Текст книги "Рент. Усна біографія Бастера Кейсі"

Автор книги: Чак Паланік

сообщить о нарушении

Текущая страница: 13 (всего у книги 18 страниц)

АВТО-Радіо, з передачі «Небозі в дорозі»: Поліцейська гонитва за «різдвяною ялинкою» наближається до східного в’їзду віадука на Барлоу-авеню.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Спільною для всіх релігійних вірувань є ідея «лімінарного часу». Для аскетів це може бути момент найвищого страждання. Для католиків це та мить, коли парафії підносять прісний хліб для таїнства причастя. Цей момент є різним для кожної релігії чи духовної практики, але сам лімінарний час позначає мить, коли біг часу зупиняється. Існує також таке визначення, як «мить поза часом».

Цей момент перетворюється на вічність Раю чи Пекла, досягнення хоча б секунди лімінарного часу є метою більшості релігійних обрядів. У цю мить людина є цілковито існуючою, пробудженою та свідомою всього сущого.

У лімінарному часі час зупиняється. Людина опиняється поза часом.

Участь в автомобільній аварії підводить мене ближче до цього осяяння, ніж будь-який релігійний обряд чи церемонія, в яких я був коли-небудь задіяний.

АВТО-Радіо, з передачі «Небозі в дорозі»: Останні вістки свідчать, що ялинку на даху «кадиллака»-втікача охопило полум’я, вона перетворилась на палахке багаття, що на карколомній швидкості проривається вперед, залишаючи позаду хвіст із блакитного диму та іскор.

Поліція перекрила західний кінець віадука на Барлоу-авеню. Уже встановлено блокувальний бар’єр.

Шот Даньюн: Це більш ніж типово, але при кожному квацанні, учасником якого я ставав, час уповільнювався. Уповільнювався, ніби при стробоскопічній зйомці, коли бачиш, як куля повзе крізь повітря, притискається до боку яблука, входить досередини, якусь мить просувається в ньому, тоді вибухає з іншого боку, розірвавши шкірку та вискочивши назовні.

АВТО-Радіо, з передачі «Небозі в дорозі»: Тут у відділі новин підтвердили, що ми маємо дзвінок від водія палаючого «кадиллака» й режисери вже переводять його на студію. Хлопці, як лінія, вже перемкнули? У нас ще є прийом?

Ехо Лоуренс: Аж дивно, що запам’ятовується про людину.

АВТО-Радіо, з передачі «Небозі в дорозі»: За повідомленням поліції, охоплений полум’ям «кадиллак» із різдвяною ялинкою, яка все ще сяє вогнями, перекинувся й тепер сунеться до північного краю акведука на Барлоу-авеню – туди, де він найвище здіймається над рікою. Якщо пощастить, наступний голос, який ви почуєте в ефірі, може бути голосом невідомого водія…

Ехо Лоуренс: Кожного разу, коли Рент мав оргазм або ж за мить після того, як у нас в’їжджала інша команда, у той момент, коли він, кліпнувши очима, зауважував, що, здається, все ще живий, Рент усміхався й казав одну й ту ж річ. У цю мить він завжди всміхався, зовсім загальмований, і казав: «Отак би й у церкві…»

Рент Кейсі в передачі «Небозі в дорозі» на АВТО-Радіо: «…Я кохаю тебе, Ехо Лоуренс, але мені треба спробувати врятувати мою маму».

Шот Даньюн: Це не для запису, але за кілька тижнів до тієї ночі я підмішав до рутбіра Ехо «Plan В», «ранкову пілюлю». Просто на всяк випадок. Важко сказати, скільки маленьких Рентів Кейсі я змусив її спустити в сортир.

Рент Кейсі в передачі «Небозі в дорозі» на АВТО-Радіо: «…А що як реальність – це просто якась хвороба?»

28 – Вбудовані команди

Воллес Бойер (☼ продавець авто): Згадайте, продавці машин намагаються підладнатися під один із трьох типів сприйняття інформації: зоровий, слуховий та кінестетичний.

Говориш, наприклад, з Ехо Лоуренс, і її очі закочені догори, витріщаються в стелю. Що не речення, то звучить: «Як я це бачу…» або «Не спускай з ока цю сучку, Тіну Щосьтам…» Щоб вести Ехо, треба просто дивитися вгору, коли думаєш. І ще – дуже тонко, непомітно скрутіть пальці на лівій руці, щоб зімітувати її паралізовану долоню. Прискорте дихання, поки не досягнете сорока, можливо, навіть п’ятдесяти подихів на хвилину. Кліпайте очима не рідше ніж тридцять разів щохвилини.

