Текст книги "Весь світ у кишені"

Автор книги: Джеймс Чейз

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 13 страниц)

II

Вона виринула з темряви під тьмяне сяйво лампи і стала біля Морґана, розглядаючи трьох чоловіків, що витріщилися на неї. Дівчина була молода, років десь двадцять три, не більше, і трохи вищою за середній ріст. Її волосся мідної барви було зачесане догори. Великі зеленувато-сірі очі не виражали нічого й лишалися байдужими, наче склянка морської води. Рот був великим, вуста – повними й чуттєвими, а лінія підборіддя – зверхньою і впертою.

На дівчині була криваво-червона шовкова блузка, заправлена в чорну спідницю з запахом. Вигини тіла підкреслювали пишні груди й тонку талію. Округлі стегна переходили в довгі, стрункі ноги. Моду на таку фігуру ввели італійські кінозірки. Троє чоловіків спіймалися наче риби на гачок – уся їхня увага була прикута до красуні.

Погляд чорних Морґанових очей блукав від обличчя до обличчя. На його лиці зазміїлася посмішка. Він знав, що дівчина справить враження на чоловіків, і йому було цікаво дізнатися, наскільки великим воно виявиться.

Джипо підправив вузьку краватку. Його губи розтягнулися в усмішці, оголюючи сліпучо-білі зуби.

Блек, щиро вражений, підняв брови і склав губи трубочкою в беззвучному захопленому свисті.

А Кітсон мав такий вигляд, ніби хтось вдарив його молотком по голові. Він дивився на дівчину, наче змучений бик на матадора за мить до естокади[4]4
  Естокада – прямий перпендикулярний удар рапірою, шпагою чи еспадроном.


[Закрыть].

Морґан сказав:

– Це Джинні Ґордон.

Блек скочив на ноги. Повагавшись якусь мить, Джипо також підвівся, але Кітсон так і сидів, поклавши на стіл стиснуті в кулаки великі долоні. Шок досі читався в його завмерлому погляді.

– Перелічую справа наліво, – вів далі Морґан. – Ед Блек, він головує бандою, коли мене немає. Джипо Мандіні, наш технічний експерт, і Алекс Кітсон, що кермує машиною, коли вона нам потрібна.

Зненацька Кітсон скочив на ноги, мало не перевернувши стола. Він не відводив від дівчини погляду, і досі стискаючи кулаки.

Дівчина хутко обвела усіх присутніх поглядом, а тоді витягнула стілець біля Морґана й сіла.

– Я виклав хлопцям план, – сказав Френк. – Двоє з них гадають, що це закруто для нас. Згідно з нашими правилами, якщо робота викликає сумніви, ми голосуємо. Тож зараз ми збираємося голосувати.

Дівчина насупилася. Її обличчя було збентежене.

– Надто круто для них? – повторила вона. – Хочеш сказати, двоє з них не прагнуть отримати двісті тисяч доларів? – у її холодному голосі звучала недовіра.

– Я б так не сказав, – осміхнувся Морґан. – Вони хвилюються, що хтось може постраждати.

Дівчина поглянула на Джипо, тоді перевела погляд зелено-сірих очей на Блека й зупинилася на Кітсоні.

– Здається, ти казав, що в маєш хорошу команду, – відказала Джинні.

Глум у її голосі змусив Кітсона здригнутися й почервоніти.

– Саме так я і казав, – Морґанова посмішка поширшала. – Але це перша настільки велика справа з усіх, які ми планували, і двох із нас вона не тішить.

– Вона і справді велика, – напружено мовила дівчина. – Вона вартує мільйон доларів. Ти сказав, що ця команда може впоратися з нею, і я тобі повірила, інакше б не прийшла. А тепер ви голосуєте. Що це за дурня?

Троє чоловіків були шоковані. Зневажлива, глумлива нотка в голосі дівчини роздратувала їх.

Блек, відомий умінням грубо поводитися з жінками, сказав:

– Крихітко, ти надто голосна. Може, видихни трохи?

Дівчина відсунула стілець і підвелася. Її симпатичне личко було сердитим і холодним.

– Здається, я помилилася адресою, – сказала вона Морґану. – Проїхали. Я передам ідею людям, у яких в жилах кров, а не вода. Не марнуватиму свого часу на розмову з купкою тюхтіїв.

Дівчина розвернулася на каблуках і попрямувала до дверей.

Досі всміхаючись, Морґан простягнув руку й, схопивши її за зап'ястя, зупинив дівчину.

