Текст книги "Байки проти ночі"

Автор книги: Борис Левандовський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 14 страниц)

Розділ 5

Батько сидів на стільці біля його ліжка й пильно дивився, як він розплющує очі й повільно повертається до тлінного світу, в якому голова шумить через похмілля, а життя посміхається завжди комусь іншому.

– Я хочу знати, звідки це? – сказав батько, перебираючи в руках гроші. Годинник за його спиною показував десяту, отже, вони вже все знали. Настав час відкритої гри.

– Від друга, – Влад сів на ліжку, чи не вперше в житті дивлячись прямо в очі батькові. – Від найкращого друга.

– На твоїй роботі мені сказали…

Влад відмахнувся:

– Забудь, це було з кимось іншим. Це був не я.

– Але чому? Скільки ти думав продовжувати це… цей фарс? Чому нічого не сказав?

Чоловік, який сидів перед ним, нервово перебираючи мозолисті пальці, виглядав розгубленим і жалюгідним. «Ось так завжди, – подумав Влад, – варто трохи змінити правила, і вони відразу втрачають опору».

Він чув, як мати вмивається у ванній. Чи знала вона? Можливо, ще ні. Але це більше не мало значення.

– Як я втомився від вас… – сказав Влад, підтягуючи до себе подушку і спостерігаючи, як міняється погляд батька, стає здивованим. Але він усе одно не зрозуміє. – Втомився від вас усіх.

– Припини! – батько подався вперед, але Влад жбурнув у нього подушку, і той осів назад.

– Чому?

– Тому що, – Влад приставив дуло парабелума до подушки і спустив курок. Пролунав глухий постріл, що зметнув хмару пуху.

Переступивши через тіло, Влад пішов на кухню за ножем, яким так зручно було сікти капусту.

А потім відчинив двері ванної.

– Доброго ранку, мамо…

Десь він уже бачив цей відбитий у дзеркалі погляд.

Він ішов містом і посміхався – хлопець, разом з яким того дня померли 90-і, що дали другий шанс попсі й життя поколінню «пепсі». Йшов, насвистуючи мотив вузьких вуличок і опалого листя на тротуарах, які слухають осінній львівський шансон.