Завжди пам’ятайте: хто ставить запитання – той контролює. Досягти отого гігантського, захмарного «так» можна тільки нагромадивши цілу купу маленьких, простеньких «таків». Хороший продавець починає з так званих «ствердних» запитань на кшталт: «Ви ж хочете зробити свою дружину щасливою?» чи «Адже для вас важлива безпека ваших дітей?» Ставте ті питання, на які клієнт стовідсотково відповість «так». Питайте: «Вас, без сумніву, хвилює, скільки бензину споживатиме машина за милю?» та «Напевно, ви шукаєте надійне авто?» Просто продовжуйте громадити оті маленькі «таки».

Чим частіше ваші клієнти кажуть «так», тим поступливішими вони стають.

Інший тип запитань називається «контрольні питання», як-от: «Вам подобаються світлі чи темні кольори?» Або: «Вам потрібен легковий автомобіль чи вантажний?» Контрольні питання містять у собі єдино можливі для клієнта варіанти відповіді. Ви обмежуєте його відповіді тим вибором, який даєте йому самі. Дводверна чи чоти-ридверна? З відкидним верхом чи хардтоп? Вам хочеться шкіряну чи тканинну оббивку?

І коли людина каже «зупиніться» чи «от послухайте», це називається «вбудована команда». Щоби продавати машини, треба користуватися ними впродовж цілого дня.

Наприклад: «Давайте просто поглянемо, яке у цієї красуні двокольорове фарбування».

«Порадуйте себе. Просто помацайте цю шкіряну оббивку».

«Ого, ви тільки послухайте це стерео!»

Якщо ви послідкуєте уважно за Ехо Лоуренс, завважите, що половина слів, що вилітають з її рота, – це вбудовані команди.

Контрольні питання, ствердні питання та вбудовані команди – усе це методи, якими хороший продавець змушує тебе розговоритися, стати відвертішим. Якщо ведете Шота Даньюна, витирайте губи тильним боком долоні під час розмови. Складайте руки на грудях та схиляйте голову то до одного плеча, то до іншого. Кажіть: «Я чув, що…» або «На вулицях подейкують…» Переконуючи Шота, ви маєте перейти на аудіальний тип сприйняття. Дослухайтесь до нього, щоб установити «дверцята», ці крихітні проблиски з глибин його особистого життя. Його собака, наприклад. Його мопс. І не забудьте, його очі завжди бігають з боку в бік, коли він думає про те, як його пес помер.

Але якщо Шот Даньюн дивиться в напрямку свого правого вуха – він бреше.

Отож запам’ятайте: Ехо Лоуренс – це зоровий тип, Шот Даньюн – слуховий тип, Недді Нельсон – кінестетичний.

У цьому останньому реченні слово «запам’ятайте» є вбудованою командою.

І щоб дістатись до гігантського, захмарного «так», треба почати збирати цілу купу маленьких простеньких «таків».

29 – Вовкулаки III

Недді Нельсон (ζ руйнувальник): Я вже розповідав про найдовший день у моєму житті? Про день, коли я ледь не помер?

Джейн Мерріс (ζ музикант): Якщо хочете почути мою думку, то спершу це було навіть весело. Слинькам, як їх називали мої друзі, тобто чувакам з останньою стадією сказу, комендантська година була до дули. Слиньків не турбувало навіть те, що в них сказ. Більшість заражених просто щодня почувалися трішки більш задроченими, ніж учора. Завжди дратівливі, завжди бурчать. Бони ходили на курси з контролю над агресією та приймали антидепресанти. Вони медитували в дзенбуддистських центрах усамітнення та проходили когнітивну терапію, щоб упоратися зі своєю прогресуючою злобою. Практикували всяку фігню типу глибокого дихання та креативної візуалізації. І вся ця хрінь тривала до того дня, коли вони не просто вставали не з тієї ноги, а прокидалися в судомах, зі спазмами горлянки, можливо, з частковим паралічем ніг – прокидалися «слиньками». І вже далі можна було бачити на камерах дорожнього руху, як вони непевною ходою сунуть по вулиці, порушуючи комендантську годину, що наступила о восьмій ранку.