– Розслабся! – сказав він. – Це хороші хлопці. Їм лише налаштуватися треба. Джипо – найкращий у відкриванні сейфів. В Еда нерви такі само міцні, як і мої. Кітсон майстерно кермує машиною. Просто розслабся. Ти заскочила нас зненацька. Певно, не варто було мені так швидко переходити до справи. Із технічного боку хлопці вправні. Вони просто бояться, що хтось постраждає.

Джинні стояла, розглядаючи чоловіків.

– Постраждає? Хто ці ідіоти, що вважають, буцімто можна свиснути мільйон доларів, нітрохи не постраждавши? – розгнівано запитала вона, не відриваючи погляду від чоловіків. – Це мільйон доларів! Та за такі гроші мені було б по цимбалах, що трапиться зі мною чи кимось іншим!

Вона скинула Морґанову руку й, повернувшись назад, поглянула просто у вічі Кітсону.

– Ти боїшся, що на твоїй гарненькій шкірі лишаться синці, коли на кону двісті тисяч доларів?

Кітсон зробив неабияке зусилля, щоб витримати її незворушний, насмішкуватий погляд.

– Цю роботу виконати неможливо, – похмуро відказав він. – Я знаю, що кажу. Я працював на тих людей. Усе може скінчитися вбивством, а я на таке не піду.

– Гаразд, якщо ти так вважаєш, – сказала дівчина. – Ми впораємося й без твоєї допомоги. Якщо не хочеш грошей, то час тобі забиратися геть!

Обличчя Кітсона потемніло, і він різко відсунув стілець.

– Ти хоч розумієш, із ким розмовляєш? Кажу ж тобі, цю роботу виконати неможливо! Це міраж!

Джинні махнула тонкими пальцями на двері.

– Міраж – це ти сам. Тікай, тюхтію. Ми впораємося і без тебе.

Кітсон повільно звівся на ноги, видихаючи повітря крізь зламаний ніс. Він повільно обійшов стіл і наблизився до дівчини, яка, обернувшись на каблуках, тепер стояла до нього обличчям.

Троє чоловіків за столом спостерігали. Блек здавався занепокоєним. Він знав, що Кітсон може гніватися дуже бурхливо. Джипо насупився. Морґан і досі всміхався.

– Ні ти, ні будь-хто інший не розмовлятиме зі мною так! – вигукнув Алекс, стоячи навпроти дівчини.

Вони виглядали несумісною парою. Голова дівчини ледь сягала його плеча. Коли Кітсон стояв навпроти Джинні, здавалося, що він утричі ширший за неї.

Вона продовжувала глузливо дивитися на хлопця.

– Якщо ти раптом не почув, я повторю, що сказала, – спокійно мовила красуня. – Тікай, тюхтію. Ми впораємося і без тебе.

Алекс тихо загарчав і загрозливо підняв руку.

– Ну давай, підійди і вдар мене, – продовжувала дівчина. – Я не боюся цього!

Морґан розсміявся.

Кітсон опустив руку й відступив назад. Він щось пробурмотів собі під ніс і рушив до дверей.

– Кітсоне! – гукнув Морґан. – Повернися й сядь! Нам потрібно проголосувати. Якщо підеш зараз, то порвеш із нашою командою назавжди!

Кітсон завагався, а тоді повільно розвернувся. Збентежений і похмурий, він повернувся до столу й сів.

Морґан поглянув на Джипо.

– Додатковий бюлетень.

Джипо витягнув блокнот і відірвав ще один шматок паперу.

– Френку, перш ніж ми проголосуємо, я хочу більше знати про цю справу, – мовив Блек. – Як до неї причетна вона? – і він вказав великим пальцем на Джинні.

– Близько п'яти місяців я намагався придумати, як пограбувати ту машину, – сказав Морґан. – І ніяк не міг вигадати чогось путнього. А три дні тому Джинні прийшла до мене й принесла весь план, готовенький. Це її ідея, тому й ділимо прибуток на п'ятьох. Вона опрацювала всі деталі, і я усім задоволений. Її план спрацює.

Ед поглянув на дівчину.

– А звідки ти, крихітко? – запитав він. – Як така ідея з'явилася в твоїй гарненькій голівці?

Із дешевої, пошарпаної сумочки дівчина витягнула цигарки й пачку сірників. Вона спокійно й байдуже поглянула на Блека, запалюючи цигарку.

– Це не твоя справа, звідки я, та й взагалі нічия, – різко відказала Джинні. – Ця ідея спала мені на думку, бо я хочу грошей. І якщо вже на те пішло, я не люблю, коли мене називають крихіткою, тож уникай цього слова, зрозумів?

Блек усміхнувся. Йому подобалися жінки з гонором.

