Текст книги "Рент. Усна біографія Бастера Кейсі"

Автор книги: Чак Паланік

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 18 страниц)

15 – Форсовані піки

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Та що це за бридня? У цьому магазині з найкращим прокатом усіх часів та народів ви патякаєте про «Маленька Беккі гуляє теплої весняної днини». Отаке лайно, життєрадісне лайно, тупі виродки цілими днями заходять сюди і беруть його напрокат. Єдина причина, через яку я зайнявся цим бізнесом, – це те, що я люблю транскрипти, люблю з самого малку, але це мене вбиває. Це вже більше ніж повна бридня.

Вісім годин щоденно давати напрокат копії «Маленька Беккі шукає мушлі на узбережжі». Усім подавай те саме масове ходове лайно. Кажуть, що беруть його дітям, але все це фігня. Цим товстезним мудакам середнього віку просто треба чогось, аби згаяти час. Нічого похмурого, чи гострого, чи викличного. Нічого хоч трохи артового.

Просто щось, що забудеться одразу після хепі-енду.

Любовна історія, яку процідили крізь чийсь рожевенький мозок.

Ваше головне переживання, те, що люди називають «форсованим піком», – це просто файл із записом чийогось мозкового транскрипту, копії всіх сенсорних стимулів, які певний очевидець накопичив, вирізаючи гарбуза до Геловіну чи перемагаючи в «Тур де Франс». Офіційно первинного учасника так і називають: «очевидець». Найвідомішим очевидцем є Маленька Беккі, але це ще не значить, що вона найкраща. Маленька Беккі – це просто мозок, мертвий настільки, щоби приваблювати якнайбільшу аудиторію. Хімія її мозку забезпечує чудову, славну перцепцію пікових переживань від софтболу[46]46
  Софтбол – американська гра, схожа на бейсбол, з використанням меншого за розмірами поля та крупнішого м’яча.


[Закрыть]. Їзди на сіні. Валентинового дня. Різдвяного сраного ранку.

Вона – це те, чим колись були кінозірки. Ваш локомотив для руху крізь переживання. Вона – просто хтось із милим характером, ідеальним рівнем серотоніну та співвідношенням B-допаміну й ендорфіну.

Можете казати, що я трохи засильно завис на всіх тих новітніх технологіях.

І ви вже мені повірте, з кількома транскриптами я побавився як слід. Береш копію «Гарбузова вечірка Маленької Беккі на Геловін» і пересприймаєш її крізь себе під кислотою. Умикаєш пік, поєднуєшся до всіх п’яти доріжок: тактильної, звукової, нюхової, візуальної та смакової. Ковтаєш кислоту. І в той самий час виводиш транскрипт самого себе, який переживає Гарбузову вечірку під кислотою.

Потім пересприймаєш уже цей запис крізь когось із синдромом Дауна або алкогольною фетопатією[47]47
  Синдром вроджених порушень у дітей, матері яких уживали алкоголь під час вагітності; переважно виражається в ушкодженні центральної нервової системи.


[Закрыть].

Потім результуючий запис пересприймаєш крізь собаку, припустімо німецьку вівчарку, й отримуєш чудовий продукт. Чесне слово. Пік, вартий часу й грошей на форсування. Утім, як би дивно це звучало, ви ставите його на полицю й не очікуєте отримати нічогісінько, крім обурення.

Йобана правда полягає в тому, що ціла індустрія продає свій продукт гівнюкам.

Того дня коли «Маленька Беккі успішно шукає скарби» потрапила на полиці, черга з засранців тяглась аж за ріг. Ми штовхнули щось близько п’ятнадцяти сотень копій.

На полиці «Наш вибір» мої улюблені транскрипти стоять під шаром пилу. Ніхто не хоче підключитися й пережити десять годин «Вогнепального поранення на полі бою» або «Останні хвилини серед живих: фінальні миті на борту в найгірших авіакатастрофах світу». Оце паскудство я люблю. Мені найбільше подобається частина, де очевидець щойно-щойно розпочав виводити своє пікове переживання. Він тільки під’єднався, щоби писати копію, і ви можете понюхати реактивне паливо за мить до того, як воно спалахне. Ви можете розсмакувати бурбон, який усе ще в нього в роті. Пасок безпеки такий тугий, що врізається у ваші стегна. Поруччя двигтять під вашими ліктями, все тіло дерев’яніє, суглоби трощаться під щільно стисненими м’язами. Потім, як у кінці всякої пересприйнятої смерті, іде різкий сплеск там, де припиняється передача. Останній нервовий імпульс того хлопця, виведений на мобільник його дружини.