Фібі Трюффо, д.ф. (☼ епідеміолог): Історії відомий один прецедент. У 1763 році, під час війни між Британією та Францією за території в Північній Америці, велика частина корінного американського населення підтримувала французів. Нібито як жест доброї волі Британія постачала туземців ковдрами, які до цього використовувались у шпиталях, де лікували хворих на віспу. Оскільки корінні американці не мали природного імунітету проти цієї хвороби, безліч із них загинуло.

Ґалтон Най (☼ член муніципальної ради): Епідемія сказу стала справжньою трагедією. Вона і досі є страшним людським горем жахливих масштабів. Я співчуваю цим людям усією душею, але ви мусите зрозуміти, що перешкоджання поширенню інфекції за межі нічного сегменту суспільства було нашим найнагальнішим завданням. Не випустити хворобу за межі спільноти так званих «найттаймерів». Перетворити трагедію місцевого значення на проблему всього суспільства – це не був би вихід зі становища.

Але, перепрошую, зумисний геноцид – про це не може бути й мови.

Недді Нельсон: Я точно вам ще не оповідав? Як однієї ночі, вже під самісінький кінець вікна, не більше як за годину до ранкового сигналу, одна «акула» протаранила мене в праве заднє колесо? У вас коли-небудь в’їжджали так, щоб аж шийка осі віддала Богу душу? Ви знаєте, скільки сотень футофунтів має нараховувати крутильний момент, щоб зірвати різьбу на шийці з загартованої сталі? То хіба дивно, що від такого удару я торохнувся головою об кермо та відключився на кілька годин?

Ґартон Най: Усі ми чули історії про те, що радикально налаштовані найттаймери розробляють плани поширення інфекції за межі часового кордону. З розпачу оці самі політичні радикали звинувачували дейтаймерів в організації епідемії з метою завдати удару по народжуваності серед найттаймерів та по їхньому так званому «неминучому перетворенню на електоральну більшість».

ДжейнМерріс: Зазвичай дорожні камери показували, як ці люди шкандибають туди-сюди, волочачи одну ногу, з їхніх відвислих щелеп виривається гарчання. Люди, які раніше були дружинами, таточками й навіть маленькими дітьми, тепер… цілковито озвіріли та нипають по громадських убиральнях і по примірочних у супермаркетах із єдиною метою: встромити в кого-небудь свої заслинені зуби.

Недді Нельсон: Ви знаєте, які саме «акули» дозволяли собі мітити так сильно? Єдині гравці, аж настільки примахані? Знаєте, що таке «слинько»? Ви можете уявити собі типа з останньою стадією сказу, з усією цією невгамовною люттю, можете уявити собі, що вони продовжували водити й брати участь у Руйнувальних Ночах? Отож можете ви уявити собі, на який хаос перетворилися ці Руйнувальні Ночі?

Фібі Трюффо, д.ф.: У 1932 році державне дослідження виявило близько 400 афроамериканців, заражених сифілісом. Замість того щоб лікувати хворобу, відповідальні за дослідження службовці дозволили їй прогресувати протягом сорока років, для того щоб вивчати подальші інфекційні процеси та проводити розтини тих чоловіків, які врешті-решт помирали. Це дослідження Служби охорони здоров’я Сполучених Штатів, відоме як «Таскі-джийський експеримент», закінчилося в 1972 році, коли один правдолюб врешті здав секретну інформацію газеті «Вашингтон Івнінг Стар».

Ґалтон Най: Ми мусили бути обережними. Усі ранні локальні спалахи хвороби мали залишитися в межах нічного часу, а всі випадки зараження серед громадян з денним статусом були простежені до виявлення контакту з найттаймером. Що ці побачення носили здебільшого так званий «непублічний» характер, будучи переважно пов’язаними з забороненими наркотиками чи сексуальними стосунками, то інфіковані дейтаймери не квапилися визнавати існування у них симптомів хвороби та заявляти про них.

Джейн Мерріс: Поки не було слиньків, на те, щоби перевести місто в інший статус, ішло не більше хвилини. Звучали сирени – спершу десятихвилинне попередження, потім – однохвилинне. Потім дзвенів комендантський сигнал, і якщо хтось ще досі був на вулиці, дорожні камери робили знімки їх самих чи їхніх номерних знаків, а урядова розпізнавальна програма розсилала чувакам солідні штрафні рахунки. П’ятсот баксів або й штука, залежно від твоєї історії порушень.