– Гаразд, уникатиму. А чому ти вибрала саме цю команду допомогти тобі провернути таку велику справу?

Вона вказала на Джипо.

– Через нього. Я тут порозпитувала трохи. Подейкують, буцімто він відкриває замки найкраще в районі, а мені потрібен саме такий. А ще я чула, наче в тебе чудова витримка, Морґан має хист до організації, а Кітсон – найкращий водій на узбережжі.

Джипо всміхнувся. Він полюбляв похвалу. «А дівчина має слушність, – подумав він. – Я – найкращий зламувач сейфів».

Похмурий вираз зійшов із Кітсонового обличчя. Тепер молодик видавався збентеженим, він не відривав погляду від вологого кільця на стільниці, залишеного його склянкою з віскі.

– Подейкують? Хто? – запитав Блек.

– Це не стосується справи. Ми марнуємо час, – відказала дівчина. – Я розпитувала, бо хотіла бути впевнена, що звернулася до правильної команди, але, здається, однаково помилилася. Якщо це справді так, то спробую деінде.

Ед запалив цигарку, розглядаючи Джинні.

– А ти обрала собі найскладнішу частину роботи, якщо на дорозі лежатимеш саме ти. Ця ідея твоя?

– Звісно.

– Погляньмо, що ти робитимеш. Ти лежатимеш посеред дороги. Під тобою – пістолет. Коли охоронець підійде до тебе, ти тицьнеш дуло йому в обличчя, так?

Вона кивнула.

– Можуть бути проблеми, – зауважив Блек. – Є лише два шляхи розвитку цієї ситуації: або охоронець підійме руки й відійде, або він не сприйме тебе всерйоз і спробує забрати пістолет. Зважаючи на те, що я чув про цього хлопця, він спробує відібрати зброю. Що тоді?

Дівчина випустила дим через ніздрі.

– На кону мільйон доларів, – холодно й байдуже відповіла вона. – Якщо він потягнеться за пістолетом, я вистрелю.

Джипо витягнув хустинку й витер обличчя, а тоді кінчиком язика торкнувся губ, тривожно зиркнувши на Морґана й Кітсона.

– Справа серйозна, – сказав Френк. – І мусимо прийняти її такою, хлопці. Якщо вам не до вподоби, завжди можете піти.

Блек ретельно вивчав дівчину.

«Вона не блефує, – подумав він. – Святі угодники! Вона міцна, мов криця. Дівчина вб'є охоронця, якщо він почне пручатися. Якщо йому хоч трохи пощастить, то він прочитає це в її очах, коли вона спрямує на нього пістолет. І коли охоронець це збагне, то не ворухнеться. Якби я був на його місці, обличчям до наставленого пістолета, то навіть дихати б перестав, аби випадково не поворушитися».

– Гаразд. Я просто хочу зрозуміти, куди ми прямуємо, – він потягнувся до цигарки й постукав нею по стільниці. – Послухаймо решту плану.

Морґан заперечно похитав головою.

– Решти не викладемо, доки не проголосуємо, – сказав він. – Така домовленість. Вона запевняє, що подбала про кожну деталь і дала раду всім проблемам. Те, що я вам зараз розповів, – стисла версія. Якщо ми погодимося працювати з нею, то почуємо решту плану, але якщо відмовимося, вона зможе продати ідею комусь іншому. Це досить чесно. Що скажете?

– Але чи справді вона дала раду всім проблемам? – запитав Блек. – Як на мене, їх до біса багато. Ми зупинили автомобіль і знешкодили водія з охоронцем. Саме це й видавалося нам неможливим. Судячи з того, що ви розповіли, автомобіль постійно підтримує радіозв'язок з агентством. Щойно автомобіль зникне з ефіру, розпочнуться пошуки. Вони знають, де шукати, більше того: на полювання вирушать не лише копи, а й армія, тобто сотні людей, літаків і машин. Їм потрібно перевірити всього дев'яносто три милі дороги. Літаку знадобиться тільки кілька хвилин, аби здолати таку відстань. А броньовик виділятиметься на будь-якій дорозі, як чиряк на дупі. У нас буде менше двадцяти хвилин, щоб зникнути з поля зору. Це можна було б зробити, якби ми зупиняли броньовик не на такій вузькій ділянці. От тільки територія обабіч дороги лиса, як коліно. Треба проїхати двадцять п'ять миль, щоб дістатися до зручного укриття. Оскільки їм про це відомо, вони знатимуть, де шукати. Не уявляю, як ми зможемо зупинити авто, відчинити його, витягнути гроші та ще й забратися до прибуття армії та поліції.

Морґан знизав плечима.