Коли ви під’єднуєтесь до свого порта в задній частині вашої шиї, щоб передати запис ваших нервових подразників, коли ви транслюєте свої переживання, офіційно це називається «виведення».

«Художник-записувач» – це офіційний термін для означення будь-кого, хто бавиться з мозковими копіями, незалежно від того, чи ви завантажуєте, чи форсуєте, чи пом’якшуєте доріжки.

І навіть не сподівайтесь продати свій витвір мистецтва. Жодна студія не візьме радикально-одурілий пік для масового продажу. У студій свій маркетинговий жаргон. Вони викидають на ринок «Подорож до Антарктики», сприйняту крізь очевидця типу Роберта Мейсона, якусь бездоганно ґречну пару очей та вух. Але студії ще й підсолодять цей форсований пік пересприйманням його крізь кастрованого кота, католицького священика, домогосподарку, перекачану естрогенами. Ринок підкорюється цукерочкам, солоденькому лайну.

До того ж у вас є нові автоматичні переривачі. Якщо якоїсь миті під час форсованого піку частота й наповненість вашого пульсу або рівень кров’яного тиску перевищать федеральні норми, підключення зупиняється. Просто купка юристів намагається прикрити індустрії її колективну дупу.

Підсолоджене, пом’якшене, обережно змішане лайно є ідеальним подарунком.

Це вже занудливо понад усяку міру, але наш бестселер з-поміж усіх переживань останнього року називався «Паротяг через країну». Їй-богу, не брешу. Сімдесятидвогодинний набір підключень у подарунковій коробці, в якому ти не робиш ні хріна, крім як сидиш у пиздуватому потязі та вилупляєшся на краєвиди, що пропливають повз. Нюхаєш запах обивки та рідини для чищення. Команда постобробки навіть не потрудилася погасити хімічний душок. Очевидець – Роберт Мейсон, одягнений у вовняні панталони, від яких вам свербить усю дорогу. Побризканий парфумом «Олд Спайс». Кульмінація всього дійства наступає, коли ви відправляєтесь до вагона-ресторану та з’їдаєте сніданок – якусь жирнючу шинку та яйця.

Якби цей транскрипт робив я, то виходив би з потягу на кожній зупинці. Бродив би такими місцями, як Ріно, Цинциннаті та Мізула. Я пересприйняв би всю подорож крізь собаку: чудовий старомодний трюк для підсилення нюхової доріжки. Справді змушує запахи вибухати. Щодо смакового треку, я позичив би його в найкращих гурманських переживаннях, а потім процідив крізь когось, хто дотримується суворої дієти, для того щоб справді побільшити кожен присмак. Це називається «загострення».

Половина індустрії складається з чудиків, які пересприймають усе і вся, аби підсилити доріжки. Вони наймають сліпих для створення аудіального треку. Хоч це і проти всіх законів, але коли пересприймаєш будь-який тактильний трек крізь однорічного малюка, то оксамит відчувається як оксамит. Граніт – як граніт. Ніякого неохайного розгадування текстур. Ніяких мозолів, щоб замулювати відчуття справжньої шкіри чи справжнього волосся. Крихіткам ні до чого форсуючий порт у каркові, але таких зустрічаєш повсюди. Ця сфера сповнена покидьків, готових заміксувати крізь власну дитину твої порнографічні піки. Це, звісно, вже понад усякий несмак, проте кожен легко впізнає порнопік, пересприйнятий крізь ніжну, чутливу дитячу шкіру. Не дивно, що реальний світ не витримує ніякої критики, як порівняти з форсованими переживаннями.

Дітлахи підсилюють тактильний трек. Сліпці викручують на повну звук. Голодні розвивають смак. Собаки – запах. Щоби загострити візуальну доріжку, деякі спеціалісти з обробки радять пересприймати її крізь птахів. Яструбів. Ну, ви зрозуміли, мисливських птахів. У школі, я знаю, дітлахи пересприймали крізь глухих – казали, в результаті це дає краще розрізнення. Отже, берете всі ці пересприйняті доріжки, міксуєтеїх – і маєте залізничну подорож, варту уваги. Як на мене, якщо ви вже плануєте збути гівняне переживання, то принаймні якість має бути на висоті.