Але з’явилися слиньки, й невдовзі поліція розтягла комендантську хвилину до десяти, щоб робити піший обхід і пересвідчуватися, що жоден слинько не причаївся за стендами оголошень чи припаркованими машинами. Після того як слинько заховався в кущах і накинувся на групу четверокласників просто при світлі дня, комендантська хвилина розрослася до цілої години. Якщо хочете дізнатись мою думку, це вже занадто.

Недді Нельсон: Ви коли-небудь прокидались, виявляючи, що ваше лице залите кров’ю, а баранка відвалилась від удару? Прокидалися коли-небудь від комендантського сигналу зі зліпленими від крові очима? З потрощеною тачкою? Майже перерізані навпіл паском безпеки? Коли-небудь продирали очі, саме щоби побачити, як якийсь войовничий комендантський патруль прочісує ту вулицю, де ви потрапили в пастку? Зграя нервозних лінчувальників, які тільки й шукають, де б шугнути зі сховку очманілого, розфокусованого найттаймера типу тебе та пристрелити?

Ґалтон Най: Вони перетворилися на біологічний відповідник смертників-шахідів, ці маніакальні так звані «гідрофоби», що шкутильгають усюди під час ранкової зміни часового статусу.

Джейн Мерріс: Слиньки могли дбати про себе вночі. Не під сонячним світлом. Але коли ревли ранкові сирени, вони вже не розуміли, що треба бігти додому, а коли комендантські загони виявляли когось, хто ховається чи тікає, то одразу підозрювали найгірше й просто розстрілювали людей на смерть.

Та якщо хочете дізнатись мою думку, на той час слинька вже нічого не могло вилікувати, окрім кулі.

Фібі Трюффо, д.ф.: У 1940 році 400 чоловіків, в’язнів із Чикаго, потайки інфіковано малярією, для того щоб Служба охорони здоров’я могла протестувати нові ліки від цієї хвороби.

Недді Нельсон: Ви хоч знаєте, що за хуйня це денне світло? Ви коли-небудь перелазили з переднього сидіння на заднє, поки банда озброєних пушками кілерів суне у вашому напрямку? Ви хоч колись ховалися на власному задньому сидінні під еластичним чохлом для сидіння, брудною білизною та сміттям від фаст-фуду, рахуючи кожен постук серця, щоб не вихопитися, зовсім ошалівши, й не понестися вулицею під зливою куль?

Який найдовший час ви рахували собі пульс? Ви коли-небудь дійшли до десяти тисяч ударів? А до двадцяти? А як вам сорок одна тисяча двісті тридцять чотири?

Ґалтон Най: Я глибоко їй співчуваю, але ж ішлося про безпеку наших дітей. Про наші власні родини. Це має бути персональною відповідальністю кожного громадянина – організувати своє життя так, щоб мінімізувати свій контакт із небезпечною хворобою. Гідні дорослі члени всякого суспільства мають відповідати за безпеку наступного покоління.

Наші діти – це справді наше майбутнє.

Фібі Трюффо, д.ф.: Починаючи з 1963 року, керівництво Віллоубрукської державної школи-інтернату для дітей з вадами розвитку в Стейтен-Айленді, Нью-Йорк, зумисно інфікувало здорових дітей гепатитом з метою дослідити вплив гамаглобуліну на хворобу. Протягом трьох років шкільні працівники неодноразово вводили дітям вірус, поки через вибух суспільного обурення в 1966 році програму не припинили.

Недді Нельсон: Ви знаєте, як воно у припаркованому авті з піднятими вікнами в сонячний день? Під купою мотлоху? Чути, як ціле місто проходить повз? Знати, який би вигляд ти мав, якби став видряпуватися з розбитої машини, – уроджений найттаймер, що ніколи не був на сонці, хіба якихось годин шість сумарно за все своє життя, з обличчям, вимащеним потом і кров’ю, з фінгалами під запухлими очима? Як швидко, на вашу думку, вони б вас пристрелили?

Ґалтон Най: Повірте, моє серце розривається. Я не кажу, що хтось заслуговує на таку долю – збожеволіти й померти від кулі комендантського загону, – але прошу, задумайтесь, що за життя ведуть найттаймери? Ми, всі інші, хто живе за словом Божим та за велінням здорового глузду, ми не маємо розплачуватися за їхні гріхи.