– Я також про це думав, – він кивнув на дівчину: – Та вона каже, що подбала про це питання.

Блек зиркнув на Джинні.

– Це точно? Ти справді знаєш, як це зробити?

– Так, – байдужим, спокійним голосом відказала вона. – Це найскладніша частина, але я про неї подбала.

Дівчина говорила з такою впевненістю, що навіть Кітсон, який цинічно все це слухав, раптом відчув, що така робота їй до снаги.

Блек розвів руками й стенув плечима.

– Гаразд, приймімо твої слова на віру. Але ти точно щось собі нафантазувала. Досі лишаються дві проблеми. По-перше, якщо ми таки зупинимо машину, як не дати іншим водіям проїхати, саме коли ми знешкоджуватимемо охоронців? Дорога не перевантажена, але певний рух там все ж таки є. Можемо отримати неприємний сюрприз.

Очі Джинні, як і все її обличчя, виражали нудьгу. Коли дівчина відкинулася на спинку стільця, пурпурна сорочка напнулася на повних, спокусливих грудях.

– Це ж просто, хіба ні? До Десятої автостради ведуть дві дороги. Нам лише потрібно поставити знак об'їзду після того, як броньовик там проїде. Тож інші водії оберуть другу дорогу. Що ж тут складного?

Блек усміхнувся.

– А й справді. Тепер, розумничко, дай ще одну відповідь: ми маємо броньовик і якось таки його сховали. Та як його відчинити? На думку Кітсона, це ще те завдання. Необхідно працювати швидко. Про це ти подумала?

Джинні похитала головою.

– Це вже його морока, – вона вказала на Джипо. – Він же експерт. Я влаштую так, що броньовик у нього буде. А от поспішати не доведеться: він зможе працювати місяць чи навіть два, якщо потрібно, – погляд очей кольору морської хвилі метнувся до італійця. – Ти зможеш відчинити автомобіль, якщо місяць без перерви працюватимеш над ним?

Джипо, потішений почутими лестощами, рішуче кивнув:

– Я зможу влізти навіть до Форт-Нокса[5]5
  Форт-Нокс – військова база США у штаті Кентуккі. 31936 року на території бази розташоване друге (після Федерального резервного банку Нью-Йорка) сховище золотих запасів США. Там поміщено 4176 тонн золота в злитках. Одне з найзахищеніших місць у світі. Його стіни зроблено з граніту, покритого шаром бетону, а вхід захищають двері, маса яких – 20 тонн.


[Закрыть], якщо матиму у розпорядженні цілий місяць.

– Так воно й буде, – сказала Джинні. – Місяць як мінімум. Навіть більше, якщо знадобиться.

– Ну добре. Ми вдосталь наговорилися, – перервав дівчину Морґан. – Вона справді опрацювала кожну деталь, і я впевнений, що здатна все владнати. А тепер – голосуймо. Вам варто усвідомити, чи ви готові до того, що можете або самі зазнати тілесних ушкоджень, або бути змушеними завдати їх іншим. Я про те, що хтось із нашого або з їхнього боку може загинути. Якщо хтось із охоронців загине, на нас можуть повісити вбивство. Що б не трапилося, навіть якщо ніхто не постраждає і втеча вдасться, нам усім загрожуватиме від десяти до двадцяти років за ґратами. На іншій шальці терезів – винагорода. Кожен із нас отримає двісті тисяч доларів, а це – чималі грошенята. Ось така ситуація. Голосуймо, якщо ніхто більше не хоче ставити жодних запитань, – він змовк і поглянув на чоловіків. – Щойно ми проголосуємо, одразу переходимо до виконання рішення. Ви всі знаєте правила нашої команди: хто б не проголосував проти, якщо більшість іншої думки, то він працює з нами або йде назавжди. Квапитися не потрібно. На кону – по двісті тисяч доларів. Якщо ми наробимо дурниць, ризикуємо на двадцять років загриміти за ґрати. А якщо наробимо їх цілу купу, то потрапимо просто на електричний стілець. Ось такий розклад. Хлопці, вам потрібен час подумати?

Спершу він поглянув на Блека. Той сидів розслаблено, зі щирим захопленням дивлячись на дівчину. Тоді Морґан перевів погляд на Джипо, який не відривав очей від столу. Обличчя італійця було насупленим, а густі чорні брови зійшлися на переніссі. Нарешті Френк зиркнув на Кітсона. Той витріщився на Джинні, різко видихаючи повітря зламаним носом.

– Голосуймо, – сказав Блек. Потягнувшись уперед, він взяв один папірець.

Джинні обрала інший.

