшов патрульний офіцер. Він зиркнув спершу на обличчя Джинні, а потім – на ноги. Його червоне обличчя викривила оцінювальна посмішка. На Кітсона поліціянт навіть не глянув.

– Звідки ви приїхали, міс? – запитав він, притулившись до боку «б'юіка» і захоплено дивлячись на Джинні.

– Із Дьюкаса, – відповіла дівчина. – У нас медовий місяць. А звідки стільки галасу?

– Ви часом не бачили дорогою броньованого автомобіля «Веллінґ»? – запитав офіцер. – Якби побачили, то ні з чим би не переплутали. На задній частині в нього величезний напис.

– Та ні, – відказала Джинні й, повернувшись, запитала Кітсона: – Ми ж не бачили панцерника, любий?

Кітсон похитав головою. Його серце гупало так гучно, що юнак боявся, аби коп цього не почув.

– А ви його загубили? – запитала Джинні й гигикнула.

Коп усміхнувся, не відриваючи погляду від її колін.

– Не зважайте. Можете проїжджати. Гарного вам медового місяця, – він поглянув на Кітсона і підморгнув. – Упевнений, так і буде. Рухайтеся.

Юнак натиснув на газ – і вже за мить блокпост лишився позаду, а «б'юік» виїхав на відкриту дорогу.

– Оце так! – видихнув Алекс, вчепившись у кермо настільки сильно, що в нього побіліли кісточки пальців. – Як ти упорала цього типа!

Джинні поправила спідницю, прикрила коліна й нетерпляче смикнула плечима.

– Дай чоловікові на що подивитися – і він перетвориться на ще одного лузера, – відказала вона, витягуючи із сумки пачку цигарок. – Хочеш?

– Гадаю, так.

Дівчина запалила цигарку й передала її Кітсону. На цигарці лишилася пляма від помади, і юнакові було приємно думати, що сюди торкалися губи Джинні.

Ще одну цигарку вона запалила для себе.

Наступні десять миль вони їхали в тиші, а тоді Джинні мовила:

– Перший поворот праворуч. Дорога веде до Фоун-Лейк.

Кітсон кивнув. Зиркнувши вгору, він помітив, як до них наближається літак, що лише на триста футів піднявся над дорогою.

– Поглянь на це!

Із різким свистом літак пролетів над «б'юіком» і фургоном.

– А вони доволі швидко заворушилися, – відповіла Джинні.

Дівчина зиркнула на годинник. Було десять хвилин по полудню. І хоча минуло тільки сорок п'ять хвилин, відколи вони зупинили броньовик, Джинні здавалося, що вже пройшла ціла вічність.

Морґан, Джипо і Блек також почули свист вітру від літака, й італієць інстинктивно пригнувся. Він зрозумів, що шукають саме їх. Доки вони тягнулися через блокпост, усі троє припали до підлоги. Морґан стискав у руці пістолет, ладний стріляти в будь-якого копа, що спробував би залізти у фургон.

Та усі розслабилися, коли «б'юік» прискорився. Морґан розстібнув піджак й поглянув на подушечку, яку Джинні приклала до його рани. Подушечка була вся закривавлена: вочевидь, рана відкрилася знову.

Намагаючись знову завоювати довіру Морґана, Блек підвівся. Переступивши через Джипо, він підійшов до однієї з лежанок і схопив аптечку, яку взяли якраз за наполяганням Морґана.

– Я допоможу тобі, Френку, – сказав Ед.

Морґан ледь не знепритомнів. Він дуже хвилювався, що втратив так багато крові, тож тепер тільки кивнув, притулившись до стіни фургона.

Джипо із жахом витріщався, думаючи: «Якщо Френка не стане, що ми робитимемо? Ніхто, крім нього, не здатен дати раду такій скрутній ситуації, як наша. Якщо він помре, ми пропали».

Блек сів навпочіпки біля Морґана і взявся до роботи. За кілька хвилин він прилаштував нову подушечку, й кровотеча спинилася.

– Тепер усе буде добре, – сказав він і витер рота затиллям долоні. – Хочеш випити?

– Давай, – гірко відказав Морґан. – У тебе є всі підстави святкувати.

Блек налив три склянки нерозбавленого віскі й роздав спільникам.

П'ючи, вони відчули, що «б'юік» з'їхав з автостради. Фургон одразу затрусило й захитало, щойно колеса торкнулися путівця. Чоловіки квапливо допили віскі. Рот Морґана викривився від болю, коли підлога фургона його підкинула.

Невдовзі «б'юік» сповільнився, а тоді й зовсім спинився.

Настала пауза. Тоді двері трейлера прочинилися, і всередину зазирнули Джинні з Кітсоном.

– Усе гаразд? – стривожено запитав Алекс. Його здивувала блідість Морґана.

Френк глянув поза Кітсоном і побачив, що вони з'їхали з дороги й примостилися у тіні смерекового лісу. Дорога – на тридцять футів точно – було безлюдною. За пагорбом вона повертала і приблизно за шість миль виводила просто до Фоун-Лейк.

Згори долинав гуркіт літака. Цей звук нагадав Морґану, що небезпека близько.