Варто тільки поглянути, як найттаймери поводяться. Вони думають, що життя – це одна велика вечірка, їхнє життя обертається довкола сексу. Довкола трощіння своїх машин та безцільних одноденних стосунків з незнайомцями. Священик нашої парафії присвятив цілу проповідь їхньому способу життя. Непросто співчувати людям, які так легковажать своїм здоров’ям. Ці так звані «жертви» – люди, які не шанують себе. Або Господа.

І якщо їм кортить проріджувати власні ряди, то моя думка – нехай так і буде.

Фібі Трюфо, д.ф.: У середині 60-х американський антрополог на ім’я Джеймс Ніл прищепив членам племені яномамі, що мешкає у Венесуелі, вірулентний штам кору. Ніл та його колеги відмовилися лікувати хворобу, а натомість документували процес поширення пошесті, що забрала життя тисяч, з метою випробувати на практиці суперечливу євгенічну теорію.

Недді Нельсон: Ви хоч уявляєте, яким сліпучим видається сонце, якщо ти виріс уночі? Провели ви коли-небудь сто з чимось там тисяч ударів серця, гадаючи, чи не помираєте ви від сказу? Може, ви тижнями не брались форсувати піки, налякані, що виявите свою неспроможність це зробити?

Вам доводилося бачити зафіксовані дорожніми камерами в режимі реального часу картини: поліцейські поливають автоматним вогнем людей, у яких ви встигли впізнати своїх друзів?

Ви коли-небудь потрапляли до пастки в світі, в якому для всіх і кожного ви – найгірше нічне жахіття?

Джейн Мерріс: Якщо хочете почути мою думку, то першим знаком були зачинені на ніч громадські вбиральні. Трохи згодом усі питні фонтанчики також стали працювати тільки вдень. Дейтаймери відмежували ті туалети, ресторани й питні фонтанчики, які були їм потрібні, а найттаймерам довелося обходитися тим, що залишилось. У міру поширення епідемії сказу сегрегація тільки загострювалась.

Ці дванадцять годин, які ми проводимо на зворотному боці планети… якщо хочете дізнатись мою думку, ніч стала просто іншим різновидом гетто.

Недді Нельсон: Ви хоч уявляєте собі, як солодко дивитися на захід сонця, після того як ти цілий день пітнів, стікав кров’ю та сцяв під себе на задньому сидінні розбитого авта? Ви можете собі уявити, що за милий серцю звук – ці вечірні комендантські сирени?

Ґалтон Най: На курсах з вивчення Слова Божого всім нам доводилося чути історії про те, що так звані «слиньки» намагатимуться плюнути нам у рота. У найттаймерів така стратегія поведінки: вони так гучно обурюються, що їхня слина летить вам в очі або на їжу. Мова йде про зумисно небезпечну поведінку.

Я всією душею співчуваю, але мушу сказати: рано чи пізно карантин мав початись.

30 – Жалоба

Лінн Коффі (ζ журналістка): Наступного ж дня після смерті Рента Кейсі – публічного самогубства, за яким спостерігали тисячі людей (або мільйони, якщо брати до уваги всіх телеглядачів, що бачили, як його машина вибухнула, у прямому ефірі), – так от, наступного ж дня офіцер комендантської служби на ім’я Деніел Гемміш, сорока семи років, із 19-річним досвідом служби в комендантському патрулі, при вечірньому обході напав на перехожого. Гемміш уп’явся зубами в нічим не захищену шкіру на шиї незнайомця, не будучи ніяк спровокованим до такої атаки. Відповідальні працівники швидкої медичної допомоги констатували в Гемміша стан марення й галюцинації, перед тим як офіцер знепритомнів і невдовзі помер.

Тодд Ратц (☼ торговець монетами): Поліцейські приходять до мого магазину, показують мені знімок того малого, що продавав мені монети, я тоді вперше почув, що хлопця звали Бастер Кейсі. Вони кажуть, він загинув у автокатастрофі, про неї було в новинах. Питають, що я про нього знаю, про того малого Кейсі? Питають усяку маячню, типу чи виявляв він агресивні схильності? Чи він колись цілував мене? Чи, може, кусав?

Дурнуваті питання.

Лінн Коффі: На мою думку, було щось трохи театральне в загибелі Кейсі. Передусім, він подбав про те, щоб сидіти тієї ночі за кермом найбільшої та найяскравішої машини, буквально загромадив її вогнями, просочив бензином і їздив про ігровому полю зигзагами, щоби привабити якнайбільше охочих поставити мітку. Плюс гелікоптери телевізійників і те, як він подзвонив на радіо та розмовляв, поки не згорів. Навіть те, як він поїхав на червоне світло, майже в пику кільком поліцейським, схоже, було сплановано, щоб забезпечити собі ескорт у наступне життя із блималками та сиренами – за всією формою.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Як людина компенсує втрату рівних собі?