Морґан взяв решту аркушів, тоді поклав один перед Джипо, а інший – перед Кітсоном. Витягнувши кулькову ручку, він щось нашкрябав на своєму бюлетені, згорнув його і поклав на середину столу.

Джинні позичила його ручку, надряпала свою відповідь і також поклала папірець на стіл.

Блек уже писав на своєму бюлетені авторучкою[6]6
  Авторучка – ручка з автоматичним подаванням чорнила до пера.


[Закрыть] з золотим ковпачком. Він помахав папірцем у повітрі, а тоді згорнув його й поклав до двох інших на середину столу.

Джипо дві секунди витріщався на свій бюлетень. Потім таки надряпав щось олівцем, згорнув папірець і поклав його до решти.

Лишався Кітсон. Він знервовано втупився на аркуш паперу.

Дівчина й троє інших не відривали від нього погляду.

– Не квапся, – з легким глумом сказав Морґан. – У нас ціла ніч попереду.

Кітсон підвів погляд, зиркнув на їхнього боса, а тоді – на дівчину. Вони довго дивилися одне на одного, а тоді хлопець зненацька схопив кулькову ручку Морґана, щось надряпав, склав папірець і кинув його до чотирьох інших.

Запала тиша. Морґан підтягнув усі бюлетені до себе й розгорнув перший.

– Так.

Розгорнув другий.

– Так.

Швидкими, моторними пальцями він розгорнув інші три папірці.

– Так, так і так.

Морґан роззирнувся, а його тонкі вуста вигнулися в хижій посмішці.

– Отже, беремося за роботу. Я сподівався, що все спрацює саме так. Двісті тисяч баксів кожному! Доведеться трішки попітніти, але ж яка винагорода!

Кітсон через стіл поглянув на Джинні.

Вона відповіла на його погляд, трішки нахиливши маленьке підборіддя. Раптом вираз її обличчя пом'якшився, і вона всміхнулася до нього.

Розділ другий

І

Наступного ранку кілька хвилин по восьмій чорний запилюжений «б'юік сенчурі» пригальмував за кілька ярдів від входу в Агентство броньованих автомобілів «Веллінґ». Обабіч широкої вулиці були припарковані залишені з вечора машини, тож «б'юік» миттю загубився між ними як ще одне припарковане авто.

За кермом сидів Морґан. Заяложений, вкритий плямами капелюх прикривав обличчя до самого носа, а з тонкого рота звисала цигарка. Ед Блек розташувався біля нього.

Чоловіки розглядали високу дерев'яну браму Агентства. Їм нічого не було видно, крім колючого дроту, натягненого над кожною стулкою, блискучої мідної ручки дзвоника й великої вивіски, прибитої до ворітниці. Червоними літерами на білому тлі виділялося оголошення:

Агентство броньованих автомобілів «Веллінг».

Ви бажаєте безпеки – у нас вона є.

Найкращий і найбезпечніший перевізник у світі.

– А вони про себе високої думки, – зауважив Блек, прочитавши вивіску. – Ну що ж, на них чекає сюрприз.

– Або на нас, – глузливо всміхнувся Морґан.

– Здається мені, що ця справа нам до снаги, – відказав Блек. – Та дівуля ретельно все продумала, хіба ні?

– Ага, – Морґан витягнув з рота цигарку й витріщився на розжарений кінчик. – План хороший, але все залежить від його реалізації. Є кілька слабких ланок. Я хвилююся за Джипо. Дівка просто забиває нам баки, коли каже, що ми матимемо весь час на світі, аби відкрити авто. Це не так. Звісно, трохи часу в нас буде, але небагато. Щойно броньовик почнуть шукати, напруга зросте, тому чим швидше ми відкриємо сейф, тим безпечніше для нас буде. Джипо доведеться працювати під тиском, а він на таке не мастак. Робота буде досить нервовою, тож Джипо може просто позбутися клепки.

– Це вже ми мусимо стежити, щоб такого не трапилося, – Блек кинув тривожний погляд вицвілих очей на Морґана. – Я ніяк не перестану думати про справу, і все очевиднішим видається, що охоронця й водія таки доведеться вбити. Якщо не зробимо цього, вони можуть надати наші описи, і це нас видасть.

Морґан знизав плечима.

– Так, знаю. Але ти поки не патякай про це. Хлопці й так доволі налякані.

Блек поглянув на нього.

– А ось вона – ні.

– Це точно.

– Хто вона, Френку?

Морґан знову знизав плечима.

– Я не знаю. Вона точно не з нашого містечка. Закладаюся, вона вже працювала колись з іншою бандою.