– Він досі живий, – повідомив Френк Кітсону, вказавши пальцем на броньовик. – Мусимо витягнути його. Тут місце непогане. Зачиніть фургон і залиште справу нам. Зніміть колесо «б'юіка», неначе у вас спустило шину. Якщо побачите, що під'їжджає якась машина, вдарте об бік трейлера. Джинні, сядь на узбіччі й витягни кошик з їжею. Поводься так, наче готуєш пікнік. Уперед.

Блек напружено витягнув кошик із їжею.

Кітсон видавався шокованим.

– Що ви з ним робитимете? – запитав він.

Рот Морґана викривився у жорстокій посмішці.

– А ти як гадаєш? Зачиняй фургон і роби, що я кажу!

– Зачекайте! – пронизливо вискнув Джипо. – Я вшиваюся звідси! Не хочу мати з цим нічого спільного! Це не моя робота! Я тут, щоб лиш відчинити броньовик.

– Стули пельку! – гарикнув Морґан, погрожуючи коротуну пістолетом. – Ти відчиниш ці бісові ролети! І робитимеш те, що я кажу, інакше я тебе вб'ю!

Вираз його обличчя нажахав Джипо.

– Ти б не вчинив зі мною так, Френку! – італієць благально звів руки. – Випусти мене звідси!

Морґан глянув на Кітсона.

– Роби, що я кажу! Зачини фургон і працюй із колесом!

Блідий і тремтливий, Алекс зачинив задні двері трейлера. Тоді, важко дихаючи, він відкрив багажник «б'юіка» і витягнув домкрат.

У фургоні Морґан звернувся до Джипо спокійним, але страхітним голосом:

– Послухай, Джипо. Просто зараз ти починаєш заробляти свою частку грошей. Досі тобі було легко, але відтепер буде доволі сутужно, тож починай мізкувати! Відчиняй ті кляті жалюзі!

Зі свистом видихаючи крізь ніс повітря, Джипо підійшов до віконниці й поглянув на неї.

Блек спостерігав за ним. Його очі бігали від Джипо до Морґана й назад до Джипо.

Італієць бачив, що відчинити заслінку нескладно. Вона прилягала не дуже щільно – не так, як двері у задній частині броньовика.

Морґан це також швидко зрозумів.

– Візьми монтувальний лом і молоток, – сказав він. – Відірвати це – нам до снаги.

Джипо здригнувся. Він думав про мить, коли відчиняться жалюзі.

– Той тип чекатиме, – хрипко мовив італієць. – Щойно він побачить мене, негайно застрелить.

– Хутко! – гарикнув Френк.

Джипо, відчинивши шафку з інструментами, дістав з полиці лом і молоток. Його руки так тремтіли, що він ледь втримував знаряддя.

– Ну ж бо! Рухайся! – розгнівано репетував Морґан. – Що тебе лякає, товстопузе?

– Якщо він мене застрелить, хто ж відчинить броньовик? – видихнув Джипо, зігравши козирем.

Морґан повільно і гнівно вдихнув.

– Дай сюди інструменти, вилупку! – гарикнув він. – Але я провчу тебе й твого друзяку Еда! І якщо ви гадаєте, що отримаєте свою частку повністю, то дуже помиляєтеся!

Та тієї миті Джипо був ладен віддати всю свою частку за право забратися з цього жахного фургона в маленьку хижку, яку він називав домом. Він позадкував, щойно Морґан вирвав з його рук інструменти.

Прилаштувавши кінець лома у щілині між сталевою віконницею і вікном, Френк почав забивати його всередину. Лом прослизнув між рамою і віконницею, трішки посунувши її назад.

Морґан гупав і далі, доки лом не заглибився всередину на чотири дюйми, а тоді кинув молоток і поглянув на Еда.

– Що, і в тебе жижки затрусилися? – запитав він. Блек витягнув пістолет із кобури й підійшов до Френка.

– Якщо ти готовий, то і я готовий, – сказав Ед із рішучим поглядом.

Морґан криво осміхнувся до нього.

– Намагаєшся врятувати свою частку?

– Облиш це, Френку. Починай. Я подбаю про нього. Морґан уже був готовий навалитися на лом усією вагою, як у бік фургона тричі постукали. Він закляк, як укопаний.

– Хтось іде! – мовив Френк. – Тихо!

Блек підійшов до вікна й визирнув крізь штору. За кілька ярдів від Джинні, що сиділа на узбіччі, зупинилася машина з трейлером. Чоловік середнього віку з веселим, обпаленим сонцем круглим обличчям виліз із машини. Усередині лишилися жінка й хлопчик, який не відривав погляду від авто з фургоном.

Блек почув, як товстун мовив:

– Агов, міс, вам допомогти? Здається, у вас шину спустило.

Джинні всміхнулася до нього.

– Усе гаразд, дякую. Мій чоловік впорається. Але все одно дякую.

– Ви прямуєте до Фоун-Лейк? – запитав чоловік.

– Саме так.

– І ми. Ми відпочивали там минулого літа. А ви вже там бували?

Джинні похитала головою.

– Ні.

– Вам сподобається. Там надзвичайно, і знають, як вгодити. Мене звати Фред Бредфорд. А це моя дружина, Міллі, і Фред-молодший, мій син. У вас є діти?

Джинні розсміялася.

Прислухаючись до розмови, Блек здивувався, наскільки природно звучав її сміх.