На мою думку, ці сімдесят дві години виходять із чийогось життя. Цей форсаж замінить щось реальне, що людина могла б зробити, тому він має бути того вартий. Дідько, він має бути більш ніж вартий. Якщо якийсь засранець довіряє вам свій час, він має отримати залізничну подорож, підсолоджену пересприйманням крізь плейбойського кролика під героїном. Під морфіном, у найгіршому разі. Дивитись на всі ці нудні гівняні гори, що пропливають повз, накачавшись опіатами й бавлячись із власними супермегазвабливими цицечками. Якщо ви хочете гарно привітати старого з Днем батька, такою буде моя порада щодо подарунку.

У школі, після того як усі кіношколи, більше, вся кіноіндустрія перекинулась на мозкові транскрипти, я славно потрудився, пересприймаючи все це крізь наркоманів. Повештайтесь біля будь-якого транскрипційного навчального курсу, і ви неодмінно знайдете обдовбаних чудиків, готових приправити студентський проект за додаткову плату. Або поквапливих диваків, які дозволять вам пропустити крізь них нудну фігню, щоби пришвидшити її темп. Якщо вам просто потрібен софт-фокус, злигайтеся з любителем кодеїну, проженіть крізь нього свій фінальний мікс для виведення, і всі контури стануть доволі пом’якшеними. Дуже приглушеними.

У транскрипційній школі в кожного курсу вибірково брали сечу на аналіз. Тому доводилося пересприймати крізь чужаків. Якщо ти вбухав сто штук, щоб отримати магістра мистецтв у галузі мозкової транскрипції, тобі не надто кортить здати нечистий аналіз і вилетіти зі школи геть. Перш ніж ти зможеш впарити що-небуд, ь індустрії, треба засвоїти, як визначити ліквідний пік. Потім – як вибрати правильного первинного учасника на роль очевидця. Як структурувати переживання. Якщо це трапеза з шістнадцятьма змінами страв або політ на повітряній кулі над Голландією, вам треба розраховуватися з рівними інтервалами. До того ж вам треба весь час тримати в напрузі увагу; якщо це форсоване переживання про подолання Ла-Маншу вплав, вам не захочеться все зіпсувати судомами чи головним болем. Ніхто не стане купляти сраний повнометражний головний біль. Навіть якщо прогнати це переживання крізь оксиконтиновий кайф, клятий головний біль ні фіга не прибереться з вашої тактильної доріжки. Повірте на слово.

Щодо професіоналів, то найпевніший шлях – форсувати для ринку товарів широкого вжитку, ну, ви зрозуміли, оці форсовані переживання, в яких ви весь час п’єте кока-колу і носите одяг «ІчГіке», весь час дивитеся прямо на бренди й логотипи. Їсте харчі, які смакують настільки незрівнянно, настільки слиногінно, що одразу розумієш – цей смаковий трек пересприйняли крізь якогось дикуна, що помирає з голоду в спустошеному голодомором ніде.

Хіба не дивно? Але за рис і консервоване молоко на суму в п’ятдесят баксів хто-небудь прожене всю смакову доріжку крізь таку довжелезну чергу живих скелетів, що ви ледве зможете дійти до кінця піку без переривання – так безтямно бажатимете купити содової. Пончик. Гамбургер. Одеколон «Олд Спайс».

У транскрипційній школі вас навчать усього про ефективний темп, щоб ви не перевантажили свого споживача. Ви засвоїте всі юридичні критерії для виробничих кодів і рейтингових систем. Що відрізняє пік із рейтингом Є від піку з рейтингом PG-13. Класифікації, базовані на фізичних реакціях, електролітному балансі та рівні гормонів, пульсі та диханні тестової групи. Хороший спосіб заспокоїти пік, скажімо знизити його з рейтингу К до рейтингу PG, – це пересприйняти переживання крізь запеклого любителя травки. Просте вирішення проблеми.

У випускній роботі ми всі мали створити повнометражне пікове переживання. Для своєї дисертації я мав грандіозну ідею. Ми говоримо про три-шість годин ліквідного сенсорного матеріалу. Ідея, яку я мав, вона була просто розкішна. Я влаштував вечірку. Запросив одного товариша-азіата. Одного єврея. Одного чорного. Одного ґея. Одну хтиву лесбіяночку. Одну гетеросексуальну дівчину з групи підтримки. Корінного американця[48]48
  Тут ідеться про політкоректно поіменованого американського індіанця, а не просто про уродженого громадянина Штатів.
  Перкодан – сильний комбінований знеболювальний препарат, у складі якого є опіат оксикодон; використовується для тамування різких коротких болів.