– І я так думаю, – Блек зиркнув на наручний годинник. – Знаєш що? Я не вірю, буцімто вона сама придумала цей план. Не вірю, щоб така шмаркачка змогла продумати відповіді на всі питання, як вона стверджує. Я нітрохи не здивуюся, якщо попередня банда Джинні вже мала на приміті цю роботу. А потім вони або перепудилися, або ще тільки планують взятися за справу, тож дівка вирішила переплюнути колишніх спільників. Може, її просто не влаштовувала запропонована частка. Треба стежити за нею, Френку. Кепсько буде, якщо інша банда піде на справу одночасно з нами.

– Ага, – Морґан роздратовано насунув капелюх на потилицю й насупився. – Я думав про все це. Але варто ризикнути. Раніше наступної п'ятниці все одно не впораємося. Потрібно багато всього підготувати. Котра година?

– Рівно пів на дев'яту.

– Зараз має прибути автобус.

– Так.

Вони поглянули на автобусну зупинку, де скупчилася в очікуванні групка людей.

– А Джинні – сексуальна штучка, правда? – мовив Блек, дивлячись крізь лобове скло. – У неї фігура – як американські гірки.

Морґан заціпенів, а тоді вп'явся чорними очима в Блекове обличчя.

– Оскільки ти про це заговорив, дозволь дещо сказати, – його голос звучав різко. – Дай дівчині спокій. Нема чого дурня клеїти. Вона проведе з нами кілька тижнів, а може, й більше. Не варто ускладнювати ситуацію. Я не хочу, щоб хтось із вас задивлявся на неї. Жодних залицянь. Домовляємося так на початку і будемо триматися цього берега й надалі.

Ед підняв брови. На його привабливому обличчі з'явився цинічний вираз.

– Хочеш приберегти її для себе, Френку?

Морґан похитав головою.

– Ні, кажу ж тобі: справа є справою. Робота надто важлива, а нагорода – надто висока, щоб сваритися через жінок. Тому жодних залицянь не буде, зрозуміло? Якщо хтось спробує чіплятися до неї, то матиме купу неприємностей.

Блек перетнувся поглядом з холодними зміїними очима й знервовано всміхнувся.

– А з Кітсоном ти вже говорив? За ним треба наглядати. Вчора він витріщався на неї, як поранений бик.

– За вами всіма наглядати треба, – відрізав Морґан. – Ви із Джипо також не святі.

Іскра гніву спалахнула в Блекових очах.

– Френку, а ти свій німб сьогодні полірував? Морґан хотів було щось гарикнути, але змовк, коли побачив автобус, що повертав за ріг.

– Ось він. Тримай очі розплющеними.

Чоловіки нахилилися вперед, вдивляючись у лобове скло.

Автобус загальмував на зупинці. З нього вийшло двоє чоловіків. Один – низенький і кістлявий. Інший сягав шести футів[7]7
  6 футів – 1, 82 м.


[Закрыть] заввишки, мав широкі плечі й стрункий тулуб. Ходив рівно, наче кілок проковтнув. На ньому була форма Агентства броньованих автомобілів «Веллінґ»: сорочка і слакси. На голові – картуз із блискучою кокардою. Черевики відполіровано так, що вони скидалися на лаковану шкіру, як і ремінь для пістолета з кобурою. Чоловік ішов швидким, пружинистим кроком. Усі рухи видавали в ньому тренованого атлета.

Чоловіки в «б'юіку» спостерігали, як здоровань потягнув за мідну ручку-дзвоник на воротах.

– Він? – запитав Блек.

– Ага, – Морґан знавецьким оком поглянув на чоловіка біля воріт, і побачене стривожило його. – Це Дірксон. Томас приїде іншим автобусом, з другого боку.

– А цей тип може виявитися ще тою скабкою в дупі, – зауважив Блек, якому також не сподобався вигляд охоронця. – Він буде швидким, як змія, і сміливим. Поглянь на його підборіддя!

Дірксон повернувся й байдуже зиркнув у напрямку припаркованого «б'юіка», не помічаючи його. Чоловікові було двадцять п'ять чи двадцять шість років. Красунчиком його назвати язик не повертався, проте Морґан швидко прочитав на сміливому обличчі силу та твердий характер.

– Джинні доведеться його вбити, – сказав Блек і враз відчув вологі плями під пахвами. – Вона вже бачила його?

– Так, учора. Він її не злякав. Сказала, що впорається.

Брама відчинилася – і Дірксон зник із поля зору.

Ворітниці негайно ж зачинилися позаду нього.

– Швидкий, впертий і сміливий чолов'яга, – розсудливо мовив Ед. – Гадаю, Кітсон мав рацію. Френку, цей хлопець не захоче мирно розійтися. Доведеться його порішити.