Озираючись у минуле, я інколи думаю: а чи не вигадали ми Рента Кейсі? Наш невеликий гурт. Можливо, ми потребували несамовитого, міфічного персонажа, який символізував би наше власне нетривке життя. Дивовижного блискучого антигероя, який став би викликом, що його ми – містер Даньюн, міс Лоуренс і я – пережили б, аби про нього оповідати. Тієї миті, коли Рент вибухнув на екранах телевізорів, тієї миті, коли його машину охопило полум’я, він став фантастичною оповідкою з нашого бездумного руйнувального минулого. Яку ми можемо всім розповідати. Омиті спалахом його бензинового сяйва, ми ніби стаємо легендою за компанію.

Шот Даньюн (Чруйнувальник):Дивно, скажіть? Неважливо, що останні роки тисячі людей грали в Руйнувальних Ночах і ні з ким не ставалося нічого страшнішого за травму хребта. Ми ніколи не бачили, що може статись. Ми не помічали цього. Коли ми побачили, як насправді все може повернутись, що можна, блядство, померти, можна згоріти живцем, тоді Руйнувальні Ночі почали занепадати.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Не хочу надміру моралізувати, але інколи смерть однієї людини може пояснювати смерть цілої культури.

Лінн Коффі:На третій день після смерті Рента Кейсі драги підчепили його машину на дні річкового каналу. Минуло добрих три години, перш ніж вони витягли з річки обгорілий корпус «Кадиллака Севілл» – разом із обвугленим кістяком різдвяної ялинки, все ще прив’язаним на даху – на платформу для спуску суден на Медісон-авеню.

Недді Нельсон:Хіба уряд не мав триста сраних разів упевнитися в тому, що Рент Кейсі не стане для нас героєм-мучеником? Хіба пригнічені люди не йдуть до церкви за розрадою? А там вони хіба не зустрічають інших людей? Хіба всі ваші найбільші революції не починалися з того, що люди бідкалися одне одному, співали пісень і заводилися так, що переходили до силових дій?

Хіба Руйнувальні Ночі не були нашою церквою, тим, що об’єднує людей? Як на піт-стопах, де ми разом скаржилися на життя? Хіба ми не були революцією, яка щоночі майже відбувалися… майже відбувалася… продовжувала майже відбуватися, – але замість того ми просто трощили одне одного. Якби з’явився хоч один лідер – Рент Кейсі чи хтось інший, – то хіба ціла армія нас, готових битися й помирати, не стала б непереможною?

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Насправді наша жалоба – за тисячами автомобілів, повних готових перекусок, фліртування та словесної терапії. А також зв’язків, мрій, планів і навіть справжнього культурного обміну. Кожна ніч, починаючи з загибелі Рента, перетворилась на посмертний час Руйнувальних Ночей. На розтин, але не Рента Кейсі, а субкультури, яка, на думку деяких найттаймерів, суттєво покращувала їхнє життя.

ЛіннКоффі: Усі вікна були підняті, тому оксамитова оббивка охопленого полум’ям «каддилака» майже не обгоріла. Згідно зі словами очевидців, автоматична коробка передач досі стояла на положенні «Drive», а фари досі були ввімкнені, хоч акумулятори давно вже залило. Ба більше, у зеленувато-блакитному салоні була річкова вода, одна синя джинсова сорочка, розшита квітами, одні сині джинси, розшиті плющем, пара високих кедів «Конверс», – ні волосинки від Бастера Кейсі.

До того ж, щоб відчинити машину, поліцейським довелось шукати відмичку «слім-джим». Адже всі двері були замкнені. А ключі при цьому все ще були в замку запалювання.

Преп. Кертіс Дін Філдз (☼ священих Міддлтонського християнського братства):Біблія каже нам, що це стається в одну мить. Вознесіння. Ось так я й сказав Чету й Айрін, коли зазирнув до них ненадовго. Повірте, ви не бачили настільки убитої горем пари.

Офіцер Ромі Майлз (ζ детектив у справах убивства):Саме тоді міністерство видало ордер на арешт Бастера Кейсі.