[Закрыть]. Червонопикого селюка. Іспанця. Ірландця. Ескімоса. Ви вхопили суть. По одному з усього. Вони не знали цього, але я виводив імпульси, граючи тим часом роль господаря, майже рівно по десять хвилин розмовляючи з кожним із гостей. Родзинкою моєї ідеї було те, що я попросив кожного запрошеного пересприйняти вечірку. Кожен з них мав зустріти самого себе й розглядати, чути, нюхати й відчувати себе ті десять хвилин, які ми розмовляли.

Змонтувавши кожний вивід окремо, я зробив так, що весь чотиригодинний пік був розцвічений зустріччю людини з самою собою. Індус зустрічав індуса. Квакер зустрічав квакера. Отака хрінь протягом кількох годин.

Інший студент мого класу записав народження своєї першої дитини, а потім пересприйняв через себе, тримаючи малого на руках у сонячний день. Чотири години сентиментів, забарвлених перкоданом.З легких ореольчиків довкола всього завжди видно, що переживання прогнали крізь когось під знеболювачем.

Цей перкодановий чувак – факультетська комісія заявила, що його дипломний пік продемонстрував напрочуд високу ринкову життєздатність. І дала йому 360 балів із можливих 400.

Мій диплом сподобався комісії не настільки.

Це було гірше, ніж стихійне лихо. Ніщо не посилює контрасти так сильно, як адреналін. Кожного гостя так ковбасило від споглядання себе очима чужинця, що переживання було важко витерпіти, не від’єднуючись. Гірко понад усяку міру. Форсуючи цей пік, усі пітніли так нестримно, що весь час відмовляла подача даних. Деякі члени комісії не змогли підтримувати підключення вже після двох годин.

Мій задум полягав у тому, що, як мені здавалося, людям буде приємно зустріти когось цілковито схожого на них самих. Типу, чому більшість французів прагнуть залишатись у Франції. Чому всі південні баптисти ходять до однієї церкви. Ну, ви зрозуміли, знайся кінь з конем.

Найбільша хуйня, що комісія відмовила мені в дипломі.

Купка гівняних дуп.

Тепер щомісяця, коли пересилаю школі внесок на погашення мого кредиту, внизучека, там, де пишуть: «За…», я завжди вписую до бланку: «Дякую за найкраще лизання очка в історії людства!»

Щоб робити ці блядські виплати, я працюю тут. Даю напрокат копії транскрипту «Маленька Беккі полює за великодніми яйцями» людям, яким просто треба пережити ще одну нестерпну ніч на самоті. Оцим людям, які самі собі осточортіли до смерті.

Дивно, скажіть? Але всередині себе, по секрету, я відчуваю, що той диплом зовсім не зламав мого життя. Не так уже й сильно. Навіть із сотнею штук студентського кредиту на шиї мені не вдається надто засмучуватися. Я дещо засвоїв, може, не про форсовані піки, але про людей.

Чи це благословення, дар чи технологія, але ми все так само знаходимо спосіб, щоб усе нахуй зіпсувати. Цими днями перкодановий чувак, що випустився з найкращим резюме, заходив сюди взяти напрокат пік, усе так само колисаючи свого малюка. Він сказав, просто збовкнув, що уклав контракт із Робертом Мейсоном на транскрипт подорожі на плоту по бистрині, який має невдовзі вийти. Таким, блядь, знаним їбучим гравцем він став. Таким великим цабе в індустрії.

Малому немає ще й року, але чувак уже вкрутив маленький чорний порт у карк своїй дитинці.

16 – Команда

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Кожної Ночі Медового Місяця я вбиралась в один і той самий щасливий вельон. У різні з цих ночей я вдягала і довгі, і короткі весільні сукні. У ніч наприкінці серпня мені не кортіло вести машину без кондиціонера, маючи на собі триста шарів тюлю плюс важкий шовк згори того всього. У цих нижніх спідницях і важеля передачі не знайдеш. Але взимку, коли ведеш крізь заметіль, ганяючись «на виживання» по закрижанілих вулицях, той самий тюль може врятувати тебе від замерзання до смерті.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Тієї ночі, про яку йдеться, команда складалася з Ехо – за кермом. Ґрін Тейлор Сіммз був її штурманом. Я був дозорчим правого борту. Дівчина на ім’я Ина Щосьтам була дозорчим лівого борту, але вона всю дорогу штовхала Ехо в спинку сидіння й торочила, куди тій повертати, щоб знайти машину, на якій може бути прапорець.