– Це буде твоєю роботою. Не можна лишати його Джинні. Певно, Дірксон виявиться надто швидким для неї, – сказав Морґан, не дивлячись на спільника. – А я подбаю про водія. Ти з гвинтівкою ховатимешся за чагарниками. Щойно він залишить автомобіль, тримай його на прицілі. Якщо дівчина не впорається, вбити його доведеться тобі. Зрозумів?

Блек відчув, як у нього пересохло в горлі, але кивнув.

– Звісно. Я подбаю про нього.

– Підходить другий автобус, – сказав Морґан. – А з ним і мій клієнт.

Томас, водій, виявився високим, струнким чоловіком із довгастим обличчям, широко розставленими холодними очима, випуклим підборіддям і тонкими, стиснутими губами. Він виглядав бездоганно, як і Дірксон, і тримався так само рівно. Проте був трішки старшим: мав від тридцяти до тридцяти трьох років. Упевненість, з якою він рухався, вразила Морґана. Керівник банди примружив зміїні очі й зморщив ніс.

– А ось і другий, – з огидою мовив він. – Вони справді обрали двох найкращих хлопців для охорони свого автомобіля, правда ж? І вони обидва віщують неприємності. Що ж, доведеться вбити цього красеня, бо так просто він не здасться. Я не жартую.

Блек зняв капелюх і витер чоло. Його серце нерівно гупало.

– Якщо припустимося помилки, Френку, то скочимо на слизьке.

– На кону мільйон доларів, – нагадав Морґан. – Я тобі так скажу: мені сорок два роки. П'ятнадцять із них я провів за ґратами. А інші роки були не кращими за в'язницю. Так от, єдине, що важить у цьому клятому житті, – це гроші. Без грошей ти ніщо. А з грошима – хтось. Ось так просто. Двісті тисяч доларів у кишені обіцяють, що я буду жити. А без них можна вважати себе мерцем. Хіба ж ні? Ніхто, навіть найрозумніший і найсильніший охоронець, не стане між мною і такою кількістю грошви. Якщо провалимося, то потрапимо до в'язниці. Це факт. І я його не заперечую. А чи не бачиш ти, що ми в халепі просто зараз – усі ми? Кого переймає, що хтось із нас помре? Кого переймає, що хтось із нас виживе? Кого ми взагалі цікавимо? Але якщо кожен матиме по двісті тисяч баксів, то вже буде зовсім інша пісня. Ураз ми всі відчуємо себе людьми – а саме людиною я й маю намір стати. Ти ж теж хочеш стати людиною, правда?

Блек натягнув капелюх.

– Ну так, але знаєш, що я думаю? Кітсон і Джипо прийняли рішення під тиском дівчини. Гадаю, ті двоє не хотіли, щоб Джинні вважала, буцімто вони надто боягузливі для такої роботи. Саме тому вони й проголосували «за».

– Якщо вже проголосували, то чому хвилюватися? – запитав Морґан. – Тепер їм доведеться брати участь у цій справі.

– Якщо їм вистачить духу.

– Мусить вистачити.

– Сподіваюся, ти маєш слушність, – відказав Блек і кивнув. – Якщо ці двоє...

– Якщо ми здобудемо броньовик, – сказав Френк повільно й чітко, і в кожному його слові вчувалася загроза, – то відчинимо його з цими двома чи без них. Ти ж не думаєш, що я відступлюся, коли вже зайду так далеко?

Ед кивнув:

– Гаразд. Є ще дещо. Нам потрібно зібрати не менше двох тисяч доларів для фінансування операції. Минулої ночі ми цього не обговорювали. То звідки дістанемо гроші?

– Доведеться піти на справу, – відповів Морґан. – На дрібненьку, таку, що не створить для нас клопотів. Я вже обдумую це питання. Оскільки попереду велика робота, треба стежити, аби копи не сіли нам на хвіст.

Блек втягнув цигарковий дим.

– Як щодо автозаправки на Десятій автостраді? Тієї, що ліворуч, якщо їхати з Дьюкаса.

– Можливо, – сказав на те Морґан. – Там справді можна роздобути дві тисячі, але я б ліпше обрав щось спокійніше, не на автостраді. Подумую про нічне кафе на Меддокс-стрит. Після театру там завжди купа народу, а відвідувачі – з грошенятами. Якщо пощастить, візьмемо значно більше, ніж дві тисячі доларів. Організуємо звичайне озброєне пограбування. Я вже над ним працюю.

Ед скривився.

– Френку, можуть бути клопоти. Не люблю я такі справи. Ніколи не вгадаєш, чи хтось раптом не вирішить покорчити із себе героя.