Горе-порадники – це завжди жахливо. Але коли цей ентузіаст їде на місці лівого дозорного, це вже просто занадто. Це, блядь, взагалі нестерпно. Ехо вирулює на узбіччя, і Ґрін каже: «Досить».

Ця Тіна Щосьтам каже: «Чудово». Вона розчахує свої двері й обіруч згрібає численні спідниці її рожевої дружчиної сукні. Вона каже: «Співпереживати транскрипти Маленької Беккі й то краще, ніж ходити у вас за попихача».

Ґрін та я, ми здаємося ще тими жевжиками в наших смокінгах, у чорних метеликах, зі штучними гвоздиками, приліпленими до лацканів. На обох бортах нашої тачки за допомогою незліченних тюбиків білої зубної пасти написано: «ЩОЙНО ОДРУЖЕНІ». Ці печива «Орео»[49]49
  Печиво, популярне у Штатах протягом вже майже ста років.


[Закрыть], скручені навпіл і причеплені. До заднього бампера ми прив’язали дзвоники й бляшанки – пряме порушення Комендантських обмежень шуму, але навіть днювальники попустять молодятам.

Із гуркотом дзвоників, із білими стрічками, що лопотять на антені, ми гальмуємо біля хідника, а там якийсь хлопака стоїть, запхавши руки до кишень. Тіна Щосьтам жбурляє свого весільного букета йому в лице зі словами: «Гей, чувак!», вона кричить: «Лови!» Шовкові квіти б’ють його в обличчя, але він устигає їх піймати. Він швидкий. Він швидкий хлопець, а нам бракує одного дозорчого. Дивно, скажіть?

Я кричу: «Ти!» Я кажу тому хлопцю: «Маєш бабки на бензин?»

Так виходить, що цей хлопець – Рент Кейсі.

Ехо Лоуренс: Слухай сюди. Знайомство з автокомандою – це як вихідна позиція у всякому іншому спорті. Якщо це солідна команда, ти почнеш із найнижчого рангу. Це дозорчий лівого борту, тобто той, хто сидить за водієм. Позиція номер три – дозорчий правого борту, який їде за штурманом. Позиція номер два – штурман, що їде на передньому пасажирському. Бути водієм – те саме що грати на місці квортербека[50]50
  В американському футболі – «розпасовувач», граючий помічник тренера.


[Закрыть], центр-форварда, пітчера[51]51
  У бейсболі – гравець, що подає м’яч.


[Закрыть] або голкіпера. Позиція номер один. Гламурне місце.

Тіна Щосьтам: Моя стара тачка – я називала її Вишнева Бомбочка – закінчила свою кар’єру на чортовому звалищі, заквацана до смерті. Таке буває, і найпевніше ти опинишся в самісінькому низу, за спиною в якогось іншого водія, чиї колеса все ще живі-здорові. Кого-небудь типу Ехо Лоуренс. Не думайте, що я її ненавиджу. Це все її брехеньки. Спитайте в Ехо, чим вона заробляє на життя; якщо вона назве щось інше, окрім траху, це брехня.

Ехо Лоуренс: Зверни увагу. Команди «квачистів» – це зграйки, зібрані просто на вулиці. «Акула», самотній водій, якому потрібна команда для допомоги, захисту чи просто для товариства, їздить довкруж, поки не почалося «вікно», шукаючи гравців, яких можна підібрати «з бордюра». Якщо у вас немає тачки, просто станьте на якому-небудь розі та підійміть великий палець. Машина пригальмує поруч і спитає: «Ти в грі?»

Ти кажеш: «А що у вас вільне?»

Вони кажуть: «Нам усе ще потрібен лівий дозорчий». Вони кажуть: «Маєш бабки на бензин?»

Деякі команди, які шукають учасника, попросять показати, чи можеш ти швидко й плавно крутити головою, щоб шия при цьому не хрустіла. Нікому нахрін не потрібен дозорчий із травмою хребта чи шиї після якоїсь аварії. Мати бабки на бензин – умова не обов’язкова, але вони демонструють міру твого зацікавлення.

Тіна Щосьтам: Інваліди зі зрощеними хребцями, лузери, відомі своєю курячою сліпотою або ж далекозорістю – їх можна бачити на хіднику всю ніч. Можливо, якась команда зглянеться й виділить їм ніяку позицію. У великій тачці невдаха може отримати те, що називають «місцем талісмана» – серединку заднього сидіння, де робити просто нічого, окрім як сидіти й патякати для підтримки настрою. В усьому іншому вони справжнісінькі Негодящі Іграшки.

Якщо у вас коротка шия чи слабенькі очі, то краще беріть із собою багато бабла на бензин і моліться про гарну команду з великим заднім сидінням. Розвивайте свій гумор та людські якості.

Ехо Лоуренс: «Вікно» – це чітко визначений час від моменту, коли гра починається, і до її кінця. Можна брати «вікно вихідного дня» – суботнє, чотири години. Або зіграти в «понеділковому всенощному вікні» з восьмої до восьмої.

Шот Даньюн: Тієї ночі, коли ми зустріли Рента, він дав драла з якоїсь нічліжки по талонах, чекаючи, поки його розподілять у перехідне житло для найттаймерів. У місті, де більшість людей або працює, або форсує піки, хлопцю, в якого нема роботи, а порт не приймає ні хріна, тільки й залишається, що тинятися вночі.

Рент залазить до тачки і простягає мені четвертак. Каліка, скажіть? Бабки на бензин – сраний четвертак. Якщо, звісно, не рахувати, що він золотий і датований 1887 роком. Не знаю, що то була за монета, але Ехо завела машину, і ми пірнули в дорожний потік. Рент запхався на наше заднє сидіння так, ніби він чекав на цьому розі, все своє сране життя чекав, коли ми пригальмуємо. І Ґрін, перекрутившись, щоб дотягтись назад, каже: «Дозволь я гляну на цю монету поближче».

Ехо Лоуренс: Хороший водій не дивиться нікуди, окрім як уперед. Хороші дозорчі не дивляться нікуди, крім як назад і в боки. Це не їхня справа – дивитися, куди машина прямує. Хороший штурман пантрує свій бік і половину вітрового скла.

Ви непросто видивляєтесь машини, які можна стукнути. Ви чатуєте на машини, які наближаються, щоб засадити вам. Ви шукаєте машин, які вже сіли комусь на хвоста. Ви пильнуєте поліції. Не тільки під час гонки, але весь час, коли стоїте на парковці, чи дражнитесь, чи просто так собі катаєтесь. Чи вистежуєте. «Дражнитися» значить кермувати чим-небудь вишневим, бездоганно-недоторканим, чистим та відполірованим просто посеред проспекту, «поля», або «траси», або «лабіринту». Ти бачиш виставковий яскраво-червоний лімузин, що гуде на цій центральній смузі, з ігровим прапорцем напоказ (гуркотливі бляшанки молодят чи малюнок «футбольної матусі» – аби показати, що вони в грі), але хрін ти його наздоженеш.

Це не значить, що купа новачків не намагається, виламуючись із гурту в гонитві за шматочком цієї червоної фарби.

Ветерани, команди, які знають, що таке «дражнилки», – ті спершу обдивляться. Ззаду одразу ж опиняються «тачки-тіні», розсипані широким загоном, – команди, що працюють у спілці з машиною-дражнилкою, готові вмазати новачкам, яких винесли чорти. Коли наступного разу ви почуєте звіт передачі «Небозі в дорозі» про прокляття кепських водіїв, то це про тачки-тіні, які ведуть рахунок на новачків.

АВТО-Радіо, з передачі «Небозі в дорозі»: Леви, і тигр, і ведмеді, оце так так! Яким би не був талісман вашої команди, остерігайтесь напливу футбольних фанів цього вечора. «Пуми», вперед! Обережно на постовому колі вздовж північного боку: там групове зіткнення з шести машин. Важко сказати, хто в ньому переможці, проте схоже, що всі вони є аматорськими командами. Жодних травм, але камери дорожнього руху фіксують велику юрму, що чубиться на аварійній смузі.

Ехо Лоуренс: Коли наступного разу проїжджатимете повз отаке ніфігове звалисько, подивіться прямо вперед – тільки швидко, – й, можливо, побачите «дражнилку», цю анітрохи не пом’яту, все так само гарнюню червону задницю, що зникає за рогом далеко попереду.

Тіна Щосьтам: Оцей справді легкий спосіб квацати, ми його називаємо «флірт». Береш і просто гарненько штовхаєш чийсь зад своїм переднім колесом. І якщо жертва подивиться і вподобає тебе, якщо йому сподобається те, що він побачив, ти їдеш геть, а він пускається слідом. Пересічна особа, вона займається Нічним Руйнуванням для того, щоби бути серед людей. Це дуже товариське заняття, спосіб знайомитися з іншими: ви по кілька годин сидите без діла й розповідаєте різні байки. Можна було б сидіти вдома, та навіть якщо ти співпереживатимеш вечірку, це все одно буде самотність. Пік із вечіркою закінчується, і ти так само всю ніч відбуваєш на самоті.