– Це буде гарним тренуванням, – з похмурою усмішкою відказав Морґан. – Ми точно знаємо, що охоронець і водій поводитимуться, як герої. Потрібно ж звикати. Якщо поталанить, загребемо в тому кафе три тисячі. А крім того, візьмемо з собою дівчину. Я хочу знати напевне, що її нерви такі ж міцні, як вона намагається показати.

– Хто ще піде з нами?

– Кітсон керуватиме машиною. Ми з тобою розмахуватимемо пістолетами, а дівчина збиратиме грошву.

– Джипо знову відлежуватиметься? – глумливо поцікавився Блек.

– Чого ти завжди береш Джипо на кпини? На таких справах він нам не потрібен. Він – технічний спеціаліст. А до таких забавок він не мастак, і ти сам це добре знаєш. Джипо зламає замок броньовика. Ніхто інший в нашій команді не здатен на таке, тож ми берегтимемо його для справи – і тільки для неї. Уторопав?

– Так, звісно. Треба й самому якось навчитися бути технічним спеціалістом, – Ед знизав плечима. – А де візьмемо фургон?

– Неподалік від Марлоу є одна точка, де їх продають. Щойно роздобудемо гроші, відряджу туди Кітсона з дівчиною. Вони скажуть, що вирушають у медовий місяць.

Блек усміхнувся.

– Тільки стеж, аби Кітсон сам не повірив у цю баєчку.

– Може, годі вже? – гарикнув Морґан. – У нас клопоту й без сварок через дівку вистачить. Кажу тобі ще раз і вже востаннє: жодних залицянь. Кітсон – наймолодший із нас чотирьох. Саме він гратиме роль чоловіка, але це нічого не означає. Якщо він вважатиме інакше, я з ним поговорю.

– А як щодо кралі? – запитав Блек. – Ти вже проінструктував її про правила сексуального життя?

Морґан вдихнув, повільно і глибоко.

– Я передчував це, – тихо, але розгнівано відказав він. – Щойно побачив Джинні, то збагнув, що ви, троє бовдурів, спробуєте простягнути до неї лапи. Я попередив її: якщо почне пускати бісики – вилетить із гри, – його вуста скривилися у жорстокій посмішці. – Тебе б здивувала її реакція. Тож не літай даремно у хмарах: цю крихітку цікавить єдина річ у житті, й точно не секс. Це гроші. Не дуріть себе: ні в тебе, ні в Джипо, ні в Кітсона немає з нею жодних перспектив. Гроші для неї – усе. Якщо Кітсон спробує загравати до неї, то спіймає облизня. Це стосується й тебе із Джипо. Тож налаштуйся правильно. Вона каже: жодних залицянь. І я кажу: жодних залицянь. А отже, залицянь дійсно не буде. Уторопав?

Блек розсміявся.

– Звісно. Я вже зарубав на носі, що жодних залицянь не буде.

Тонкі холодні пальці Морґана стиснули Блекове зап'ястя. Вражений, Ед обернувся і зустрівся з поглядом мерехтливих чорних очей.

– Я не жартую, Еде, – тихо сказав Морґан. – Для мене це гарний шанс вирватися з в'язниці, якою є моє життя. Ставки високі. Якщо ти гадаєш, що можеш зіпсувати мені гру, бо в тебе в штанях свербить через двадцятирічне дівчисько, то глибоко помиляєшся. Я всаджу тобі кулю в спину, якщо надумаєш спаскудити справу. Запам'ятай це. Такий шанс випадає раз ужитті, і я не хочу змарнувати його, бо в тебе, Джипо чи Кітсона спермотоксикоз. Це зрозуміло?

Блек вичавив із себе посмішку:

– Що з тобою, Френку? Я ж тільки пожартував.

Морґан ледь нахилився вперед, видихнувши в Блекове обличчя тютюновий дим.

– Краще б тобі справді тільки жартувати.

Запала довга, напружена тиша, доки чоловіки дивилися один на одного, а тоді Блек спробував заговорити настільки невимушено, наскільки міг:

– Гадаєш, наше авто зможе потягнути фургон? Він же буде важким, як чавун.

– Мусить потягнути, – Морґан розслабився на сидінні. Вкриті нікотиновими плямами пальці загупали по керму. – Великих пагорбів там немає. Найскладніше – перші півгодини. За цей час потрібно забратися якомога далі від «пляшкового горла». Потім буде простіше. Я хочу перевірити цю машину, Еде, по-справжньому перевірити. Якщо вона вийде з ладу, коли ми вже захопимо авто з грішми, то нам дійсно буде непереливки.