Навіть Руйнувальні Ночі стають нудними, якщо не можеш знайти іншу команду з визначеним прапорцем, – але це принаймні колективна нудьга. Як у родині.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Руйнувальні Ночі приваблюють переважно людей або занадто бідних, або занадто багатих для того, щоб приєднатись до гонитви середнього класу за фінансовим успіхом. Містер Даньюн та міс Лоуренс не вважали, що їм є що втрачати.

Шот Даньюн: Не проїхали ми і двох сраних поворотів, як нашу машину кидає вперед, шини звискують, приплющені до асфальту. «Акула» зчесав нам фарбу на лівому кутку багажника і вже готовий повторно квацнути наш лівий задній бік.

Усе ще тримаючи свій букет шовкових квітів, Рент смикається навсібіч, вигукуючи: «Хлоп у нас стукнувси!» Горлаючи: «Він стукнувси!»

Дивлячись у дзеркало заднього виду, Ехо каже: «Чого ж ти йому дав?» Вона каже: «Слідкуй за своєю сучою, блядь, чвертю!»

Ґрін тримає між двома пальцями золотий четвертак, торкаючись самісіньких країв, і каже: «І де вам пощастило заволодіти такою надзвичайною монетою?»

І Ехо б’є по газах, кидаючи нас у черговий правий поворот, поки «акула» все ще длубає нашу фарбу.

Тіна Щосьтам: Усі знають, що повнолуння значить «Перегони Молодят». Медовий місяць, відкритий для кожного. Роблячи це щомісяця протягом кількох років, обростаєш повними вішаками весільного вбрання. Повними вішаками. Сорочки з мереживними манжетками й смокінги. Моя пристрасть – чарівні щербетово-рожеві весільні сукні. Але більшість руйнувальників носять убрання з величезними пишними спідницями та підарськими вельонами. Безперестанку одна команда піддає в зад іншій, і між двома тачками збиваються в купу вісім наречених, щоб досхочу поверещати одне на одного на аварійній смузі. Деякі з них мають волохаті ручиська та борлаки, що так і скачуть під квадратовими щетинястими підборіддями. Один із волохатих кулаків згрібає шлейф сукні, демонструючи всім і кожному бруднючі шкарбани під низом. Усі команди в сукнях і вельонах: чорні й білі, чоловіки й жінки – всі наречені схожі як викапані.

Ехо Лоуренс: Повний місяць – найкраща ніч для початківців. Прапорець, який дуже просто впізнати. Кремом для гоління пишете «ЩОЙНО ОДРУЖЕНІ» на дверях, багажнику й капоті. Прив’язуєте трохи білих стрічок до радіоантени та вдягаєте найліпший вихідний одяг. Команда-початківець витрачає максимум десять доларів, щоби увійти до гри.

Молодята-ветерани – їх можна перерахувати на пальцях. «Тойота», «б’юїк», «мазда», «додж», «понтіак». Червоний, синій, сірий, чорний. Цей місяць, цей медовий місяць, можливо, створить п’яту машину-ветерана, готову вкритися вм’ятинами.

Шот Даньюн: Щоразу в Ніч Медового Місяця бачиш тачку з написом «ЩОЙНО ОДРУЖЕНІ» буквально на кожному розі. Наречені стоять на перехрестях, шукаючи вільного нареченого. Женишки чекають на бордюрах, убрані в циліндри, в надії на те, що їм удасться впіймати з руки молоду на власних колесах.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Ключовий момент наряджання до всякої Ночі Медового Місяця – прикріплення бутоньєрки за допомогою шматка двобічної липкої стрічки. У випадку аварії нікому не хочеться, щоб довга пряма булавка встормилася в нього десь біля серця.

Ехо Лоуренс: Ще одна порада: затягніть плівкою сидіння. Ще перед Тіною Щосьтам у нас під час імпульсу на задньому сидінні була новенька дозорна. «Акула» впилявся в нас, квацнув наш правий задній кут, та так сильно, що нас швиргонуло вбік: потоки машин і вогні летіли на нас з усіх усюд, клаксони розривалися – і ця новенька дозорна, вона всцялася. Пошкодження від квача були для нашого Бондо дрібничкою. А от сцяки тієї дівчини ми вимивали з заднього сидіння не один тиждень.

Шот Даньюн: «Акула» все ще квацає наш зад, це якийсь гівнюк на «Мазераті-Куатропорте Екзек’ютів СГ», пофарбований у «бордо понтевечіо»[52]52
  Глибокий бордово-брунатний відтінок із кольорового ряду автомобілів «мазераті».


[Закрыть]. Я скрутив шию та подивився в заднє вікно: це був не самотній «акула». На місці штурмана їхала рожева хмаринка. Дружка. Наша Тіна Щосьтам, яку ми нагнали в три шиї. Її зуби складались в овальну округлість – так широко розчахався рот. Це Тіна так нестримно реготала щоразу, як бампер «акули» гоцав нас у зад.

Усе ще жмакаючи Тінин штучний букетик, Рент перекручується під своїм ременем безпеки, намагаючись щось розгледіти, й каже: «Чого це він до нас причепився?..»

Ехо Лоуренс: Після того як їх заквацали, всі разом, молодята й дружки, починають удавати фальшивий гнів. Фальшиво кричати й вирячувати очі. Фальшиво битися напоказ для народу, що пригальмовує подивитись. Ефект зіваки. Рух поблизу вповільнюється так, що авто пересуваються ледь не плазом, бо всім кортить подивитись виставу. Поліція не зупиняється ніколи, принаймні на дрібних аваріях.

Весільні гурти просто намагаються витягти максимум користі з моменту, коли їхнє життя уповільнюється. З імпульсу, коли дві машини сходяться разом.

Це звичайні люди, які дивляться, як їхні життя стискаються до стану доларів, цілі дні й години їхнього життя сплющуються так само, як підбиті частини їхніх машин. Цілі години обслуговування столів, сортування пошти, продавання черевиків – все це скручується, поки в них є досить грошей, щоб придбати всклад якісь колеса. Весільну сукню. Прив’язати якісь бляшанки та купити крем для гоління.

Наступного новолуння ці люди ганяють самі чи хтось ганяється за ними. Вони їздять і махають руками тим з нас, хто не в ділі. Вони зусібіч визирають «акулу», дослухаються до гуркоту ворожих бляшанок, поки інша команда «щойно одружених» не помічає їх і не пускається навздогін. Крутий поворот, чорні гумові сліди на дорозі, одна машина женеться за іншою так швидко, що аж бляшанки плинуть над землею. Один червоний вогник – і ось момент, коли час вибухає. Те, що інженери автомобільних креш-тестів називають «імпульс».

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Починаючи з Санта Клауса як когнітивної вправи, дітей спонукають приймати ту ж модель реальності, яку приймають інші їхні однолітки. Навіть якщо ця реальність очевидно вигадана та недолуга, віру заохочують подарунками, які підтримують і розвивають звичні культурні омани.

Найвидатнішим консенсусом сучасного суспільства є система дорожнього руху. Спосіб, яким потік незнайомців може контактувати, розділяючи свою путь, у більшості своїй подорожуючи без пригод. Досить одного незгодного водія, щоб перетворити все на анархію.

Ехо Лоуренс: Коли задня машина стукає передню, наречених кидає на ремені безпеки, їхні вельони хльоскають з такою силою, що на обличчі з’являється сип, який гравці звуть «мереживний опік». Кожен занудний день завдовжки в сто років – усі вони вибухають, щоб наповнити ці півмиті. Це імпульс.

Тут час стискається, доки не вибухне вповільненою миттю, що може тривати роки.

Машина, заради якої ти затягав пасок, сплющується, стає меншою, але твоє життя розплющується. Стає більшим. Повертається до справжніх розмірів, а то й більших. Наречені на узбіччі, які злісно жбурляються білим рисом, – вони просто намагаються розтягти цю мить. Вичавити імпульс до решти.

Шот Даньюн: Тіна й «акула» більшають у нашому задньому вікні, регочучи й нахиляючись уперед так сильно, що аж вітрове скло пітніє від їхнього дихання. Їхній бампер стукається в наш зад праворуч, наші ресори й амортизатори вищать. Їхні передні колеса крутяться так близько, що парктронік Ехо починає пищати. Пищить дедалі швидше. Ближче нема куди, колеса «акули» відривають одну з наших бляшанок, які волочаться по землі, решту розплескують, перетинають мотузку. Так близько, що парктронік Ехо починає звучати як один безперервний писк.